Коли Мак повернувся, Гай накинувся на нього:
— Звідки ти знав, що Рада вдома?
— Ну як — звідки? Це й так було зрозуміло…
Мак і собі розізлився:
— Масаракш! Що у статуті сказано про службову таємницю?
— Все, що стосується служби…
— І ти ж на мене ще й кричиш! Я тебе, дурня, вчу, а ти на мене кричиш!..
— Ну, куди тебе подіти з твоїми таємницями? Хочеш за вікно?
— Не хочеш за вікно? Ну гаразд, залишайся…
— Звір здоровезний…
Він також уже не сердився. Та й ні на кого було сердитися, хіба що на виродків…
Гай зиркнув на нього із зловтіхою і ваговито відповів:
— Такої думки тримається такий собі Аллу Зеф, великий наш медик-психіатр.
І тут до розмови, масаракш, знов утрутився Мак.
— Пане капрал, дозвольте звернутися! — гаркнув він, косуючи на Раду.
Мак облишив грати. Гай сказав:
— Звертайтесь.
Гай підхопився.
Рада взяла гітару на руки, як дитину, і встала біля вікна, одвернувшись.
Гай і Мак поспішливо вдягалися.
— Як гадаєш — навіщо? — спитав Мак.
— Звідкіля мені знати? — пробурчав Гай. — Може, учбова тривога буде…
— Не подобається мені це, — сказав Мак.
Вони вдягнулися, затягнули паски, і Гай сказав:
— Радо, ну, ми пішли.
— Ідіть, — сказала Рада не обертаючись.
— Ходімо, Маку, — сказав Гай, насуваючи берет.
— Увійдіть! — каркнув знайомий голос.
— Нічого, кандидате, не полошись. Це страшно тільки першого разу…
Пан ротмістр, не обертаючись, сказав: «Готов?» — і машина рушила.
Пан ротмістр закурив, зиркнув на небо і сказав Макові:
— Так точно, — проказав Мак дерев’яним голосом.
Жінка раптом сказала:
— Не принижуйся, — басом сказав товстун.
— її звати Іллі Тадер…
— Дій, кандидате, — повторив пан ротмістр.
— Селище Качки, будинок два, Іллі Тадер!
— Ну от, чверть години почекаємо.
— Так точно, пане ротмістр, — машинально відповів Гай.
— Можеш курити, капрале, — сказав пан ротмістр.
— Дякую, пане ротмістр, я не курю.
Пан ротмістр далеко чвиркнув крізь зуби.
— Не боїшся розчаруватися у своєму приятелі?