18-та година
Шістдесятиоднорічна Дебора Купер, яка після чоловікової смерті мешкала сама на відлюдному узліссі Сайд-Кріку, підійшла до кухонного столу і заходилася готувати яблучний пиріг. Почистивши і пошаткувавши яблука, кинула кілька скибок за вікно, для єнотів, і чекала, коли вони поприходять. Аж раптом їй здалося, наче хтось біжить поміж дерев. Придивившись, вона встигла розгледіти дівчину в червоній сукні, за якою гнався чоловік; потім обоє сховалися в лісі. Вона побігла до вітальні, щоб зателефонувати в поліцію. В поліційному рапорті сказано, що дзвінок надійшов о 18 годині 21 хвилині. Тривалість — двадцять сім секунд. Розшифрований запис:
— Центральна диспетчерська поліції. Що у вас?
— Гало? Мене звати Дебора Купер, я мешкаю на Сайд-Крік-лейні. Здається, щойно я бачила молоду дівчину, за якою гнався у лісі якийсь чоловік.
— А точніше, що сталося?
— Та хтозна! Я була коло вікна, дивилася на ліс, аж бачу, біжить поміж деревами та дівчина… а за нею якийсь чолов'яга… Таке, наче вона хотіла втекти від нього.
— А де вони зараз?
— Я… я не бачу їх уже, вони десь у лісі.
— Добре, пані, я висилаю до вас патруль.
— Дякую, приїздіть швидше!
Поклавши слухавку, Дебора Купер відразу ж повернулася в кухню, до вікна. Та більше нічого не побачила. Вона подумала, що, може, її вже зраджує зір, та, про всяк випадок, нехай поліція огляне все довкола. І пішла надвір зустрічати патруль.
У рапорті йдеться, що диспетчерська передала інформацію в поліційний відділок Аврори, де того дня на службі був лише Тревіс Довн. Він прибув на Сайд-Крік-лейн хвилини за чотири після дзвінка.
Попросивши Дебору Купер коротко змалювати ситуацію, полісмен Довн почав здійснювати попередній огляд лісу. Зайшовши в гай на кількадесят метрів, побачив клапоть червоної тканини. Зробивши висновок, що справа, можливо, поважна, вирішив негайно зв’язатися з начальником поліції Праттом, хоч той і був у відпустці. Зателефонував шефові додому з вітальні старенької Купер. Була 18 година 45 хвилин.
19-та година
Начальник поліції Пратт вирішив, що справа, либонь, серйозна і треба поїхати й особисто оцінити ситуацію. Тревіс Довн ніколи не став би турбувати його вдома, якби не щось справді виняткове.
Прибувши до Сайд-Крік-лейну, він порадив Деборі Купер замкнутися вдома і разом із Тревісом Довном пішов прочісувати гай. Вони попрямували стежиною понад берегом, у тому напрямку, де, ймовірно, бігла та дівчина. Згідно з рапортом, приблизно за милю правоохоронці виявили у відносно рідкому лісі неподалік від океану сліди крові і світле волосся. Була 19 година 30 хвилин.
Напевне, Дебора Купер лишилася стояти коло вікна в кухні, щоб простежити за полісменами. Минуло вже трохи часу, відколи вони зникли поміж деревами. Раптом вона помітила, що з лісу вибігла дівчина в розпанаханій сукні, з залитим кров’ю обличчям: вона кричала на ґвалт і кинулася до хати. Перелякана Дебора Купер відчинила кухонні двері, впустила дівчину і побігла до вітальні знову телефонувати до поліції.
Поліційний рапорт засвідчує, що другий дзвінок від Дебори Купер надійшов до центральної диспетчерської о 19 годині 33 хвилини і тривав понад сорок секунд. Розшифрований запис розмови:
— Центральна диспетчерська поліції. Що сталося?
— Гало? (Переляканий голос). Це Дебора Купер, я… я щойно телефонувала з приводу… з приводу дівчини, за якою женуться в лісі, то вона тут! Вона в мене в кухні!
— Заспокойтеся, пані. Що сталося?
— Не знаю я! Вона прибігла з лісу. В лісі зараз два полісмени, та, здається, вони її не бачили! Я впустила її до себе в кухню. Я… Здається, це донька священика… Та дівчинка, що працює в «Кларксі»… Схоже, це вона…
— Ваша адреса?
— Дебора Купер, Сайд-Крік-лейн, Аврора. Я вам уже телефонувала! Дівчинка тут, розумієте? У неї все обличчя в крові. Приїздіть швидше!
— Не йдіть із дому. Негайно надсилаю ще один патруль.
Довн і Пратт вивчали сліди крови, аж од хати пролунав звук пострілу. Не гаючи і миті, вони помчали туди з револьверами напоготові.
Тоді ж таки диспетчер, не зумівши зв’язатися по радіо з Довном і Праттом й оцінивши ситуацію як серйозну, вирішив терміново сповістити шерифа і поліцію штату й послати до Сайд-Крік-лейн усі наявні сили.
19-та година 45 хвилин
Тревіс Довн і начальник поліції Пратт, захекавшись, заскочили в дім через задні двері, з кухні. Тут вони і знайшли мертву Дебору Купер, вона лежала на кахляній долівці в калюжі крові, зі слідами кульового поранення в ділянці серця. Швидко оглянувши перший поверх і нікого не виявивши, Пратт побіг до авто, щоб зв’язатися з диспетчерською і попросити підмогу. Розшифрований запис:
— Пратт, поліція Аврори. Прошу терміново надіслати додаткові сили на Сайд-Крік-лейн, на перетині з шосе номер один. У нас труп жінки з вогнепальною раною і, судячи з усього, зникла дівчинка.
— Пане Пратте, сім хвилин тому нам уже надійшов дзвінок із проханням допомоги від пані Дебори Купер, із Сайд-Крік-лейну, вона сповістила, що дівчина знайшла притулок у її домі. Ці дві справи пов'язані?
— Що? Вбита і є Дебора Купер. І в домі більше нікого нема. Надсилайте всі вільні патрулі! Тут коїться бозна-що!
— Поліція вже в дорозі. Надсилаю підмогу.
Ще до закінчення розмови Пратт почув сирену: прибула підмога. Щойно він устиг ознайомити Тревіса з ситуацією і попросити його ще раз обшукати дім, аж захарчав радіоприймач: на шосе номер один, за декілька сотень метрів од них одне із авто шерифа почало переслідувати підозрілий автомобіль, що його помітили на узліссі. Помічник шерифа Пол Саммонд, який один із перших прибув на місце події, випадково угледів чорний «шевроле монте-карло» з нечіткими номерами, що виїхав із чагарів і помчав на повній швидкості, попри наказ зупинитися. Автомобіль прямував на північ.
Начальник поліції Пратт сів в авто і помчав на допомогу Саммондові. Він виїхав на паралельну просіку, щоб дістатися шосе номер один раніше за втікача і загородити йому шлях. Виїхавши на шосе за три милі від Сайд-Крік-лейну, він на якусь лише мить розминувся з чорним «шевроле».
Авто гнали з шаленою швидкістю. «Шевроле», як і раніше, прямував на північ по шосе номер один. Пратт викликав по радіо всі наявні патрулі, щоб вони поставили загороди, і попросив надіслати вертоліт. Незабаром «шевроле», здійснивши карколомний віраж, звернув на просіку, потім на іншу. Він гнав мов навіжений, поліційні авто заледве за ним устигали. Пратт волав по радіо, що вони його втрачають.
Гонитва тривала вузькими путівцями; водій «шевроле», певне, добре знав, куди прямує, тож потроху відстань між ним і поліційними авто збільшувалася. На одному з перехресть «шевроле» мало не врізався у зустрічне авто, й те загальмувало посеред шосе. Пратт зумів об’їхати його узбіччям, та Саммондові, який прямував одразу ж за ним, не пощастило уникнути зіткнення, слава богу, незначного. Тепер Пратт сам переслідував «шевроле» і, як міг, керував іншими учасниками гонитви. На мить він утратив авто з поля зору, потім помітив його на шляху в Монберрі, та врешті геть відстав. Зустрівши патрулі, що рухалися назустріч, він зрозумів, що підозріле авто від них вислизнуло. Він зажадав негайно перекрити всі шляхи, обшукати район і прислати поліцію штату. Тревіс Довн, який перебував на Сайд-Крік-лейні, рішуче заявляв, що ні в домі, ні довкола нього не було виявлено жодних слідів дівчини в червоній сукні.
20-та година
Стривожений панотець Девід Келлерґан набрав номер екстреної допомоги і сповістив, що пропала його п’ятнадцятирічна донька Нола. Перший у дім номер 245 на Террас-авеню з’явився помічник шерифа, і відразу ж за ним — Тревіс Довн. О 20 годині 15 хвилин приїхав і начальник поліції Пратт. Розмова Дебори Купер із диспетчером не залишала сумнівів, що на Сайд-Крік-лейні бачили саме Нолу Келлерґан.
О 20 годині 45 хвилин Пратт знову оголосив загальну тривогу, підтвердивши інформацію про зникнення п’ятнадцятирічної Ноли Келлерґан, яку востаннє бачили годину тому на Сайд-Крік-лейні. Він попросив поширити всіма каналами: оголошується в розшук дівчина, біла, зріст 5 футів 2 дюйми, вага 100 фунтів, волосся довге, світле, очі зелені, вбрана в червону сукню, на шиї золотий ланцюжок із написом «Нола».
З усього округу прибували додаткові підрозділи. Правоохоронці почали ретельно оглядати ліс і берег, сподіваючись іще завидна знайти Нолу Келлерґан; одночасно патрульні авто прочісували район у пошуках чорного «шевроле», що його слід натоді вже було втрачено.
21-а година
О 21 годині на Сайд-Крік-лейн прибули підрозділи поліції штату, що їх очолював капітан Ніл Родік. Співробітники експертного відділу вирушили в дім Дебори Купер і в гай, де знайшли сліди крови. Потужні прожектори освітлювали місцевість; виявили видерті пасма світлого волосся, уламки зубів і клапті червоної тканини.
Родік і Пратт обговорювали ситуацію, наглядаючи за пошуками звіддаля.
— Здається, тут була справжнісінька різанина, — сказав Пратт.
Родік запитав, кивнувши:
— Думаєте, вона ще в лісі?
— Або її повезли в тому автомобілі, або вона в лісі. Берег уже прочесали, жодного сліду.
Родік на мить замислився.
— Що ж могло статися? Її викрали? Чи вона лежить десь у лісі?
— Анічогісінько не розумію, — відповів Пратт. — Усе, що я хочу, це щоб дівча знайшлося живе, і якнайшвидше.
— Та звісно ж. Але дівчинка втратила багато крові. Якщо вона й досі жива і лежить десь у лісі, їй не позаздриш. Як ще їй сил вистачило добігти до цього дому! Відчай, певне, додав снаги.
— Мабуть.
— Про авто нічого нема? — запитав Родік.
— Нічого. Загадка якась. І кордони були скрізь, де тільки можливо.
Коли знайшли сліди крові — від хати Дебори Купер до того місця, де помітили чорний «шевроле»; Родік насупився:
— Боюся накликати лихо, але вона або кудись заповзла і померла, або ж опинилася в багажнику того авто.
О 21 годині 45 хвилин, коли від сонця лишилося тільки хибке покотьоло над обрієм, Родік запропонував Праттові на ніч зупинити пошуки.
— Зупинити пошуки? — перепитав Пратт. — І не думайте. Уявіть, що вона лежить десь отут, іще жива, і чекає на допомогу. Не можна ж покинути дівчинку в лісі! Хлопці шукатимуть усю ніч, як треба буде, і якщо вона тут, вони її знайдуть.
Родік із досвіду знав, що місцева поліція часто наївна, і його робота зокрема полягала в тому, щоб повертати її керівництво до реальності.
— Пане Пратте, ви мусите припинити пошуки. Ліс величезний, уже смеркло, нічогісінько не видно. Вночі шукати марно. У найкращому разі ви просто вичерпаєте всі сили, а завтра все доведеться знову розпочинати наново. У найгіршому — погубите в цім лісі особовий склад, іще і їх тоді доведеться шукати. У вас і так багато клопоту.
— Але ж її треба знайти!
— Повірте моєму досвіду: від того, що ви пробудете ніч у лісі, нічого не зміниться. Якщо дівчинка жива, хоч і поранена, то завтра ми її знайдемо.
Мешканці Аврори тим часом були страшенно розбуркані. Біля дому Келлерґанів юрмилися роззяви, і поліційні загороди їх насилу стримували. Всі хотіли знати, що сталося. Повернувшись, Пратт мусив підтвердити чутки, що ходили у натовпі: Дебору Купер убито, Нола зникла. Всі перелякано залементували; матері вхопили дітлахів, спровадили їх додому і позамикалися в хатах, а батьки дістали з комор старі рушниці й організувалися у загони самооборони, щоб підтримувати порядок на вулицях. Перед начальником поліції Праттом постало ще складніше завдання: не можна було допустити, щоб у місті здійнялася паніка. На вулицях чатували патрулі, заспокоюючи людей, а працівники поліції штату ходили по хатах на Террас-авеню, опитуючи сусідів.
23-тя година
Начальник поліції Пратт і капітан Родік сиділи в залі засідань аврорівської поліції і обговорювали становище. Початкове розслідування засвідчило, що в Нолиній кімнаті немає жодних слідів боротьби чи вторгнення. Тільки вікно широко відчинене.
— Вона взяла свої речі? — запитав Родік.
— Ні. Не взяла ні речей, ні грошей. Її карнавка на місці, там сто двадцять доларів.
— Схоже на викрадення.
— І ніхто з сусідів нічогісінько не помітив.
— Нічого дивного. Хтось, певне, умовив її піти з ним.
— Через вікно вилізти?
— Можливо. Або й не через вікно. Серпень зараз, у всіх вікна відчинені. Може, вона пішла погуляти і натрапила на якогось негідника.
— Здається, один свідок, Грегорі Старк, заявив, що о п’ятій вечора, вигулюючи пса, чув у Келлерґанів музику. Та це не точно.
— Як це — не точно? — здивувався Родік.
— Каже, в Келлерґанів лунала музика. Дуже гучно.
Родік лайнувся.
— Нічого немає, ані сліду, жоднісінької зачіпки. Просто примара якась. Промайнуло на мить перелякане дівча, все в крові, кричало на ґвалт…
— Що ще треба робити, як вважаєте?
— Сьогодні ви зробили все, що могли. Пора зосередитися на подальших діях. Відправте всіх відпочивати, але залиште застави на дорогах. Підготуйте план огляду лісу, пошуки слід продовжити вдосвіта. Керувати ними можете лише ви, бо добре знаєте цей ліс. Надішліть інформацію по всіх відділках поліції, постарайтеся надати якомога більше подробиць про Нолу. Прикраси, зовнішні прикмети, за якими її можуть упізнати. Я передам ті відомості у ФБР, колегам із сусідніх штатів і прикордонникам. Викличу на завтра вертоліт і кінологів. А тепер поспіть, якщо зможете. І моліться. Я люблю свою роботу, але викрадення дітей — це вже занадто.
Усю ніч місто не могло заспокоїтися: вулицями сновигали поліційні авто, довкола Террас-авеню вешталися роззяви. Хтось хотів податися до лісу. Хтось приходив до поліційного відділку й казав, що хоче взяти участь у пошуках. Мешканці були в паніці.
Неділя, 31 серпня 1975 року
Над містом вперіщила холодна злива, з океану насувалася густа імла. О п’ятій годині ранку біля дому Дебори Купер начальник поліції Пратт і капітан Родік, заховавшись під нашвидкуруч напнутим наметом, давали вказівки першим групам полісменів і добровольців. На карті ліс розподілили на сектори, кожен закріпили за окремою групою. Вранці очікували кінологів і лісників: це дозволило б розширити простір пошуків. Від гелікоптера поки що довелося відмовитися через кепську погоду.
О сьомій ранку у восьмому номері мотелю «Морський берег» ураз прокинувся Гаррі, він заснув одягнений. Радіо знай говорило, саме передавали новини. Всі поліційні сили підняли по тривозі в районі Аврори після зникнення напередодні ввечері, о 19 годині, п'ятнадцятирічної Ноли Келлерґан. Поліція шукає всіх, хто має про дівчинку бодай якусь інформацію… Під час зникнення Нола Келлерґан була вбрана у червону сукню.
Нола! Вони заснули — і не виїхали. Він схопився з ліжка і гукнув її. На мить йому здалося, що вона в номері, з ним. Потім згадав, що вона не прийшла. Чому вона покинула його? Чому її нема? По радіо казали, що вона зникла, отже, втекла з дому, як і домовлялися. Але чому без нього? Щось їй завадило? Може, вона заховалася в Гусячій бухті? Втеча оберталася катастрофою.
Ще не усвідомивши всієї серйозності ситуації, він викинув квіти і швиденько покинув номер, навіть не встигнувши зачесатися і наново зав’язати краватку. Повантажив речі в авто і мерщій подався до Гусячої бухти. Не проїхавши і двох миль, побачив чималу поліційну заставу. Ґаррет Пратт, із карабіном у руках, керував операцією. Всі були геть на нервах. Пратт упізнав автівку Гаррі серед шереги автомобілів і підійшов.