– А це добре, чи погано? – не вгавала Мотря.
– Це приклад споживацького ставлення до життя чоловіків, – закінчив я розмову.
18 травня, вівторок
Подарував Еміку свого швейцарського ножика. Сказав, що ним зручно нарізати консервовану яловичину.
Емік сказав, що я справжній друг. Сказав, що йому ще ніхто ніколи не дарував швейцарського ножика, хоч він і натякав про це кілька років усім знайомим. Швейцарія йому дуже подобається. Країна маленька, а грошей багато.
Яким меркантильним стає світ довкола мене! Невже гроші можуть заступити духовні цінності? Адже всі знають, що гроші не приносять щастя.
А що для мене є щастя?
Щастя для мене – це коли на столі є кусень сала з прорістю, гора печеної картоплі, миска квашеної капусти з домашньою олійкою, півлітра горілки і навпроти сидить гарний друг. Повірте, кращого годі й шукати. Ні в яких світах не знайдете, навіть у Швейцарії. Бо жодна королівська пальма не замінить мені нашої покрученої вербички над річечкою. Але усвідомлення цього приходить з віком, коли перший сніг сивини торкнеться ваших скронь.
19 травня, середа
Подзвонила Мотря, спитала, що таке поза «шістка плюс дев'ятка».
Мені забракло слів. Сказав, що це символ закону єдності та боротьби протилежностей.
Що у Мотрі в голові? Порадив їй про літературну майстерність більше думати, а не про всілякий мотлох, що тільки відволікає від навчання і поетичної творчості.
Мотря сказала, що завжди про неї думає під час своїх еротичних фантазій.
Треба їй якусь гарну книжку порадити почитати. «Кайдашева сім'я» підійде. Тільки я і сам забув, хто її написав – Карпенко-Карий чи Нечуй-Левицький. Пам'ятаю лишень, що якесь там подвійне прізвище фігурувало. Давно читав. Ще в школі.
20 травня, четвер
Головна новина дня!
Руслану прийняв прем'єр-міністр Янукович! У Кабінеті міністрів! І призначив своїм радником з питань культури!
Я танцював від радощів, коли Руслана отримувала пудового козака в подарунок з рук прем'єра, я мало не плакав, коли Руслана казала, що після зустрічі з Януковичем у неї з'явилася впевненість, що наступного року Україна проведе форум «Євробачення» на гідному рівні.
Ось у цьому і є справжнє опікуваня культури владою, ось у цьому і є поворот влади обличчям до мистецтва. Думаю, що і про поезію не забудуть. Бо поет в Україні – це більше, ніж поет в Росії. Це мені Назар не раз казав. І тут я з ним погоджуюся, слід визнати.
23 травня, неділя
Прийшов лист з книгарні «Буква», що на вулиці Л. Толстого. Ну як це може українська книгарня називатися не «Літера», а «Буква»?! Скільки ще мені доведеться виполювати москалізмів з нашої нещасної мови, засміченої казна-яким мотлохом? Хто вичистить ці авгієві стайні?
Текст листа наводжу дослівно, бо своїми словами таке не передати:
«Шановний Дмитре Івановичу!
Задля успішного мерчандайзингу Вашої збірки сонетів «Любов і вірність» вважаємо за доцільне провести сейлз промоушнз і паблік рілейшнз за Вашої участі. Для полегшення спілкування з Вами повідомте нам свій імейл.
Рясного врожаю Вашій творчій ниві.
Менеджер книгарні «Буква» Єва Наливайко».
24 травня, понеділок
Подзвонив Мотрі, спитав, що весь цей волапюк значить.
Мотря спитала, що значить «волапюк».
Я сказав, що це збірна солянка іноземної тарабарщини, котра хоче нахабно пригрітись у нашій мові.
Мотря сказала, що треба було давно інгліш учити і ноутбук придбати, як усі конкретні дедді. Значить, так: мерчандайзинг – це продаж, сейлз промоушнз – це його активізація, паблік рілейшнз – це твоя роздача автографів і широка штучна американська усмішка для вдячних читачів, імейл – це твоя електронна адреса, але такої в тебе нема, відколи і комп'ютера у тебе нема, так що і повідомляти нічого.
Так що, по-людськи не можна було написати? Ми в Україні живемо чи за кордоном? І це менеджер книгарні, в якій продаються мої книжки! Я для кого стараюсь, ночами не сплю, на натхнення чекаю?
Звідки взялися в нас ці мовні покручі? Чому всім байдуже, крім мене, до цього англомовного бур'яну, що так зухвало глушить нашу мову калинову, барвінкову, світанкову? Хто повиполює цей смердючий будяк з ниви нашої духовності? Я знаю, це невдячна робота, але ж хтось має її робити.
Якщо я не розумію ні англійської, ані італійської, то це ще не значить, що я не розумію молодого покоління.
Така вона, доньчина вдячність. А чи не прогледів я, часом, космополітку?
Зголоднів, зайшов у «Макдональдс», поїв від душі. Взяв собі гамбургер, чізбургер, фішмак і спрайт. Дітлахи навколо наминали хепі-міл і пили мілк-шейк, а їхні мамці при цьому казали: упс, ауч і о-оу. Отака-от дисперсія.
Наступного разу приєднаюсь до акцій українських анти-глобалістів, а саме: жертиму канапки із салом, кров'янку і холодець перед посольством США у Києві. Що для українця добре, для американця смерть. І хай там потім скаженіють, божеволіють, конають усілякі паскуалянти.
25 травня, вівторок
Спеціально приїхав до Києва на зустріч із менеджером книгарні «Буква». Поговорив із Євою Наливайко, відповів на всі запитання. І порадив замінити назву книгарні на «Літера». Так воно якось літературніше буде.
Єва налила мені чашечку «Нескафе», закурила довгу ментолову цигарку і чомусь весело спитала:
– Пане Дмитре, а як на вашу думку, у Адама і Єви були пупки? Мене про це весь час мій чоловік запитує. А я, хоч і сама Єва, не знаю, що і відповісти своєму Адаму.
Я сказав, що це запитання не до мене. Це краще у пастора Сандея Аделаджі спитати. У нього на все є ґрунтовна відповідь, до нього тисячі людей приходять за порадою, навіть високі держслужбовці. Я ж все більше фахівець з культури мови і поетичного слова, а не з анатомії. Щасти вам і вашому чоловіку.
Як здорово я перевів стрілки, не знаючи, що сказати! А й дійсно, при чому тут Адам і Єва з їхніми пупками? Хіба можна передбачити, що жінкам може навернутися на думку? І чому в усіх редакціях усі п'ють цю жлобську «Нескафе»? Ну невже не можна знайти щось вишуканіше? І взагалі, могли б і щось поїсти дати до кави.
29 травня, субота
Подзвонила Мотря, спитала, чи відносять важкий метал до легкої музики.
Відповів, що важкий метал відносять до пункту прийому вторинної сировини.
Мотря сказала, що я все сприймаю буквально.
Я сказав, що я все сприймаю літературно. А чіплятись до слів не треба. До слів треба підшукувати рими. Особливо студенткам гуманітарного факультету, котрі вивчають літературну творчість.
30 травня, неділя
Вирішив прогулятися нашим красенем Києвом, пішов по Хмельницького. Весь час упадали в око великі рекламні щити «Купуй українське» від Народного руху України. А й справді, що може бути патріотичніше за бойкот крикливого іноземного барахла, за підтримку вітчизняного виробника? Я, як і належить справжньому патріотові, не можу не відгукнутися на прямий заклик стривожених українців. Бо я народний поет Приірпіння. Мене, сподіваюсь, колись-таки і назвуть совістю нації. За щирість. За безкомпромісність. За небайдужість. Треба як-небудь і мені щось вагоме сказати з цього приводу.
А чого, власне, як-небудь? Треба реагувати відразу на всі патріотичні заклики Народного руху України. Отож взяв і написав:
ВЖИВАЙ УКРАЇНСЬКЕ!
Є нині в Україні безліч іноземних вин, міцних напоїв,
Закусок імпортних, солодощів, консервів, фруктів.
Та я найбільш боюсь, щоб ти здоров'ю лиха не накоїв,
Піддавшись на рекламу спритних супермаркетських ковбоїв,
Купивши навмання не перевірених життям продуктів.
Скажу тобі із досвіду свого, а ти навік затям собі отак:
Найкраще їсти й пити все своє, домашнє, рідне, вітчизняне.
Напої наші вдовольнять усяк вибагливий гастрономічний смак,
В нас є слив'яночка, перцівочка, зубрівка, медовуха і первак,
Які і слід вживать, а не шотландське віскі, бозна-кому знане.
До сих напоїв треба підібрати й гарну відповідную закуску:
Сальця із прорістю, вареничків, хрумких солоних огірочків,
Дрогобицьку ковбасоньку, запечену із яблуками гуску,
Дерунчиків, підсмажену кров'яночку і квашену капустку,
Ошиєчка з димком, холодненьких із діжечки груздочків.
Невже у нас свого добрячого питва й харчів бракує,
Що слід з якогось дива цмулити винце американське?
Хіба нам борщ з пампушками вже більше не смакує?
Чи є там хто, що за «Макдональдсом» якимсь сумує?
На хрін який, скажіть, нам все добро оте заокеанське?
Земляче! Будь достойним гордого звання вкраїнця!
Не їж всіляких там салямі, чи спагеті, чи беконів,
Та не баняч сумнівного заморського шмурдильця,
Що всі обличчя перетворить на тупі свинячі рильця, —
Дотримуйся культури харчування й совісті законів!
31 травня, понеділок
Приїхав до Києва. Усюди чогось понавішували транспарантів з написом «Любіть Україну!» Так хто ж її не любить? її кожен українець від дня свого народження любить. Про це і Шевченко, і Малишко писали. А хто напише про любов до Приірпіння? Хто напише про любов до моєї маленької батьківщини? Чи є хоч хто-небудь із нашої письменницької братії, хто написав би про Ірпінь поему? Як відпочити в Будинку творчості на березі благословенної річечки, так ми завжди готові, а як подякувати Приірпінню за натхнення, за тихі вечори і вишневий цвіт, за стрункий дівочий стан і бузковий присмак на губах від першого поцілунку, так зась!
А от я і напишу. Бо я вдячний син своєї маленької батьківщини. І хай буде соромно всім тим, хто цього не зробив до мене.
ЛЮБІМО ПРИІРПІННЯ!
Як щирий патріот і як співець цього калинового краю,
Я завжди пам'ятатиму мій славний родовід, моє коріння,
Тут пращури мої не раз спиняли ворогів підступну зграю,
Тут я горілку гнав, тут я у доміно вже тридцять років граю,
І прошу земляків на всій землі – любімо Приірпіння!
Коли мій дід мою бабуню в цій місцині покохав,
Й до скирти сіна тяг, й рвалося вже йому терпіння,
Вона йому казала: «Петре, хто тебе про це прохав?
Виходить, ти про чисті почуття мені все набрехав?
Невже такою є твоя любов? Любімо Приірпіння!»
Коли я око на дівча поклав, не знаючи, що маю я робити,
Над нами перша зіронька зійшла серед небес склепіння.
Спитав її: «Якщо я Христю обійму, чи буде її мати бити?»
Вона мені відповіла: «Тобі зарано ще дівок любити,
Ще трохи почекай, а поки що – любімо Приірпіння!»
Коли ти своє поле понад річкою Ірпінь удосвіта зорав,
І, похмелившись, кинув у землю бульби і насіння,
То вже не важить, хто, коли і скільки в тебе вкрав,
Не варте й мідяка усе оте, що ти за все життя зібрав,
Ти маєш думати лиш про одне – любімо Приірпіння!
Збігатимуть роки, і час настане перейти останній брід,
В родиннім дереві твоїм вже виросте нове пагіння,
І, сивочолий ти, подумаєш про дужий українців рід,
Що вийшов із слов'янських етносів й з людських порід,
Й промовиш мудро землякам – любімо Приірпіння!
5 червня, субота
Прочитав останні дві поезії Назарові. Назар обійняв мене і тричі поцілував. Сказав, що обов'язково візьме їх із собою, коли цього року їхатиме в Крим, і там продекламує товаришам під час щорічних акцій «За відновлення історичної справедливості».
– Дмитре, це саме те, чого я від тебе чекав. Така поезія пишеться струнами серця. Хоч хтось про Україну гарного скаже в літературі. А то вже верне від цієї порнухи, що з усіх щілин пре. Наче показилися всі. От і Емік нічого крім «Плейбоя» вже не читає. Сам бачив, як він у кіоску на базарі брав. І тут же розгорнув, наче голих цицьок ніколи не бачив, хтивий пес. Він узагалі останнім часом наче з ланцюга зірвався. Як тільки яку молодицю побачить, так відразу і липне до неї. Ти б і йому про Україну прочитав би чогось, може б, і совість прокинулася у нашого розпусника. Куди тільки його Янка дивиться! Я, як український буржуазний націоналіст, із гнівом засуджую будь-які прояви порнографії на теренах України і стрибків у гречку. Я би по всіх руках розповсюджувачів непристойних видань пройшовся б давнім добрим мачете.
6 червня, неділя
Подзвонила Мотря, попросила 800 євро! На подорож до Італії (зі знижкою). Я небагатий поет, хоч і народний, із скромними статками. Чому наші діти дзвонять нам лише тоді, коли їм потрібні гроші? Звідки у них така черствість, меркантильність, споживацьке ставлення до життя? Чому Мотря ніколи не попросить почитати їй щось із останнього чи неопублікованого (поки що)? Хіба ми замолоду були такими? Я пам'ятаю, що коли гроші потрібні були, їздив у будзагони, розвантажував вагони. Бувало, що і у батьків просив, але ж не зразу отак, а три дні ходив, як сновида, не знаючи, які слова знайти. А тут, на тобі: один дзвінок – і тату, несіть гроші.
Ну а чому саме до Італії? Я так розумію, за кордон слід їхати вже тоді, коли свій рідний край досконало вивчив, обходив уздовж і впоперек, занотував побачене в кишеньковому блокноті, поділився враженнями з батьками.
Зразу не відмовив, сказав, що треба порадитися з Інгою, тут діло похапцем не робиться, треба все виважити, з'ясувати, обміркувати, ухвалити неупереджене рішення. Як на сесії Верховної Ради.
7 червня, понеділок
Зайшов Емік, просив дати почитати яких-небудь книжок про кохання. Я не став розмінюватися на якесь дешеве сучасне чтиво, а відразу ж виділив Еміку кілька класичних творів, перевірених часом. Бо я і сам шанувальник класичної літератури. Треба прищеплювати людям найкращі естетичні смаки. Дав Еміку «Тропік Рака» Генрі Міллера, «Фанні Хілл» та «Мемуари сластолюбця» Джона Клеланда, «Яму» Олександра Купріна.
Емік був без міри вдячний і сказав, що я не просто його найкращий друг, я ще і навігатор у морі його літературних шукань. Гарно сказано, слід визнати. Оце саме «навігатор», є в цьому слові якась прихована колосальна енергія, а я ще ні разу його в своїй творчості не вжив. Може, Мотрі порадити? У неї сучасне бачення світу, швидка реакція, вона все схоплює на льоту. А то, виходить, і сам не гам, і другому не дам.
Чому Емік завжди так гаряче мені дякує? Хіба не природно зорієнтувати друга в тому, що знаєш краще? За що ж тут дякувати? Хіба альтруїзм і скромність не є моїми характерними рисами?
8 червня, вівторок
Дав-таки Мотрі 800 євро. Передав з оказією. Хай знає добре батьківське серце. Чесно кажучи, як від серця відірвав. Та хіба таке кому скажеш?
11 червня, п'ятниця
Прийшов лист від Єви Наливайко. Тремтячими руками розірвав конверт і прочитав очікуване:
«Шановний Дмитре Івановичу!
Раді Вам повідомити, що колектив нашої книгарні з увагою розглянув Ваше обгрунтоване побажання перейменувати нашу книгарню «Буква» на «Літера». Після тривалих обговорень, консультацій з Інститутом мовознавства ім. О. О. Потебні Національної академії наук України та Спілкою письменників України, нами було ухвалене непросте рішення на користь доцільності Вашої пропозиції. Офіційне зняття вивіски «Буква» і прикріплення нової вивіски «Пітера» відбудеться у понеділок, 26 липня цього року о 10 годині ранку. Щиро сподіваємося на Вашу присутність як автора ідеї цієї доленосної події для нашої невеликої за розміром, та великої за культурним внеском книгарні.
Плідного врожаю Вашому творчому саду.
Менеджер книгарні «Пітера» Єва Наливайко».
Ну що ж, таки дослуховуються ще менеджери книгарень до слова літераторів. А злі язики кажуть, що ми, митці, живемо у вежі зі слонової кістки і не беремо участі у суспільному житті.
15 червня, вівторок
Поїхала донечка до Італії. Мабуть, уже тужить-побивається за рідним краєм. Аякже, адже в Італії немає борщу. Що вони там взагалі про нас знають? От я знаю, що в Італії росте араукарія, а італійці знають, що у нас росте калина? І я знаю, що в Італії пише Умберто Еко, а вони знають, що у нас пише Дмитро Порядний? Отож-бо.