Ліг спати рано, думав про Мотрю, про те, що з нею буде, коли мене не стане.
16 червня, середа
Всю ніч снився останній день Помпеїв. Стільки попелу і лави я ще зроду уві сні не бачив. Ніхто не врятувався.
Вдень проходив повз піцерію «Везувіо» на Рейтарській. Завітав, замовив піцу «Маргарита». Така дорога. Кожен шматок чомусь застрягав у горлі. Що італійцеві добре, то українцю поперек горла.
17 червня, четвер
Хоч і літо, а заболіло горло, заклало ніс. Зайшов до аптеки. Порадили «Отривін» і «Трахісан».
– А це справді проти нежиті і застуди? – із сумнівом поцікавився я. – Хіба «Трахісан» – це для горла?
– Не ви перший, не ви останній, – відрізала аптекарка. – Що ви всі на цей «Трахісан» так скоса дивитесь?
Про що це вона? З якого це часу аптекарки в Україні стали так по-хамськи відповідати?
Спитати не наважився, як і придбати. Лікуватимуся народними засобами. Разом із Еміком. Чи Назаром. Друзі ще ніколи не полишали мене сам на сам з бідою. Завжди допомагали, чим могли.
1 липня, четвер
Повертався додому пізно, у вагоні метро читав «Польові дослідження з українського сексу», та думав усе більше про життя після життя. Гарна книжка, написана із знанням діла. Добре, що українське письменство не відмахнулося від актуальних питань сьогодення. Добре, що українські видавці скинули з себе мерзенний зашморг заборонених тем.
Але щось сексу там виявилося замало. Я, чесно кажучи, сподівався на більше.
Навпроти сидів якийсь тип у рожевих шкарпетках і привітно всміхався.
– Читали мої вірші, знаєте мене? – зрадів я.
– О, то ви поет! Ні, ще не мав нагоди, але залюбки почитаю, я поетів страх як люблю. Зараз, на жаль, усі лише про гроші думають, а я люблю духовне спілкування, літературу, театр, балет. Адже ніякі матеріальні цінності не замінять тепла людських стосунків. Може, до мене в гості зайдете, я тут недалечко живу, якщо не поспішаєте нікуди? Вип'ємо міцної кави, «Болеро» Равеля послухаємо, ви мені свої вірші почитаєте, а я зі свого боку можу запропонувати вам справжню чоловічу дружбу. То як ви гадаєте?
– Я гадаю, що ви є великий прихильник Оскара Уайльда, але я не з того балету. І взагалі, його Доріан Грей погано скінчив.
– Що ви, що ви! – замахав мій випадковий попутник руками. – Оскар Уайльд вів активний спосіб життя, а я пасивний. То ви як думаєте?
– З трудом. У мене взагалі з думками не склалося.
– З вами все ясно, – засмутився пасажир навпроти.
– Он як, – здивувався я. – А от мені ще самому з собою не все ясно.
Нормальна тема? Я що, дав привід? Я ж поет-лірик. У мене тонка, вразлива душа, а в очах моїх, як було написано в одній із рецензій Зірки Нечитайло, відбився увесь смуток цього світу. І образливо, що цей тип мене не впізнав. Бо це ж Київ, це вам не Приірпіння.
З липня, субота
Інга сказала, що приготувала мені сюрприз.
– Що саме?
– Вистояла в черзі, придбала для нас квитки на концерт Бориса Мойсеева, «Лебідь» називається, я давно про нього мріяла. Завтра і йдемо. Правда, здорово, любий?
– Аякже, це мій улюблений артист. Я ще Елтона Джона дуже люблю. Ще з юнацтва. І Сергія Пєнкіна. Яскраві особистості, слід визнати.
От така у мене сансара і карма, висловлюючись науковою мовою. Захотілося послухати якоїсь легкої джазової музики, перш ніж лягти спати після нелегкого дня.
Поставив «Блакитну рапсодію» Джорджа Гершвіна. Гарна музика, заспокоює нерви.
4 липня, неділя
Концерт «Лебідь» Бориса Мойсеева в Жовтневому палаці. Пішов тільки заради Інги. Ну не знаю, по-моєму, на любителя. Хоча якомусь чоловіку з гальорки дуже подобалося і після кожного виступу він несамовито горлав:
– Браво!!!
Після третього крику Мойсеєв звів на нього свої променисті очі і ніжно сказав:
– Друже, залиш у чергової для мене свій номер телефону.
Після п'ятого крику Мойсеєв зблід і признався:
– Друже, я тебе вже боюсь.
А взагалі непоганий концерт, яскравий. Багато дійства, музики і пластики. Інзі сподобалось.
Вдома знову слухав «Блакитну рапсодію», щоб заспокоїти нерви.
Спокійно послухати не дали, бо задзвонив телефон. Емік на дроті. Спитав, хто це в мене кота за хвоста тягає. Я сказав, що це Джордж Гершвін грає. Емік сказав, що ніякий він не Джордж Гершвін, а Яша Гершович з Одеси. Наша людина. А самореалізувався за кордоном, звісна річ.
Вік живи – вік учись.
5 липня, понеділок
Подзвонила Магдалина Цуцик, декан гуманітарного факультету Острозької академії, запропонувала провести майстер-клас для студентів фаху «Літературна творчість» у новому навчальному році. Сказала, що опитування серед студентів показало, що я найпопулярніший поет серед молоді. Казала, що студентству найбільше до вподоби моя любовна лірика. Всі кажуть, що в ній є щось кармічне. Студенти бажали б узнати мене ближче. Жалкувала, що й досі не мала змоги ознайомитися з нею, але очікує від мене дуже багато.
Чого саме очікує від мене Магдалина Цуцик? Чому жінки завжди висловлюються так розмито-двозначно? Я в своїй творчості завжди уникав лабіринтів філософських роздумів, претензійного символізму, копирсання в своєму бездонному і безмежному «я». Я прихильник визначеності і реалістичного зображення дійсності навколо себе. От і вся кармічність.
Ну а щодо моєї любовної лірики, то кому ж вона замолоду не подобається? Та й не тільки замолоду. Он Емік, так взагалі зараз для себе цілий новий всесвіт відкрив. Зростає як особистість.
8 липня, четвер
Написав нову квінтьєму. Про творчість, про поетику, про нездоланний потяг до прекрасного, про кармічність.
ПРО КАРМУ
Я сидів з новим рукописом в руках
І вірші правив в ньому до нестями,
Мій «Біломор» ще не зотлів в устах,
Моїх думок ще не урвався шлях,
Я ще не виконав усі свої програми.
Не находився я босоніж по росі,
Не написав найкращої, найдовшої поеми,
Мої квінтьєми – наче в річці карасі,
Я підкочусь до них на карми колесі,
Я наловлю їх й для народу, й для богеми.
Я відокремлю красне слово від полови,
Примхливу музу затягну в свої тенета,
Я їй, голубоньці, надам усі умови,
Не пожалкую їй улесливої мови,
Аби лише римовані рядки лились в поета.
Я над усе люблю, коли мені не заважають
Донести діаманти строф до читачів,
Коли мене у Бучі і в Гостомелі всі знають,
Коли мене цілком заслужено вітають
За Приірпіння солов'їний спів.
Проїхав я Вкраїною на лірики пегасі,
Вінків сонетів написав без ліку,
Навчав майстерності на майстер-класі,
Розповідав про труд поета на Парнасі,
Де я творитиму на радість всім довіку.
9 липня, п'ятниця
О дванадцятій розбудила Інга. Ну що ще? Виявляється, прем'єр-міністру України Віктору Януковичу виповнилося 54 роки!
Подумки шлю йому найкращі побажання і найщиріші привітання. Тому що лідер.
Як буде висвітлюватися день народження очільника нашого уряду? Як відзначать заслуги прем'єра перед країною?
Душа свята просить.
10 липня, субота
Головна новина дня!
На святкуванні татарського свята Сабантуй у Донецьку прем'єр-міністру України і кандидату в Президенти Віктору Януковичу надано звання «Почесний татарин України».
Зайшла Інга, спитала, чого б я хотів на вечерю.
Сказав, що дуже хочеться плову сьогодні.
16 липня, п'ятниця
Подзвонила Яна, Емікова дружина. Поскаржилася, що Емік із усієї можливої періодики купує нині тільки «Плейбой» і «Пентхаус». Зачитується якимись незрозумілими східними вченнями. Зранку починає верзти якусь ахінею про нефритовий стрижень у нефритових воротах, про квітку лотоса, про тисячу любовних поштовхів, про гармонію Інь і Ян. Що це за стрижень такий і з чим його їдять? Такі пошуки гармонії на двадцятому році їхнього шлюбу вже ні в які ворота не лізуть. Не може зрозуміти, чого йому ще від неї треба. Просила мене, як найкращого друга Еміка, правильно спрямувати його у духовних шуканнях і вплинути на літературні смаки.
– Почитайте Еміку своєї лірики про перше кохання, – попросила Яна. – Може, в нього совість прокинеться.
Я обіцяв. Так я ж про кохання усе вже Еміку прочитав, у мене поки що нічого нового. А те, що подобається Назарові, його не цікавить. І навпаки. De gustibus non est disputandum, як казали древні.
17 липня, субота
Подзвонила Мотря, вперше після приїзду з Італії. В Італії їй дуже сподобалося. Там у них смачна кухня. їла піцу, салямі, спагеті, пила капучино. Бачила Пізанську башту. Башта все ще стоїть. І чоловіки там виявилися такими відкритими, хоч і не розуміють української. І до жінок шанобливо ставляться, і українок поважають. Довіряють їм усю хатню роботу.
Мотря сказала, що саме в Італії серце їй підказало зробити перший крок дівчини у доросле життя, і вона вже знає, що таке дефлорація.
Невже Італія була потрібна Мотрі саме для дефлорації? А що, Україна для цього аж ніяк не годиться? Звідки цей повзучий космополітизм у моєї доньки, моєї синьоокої надії? Хто на неї так впливає? «Острозькі черниці»?
Знову самі запитання без відповіді.
Порадив Мотрі більше часу приділяти літературі, поезії, творчому осмисленню навколишнього світу і світу всередині себе. Сказав, що тут їй може придатися якесь несподіване гарне слово, як, скажімо, «навігатор», є в ньому якась прихована динаміка, ритміка, стрімкість. Буває так, що саме таке слово може стати вдалою знахідкою, навіяти сміливий експромт, що і треба поетові для творчого пошуку, для гарної рими.
Мотря уважно слухала й обіцяла подумати. їй це слово дуже сподобалося. Подякувала за тепле батьківське напучування. Сказала, що Маріанна написала велику статтю під назвою «Садомазохізм як альтернативний спосіб самореалізації творчої особистості». Жаліється, що в Острозі всі відмовляються її друкувати. Каже, що молоді зараз важко пробити заскорузлі стереотипи віджилого світогляду.
18 липня, неділя
Руслана разом з прем'єр-міністром Віктором Януковичем на святі Дня металурга в Дніпропетровську дуетом співає «Но ты мне, улица родная, и в непогоду дорога»! Пісня з незабутнього кінофільму «Весна на Зарічній вулиці»! Тридцять тисяч присутніх плакали від щастя. І в мене очі були на мокрому місці. Адже Руслана – перша українська виконавиця, яка потрапила на святкування Дня металурга. Дякую тобі, Руслано! Ти моя улюблена співачка.
Значить, таки не словом, а ділом запрацював тандем політики і культури! Значить, таки скресалася крига залишкового принципу фінансування культури!! А були і скептики. Але то убогодухі і слабкі, а нам, справжнім патріотам, синам і донькам України, слід упевнено дивитись у майбутнє.
19 липня, понеділок
Як швидко дорослішають наші діти! Вік Інтернету, мобільних телефонів, комп'ютерів. А ми свого часу всього цього не мали. Ми знали тільки друкарську машинку і як працювати на благо рідної Вітчизни. І вірили. Вірили у світле майбутнє. І воно настало. У вигляді незалежної квітучої України.
20 липня, вівторок
Нашу вулицю перейменували! Наша вулиця імені 26 Бакинських комісарів тепер називається Січових Стрільців. Якось водночас і жаль за бакинськими комісарами, і радісно за січових стрільців.
Прибіг Назар, розцілував мене, сказав, що нарешті Ірпінь почав скидати із себе заіржавлені вериги колоніального минулого. Що свято прийшло і на нашу вулицю. У прямому і переносному смислі. Бо ми вірили. А вірити – це головне.
21 липня, середа
Руслана заявила, що їй неприємно, що її асоціюють з політикою, вкрай це її обурює. Слово «політика» викликає у неї тільки негатив. Агітацією не займалася, не займається і займатися не буде. На виборах її не буде теж. Не робитиме заяв за чи проти жодного з кандидатів. І якщо буде потрібно, то відмовиться від посади радника прем'єр-міністра, бо це носитиме політичний характер.
Так і треба! Молодець, моя Руслано! Оце вже достойні слова зрілої співачки, мудрої жінки. Бо справжній митець, діяч культури повинен, тричі перехрестившись і сім разів сплюнувши через ліве плече, з огидою і відразою відсахнутися, неначе за мить до того побачив крокодила, таргана чи скорпіона, від усього того, що хоч дотично має якесь відношення до політики! Мистецтво не має бути ні наймитом, ані заручником політиканів! Мистецтво має бути аполітичне і жити своїм життям.
22 липня, четвер
Подзвонив Емік, схвильованим голосом повідомив, що на честь дня народження Яни щойно переглянув «Еммануель-2». Сказав, що тільки зараз став відчувати якийсь внутрішній духовний зв'язок між героїнею фільму і своїм повним ім'ям Еммануїл.
Спитав, як там Мотря.
Я сказав, що Мотря сповнена незабутніх вражень від Італії. І від італійців. Гостинні люди. І до жінок шанобливо ставляться. Те, чого так бракує нашим чоловікам.
Емік сказав, що це не про нього. Що він із жінками – сама галантерейність і відвертість. У найкращому розумінні цих слів.
– І взагалі, – провадив Емік, – мені є в чому тобі зізнатися.
– Еміку, твої слова звучать так утаємничено. Невже ти хочеш сказати, що у тебе на серці гріх? Відпускаю тобі гріхи твої, сину мій.
– Я хотів тобі, як навігатору людських душ, зізнатися у тому, що завдяки твоїй поезії і книжкам, які ти мені дав почитати, я зрозумів, що простір жіночого тіла ніколи не може бути пройденим до кінця.
– Але прагнути цього треба, – порадив я.
Емік признався, що йому стало легше жити, бо головне – то не поховати себе живцем, як казав старик Хем.
24 липня, субота
Зайшов Назар у футболці з портретом Че Гевари, розпашілий, збентежений. Збирається їхати з десантом братчиків до Севастополя, передового рубежу української державності, відбивати у знахабнілих москалів маяки, а далі їхати на Керченський півострів і острів Тузла і там зробити «п'ятихвилинку ненависті», повернувшись до москальського краю спиною. Звав мене з собою, обіцяв навчити робити коктейль Молотова.
– Ти не уявляєш, – казав Назар, – коли жбурляєш коктейль Молотова, то наче фугу Баха слухаєш. Бах! Бах! Бах!
– Назаре, – спитав я, – а чого ти весь час із цим архаїчним коктейлем Молотова носишся? Нині ж є набагато ефективніші вибухові засоби, пластид там всілякий, нітрогліцерин, гексаген, тротил, щось на основі міндобрив тощо.
– Я традицій не зраджую, ти ж мене знаєш, – відрубав Назар. – Я тобі не депутат-перевертень з вулиці Грушевського. Я за ті цінності, що були випробувані часом. Прокидаймося, Дмитре, бо проспимо Україну, а з нею і все на світі. І нащадки наші нам цього не простять. Гуртуймося, бо ми славного роду. Пишаймося, бо ми кревні українці.
Я сказав, що у мене є свій коктейль, випробуваний часом, дістав почату «Вінницьку» і після другої чарки почитав Назарові свої ранні вірші про перше кохання.