Коліна в мене трусилися; я щосили намагався триматися прямо, а голос Вожака підкорював мою волю.
Пол, Джаред і я беремо на себе Едварда та Розалію. З тих відомостей, які приніс Джейкоб, я роблю висновок, що саме вони захищатимуть Беллу. Гадаю, Карлайл та Аліса теж будуть неподалік, а можливо, й Есме. Отож Бреді, Колін, Сет і Лі зосередяться на них. Якщо хтось звільнить собі дорогу, — ми всі вчули, як він спіткнувся на імені Белли, — ота істота — його ціль. Знищити істоту — наш головний пріоритет.
Зграя нервово завуркотіла на згоду. Від напруги на вовках наїжачилася шерсть. Кроки пришвидшилися, удари лап об солончак стали виразнішими, пазурі глибше вгрузали в ґрунт.
Тільки ми з Сетом не рухалися — як око в центрі виру вишкірених зубів та притиснутих вух. Сет ледь не торкався носом землі — його пригнув Семів наказ. Я відчував, якого болю завдає йому близька зрада. Для нього-бо це було зрадою — отого дня, коли ми згуртувалися, коли Сет бився обік Едварда Каллена, Сет став справжнім товаришем вурдалаків.
Проте в ньому не відчувалося спротиву. Він підкориться, хай як йому буде боляче. У нього немає іншого вибору.
А який вибір є в мене? Коли говорить Вожак, зграя слухається.
Сем іще ніколи так далеко не заходив у своїй владі; я був певен, що йому відверто бридко дивитися, як Сет укляк перед ним, мов раб. І він би ніколи не змушував його до цього, якби не був певен, що іншого виходу немає. Він не міг брехати нам, знаючи, наскільки тісно ми зв’язані у свідомості. Він щиро вірив, що наш обов’язок — знищити Беллу й те чудовисько, яке вона виношує. Відверто гадав, що у нас зовсім немає часу на роздуми. Він вірив, що заради цього можна й померти.
Я бачив, що він ладен зустрітися з Едвардом сам на сам; на погляд Сема, Едвардова здатність читати наші думки робила з нього найгрізнішого супротивника. І Сем не дозволить, щоб хтось інший піддався такій небезпеці.
Джаспера він вважав наступним серйозним супротивником, ось чому й звелів мені битися саме з ним. Знав-бо, що тільки я з усієї зграї маю шанси виграти цю битву. Найлегших противників він залишив наймолодшим вовкам та Лі. Маленька Аліса без свого дару провидиці не становила загрози, а з досвіду нашого союзу з вампірами ми знали, що з Есме нікудишній боєць. Із Карлайлом буде важче, проте його самого стримуватиме його власна ненависть до насильства.
Мені було гірше, ніж Сетові, коли я слухав Семові плани — він намагався обійти всі гострі кути, щоб дати шанс кожному члену зграї вижити.
Світ перекинувся з ніг на голову. Ще кілька годин тому саме я штовхав зграю на битву з вурдалаками. Проте Сет мав рацію — я не був готовий до війни з ними. Ненависть засліпила мене. Я не спромігся все зважити — в іншому разі я б усе побачив зовсім в іншому світлі.
Карлайл Каллен. Якщо поглянути на нього зором, не затуманеним ненавистю, ставало очевидно, що його знищення — то зумисне вбивство. Він був добрим. Добрим, як будь-хто з тих людей, яких ми захищали. А може, й набагато кращим. Інші теж, либонь, були непогані, хоч я й не почував такої поваги до них, як до нього. Та й не знав я їх так добре. Саме Карлайл не підійматиме руки у відповідь, навіть захищаючи власне життя. Ось чому нам удасться вбити його — бо він не схоче, щоб ми, його вороги, вмирали.
Все це неправильно.
І не тільки тому, що для мене вбити Беллу — все одно, що вбити себе, що накласти на себе руки.
Джейкобе, зберися, — наказав Сем. — Плем’я на першому місці.
Сьогодні вдень я помилявся, Семе.
Тоді в тебе були помилкові мотиви. Проте зараз ми маємо виконати свій обов’язок.
Я зібрався на силі.
Ні.
Сем загарчав і зупинився навпроти мене. Він утупився мені в очі, глибокий рик вихопився в нього з горла.
Так, — припечатав Вожак, а його подвоєний владою голос аж горів. — Сьогодні тобі не вдасться вислизнути. Ти, Джейкобе, сьогодні битимешся проти Калленів разом із нами. Ти, а з тобою Квіл та Ембрі, берете на себе Джаспера та Еммета. Твій обов’язок — захистити плем’я. Ось для чого ти існуєш. І ти виконаєш свій обов’язок.
Плечі мої похилилися під тягарем вердикту. Ноги підігнулися, я впав на живіт, а він нависнув наді мною.
Жоден зі зграї не може чинити опір Вожаку.
РОЗДІЛ 11. ДВА ПУНКТИ, ЩО ОЧОЛЮЮТЬ МІЙ СПИСОК РЕЧЕЙ-ЯКІ-Я-НЕНАВИДЖУ
Сем уже шикував зграю, а я досі лежав на землі. Ембрі та Квіл стояли обабіч мене — чекали, коли я отямлюся і ми теж вишикуємося.
Я відчував спонуку, потребу звестися на ноги й очолити друзів. Імпульс дужчав, я заледве опирався йому, звиваючись по землі на одному місці.
Ембрі тихенько скиглив мені на вухо. Він подумки уникав слів, боячись, що знову приверне до мене Семову увагу. Я відчував його безсловесне благання мені: зведись на ноги, зроби справу й покінчи з нею.
Зграю сковував страх — не за себе, а за вислід справи. Ми й не сподівалися, що сьогодні всі вийдемо з бійки живими. Хто з братів загине? Чия свідомість покине нас назавжди? Які невтішні родини ми підбадьорюватимемо зранку?
І саме в боротьбі зі страхом мій мозок долучився до всіх, моя свідомість працювала в унісон із рештою. Механічно я підвівся з землі й обтрусився.
Ембрі та Квіл зітхнули з полегшенням. Квіл на мить тицьнувся мені носом у бік.
Їхня свідомість була переповнення відчуття виклику, відчуття відповідальності. Ми згадували ночі, коли спостерігали, як Каллени готуються до війни з перволітками-вампірами. Еммет Каллен був дужчим, проте Джаспер завдасть більше клопоту. Він рухається, як блискавка, — сила, швидкість і смерть поєднані в ньому. Скільки століть досвіду мав він? Досить для того, щоб усі Каллени зверталися до нього по пораду.
Я стану в центрі, якщо ти хочеш битися з флангу, — запропонував Квіл. Він був набагато збудженіший за інших. Тоді вночі, коли Квіл спостерігав за Джасперовим інструктажем, він аж пищав — так хотів спробувати свої сили проти вампірів. Для нього це буде змаганням. Навіть знаючи, що на кону його життя, він не міг дивитися на сутичку по-іншому. Пол у цьому був на нього схожий, а ще двійко вовченят, які й не нюхали бійки, — Колін та Бреді. Сет, мабуть, теж почувався б так само — якби вурдалаки не були його друзями.
Джейку! — штовхнув мене Квіл. — З чого ти хочеш почати?
Я тільки похитав головою. Я не міг зібратися на думках — спонука виконувати чужі накази немов робила з мене маріонетку, а ниточки були припнуті до всіх моїх м’язів. Спершу одну лапу вперед, тепер другу…
Сет тягнувся позаду Коліна та Бреді — тут головувала Лі. Поки вона складала з іншими план, то ігнорувала Сета, і я бачив, що їй кортіло відсторонити Сета від бою. У її ставленні до молодшого брата було щось материнське. Вона б воліла, щоб Сем відіслав його додому. Але Сет навіть не помітив вагань Лі. Він також звикав до ниточок, які робили з нього маріонетку.
Може, якби ти припинив опиратися… — прошепотів Ембрі.
Ти зосередься на своєму завданні. Оті дужі вурдалаки. Ми можемо їх здолати. І здолаємо! — Квіл сам підігрівав себе — це було схоже на підбадьорювання перед великим поєдинком.
Я знав, що найлегше — просто зосередитися на своєму завданні. Не так і важко було уявити, як я нападаю на Джаспера й Еммета. Я вже бував за крок від цього. Довгий час я вважав їх ворогами. І зараз зможу.
Тільки треба забути, що вони захищатимуть те, що я сам захищав би. Тільки треба забути про причину, з якої я радше волів би, щоб перемогли вони…
Джейку, — застеріг мене Ембрі, — думай про гру.
Ноги мої рухалися невпевнено, підкоряючись смиканню за ниточки.
Немає сенсу опиратися, — знову прошепотів Ембрі.
Він мав рацію. Все одно зрештою я чинитиму так, як звелить Сем, якщо він схоче того. А він хотів. Це ж очевидно.
Вожак отримує таку владу не без підстав. Навіть така дужа зграя, як наша, не буде потужною силою без лідера. Ми маємо рухатися одностайно, думати одностайно, щоб досягти успіху. А для цього тілу потрібна голова.
А що як Сем зараз помиляється? Ніхто нічого не зможе змінити. Його рішення не обговорюються.
За одним винятком.
І тут-таки вигулькнула вона — думка, яку я завжди, завжди відганяв. Але зараз, коли ноги мої обплутували нитки, я з полегшенням згадав про виняток — ба більше, з лютою радістю.
Ніхто не може заперечити рішення Вожака — окрім мене.
Я не заслужив цього. Проте я народився з силою, на яку ніколи не заявляв своїх прав.
Я ніколи не хотів ставати на чолі зграї. Не волів цього й зараз. Не бажав брати на плечі тягар відповідальності за долі нас усіх. Сем краще справлявся з цим, ніж зміг би я навіть у майбутньому.
Але сьогодні він був неправий.
І я народився не для того, щоб згинати перед ним коліна.
Ланці злетіли з мого тіла тої ж таки миті, коли я заявив своє право, яке отримав від народження.
Я відчував, як снага збирається в мені — це була водночас і свобода, і дивна, ні на що не оперта сила. Не оперта — бо сила вожака спирається на його зграю, у мене ж не було зграї. На якусь секунду мене поглинуло відчуття самотності.
Зараз у мене не було зграї.
Проте коли я рушив до Сема, який планував свої дії з Полом і Джаредом, я йшов прямо, я почувався дужим. Він озирнувся на звук моїх кроків, чорні очі його звузилися.
Ні, — мовив я до нього вдруге.
Він усе одразу збагнув — він почув, як зроблений мною вибір заглушив голос Вожака у моїй голові.
Вражений, він скрикнув і на півкроку відстрибнув назад.
Джейкобе! Що ти зробив?
Семе, я не скорюся тобі. Надто тоді, коли ти чиниш неправильно.
Він приголомшено втупився в мене. То ти… ти стаєш на бік ворогів, а не власної родини?
Вони, — потрусив я головою, щоб прояснити її, — вони нам не вороги. І ніколи ними не були. Та поки я справді не почав обмірковувати їхнє знищення, поки я не обмислив усе достоту, я сам не усвідомлював цього.
Це не через них, — гаркнув Сем. — Це все через Беллу. Вона ніколи не призначалася тобі, вона обрала не тебе, а ти й далі нищиш своє життя задля неї!
Це були жорстокі слова, але правдиві. Я зробив великий вдих, разом вдихаючи і їх.
Може, ти й маєш рацію. Але через неї ти збираєшся знищити зграю, Семе. Скільки б наших сьогодні не вижило, на їхніх руках назавжди залишиться кров.
Ми маємо захистити свої родини!
Я знаю, яке рішення ти ухвалив, Семе. Але за мене ти не прийматимеш рішень — більше ніколи.
Джейкобе, ти не можеш повернутися спиною до свого племені.
Я чув подвоєний владою голос Вожака у його наказі, але цього разу він не діяв на мене. Мене він більше не стосувався. Він стиснув щелепи, намагаючись змусити мене відповісти на його виклик.
Я втупився у його люті очі. Син Ефраїма Блека народжений не для того, щоб скорятися синові Левія Юлі.
То це кінець, Джейкобе Блек? — на загривку в нього наїжачилася шерсть, а зуби вищирилися. Пол та Джаред загарчали й ощетинилися обабіч нього. Навіть якщо ти подолаєш мене, зграя ніколи не скориться тобі!
Тепер я відскочив на крок, і з мого горла вихопився здивований стогін.
Подолаю тебе? Я не збираюся битися з тобою, Семе.
То який у тебе план?. Бо я не відступлюся й не дам тобі захистити вампірового виродка коштом племені.
А я й не спонукаю тебе відступатися.
Якщо ти звелиш зграї прямувати за тобою…
Я ніколи не скорятиму нікого проти його волі.
Хвіст його метлявся — він з огидою усвідомив, що саме вклав я у свої слова. А далі зробив крок уперед, аж ми торкнулися лапами, а його вишкірені зуби застигли в парі сантиметрів від моїх. Аж до цього моменту я не помічав, що вже переріс його.
В зграї може бути тільки один вожак. Зграя вибрала мене. То ти сьогодні сіятимеш розбрат? Повстанеш проти власних братів? Чи припиниш це божевілля й знову долучишся до нас? — кожне його слово було важким від влади, проте не діяло на мене. У моїх жилах текла густа кров вожака.
Тепер я збагнув, чому в зграї ніколи не допускалося більше одного вовка чоловічої статі з вожацького роду. Тіло моє відгукувалося на виклик. Тваринне нутро вовка в мені прагнуло бійки за зверхність.
Я скупчив усі сили, щоб подолати цей імпульс. Я не влізу в безглузду, нищівну бійку з Семом. Він і далі був моїм братом, хоч я й відмовлявся від нього.
У нашій зграї тільки один Вожак. Я не оспорюю цього. Але я обираю власний шлях.
То ти тепер приєднаєшся до клану, Джейкобе?
Я здригнувся.
Я не знаю, Семе. Але я знаю одне…
Він скулився, відчувши вагу вожацької влади у моєму голосі. Бо вона впливала на нього більше, ніж його влада впливала на мене. Адже я народився, щоб вести його за собою.
…Я стану поміж тобою і Калленами. Я не спостерігатиму спокійно, як зграя вбиває невинних… — важко було застосувати це слово до вурдалаків, але воно було правдивим, — людей. Наша зграя вартує більшого. Веди їх до вірної мети, Семе.
Я обернувся до нього спиною — і довкола мене повітря розітнуло одностайне виття.
Глибоко вгрузаючи пазурами в землю, я погнав геть від збентеження, яке сам же й збурив. У мене не було часу. Принаймні Лі мала здатність обігнати мене, і тому мені потрібна була фора.
Виття стихло вдалині, і цей звук, який розтинав тиху ніч, заспокоював мене. Ніхто ще не гнався за мною.
Я маю попередити Калленів, перш ніж зграя отямиться й зупинить мене. Якщо Каллени будуть готові до нападу, Сем може передумати, добре все зважити, перш ніж буде запізно. Я помчав до білого будинку, який і досі ненавидів, полишаючи позаду власний дім. Більше він не був моїм домом. Я сам розвернувся до нього спиною.
Сьогодні починалося, як звичайний день. Я повернувся з вартування дощового світанку, поснідав із Біллі та Рейчел, подивився дурню по телеку, погиркався з Полом… Як же могло все так перевернутися, мов на сюрреалістичній картині? Як могло все так заплутатися й перемішатися, що я опинився тут сам-один — Вожак без влади, відірваний від братів, який віддав перевагу вурдалакам перед вовкулаками?
Звук, якого я так боявся, втрутився у мої затьмарені думки — то були глухі удари по землі важких лап, що переслідували мене. Я стрибнув уперед, щодуху помчав через чорний ліс. Я маю дістатись якомога ближче, щоб Едвард учув пересторогу в моїй свідомості. Лі самотужки не зможе зупинити мене.
А тоді я вловив настрій того, хто переслідував мене. Не злість, а наснага. Не переслідування… а підтримка.
Я спіткнувся. Ще два непевні кроки, перш ніж я зміг відновити рівний біг.
Постривай! У мене не такі довгі ноги, як у тебе.
СЕТЕ! Ти що це собі ДУМАЄШ? ЗАБИРАЙСЯ ДОДОМУ!
Він не відповів, проте я й далі відчував його збудження — він насідав мені на п’яти. Я так само міг бачити його очима, як він був здатен бачити моїми. Для мене ніч була затьмареною — повною зневіри. Для нього ж світила надія.
Я не усвідомлював, що стишую хід, та зненацька він наздогнав мене і тепер біг обіч мене.
Сете, я не жартую! Тут тобі не місце. Забирайся звідси.
Розбишакуватий вовк фиркнув. Джейкобе, я тебе підтримую. Я вважаю, що ти маєш рацію. І я не збираюся скорятися Семові, коли…
О ні, ти, чорт забирай, саме і збираєшся скоритися Семові! Ану забирай свій кудлатий зад назад у Ла-Пуш і чини так, як звелить тобі Сем!
Ні.
Геть, Сете!
Джейкобе, це наказ?
Його питання спантеличило мене. Я на мить затнувся, пазурі лишили глибокі борозни в землі.
Я нікому нічого не наказую. Я кажу тобі те, що ти й без мене знаєш.
Він важко бухнувся поряд зі мною. Я скажу тобі, що я знаю: я знаю, що тут до біса тихо. Ти не зауважив?
Я моргнув. Мій хвіст заметлявся, щойно я збагнув, яку саме думку він вклав у свої слова. Було ж бо тихо зовсім не в тому сенсі — десь далеко на заході виття досі наповнювало повітря.