Вони не переверталися на людей, — мовив Сет.
Я це усвідомлював. Зараз зграя має готовність номер один. Вона мала б використати всі свої ментальні можливості, щоб контролювати розвиток ситуації. Але я не чув, що вони думають. Я чув тільки Сета. І більш нікого.
Схоже на те, що окремі зграї не зв’язані ментально. Ха! Гадаю, наші батьки не знали цього, бо раніше не виникало схожої ситуації. Ніколи не було достатньо вовкулак, аби створити дві зграї. Ну-ну! Як же воно тихо! Аж моторошно. А з іншого боку, навіть приємно, тобі не здається? Гадаю, для Ефраїма, Квіла та Левія так теж було легше. Коли вас тільки троє, значно менше галасу. А надто коли тільки двоє.
Стули писок, Сете.
Так, сер.
Припини! Ніяких двох зграй немає. Є тільки ОДНА зграя, і є я. Все! Отож тобі час вертатися додому.
Якщо немає двох зграй, то чому ж ми можемо чути один одного, а інших чути не можемо? Гадаю, коли ти повернувся спиною до Сема, то був не просто собі рух. То була зміна. А коли я подався за тобою, то теж було не просто так.
Щось у цьому є, — погодивсь я. — Проте щось, що можна змінити, можна й повернути.
Він підвівся й рушив на захід. Зараз не час про це сперечатися. Ми маємо рухатися, якщо хочемо випередити Сема…
Тут він мав рацію. На суперечку не було часу. Я знову побіг, але цього разу вже не так прудко. Сет наступав мені на п’яти, посівши традиційне місце Другого з правого боку.
Я можу перебігти на інше місце, — подумав він, опустивши ніс. — Я попрямував за тобою не тому, що мені закортіло підвищення.
Біжи де хочеш. Мені байдуже.
Жодних ознак переслідування не було, проте ми воднораз пришвидшили біг. Тепер я занепокоївся. Якщо я не чую свідомості зграї, справи ускладнюються. Я можу випередити напад не більше, ніж Каллени.
Ми чатуватимемо, — запропонував Сет.
А як ми вчинимо, якщо зграя виступить проти нас? — я прискалив очі. — Нападемо на братів? На твою сестру?
Ні… ми подамо сигнал тривоги й відступимо.
Гарна відповідь. А далі що? Я не думаю…
Знаю, — погодився він. Але вже не так упевнено. — Не гадаю, що зможу з ними битися. Проте думка напасти на нас ненабагато приємніша їм, аніж нам — думка напасти на них. Може, цього буде досить, аби зупинити їх. Крім того, їх зараз тільки восьмеро.
Облиш свій… — з хвилину я підбирав правильне слово, щоб висловити свої почуття, — свій оптимізм. Ти мене дратуєш.
Без питань. Ти хочеш, щоб я поводився похмуро й понуро — чи просто стулив писок?
Просто стули писок.
Гаразд.
Справді? Не схоже.
Нарешті він замовк.
А тим часом ми перетнули річку й заглибилися в ліс, який обрамляв будинок Калленів. Едвард і досі нас не чує?
Може, варто думати щось заспокійливе: «Ми прийшли з миром» тощо?
Уперед.
Едварде? — сторожко покликав він його на ім’я. — Едварде, ти тут? Чорт, я почуваюся бовдуром.
І балакаєш, як бовдур.
Гадаєш, він нас уже чує?
Ми вже були щонайбільше за милю від будинку. Гадаю, так. Гей, Едварде! Якщо ти нас чуєш, готуй оборону. У тебе великі проблеми.
У нас великі проблеми, — виправив мене Сет.
А тоді ми прорвалися крізь дерева й вибігли на галявину-газон. Будинок був темний, але не порожній. Едвард стояв на ґанку, обабіч нього — Еммет і Джаспер. У блідому світлі вони були білі, як сніг.
— Джейкобе? Сете? Що сталося?
Я стишив біг, а тоді відстрибнув на кілька кроків. Для вовчого носа запах був настільки нестерпним, що мені здалося — в носі горить. Сет тихенько заскиглив, вагаючись, а тоді відстрибнув за мною.
Щоб відповісти на Едвардове запитання, я подумки повторив свою сутичку з Семом, розкручуючи її у зворотному напрямку. Сет думав одностайно зі мною, заповнював мої прогалини, показував події під іншим кутом зору. Ми зупинилися, коли я дійшов до «потвори», бо Едвард засичав і зістрибнув із ґанку.
— Вони хочуть убити Беллу? — прямо запитав він.
Еммет і Джаспер, які не чули першої половини розмови, прийняли його питання за ствердження. Не встиг я моргнути, як вони опинилися біля нього, вишкіривши зуби.
Гей, ви чого, — подумав Сет, відступаючи.
— Еммете, Джаспере, не ці! Інші! Зграя наближається.
Еммет і Джаспер хитнулися назад; Еммет обернувся до Едварда, але Джаспер не зводив із нас погляду.
— Що в них за проблема? — запитав Еммет.
— Така ж, як і в нас, — прошипів Едвард. — Проте у них є план, як упоратися з нею. Зберіть усіх. Покличте Карлайла! І він, і Есме мають негайно повернутися.
Я неспокійно заскиглив. Вони таки розділилися.
— Вони недалеко, — промовив Едвард тим самим мертвим голосом.
Я піду роззирнуся навкруги, — подумав Сет. — Оббіжу з заходу по периметру.
— Тобі, Сете, загрожує небезпека? — запитав Едвард.
Ми з Сетом обмінялися поглядами.
Не думаю, — сказали ми воднораз. А тоді я додав: Але, певно, й мені варто піти. Про всяк випадок…
На мене вони навряд чи нападуть, — зауважив Сет. — Для них я просто хлопчак.
Для мене ти також просто хлопчак.
Так, усе, я забираюся. А тобі слід скоординувати свої дії з Калленами.
Він розвернувся й помчав у темряву. Я не збирався наказувати Сетові, тож відпустив його.
Едвард і я стояли віч-на-віч на темній галявині. Я чув, як Еммет щось бурмоче в телефон. Джаспер вдивлявся в місце, де щойно зникнув Сет поміж дерев. На ґанку з’явилася Аліса, а тоді, задивившись на мене довгу хвилину, опинилася обіч Джаспера. Гадаю, Розалія залишалася всередині з Беллою. Досі захищаючи її — від уявних небезпек.
— Це вже не вперше я тобі маю подякувати, Джейкобе, — прошепотів Едвард. — Я б ніколи про таке не наважився тебе попросити.
Мені спало на думку те, про що він уже попросив сьогодні, трошки раніше. Коли йшлося про Беллу, він міг перетнути будь-які межі. Еге ж, ще й як наважився б.
Він трошки поміркував, а тоді кивнув.
— Гадаю, в цьому ти маєш рацію.
Я важко зітхнув. Що ж, і це не вперше, коли я це роблю не для тебе.
— Правда, — пробурмотів він.
Вибач, що сьогодні мені не вдалося нічого. Та вона не хотіла навіть слухати.
— Знаю. Я насправді й не вірив, що вона послухає тебе. Але… Ти мав спробувати. Розумію. Їй не ліпше?
Його очі, його голос спорожніли.
— Їй гірше, — видихнув він.
Я не хотів думати про це. І тому був удячний, коли заговорила Аліса.
— Джейкобе, ти не проти змінити свою подобу? — запитала вона. — Я хочу знати, що тут відбувається.
Я похитав головою, а Едвард воднораз зі мною відповів:
— Він має залишатися таким, щоб підтримувати зв’язок із Сетом.
— Що ж, тоді чи не виявиш ти люб’язність і не поясниш, що коїться?
Він пояснив короткими, беземоційними реченнями:
— Зграя вважає, що Белла почала становити загрозу. Вони передбачають, що потенційна загроза йде від… від того, кого вона виношує. І вони певні, що їхній обов’язок — знешкодити загрозу. Джейкоб і Сет залишили зграю, щоб попередити нас. Решта планують на нас напасти ще сьогодні вночі.
Аліса засичала, відступаючи від мене. Еммет і Джаспер обмінялися поглядами, а тоді їхні очі метнулися до дерев.
Поки що нікого, — доповів Сет. — На західному фронті без перемін.
Вони можуть піти в обхід.
Я оббіжу навколо.
— Карлайл і Есме вже їдуть, — мовив Еммет. — Будуть тут максимум за двадцять хвилин.
— Треба зайняти оборонні позиції, — сказав Джаспер.
Едвард кивнув.
— Ходімо всередину.
Я оббіжу довкола разом із Сетом. Якщо я відбіжу задалеко й ти не чутимеш моїх думок, прислухайся до мого виття.
— Гаразд.
Вони задом рушили в дім, сторожко роззираючись довкола. Перш ніж вони зникли всередині, я розвернувся й побіг у ліс.
Я й досі нічого не чую, — повідомив Сет.
Я беру на себе половину кола. Рухайся чимдуж — я не хочу, щоб вони проскочили поміж нас.
Сет стрибнув уперед, нагло збільшивши швидкість.
Ми бігли мовчки, хвилини котилися одна по одній. Я прислухався до звуків довкола Сета також, перевіряючи його пильність.
Гей! Щось швидко наближається! — попередив він мене через п’ятнадцять хвилин тиші.
Це на моєму шляху!
Тримай свою позицію. Я не думаю, що це зграя: звук зовсім інший.
Сете…
Проте він упіймав запах, який доніс вітерець, і я прочитав його думки.
Вурдалак. Закладаюся, що це Карлайл.
Сете, вступися. Це може бути хтось інший.
Ні, це вони. Я впізнав запах. Стривай, зараз я обернуся, щоб усе їм розповісти.
Сете, я не думаю…
Але Сет уже зник.
Я знервовано гасав уздовж західного кордону. Хіба не буде дуже мило, якщо я не зможу захистити Сета бодай одну бісову ніч? А що як із ним під моїм наглядом щось станеться? Лі порве мене на клоччя.
На щастя, хлопчина впорався швидко. Не минуло й двох хвилин, а я вже знову чув його голос у своїй голові.
Так, це Карлайл і Есме. Чорт, як же вони здивувалися, уздрівши мене! Зараз вони, либонь, уже всередині. Карлайл подякував.
Він гарний чолов’яга.
Так. І це одна з причин, чому ми в цьому разі маємо рацію.
Сподіваюся.
Джейку, чому ти в такому кепському гуморі? Я можу заприсягтися, що сьогодні Сем не вестиме зграю. Він же не хоче спровокувати масовий суїцид.
Я зітхнув. Все це не має значення — хоч так, хоч інак.
Ого! То мова не так про Сема, правда ж?
Я повернувся назад, добігши до кінця своєї ділянки. Я вловив запах Сета — там він востаннє розвертався. Ми не зоставляли жодних дірок.
Ти вважаєш, що Белла в будь-якому разі помре, — прошепотів Сет.
Та к.
Бідолашний Едвард. Мабуть, він божеволіє.
В буквальному сенсі.
З Едвардовим ім’ям на поверхню випливли й завирували інші думки. Сет вражено прочитав їх.
А тоді заволав: О, чорт! У жодному разі! Ти не міг! Джейкобе, це просто безглуздя! Ти й сам це знаєш! Не можу повірити, що ти сказав: ти вб’єш його. Що це з тобою? Ти маєш сказати йому «ні».
Стули писок, бовдуре! Вони зараз подумають, що зграя наближається!
Ой! — Сет на півслові замовк.
Я розвернувся й побіг у напрямку будинку. Сете, просто не втручайся. Тепер тобі доведеться робити повне коло.
Сет кипів від обурення, проте я проігнорував його.
Фальшива тривога, фальшива тривога, — думав я, наближаючись до будинку. — Вибачте. Сет замолодий. Він забуває правила. Ніхто не нападає. Фальшива тривога.
Коли я опинився на галявині, то побачив, як Едвард визирає з темного вікна. Я підбіг, щоб переконатися, що він мене правильно зрозумів.
Нічого там нема — ти чув мене?
Він коротко кивнув.
Було б набагато легше, якби зв’язок не був однобічним. З іншого боку, я був навіть радий, що не міг читати його думок.
Він зиркнув через плече, у глиб будинку, і я побачив, як тілом його пробігся дрож. Він помахав мені, щоб я забирався, навіть не поглянувши у мій бік, а тоді зник із мого поля зору.
Що відбувається?
Наче хтось мені збирався відповідати.
Я застиг посеред газону й прислухався. Вовчими вухами я навіть чув Сетові м’які кроки за милі від мене в глибині лісу. Отож кожен звук усередині будинку долинав до мене дуже чітко.
— Фальшива тривога, — пояснював Едвард мертвим голосом, повторюючи мої власні слова. — Сет рознервувався через щось інше й забув, що ми чекаємо на сигнал. Він зовсім молодий.
— Приємно, коли немовлята захищають фортецю, — буркнув інший, нижчий голос. Гадаю, Емметів.
— Еммете, сьогодні вони зробили нам неоціненну послугу, — мовив Карлайл. — Принесли особисту жертву.
— Еге ж, знаю я. Просто заздрю. Хотів би я бути там, зовні.
— Сет вважає, що сьогодні Сем не нападатиме, — мов автомат, вів далі Едвард. — Бо ми вже попереджені, а в них бракує двох членів зграї.
— А що Джейкоб гадає? — запитав Карлайл.
— Він не настільки оптимістичний.
Запала мовчанка. Долинав тихий звук, ніби десь крапало, але я не міг витлумачити його. Я чув, як вони тихо дихають — і навіть міг вирізнити дихання Белли. Вона зітхала важко, наче над силу. Затамовувала подих та знов видихала через нерівні проміжки часу. Я чув її серцебиття. Здавалося, воно… занадто пришвидшене. Я порівняв із власним серцебиттям, хоч і не був певен, що таке порівняння доречне. Бо я ж не зовсім нормальний.
— Не чіпай її! Ти її збудиш! — прошепотіла Розалія. Хтось зітхнув.
— Розаліє, — промурмотів Карлайл.
— Карлайле, не починай. Раніше ми дозволяли тобі чинити на власний розсуд, але зараз не можемо.
Схоже, що Розалія й Белла про себе тепер говорять тільки у множині. Вони створили власну зграю.
Я тихенько курсував перед будинком. З кожним кроком я трошки наближався. Темні вікна — то був мовби телевізор у якійсь нудній вітальні: я не міг надовго відірвати від них очей.
Ще кілька хвилин, ще кілька кроків — і шерсть моя вже торкалася ґанку, а я й далі ходив туди-сюди.
Крізь вікна я бачив стелю й частину стін, на стелі висіла незапалена люстра. Я був достатньо високим — мені просто варто було трошки витягнути шию… і ще, може, поставити лапу на ґанок…
Я зазирнув у велику відкриту вітальню, очікуючи побачити там те, що вже бачив сьогодні вдень. Але все так змінилося, що першої миті це збило мене з пантелику. Якусь секунду мені здавалося, що я потрапив не в ту кімнату.
Скляна стіна зникла — тепер вона мала вигляд металевої. Всі меблі винесли з дороги, а Белла скрутилася калачиком на вузькому ліжку в центрі кімнати. Це було не звичайне ліжко, а з металевими бильцями — як у лікарні. І як у лікарні, до тіла її були приторочені якісь дроти, що вели до екранів, до рук прикріплені трубки. Вогники на екранах миготіли, але звуку не було. А крапання — то по трубці крапельниці бігла рідина, вона була біла й каламутна.
Белла немов трошки задихнулась у неспокійному сні, й одностайно Едвард і Розалія схилилися над нею. Тіло її здригнулося, вона схлипнула. Розалія провела долонею по чолу Белли. Едвард напружився всім тілом — він стояв спиною до мене, проте на його обличчі, певно, майнув такий вираз, що Еммет миттю протиснувся поміж них. Він підняв руки, зупиняючи Едварда.
— Не сьогодні, Едварде. У нас є важливіші справи.
Едвард відвернувся — і я знову побачив чоловіка, який палав із середини. На мить його очі зупинилися на моїх, а далі я впав на всі чотири.
Я помчав назад у темний ліс, помчав до Сета, помчав геть від того, що було позаду мене.
Гірше. Справді, їй було гірше.
РОЗДІЛ 12. ДЕХТО З ЛЮДЕЙ ПРОСТО НЕ РОЗУМІЄ, ЩО ОЗНАЧАЄ ВИРАЗ «НЕПРОХАНИЙ ГІСТЬ»
Я був на межі між сном і явою.
Сонце вистромилося з-за хмар годину тому — тепер ліс уже був не чорним, а сірим. Сет скрутився калачиком й захропів близько першої, а на світанку я збудив його, щоб передати варту. Та навіть після цілої ночі чатування мені важко було відключитися настільки, щоб заснути, проте Сетів ритмічний біг приносив полегшу. Один, два, три, чотири; один, два, три, чотири — туп-туп-туп-туп — глухі удари по вогкій землі, знову і знову — Сет намотував кола довкруж землі Калленів. Ми вже протоптали стежку. Голова Сета була порожньою, просто суміш сірого й зеленого — то ліс пролітав повз нього. Це приносило мені заспокоєння. Сповнювало мою голову картинками, які він бачив, і не дозволяло моїм власним ментальним образам вийти на сцену.
І раптом ранкову тишу розітнуло пронизливе Сетове виття.