Кружляла пташка над вiтрильником i сiла стомлено на вершок реї перепочити. Чи є ще сили у коханої не складати крил чекання i чи не спустилася вона на чужий корабель?! Чи є ще сили у коханої не скласти крил, чекати його повернення з далеких країв, чи не зморила ще втома крил її терпеливої любовi?..
Матроси, вантажники i рибалки кричали з греблi, деякi навiть плакали, деякi, пiднявши над головою руки, ляскали в долонi i пританцьовували… I човняр так пiдпав пiд чари пiснi, що господинi Айшi довелося його смикнути добре за одяг. Тiльки тодi вiн схаменувся i швидко направив човна в бiчний канал.
Музика повела iншу мелодiю на аль-утi, а розпалена спiвачка, розкривши вуста, важко дихала, прихилила повiки, i її пальцi, вмащенi хною, рухались, нiби це вона торсала голосистi струни.
До малого багдадця повернулась здатнiсть щось думати, i вiн з жахом спитав себе, чи не хворий вiн? Адже його тiло схопила незвична млость i в головi був наче легкий туман. Човен спинився пiд вузьким пiдходом бiля високої стiни. Човняр допомiг вилiзти жiнкам, потiм виставив на палi важку корзину з пригощенням.
Господиня Айша довго перераховувала дрiбнi монети в жменi, доки, зрештою, не вiддала перевiзнику. Вiн теж не поспiшав розпрощатись, а перерахував дрiбнi, майже стертi монети i сплюнув.
– Бодай на тобi не було благословення Аллаха i на твоїх дiтях! Скупердяйка чортова! Дякуй дiвчатам – вони ублажили пiснею душу мою – не хочу нi з ким зараз сваритись…
Айша тим часом поспiшила вхопити ручку важкої корзини, Алi за другу, i потягли до невеличкої хвiртки в цеглянiй стiнi. Айша швиденько видобула з глибини свого одягу ключа i вiдiмкнула грубi дверi. Поки вони корзину затягували, поки заходили дiвчата, а господиня Айша замикала дверi хвiртки, що скорiше скидалась на стулки фортечної брами, Алi встиг роздивитись подвiр'я. I йому стало страшно – посеред двору пiд засохлою пальмою лежав на боцi здоровенний морський човен – справжнiй корабель. Линви – зав'язки обшивки поперетлiвали – гнутi дошки де-де повiдпадали жовтою шкаралущею на землю i човен свiтив крутими шпангоутами крiзь дiрки, немов загниваюча риба на прибережнiй рiнi. Купою валялись коров'ячi та кiнськi черепи, буйволячi роги, верблюжi кiстки, старi сiдла й корзини, з яких визирали шматки рiзного дрантя. Пiд стiною зачиненої, нежилої будiвлi здоровенна гора шматкiв деревини рiзної породи та якостi. Були там також купи битого череп'я i великi корзини, заповненi фiнiковими кiсточками.
Звивистою стежкою через велике, геть захаращене подвiр'я Айша повела всiх до триповерхового старого будинку.
I тiльки коли пiдiйшли до важких рiзьблених дверей червоного дерева, Алi второпав, що це ж той самий будинок, до якого вiн сьогоднi с iншої вулицi вперше вступив.
У кiмнатi з одними глеками Айша витягла з корзини квiтки i загадала дiвчатам сплести з них вiнки.
Корзину з наїдками заперла в комiрчину i вискочила зустрiчати повiй.
Алi не побачив, як вона їх привела i через якi дверi, бо вiн добiг нагору до Абу Амара.
Дверi були вже вiдчиненi, а сам Абу Амар сидiв пiд стiною, вбраний у тонкий перський каптан, бiлу льняну сорочку, перепоясаний дорогоцiнним срiблотканим поясом.
Мосулець сидiв непорушно, стулив повiки i перебирав чорнi зернини пацьорок.
Алi, не чекаючи наказiв, заходився прибирати постiль, пiдмiтати пiдлогу, протирати пил з рiзьблених тахтiв.
Потiм вiн попiдмiтав сходи.
Внизу почулися верескливi дiвочi голоси.
Айша покликала малого вниз, i вiн при свiтлi тьмяної лампи побачив трьох дiвчат – розмальованих наче глечики. Вони щось шепотiли одна однiй, хихотiли, кривлялися, наче мавпи в клiтцi, i з неприязню поглядали на спiвачку та музику.
Айша сказала однiй повiї, перевдягненiй на хлопчика, так званiй гуламiйят 2»:
– Понесiть нагору з хлопцем корзину. Але та вiдкопилила червонi пухлi вуста, як двi вишнi, з тонким чорним пушком на верхнiй губi:
– Я не служниця-наймичка, щоб тягати корзини.
Довелось Айшi з Алi перти нагору корзину з пригощанням.
Запалив вогонь Алi у чотирьох свiтильниках, розстелив скатертину, розклав на нiй всякi ласощi.
Мосулець пiдвiв очi на хлопця – i малий Алi злякався: погляд був у нього зовсiм чорний i холодний, а лице таке, як у рiзника, коли зготувався вдарити вола ножем. Мосулець пiдвiв непомiтним рухом лiвицю i приклав пальця до своїх стиснених вуст. I Алi добре його зрозумiв: «Мовчи i не подавай виду, що б не сталося!» I малий теж мовчки i швидко опустив повiки: «Розумiю i пiдкоряюсь».
6. П'ЯНА НIЧ
Знизу почувся передзвiн аль-ута, почав наближатись, пiдiйматися до кiмнати. Ось розчинились дверi, i бiля порога стала Айша, загорнена в покривала. А попри неї вступили в кiмнату малесенька музика та, вихляючи крутими стегнами, спiвачка. I далi вже, на певнiй вiдстанi, хихикаючи та штовхаючи одна одну, вступили розмальованi повiї.
Музика бадьоро перебрала струни, i персiянка проспiвала привiтання мосульцю i благословення всьому дому.
Мосулець же лагiдно поздоровив усiх прибулих i показав рукою пiд бокову стiну – де вже Алi розклав подушки i розгорнув квiтчастий килим.
I ось всi розсiлися, i сам Алi притулився навпочiпки до дверей, готовий щомитi схопитись i виконати наказ Абу Амара.
Абу Амар пiдняв руку – i зразу ж Алi був поруч.
– Пригости дiвчат солодощами!
Алi нахапав на тацю всього потроху i з такою мiшаниною пiдiйшов до спiвачки, як до найстаршої.
Вона ж узяла тацю з його рук i подала музицi.
Та вибрала собi якийсь медовий коржик i обережненько вiдхилила пригощання. А спiвачка без поспiху вибрала найсмачнiшi i найдорожчi солодощi. I, не озираючись, передала трьом дiвкам решту. А тi вже заходились над пундиками, аж плямкання було чути.
Музика тим часом пiдтягла струни, пiдправила лади аль-ута i тонесеньким голоском заспiвала:
Щедрий господар –
Взiрець для купця-багача,
Щедро подав його слуга
Щедрi дари землi –
Все гостям запрошеним
Для веселої втiхи,
Слуга твiй хлопець меткий,
Добрий буде iз нього
Товариш в кривавiм бою.
Алi вперше чув, як складаються вiршi, отак зразу, як ото птах щебече? На багдадських базарах спiвцi часом складали пiснi в присутностi захоплених болiльникiв-слухачiв. Але то були пiснi про вiйськовi подвиги предкiв чи про нещасне кохання, а малого Алi те зовсiм не цiкавило. Знов дивне вiдчуття якогось чи то туману, чи то млостi напливло на хлопця, хоча в цiєї плосколицьої невеличкої дiвчини не було нi сили голосу, як у персiянки, нi п'янкого звучання.
Здивувався собi Алi i навiть вщипнув себе, бо подумав, що вiн сьогоднi цiлий день крутиться, а їв лише в полудень. I чи млость у нього не вiд голоду раптом? Але й голоду особливого вiн не вiдчував – їсти хотiлося як завжди.
Хлопець перевiв очi на свого тимчасового господаря. Бо вiн знав, що настане час, коли Аллах поверне до нього обличчя удачi. I вiн, Алi аль-Багдадi, попливе за обрiй на бiлобокому, крутобокому басрiйському вiтрильнику.
Побачив, що нiздрi його хазяїна роздулися, немов нiздрi ошалiлого коня. Подумав вiн: «Чом я не мандеєць?! Що вона, ця музика, проспiвала образливого, поганого? Коли такi обличчя у вантажникiв на багдадськiм базарi-суку, вони вже не сперечаються – в їхнiх руках блищать ножi!»
Абу Амар же клацнув пальцями, i Алi, немов стрибунець, пiдскочив до нього.
Мосулець стяг з мiзинця важкий перстень з червоним лалом, поклав на порожню тацю i прошепотiв:
– Вiднеси музицi Кадарiї i скажи їй, щоб вoна згадала слiди старого бабiя Омара i пройшлася по тих слiдах своїми маленькими нiжками.
Хлопець виконав побажання хазяїна.
Запала дивна тиша, коли музика Кадарiя крутила в тонких пальчиках iскристий червоний лал. Її подруга Нiссо збiлiла лицем пiд товстим шаром рум'ян, а нiгтями вп'ялася у власнi долонi.
Троє повiй виструнчились, витягли шиї, як базарнi голоднi суки бiля брами бойнi. Музика вдягла перстень, i тепер лал спалахував за кожним злетом руки над золотавою декою аль-ута.
Кинули мене друзi i серце страждає,
Прагну стрiти кохану, зiтхаю весь час,
I для чого поради, i для чого люб'язнi пiдказки,
I на що сподiватись, як невiрна кохана?
Хто потiшить мене? Нащо в серцi надiю плекати?
Так i буду я жити, лише смерть менi душу розрадить.
На очi красунi-персiянки Нiссо напливли сльози, вона до кровi прикусила нижню губу.
От її Алi зрозумiв зразу – вона не знала цiєї пiснi i не могла її проспiвати своїм чародiйським голосом, вiд якого наморочиться в головi i млость розливається в грудях.
Зате наступну пiсню – тiльки почала Кадарiя, як Нiссо пiдхопила ридаючим солодким голосом i вже вела всю до кiнця.
В цей час стали в дверях троє – два купцi, що вже трапезували сьогоднi вдень з мосульцем; третiй був у шкiрянiй куртцi-панцирi i при зброї, одязi стражникiв. За поясом Йєменська джамбiя 21 в дорогоцiнних пiхвах, при боцi дорога дамаська шабля2.
Нiхто з трьох не порушив спiву пишногрудої персiянки. Абу Амар теж не ворухнувся, не повiв i пальцем, поки лилася пiсня i дзвенiли струни пiд тонкими пальчиками Кадарiї. Лише коли вiдбринiла остання струна, Абу Амар пiдвiвся i. пiшов до дверей вiтати гостей.
I що здивувало Алi: коли мосулець вiтав озброєного чоловiка – очi його свiтилися щирою радiстю, а усмiхнене лице було сповнене великої поваги.
Далi пiшла робота для Алi – вiн допомагав змити руки гостям, подавав їм солодощi, бiгав униз до господинi Айшi за глеками вина. Обносив усiх вином, всiм пiдливав у чашi, дозирав за свiтильниками – щоб гноти не чадiли i полум'я не блимало.
Лише озброєний робив вигляд, що перед ним не вино, а запечатаний глечик яблучного соку з лавки торгiвця Сахла, того самого, в якого росли бiло-червонi троянди.
– Це правда яблучний сiк? Так? На вино зовсiм не схоже.
Йому всi хором вiдповiдали;
– Це чистий яблучний –сiк! А яблука найкращi – сiрiйськi!
Якраз Алi пiдливав у чашу однiй повiї пахуче солодке вино, i вона не втрималась, прошепотiла:
– П'яниця i бабiй! Ще й удає з себе, шакал, чистого мухтасiба
Озброєний гiсть чи не найбiльше випив повних чаш «соку» i покликав пiсля цього Алi.
– Принеси менi ще соку яблучного! Тiльки дивись, щоб не було в ньому й краплi вина! Пророк заборонив нам уживати вино, а його заповiти – святi! – Вiн пiдняв товстого пальця вгору i похитнувся усiм тiлом, ледь не завалившись на скатертину з пригощанням.
Гостi-купцi були добре пiдпилi, тiльки мосулець не виявляв ознак сп'янiння, хiба що легкий пiт виступав на його засмаглому обличчi.
Повiї та спiвачка теж добре сп'янiли, певно, що й музика Кадарiя трохи пiдпила, бо вона, це добре Алi помiтив, час вiд часу крутила на пальцi перстень i милувалася спалахами кривавого лала.
Мосулець попрохав проспiвати вiрша Омара про газелей, i Кадарiї довелось i спiвати, й грати самiй – Нiссо лише весело хихотiла i розпустила поли свого халату так, що у вирiзi сорочки були добре виднi великi бiлi опуклостi грудей.
Та стражник чомусь не зацiкавився її щедротами, а тодi, коли стомлена Кадарiя попросила перепочинку, покликав до себе дiвчину, перевдягнену на хлопця.
– Я стражник i всi це знають! А тому я повинен пересвiдчитися – чи ти дiвчина, чи ти хлопець? Якщо ти хлопець, то ти бiглий раб Сахла. I я маю тебе йому повернути. Я давно вже йду по цьому слiду.
Мосулець напружився, це зразу помiтив Алi, та крiм нього нiхто на мосульця не звернув уваги.
Обидва купцi почали переморгуватись мiж собою i тихенько похихикувати в бороди.
Тим часом стражник посадовив повiю поруч себе на килим i почав розв'язувати її пояс, здирати з неї каптанчик, знiмати з голови шапку i залазити в пазуху.
– Ану знiмай сорочку! Щось я нiяк не намацаю в тебе грудей, певно, ти хлопець!
I, не чекаючи, поки дiвчина знiме сорочку, сам здер з неї одежину. I перед всiма бризнули її маленькi тугi груди, всi в червоних плямах вiд безжальних лабет стражника.
– Дiйсно – ти дiвчина… Хоча дуже схожа на раба цього клятого мiняйла Сахла. Слухай, а ти танцювати вмiєш?
I, не чекаючи, що вона вiдповiсть, вiн покликав двох її подруг.
– Кастаньєти взяли з собою? Добре! А бубона нема? Є? Чудово! А ну йди i танцюй! Та дивись менi, щоб з Йєменськими придиханнями, з негритянськими вихиляннями, з магрiбiнськими зойканнями. Дiвчина потяглася до сорочки, та стражник боляче вдарив її по руцi.
– Танцюй так, щоб усi бачили, що ти дiвчина!
Ляснула долонею одна блудниця в невеличкий бубончик, а друга – застрекотiла кастаньєтами.
Напiвоголена схопила з пiдлоги пояс i пiд стукiт бубонця вийшла на середину помешкання, обгортаючи довгий червоний пояс навколо тонкого стану.
Дiвчина танцювала добре, i навiть спiвачка i гостi почали ляскати в такт танцю.
– Тихо! – нараз закричав стражник i, не чекаючи, звернувся до басрiйських купцiв: – А раптом той бiглий раб євнух або гермафродит? Як ви, шановнi, вважаєте? Може так бути?!
Обидва купцi весело й п'яно закричали:
– Може, може бути!
Мосулець з усмiшкою схилив голову, але слова не подав.
Стражник пiдкликав до себе танцiвницю i почав сам на нiй розкручувати пояс.
Без пояса шовковi шаровари зiслизнули з її худих нiг i впали на пiдлогу.
– Слава Аллаху! Дiвчина! А то вже думав – доведеться полишити шляхетну компанiю i вiдвести втiкача до мiняйла… Танцюй, дiвко, i звеселяй нас!
Крутилася в шаленiм танцi блудниця – вуста розкритi, очi безтямнi. Але тiло вiдгукувалось на кожен удар бубонця i трiскотiння кастаньєт.
На здивування всiх, музика Кадарiя пiдстроїла аль-ут i дрiбними краплями задзвенiли його струни. Всi аж пiдстрибували на мiсцi, шарпались тiлом, трусили плечима. А Нiссо сп'янiлим солодким голосом завела соромiцьку пiсню.
Стражник раптом пiдхопився i, згарбавши танцiвницю здоровенними лабетами, понiс її пiд стiну на м'якi подушки…
Музики замовкли, приголомшенi дiями стражника, але мосулець в тишi промовив:
– Музики! Продовжуйте гру!
Тонесеньким голоском засмiялася Кадарiя на зауваження Абу Амара i задзвенiла струнами. Загуркотiла бубоном блудниця, заклацала кастаньєтами друга. Старий i молодий купцi плескали в долонi…
Гармидер настав неймовiрний! Всi просто оскаженiли, споглядаючи стражника i блудницю.
Алi не витримав i пiдвiв голову, щоб подивитись на шпарку пiд стелю. Вiн просто вже не мiг побороти заборону – його цiлий вечiр тягло подивитися на ту щiлину, таємницю якої вiн перший узнав. В щiлинi блищали чиїсь чотири ока.
Алi зразу ж нахилився до глечикiв з водою, щоб нiхто не перехопив його погляду. Та було пiзно – Абу Амар вже кликав його до себе i зашепотiв хлопцевi на вухо:
– Важиш головою! На перший раз – вибачаю, вдруге повториш – годуватимеш крабiв у каналi! – I голоснiше, щоб усi чули: – Вiдчини дверi в сусiдню кiмнату, вони зразу за килимом! Запали в кiмнатi свiтильник, постав воду!
В напiвтемрявi Алi нечутно вiдхилив край килима, зразу за ним намацав дверi, i вони без звуку вiдвернулись усередину невеличкої кiмнатки. Крiзь високе вiконце пробивався промiнь мiсяця i клав дивний вiзерунок на долiвку. Хлопець, полишивши мiдного глека i тазик, поспiшив до хазяїна.
– Там видно й без свiтильника – мiсяць через вiконечко падає.
– Я бачу, ти стомився й тому верзеш дурницi, – зашепотiв йому мосулець.
А всi навколо дiйшли до сказу, спiвали дурними голосами похабну базарну пiсеньку.
– Вiзьми халви та родзинок i поспи.
– Де?
– В кiмнатi Айшi. Скажи їй, що я наказав.
Алi в темрявi загрiб зi скатертини в шапку добрi куски халви та жменi родзинок. Ще йому межи пальцi попали фiсташки, фiнiки, медовi колобки, сушенi смокви, але з цього вiн не прихопив нiчого. Джафаровi фiнiки вкарбувалися йому назавжди.