Коли вiн штовхнув дверi, то вдарив по лобi господиню Айшу – вона пiдглядала в дiрочку вiд сучка, але раптової появи хлопця не помiтила i не встигла вiдхилитись.
Вона не втрималась i гепнулася на сiдницi, ледь не загуркотiвши по сходах.
– Це ти, дурнику? Ледь не вбив мене, бiдолашну… Я твоєму хазяїну несу вино, а ти…
Вона не вигадала що далi сказати i сидiла так на краю сходiв.
Алi стояв i дивився на її заголенi ноги, а ступити не мiг – вона йому перегородила шлях.
– Куди ти йдеш? – зрештою здогадалася спитати.
– Хазяїн наказав менi перепочити в твоєму помешканнi, хазяйко.
– Ну добре, iди спи, тiльки не базiкай там багато…
– Добре! – погодився Алi, хоча так i не второпав, чому «не базiкати». I де не базiкати – «там» унизу, в помешканнi Айшi, чи «там» нагорi, з хазяїном своїм? Га?!
Вiн пiшов униз, i коли вже завертав, то пiдняв голову – господиня Айша, зiгнувшись, заглядала в дiрочку.
7. ПЕРСТЕНЬ З ЛАЛОМ
У кiмнатi Айшi тонкий вогник лампи вiдсвiчували стократ глеки, казани, тази i чашi.
Бiля жаровнi клопоталася маленька, чорна дiвчина з прекоротким крученим в кiлечка волоссям. Дiвчина обернулась i прикрила розтуленого рота пальцями правицi.
– Ти хто? – спитав Алi.
– Рабиня Айшi.
Вона помiшувала ложкою якесь вариво в мiднiм казанку. Казанок був не закiптюжений, зовсiм свiтлий. Тому Алi вiдразу второпав – тут рiдко готують – бо купують їжу в якiйсь харчевнi.
– А твоє як iм'я?..
– Джарiя. Я з країни зiнджiв.
– Не слiпий, бачу, хто ти така! Але все ж, як тебе мати звала?
– Те iм'я тiльки моє… А я чую, хто ти такий!
– Як так?
– Слухом чую – мова твоя багдадська. Базарна мова. I йдеш ти стомленими ногами. Соваєш, човгаєш ногами – спати хочеш.
– Пригости мене юшкою, а я тебе халвою та родзинками…
– Халви нiколи не куштувала…– i голос негритяночки затремтiв.
Вона швидко насипала хлопцевi в чашку гарячої сочевичної юшки i дала шмат черствого коржа. Сама ж вихопила з шапки грудку халви, вiдщипувала вiд неї по крихтi i кидала в червонi, наче обдертi до кровi вуста.
Вона сидiла, так розставивши ноги, щоб полотняна сорочка натяглася i жодна крихта не впала на долiвку. Вирячила на Алi величезнi чорнi очi з такими iскристими бiлками, що – здавалося, нiби вони свiтились у мороцi кiмнати.
Поки Алi висьорбав половину сочевичної юшки, вона злизала з тонких пальцiв найдрiбнiшi крихточки халви. Тодi хлопець видiлив їй щедру жменю родзинок.
Вiд погляду – такого вдячного вiн нiколи не бачив у жодної людини – хлопець вiдвернувся. Йому соромно стало, що себе вважав часом бiдним i нещасним. Ось де бiдна iстота – за грудочку халви i жменю родзинок вважає тебе своїм найбiльшим благодiйником!
Водночас Алi дуже хотiлося спитати в негритяночки про багато речей, а те, що вона знає про цi речi, вiн не сумнiвався.
– Скажи менi, Джарiє, чому в цьому домi не живуть пожильцi? Адже вони б вiддавали Айшi багато грошей! I куди виходить мур цього будинку з тiєї кiмнати, де зараз бенкетують?
– Тому тут не живуть люди, що ранiше багато людей жило! А потiм її один пожилець пограбував i втiк. Вiн її полюбовником був i втiк невiдомо куди з усiм її золотом i срiблом. Тодi мiняйло-перс, звуть його Рустем, порадив їй прогнати всiх пожильцiв, а вiн платитиме їй, як би в будинку жили люди… Ну, як би вiн платив за всiх пожильцiв, тiльки щоб їх не було… Зрозумiв? Вiн боявся, щоб хтось iз пожильцiв не зробив до нього пiдкоп. Тому вiн i євнухiв трьох тримає, сторожiв значить, i кiлькох собак… Собаки прелютi, їх привезли з Хорасану2 ще цуценятами. А ще Айша грошi заробляє тим, що вiддає в найми глеки, казани й тазики рiзним людям. Всiх вона пам'ятає, нiкого нiколи не переплутає i не забуде!.. Ще вона ходить i скуповує пряжу в замiжнiх жiнок, бо це не брудний заробiток у них, у бiлих, вважається… Ти, правда, теж бiлий, але ти не злий. I не вважаєш мене пiдлою…
– А чому я повинен тебе вважати пiдлою?
– Тому, що всi бiлi люди вважають себе найкращими, найчеснiшими, а темних людей найбрехливiшими!
– Ну добре, нехай воно так… Але хто така Айша? Чому це її будинок?
– Вона сестра одного багатющого купця. Вiн тепер живе в Магрiбi. А будинком управляти лишив її.
– Слухай, Джарiє! А куди виходить стiна iз кiмнати, де зараз бенкетують?
– Упритул до старих Рустемових голуб'ятень. Рустем страшенно боїться, щоб злодiї не проколупали дiрку в його мурах, чи щоб не прорили нори до його скарбiв! А тiльки я знаю – його старша донька удвох iз одною наложницею самi зробили дiрку в будинку Айшi та й пiдглядають потихеньку, що тут робиться…
– А що ж тут можна побачити? Тепер же у вас немає пожильцiв…
– Е-е-е,– протягла негритяночка,– коли Рустем вiд'їздить до моря на два-три днi, тодi Айша здає на нiч чи на двi знайомим для утiх якусь iз кiмнат. Або всього на кiлька годин – якщо це сiмейнi люди i нi вiн, нi вона не можуть полишити домiвку на нiч… А тi пiдглядають i мовчать. Певно, Айша знає щось про них, то вони й мовчать… Ех, якби знати їхнi секрети! Тихо! Спускається Айша!.. Давай сюди мерщiй миску, нiби це я з'їла!
Зайшла в кiмнату Айша. На ходу вихопила грудку халви у хлопця i заразом сподобилась прихопити ще й з десяток родзинок.
– Смачнi родзинки… Лягай спати отам! – вона кивнула на купу мотлоху. – Ти, мавпо, дивись не блудствуй з ним! Всi ви чорнi розпусницi! – I вона солодко потяглась, аж пальцями хруснула. – А ти менi, гляди, не пригощай її солодощами, бо хазяїну скажу! Адже правильно кажуть – не годуй досхочу собаку, бо вона тебе зжере!
Як Айша знов пiшла нагору, Джарiя почала гладити себе по череву i радiсно посмiхатись.
– От смачно, от смачно! Як вино п'янить… Айша ще грошi заробляє тим, що зводить молодих гультяїв з жiнками купцiв i мореплавцiв, коли тi десь у далеких мандрiвках. А пожадлива! На вулицi пiднiме фiнiкову кiсточку i притягне в садибу! А в самої найкращого сорту пальма засохла, бо не вмiє за нею доглядати. Чоловiкiв боїться найняти – думає, ще пограбують її! Та й платити треба не менше, нiж iншi платять… У дворi i жасмин рiс, i кущi троянд були! Все пропало!
– А ти? Хiба ти не любиш квiтiв?
– Квiти – то забавка для вiльних… Якби їх можна було з'їсти… отодi б я…
– Слухай! Ось тобi шапка. Тут ще трохи родзинок i крихти халви. Як усе вибереш, надягнеш менi на голову!.. – I впав на мотлох, уже стятий глибоким сном.
Прокинувся Алi одразу, iз неспокiйним вiдчуттям, що почалося щось дивне.
Дiйсно, на сходах почулися розлюченi жiночi, п'янi чоловiчi голоси, якi нiби намагалися заспокоїти жiнок, втишити. Та чоловiчi голоси таки здорово були п'янi – варнякали з великим зусиллям. Навiть голос Абу Амара i той був уже п'яний.
Всi пройшли повз кiмнату, i хтось вiдпер дверi на хiдник до каналу.
Нi хвилю не вагаючись, Алi побiг на другий поверх i вiдкрив дверi до кiмнати з еркером. Чомусь у цiй кiмнатi не було запори, а сама ця кiмната не мала нi жодного тахта, нi циновки, нi килимка на стiнi, та й нiяких вiзерункiв чи прикрас.
За Алi поспiшила i чорношкiра Джарiя. Вони вдвох притисли обличчя до товстої решiтки вiкна. Внизу стояли всi принаявнi в цьому будинку, навiть напiвроздягнений стражник i напiвгола танцiвниця.
Двi повiї благали музику Кадарiю:
– Не кидай!!! Подумай, що ти робиш?!!
– Та кидай вже швидше – пiдбурювала персiянка Нiссо напарницю. – Вона здохне, як таке побачить! Клянусь Аллахом!
– Можеш кидати – рубав стражник хрипливим басом. – Але тодi я накажу моїм людям витягти перстень з багна… ї подарую його моїй любiй Зуламi.
Вiн при всiх торсав її за оголенi груди. Кадарiя пiдступила до Айшi:
– Протанцюєш стiльки, скiльки танцювала Зулама – перстень твiй! Присягаюсь Аллахом!
Господиня Айша трохи похитнулась (видно, i її добре напоїли), але нiчого не говорила, тiльки водила головою за перснем, що ним перед її обличчям розмахувала Кадарiя.
Зрештою Кадарiї те все набридло. Вона пiдiйшла швидкими кроками до краю хiдника, невдало розмахнулась i жбурнула перстень – щедрий дарунок Абу Амара.
Зойкнули розпачливо двi повiї.
Радiсно скрикнула Нiссо.
Алi та Джарiя, не змовляючись, поспiшили вниз, на вулицю, щоб затягти непритомну жiнку до будинку.
Хлопець разом iз рабинею перетягли зомлiлу господиню в помешкання. Тепер Алi пересвiдчився, яка важка i незручна для ношi непритомна людина.
Всi ж iншi з п'яними спiвами та смiхом i кепкуванням над пожадливою хазяйкою пiднялися на третiй поверх.
Чорна рабиня, вкрай перелякана, сидiла бiля своєї володарки i нiчого не робила.
А хлопець то хапався терти скронi зомлiлiй жiнцi (десь таке чув), то класти мокру ганчiрку на чоло.
Заскрипiли, дверi. Негритяночка наче й не чула, злякано дивилась на потемнiле лице хворої. Вступили мосулець i стражник.
– Що б не сталося – спочатку знайди мене! Я все уладнаю – слово воїна… Спасибi тобi – вже кiлька рокiв я так не веселився, як цiєї ночi!
– О шейх! – Мосулець приклав руку до серця.– Такої дотепної витiвки, яку ти втнув з отим «рабом», я ще нi вiд кого не чув! I скажу тобi, вельмишановний та вельмидостойний, не чув навiть про подiбний жарт, ба навiть не читав! – i мосулець захихикав.
А стражник зареготав на все горло i ляснув здоровенною правицею по плечу Абу Амара.
– Поклич пiсля молитви лiкаря Iбн Юсуфа. Вправний християнин. Якщо хочеш взнати про грошовi справи цiєї гiєни – пiдмаж мiняйла Бен Закарiю. Iудей бере у неї грошi й пускає їх в обiг… А ти, хлопче, знайди, де в неї оцет i м'ятна настойка, та й зроби їй ганчiрки мокрi на чоло i скронi… У нас при допитах i дужим чоловiкам оцет допомагає, а м'ята повертає до тями…
– Лишайся бiля Айшi, поки я не покличу, i дивись, щоб чорна робила все, що потрiбно! – наказав мосулець, i чоловiки пiшли на сходи. Дерев'янi щаблi спiвали пiд їхнiми ногами якусь рипучу мелодiю.
Щоб дiстати оцет та м'ятний настiй, довелося заголювати Айшу i знiмати з неї тонкий пояс з цiлою силкою рiзних ключiв. Нiяково було й страшно торкатись хлопцевi жiночої голизни…
Негритяиочка швидко вiднайшла ключ вiд комiрчини з припасами.
В комiрчинi тхнуло гiрким баранячим лоєм, цвiлими сухарями, прокислими фiнiками та смердiло сушеним акулячим м'ясом.
Поки Алi шукав лiки, Джарiя з радiсним криком вихопила горщик, засунула туди руку i напхала собi повен рот проса. Далi вона потягла з полицi глиняну баклажку i вибiгла геть.
Алi опiкувався господинею i чув, як у сусiднiй кiмнатi рабиня гуркотить товкачем – трощить пшоно на грубе борошно.
Потiм з-за дверей крiзь темний коридор поплив гiркий чад деревного вугiлля, просто як iз кузнi. Алi зрозумiв – негритяночка заправила жаровню паленими фiнiковими кiсточками.
Чи то вiд турбот Алi, чи вiд їдкого диму, але господиня Айша розплющила очi, пiдвела голову, втягнула з шумом повiтря, сперлася на лiктi.
– Хто без мого дозволу готує млинцi? – Тремтячою рукою помацала в себе на животi. – Де ключi?!! Погра-бували-и! – з розпачем закричала Айша i впала навзнак.
Голова в неї повернулася набiк, i з носа тонкою цiвкою текла темна кров.
Алi пiдставив пiд лице глибоку мiдну тацю i сам метнувся до сусiдньої кiмнати. При слабому свiтлi вiд жаровнi Алi побачив, як негритяночка поливає пригорiлий оладок кунжутною олiєю, посипає грубою сiллю i пхає до свого широченного рота.
– Пiшли швидше! Айша конає – в неї кров носом чурить! – закричав Алi. – А ти тут оладки жереш!
– Пусте! Не здохне,– спокiйно вiдповiла рабиня, облизуючи, чорнi пальцi з рожевими нiгтями. – Як пiшла кров, то небавом їй стане легше. Таке вже бувало – як iде носом кров, то за день-два оклигає. Сiдай, скуштуй оладка… Знаєш, вiдколи мене схопили людолови, не їла я наших пшоняних оладкiв!
Алi завагався лише на хвилю, бо враз вiдчув, що їсти йому хочеться, аж у черевi смокче.
А потiм i собi, обпiкаючи пальцi, згорнув трубочкою вогненного оладка, змастив запашною олiєю i посипав темною сiллю.
А Джарiя тим часом вже плюскала на розпечену сковороду нову порцiю рiдкого пшоняного розчину.
Алi впорався з другим оладком i поспiшив назад до Айшi.
Йому стало бридко i страшно – таця переповнилась кров'ю, та з носа вже не лилося.
Алi повернувся до дiвчини.
– Iди, винеси i вимий кров! Обмий їй лице!
– А ти? – здивовано спитала негритяночка.
– Я мусульманин. Менi пiсля кровi треба очищатись!
– Скiльки ви вбиваєте людей, а кровi боїтесь! – ледь не кричала негритяночка, а сама все струшувала сковороду з млинцем, щоб вiн не пригорiв.– Ну почекай трохи – ось цей оладок лишень з'їм i все зроблю… Ну почекай! – Вона заплакала.
Тодi Алi махнув рукою i пiшов чекати її бiля хворої Айшi…
Перед самiсiньким сходом сонця, перед молитвою, весела компанiя вивалилася iз занедбаного будинку-палацу.
Алi виглядав у еркер i бачив, як на свист стражника з-за рогу каналу випливли два великi човни, а в них люди нiчної стражi. До одного сiв начальник стражi, до другого – купцi з дiвками.
Була повна вода, i хвилi плюскали пiнистими бризками аж до верха паль.
Мосулець стояв на самiсiнькiм краєчку греблi i махав рукою вiдпливаючим гостям.
Алi був бiля господинi, коли всередину зайшов мосулець.
– Слухай уважно – неси нагору жаровню, сковороду, мiдний кухоль, ступку i глек води. Та швидко!
Без жодної похибки i зупинки виконав Алi наказ господаря.
Мосулець кинув з трiскотом жменю якихось зелено-оливкових зернин у ступку i зачав розбивати їх товкачем.
– Мiй господине! Давай я все добре зроблю! – вихопився Алi.
– Не заважай! Iди вниз – доглянь, чи все гаразд, потiм прийдеш.
Та хлопець не спустився зразу до Айшi й рабинi, а завернув у кiмнату з еркером. Притисся до мiцних грат, зроблених з дубових брускiв.
Просто пiд баштою еркера коливався на припливнiй хвилi човен. У човнi було двоє: якийсь рибалочка i чоловiк з пов'язкою на обличчi, загорнутий у широкий плащ.
Десь з-за обрiю пробилися променi сонця, заспiвали на мiнаретах темнi муедзини.
А чоловiк у плащi й не чув заклику до молитви, а показував, як музика жбурнула перстень i де вiн нiбито занурився у воду.
I тодi Алi впiзнав у ньому стражника.
Спостерiг – стражник помиляється – нiкчемнi сили дiвчини ввели його в оману – показував рибалцi набагато ближче до берега, нiж вона кинула той царський дарунок.
Рибалка роздягся i пiрнув у вируючу воду.
Пiд водою вiн так затримався, що тюрок (а стражниками, як i скрiзь по халiфату, буди або тюрки, або курди) почав непокоїтись i все заглядати у воду.
Алi подумки засмiявся – такi всi скаженi, тiльки б i лили людську кров, а вода їх лякає!
Випiрнув рибалка без персня.
I вдруге так само.
I втретє без нiчого.
I ще багато разiв.
Алi бачив, що рибалка не там шукає, але вiн був не такий дурний, щоб пояснити цьому рiзниковi про його помилку. Пiсля срамної п'яної ночi в Алi не лишилось i крихти поваги до стражника. Шкода тiльки зусиль рибалки. Та й рибалка хлопцевi не сподобався – пiрнає незграбно, вiддихувавсь якось безладно, невмiло.
Зрештою хлопець згадав, що хазяїн Абу Амар наказав йому все оглянути внизу i пiднятись до покоїв. Внизу нiчого не змiнилось – Айша лежала без пам'ятi, а негритяночка все ще пекла тоненькi пшонянi млинцi.
Коди Алi пiднявся до помешкання мосульця, то його чутливi нiздрi вразив дивний i таємничий запах смаженого зерня. Пахло наче i жирним, i гiрким, чимось таким, що водночас заспокоює i бадьорить, що одним тiльки запахом пiдiймає пiдупалi сиди, вiдганяє втому…
Коли Адi вiдхилив дверi, то мосулець стояв навколiшки перед жаровнею i сипав якесь терте листя в кухоль. А кухоль повнився варивом, бризкав на вугiлля, i тодi дзвiнкий i солодкуватий, приторний запах вибухав iз повною силою.
Мосулець зняв кухоль i дав вiдстоятись, а потiм налив собi невеличку чашу. Обпiкаючись i кривлячись, ковтав пахучу, темну рiдину. Нiздрi його роздувались, очi заплющенi, а на обличчi з'явилось очiкування чи то насолоди, чи то радостi.