Ідея накопичити грошей, продати кімнати в гуртожитку та купити квартири в цьому місті прийшла їм обом одночасно. Порадившись, вони вирішили відкласти поїздку на батьківщину.
– Ось тоді ми приїдемо вже точно не з простягнутою рукою, – радісно сказав Тимур.
– Ми з гордістю зможемо розповісти всім, що маємо, – натхненно виголосила Діана, – і доб’ємося всього самі, своєю працею. Як ти думаєш, мама пишалася б нами? – запитала вона, уважно подивившись йому в очі.
– Як вона може нами пишатися?
– Вона все бачить звідти. А якщо ні, то я прийду на її могилу і все їй розкажу.
– Добре, – погодився Тимур. Йому не хотілося засмучувати сестру, хоча вони не раз говорили про те, що нічого не знають про свою матір. Можливо, вона була питущою або гулящою? Чи були в неї ще діти? І чому вона народила їх, будучи незаміжньою?
Зараз вони були на півдорозі до досягнення своїх цілей. Якщо продати кімнату Діани, додати їхні заощадження, то вистачає на однокімнатну квартиру в спальному районі. Звичайно, хотілося б, щоб сестра мала житло в новобудові, але потім можна буде накопичити грошей і зробити доплату при обміні.
– Чорт! – Тимур вилаявся, згадавши, що тепер нескоро повернеться на свою роботу. Добре, що до цієї аварії вони встигли зібрати потрібну суму для купівлі житла Діані. А він може поки винаймати квартиру. Хіба йому багато треба? Головне, щоб у сестри було і своє житло, і робота, і місце під сонцем…
Розділ 31
Діана увійшла в кімнату, поставила в куток пакет із речами. Ось вона і вдома. Пройшла до своєї кімнати, провела рукою по письмовому столу. На долоні залишилися сліди від пилу. Треба пройтися пилососом, протерти всю пилюку у своїй кімнаті та в Тимура. Але спочатку треба прийняти душ. У лікарні вона перебувала в палаті підвищеної комфортності, де були і телевізор, і холодильник, і мікрохвильова піч, і душова кабіна. Але там були не її шампунь і мило, а вона не звикла до чужих запахів. Лікарняний шампунь був не з дешевих, але він не підходив для її волосся. Після миття воно погано розчісувалося й не мало того блиску, до якого дівчина звикла. До того ж вона завжди користувалася бальзамами після миття голови, а в лікарні їх не було. Звичайно, вона могла б попросити і їй би принесли те, чого вона зажадала, але Діана не стала нахабніти. Тепер можна митися тим гелем, який вона вважає найкращим, натерти тіло «молочком» і висушити волосся не феном, а природним чином – розпустити його й дати просохнути.
Дівчина довго ніжилася під краплями води, вдихаючи улюблені запахи свого шампуню. Після душу вона обмоталася великим банним рушником, сполоснула за собою ванну і стала перед дзеркалом. Воно було великим і доходило до самої підлоги. Це дзеркало купив для неї Тимур, сказавши, що вона повинна бачити свою красу на повен зріст. Він дуже її любить. Як би вижила в дитячому будинку без нього? Та й після випуску не змогла б без нього зробити й кроку в самостійному житті. Він покладає на неї великі надії. Як не підвести брата? Не розчарувати його сподівання? Діана важко зітхнула, задивившись у дзеркало. Доведеться трохи попрацювати в тренажерному залі, щоб підкачати м’язи. А про зайву вагу вона сказала Тимуру, щоб пояснити свою термінову виписку з відділення.
Діана, не поспішаючи, пасмо за пасмом розчесала волосся, підпушила його руками. Вона пройшла на кухню, відкрила холодильник. Цього і слід було очікувати! Приготовлена їжа мала неприємний, тухлий запах. Діана викинула геть усе, помила каструлі. У морозильнику знайшла пачку пельменів. Вони завжди самостійно готували їжу, але пакет магазинних напівфабрикатів зазвичай лежав на «чорний день». Іноді їм доводилося затримуватися на роботі або приходили додому втомлені, тоді Тимур говорив словами з «Маски-шоу»: «Чорний день настав!» – і діставав пакет. Діані подобалося господарювати на кухні. Приємно було усвідомлювати, що на новенькій блискучій каструльці немає номера й вона належить тобі. Не треба гадати, що дадуть на вечерю, – можна приготувати те, чого хочеться їм. Вона раділа, як дитина новій іграшці, кожній купленій чашці і тарілці. Усе це було їхньою власністю, а не державною. Іноді вона говорила Тимуру:
– А давай подивимося наш посуд!
Вони йшли на кухню, і Діана, як скарби зі скрині, діставала зі столу все кухонне начиння, дбайливо витирала неіснуючий пил, захоплюючись квіточками на тарілках, мисках і чашках. Хто міг їх зрозуміти? Хіба тільки той, хто все життя не мав нічого свого, лягав спати, коли належить, їв те, що подавали в їдальні, а не те, що хочеться, носив те, що видають. Тепер усе було інакше. Зараз вони купили все необхідне для побуту, потім буде своє житло…
Діана здригнулася, коли пельмені спробували виповзти на грубку зі скипілою водою й піною. Вона зменшила вогонь, перемішала їх шумівкою.
Пельмені вона з’їла без апетиту. «Їмо зайві калорії?» – запитав би Аркадій, побачивши, що Діана їсть борошняне. Від спогаду про Аркадія в Діани закрутилося в голові, зашуміло. Вона не стала мити за собою тарілку, як це робила завжди, поставила її в мийку, пішла до своєї кімнати й сіла в крісло, закинувши волосся за його спинку. Це крісло для неї теж купив брат. Він довго бігав по всіх меблевих салонах, розшукуючи таке, щоб їй було і зручно сидіти, і можна було відкинути волосся назад для сушіння. Хороший, добрий, турботливий Тимур! Він досі не знає всієї правди!
Коли настав час відбору двох дівчат у групу, Аркадій запросив Діану до свого кабінету.
– Діано, одягни купальник, належне взуття та продемонструй мені ще раз французьку та італійську школу, – сказав він.
Діана дуже хвилювалася, адже вирішувалося її майбутнє. Може, через це вона не надала значення тому, що Аркадій вирішив влаштувати перегляд не на подіумі, а в себе в кабінеті. Вона не звернула увагу, що на низенькому скляному столику стояла відкоркована пляшка коньяку, а біля неї – дві чарки та коробка цукерок «Вечірній Київ».
Діана знайшла вільне місце й виконала всі прохання наставника.
– Непогано, – сказав він, пом’явши між пальцями свою цапину борідку. – Але…
– Що не так? – запитала розгублена Діана.
– Іди сюди. Сядь зі мною поруч.
Вона скорилася, сіла на краєчок дивана, де напівлежав Аркадій.
– Випити хочеш? – запитав він, кивнувши в бік пляшки.
– Я не п’ю.
– Правильно робиш. А я, свиня, іноді вживаю.
– Скажіть, над чим мені попрацювати, – попросила Діана, – я все виправлю.
– Ти розумієш, що зараз вирішується твоя доля? – запитав Аркадій, подивившись на Діану хтивим поглядом.
– Звичайно, – сказала вона тихо, передчуваючи недобре.
– У тебе може бути велике майбутнє, а може його й не бути!
– Я буду старатися, – пробелькотіла перелякана Діана. Якби він сказав «ні», вона б зомліла.
– Якщо будеш слухати мене й робити все так, як я тобі скажу, незабаром станеш топ-моделлю, будеш добре заробляти, їздити на покази за кордон. Я все можу!
– Я буду вас слухати, – сказала вона ледь чутно.
– От і розумниця! Люблю слухняних дівчаток! Ось побачиш, що Аркадій не кидає слів на вітер.
– Я буду вас слухати, – повторила Діана.
– Тоді роздягнися й підійди до мене, – сказав Аркадій…
Діана намагалася не згадувати той день, коли втратила цноту в кабінеті свого вчителя. Вона не розповіла про це Тимуру, просто не могла – і все! Він вірив у неї, у її здібності, він навіть не міг уявити, що відчувала вона, віддавши себе в брудні руки Аркадія.
Варто віддати належне, той дотримав слова і взяв Діану у свою групу. Після цього він іще кілька разів спав із нею, але в основному його цікавили не дівчата, а чоловіки, і це радувало Діану. Потім вона почала зустрічатися з Геною. Коли вони переспали вперше, Гена був добре напідпитку й не зрозумів, що Діана вже втратила цноту. Усе було добре до того дня, як Аркадій запросив Діану в кабінет після демонстрації нової колекції рік тому.
– Від тебе зараз залежить і моє майбутнє, і нашої групи, – сказав їй Аркадій. Він нервово ходив із кутка в куток, натикаючись на меблі.
– Що я маю зробити цього разу? – запитала Діана.
– Один високопосадовець… Це високопоставлена людина, – почав плутано Аркадій. – Він був присутній зі своєю дружиною на показі… Я не знаю, чому він зупинив вибір саме на тобі, – розвів руками Аркадій. Він потріпав борідку і знову задріботів по вузькому проходу кабінету. – Діано, повір мені, я пропонував йому інших дівчат, які не проти за гроші розважитися самі і його розважити, але він…
– Що він?
– Він нікого не хоче! Він хоче тільки тебе!
– Ні! – сказала Діана категорично. – Про це не може бути мови.
– Ми всі пропали! – Аркадій театрально почав заламувати руки.
– Досить ламати комедію! – Діана намірилася піти. Тоді Аркадій наобіцяв їй, що всі пристойні покази і зйомки будуть її, що з таким проханням він звертається вперше і востаннє.
– Добре, – сказала Діана, – але ти повинен виконати свої обіцянки.
Іван Іванович повіз тоді Діану в сауну. Там були його колеги чи друзі. Усі напилися, але найбільше Іван Іванович. Діана мужньо терпіла і всміхалася, коли товсті пальці старого кнура безсоромно обмацували її тіло, коли він навалився всією своєю свинячою тушею на неї. Щоб усе це пережити, вона думала про брата. Він ніколи не дізнається про її приниження, зате перед нею відкриються нові можливості.
«Аркадій раз дотримав свого слова, дотримає й тепер», – заспокоювала вона себе, коли над нею кректав і сопів Іван Іванович. Діана з полегшенням зітхнула, коли товстун відвалився набік і відразу захропів. Вона вдяглася й пішла шукати вихід. Залишалося викликати таксі, швидко виїхати звідси й забути про цей день. Але вхідні двері виявилися замкнені. Діана пішла пошукати кого-небудь, щоб вийти з цього кубла.
Їх було четверо. Вони були п’яні й голі. Чоловіки затягли її в кімнату, не зважаючи ні на крики, ні на благання відпустити додому. Вони, як звірі, сміючись, здерли з неї одяг і ґвалтували по черзі. Діана кричала від болю, а вони вливали їй у відкритий рот спиртне і знову ґвалтували. Здавалося, що цей кошмар продовжувався вічність. Зрештою вона вибилася із сил. Прийшли байдужість і отупіння. Вона перестала відчувати біль і чинити опір. Вранці її в одному банному халаті привезли до Аркадія. Він заніс її на руках до свого кабінету, поклав на диван, прикрив ковдрою.
– Тварюки! Бидло! Нелюди! – обурювався він, побачивши Діану в такому стані.
Два дні він доглядав за Діаною, приводячи її до тями, і просив пробачення. На третій день Діана зрозуміла, що повинна зробити все, аби брат нічого не довідався. Він ніколи не дізнається про її ганьбу. Нехай думає й далі, що вона сама домоглася успіху. Тільки треба було сходити до лікаря на перевірку – сильно боліло внизу живота. Благо, що є приватні клініки, де не потрібно пред’являти паспорт і називати прізвище й місце проживання. Лікар призначив їй лікування й порадив здати аналізи на перевірку.
– Раптом ґвалтівники занесли вам якусь заразу, – сказав він і підказав звернутися із заявою до міліції.
– Я нікуди не піду, – сказала Діана, – але обстежуся.
Тоді вона дізналася, що лікар мав рацію – її заразили. Вона розуміла, що треба лікуватися, але відклала це на потім. Вони з Тимуром куплять квартири після турне до Франції на показ нової зимової колекції. Можливо, її запросять на роботу в іншу групу, а якщо ні, то вона візьме відпустку й піде на лікування. Головне – протриматися до показу, тим більше, є надія, що вона стане брендовим обличчям однієї відомої торгової марки…
Задзвонив телефон, вирвавши Діану з пелени спогадів. Дзвонили з агентства нерухомості, запропонували подивитися квартиру. За нею заїхала жінка на «опелі», і вони поїхали на огляд. Квартира Діані сподобалася. Вона знаходилася на третьому поверсі п’ятиповерхового будинку. Звичайно, потрібно було зробити косметичний ремонт, але дівчину влаштувала і квадратура кімнати, і просторий квадратний коридор, і немаленька кухня, і лоджія на всю довжину кімнати. Найголовніше, що квартира була виставлена на терміновий продаж за стерпною ціною. Діана не сумнівалася, що кімнату в гуртожитку вони продадуть швидко, щоб вистачило грошей на покупку квартири.
– Мені все сподобалося, – сказала Діана агенту, – але остаточне рішення я вам скажу завтра вранці.
– Добре, – погодилася жінка, – у разі позитивної відповіді вам доведеться залишити завдаток.
Повернувшись додому, Діана подзвонила Тимуру.
– Не хочу купувати квартиру без тебе, – сказала вона братові.
– Тобі вона сподобалася?
– Так. Дуже! Усе як мені хотілося б.
– Тоді залиши завдаток і терміново їдь, шукай покупця на кімнату в гуртожитку.
– Добре, – сказала Діана. – Я швидко повернуся. Ти ж знаєш, скільки охочих її купити. А як ти без мене?
– Я буду чекати тебе з доброю новиною, – відповів Тимур.
Розділ 32
– Вероніко, ти готова? – запитала Кіра просто з порога.
– Уже біжу, – відповіла Вероніка. Вона вибігла з кухні з пакетом, у якому дзвеніли скляні банки. – Встигла наготувати і своїм чоловікам, і Неллі Сергіївні. Ходімо швидше, поки Назар не повернувся, – швидко промовила вона, і подруги поспішили з дому.
Кіра їхала на зустріч із клієнткою в той район, де жила Неллі Сергіївна, тому запропонувала Вероніці підвезти її туди. Вони домовилися зідзвонитися, коли Кіра буде повертатися додому, щоб та підкинула її назад. Назар і так останнім часом почав висловлювати невдоволення тим, що Вероніка вечорами буває вдома менше, а грошей на спільну справу віддає стільки ж. Вероніка не зізнавалася чоловікові, що переважно пропадає в Неллі Сергіївни. Навіщо йому знати? Спровокувати ще один скандал? Якби навіть вона йому все розповіла про самотню хвору жінку, Назар не схвалив би її благородні пориви.
Вероніка поступово приводила житло старенької до належного стану. Після тижня мук Вероніці вдалося надати дерев’яній підлозі пристойного вигляду. Виявилося, що стара червона фарба непогано збереглася під килимом спресованого пилу. Потім Вероніка вимила вікна, підвіконня та радіатори опалення. Звичайно, усе вимагало фарбування, але у Вероніки не було вільного часу. Вона довго думала, що робити зі шпалерами, які повідставали від стін, особливо по кутах кімнати. Щоб зробити повний ремонт, у неї не вистачило б сил, не кажучи вже про час. Вона купила шпалерний клей, але папір уперто не хотів лягати на стіни. Не залишалося нічого іншого, як відрізати звислі частини шпалер ножицями. Це було краще, ніж вони висіли хвилями, порушуючи пропорції стін. Самі шпалери Вероніка примудрилася протерти вологою мочалкою, знявши з них пил. На все це Вероніка витратила місяць, але не шкодувала. Вона не замислювалася над тим, скільки вклала особистого часу.
Непомітно жінки здружилися. Вероніка розповідала Неллі Сергіївні про своє життя, починаючи від дитинства до сьогодні. Старенька оживала в прямому сенсі на її очах. Вона зустрічала Вероніку так, немов та була її рідною донькою. Неллі Сергіївна вже не лежала в ліжку, чекаючи свого кінця. Виявилося, що вона дуже жива, швидка і з почуттям гумору. Дружба з Веронікою ніби впорснула в неї цілющі сили та енергію. Жінка без угаву щебетала, згадуючи цікаві й смішні історії зі свого життя. Вероніка відзначила, що жінка вже менше говорить про втрати у своєму житті. Нормальне харчування, яке їй забезпечила Вероніка, зробило свою справу. Неллі Сергіївна, звісно, не могла набрати вагу при такому захворюванні, але її губи порожевіли, на щоках з’явився нехай не рум’янець, а легкий відтінок, але, найголовніше, в очах жінки не було того розпачу й безвиході, як раніше. Коли вона про щось розповідала, Вероніка все частіше ловила в Неллі Сергіївні блиск життя. Іноді Вероніці здавалося, що лікарі помилилися з діагнозом, настільки саме життя відчувалося в цій худенькій невисокій жінці.
– Я тут вийду, – сказала Вероніка Кірі, попросивши зупинитися біля арки між двома будинками.
– Тебе де забрати?
– Тут же. Ти тільки попередньо зателефонуй, щоб я встигла попрощатися з Неллі Сергіївною й дійти сюди, – сказала Вероніка.