ІІІ
Нельсон завзято лупив по трансформаторній будці, оббиваючи рештки сірої фарби на дверцятах. Коритяни сходились на цей умовний сигнал — заклик до загальних зборів — настільки хутко, наскільки дозволяли їхні опорно-рухові кондиції.
— Давай уже терло начинать, рехан! — рипіла Тузиха, переминаючись зі здорової ноги на металеву.
— Ти Тузом своїм командуй, а не пгийшла туто, — суворо відказав їй Гектор.
— Шо ж ним командувать — лежить собі й лежить, як лантух! — перекрикуючи дзвінкі удари, огризнулась вона.
Нельсон відклав молоток і глянув на юрбу. Не назбиралося й півсотні людей. Коло нього стояли Гектор, Божена, Пабло і Захур. Несміливо пробиралася крізь натовп юна Майя у своїй незмінній бейсболці, а за нею хтивою тінню скрадався Гена. Капрон із Даною зупинились віддалік у гордій самоті, хоча їхній гонор був лише іншою стороною ніяковості через ту недавню бузу, сліди якої ще не посходили з побитих облич.
— Депошники дійшли? — крикнув Нельсон тим, хто приєднався останніми.
— Тута, — ревнув хтось із мешканців Депо.
— Хто не дійшов — я повторять не буду, ілуха, — оголосив Нельсон. — Значить, про шо тремо? Коритяни! На Кориті нашому — голяк. А воно ж, як казали старі люде, — місто-утво-рюю-чий об’єкт. А тут іще й кротодил завівся. Божену бачили всі — нікому такого не побажаю. Але лучче якось жить, чим подихать…
— Кінчай резину тягнуть, лободзип! — обірвав Капрон.
— І хто того кротодила бачив?! Я — нє. Де він, ханакус? — підгавкнула Дана. — Може, Божка для гламуру пружину вставила на місце ноги, га?! У доктора яка «кладь», такий і «прогрес» — підмазали…
— Заткни своє олаб’є! — побуряковів Нельсон від почутого. Понад усе він хотів би, щоб сам Фрезе розвінчав вигадки Дани, але доктор завжди ігнорував збіговиська, та й специфіка його виступів ускладнювала їхнє однозначне трактування. Опанувавши себе, Нельсон продовжив.
— Сава башковитий був, не те, шо ми. Він мені план передав, як із Корита жилу зробить. Значить, коротко, для тупих: під Коритом чорнуха кваситься, її тре’ сильно підогріть, вона закипить і вийде наверх. Як підогріть? Загнать у неї довгу трубу, набиту жаром. Я знаю, де взять і те, і друге. Потім будем чорнуху їсти-пить і продавать Отим, через Колючку. За чорнуху Вони дорого дадуть. Жирно заживем. Зуби золоті повставляєм, такі, як колись тут носили. Чорнуха — сила-силенна! — підсумував Нельсон.
— І яка вона — та чорнуха? — спитав Захур.
— Яка-яка — чорна! Сава знав, шо каже, — з’їхав із теми Нельсон, підходячи до викопаної ями. — Він показав, де трубу брать, і вона туто є, самі бачите.
Кілька людей без ентузіазму поглянули туди, куди вказував Нельсон. Сліпнути від блискучих перспектив ніхто не збирався.
— Так шо ж це ми будем торгувать з Отими?! Наші з Ними бились за автономіку і війну виграли, а ми… — обурилась Тузиха.
— Та не виграли наші, а програли в нерівному бою, ти, ханаврук. Того ж і Колючкою нас обнесли. Батю мого, крановщика, тоді ж убили, — проказав понурий кремезний чолов’яга Кабигроб.
— Та Колючку наші самі і вкопали, шоб автономіку оборонить! Яка була б автономіка без Колючки — прохідний двір! — сполемізувала Горбата Кет. — Мій дядько ту Колючку і ставив. Іван Дишкан був по паспорту, а в народі — Ваня Дишло!
— Та хвате тобі, Дишло. Він же її потім сам і вкрав, шоб на лом здать, — сплюнула Тузиха, що віддавна мала зуба на Кет.
— Украв, а тоді на місце вернув. Він чесний був, — уточнила Кет.
— Ох, ялбакус, вернув, можна подумать… Не в тому діло. Полюбасу, тепер їх тіки пусти сюди! Їм одне наше Корито і нужне! Одберуть останнє і шкуру здеруть, рехан! — крикнула Тузиха.
Схвальний гомін перервав Кальман, високий зизоокий мешканець Депо з ворохобним блиском розширених зіниць.
— Не нужне їм наше Корито. Ми нужні! В тому-то й суть. Вони Корито зорать хочуть, шоб тут було пусто, а нас усіх загнать у раби! — заволав він.
Навколо зчинився ґвалт і вереск. Кожен із присутніх вважав за потрібне щось довести ближньому. Історію війни коритяни уявляли вельми туманно, і щодо її причини, розв’язки та наслідків серед них побутували цілком протилежні версії. Спільним було тривке відчуття причетності до тої війни як єдиної події, що заслуговувала на місце в колективній пам’яті. Як і уявлення про їхній життєвий простір — рятівний острівець, оточений небезпекою. Саме перебування в цьому просторі здавалося їм хоч і пасивною, але дієвою обороною від імовірної зовнішньої навали, що може початися в будь-який момент, а можливо, уже триває.
Нельсон ухопив молоток і тричі вжарив по трансформатору, домагаючись тиші. Юрба помалу змовкала, потік слів і лайки ослаб.
— Торгувать нам з Отими, що за Колючкою, чи не торгувать — діло третє. Нам би по ходу себе нагодувать, бо в кишках рех танцює, — приземлив дискусію Нельсон. — А для того, тапок-таб’є, тре’ вирить трубу, набить її жаром, закупорить і загнать у Корито поглибше. Робота для всіх є, ілуха.
— От, нудзип, — відвернувся Капрон і криво почалапав геть, закинувши свою важку клешню на плече. За ним подріботіла й Дана.
— Роботу свою присунь кротодилу в очко! — вереснув Гена драматичним фальцетом, і кілька коритян знущально заґелґотали.
Дивлячись, як товариство розбрідається по хатах, Нельсон відчував розчарування від неспроможності запалити своїх ближніх вартісною ідеєю. Але він не збирався давати волю враженому самолюбству і швидко згадав про свій останній аргумент. Нельсон подав знак братові, вказавши на лантух, притулений на купі виритої глини. Гектор добув із лантуха ворону і підняв її над головою.
— Стоять, атодзип! Є птичка копчена, цільна. Свіжак! — оголосив Гектор, випнувши груди колесом.
— Одна тушка на рило за один трудодень! — поставив крапку Нельсон.
3 самого ранку кудлате небо супилось, а під вечір бризнуло гронами крапель. Жовті вали глини, викопані вздовж тепломагістралі, зарябіли, а потім стали бурими і слизькими. Під ногами у копачів уже квецяло, і Нельсон зауважив, що вони з тваринною надією поглядають на нього.
— Харе! Сильно ширнули, ілуха! — гукнув він і вдоволено пройшовся вздовж лінії робіт.
Копати зголосилися зо два десятки односельців. Із тих, кого він добре знав особисто, найбільш мотивованими трудягами виявилися Пабло і Захур. Не відставав і діловитий Веня, і, звісно, брат Гектор, що ломом допомагав копачам пройти щільні пласти зі щебеню та битої цегли. Довготелесий Кальман із Депо взяв холеричний темп роботи. На своїй двометровій ділянці він видовбав криву траншею, не помітивши, що вона не зовсім збігається з прямолінійною траєкторією теплотраси.
Визволяти трубу з-під землі взялася й тендітна Майя. Гена ж не міг пережити, що вона робить це лише через симпатію до Нельсона, і, щоб наглядати за нею, врешті почав копати поряд, зі злістю вганяючи штик лопати у твердь і час від часу дмухаючи на мозолі.
Божена зійшла з дистанції найпершою і, покинувши роботу, просто сиділа неподалік, на пластмасовому ящику. Її тонке лице, здавалося, не виражало нічого, крім самозаглиблення, хоча в душі вона не припиняла пишатися Нельсоном, котрий став центром загальної уваги.
— По одній, і хана! По одній! — нагадував Нельсон трудящим, що вишиковувались коло лантуха з птицею, несміливо тручи долоні об свої обмотки.
Кальман тут-таки своїми кощавими руками ухопив дві чорні тушки і спробував відбігти на безпечну відстань, однак Гектор зорієнтувався і потяг його своїм ломом по коліну. Упавши, Кальман випустив одну птицю, а другу, лежачи на боці, почав рвати зубами. Щелепи в нього заходили з помітною амплітудою, а зір завмер — почервонілі білки очей стали немов скляними. Кальман внутрішньо зосередився і стих, приголомшений гастрономічним відкриттям.
Майї трапився голуб із відірваним крилом. Вона невпевнено покрутила його, смикаючи за почорніле пір’я, що залишало штрихи жирної сажі на пальцях.
— Як його хавать, покажеш? — обдала вона Нельсона променистими бісиками, поки Гена суєтно випорпував з мішка поживу для себе.
— От, ялбадзип, — простогнав Нельсон. — Ти бери в рот, а в роті розберешся.
На другий день Нельсон натягнув уздовж лінії залягання труби тонку шворку, напнувши її на забитих кілочках — щоб нікого не заносило вбік. Кальман на толоку не з’явився, і Нельсон сам узявся виправляти і поглиблювати його криву траншею, щоб з’єднати її з іншими ділянками.
Майї не було також, а отже, й Гена не мав потреби приходити. Натомість додалося двійко жінок із Соцбуду і три телепні з Гаражів. Пригрівало сонце, і ті, хто махав лопатами, до обіду встигли осушити два бідони дощової води. Пабло і Захур поскидали верхні клейонки, оголивши жилаві торси. На їхніх бляшаних носах поблискували краплі поту. Однотипні шнобелі роботи доктора Фрезе робили їх повними візуальними близнюками.
— Шось у животі закрутило, — підійшла Божена до Нельсона, котрий по горло стримів у землі. — Командуй уже, рабой, чи шо.
Він строго зиркнув на неї, потім обвів оком інших копачів, що ледве вергали брудний пісок. Божена мала рацію — до вечора вони не витримають.
— Ей, бро! — крикнув Гекторові. — Принеси вісімнадцять штук… Нє, двадцять.
— Чую, — відкинув лом Гектор і почалапав до Савиного будинку, де був облаштований їхній склад копченостей.
— Та не зжери все по ходу! — настановив Нельсон.
Усі пожвавішали, загомоніли й повилазили зі своїх ям, розсідаючись уздовж фронту робіт. Ендорфіни, вироблені напруженням кволих тіл, будили відчуття задоволення і сліпу надію на спільний добробут.
Нельсон задивився на механіку хмар, що, наче велетенські лопаті гвинта, загрібали блакить і кидали кудись за горизонт. Він любив небо, що на противагу закостенілому земному пейзажу мінялося щомиті.
Божена непомітно підійшла, повисла на ньому і чмокнула в щоку, лагідно здмухнула піщинки з його лисої голови. Раптом шурхіт її металевих «дредів» заглушив крик:
— Стигили!.. Укгали всю птицю, ялбухан! — задихався Гектор, розмахуючи руками на бігу.
Нельсон прожогом ускочив у кімнату-коптильню в будинку Сави. Окрім пір’я, мотків дроту й сірого попелу, там не було нічого. Надворі він розгледів масні сліди — було видно, що вкрадене тягнули волоком. Нельсон і Гектор рушили по сліду, лишивши потомлених копачів із їхніми німими запитаннями в очах.
Не минуло й десяти хвилин, як прийшов перший здогад — мішки з птицею тягнули до Депо, але не головною вулицею, а стежками поміж трущоб. Нельсон бачив, де крадії напоролися на арматуру і мусили переносити здобич, де зупинялися, щоб підкріпитися краденим. Нельсону чомусь згадалося, як Гектор не раз цупив птицю з чужих капканів на Кориті й по-братськи ділився з ним. Більше того — якби брати раптом дізналися, що в когось удома лежать запаси їдла, то без вагань і самі вчинили б наліт. Однак у цій ситуації Нельсон відчував справжнє обурення — його обібрали саме тоді, коли він намагався зробити щось для загального добра.
З бічного провулку назустріч вийшла Майя, її біле лице світилося з-під блайзера.
— Сказать тобі шось?.. — таємничо посміхнулась вона до Нельсона.
— Та не до тебе мені, мала! — відмахнувся він.
— Не до мене, і йухоп. А до кого — знаєш? — вимовила Майя з незвичною серйозністю.
Нельсон за інерцією ще зробив кілька кроків, а потім обернувся до неї, намагаючись по обличчю вгадати, що вона має на увазі.
— Це Кальман тебе бомбонув. Він і ще хтось із ним. У них гульбан там — ханадзип! Якшо пробіжишся, може, не все ше з’їдять і тобі оставлять, — скривилася Майя саркастично. Вона запхала руки в кишені комбінезона і мовчки пішла поміж облущених стін.
Гектор дістав свій бойовий штопор і стиснув його в руці.
— Удвох не підем. Тре’ ще людей. Капрона на них тре’. Він — апулаз лютий, — думав уголос Нельсон.
— Так він же копать не схотів, — заперечив Гектор.
— Попробуй копать, коли замість руки — іржавий рех. А от рило комусь підправить — оце його робота!
— Він же не за нас! — упирався Гектор, пам’ятаючи, як власноруч вибив Капрону око.
— Одсипем горобців піввідра — буде за нас, ілуха! — рішуче глянув на брата Нельсон.
Кальманова хижка була надто низька як для такого довготелесого мешканця. І Нельсон подумав, що господар мав би весь час пригинатися, стоячи в ній. Шиферні стіни трималися купи лише завдяки дротині, що стягувала їх. Дах із залізного листа прогнувся посередині під вагою дощової води і сміття. З-поза дверей долинало лише якесь невиразне сопіння.
Нельсон поглянув на лихий вираз облич своїх супутників і перестав хвилюватися. Гектор опустив лоба, так наче шестерня в його голові ось-ось мала закрутитися і піти в хід проти шайки Кальмана. Капрон своєю «людською» рукою стискав пожежний багор із шипом і загнутим гаком на кінці.
— Ну, рви, ханакус, — неголосно скомандував Нельсон.
Капрон гаком зачепив металеву завісу і різко викрутив багор убік. Двері зі скреготом упали в куряву. Всередині хтось заворушився, встаючи їм назустріч, але Капронова клешня з дзенькотом лягла йому на череп. Нельсон не зразу розгледів, що то був Базука. Тепер він ловив джмелів на підлозі. Кальман і ще один крадій лежали з кислими мармизами на матрацах і навіть не намагалися звестися.
— Де все, ойлух? Де?!! — Нельсон потряс Кальмана за комір жовтої спецівки. Той скосив посоловілі очі в кут хатини і важко задихав, силкуючись вимовити якісь слова. Нельсона обдало знайомим копченим духом. Біля матраца він помітив висліди небуденних шлункових реакцій.
— Так об’їлись, шо назад лізе! — здогадався Нельсон.
Гектор перекинув кілька ящиків у кутку. Намацав під ними ляду, що накривала заглиблення в земляній долівці. Під лядою він побачив велику алюмінієву діжу, зняв кришку:
— Птичка туто. Ше хвата.
— Забираєм! — відказав Нельсон із полегшенням. Гектор взяв діжу за краї, із зусиллям потягнув угору. Накривши її кришкою, заклацнув замки, перекинув на бік і покотив до виходу.
— Важко тобі, сарадіп? Ща, попустить, — Капрон окинув своїм недобрим оком Кальмана. Той спробував відповзти до стіни, але зненацька шип багра уп’явся йому в живіт.
— Капа, ти шо твориш! — Нельсон безуспішно силкувався зрушити Капрона з місця.
— Якшо всяке падло у тебе тигить буде, ти до чогнухи не добегешся! — зауважив Гектор і вдарив ногою по шиферній стіні хижки. Пролунав тріск, у якому Капрон розчув запрошення до нових дій. Він здійняв багор, роздумуючи, якій частині конструкції цієї халупи уділити першочергову увагу.
— Крушить, торванабой, договору не було! — уточнив Нельсон авторитетно. Він вийшов надвір сапонути повітря, а потім повернувся з тушкою ворони в руках і тицьнув її Базуці, що ледве звівся на ноги і тепер сутуло стовбичив без жодного розуміння свого місця у світі.
— Шуруй по доктора. «Кладь» оцю даси. Хай прийде Кальману пузо латать, — наказав Нельсон. Тепер йому залишалось гідно витримати дуель поглядів із розпашілим Капроном, котрий усім своїм виглядом вимагав продовження бенкету.
Розкопки наближалися до завершення. До толоки долучилися ще з десяток людей, і Нельсон зміг зосередитися на керівництві й плануванні, лишивши Гектора за прораба. Запаси копченої птиці пильно охороняв Капрон, тримаючи їх у своєму гаражі. Ця вагома роль вивела його зі звичного заціпеніння й на деякий час позбавила від нападів побутової злоби.
Нельсон оглядав Савині начерки майбутнього з медитативним зосередженням. Зараз він переймався етапом демонтажу розкопаної частини трубопроводу. Савині малюнки вказували на те, що він складається з рівних кількаметрових відрізків цільної труби, з’єднаних між собою деталями, що їх Нельсон нарік «хомутами». Демонтаж був потрібен, щоб без великих зусиль викотити короткі труби на плато Корита. А вже там їх належало скріпити заново в довший трубопровід, щоб вертикально загнати його в товщу відходів. Зариватися в Корито він мав під власного вагою. Цей підхід Сави викликав у Нельсона інтуїтивні сумніви. Однак тихе горіння камінь-дерева у пічці — те, чого, здавалося б, не могло бути в природі, — нагадувало йому, що розум обмежений і не здатен охопити всі можливості.