Уся вільна частина квадрата була вирівняна і витоптана — жодної травинки не було на її сірій курній поверхні. Повітря було тяжке і задушливе, — вся спека жаркого дня, здавалося, осідала у квадратне заглиблення, оточене високими стінами І відкрите зверху. Таким був шене — робочий будинок, один з багатьох сотень подібних до нього, розкиданих по країні Та-Кемт. Тут мучились різноплеменні раби — робоча сила, основа багатства й краси Айгюптосу. В шене було порожньо і тихо—рабів вивели на роботу; лише кілька хворих байдуже лежало в затінку стіни. Цей робочий будинок було призначено для новоприбулих бранців, які недавно потрапили в країну рабства і ще не обзавелися родинами, щоб збільшити число робочих рук Чорної Землі.
Тепер Пандіон став мере—спадковим рабом фараона— і потрапив у число тих восьми тисяч чоловік, які обслуговували сади, канали і будівлі двірцевого господарства.
Інших бранців, що проходили разом з Пандіоном царський огляд і були залишені біля стіни палацу, було розподілено між сановниками, як саху — раби, що перебували в їх довічному володінні і в разі смерті власника переходили в шене фараона.
В задушному повітрі стояла гнітюча мовчанка, що зрідка порушувалася тяжким зітханням та стогоном нових рабів, пригнаних разом з Пандіоном. Тавро розпеченою вуглинкою горіло на спині Пандіона. Юнак не міг знайти собі місця. Замість просторів моря, тінистих гаїв на берегах батьківщини, які обмиваються невгамованими хвилями, — шматок курної землі, затиснутої стінами. Замість вільного життя і коханої — рабство в чужій країні, на безмежній віддалі від усього рідного і близького.
Тільки надія на визволення утримувала юнака від бажання розбити голову об стіну, що закривала від нього широкий і прекрасний світ.
Розділ третій
РАБ ФАРАОНА
Як і рік тому, цвіли кущі, розстилялися полум'яні килими по схилах горбів. На берегах Енніади знову настала весна. Стало рано заходити сяюче сузір'я Стріли,[41] а рівні подихи західного вітру сповістили про початок плавання. У Калідонську гавань повернулося назад п'ять кораблів, що відпливли на Кріт з початком весни, і прибуло два крітських кораблі. А Пандіона все не було.
Агенор часто впадав у задумливу мовчанку, намагаючись приховати тривогу від своїх домашніх.
Одинокий мандрівник загубився на Кріті, зник десь у горах величезного острова, серед різномовних племен та безлічі великих селищ.
Художник вирішив поїхати у Калідонську гавань і звідти, коли трапиться нагода, вирушити на Кріт, щоб довідатись хоч що-небудь про долю Пандіона.
Тесса тепер часто залишалась на самоті. Навіть німе співчуття рідних гнітило її.
З глибокою тугою дівчина стояла перед спокійним і січно рухливим лицем моря. Іноді вона прибігала сюди, сподіваючись, що Пандіон неодмінно повернеться на те саме місце, де вони розлучилися.
Але вже давно минули ті дні надії. Тепер Тесса знала, що там, за межою, що розділяє небо і море, трапилось нещастя. Тільки полон або смерть могли стати на перешкоді Пандіону повернутися до неї.
І Тесса благала хвилі, що бігли здалека, може звідти, де зараз перебував коханий Пандіон, сказати їй, що трапилось. І тоді їй здавалося: ще трохи — і хвилі справді подадуть їй знак, з якого вона зрозуміє, де тепер Пандіон.
Але море розмірено кидало до її ніг схожі одна на одну хвилі, і їх шум означав те саме, що й мовчання.
Як довідатись, що з коханим? Як подолати простори, що відділяли від нього, їй, жінці, чия доля в житті бути при чоловікові господаркою і охоронницею його домівки, супутницею в дорозі, цілителькою під час поразок? А для тієї, яка посміє не послухатись мужчини — хай то буде батько, чоловік чи брат — для тієї одна дорога — бути гетерою в місті або в порту. Вона жінка, значить не може поїхати в інші країни, не може навіть спробувати розшукати Пандіона.
Їй лишається безпорадно метатися по березі величезного моря. Нічого не можна зробити! Нічим не можна допомогти!
Коли навіть загинув Пандіон, вона ніколи, ніколи не довідається про місце його загибелі.
Блакитнуватосрібний потік місячного сяйва заповнив усю долину. Обмежений вертикальними чорними тінями в глибоких вибоїнах крутих урвищ, він струменів над рікою вздовж її течії — з півдня на північ.
Темрява заповнювала квадратний колодязь робочого будинку поблизу великої столиці. Айгюптосу — Нута-Аммон.
Стіна була яскраво освітлена і відкидала од своєї шершавої поверхні мутний слабий відблиск.
Пандіон без сну лежав на купці жорсткої трави, кинутої на долівку тісної хижки. Він обережно висунув голову з низького, як нора, входу. Рискуючи привернути увагу вартових, юнак став навколішки і милувався місячним диском, що виплив на небі високо над краєм похмурої стіни. Йому стало боляче від думки, що цей самий місяць світить зараз в далекій Енніаді. Може, Тесса, його Тесса, зараз запитує Гекату, де він, не маючи і в гадці, що він дивиться з паскудної ями на сріблястий диск. Пандіон сховав голову в темряву, просякнуту курним запахом нагрітої глини, і відвернувся до стіни.
Вже давно минув буйний розпач перших днів, шалені напади страшенної туги. Пандіон дуже змінився. Його густі чіткі брови були завжди зведені, золотисті очі нащадка Гіперіона потемніли від гнівного вогню, що приховано і вперто поблискував у них, уста завжди були щільно стулені.
Але могутнє тіло, як і раніше, було сповнене невичерпної енергії, розум не притупився. Юнак не занепав духом, як і до цього, він мріяв про волю.
Молодий скульптор поволі перетворювався в бійця, страшного не тільки своєю хоробрістю або силою, не тільки безмежною впертістю, бажанням зберегти свою душу в тому пеклі, що оточувало його, пронести через усі випробування свої мрії, прагнення і любов. Те, що було зовсім неможливе для нього, самотнього, який не знав ні мови, ні країни, тепер ставало реальним — у Пандіона були товариші. Товариш! Тільки той може зрозуміти все значення цього слова, кому доводилося одному стояти перед грізною, переважаючою силою, кому доводилося бути на самоті далеко від батьківщини, в чужій країні. Товариш! Це значить і дружня допомога, і розуміння, і захист, спільні думки і мрії, добра порада, корисний докір, підтримка, втіха. За сім місяців, проведених на роботах навколо столиці, Пандіон ознайомився з дивною мовою Айгюптосу і навчився добре розуміти різноплемінних мешканців шене.
В юрбі п'ятисот рабів, ув'язнених в шене, яких щодня виганяли на роботу, юнак почав відрізняти все більше людей з певною і різкою індивідуальністю.
І раби, поступово довіряючи один одному, потроху зблизилися і з Пандіоном.
Люди об'єдналися на грунті спільних тяжких поневірянь, спільного прагнення до волі. Добитися визволення, завдати удару сліпій, гноблячій силі держави Чорної Землі і повернутися на втрачену батьківщину. Батьківщина — це було зрозумілим для всіх, хоча в одних вона була за таємничими болотами півдня, у других — за пісками сходу чи заходу, в третіх, як і в Пандіона, — за морем на півночі.
Але в шене тільки небагато людей знайшло в собі сили для підготовки до боротьби. Інші, виснажені непосильною роботою, постійним недоїданням, покірно й повільно згасали. Це були головним чином літні люди. Вони не цікавились оточенням. В їх згаслих очах не світилася рішучість, у них вже не було бажання таємно спілкуватися з товаришами. Вони працювали, поволі їли, спали тяжким сном, щоб на ранок, здригнувшись від окрику наглядача, знову мляво і байдуже плентатися в колоні.
Пандіон зрозумів, чому в робочому будинку було так багато окремих хижок: вони роз'єднували людей. Після вечері було заборонено їм сходитися: вартові з стін пильно стежили за виконанням цього наказу — стріла або палиця ранком карала за непослух. Не в усіх людей вистачило сили й сміливості, щоб, користуючись темрявою, нечутно переповзати в хижки до інших. На це зважувався мало хто з товаришів Пандіона.
Найближчими друзями Пандіона стало троє. Перший, з них був Кідого — величезний негр, на зріст майже чотири лікті, що був родом з дуже далеких місць Африки, на південний захід від Айгюптосу. Добрий, веселий і палкий Кідого був теж вправним художником і скульптором. Його виразне обличчя з широким носом і товстими губами відразу привабило Пандіона розумом та енергією. Пандіон звик до того, що негри добре збудовані, але цей велетень відразу привернув увагу скульптора своїм пропорційним і красивим тілом. Враження незвичайної моці від дебелих, наче викуваних із заліза, м'язів, якось поєднувалося з легкістю і гнучкістю високої постаті Кідого. Величезні очі здавалися повними уваги і вражали своєю жвавістю на чорному обличчі.
Спочатку Пандіон і Кідого розуміли один одного за допомогою рисунків, наспіх зроблених на землі або на стіні загостреною паличкою. Потім молодий еллін і негр навчилися добре розуміти один одного, користуючись мішаниною слів мови Та-Кемту і легкої мови Кідого, що швидко запам'ятовувалась.
Безмісячними ночами, у вугільночорній пітьмі, що заповнювала шене, Пандіон і Кідого переповзали один до одного і, пошепки розмовляючи, черпали нові сили і мужність в обмірковуванні планів утечі.
Через місяць після того дня, як Пандіон вперше переступив поріг шене, в робочий будинок надвечір пригнали ще кількох нових рабів.
Новачки сиділи і лежали біля входу, безпорадно озираючись, з добре знайомим кожному бранцеві відбитком пригніченості та горя на змучених обличчях. Пандіон, щойно повернувшись з роботи, підійшов до одної з високих посудин, щоб набрати води, але раптом мало не випустив свого череп'яного кухля. Двоє з прибулих стиха говорили знайомою Пандіонові мовою етрусків. Етруски — цей таємничий, суворий, стародавній народ — часто з'являлися на берегах Енніади і славилися як чаклуни, що знають таємниці природи.
Весь затремтівши від спогадів про батьківщину, Пандіон заговорив з етрусками, і вони зрозуміли його.
На питання Пандіона про те, як вони потрапили сюди, обидва бранці похмуро відмовчувались і, здавалось, зовсім не зраділи цій зустрічі.
Обидва етруски були люди середнього зросту, дуже м'язисті, широкоплечі. Темне волосся бранців збилося від бруду і звисало нерівними пасмами з обох боків обличчя. Старшому з них на вигляд було років під сорок, другий, очевидно, був ровесником Пандіона.
Зразу впадала в око їх схожість — запалі щоки підкреслювали масивність вилиць, суворі карі очі виблискували непідкупною впертістю.
Спантеличений байдужістю етрусків, Пандіон відчув образу і швидко пішов у свою хижку. Кілька днів після цього Пандіон навмисно намагався не звертати уваги чанових бранців, хоч і помітив, що етруски стежать за ним.
Днів через десять після прибуття етрусків Пандіон з Кідого сиділи поруч у кінці низького столу за вечерею і їли стеблини папірусу. Обидва вони швидко з'їли свої порції і, як завжди, у них лишалось ще трохи часу, щоб поговорити, поки інші попоїдять. Сусідом Пандіона з другого боку був старший етруск. Несподівано він поклав юнакові на плече важку руку і глузливо глянув прямо у вічі Пандіонові, коли той обернувся.
— Поганий товариш визволення не здобуде, — поволі, з відтінком виклику промовив етруск, анітрохи не побоюючись, що його зрозуміють вартові: жителі Та-Кемту не знали мов своїх бранців, зневажаючи чужоземців.
Пандіон нетерпляче труснув плечем, не зрозумівши сказаного, але етруск міцно стиснув пальці, що вп'ялися, наче мідні кігті, у м'язи юнака.
— Ти зневажаєш їх даремно, — етруск кивнув у бік решти рабів, захоплених їжею. — Інші не гірші за тебе і теж бачать сни про волю…
— Ні, гірші! — гордовито перебив Пандіон. — Вони вже давно тут, а я ще не чув про втечі!
Етруск презирливо стиснув губи.
— Коли у молодих невистачає розуму, вони мусять вчитися у старших. Ти сильний і здоровий, як молодий кінь, у твоєму тілі залишається ще сила після дня важкої праці, нестача харчів ще не підкосила тебе. А в них уже нехватає сили — тільки в цьому твоя перевага і твоє щастя. Але пам'ятай, що втікати поодинці звідси не можна: ми повинні дізнатись про дорогу і пробиватися силою, а сила у нас одна — всім разом. Коли ти станеш товаришем для всіх, тоді твої мрії наблизяться до життя…
Вражений проникливістю етруска, що вгадав його таємні думки, Пандіон не знав, що відповісти, і мовчки схилив голову.
— Що він каже, що каже? — допитувався Кідого. Пандіон хотів пояснити, але наглядач застукав по столу, раби, які вже повечеряли, поступилися місцем іншій партії і розійшлися на спочинок.
Вночі Пандіон і Кідого довго обговорювали слова етруска. Вони повинні були визнати, що тільки-но прибулий краще за всіх розумів становище рабів. Справді, для успіху втечі їм, що носять тавро фараона, треба було точне знати шляхи виходу з цієї країни. Мало того, треба було пробитися крізь вороже населення, яке вважає, що доля «диких» людей полягає в праці на обраний богами народ.
Смуток огорнув обох друзів, але вони відчули довір'я до розумного етруска.
Минуло ще кілька днів, і в шене фараона стало четверо друзів. Вони поступово здобували все більший: авторитет серед решти рабів.
На старшого етруска, що мав грізне ім'я Каві — бога смерті, незабаром багато рабів почали дивитися як на старшого. Троє інших — другий етруск, на ймення Ремд, Кідого і Пандіон, — сильні, витривалі і сміливі юнаки, стали його вірними помічниками.
Мало-помалу серед п'ятисот рабів виявлялося все більше борців, готових віддати життя за щонайменшу змогу повернутися на далеку батьківщину. Так само поволі, і в інтересах заляканих, змучених та затурканих, відроджувалася впевненість у своїй силі, міцніла надія, що, об'єднавшись, вони зможуть протистояти організованій, могутності велетенської держави.
А дні все минали — пусті й безцільні, гіркі дні полону, сповнені тяжкої роботи, ненависної вже тому, що вона сприяла процвітанню жорстоких володарів життя тисяч рабів. Щодня, як сходило сонце, загони виснажених людей під охороною воїнів залишали шене й розходилися на різні роботи.
Жителі Айгюптосу, зневажаючи чужі народи, не обтяжували себе вивченням мов своїх бранців. Тому нових рабів використовували спочатку на найпростіших роботах; згодом, освоївши мову Та-Кемту, вони могли розуміти складні розпорядження, вчилися ремесел. До справжнього ймення бранців наглядачам не було ніякого діла, кожен раб мав кличку, дану за назвою його народу.
Так, Пандіона звали екуеша,[42] етруска — труша, Кідого та інші чорношкірі мусили озиватися на кличку нехсі — негр.
Перші два місяці перебування в шене Пандіон і сорок нових рабів поправляли зрошувальні канали в садах Аммона,[43] насипали розмиті торішньою повіддю греблі, розпушували землю навколо фруктових дерев, качали й носили воду на клумби з квітами.
Поступово наглядачі, помітивши витривалість, силу й кмітливість новачків, зібрали новий загін і послали його на будівельні роботи. Трапилось так, що всі четверо друзів і ще тридцять сильних рабів — вожаки всієї маси бранців у шене — виявилися разом. З переходом на будівельні роботи їх постійний зв'язок з рештою перервався — загін Пандіона тижнями ночував по інших шене.
Першою роботою Пандіона віддалік од садів фараона було розбирання стародавнього храму та гробниці на західному березі ріки, за півсотні стадій від шене. З наглядачем та п'ятьма воїнами на чолі бранці переправилися на барці через річку. Їх погнали на північ вздовж річки, до високих круч прямовисних скель, які утворювали тут величезний виступ. Стежка, поминувши оброблені поля, перейшла в забруковану дорогу; раптом перед Пандіоном розгорнулася картина, що назавжди відбилась у його пам'яті. Рабів зупинили на широкій площі, що спускалася до річки. Наглядач пішов, наказавши чекати його тут.