Та буду. Водій здавався переляканим.
Ми повантажилися в автобус і рушили далі. Я тримав у руці шматок тканини, який знайшов на даху. Ударившись, хтось зачепився за іржавий болт і втратив трохи одягу. Я помяв тканину, принюхався. Стало якось неспокійно. Автобус їхав далі. Машин меншало. Я мяв тканину і прислухався. Один раз здалося, що автобус труснуло. Так, наче поруч проїхала вантажівка. Але дорога була порожня.
Вікторе, а давай поміняємося місцями. Моїм ногам тісно, у прохід виставлю.
Віктор міг би замислитися, чому це у мене, людини середнього зросту, ноги не вміщаються, але добре до мене ставився й одразу погодився. Ми пересіли й поїхали далі. Я побачив, що попереду стоїть перший автобус із нашої колони. Ми його наздогнали. Зупинилися поруч. Виходячи, вимкнув у телефоні звук і сховав на полиці, серед речей. Сходив у кущі, коли повертався, помітив бійцятакого пяного, що не міг видертися на насип. Допоміг йому. Він щось белькотав. Був не з нашого автобуса, але я повів у наш, посадив на своє місце. Мій сусід Віктор спав зі щасливим обличчям. Мабуть, йому снилася кохана.
Я вийшов. Поруч стояли водії. Наш розповідав, як щось випірнуло з темряви й ледь не вдарило в лоб.
Колода, чи щось таке. Я кермо смикнув, ледь із дороги не злетів. Капець! важко зітхнув водій. Потім ліхтариком підсвітив умятину на даху. Ну, що це могло бути, що? спитав у колег. Ті мовчки знизали плечима. Скільки років проїздив, а такого ще не було! Водій затягнувся.
Я дочекався, поки в перший автобус, звідки був пяний хлопець, повантажаться майже всі, потім зайшов сам, сів на вільне місце. Усередині було темно, всі були нетверезі й заспані, ніхто мене ні про що не питав. Керував тут офіцер. Пройшовся салоном, перерахував солдатів.
Так, усі.Офіцер зателефонував до ще двох автобусів із колони. Вислухав доповідь. Комплект. Рушаємо!
Ми їхали, я прислухався. Інший би ще сумнівався, але я чітко розумів, що на мене полюють. Не здивувався, коли почув гуркіт гвинтокрила.
Що за херня? спитав водій.
Ні хера собі! здивувався офіцер.
Прямо над нами пролетів гвинтокрил. Він знижувався і подавав сигнали, щоб ми зупинилися.
Що робити? спитав водій і почав гальмувати. В офіцера задзеленчав телефон.
Чорт! вилаявся офіцер, коли з екрана прочитав, хто телефонує.Слухаю, пане полковнику! Так точно! Гвинтокрили? Бачу. Слухаю зупинитися! Зупиняйся!
Ми вже й так стояли. Позаду автобуси, попереду гвинтокрил. Усі прокинулися, дивилися у прохід, шепотіли, що б це могло бути.
Пацани, може, війна? спитав хтось. Йому не відповіли. З гвинтокрила вийшло кілька людей. Двоє офіцерів і солдати. При зброї. Стали наближатися. Десь позаду пролунав удар. Хтось закричав. Умить заволав і наш автобус. Незрозуміло чому, але всі кричали. Крім мене. Я втиснувся в крісло і прислухався.
Відчиняй двері! наказав офіцер. Хлопці почали вистрибувати. Я не поспішав. Побачив, як офіцери з гвинтокрила побігли дорогою до нас. Пробігли повз автобус, далі. Я вийшов на дорогу, побачив метрів за пятдесят автобус, у якому їхав раніше. Від удару його аж розвернуло. А в центрі, приблизно там, де сидів я, була величезна дірка діаметром десь півтора метра.
Бля, що це таке? спитав хтось.
Біля мого колишнього автобуса стояв переляканий натовп призовників. Прапорщик щось доповідав офіцерам із гвинтокрила. Я підійшов, щоб було чутно.
Спокійно їхали, а тут удар! Один чоловік загинув, а один зник! доповів прапорщик із побілілим обличчям. Весь тремтів.
Хто зник? спитав офіцер. Не офіцергенерал! Генерал! Генерал, із ним полковник і чотири солдати з автоматами. Всі у бронежилетах і в шоломах, наче на передовій, а не в глибокому тилу.
Не знаю, перелякано відповів прапорщик.
Де список особового складу? гримнув генерал. Офіцер, який нас віз, перелякано подав аркуш із прізвищами. Навпроти них олівцем було написано, у якому автобусі хто їде. Генерал почав читати, полковник підсвічував йому маленьким ліхтариком.
Я підійшов до дірки. Якраз навпроти мого сидіння. Кров і тіло. Віктор. Він так і помер зі щасливим обличчям. Його пяного сусіда не було. Спробував розпитати бійців, що сталося, але ніхто сказати не міг. Спали, потім удар, автобус розвернуло, він знову дивом не перекинувся. Один пацан зник, одного вбило, і жодних думок, що ж сталося.
Так, Бар-Кончалаба, другий автобус, прочитав генерал і подивився навколо. Боєць Бар-Кончалаба, до мене!
Усі стояли. Я теж. Не поспішав.
Бар-Кончалаба! гримнув генерал. Голос у нього був командирський, я аж смикнувся, щоб таки підійти, та зміг утриматися, бо не знав, для чого мене викликають. Є чи немає? Він був у вашому автобусі! Генерал дивився на хлопців, ті мовчали. Чорт забирай! Зясувати прізвища того, хто загинув, і того, хто зник!
Слухаюся, крикнув наш офіцер, узяв список особового складу, вибирав тих, хто з другого автобуса, зачитував прізвища і позначав, коли солдат був на місці.
Генерал відійшов і комусь телефонував. Я хотів підійти ближче, щоб чути розмову, але мене не пропустили охоронці. Вони тримали зброю напоготовітаке враження, що чекали нападу, нервові були, злі. Я став осторонь, прислухався. Здається, генерал доповідав комусь про зникнення рядового Бар-Кончалаби. Потім кивавмабуть, слухав наказ.
Пане генерале, дозвольте звернутися! попросив я.
Іди звідси! гримнув на мене один з охоронців. Штовхнув, не хотів, щоб я заважав його начальникові.
Чого тобі? спитав полковник, який супроводжував генерала.
Можна підійти ближче? Маю інформацію для пана генерала. Я витримав підозрілий полковників погляд.
Що за інформація? полковник таки підійшов.
ЯБар-Кончалаба, тихо сказав йому.
Що? Він підійшов ближче.
ЯВладюша Бар-Кончалаба, якого ви шукаєте. Але про це бажано не кричати і по телефону теж не говоритиризиковано. На мене полюють.
Поки я говорив, полковник принюхувався. Хотів зрозуміти, чи не пяний я.
Але ти ж зник? Він кивнув на пошкоджений автобус.
Я помінявся місцями з іншим хлопцем.
Документи в тебе якісь є?
Показав йому паспорт. Він придивився до фотографії, присвітив в обличчя. Помітно захвилювався.
Стій тут.
Не говоріть про мене по телефону, попросив я.
Дивіться за ним, сказав полковник охоронцям. Мабуть, боявся, що я можу зникнути. Побіг до генерала, доповів. Той вислухав і прибіг до мене.
Ти? спитав пошепки.
Я.
Що то було? Він кивнув у бік дірявого автобуса.
На мене полюють.
Для чого? спитав генерал.
Мабуть, для чогось я їм потрібний. Так само, як і вам. Я усміхнувся.
За мною! наказав генерал.
Я пішов за ним в оточенні автоматників. Офіцер, який супроводжував нас, нічого не спитав. Усі були надто приголомшені тим, що сталося. Ми сіли у гвинтокрил. Військовий Мі-2 одразу злетів.
На Київ! наказав генерал. Сам присів біля мене. Дайте йому шолом і бронежилет!
Мені принесли шолом і бронежилет. Я одягнув їх, а потім іще й подаровану військкомом куртку.
Генерал уважно дивився на мене.
Ягенерал Свенцицький.
Владюша Бар-Кончалаба, вчений, відповів я. Пане генерале, може, ви поясните, хто так зацікавився моєю скромною особою, що аж гвинтокрил надіслав?
Генерал спочатку трохи роздратувавсямабуть, не звик, щоб рядові в нього щось питали, але стримався.
Маю наказ доставити тебе до Києва. Там тобі все розкажуть. Ти можеш пояснити, що сталося з автобусом?
На нас напали.
Я розумію. Але що це було? Звідки ця дірка? Це не схоже на зброю. Принаймні на звичайну! Генерал дуже уважно дивився на мене.
Це незвичайна зброя, погодився я.
Ти знущаєшся?
Анітрохи. Я не знаю, чим по нас ударили, але чимось досить потужним і небезпечним.
Чим саме? Я не бачив зброї з такими наслідками! роздратувався генерал.
Ви не знайомі з такими видами зброї. Взагалі це й не зброя в чистому вигляді, це щось, що може використовуватися, як зброя, спробував пояснити я.
Генерал подивився на мене перелякано і здивовано.
Хто ти, в біса, такий?
Явчений.
Вчений? Щось я не чув, щоб по вчених надсилали генерала й гвинтокрил!
Це через недооцінку сили науки. А ось коли смажений півень у дупу дзьобнув, то й надіслали, посміхнувся я.
На тебе полюють росіяни?
А які ще є варіанти? я спитав у відповідь. У гвинтокрилі було тепло, я розстебнув камуфляжну куртку.
Чому вони не знищили тебе раніше?
Не знаю. Можливо, вам допоможе інформація про те, що мене спробували вбити, лише коли мною зацікавилися в Києві.
Вони не могли знати, це надсекретна інформація! запевнив генерал.
Ну, тоді збіг випадковий. Я посміхнувся.
Вони думають, що викрали тебе?
Так. Але вони швидко зясують, що помилилися, і почнуть знову шукати.
Ми будемо вже далеко.
Сподіваюся, кивнув я. Гвинтокрил дуже хитнуло. Я ледь не впав із крісла.
Що таке? крикнув генерал.
Та незрозуміло! крикнув пілот у відповідь. Судячи з голосу, досить-таки переляканий. Порив вітру, чи що?
Приземляйся! закричав я, бо розумів, що в таку тиху погоду, як зараз, ніяких поривів вітру бути не може. Приземляйся!
Генерал здивовано подивився на мене. Підбіг полковник.
Я не можу! крикнув пілот.
Накажіть йому приземлятися, інакше нам кранти! закричав я генералові. Той вагався. Хоч би маневруй! Тебе зараз зібють! заволав я. Пілот чомусь послухався, гвинтокрил різко пішов ліворуч і вниз, потім праворуч і вгору, потім почав вихилясувати у повітрі.Накажіть йому приземлитися. Там у нас буде шанс, а тут ні! сказав я генералові. Той зблід і заблимав.
Чорт! закричав пілот, і гвинтокрил розвернуло від удару. Солдати з автоматами попадали з крісел, кинулися до ілюмінаторів, аби щось роздивитися, але там була ніч.
У нас у кращому разі кілька секунд! прошипів я.
Сідай! Терміново сідай! крикнув генерал.
Куди? заволав пілот.
Куди завгодно!
Генерал закричав і поліз до пістолета в кобурі. Пілота переконувати не треба було, і ми різко пішли на зниження. Потім був потужний удар. Я чекав чогось такого. Щосили схопився за сидіння, але мене легко викинуло геть. Ударився головою і знепритомнів. Чув якісь голоси. Хтось штовхався. Кудись тягнули. Все було наче уві сні. Потім запалили світло. Великий вогонь, якісь маленькі вогники.
Опритомнів від того, що мені дали по обличчю. Полковник.
Підводься! Ну! Він шепотів, геть переляканий, і важко дихав. Ми були в кущах, неподалік чулися постріли. Опритомнів? Ходімо! Полковник говорив пошепки. У правій руці тримав пістолет. Поруч був охоронець.
Де генерал? спитав я.
Там. Полковник кивнув кудись убік. Я побачив полумя. Мабуть, палав гвинтокрил. Ще постріли, потім крики. Охоронець підняв автомат. Мабуть, хотів стріляти.
Ні! Я схопив його за руку. Не треба, бо нас помітять!
Відступаємо! Швидше!
Ми підхопилися і побігли. Бігти вдавалося не дуже, бо ноги не слухалися. Боєць мені допомагав не впасти, в голові паморочилося. Я намагався йти, потім різко зупинився. Боєць здивовано подивився на мене. Я швидко почав знімати куртку. Пальці не слухалися, не могли розстебнути ґудзики. Полковник, що вже пробіг уперед, повернувся.
Ти що робиш? прошепотів мені.Холодно!
Цить! прошипів я. Скинув куртку. Граната в тебе є?
Що? ошелешено спитав полковник.
Є,кивнув боєць.
Для чого тобі? спитав полковник.
Треба. Давай! наказав я. Боєць здивувався.
Ти вмієш із нею поводитися? спитав полковник.
Зараз побачите.
Узяв гранату з рук бійця. РГД-5. Мабуть-таки, в Києві передбачали ускладнення, коли відправили генерала з добре озброєною охороною. Дістав із кишені складаний ніж. Відрізав шматок шнурка зі свого кросівка. Обвязав тим шматком гранату, а кінчик привязав до камуфляжної куртки. Якщо хтось різко смикне її, шнурок злізе, важіль звільниться, і ударник розібє капсуль. Обережно поклав. Полковник і боєць дивилися за мною. Спочатку схвильовано, а потім уже захоплено.
Ходімо!
І ми побігли. Здається, лісосмугою. Позаду пролунав вибух. Може, баки гвинтокрила, а може, там був якийсь боєзапас. Бігли далі. Я потроху отямлювався, пришвидшувався. Раптом новий вибухі ревіння. Хтось поспішав і смикнув знайдену камуфляжну куртку. Отримайте і розпишіться, дорогі друзі!
Сюди! прошепотів я. Ми повернули праворуч, до іншої лісосмуги. Потім забігли в невеличкий ярок між ланами. Було темно і холодно. Зима. Трохи відпочили, прислухалися. Що з генералом?
Він наказав узяти тебе і відступати. А сам залишився затримати ворога. Що то було? спитав полковник. У нього тремтіли руки. Боєць зайняв позицію, готовий відкрити вогонь. Мені сподобалася ця діловитість.
Не знаю, відповів я.
Це ж на тебе полюють! прошипів полковник.
Полюють зараз на нас усіх.
Генерал загинув? спитав полковник.
Ну, судячи з того, що стрілянини не чутно, мабуть, так.
І що ми будемо робити далі?
Спробуємо вижити. Але для цього треба бути дуже обережними. В тебе є телефон?
Ні. Нам наказали здати їх іще перед вильотом з Києва.
Правильно зробили. Ходімо!
Ми побігли лісосмугою далі. За кілька хвилин добігли до місця, де лісосмуга розходилася у два боки. Там я встановив розтяжку. Боєць мені допомагав, а полковник тремтів поруч.
Заспокойся, наказав я йому. Опануй себе! Інакше нас знайдуть!
Й-й-й-як? спитав полковник, якого трясло, наче у лихоманці.
Чудовиська відчувають страх. За твоїм страхом вони вийдуть на нас.
Ч-ч-ч-чудовиська? Полковник закляк. Боєць здивовано подивився на мене.
А ти думав, це спецура ГРУ напала спочатку на автобус, а потім збила гвинтокрил? спитав я. Розтяжка була готова. Ходімо!
3-з-з-зачекай! Полковник схопив мене за руку. В-в-в-вони п-п-п-полюють з-з-з-за т-т-т-тобою.
І як ти здогадався? Нам треба відступати! Інакше вони нас таки вполюють!
Т-т-т-тебе! Їм п-п-п-п-потрібен т-т-т-ти! Я н-н-н-не хочу! Я п-п-п-піду! прошепотів полковник.
Іди. Скажи тільки, куди ви мусили мене привезти.
Д-д-до ад-д-д-міністрації п-п-президента.
Добре. Обирай, куди підеш, запропонував я. Полковник пішов праворуч. Навіть не пішов, а побіг. Ламався через кущі, як кабан. Я подивився на бійця. А ти як?
У мене наказ. Доставити вас до Києва. Я з вами.
Йому було років тридцять, вище середнього зросту плечистий.
Тоді вперед.
Ми побігли лісосмугою. Пробігли метрів триста, а потім я побачив яму. Здається, те що треба. Пробігли ще метрів пятдесят, а потім я різко стрибнув убік. За мною! прошепотів бійцю. Той теж стрибнув. Вийшли з лісосмуги і краєм поля побігли назад. Сніг уже розтанув, лише де-не-де біліли плямки. Підбігли до ями.
Нагрібай листя! сказав бійцю. Він почав нагрібати. Не питав, для чого, довіряв мені. Нагребли, залізли в яму, нагорнули листя на себе.
Слухай сюди. Заплющ очі й думай, про щось приємне. Ти відчуєш страх, але муситимеш здолати його. Тобі буде страшно, страшенно страшно, тобі хотітиметься підхопитись і бігти геть від того страху, який наче палитиме тебе. Але ти мусиш витримати. Не рухатися й не боятися. Як би не було страшноне боятися. Думай про щось смішне. Якийсь випадок із життя, коли ти реготав як божевільний. Або про секс. Щось, що запамяталося. Тільки не бійся. Якщо ти злякаєшся, ми загинемо. Зрозумів?
Він ледь помітно кивнув. Мені подобалися його небагатослівність і спокій. Він приготував автомат, завмер, наче неживий. Чекав. А яні. У своїх експедиціях я навчився перемагати час. Інколи мені доводилося чекати тижнями. Зараз думав, що відбувалося. Мене зрадив військком. Не знаю, як його прихопили, але коли він вийшов до мене востаннє, то помітно нервував. Подарував ту куртку. Я мав би зрозуміти, що тут щось нечисте. Чого б це він щось мені дарував? Але він підкупив мене тим, що читав мою енциклопедію. Спіймав на марнославстві. Однак у куртці був маячок. Вони вели мій телефон, але продублювали систему спостереження. Спочатку орієнтувалися на телефон, а коли зрозуміли, що викрали не того, почали діяти за маячком. Знайшли гвинтокрил, атакували, ледь не вбили. Голова досі гула. Коли ми впали на землю, я сильно вдарився, аж шолом тріснув. Якби не він, я б уже був трупом. Дяка генералові, який наказав дати мені бронежилет і шолом.