Приїхали до гаражів уже в сутінках. Але там іще працював один мужичокзварював раму легковика. Я підійшов до нього.
Добрий день, робота є, термінова.
Мужик подивився на мене, потім на Бухгалтера з Мовчуном.
Що за робота?
З цієї цистерни дах зрізати. На всю довжину. Я кивнув на наше придбання і вказав, де приблизно треба було різати.
Нічого собі! Мужик аж присвиснув. Я сам не впораюся.
Телефонуй товаришам, я добре заплачу.
Та товариші вже грам по чотириста на душу всмоктали. Хоч телефонуй, а хоч у дзвони бийне допоможе. Мужик розвів руками.
Я допоможу, сказав Мовчун. Одяг робочий є?
Знайдемо.
Мовчун швиденько перевдягнувся, і вони вдвох узялися до роботи. Тягач, білий «МАЗ», відігнали, щоб від іскор не загорівся. Я сказав водію відпочивати до ранку.
Може, додому відпустите? А то дружина телефонує, думає, що загуляв я, поскаржився водій.
Набери її, я поговорю.
Та вона той, вона в мене гаряча! аж злякався водій.
Я теж не холодний. Набирай.
Мужик набрав дружину, передав мені слухавку, і я за дві хвилини все пояснивта так, що дружина й крикнути не встигла. Сказала, що чекатиме, побажала успіхів.
Господи, як це ви змогли? спитав водій, ошелешений смиренністю дружини. Вона ж усіх телефоном на шматки розривала!
Зміг, кивнув я. Не розповідати ж йому, що порівняно з чудовиськами його дружина була справжнім янголом. Відпочивай. А телефон вимкни.
Водій поліз у кабіну, а я підійшов до Бухгалтера.
У тебе буде важке завдання. Ось список телефонів, це я з інтернету набрав. Перші три з різних лісопилень у Журбах. Нам потрібні дві вантажівки дров. Сухих, якісних, але не дуб, бо той розгоряється довго. Дрова мусять бути готові вранці. Ось іще телефони кількох продовольчих баз. Там треба закупити товари за списком. У мікроавтобус усе не влізе, найми ще машину. Ось список. Нічого не забудь. Мясо, капуста, картопля, буряки, морква, томатний сік, сіль, спеції, двісті хлібин, чотири ящики горілки, вязанка гіркого перцю. Все має буде куплено і повантажено до ранку. Справа важлива. Впораєшся?
Впораюся.
Я віддав йому частину готівки, і він поїхав. Я взяв один із нових телефонів, заправив у нього сім-карту, зателефонував Тетяні Павлівні.
Це я. Імені не називав, бо знав, що пошукові системи тих, хто нас слухав, були налаштовані на Владюшу чи Бар-Кончалабу.
Зрозуміла.
Нам потрібне прикриття біля Журб. Зенітки та ПЗРК.
Зараз довідаюся.
Я вимкнув телефон, розібрав, вийняв акумулятор і сімку. Дивився, як мужики працюють над цистерною. Мовчун виявився умілим зварювальником, майже не відставав від ремонтника. Коли підїхав чорний позашляховик, Мовчун його помітив, зістрибнув до одягу, де була зброя. Він помітно напружився. Яні, бо номери у позашляховика були блатні. Я бачив, що даївці нас вели, вони й доповіли начальству, а те вже повідомило керівництву області. Підійшов чоловік років сорока, у костюмі.
Добрий день.
Добрий, кивнув йому.
Яголова Журбівської облдержадміністрації Микола Бевзь. Можливо, потрібна якась допомога? Він помітно хвилювався.
До Києва вже телефонували? спитав я.
Так. Там підтвердили ваші повноваження.
Гаразд. В облдержадміністрації є їдальня чи комбінат громадського харчування?
Є.
О сьомій ранку зібрати всіх кухарів та офіціанток, повантажити в автобус. З собою узяти весь посуд: миски, ложки, ножі.
Буде виконано!
Потім зібрати колективи народної самодіяльності. Не менше двох сотень людей. У костюмах, щоб голоси були найкращі, музичні інструменти нехай візьмуть.
У Журбах стільки, може, і немає, але в районі доберемо.
Вранці вже мусять бути у Журбах, одягнені для виступу.
Зробимо.
Гаразд. А тепер їдьте на роботу і сповістіть Київ, що ми поїхали з Журб на південь, куди саменевідомо.
Що? Я не можу вводити Київ в оману, я почав було губернатор.
Це наказ! Швидко! Доповісте, і збирайте людей. Але про мене нікому ані слова! І ще: от рахунок від молокозаводу, його треба оплатити.
Я віддав рахунок, і губернатор пішов собі. Я зібрав телефон і зателефонував Тетяні Павлівні.
О восьмій ранку все, що ви просили, буде на околиці Журб, сказала вона.
Про всяк випадок сформуйте дві колони, щоб вони висувалися з різних місць дислокації.
Гаразд.
Що з фестивалем борщу?
Вже всі працюють. Частина почала варити вже сьогодні, а завтра борщі будуть по всій країні.
Добре.
Я знову вимкнув і розібрав телефон, сімку викинув. Хлопці зрізали останній шматок із цистерни, перетворивши її на довге корито. Я заплатив зварювальникові і сказав, що буде ще робота. Приїхав Бухгалтер, доповів, що все готове.
Тепер нам потрібні швелери, вогнетривка цегла й муляри, сказав я йому.
Знайду, кивнув Бухгалтер і помчав у ніч на мікроавтобусі.
Ми повантажили зварювальний апарат до цистерни, а самі сіли в кабіну «МАЗа». Водій трохи нервував, курив і поглядав на нас.
А для чого це все? спитав він.
Важлива справа.
А куди їдемо?
Дивитися журбівські краєвиди, пояснив я. Не жартував. Ми виїхали за місто, потроху світало, почали крутитися вже сухими путівцями. Я шукав зручний ярок зі схилами, порослими лісом, і великою галявиною на дні. Їздили кілька годин. Час від часу я просив зупинитися, залізав на кабіну і дивився навколо у бінокль. Нарешті знайшов те, що треба. Доїхали до краю яру.
Далі я не поїду, бо не вилізу звідти! злякався водій.
Цистерна там залишиться, вилізеш! запевнив я. Сказав Бухгалтерові, куди їхати. І забери від молокозаводу кран, екскаватор і цистерну з водою, а від облдержадміністрації кухарів і колективи самодіяльності. На виїзді з Журб іще мусять стояти військові. Половина нехай їде на південь, а половиназа тобою.
Зрозумів.
Ми сповзли в яр. На дні протікав струмочок. Ледь не загрузли, але проїхали. Я наказав Мовчуну перевірити схили. Мовчун узяв автомат і кілька гранат. Водій знову занервував, але мовчав. Я попив водички зі струмочка. Галявина мені дуже подобалася, пасувала до моїх цілей майже ідеально. Присів, зробив вправи з диханням, щоб заспокоїтися, бо в передчутті серце калатало і ноги тремтіли. Стало чутно, як загула техніка. Виліз із ярка, зустрів колону. Вісім одиниць військової техніки, дві вантажівки з дровами, дві з харчами та реманентом, автобус із кухарями та посудом і ще сім автобусів із колективами самодіяльності.
Виходьте й шикуйтеся! наказав я. І військові, і цивільні здивовано мене оглядали. Підійшли майор, начальник обласного управління культури і завідувач комбінату громадського харчування обласної ради. Назвалися, привіталися. Я кивав головою і дивився суворо. За мною стояв озброєний Мовчун. Ось усі, хто приїхав, вишикувалися й тихенько гомоніли. Невиспані, невдоволені, трохи перелякані. Я різко підняв руку. Натовп замовк. Я витримав паузу.
У вас є зараз багато питань стосовно того, що відбувається. Я не можу розповісти всього, але я скажу що від нас буде залежати доля України. Згадайте наших хлопців, які загинули на війні. Від нас сьогодні буде залежати, відповімо ми їхнім убивцям чи дозволимо вбивати далі! Якщо хтось не хоче боронити Батьківщину, нехай виходить і йде звідси. А всі, хто залишиться, мусять стояти до кінця і розуміти: якщо ми зараз відступимо, потім уся Україна буде у вогні!
У тиші було чути, як цвірінькають пташки. Люди ошелешено мовчали.
Отже, чи хоче хтось піти? спитав я. Жоден не вийшов із лав. Тоді готуймося. Ми переможемо. Слава Україні!
Героям слава! досить мляво відповів натовп. Я зробив паузу, суворо подивився.
Слава Україні!
Героям слава! відповіли вже наче краще.
А тепер уперед!
Військовим наказав залишитися нагорі, а цивільнимспускатися в ярок. Поговорив із майором, що командував військовими.
Нам потрібно забезпечити прикриття ярка з повітря. Атакувати будуть маломірні маневрені цілі, які діятимуть на малій висоті.
Що за цілі?
Завдання зрозуміле? гримнув я. Показував, що зараз не час для запитань.
Так точно, невдоволено кивнув майор.
Ваші позиції мають бути добре замасковані. Дотримуйтеся тиші, щоб лишатися непомітними, поки відкриєте вогонь. Усю техніку одразу в бій не вводьте, потрібно, щоб у нас якомога довше залишався резерв.
Слухаюся. Майор пішов віддавати накази своїм. Приїхало чотири зенітки ЗУ-23, встановлені на вантажівках, два комплекси «Тунгуска» та з півдесятка ПЗРК «Голка». Досить потужні сили, яких для початку мало б вистачити. Майор пішов розставляти техніку та людей.
Чекаємо гостей? спитав Бухгалтер. Він був блідий, червоноокий, заморився за ніч, але, здається, зробив усе, що треба.
Дорогих гостей. Ходімо!
Ми спустилися в ярок.
Там стояли перелякані кухарі з їдальні.
Так, зараз нам треба буде зварити добрячий борщ. Багато борщу, сказав я їм. Готуйте поки все, що необхідно. Овочі, мясо. Борщ має буде наваристим, до смаку його доводитиму я.
Кухарі взялися до роботи, а я підійшов до бригади мулярів, засмаглих мужичків у літах.
Мужики, треба встановити ось цю цистерну так, щоб під нею можна було розкласти багаття.
Розчин затвердіти мусить, це день чекати, закрутили головами муляри.
Мужики, за годину вже цистерна стояти мусить на вогні. Важлива справа, доля України від неї залежить. Зробіть.
Мужики перекурили, щось тихенько погомоніли і взялися до справи. Екскаватор викопав фундаменти, туди затрамбували бут, на ньому швиденько звели дві колони з вогнетривкої цегли. Зверху зробили вигин, щоб цистерна ідеально стала. Зварювальних тим часом зрізав її з шасі. Потім краном установили. Вийшло так, наче цистерна тут і була.
Мужики, допоможіть багаття розпалити, я доплачу, попросив мулярів. Вони швиденько наносили дров, підклали під них сухої трави, підпалили. Ось уже багаття горіло під усією цистерною. Туди заливали воду зі струмка, який швидко вичерпали. Бухгалтер поїхав у село, набрав там води по колодязях. Налили майже повну. Багаття вже горіло щосили. Кухарі порубали на шматки дві свинячі туші, зараз чистили овочі. Чекали, поки вода закипить. Я наказав прибрати з галявини непотрібну техніку, а екскаватору накопати кілька десятків окопчиків, де можна було б сховатися під час бою.
Подивився з телефону новини в інтернеті. Там було багато повідомлень про Всеукраїнський фестиваль борщу. Його критикувалимовляв, хіба на часі робити такий захід, коли війна триває і криза в економіці? Однак фестиваль це не зупиняло, в кожному місті й селищі на центральній площі зараз розводили багаття, щоб зварити казан борщу. Тим часом надійшли повідомлення з Росії, де почалася кампанія супроти борщу. Громадян закликали не варити цю бандерівську страву, закладам громадського харчування надійшла сувора вказівка виключити борщ зі своїх меню і припинити його приготування. Це стосувалося і традиційного, і зеленого борщів, скоромних та пісних варіантів. Заборона борщів викликала жваве обговорення в інтернеті, але ніхто не розумів, що ж сталося насправді. Ярозумів.
Закрутив головою, бо ворог демонстрував навдивовижу швидку реакцію. Думав, що второпають лише завтра, а вони вже зараз вживали контрзаходів.
Я пішов до майора. Той сидів біля штабного авто, тримав у тремтячих руках цигарку. Розгублено подивився на мене.
Другу колону накрили!
Як? Я нітрохи не здивувався, просто цікавився подробицями.
А так! Прямо на дорозі! Їхала назустріч вантажівка і вибухнула! Чотири одиниці техніки знищено, півтора десятка тільки двохсотих! Він подивився на мене. Чекав пояснень.
Тут буде не менш спекотно. Готуйтеся. Стежте за околицями. Нас обовязково атакуватимуть. Ваше завданняприкрити яр, щоб ми змогли будь-що доварити борщ.
Для чого?
Я ж сказав: для України. Від того, як усе тут пройде, залежить, чи переможемо ми, чи будемо знищені! сказав урочисто і суворо подивився на майора. Той перелякано закивав. Прийде мій заступник, його позивний«Бухгалтер». Він воював у добровольчих загонах, був у полоні. Виконувати його накази, як мої.
Я повернувся в яр. Колективи самодіяльності там вже убралися в концертні костюми, чекали. Я наказав співати народні пісні, щоб музики грали, а танцюристи витанцьовували. Святотак свято.
І в будь-який момент будьте готові за моїм наказом заспівати гімн.
Але для кого? здивовано спитав керівник управління культури.
Побачите, пообіцяв я. Працюйте.
Колективи заспівали. Від цистерни пішов запах вареного мяса. Кухарі перемішували бульйон вирубаними палицями, на які набили дошки. Можна було б лопатами, але ми ж не варвари якісь, щоб із лопат їсти. Вода в цистерні вирувала, муляри знай собі підкладали дрова. Я наказав налити всім по сто грамів, щоб трохи підбадьорити людей. Офіціантки почали швидко розливати по чарках.
Слава Україні! крикнув я.
Героям слава! Натовп відповів так дружно, що аж вуха заклало. Ось і добре, люди були налаштовані рішуче, пісні залунали значно веселіше. Я перевірив мясо, наказав класти овочі. Подивився спеції. Головний інгредієнтціла вязанка гіркого перцю. Він мусив бути ядерний, Бухгалтер сказав, що скуштуваві досі язик пече. Все мусило вийти як слід.
Я відійшов. Мовчун непомітно прямував за мною, тримав зброю напоготові. До мене підійшов Бухгалтер. Ми присіли на поваленому дереві, слухали співи, дивилися на вогонь.
Ти віриш у чудовиськ? спитав я Бухгалтера.
Не вірю, а знаю, що вони існують, сказав він. Я читав вашу книжку.
Читав? Я здивувався.
Так, читав. Уривки, які зміг знайти. Лише вісім розділів зі ста. Ці уривки справляли враження правдивих, але я не вірив. А потім я побачив те одоробло, яке переслідувало вас у Києві. Я вірю своїм очам, і я повірив у чудовиськ.
Це добре. Тоді йди до майора. Він наче непоганий офіцер, але багатьох людей ціпить, коли вони вперше бачать чудовиськ. Твоє завданнявіддати наказ про відкриття вогню, якщо майор зробити цього не зможе.
А ви?
Давай на ти.
Де ти будеш? Ти мусиш бути у безпеці, ти важливий для країни.
Я буду тут. Мовчун мене прикриє. Головне, щоб військові втримали повітря і не пропустили ворога.
Будемо старатися. Бухгалтер пішов до штабної машини майора. Я ж повернувся до цистерни. Від неї духмяніло ще смачніше. Кухарі висипали капусту. Я скуштував ложкою навар, додав кілька пачок солі. Видав усім іще по сто грамів горілки.
Співайте, танцюйте, грайте! крикнув колективам самодіяльності. Вони активізувалися. Горілка зняла напруження, люди потроху заспокоювалися. Наказав різати гіркий перець на маленькі шматочки, але зерняток не викидати.
Міцний буде борщ, сказав директор їдальні.
Такий і потрібен, кивнув я. Наказав офіціанткам розставляти миски, різати хліб, чистити часник. Запахи в ярку були вже прямо нестерпні, всі ковтали слинку і мріяли скуштувати страву. Тим часом самодіяльність заспівала «їхав козак»одну з моїх улюблених пісень, аж сам підспівувати почав: «Під копитом камінь тріснув!». Несподівано відчув, що, може, бодай сьогодні не загину. Вдасться вижити і продовжити боротьбу. Усміхнувся.
Миттю застрекотали зенітки. Одна, дві, більше. Люди у ярку полякалися.
Співати! Співати, не мовчати! Готуємо борщ! заволав я. І сам завів «Ой на горі та женці жнуть». І мене підтримав кількасотенний хор, навіть кухарі, офіціантки та муляри підспівували. Я підійшов до цистерни, борщ на смак був пекучий. Те, що треба! Співаймо! Дрова давайте, більше дров!
Десь на горі тривав бій. Торохтіння зеніток, вибухи, крики. Над ярком зависло тіло. Метрів пять завдовжки, з широко розставленими руками, чорне, наче вкрите кіптявою. Тіло закінчувалося гострою головою з камяним обличчям, яке з ненавистю дивилося на нас. Зрощені брови, погляд дегенерата, паща, скривлена у гніві. Це був «Гастелло»повітряне чудовисько кремляді. Такий, мабуть, нападав на гвинтокрил, який віз мене до Києва. «Гастелло» застиг, а потім почав різко знижуватися. Він цілив у цистерну з борщем. Звичайна тактика в них була нищити цілі тараном.
Стріляй! крикнув я Мовчуну. Той на мить раніше почав сікти з автомата. Дуже влучно, але кулі навряд чи зупинили б чудовисько. Коли ракета в бік збила «гастелла» з курсу, він врізався у землю метрів за десять від цистерни. Врізався і вибухнув. Закричали поранені.