Співати! Гімн! заволав я і подав приклад:
Ще не вмерла України ні слава, ні воля!
Люди підхопили слова. Ті, хто з переляку припав до землі, підводилися, тулили руку до серця і співали.
Розливайте борщ по мисках і передавайте далі! наказав я. Борщ почали розливати. Паралельно співали гімн. Геть усі. І самодіяльність, і кухарі, й муляри, і зварювальник, і навіть Мовчун щось підмугикував, тримаючи напоготові гранатомет. Мабуть, зрозумів, що автомат тут не допоможе.
На горі стрілянина вщухла. Але я знав, що бій іще не закінчивсячудовиська просто збирали сили, щоб ударити знову. Заспівав і сам, бо це заспокоювало. Миски з борщем швидко розходилися по руках, ось уже майже усі розібрали, коли знову застрекотали зенітки.
Слава Україні! крикнув я.
Героям слава!
Нехай цей борщ буде запорукою нашої перемоги! Буде борщбуде Україна! А тепер їжте і насолоджуйтеся, до дна!
Сам схопив миску і почав жадібно їсти. Борщ був страшенно пекучий і гарячий. Багато хто став кахикати, ледь не плювалися.
Їсти, за Україну! Слава борщу! знову закричав я. I люди їли. На горі бій ставав запеклішим. У лісі лунали вибухи. «Гастеллів» атакували зенітки, щоб тілами розчистити шлях до ярка. Чудовиська накочувалися хвилями. Лунав десяток вибухів. Насипайте ще! Ми мусимо зїсти весь борщ! Насипайте! Їжте! Слава Україні!
Я передав свою порожню миску, схопив повну, знову жадібно їв. В ярок прорвався спочатку один «Гастелло», потім іще один.
Цистерну! Бережіть цистерну! закричав я з повним ротом пекучого борщу. Потвори зависли, а потім поринули вниз. Вони були в якийсь сірій формі з льотними шоломами на головах. Першого збив із гранатомета Мовчун. Другого накрили з зенітки. Їжте! Смачний борщ! Слава борщу! кричав я і працював ложкою. Їжте!
І всі їли. Передавали порожні миски, отримували повні й жадібно їли. Цистерна швидко порожніла. Прорвалося ще троє. Одного знову зняв Мовчун, устигнувши перезарядити гранатомет. Другого ракетою збив хтось із військових. А третій завис і кинувся до цистерни. Я закричав, вихопив пістолет, почав стріляти. Хотів бігти, але перечепився і впав. Мовчун стрибнув на мене зверху.
Вибух. «Гастелло» поцілив у цистерну й переламав її навпіл. Залишки борщу витікали в багаття й шипіли. Кричали поранені. Я засмикався. Мовчун допоміг мені підвестися.
Слава борщу! Слава борщу! Слава борщу! кричав я, люди почали підтримувати, і ось уже всі кричали:
Слава борщу! Слава борщу! Слава борщу!
Бля почув я тихий зойк Мовчуна. І побачив у небі ще одне чудовисько. Значно більше за «гастелла». Метрів вісім завдовжки, з соплами замість ніг. Із сопел виривалося полумя. Чудовисько закінчувалося шоломом, як у космонавтів, і всесвітньовідомим обличчям, де за показною правильністю ховалася затятість людожера. Це був «гагарін»найпотужніше з летючих чудовиськ кремляді. Він махав руками і з пальців його летіли цілі грона ракет, що вибухали на землі. Цим потужним вогнем чудовисько майже здолало спротив військових, а тепер збиралося спрямувати сили на нас. Я встиг подумати, що загинути в першому ж серйозному бою тупо. Думав, що мені таки пощастить повоювати хоча б тиждень. Але я зробив усе, що міг. Я боровся, а загинути не боявся. Прикро було, що невдовзі загине вся Україна.
На тварюка, на! Я почав стріляти. Це був «гагарін», найпотужніше з летючих чудовиськ у розпорядженні кремляді. Чортів «гагарін»! Звідки він тут узявся? Клята кремлядь таки змогла оцінити всю небезпеку моєї діяльності й вирішила знищити мене на самому початку, поки я ще не розбудив жодного з ментальних захисників України. Їжте борщ! Слава борщу! закричав я і стріляв далі, готовий померти у відчайдушному бою. «Гагарін» несподівано почав знижуватися. Якби він ударив по мені зі своїх гармат, то легко знищив би, але, здається, він вирішив мене полонити. Удар. Я покотився. Це Мовчун збив мене з ніг, а сам кинув одразу кілька димових шашок. Повалив дим. Я поплазував у саму його гущину. «Гагарін» не розрахував і важко вдарився об землю. Удар був настільки потужний, що я впав. Миттю підхопившись, кинувся в один із виритих окопів, став нагортати на себе землю. Застрекотав автомат, потім вибухнула граната. Мовчун відволікав «гагаріна». Ще якісь вибухи. Здається, залишки нашого повітряного прикриття змогли відновити вогонь. Але «гагаріну» це було байдуже, він був занадто потужний. Огризнувся залпом і продовжував шукати мене в диму.
Слава борщу! крикнув десь зі схилу Бухгалтер. «Гагарін» ударив у його бік. Слава борщу! не вгамовувався Бухгалтер. «Гагарін» вистрелив іще раз. Слава борщу! закричав Бухгалтер утретє. Він, мабуть, бігав схилами, порослими лісом. Дуже ризикував. Почали кричати інші.
Слава борщу! Слава борщу! Слава борщу! Хтось застукав ложкою в порожню мискуі ось уже стукали десятки ложок. Виструнчився ритм. Слава борщу! Слава борщу! Слава борщу!
«Гагарін» спочатку заметушився, а потім знову зосередився на мені. Мовчун спробував відволікти стріляниною, але чудовисько не звертало уваги. Неквапливо летіло над землею, устеленою димом. Я принишк під шаром землі, який нагорнув на себе. Не дихати, не думати, не боятися. Багато чудовиськ бачило страх. Якщо ти боявся, чудовисько тебе атакувало. Я не боявся. Відчув над собою величезну масу, кожен «гагарін» важив кілька тонн. Через кілька неприємних секунд начебто пролетіло. Я видихнув, але «гагарін» несподівано повернувся й зарився в землю. Потужні металеві маніпулятори схопили мене. Я вистрелив із пістолета. Моя єдина надія була на те, що механізми чудовиська видадуть нервову реакцію і вбють мене, бо менш за все я хотів потрапити у полон. Я знав, що мене там чекає, і дуже хотів померти. Але маніпулятори просто міцно тримали. Набої закінчилися, а перезарядити одною рукою я не міг. «Гагарін» почав набирати висоту, посадив мене на спину. Хтось вистрелив із гранатомета. Це був Мовчун, більше нікому. Чудовисько здригнулося від вибуху піді дном, але політ не перервало.
Слава борщу! Слава борщу! знову закричав Бухгалтер, і цей клич підхопили з першого разу. Забив барабан одного з ансамблів. Весь ярок скандував: «Слава борщу!». Я подумав, що, мабуть, це не допоможе, але виглядало все добре. Хтось закричав. Весь ярок зойкнув. Я знав, знав, коли саме люди так кричать! Вони кричать так, коли бачать щось украй дивовижне! Що вони побачили? «Гагарін» відкрив відчайдушний вогонь, пустивши на це всю енергію. Дарма. Треба було спробувати втекти, але чудовиська не завжди діють логічно, тому їх і можна перемогти. Маніпулятори притиснули мене, я застогнав, бо було боляче. «Гагарін» припинив стріляти і став робити маневр, наче тікав від когось. Ми вилетіли з ярка і майже зразу хтось завдав по нас потужного удару. «Гагарін» здригнувся і закрутився. Я знепритомнів, не витримавши навантажень.
Не знаю, скільки минуло часу, поки я розплющив очі. Мене плескали по щоках. Я побачив Мовчуна й Бухгалтера.
Живий! Живий! зрадів Бухгалтер.
Я зрозумів, що лежу на землі й маніпулятори чудовиська мене більше не тримають. Невже я врятувався?
Він прилетів? хрипко спитав я.
Так! Вискочив начебто з розтрощеної цистерни! Це його ми викликали? спитав Бухгалтер.
Його, кивнув я. У червоних шароварах, із часниковим намистом, кісткою в одній руці, скибкою хліба в другій, і з чавунком на голові?
Так! Хто це був?
Людина борщу. Я усміхнувся. Вже й не чекав його.
Він напав на кацапське чудовисько і знищив його!
Звісно, знищив. Зараз уся Україна їсть борщі й надає йому енергію. А хто там згадує зараз про Гагаріна? Хіба що на день космонавтики. Допоможіть мені підвестися, попросив я. Хлопці допомогли. За кілька метрів від мене лежав задимлений «гагарін». На його металічному тілі було добре видно сліди потужних ударів, які знищили це чудовисько. Мені дуже пощастило, що під час бою маніпулятори розслабилися і я впав на торішню траву, не розчавлений мертвим «гагаріним». Ходімо в ярок.
Ми вийшли на схил, я побачив тіла.
Які втрати? спитав у Бухгалтера.
У військовихдванадцять «двохсотих» і сімнадцять «трьохсотих». У цивільнихсім і двадцять вісім. Поранених повезли до лікарень.
Я зупинився на схилі. Біля тіл стояли перелякані люди. Подивився на Бухгалтера з Мовчуном.
Я підступна істота. Я привів цих людей на смерть, виступив із промовою, щоб розпалити патріотизм, кинув у саме пекло. Ви розумієте, що за потреби я так вчиню і з вами? спитав у бійців.
У нас немає вибору. Або ми перемагаємо, або нас знищать. І нас, і їх. Ти нікого не привів на смерть, бо всі ми трупи, якщо кацапи переможуть, тихо сказав Бухгалтер. У нього був скривавлений бікмабуть, «гагарін» таки трохи влучив.
Я не міг їх питати, чи згодні вони померти, бо вони б не погодилися і операція була б провалена.
Ти ж і нас питав, чи згодні ми, тільки тому, що був упевнений у відповіді,усміхнувся Бухгалтер. Що далі?
У нас тепер є прикриття з повітря, треба забезпечити собі силову підтримку на землі. Поїхали в Київ.
Перед тим я виступив із короткою промовою. Пообіцяв, що жертви недаремні, а держава потурбується про родини загиблих. Я не був упевнений ані в першому, ані в другому, але що мені залишалося, крім як підбадьорювати?
(Про Людину борщу читайте в книжці «Слідство веде Хаос», а також в енциклопедії українського жаху «Сто чудовиськ України»).
Розділ 4Книга оборони
Нам треба зачистити Київ, сказав я, коли минули Бориспіль. На мене здивовано подивився Бухгалтер. Мовчун, який був за кермом, теж озирнувся.
Зачистити Київ? Що ти маєш на увазі? спитав Бухгалтер.
У столиці є кривава рана зради, якою користуються наші вороги.
Про що ти?
Як ти думаєш, звідки в центрі Києва узялися «матросов», «Гастелло», «гагарін» та інша кремлядська наволоч?
І звідки?
Тут, у Києві, є кремлядська військова база з прямим виходом на Росію. На тій базі чудовиська переховуються, поки не надходить наказ. Тоді вони починають діяти.
Вихід на Росію? Ти про що?
Підземний хід, яким чудовиська можуть непоміченими прибути з Москви до Києва й атакувати. Нам треба знищити це неподобство.
Нам? Може, сповісти армію чи Нацгвардію, і нехай вони цим займуться?
Не зможуть.
Чому?
Побачиш. Зараз їдемо на Петрівку.
За годину ми були вже на місці. Мовчун залишився в мікроавтобусі, ми з Бухгалтером пішли вештатися серед яток. Бухгалтер тримався на відстані, а я поринув у спогади. Згадував, як привіз на Петрівку кілька пачок тільки-но надрукованих «Ста чудовиськ України».
Книжку ніхто не хотів брати на реалізацію, всі сміялися з її недолугого оформлення й поганого паперу. Але в мене не було грошей на дизайнера й престижну друкарню. До того ж головне у цій книжцізміст! Сенсаційний, ексклюзивний, із надвисокою науковою цінністю! Таких видань більше не було, їх мусили вихоплювати у мене з рук, а з мене сміялися, як із божевільного. Книжка про чудовиськ? Ідіть на ятку з фантастикою, може, там візьмуть. Я аж сичав від роздратування! Яка, в біса, фантастика? Це сміливе і ґрунтовне наукове дослідження, я багато разів був на межі смерті, коли писав цю книжку! Фантастика? Та йдіть ви в дупу! Я дратувався, носився з пачками, але ніхто не хотів їх брати. Навіть під реалізацію! У мене почали боліти руки, я весь спітнів, мені хотілося втекти. Відчай, гнів і розпука. Я вже теліпався до виходу з ринку, коли до мене заговорив один дядько, Букініст. Запросив до себе. У нього була невеличка крамничка трохи осторонь. Торгував усілякими давніми книжками, але чомусь зацікавився моєю енциклопедією.
Приніс стілець, пригостив чаєм, погортав «Сто чудовиськ України», спитав, чи чув я про дореволюційне видання з подібною назвою. Звісно, чув! Ту енциклопедію написав мій прадід, харківський професор Бар-Кончалаба! Книжка була досить недосконала, бо прадід не наважувався наближатися до чудовиськ, а це шкодило якості досліджень. Але все одно енциклопедія була величезним кроком уперед, бо до неї чудовиськ на нашій території взагалі не досліджували.
Торговець поліз кудись на полиці, заставлені старими виданнями, і несподівано показав дореволюційну енциклопедію. Я аж очам своїм не повірив. За царя влада теж не бажала нічого чути про чудовиськ, і наклад енциклопедії мого прадіда арештували й знищили. Залишилося кілька примірників, які встигли купити чи отримати в подарунок від автора. Все інше спалили, прадіда ледь не звільнили з університету, хотіли позбавити його звання професора. Бозна, чим би все закінчилося, але почалася війна, стало не до чудовиськ, і прадіду дали спокій.
Пізніше, вже під час революції, прадід зміг видати новий наклад, який майже миттєво розібрали. Тоді були важкі часи, люди голодували, але енциклопедія викликала величезну зацікавленість. Зявилося ще кілька накладів, аж поки нова більшовицька влада не заборонила книжку. Всі її екземпляри було забрано з книгарень та бібліотек. Ба більше, «Сто чудовиськ України» оголосили контрреволюційним виданням, наявність якого в домашній бібліотеці свідчила про нелояльність до радянської влади. Після цього громадяни самі почали здавати екземпляри енциклопедії, щоб відвернути від себе звинувачення в контрреволюційній діяльності. Заборона стосувалася і дореволюційного видання. В результаті енциклопедія зробилася вкрай рідкісною, збереглося менш як десяток примірників. Я сам тільки чув про неї і бачив лише копії.
А тут справжня! Я аж розплакався, бо це був звязок зі славетним прадідом, про якого залишилося дуже мало даних. Мій дід і мій батько, налякані радянською владою, боялися про нього згадувати. Лише коли я подорослішав, дід зовсім трошки розповів про свого батька. Далі я вже дізнавався про нього сам, а потім продовжив його дослідження.
Ми когось шукаємо? спитав Бухгалтер, який не розумів наших хаотичних рухів Петрівкою.
Дивися, щоб за нами не стежили, сказав я й далі поринув у спогади.
Я тоді спитав, скільки коштує книжка мого прадіда. Букініст назвав якусь зовсім захмарну ціну. Я просто притиснув книжку до серця, потримав, згадуючи прадіда, й залишив пачки з власною енциклопедією, якою б прадід (тут у мене не було сумнівів) пишався. Ми домовилися про ціну й про те, що за кілька тижнів я заберу гроші за продані екземпляри. Букініст сказав, що радитиме всім купувати мою книжку. Я дуже зрадів, бо готувався до нової експедиції в краї чудовиськ і дуже потребував готівки, а ще ж очікував, що «Сто чудовиськ України» викличуть справжній вибух. Їх читатиме вся країна, вони стануть бестселером, продажі якого забезпечать фінансування всіх моїх подальших досліджень. Я сподівався, що ця неймовірна енциклопедія допоможе здобути визнання держави та офіційної науки, яка досі не хотіла мене помічати і вважала шахраєм чи божевільним. «Сто чудовиськ України» мали проламати стіну недовіри. Я уявляв, як отримаю наукові звання, лабораторію, а то й цілий інститут, як буду досліджувати чудовиськ на користь України. Про це так приємно мріялося!
Боляче згадувати, яким же дурнем я був! Намріяв бозна-чого, жив у передчутті. А вже за кілька днів мене арештувало СБУ. Далі були довгі жорстокі допити, потім суд. Держава не те що не визнала мене, держава мене знищила, заборонила займатися улюбленою справою. Це було повне фіаско, від якого я відходив кілька років.
I ось я стояв біля дверей тієї самої крамнички. Стіни з пластику та скла, за ними видно полиці, заставлені старовинними книжками.
Залишайся на вулиці. Якщо треба буде, я покличу, сказав Бухгалтеру і відчинив двері. Задзеленчав дзвоник. Запах старих книжок, тиша і спокій. Десь за тонкою стінкою, в каптьорці, лунали тихі голоси і стукіт. Вийшов чоловік. Це був той самий букініст, якому я колись залишив пачки енциклопедій. Він помітно постарішав, майже зовсім облисів, втратив частину зубів і став трохи накульгувати.
Добрий день, щось підказати? спитав. Мене не впізнав.
Так, у мене до вас важлива справа. Чи не могли б ми поговорити наодинці?
Вибачте, я з друзями граю у маджонг. Приходьте завтра.
Мабуть, мій вигляд не переконав його, що бесіда варта того, щоб припинити гру. Я відрахував пять сотенних купюр і поклав гроші в нагрудну кишеню його піджака.
Може, таки знайдете час? Я усміхнувся і помітив його здивування.
Так, так, звісно! Він побіг у підсобку дуже швидко. Мабуть, справи йшли не найкращим чином і приробітку він був радий. Повиводив невдоволених друзів, які забрали кілька недопитих пляшок вина й трохи закуски в пакеті. Я сховався за полицями, щоб його друзі мене не роздивлялися.