Так, тепер можемо поговорити. Що вас цікавить?
У його голосі вчувалося хвилювання. Мабуть, мріяв, що зможе заробити ще більше.
Я вийшов з-за полиць, подивився продавцю в очі. Він трохи зніяковів, потім почав придивлятися.
Ми знайомі? спитав підозріло.
Так. Колись я залишив у вас кілька пачок книжок на продаж. Зайти по гроші так і не зміг.
Він придивився до мене. Потім аж підстрибнув.
Це ти! Бар-Кончалаба! скрикнув, несподівано кинувся до мене, спробував схопити за шию й придушити. Це було досить несподівано, але ж неможливо досліджувати чудовиськ без миттєвої реакції. Я встиг відскочити, потім відштовхнув нападника. Він покотився підлогою, вдарився об полицю, на бідолаху почали падати книжки. Ай! Ой! заверещав.
Я розгріб купу, допоміг підвестися.
Тільки не хапай мене за горлянку, бо вдарю ще сильніше, попередив я.
Ти знаєш, що я через тебе пережив? Наскочило СБУ, арештували, допитували два тижні, конфіскували всі книжки, половину розікрали! Я ледь не збанкрутував, мені зламали два ребра і вибили передні зуби! Усе через тебе! Продавець знову кинувся на мене, але я виставив кулаки, і він зупинився. Що тобі потрібно?
Кілька книжок.
Я не буду з тобою розмовляти!
Будеш, сказав я тихо. Він хотів щось обурено сказати, але змовчав.
Тоді не я наслав на тебе СБУ. Я сам просидів у СІЗО кілька років і ледь вижив.
Я не хочу мати з тобою жодних справ. Досить!
Тобі доведеться.
І чому?
Є кілька вагомих причин. Першаякщо ти відмовишся, до тебе знов приїде СБУ.
Так вони тебе і послухаються!
Не мене. Адміністрацію Президента. Ось, подивився. Показав йому посвідчення.
Букініст ошелешено вирячився, ледь не на зуб пробував.
Це фальшиве посвідчення.
Хочеш перевірити?
А ще які причини?
Ось ця, я показав букіністу пістолет. Пристрелю, якщо не схочеш мені допомогти або будеш брехати. А ось іще одна.
Показав йому гроші.
І чого ж ото одразу не було почати з цієї причини? Мої консультації коштують дорого.
Я знаю. І готовий заплатити.
Добре. Що тебе цікавить?
«Катехізис» Лаврентія Зизанія. Де його можна знайти?
Букініст нервово зареготав і подивився, наче на ідіота.
Усі екземпляри знищені. Всі до одного. Він розвів руками.
Я чув інше.
Що саме? Букініст не припиняв посміхатися.
Один екземпляр у Києві таки є. У приватній колекції.
Маячня! Букініст нервово засміявся.
Ні. Не маячня.
Я не знаю, про що ти говориш.
Знаєш.
Не знаю! Ти верзеш маячню! Усюди написано, що «Катехізис» Зизанія не зберігся! Жодного примірника!
Три примірники було конфісковано совітами у Варшаві, де їх зберігали ще кілька століть. Доля двох невідома, найімовірніше, їх вивезли в Москву. А ось третій лежав у таємному книгосховищі ЦК КПУ, де до нього мали доступ одиниці. У 1991 році, після заборони компартії, стародрук загадково зник. Тоді зникло багато книжок, а двоє бібліотекарів загадково померли. Але ніхто не звернув на це увагине до того було.
Букініст перелякано подивився на мене. Він не чекав від мене такої обізнаності.
Звідки ти це все знаєш?
Знаю. Один примірник точно в Києві.
Був у Києві, але де він заразневідомо! запевнив букініст. Я подивився йому в очі.
Якщо ти приведеш мене до «Катехізису», я дозволю тобі взяти будь-яку книжку з тієї колекції. Будь-яку.
Букініст закрутив головою, але я бачив, як запалали його очі. Він упіймався на гачок!
Та ти знаєш, який в нього «дах»? пошепки спитав мене.
Ну, ти ж бачиш, що я теж не сам по собі. І мені дуже потрібен «Катехізис».
Для чого?
Ти справді хочеш це знати?
Букініст замислився, потім закрутив головою.
Ні, не хочу. Попереджаю«Катехізис» в одного колекціонера, якого прикриває СБУ. Дуже небезпечні хлопці. Якось на колекціонера наїхали бандити. Пограбували, забрали кілька ящиків книжок. Почали їх продавати. А потім бандитів стали виловлювати у Дніпрі. Не цілих, а порізаних на шматки. Бензорізом. Розумієш?
Розумію. Але це мене не хвилює. Де «Катехізис»?
Букініст важко задихав. Укрився потом. Він сумнівався, чи варто ризикувати.
І я зможу взяти ту книжку, яку захочу? перепитав.
Зможеш.
Він іще трохи повагався, а потім кивнув.
Гаразд, їдьмо. Зараз тільки зачиню крамницю.
Він опустив жалюзі, переніс кілька десятків найцінніших видань у сейф, вимкнув світло. Ми вийшли. Невдовзі вже їхали в район оперного.
Козел, до якого ми їдемо, все життя працював у бібліотеках і все життя крав. Крав із бібліотеки ЦК, крав із Вернадки. Його б давно посадили, але він умів ділитися. Збирав колекції для покровителів і не забував про себе. Зараз уже зробився старий, сам не краде, завів кількох підручних. Майже всі крадіжки книжкових раритетів із бібліотек країнийого рук справа. У мене він теж крав. Коли СБУ арештувало мою крамницю, він пройшовся і забрав найдорожчі екземпляри. Продав їх, частину грошей віддав слідчим, але й сам заробив добряче. А коли я спробував бодай щось повернути, мене вивезли за місто й привязали голим до дерева серед лісу. Наступного разу пообіцяли закопати. Ось так. Я його ненавиджу, пошепки говорив мені букініст.
Як його звати?
Федір Михайлович, як Достоєвського. Будьте з ним обережні, він дуже хитрий. Старий, аж порохня сиплеться, але підступний і небезпечний, наче отруйна змія.
Я й не таких змій бачив.
Знаю. Я ж прочитав тоді твою енциклопедію. Вона краща за книжку твого прадіда. Повніша, багато нових відомостей. Видно, що ти багато працював у полі,сказав букініст. Можливо просто вихваляв, щоб підластитися, а може, справді прочитав.
Дякую.
А ще в нього сигналізація і броньовані двері.
Це не проблема.
Приїхали до потрібного будинку, старого, ще сталінських часів. Мовчун залишився з букіністом у мікроавтобусі, а ми з Бухгалтером пішли в підїзд. Консьєржка спитала, до кого ми, я тицьнув їй в обличчя посвідченням. Цього вистачило. Піднялися ліфтом, подзвонили до Федора Михайловича.
Хто там? почувся тремтливий голос із динаміка. Нас іще й роздивлялися в камеру спостереження.
Ми з Адміністрації Президента. Термінова справа. Я показав документи.
А що за справа? схвильовано спитав голос.
Державного значення. Не можу говорити про неї в коридорі.Я суворо подивився в камеру. Спрацювалоза секунду почали клацати замки. Нарешті двері відчинилися. Нас зустрів старий сивобородий дід у затертому піджачку. Запросив у квартиру. Всередині жив запах старих книг і старого тіла.
Я слухаю вас, сказав Федір Михайлович, помітно схвильований.
Мені потрібен «Катехізис» Зизанія. Я вирішив не хитрувати, бо часу не було.
Старий аж руками сплеснув, посміхнувся.
Дорогі мої, про що мова? Всім відомо, що жодного екземпляра цієї книжки не
Я штовхнув його до стіни і схопив обома руками за шию. Федір Михайлович спробував вирватися, але де там. Тримав я його міцно.
Дивися, тихо сказав я. Я знаю, що ти вкрав «Катехізис» із цеківської книгозбірні. Можеш далі ліпити дурня, але в такому разі я тебе просто придушу. Зрозумів?
Старий ошелешено вирячився на мене. Мабуть, не чекав.
Слухайте, я ж не сам працюю! Не сам! Ви ж розумієте, що за мною дуже поважні люди!
Та мені начхати. Я подивився старому в очі, й він побачив у моєму погляді щось таке, що примусило запанікувати.
Зачекайте. Подзвоніть! Ось телефон! Вам усе пояснять! Дуже поважні люди! Вам не варто конфліктувати з ними і
Ти, я бачу, не розумієш усієї серйозності ситуації. Що ж, воля твоя. Я натиснув на шию старого. Федір Михайлович засмикався, але руки в мене були міцні, а він занадто старий. Ось захрипів щось. Я трохи послабив пальці.
Він був у мене, «Катехізис», але зараз немає! Я продав його! До Німеччини!
Ну, це ти дарма, зітхнув я і знову натиснув на шию. Старий почав смикатися, потім спробував ударити коліном нижче пояса. Але я звик до чудовиськчим мене міг здивувати цей Федір Михайлович? Ось він знову захрипів. Я відпустив трохи і попередив:Останній твій шанс.
Віддам, віддам! прохрипів старий.
Я відпустив його. Почув, як за спиною полегшено зітхнув Бухгалтер. Озирнувся, побачив, що він геть розгублений. Мабуть, боявся, що я можу придушити старого.
Віддавай. І краще не роби дурниць. Я показав пістолет. Підтримував діда, бо той ледь стояв на ногах.
Ми пройшли квартирою до шафи. Букініст штовхнув її, вона напрочуд легко відїхала. Позаду виявилися броньовані двері. Федір Михайлович заходився їх відчиняти, я тримав дуло пістолета біля його голови.
Для чого вам «Катехізис» Зизанія? спитав пошепки господар.
Хочу почитати, пожартував я.
Небезпечна книжка. Вона точно вам потрібна?
Точнісінько.
Федір Михайлович відчинив двері. Я думав, за ними буде сейф, але за ними виявилася кімната без вікон, обшита металом. У кімнаті стояли шафи. Старий підійшов до однієї, відчинив. На полицях лежали різноманітні стародруки.
Ось він. Федір Михайлович подав мені один із томів.
Я подивився в очі господарю, потім на книжку. Наче й те, що треба, але я чомусь не довіряв цьому діду. За своє життя він стільки разів обдурював, що цілком міг утнути подібне й зараз.
Подивися за ним, сказав Бухгалтеру, а сам із книжкою вийшов. Спустився до мікроавтобуса, показав букіністу. Той уважно роздивлявся, ледь не принюхувався. Потім закрутив головою.
Лайно! Підробка! Папір трохи не той і
Він не встиг договорити, бо в двір на швидкості заїхав легковик. Загальмував перед підїздом. Вискочило двоє чоловіків у цивільному, які забігли в будинок.
Це вони! Вони! злякався букініст, аж затремтів.
За мною! наказав я Мовчуну.
Ми вискочили з мікроавтобуса, забігли в підїзд. Гості сідали в ліфт.
Зачекайте, будь ласка, попросив я.
Ми поспішаємо! крикнув один, двері ліфта почали зачинятися, але я вставив ногу. Пасажири обурилися. Ти що, не зрозумів?!
Чоловік спробував ударити мене в обличчя. Я ухилився, спіймав за руку й кинув через себе. Мовчун зайнявся другим гостем. Повалили, приставили пістолети до голів.
Не сіпатися! прошепотів я.
Та ви знаєте, хто ми? спитав чоловік, якого тримав я.
Зараз дізнаємося. Я вдарив його рукояттю пістолета по потилиці.
Затягнув у ліфт, піднялися вгору у квартирі я знайшов Бухгалтера, що скрутив Федора Михайловича. На підлозі біля старого лежав револьвер.
Хотів мене застрелити! сказав Бухгалтер трохи здивовано.
Михайловичу, до вас гості.Я кинув свого полоненого на підлогу. Мовчун кинув свого. Старий побачив хлопців і затремтів. Я присів біля нього й поклав руки на шию. Ти, бачу, хитрий, але якось не дуже. Померти хочеш, що вирішив мене дурити? Де справжній «Катехізис»?
Я не знаю, я почав шепотіти старий, але я сильніше стиснув пальці.
Слухай ти, лярва кадебістська. Роззуй уже очі. Я ж тебе придушу, наче мерзенного щура. Це мені просто.
Він затремтів. Я потроху стискав пальці.
Ні! Ні! прохрипів старий. Я душив далі.Скажу, скажу!
Я припинив стискати, подивився в очі.
Слухаю. Уважно слухаю, руки я не прибирав.
Він був у мене багато років. А потім його забрали.
Хто?
Попи. Вони взагалі хотіли задарма забрати, але їх примусили заплатити. Десь чверть від того, що книжка могла коштувати, аби я її продав.
Що за попи?
З Лаври. Головний, бородатий такий. Дуже нахабний.
Для чого йому «Катехізис»?
Він мені не пояснював.
Що ж, поїхали тоді до Лаври.
Я не поїду!
Поїдеш. Я тебе знищу, якщо ти вирішив мене обдурити.
У мене є відео.
Відео?
Так. Як попи забирали. І їх розписка.
Показуй.
Федір Михайлович, на моє здивування, мав ноутбук і досить вправно ним користувався. Показав відео. Бородатий дядько в пишному одязі єпископа та двоє цивільних.
А це хто? вказав я на них.
Були з попом. Розмовляли російською. Консультували. Коли СБУ приїхало арештовувати, вони відмазували. Мали якісь звязки.
Звідки вони?
Не знаю. Може, ФСБ. Я чув слово «синодальники», не знаю, що це означає,сказав старий, а ось розписка про отримання. Єпископ Павло забрав.
Я подивився на розписку, знову передивився відео. Кивнув.
Що ж добре. Ходімо, хлопці,сказав своїм. Підійшов до звязаних есбеушників. Показав їм посвідчення. Якщо ще раз мені трапитеся, полетите з посад.
З тим і пішли.
Вони ж справді з СБУсказав уже в ліфті Бухгалтер.
Так, але вони злодії. Прикривають крадіжки і торгівлю культурними памятками.
Вони спробують помститися.
Бухгалтере, повір, це найменше, чого нам треба боятися.
Ми вийшли на вулицю, побачили, що букініст вирішив не чекати, чим усе закінчиться, і улив. Поїхали на Лукянівський цвинтар. Там я знайшов білий хрест, вклонився перед ним, розповів, що і як. Хлопці ошелешено стояли осторонь. Уже коли йшли до виходу, Бухгалтер таки спитав, що коїться.
Збираю сили для удару, пояснив я.
А хто такий Василь Литовський?
Митрополит Київський та всієї України, людина, що відновила Українську автокефальну православну церкву.
Це коли було?
Після розпаду Російської імперії. Там був справжній ренесанс українського православя, але потім більшовики злякалися і знищили церкву, залишивши лише структури Московського патріархату. Митрополита Василя розстріляли. Невідомо навіть, де він похований.
А той хрест?
Памятний хрест на символічній могилі, щоб хоч якось ушанувати память.
А як цей митрополит повязаний із третім фронтом?
Побачиш. Їдьмо в Лавру.
У мікроавтобусі наказав підготувати зброю, розповів про план. Хлопці не те щоб злякалися, але трохи засумнівалися.
Владюшо, ти певен, що це потрібно? спитав Бухгалтер. Це ж криміналка якась, майже тероризм.
Захищати Батьківщинуце не злочин.
Так, але напад
Щоб атакувати, потрібно подбати про тили. Цим ми зараз і займемося.
Ну, добре, тобі видніше, кивнув Бухгалтер.
Невдовзі ми були вже біля Лаври. Зайшли через центральний вхід, фальшиві козачки з охорони спробували узяти з нас гроші, але я тицьнув їм в обличчя документ із Адміністрації Президента. Зайшли до церкви поруч, я наказав купити всі найбільші свічки. Запалили їх і поставили. Потім наказав відвести нас до керівництва. Нас відвели до розкішної будівлі неподалік. Ми ще й не підійшли, коли вибіг дебелий чоловік із широкою бородою й грізним поглядом. Той самий, якого я бачив на відео. Наші документи погляд цього чоловіка дещо помякшили, але коли я спитав про «Катехізис», він почервонів і став кликати охорону. Набігли якісь російськомовні козаки, але побачили зброю Мовчуна та Бухгалтера і зупинилися.
Справа державної ваги. Книжку доведеться віддати.
Немає в мене цієї книжки, що за маячня? спитав чоловік.
На конудоля України!
А я тут до чого?
Може, віддаси по-доброму?
Ти єпископу погрожуєш? гнівно спитав чоловік.
Я вдарив його між ніг. Він переламався навпіл, козаки зойкнули, хлопці наставили зброю. Повалив чоловіка на землю, вдарив по голові. Відчув на собі погляд Бухгалтера. Він ніяк не міг звикнути, що наша благородна мета виправдовувала будь-які засоби. Ну, нічого, ще звикне. Я перевернув чоловіка горілиць, почав мацати чоло. Потім узяв довгу шпицю, намірився й увігнав у голову. Чоловік смикнувся.
Ти що, його вбив? спитав ошелешений Бухгалтер.
Ні, просто перевстановлюю його на правду, пояснив я й покрутив шпицею у голові, аж поки щось не клацнуло.
А де кров? спитав Бухгалтер.
Яка кров? Це ж біоробот. Значну частину єпископів московської церкви замінили на біороботів. Щоб краще виконували накази з Москви. Ну ж бо, прокидайся.
Я поплескав єпископа по щоках. Він розплющив очі. Подивився на мене з гнівом.
Я тебе в порохню розітру! крикнув він.
Де «Катехізис»?
У ближніх печерах, сказав він і миттю схопився за рот, дуже здивований. Як це?
Спитав чи у себе, чи у мене.
Де саме?
У тайнику біля мощів Симеона Суздальського, сказав єпископ і знову схопився за рот. Здавався украй переляканим. Я нічого не казав! крикнув чи то собі, чи то мені.