Добрий день!
Доброня!
Чи не підкажете, як проїхати мені до замку?
Тооо їдь по бруківці, коли побачиш костел перед ним повернеш праворучвідповів неспішно той, що, здається, був старше. Очі з-під насуплених брів підозріло втупились у Костине обличчяА навіщо тобі замок, хлопче?
Нутеє Костя трохи розгубивсяМені до фірми
Ааа, ну дивись мені розтягуючи слова сказав старший.
Д-д-дякую
Костя знизав плечима, зачинив віконце, повільно рушив з місця. У дзеркалі заднього виду побачив, як старший сіпнув молодшого за рукав, обоє підхопились, і, на ходу допиваючи пиво, зникли за найближчою хвірткою. Перед цим молодший в останнє пильно подивився вслід машині, що бруківкою котилася до замку.
Дорога круто повернула ліворуч і у Кості аж перехопило подих. З-за голих дерев виринав-випростовувався величезний, епічний костелтакого і у великому місті не зустрінеш. Мовчазний, з темними вітражами-віконцями. У декількох місцях штукатурка облізла, але це не заважало йому цілком бути темно-темно-сірим. З чорних ніш на нього, крізь дощові струмені, несхвально та підозріло зиркали статуї святих. Картину довершувала незліченна кількість ворон, що з тривожним галасом хаотично кружляли навколо похмурого замку та сірих дерев. Мабуть, серед цього вороння була і його нова знайома. Задивившись на костел, Костя мало не проскочив поворот на замок. Пригальмував й звернув на вузеньку доріжку. Замку ще не було виднотільки величезний цегляний мур та вмонтовані в нього масивні чорні ворота. Ворота були зачинені, лише з правого боку хитались від вітру невеличкі дверцята, немов би запрошували зайти у середину. Костя зупинив машину біля воріт, вийшов, підхопив з заднього сидіння наплічник, ляснув дверцятами, увімкнув сигналізацію та підійшов до воріт. Ліворуч від них, до муру була прилаштований великий червоний рекламний борд: «ООО ЗАМОК К.»те що й він шукав. А ось праворуч, біля дверцят, Костя здивовано побачив стандартну, державного зразку, дощечку: «Обласна психіатрична лікарня».
* * *
Сказати, що це дещо спантеличило Костю, можна було лише з чималенькою натяжкоювін нерішуче простояв біля воріт декілька хвилин. Нарешті, вирішивши, що стовбичити просто отак виглядає непристойно, Костя набрав побільше вологого холодного повітря у груди та зазирнув через хвірточку іне побачив нічого, окрім великого арочного цегляного проходу, що вів до якогось майданчику з клумбами. «Треба йти»Костя невпевнено пройшов-прокрався до виходу з арки. Перед ним розкрився майдан, який з чотирьох боків оточував замок. Справа, зліва та по центру двоповерховий, позаду в чотири поверхи, з чудернацькою башткою посередині. Замок та майданчик напівсіро закривала завіса дощу. Костя почув ритмічний шурхіт зліва, повернув погляд і побачив далі, біля паркану у бічній алеї, високу постать. Зверху постать прикривало гілля дерев. Сама постать була спрямована до Кості зігнутою спиною, спина була зодягнена у темно-сіру фуфайку, на фуфайці була нашита біла ганчірка, на якій, чорним маркером криво був нанесений напис «Дублянка 2». Сама спина ритмічно поверталась праворуч, а потім ліворуч, під час цих поворотів видавалось те шаркання, що привернуло увагу Кості. Приглядівшись, Костя побачив, що цей шум вишурхувала велика мітла, яка під час поворотів спини визирала то справа, то зліва. Костя обійшов постать з правого боку і вже з бічного ракурсу побачив, що вона являла собою великого незграбного молодика. Той не помічав Костюбув суцільно поглинутий у процес підмітання. Точніше не підмітаннямітла навіть не перевертала промокле бурштинове листя, а тільки ганяла невеличкі цунамі по великій калюжі. Кості ця сцена здалась настільки кумедною, що він вирішив потролити «дублянкового» молодика. Він ґречно та голосно кашлянув:
Пробачте, вельмишановний незнайомцю, чи не підкажете, як мені пройти до офісу фірми «Замок К.»?
Молодик від несподіванки здригнувся, але потім повернувся до Кості, і скоса дивлячись на нього пробубнів монотонно, але приємним голосом:
Пане-добродію, підхід до офісу зазначеної Вами фірми, залежить від географічного вектору Вашого пересування. Ми ж бо всі знаємо, що Земля, наша матінка, досить округлої форми, відповідно ми маємо вже два можливих напрямки руху до офісу, вже згадуваної Вами та моєю скромною особою, фірми. Але, якщо ми згадаємо, що насправді простір має багато вимірів, та враховуючи, що гравітаційні сили викривлюють його континуум, у відповідності, до теорії Ейнштейна, цих напрямків буде набагато більше. він смикнув мітлою та втупив погляд долу. Крім того, на напрямок вашого подальшого руху може впливати і соціально-психологічний вектор, а саме, мета з, якою ви будете спрямовувати себе до офісу вже тричі згадуваною нами фірми Костя зрозумів, що його тролінг було перебито в суху. Звичайно, відповідь приклеїлась до кінчика Костиного язика, і він намагався хоч щось вставити у словесний потік молодика у фуфайці, але ці намагання були безсиліІ, оскільки, високоповажний пане, Ви мене назвали «вельмишановним незнайомцем», то Ви можете також зрозуміти, що і з мого боку, Ви видаєтесь не менш шанованим, однак все ж таки незнайомцем, бо як Ви не знаєте мене, так і я Вас не знаю. Але це можливо виправити, познайомившись один з одним. молодик знову підняв погляд, та скосу зиркнув на КостюТому, дозвольте відрекомендуватись
Стасику, гучний тенор, почувся з-за спини Костіскільки тобі разів казати, не підходити до відвідувачів замку.
Костя обернувся і побачив за собою огрядного чоловіка, значно старшого за віком від Стасика. Чоловік був зодягнений у білий лікарський халат та таку ж лікарську шапочку, з-під якої вибивались у перемішку чорне та сиве волосся. Він дивився то на Костю (тоді погляд набував приязної веселості), то на Стасика (погляд перевтілювався у поблажливу суворість). За декілька хвиль Стасик насупившись відповів:
А що я, я нічого, він сам
Ну досить Стасику. лагідно перебив його лікар, Трудову терапію на сьогодні завершено, йди до палати.
Стасик знизав плечима, кинув мітлу до калюжі, і мовчки та ображено почвалав до правого крила замку.
Лікар повернувся до Кості:
Мені не здалосьвін говорив з Вами довго та розлого?
Та так, багато чого мені накидав, посміхнувся Костядосить незвичайний хлопець.
Так-так-такзацікавлено промурмотів лікарзазвичай-то він мало говорить, але заразздається починається vagabondage(коментарі у кінці тексту) замислився, потім очунявся, повернув приязний погляд Костіпробачте, не відрекомендувався. Федір Петрович, головний лікар цієї «обителі хмурої». А Вас, як, батенько, величати?
Костянтин лікар не дав Костикові закінчити:
Пробачте, пане Костянтине, але у нас досить обмежене спілкування з хворими лікарні. Як кажуть, аd usum internuочі веселі, але гострі.
Та я теє в принципі і не шукав спілкування. Мені до фірми
Ааа, то Вам до Олександра Олександровича. Гм Перепрошую, що питаю, але, чи домовлялись Ви з ним попередньо, тому що наш заклад, як Ви розумієте, закритий, а тому є певні вимоги до відвідування.
Ні,відповів Костяя попередньо не домовлявся, але пробачте, яке відношення має фірма до Вашого закладу?
Звичайно ніякого, за виключенням того, що вона знаходиться на території лікарні
Я прийшов не до лікарні, а до фірми «Замок К»Костю завжди бісили «вахтерські» правила будь-яких закладів, окрім того, я журналіст, виконую завдання редакції, а за законом ніхто не має права перешкоджати журналістській діяльності.
Звичайно, dura lex, sed lexпроцитував Федір Петрович, але чи не здається Вам, що у нас склалась патова ситуація. З одного боку, Ви можете заходити до будь якої комерційної організації безперешкодно, з іншого, не маєте права бути на території лікарні без дозволу головного лікаря. А оскільки фірма знаходиться на території лікарні, то Ви одночасно можете і не можете тут бути? в очах у лікаря блиснули бісики, а Кості здалось, що тролингто є головна розвага цієї лікарні. Ну якщо так, то він не проти включитись у цю гру:
Ну тоді, шановний Федоре Петровичу, мені здається, що ми можемо вирішити дану патову ситуацію. З одного боку, як Ви зазначили, я можу тут бути, і саме як існуючий субєкт, та ще й журналіст, я можу відвідати комерційну фірму «Замок К.». З іншого боку, як сутність неіснуючого субєкту, який в той же час представлений вашому погляду, я виступаю галюцинацією, а це вже той випадок, який стосується Вашої спеціалізації, тому відповідно, в якості галюцинації я теж можу бути присутнім на території Вашого режимного закладуКостя не розумів, чого його так понесло, можливо на нього вплинув попередній диспут зі Стасиком.
Федір Петрович вдоволено хмикнув, здається, йому сподобався хід Костика:
Ну що ж, пане Костянтине, Ваша ідея має місце на існування, але за двох алеФедір Петрович примружився чеширським котомПо-перше, у другій іпостасі, а саме у якості істинної галюцинації, Ви являєтесь моїм обєктом, а не субєктом, і я, як психіатр, повинен відповідним чином на Вашу появу реагувати, тобто застосовувати усі заходи, аж до радикальних, для того, щоб Ви зникли. Тоді мій статус лікаря загрожує існуванню Вашого неіснування. Чи не так?
Тепер вже Костя вдоволено гмикнув, не сподівався такий професійний тролер як він, зіткнутися з сильними супротивниками у глушині волинського Полісся.
Приймається, Федоре Петровичу. Але що ж стосовно моєї першої іпостасі, я так розумію, що друге «але» стосується саме неї? головлікар коротко реготнув:
Ви маєте рацію. Не відомо, чи захоче приймати у себе Вашу першу іпостась Олександр Олександрович. А раптом його нема, і тоді мені залишиться зайнятись Вашою галюцинаційною сутністюФедір Петрович ще раз реготнувНу то добре, я зараз зателефоную, а Ви тут зачекайте трохи
Лікар махнув правою рукою над головою. Цей жест Кості став зрозумілим тоді, коли за його спиною раптово виріс дебелий санітар, теж у білому. Федір Петрович у цей час відійшов від Кості подалі з бічної алеї до центру майданчика, де були лише клумби, дістав з нагрудної кишені халату айфон, набрав номер, приклав слухавку до вуха і почав про щось говорити.
Споглядаючи за масивною шиєю санітара, що тримала не менш масивну голову з масивними щелепами, Костя намагався напружити слух, щоб почути про що говорить лікар, але голос того перебивав дощ. Федір Петрович, не дивлячись на те, що дощ промочив до останньої ворсинки на останніх нитках його халат та шапочку, стояв посеред майданчика та про щось, жестикулюючи вільною лівою рукою, вів діалог зі слухавкою мобільника. Причому, здається, телефонував він двічі. Нарешті він закінчив говорити, підійшов до живої скульптурної композиції «Санітар та журналіст». Кивнув Кості:
Вам повезло, Олександр Олександрович зазвичай не спілкується із журналістами, але на цей раз зробив виняток. Та перед тим як потрапити до нього, Вам потрібно пройтивін підкреслив це слово «пройти»їх начальника безпеки Аркадія. трохи помовчавЧаси, знаєте, такі зараз неспокійні.ще хвилю помовчав, потімХоча, можливо, Вам все ж таки краще було б бути моєю галюцинацією. коротко реготнув, повернувся до санітараПаша, проведи
* * *
Костя хотів було подякувати головному, але побачив лише його спинулікар прямував до правого крила замку, до тих дверей, за якими раніше зник Стасик. Санітар кивнув Кості, запрошуючи йти за ним, дійшов до кінця алеї, звернув ліворуч, підійшовши до бічних дверей лівого крила замку, відкрив їх (вони жалісливо скрипнули). Зайшов у середину, вже звідти, притримуючи двері, глипнув на Костю. Костя поправив наплічник на своєму плечі та швидко дотрусив до дверей, зайшов у приміщення. Санітар Паша мовчки показав вниз, на двері оббиті жерстю у цокольному приміщенні, до яких вели круті сходи, розвернувся і вийшов на двір. Костя спустився донизу. Кісточками пальців постукав по металу, потягнув двері на себе, зазирнув досередини. У напівтемряві кімнати він побачив, що за міцним дубовим столом сидів такий же міцний лисий чоловягау вельветовому чорному піджаку, з коричневими замшевими заплатками на ліктях. Комір сірої сорочки оперізувала вузенька чорна краватка-удавка. Маленькі гострі очиці грізно- несхвально- підозріливо вперлись у перенісся Кості. Костя прочистив горло:
Ви Аркадійтой мовчки коротко кивнув у відповідь, ще коротше підборіддям вказав Кості на його місце, тобто на міцно збиту брунатного кольору табуретку, що стояла перед столом.
Костя знизав плечима, хмикнув, підійшов до столу, теж мовчки ногою відсунув табуретку трохи подалі, поклав наплічник поруч та сів, ухопившись руками за коліна, і запитально поглянув на Аркадія. Аркадій продовжував суворо вивчати перенісся Кості. Пауза затягнулась на декілька хвилин. Протягом цього часу Костя навіть на намагався заговорити з Аркадієм. Удавав з себе байдужого увязненого, то потягувався, то позіхав, то оглядав нудьгуючим поглядом сіре приміщеннядві шафи, набиті важкими, здається юридичними, фоліантами за спиною у сбшника, застарілий важкий монітор та дешевенька настільна лампа (така з трубчастою дужкою та скошеною циліндровою голівкою) на столі сбшника, велика чорна марудна муха, що літала колами над лисиною сбшника. Декілька разів Костя все ж таки не витримував та зиркав на самого Аркадія, який немигаючим поглядом скважив ту точку де починався Костиків ніс, і Кості від того погляду ставало відзмієво прохолодно та лячно.
Раптово сбшник різко та голосно ляснув рукою по столу. Сама собою засвітилась настільна лампа, циліндрична голівка яскравою бульбою уперіщилась Кості прямо у вічі. Світло боляче різонуло в очі, а вухо ще болючіше розрізав запороговий вереск:
Навіщо Францишев тебе прислав?
Як-к-кий Фр-ранцишев? пробелькотів Костя, і в кінці питання він зрозумів, якого Францишева мав Аркадій на увазі.
Мовчати! Питаннято моя парафія. Відповідати коротко. Тільки «так» чи «ні». Зрозуміло? грізним але писклявим криком заскрипів сбшник.
Т-так
Францишев тебе підіслав?
Ні.
Його посіпаки?
Ні.
А хто?
НіКостя вже оговтався, і вирішив познущатись з сбшника його же зброєю.
Що ні?
Так?!
Що так? Не зрозумів.
Ну не знаю Вити ж сам сказав відповідати «так» чи «ні». Ось я й відповідаю, що тебе не влаштовує?
Мовчати!! Відповідай по суті. Мета приїзду?
Інтервю.
Яке інтервю?
У Олександра Олександровича.
Мета інтервю?
Публікація.
Яка публікація?
В «Бізнес-ревю».
То ти справді журналіст?!
Аркадій раптово перехилився через стіл і схопив його ліву руку і поцурпелив на себе. Костя мало не впав. Вільною правою рукою схопившись за краєчок табуретки підтягнув її ближче до столу, вмостив зручніше свою дупу. Після цього зробив спробу вивільнити ліву руку, але сбшник міцно притиснув її до столу, і спроба не увінчалась успіхом.
Тихо! пискляво гаркнув Аркадій. Він перевернув Костину долоню догори, притискуючи лівою рукою її до столу, два пальці правої (здається вказівний та середній) приклав до Костиного запястку:
Відповідай коротко на питанняперше, що прийде у головуКостя вже було заніс свою вільну праву для того, щоб тріснути Аркадія, але після цих слів вирішив зачекати. Йому стало цікаво, що ж таке робить цей лисий дурень і що буде далі. Крім того, сбшник тримав його руку сильно, але не боляче. Францишев?
Олігарх.
Шпигун?
Штірліц.
Лисий хмикнув і продовжив:
Гроші?
Премія.
Зрада?
Кохання.
Вбивство?
Зрада.
Сіон?
? Матриця.
Заповіт?
Шевченко.
Зброя? Аркадій вивільнив його руку.
Калашниковвідповів Костя розтираючи запястя.
Ні, я питаю, зброя є?
ТакКостя вказав правою рукою на ліву пахву, де під курткою була приладнана кобура з пістолетом. Аркадій мовчки простягнув свою праву руку. Костя запитально поглянув на нього.
Зброю сюдитихо мовив сбшник. Костя заперечливо похитав голово. Аркадій знизав плечима:
До Олександра Олександровича тільки без зброї або зустрічі не будена німе запитання Кості відповівзброя побуде поки у мене.
Костя зітхнув, але розстебнувши куртку дістав з кобури Форт. Перевірив запобіжник, тримаючи за ствол, вклав руківям пістолет у долоню Аркадія. Той декілька секунд вивчав зброю, потім невдоволено хмикнув. Відсунув у столі верхню шухляду, поклавши Форт до неї, захряснув її. Подивився на наплічник, що валявся на підлозі:
Що у ньому?
Фотоапарат, диктофон, деякі речі.
Фотоапарат, диктофон для інтервю?
Так.
Покажи.
Костя підняв наплічник, розстебнув його, дістав техніку, поклав на стіл. Аркадій взяв до рук фотоапарат, ретельно оглянув його, поклав на стіл, повторив процедуру з диктофоном:
Можеш забирати, але наплічник залишиться тут. продовживСтань і підніми руки.