Хижаки миттю відскочили. Кліві зашипів і вигнув шию так, ніби вона позбавлена кісток. Вовки сердито гарчали, але бажання нападати не виказували.
І тут Кліві схибив. Він знав, що слід уперто й нахабно дотримуватися обраного образу. Але тіло не підкорилося йому. Він не витримав, мимоволі зірвався на рівні й кинувся навтьоки.
Вовки погналися за ним. Кліві бачив, як у небі кружляють грифи, сподіваючись на поживу. Він опанував себе й знову спробував стати змією, але вовки не зупинилися.
Мисливці на падло підказали йому нову ідею. Кожен космонавт знає, який вигляд має земля, коли на неї дивляться з висоти. Кліві вирішив стати птахом. Уявив, як злітає в небо, стає на крило, підіймається вище, пливе в повітрі, вдивляючись у зеленавий простір, що розгортається під ним унизу.
Вовки знову розгубилися, закружляли по колу, час від часу підстрибуючи вгору. Кліві, кружляючи, злітав щораз вище, водночас повільно задкуючи.
Поки вдалося нарешті позбутися вовків, уже звечоріло. Кліві був украй виснажений. Йому вдалося прожити ще один день. Але вочевидь кожен такий гамбіт може спрацювати лише один раз. Що ж йому доведеться вигадувати завтра, якщо рятувальники ще затримаються?
Він довго не міг заснути, в темряві дивився у нічне небо. Але бачив там самі лишень зірки, а вухо час від часу вловлювало то вовче гарчання, то ревіння пантери. Звірам снився сніданок.
Ранок настав швидко. Сон не відновив сили: Кліві прокинувся таким само втомленим, яким був увечері. Він лежав і пасивно очікував.
Де подівся рятувальний корабель? У них було достатньо часу. Чому ж вони досі не прибули? Якщо затримаються ще трохи, пантера...
Про це не можна було думати. Праворуч він почув гарчання.
Кліві вирішив відійти подалі від джерела звуку. Краще вже мати справу з вовками
Про це теж не слід було думати, бо відразу до ревіння пантери приєдналося вовче виття.
Кліві побачив пантеру й кількох вовків, що підступали з іншого боку. Сяйнула миттєва думка: він зможе дати цьому раду. Якби вовки напали на пантеру, або навпаки, він міг би накивати п'ятами...
Але всі хижаки цікавилися виключно ним. З якого дива їм битися одне з одним, коли він стоїть тут, випромінюючи навколо свої страх і безпорадність, і вони все це відчувають?
Пантера наближалася. Вовки залишалися осторонь, мабуть, сподіваючись вдовольнитися рештками. Кліві спробував знову ввімкнути птаха, але пантера, якусь мить провагавшись, знову рушила до нього.
Кліві позадкував у бік вовків. Якби ж можна було на щось видертися! Хоч би тут стирчала скеля чи росло високе дерево...
Але ж залишалися ще чагарники! Відчай додав йому дивовижної винахідливості. Кліві уявив себе кущем. Він і гадки не мав, про що мають думати кущі, але старався щосили.
Тепер він цвіте. Одна гілка в нього зламана після останньої бурі. Та загалом віндоволі гарненький кущик.
Кінчиком гілочки він відчув, що вовки зупинилися. Пантера обійшла його, понюхала і відвернулась.
Справді, думав він, кому заманеться гризти куща? Я, мабуть, здався тобі чимось іншим, але насправді я просто кущ. Ти ж не хочеш зжувати жмут листя?
Ще, не дай Боже, зламаєш зуба на моїх гілках. Хто коли чув, щоб пантери гризли кущі? Якущик. Запитай у моєї мами. Вона також кущ. Ми всі були кущами, ще з кам'яновугільного періоду.
Пантера не виявляла жодних ознак агресії. Але й не збиралася йти геть. Кліві не знав, скільки йому вдасться протриматися. Про що ж думати далі? Про красу весни? Про гніздо дроздів у своєму волоссі?
На його плече сіла маленька пташка.
«Тільки тебе й бракувало!подумав Кліві.Вона також має мене за кущ і збирається звити гніздечко в моїх гілках. Ну що ж, чудово. Інші кущі ще й заздритимуть».
Пташка легенько дзьобнула Кліві у шию.
«Обережніше,подумав Кліві.Ти ж не збираєшся псувати кущ, який дає тобі притулок?»
Пташка дзьобнула знову. Далі міцно вчепилася кігтиками й почала довбати шию Кліві з швидкістю відбійного молотка.
«Та де ж ти взявся, клятий дятел?»подумав Кліві, намагаючись не вийти з образу куща. Тут він зауважив, що пантера виказує ознаки неспокою. По тому, як пташка разів із п'ятнадцять боляче клюнула його в шию, Кліві не стерпів. Він згріб нещасного птаха у жменю й пожбурив його у пантеру.
Звір хотів схопити пташку зубами, але не встиг. Розгніваний дятел, не розуміючи, що коїться, облетів навкруг голови Кліві й подався шукати спокійнішого куща.
Кліві знову вдав кущ, але тепер це вже не спрацювало. Пантера вдарила його лапою. Кліві зірвався з місця, але перечепився об вовка й сторчголов покотився по землі. Пантера заревла над самісіньким вухом, і Кліві зрозумів, що ось тепер він уже труп.
І тут пантера чомусь завагалася.
Тоді Кліві перевтілився в труп аж до кінчиків пальців. Він був мертвий уже багато днів, навіть тижнів. З нього давно стекла кров. Його тіло розклалося. Все, що від нього залишилосясуцільна гнилизна. Жодна нормальна тварина не доторкнеться до нього, хоч би якою голодною вона була.
Пантера, здавалося, з цим погодилась і відійшла. Голодні вовки завили, але також відступили.
Кліві подовжив термін свого гниття ще на кілька днів. Він повністю зосередився на думці про власну непридатність для їжі, про свою огидність. Ці думки виявилися достатньо переконливими, адже він і справді не міг повірити, що хтось може його їсти.
Пантера поволі відступала, слідом подалися й вовки. Він був врятований! Він міг би хоч усе життя залишатися трупом, якщо це необхідно...
І раптом Кліві справді відчув запах гнилого м'яса. Озирнувся й побачив біля себе величезного птаха, схожого на земного грифа.
Кліві ледь не заплакав. А з цим як упоратися? Повільно переступаючи лапами, птах рушив до нього. Кліві підхопився й відштовхнув грифа ногою. Якщо його хтось і має з'їсти, то все-таки у жодному разі не гриф.
І негайно повернулася пантера. Здавалося, що на її сліпій морді застиг вираз розчарування й гніву. Кліві замахнувся своїм металевим прутом. Якби ж тут було дерево, щоб на нього видертися, якби він мав пістолет, щоб стріляти, чи хоч смолоскип, аби відігнати тварин вогнем...
Кліві миттю збагнув, що знайшов рішення. Він спалахнув вогнем просто в морду пантері, й вона з виттям відскочила. Кліві швидко закрутився на всі боки, пожираючи суху траву, охоплюючи полум'ям чагарники.
Пантера з вовками кинулися навтьоки.
Тепер він справді взяв гору! Як це від початку не згадав, що всі тварини відчувають глибокий, інстинктивний жах перед вогнем. Господи, він повинен стати найбільшою пожежею, яка будь-коли траплялася тут!
Легкий вітерець підхопив, роздмухав його вогонь і покотив ґрунтом. Білки вискакували з кущів і мчали геть від нього. Зграї птахів злітали в небо, пантери, вовки й інші тварини бігли всі вкупі, забувши про мисливський інстинкт, безтямно рятуючись від вогню!
Кліві почав усвідомлювати, що став справжнім телепатом. Із заплющеними очима він міг бачити, відчувати, що відбувається навколо. Він ревів і полум'ям просувався, розганяючи всіх перед собою, відчував їхній страх.
Саме так і мало статися. Хіба людина не завжди була господарем світу завдяки своїй здатності до пристосування й розвиненому інтелекту? Так сталося й цього разу. Пишаючись собою, він перестрибнув вузький струмок за три милі від місця, де почалася пожежа, запалив зарості кущів, спалахнув, розгорівся...
І раптом відчув першу краплю води.
Він і далі горів, але за однією краплею впало п'ять, потім п'ятнадцять, потім п'ятсот. Вода заливала його. Його паливотрава та чагарникишвидко просякли водою.
Він вичерпався.
«Це просто несправедливо»,думав Кліві.
Насправді він мав перемогти. Він грав з цією планетою за її правилами і переміг їїлише для того, щоби звичайне природне явище все зіпсувало.
Тварини потроху почали повертатися.
Дощ перейшов у зливу. Останній спалах полум'я Кліві згас. Він зітхнув і знепритомнів.
... до біса гарна робота. Ти зберіг пошту, а це значить, що ти гарний поштар. Можливо, заслуговуєш на медаль.
Кліві розплющив очі. Поштмейстер стояв над ним, згорда всміхаючись. Кліві лежав на ліжку, над головою бачив вигнуті металеві стіни.
Він був на рятувальному кораблі.
Що сталося?пробурмотів він.
Ми забрали тебе вчасно,сказав поштмейстер.Але ліпше тобі не рухатися поки що. Ми ледь устигли.
Кліві відчув, як корабель злітає, і зрозумів, що вони залишають планету 3-М-22.
Він докульгав до ілюмінатора й подивився на зелений простір унизу.
Ще трохий було б уже запізно,вів далі поштмейстер, який стояв поряд і теж дивився вниз.Ми задіяли систему гасіння саме вчасно. Ти стояв посеред найжахливішої пожежі, яку мені доводилося будь-коли бачити.
Вигляд незайманого зеленого краєвиду внизу вселив поштмейстерові раптовий сумнів. Він ще раз визирнув у ілюмінатор, і вираз його обличчя нагадав Кліві одурену пантеру.
Слухай, а як же тебе не зачепило полум'я?
Необхідна річ
Річард Грегор сидів за своїм столом у трохи занедбаному офісі компанії «ААА Головна міжпланетна служба дезактивації», вкотре переглядаючи список з 2305 найменувань різних предметів, і намагався згадати, чи нічого не пропустив.
Захисний крем проти радіації? Вакуумна запальничка? Набір для очищення води? Начебто все є.
Він позіхнув і глянув на годинник. Арнольд, його партнер, мав зараз повернутися: саме пішов замовляти всі ті 2305 речей і стежити за тим, як їх доправлятимуть на борт космічного корабля. За кілька годин «AAA Головна» мала вирушити на чергове завдання.
Але чи врахували вони все найнеобхідніше? Космічний корабельніби самотній острів у просторі, що мусить сам забезпечувати свою життєдіяльність. Якщо на Дементії ІІ скінчиться квасолятам нема крамниці для поповнення запасів. Жоден ремонтний сервіс не поквапиться туди на допомогу, якщо згорить ізоляційна оболонка головного двигуна. Потріб-но мати на борту запасну ізоляцію, інструменти для її заміни та інструкцію щодо виконання ремонтних робіт. Космос надто великий, щоб можна було за кожної пригоди розраховувати на рятувальну операцію.
Екстрактор кисню? Сигарети? «Це нагадує перелік асортименту товарів у супермаркеті»,подумав Грегор.
Він відсунув список убік, дістав пошарпані карти й почав розкладати складний пасьянс, який сам і вигадав.
За кілька хвилин у офіс повернувся безтурботний Арнольд.
Грегор підозріливо глянув на партнера. Коли низенький хімік заходив отак бадьоро, аж підстрибом, а його кругле обличчя випромінювало щастя, це зазвичай віщувало проблеми для «AAA Головної».
Ти все купив?стривожився Грегор.
Я зробив дещо ліпше,гордовито повідомив Арнольд.
Запуск має відбутися
І він таки відбудеться,Арнольд примостився на краєчок столу.Я просто заощадив нам значну суму.
Тільки не це,зітхнув Грегор.І як же саме?
Подумай,Арнольд був у захваті,просто спробуй підрахувати, скільки зайвих витрат на оснащення кожної звичайнісінької експедиції. Ми закуповуємо 2305 предметів, які нам буцімто можуть знадобитися. Вага корисного вантажу обмежується, наша житлова площа звужується через речі, які ніколи не використовуються.
За винятком одного-двох разів,нагадав Грегор,коли вони врятували нам життя.
Я це врахував,відповів Арнольд.Я ретельно вивчив проблему, й мені вдалося значно скороти-ти список. Пощастило: я знайшов одну річ, справді необхідну в експедиції. Незамінну річ.
Грегор підвівся і з висоти свого зросту глянув на партнера. Безліч різноманітних здогадів вихором закружляли у його думках, і він із зусиллям опанував себе.
Арнольде,мовив він,не знаю, що ти накоїв. Та ліпше для тебе, якщо ці 2305 предметів опиняться на борту, і то якнайшвидше.
Це неможливо,з нервовим смішком заперечив Арнольд,я витратив усі гроші. Проте ця штука цілком окупиться.
Яка ще штука?
Це справді дуже потрібна річ. Прийдемо на корабель, і я покажу її тобі.
Грегор не зміг витягти з нього більше жодного слова. Арнольд таємниче посміхався весь час, поки вони їхали до космопорту Кеннеді. Їхній корабель, запланований до зльоту за кілька годин, уже стояв на стартовій позиції.
Арнольд хвалькуватим жестом відчинив люк.
Можеш заходити й дивитися!крикнув він.Ось мрія всіх експедицій.
Грегор увійшов у корабель і побачив якусь велику фантастичну з вигляду машину, що зусібіч блищала циферблатами, лампочками та індикаторами.
Що воно таке?поцікавився Грегор.
Гарна, чи не так?Арнольд лагідно погладив машину.Її тримав у себе Джо, міжзоряний лахмітник. Я виманив у нього це диво за безцінь.
Грегор відразу все зрозумів. Раніше він уже мав справу з міжзоряним лахмітником Джо, й завжди це закінчувалося швидкою катастрофою. Пристрої Джо таки працювали, інша річяк саме та як довго.
Грегор суворо виголосив:
Жоден прилад Джо не злетить більше зі мною в космос. Можливо, нам вдасться продати це на металобрухт.
Він роззирнувся навколо в пошуках достатньо замашної залізяки, щоб розтрощити пристрій.
Зажди,попросив його Арнольд,дай я хоч покажу її тобі в роботі. Візьмімо таку ситуацію. Ми знаходимося в глибокому космосі. Головний двигун вийшов з ладу. Під час огляду ми виявили, що відкрутилася дюралева гайка на третій шестерні. Ми не можемо знайти цю гайку. Що ми маємо робити?
Беремо нову гайку з 2305-ти предметів, які спакували на випадок подібної надзвичайної ситуації,відповів Грегор.
Та от біда! Ти не включив до списку дюралевих гайок на чверть дюйма!переможно виголосив Арнольд.Я перевіряв. І що ж тоді?
Ну, не знаю,протягнув Грегор.А ти що пропонуєш?
Арнольд підійшов до машини й натиснув кнопку. Голосно й чітко промовив:
Дюралева гайка, діаметр чверть дюйма.
Машина неголосно загула. Лампочки замиготіли. Панель відсунулася, відкриваючи блискучу, щойно виготовлену дюралеву гайку.
Ось що ми робитимемо у подібних випадках,сказав Арнольд.
Так, добре,кивнув не надто вражений Грегор,вона виробляє гайки. Що ще вона може робити?
Арнольд знову натиснув кнопку.
Фунт свіжих креветок.
Коли панель відсунулася, вони побачили й це.
Треба було замовити чищених,сказав Арнольд.
Він натиснув кнопку.
Графітовий стрижень, чотири фути завдовжки з діаметром два дюйми.
Цього разу панель відкрилася ширше, щоб зміг пройти стрижень.
Що ще вона може виготовити?поцікавився Грегор.
А чого б ти забажав?посміхнувся Арнольд.Тигреня? Карбюратор моделі А? Лампочку на двадцять п'ять ватт? Жуйку?
Ти маєш на увазі, що вона може все?не міг повірити Грегор.
Геть усе на світі. Це Конфігуратор. Хочешспробуй сам.
Грегор спробував і швидко отримав пінту прісної води, наручного годинника та банку соусу.
Ну-ну,тільки й спромігся вимовити він.
Тепер ти зрозумів, що я мав на увазі? Хіба це не ліпше, ніж перти з собою 2305 предметів? Чи не простіше і розумніше виготовляти все тоді, коли це потрібно?
Та воно наче й добре,зітхнув Грегор,але...
Але що?
Грегор похитав головою. Справдіщо? Ніби не було до чого прискіпатися. Просто його досвід підказував, що жодні мудровані пристрої ніколи не виявляються такими корисними, надійними та безвідмовними, якими видаються на перший погляд.
Він трохи подумав і знову натиснув кнопку.
Транзистор серії GE 1324E.
Машина загула, панель відсунулася. Перед ним з'явився крихітний транзистор.
Здається, вона справді працює дуже добре,мусив визнати Грегор.А що ти там робиш?
Чищу креветки,озвався Арнольд.
Поки партнери ласували чудовими креветками, надійшов дозвіл на старт. За годину корабель був уже в космосі.
Вони прямували на Деннет IV, планету середнього розміру в зоряному скупченні Сикофакс. Деннет була доволі спекотною, вкритою хмарами, родючою планетою і мала тільки один серйозний недоліктам випадало забагато дощів. На Деннеті зливи періщили майже безперервно, а коли не було дощу, то він мав от-от піти.
Упоратися з цим було не складно. Основними прийомами контролю клімату всі володіли доволі добре, адже від подібних труднощів страждали багато світів. «AAA Головній» знадобиться всього кілька днів, щоб зупинити безперервний дощ і змінити погоду.
Подорож минула без жодних пригод, і партнери побачили Деннет. Арнольд вимкнув автопілот і провів корабель крізь товстий шар хмар. Приблизно милю вони рухалися в сивій пелені туману. Нарешті побачили вершини гір. Арнольд знайшов пласку сіру рівнину без ознак рослинності.