Він обернувся до лікаря, щоб подивитися, як це безглузде одкровення вплинуло на нього. Якщо воно й збентежило Семпсона, він цього нічим не виказав. Лікар спокійно розкурив свою люльку вказівним пальцем лівої руки, який і далі тлів, потім дмухнув на палець, загасив його й мовив:
Так-так, будь ласка, продовжуйте.
Продовжувати? Але це все, і проблема саме в цьому!
На яскравій килимовій доріжці Семпсона з'явилася пляма завбільшки як монета. Потемніла, по-щільнішала, перетворилася на маленьке фруктове деревце. Семпсон зірвав один з пурпурових стручків, понюхав його й поклав на стіл. Він обвів Ланігана суворим і водночас сумним поглядом.
Ви раніше вже розповідали мені про світ із вашого сновидіння, Томе.
Ланіган кивнув.
Ми обговорили це питання, простежили його походження, дослідили його значення для вас. Протягом останніх місяців ми, на мою думку, виявили причину, з якої ви відчуваєте потребу мучити себе цими страхами.
Ланіган ледь помітно кивнув.
Однак, ви відмовляєтеся це зрозуміти,провадив Семпсон.Ви щоразу забуваєте: світ із вашого сновидінняце лише сон, не що інше, як сон, керований довільними законами, які ви самі винайшли для задоволення власних психічних потреб.
Я би хотів у це повірити,зітхнув Ланіган,та лихо в тім, що цей клятий світ із мого сновидіння надто логічний.
Зовсім ні,заперечив Семпсон.Вам так здається лише тому, що ваша омана герметична, замкнена на собі й сама себе підтримує. Дії людини засновані на певних припущеннях про природу світу. Якщо ви погоджуєтеся з цими припущеннями, будь-чия поведінка видається цілком логічною. Але змінити ці припущення, ці основні аксіоми, майже неможливо. Наприклад, як ви доведете людині, що її не контролює таємне радіо, яке чує лише вона?
Я збагнув суть проблеми,пробурмотів Лані-ган.І щось подібне відбувається зі мною?
Саме так, Томе. Ви хочете, щоб я вам довів, нібито цей світ справжній, а світ із вашого сновидінняні. Ви готові відмовитися від власної фантазії, якщо я наведу необхідні докази.
Так, саме так!вигукнув Ланіган.
Але ж розумієте, я не можу їх надати,усміхнувся Семпсон,бо природа світу очевидна, але довести її неможливо.
Ланіган замислився на мить. Нарешті мовив:
Послухайте, док, але ж я не настільки хворий, як, скажімо, цей хлопець із секретним радіо?
Ну звичайно. Ви розумніший, раціональніший. У вас є сумніви щодо реальності світу, але, на щастя, ви сумніваєтеся також і стосовно реальності вашої ілюзії.
Тоді спробуйте,попросив Ланіган,я розумію, що це складно, але заприсягнуся вам: сприйматиму все, що зможу змусити себе сприйняти.
Це справді не моя галузь,зітхнув Семпсон,такими проблемами займається метафізика. Не думаю, що достатньо кваліфікований...
Давайте спробуємо,благав Ланіган.
Ну, гаразд,Семпсон наморщив чоло, зосередився й мовив:Мені здається, що ми перевіряємо світ через власні відчуття, тому для остаточного аналізу маємо спиратися саме на них.
Ланіган кивнув, і лікар продовжив:
Отже, ми знаємо, що річ існує, бо наші відчуття свідчать про її існування. Як ми зазвичай перевіряємо правильність наших спостережень? Порівнюючи їх із відчуттями інших людей. Ми знаємо, що наші відчуття не вводять нас в оману, якщо відчуття інших людей теж вказують на існування речі, про яку йдеться.
Ланіган це обміркував і відповів:
Тому реальний світ є просто тим, чим він уявляється більшості людей.
Семпсон скривився.
Я ж вам казав,почав він знову,що метафізикане моя парафія. Проте гадаю, що це прийнятний аргумент.
Так... Але, док, якщо припустити, нібито всі ці спостерігачі помиляються? Наприклад, припустимо, існує безліч світів і багато реальностей, а не єдина? Припустімо, що це просто одна довільна сутність, складена з нескінченного числа сутностей? Або що природа самої реальності здатна змінюватися і що я незбагненним чином можу сприймати ці зміни?
Семпсон зітхнув. Витяг маленького зеленого кажана, що тріпотів крильцями у нього під курткою, неуважно ляснув по ньому лінійкою.
Отож-бо,озвався він.Я не можу спростувати жодного вашого припущення. Гадаю, Томе, ліпше обговорити ваше сновидіння.
Ланіган скривився.
Я справді не хотів би. Я відчуваю...
Знаю, що ви відчуваєте,Семпсон ледь помітно всміхнувся.Але ж це зможе все довести або спростувати раз і назавжди, чи не так?
Думаю, що так,кивнув Ланіган. А далі спробував набратися сміливості й заговорив:Отже, мій сон починається з
Щойно він заговорив, його охопив добре знайомий жах. Він відчув раптове запаморочення й нудоту. Ланіган спробував підвестися з дивана. Обличчя лікаря розпливалося перед ним. Він побачив полиск металу й почув слова Семпсона:
Постарайтеся заспокоїтись... короткочасний напад... спробуйте згадати щось приємне.
Потому чи то Ланіган, чи то світ, чи вони обидва зникли...
До Ланігана повернулася свідомість. Можливо, минув якийсь час, а, можливо, й ні. Можливо, щось сталося, а, може, й не сталося нічого. Ланіган сів і глянув на Семпсона.
Як ви зараз почуваєтеся?запитав лікар.
Зі мною все гаразд,сказав Ланіган.А що сталося?
Вам було зле. Не переймайтеся.
Ланіган знову ліг і спробував заспокоїтися. Лікар сидів за столом, щось занотовував. Ланіган заплющив очі, порахував до двадцяти, потім обережно розтулив повіки. Семпсон і далі писав.
Ланіган роззирнувся кімнатою, нарахував п'ять картин на стінах, перерахував їх ще раз, подивився на зелений килим, насупився й знову заплющив очі. Цього разу він порахував до п'ятдесяти.
Ну, бажаєте про це поговорити?Семпсон закрив свої записи й повернувся до нього.
Ні, не зараз,похитав головою Ланіган. (П'ять картин, зелений килим.)
Будь ласка, як скажете,погодився лікар.Гадаю, наш час майже вичерпано. Але якщо хочете полежати в передпокої...
Ні, дякую, я піду додому,відповів Ланіган.
Він устав, перейшов зеленим килимом до дверей, подивився на п'ять картин і на лікаря, який заспокійливо усміхався. Потім Ланіган вийшов з кабінету, перетнув передпокій, далі коридором попрямував до сходів і нарешті спустився на вулицю.
Він ішов і дивився на дерева, на яких зелене листя очікувано легко тріпотіло від легкого вітерцю. На вулиці було багато транспорту, який згідно зі здоровим глуздом рухався однією смугою в один бік, іншоюв протилежний. Небо було незмінно блакитним і вочевидь залишалося таким уже давно.
Сон. Він щипнув себе, чи йому наснилося, що щипнув? Не прокинувся. Ланіган закричав, чи йому наснилося, що закричав? І знову не прокинувся.
Він опинився на знайомій території своїх нічних жахів. Але це тривало трохи довше, ніж зазвичай. Отже, це вже не сон. (Сонце просто трішки коротше життя, життятрішки довший сон.) Ланіган здійснив перехід, або перехід створив Ланігана. Неможливе стало тим, що мало статися.
Асфальт не розступався в нього під ногами. Над ним височіла будівля міського відділення Першого Національного банку. Вона була тут учора, вона буде тут завтра. Безглуздо позбавлена будь-яких перспектив, вона ніколи не стане гробницею, літаком або кістяком доісторичного монстратупо залишатиметься будівлею з бетону й сталі, з божевільною впертістю зберігаючи свою стабільність, допоки не прийдуть чоловіки з інструментами й не почнуть терпляче її руйнувати.
Ланіган ішов цим скам'янілим світом під блакитним небом, оточеним на видноколі легким білим маревом: воно мовби обіцяло щось нездійсненне. Транспорт рухався правим боком шляху, люди переходили вулицю на перехрестях, годинники показували час однаково до хвилини.
Десь за містом розкинулися поля і села, й Ланіган знав, що трава там не росте на очах, вона не рухається. Тобто, вона, безумовно, росте, але непомітно, не відчутно для людини. І гори, темні й високігіганти, що ніби застигли в русі, але їм не судилося крокувати під золотавим (або фіолетовим чи зеленим) небом.
Це був заморожений світ. Це був світ повільних змін, світ передбачуваності, буденності, звикання. Це був світ жахливої, просто неминучої нудьги. Світ, у якому зміни, рухливі мов ртуть, зводилися до млявого, неохочого розтікання клею.
Через це магія феноменального світу була тут неможлива.
А без магії просто неможливо жити.
Ланіган закричав. Він кричав, поки навколо збиралися люди, які дивилися на нього (але нічого не робили й ні на що не перетворювалися). Далі, як і мало бути, прийшов поліцейський (але сонце жодного разу не змінило своєї форми), а потім швидка допомога помчала незмінною вулицею (на чотирьох колесах, а не на любих серцю трьох чи двадцяти п'яти). Машина швидкої допомоги відвезла його до будівлі, яка очікувано стояла на своєму місці, і там він багато спілкувався з людьми, які залишалися такими, як були, не змінювалися й навіть просто не мали здатності до змін. Вони ставили йому запитання в кімнаті з незмінно білими стінами.
Ланігану призначили відпочинок, спокій, ліки. Це, на жаль, була саме та отрута, за допомогою якої він силкувався позбутися своєї проблеми. Звичайно, доза виявилася зависокою.
Він не помер, отрута була не надто якісною. Натомість Ланіган остаточно збожеволів. Його виписали за три тижні, як типового пацієнта після типового лікування.
Зараз він походжає собі вулицями, вважаючи зміни неможливими. Він став мазохістомйого надихає нахабна правильність речей. Він став садистомпроповідує іншим божественну природу механічного порядку речей.
Чоловік повністю асимілювався із власним божевіллям чи божевіллям світу в усіх сенсах, крім єдиного. Ланіган нещасливий. Порядок і щастянесумісні речі, яких не може примирити всесвіт.
Дипломатичний імунітет
Проходьте, панове,посол запросив їх до апартаментів, наданих йому Державним департаментом,сідайте, будь ласка.
Полковник Серсі сів, придивляючись до персони, яка викликала ажіотаж у всьому Вашингтоні. З вигляду посла ніяк не можна було сказати, що він становить певну загрозу. Це був худорлявий чоловік у класичному коричневому твідовому костюмі, також наданому Державним департаментом. Обличчя мав розумне, витончене та байдуже.
«Людина як людина»,подумав Серсі, вивчаючи прибульця холодним безстороннім поглядом.
Чим можу прислужитися?посміхнувся посол.
Президент доручив мені вашу справу,сказав Серсі.Я ознайомився з доповіддю професора Дар-ріґа,він кивнув убік вченого зі свого супроводу,але хотів би почути все особисто від вас.
Авжеж,прибулець запалив сигарету. Здавалося, він щиро тішиться тим, що до нього звернулися. Це здивувало Серсі, адже за тиждень, який минув від приземлення інопланетянина, у нього вже побували ледь не всі видатні вчені країни.
«Але у скруті завжди звертаються до армії»,нагадав собі Серсі. Він розвалився на стільці, недбало заклав руки в кишені. Правицею стиснув знятий із запобіжника пістолет сорок п'ятого калібру.
Я прибув,почав інопланетянин,як повноважний посол імперії, що займає половину галактики. Я хочу передати вітання від мого народу й пропозицію стосовно вступу до нашого союзу.
Зрозуміло,відповів Серсі,але у деяких вчених склалося враження, ніби це приєднання ви вважаєте обов'язковим.
Ви приєднаєтеся,посол випустив дим із ніздрів.
Серсі помітив, що Дарріґ заціпенів на своєму стільці й закусив губу, тож перемістив пістолет так, щоб легко вихопити в разі потреби.
Як ви дізналися про нас?запитав він.
За кожним із повноважних послів закріплена нерозвідана ділянка космосу,пояснив інопланетянин.Ми обстежуємо кожну зірку цієї ділянки на наявність планет у її системі й кожну планетуна наявність розумного життя. Як ви знаєте, розумне життя в галактиці трапляється не надто часто.
Серсі кивнув, хоча й уперше чув про це.
Коли знаходимо таку планету, ми приземляємося, ось як я, наприклад, і готуємо мешканців до вступу в наше об'єднання.
А як ваш народ дізнається, що ви знайшли розумне життя?поцікавився Серсі.
Існує механізм сповіщення, який є частиною структури нашого організму,відповів посол.Він спрацьовує, коли ми виявляємо населену планету. Цей сигнал постійно надходить у космос і може сприйматися на відстані кількох тисяч світлових років. Кораблі спеціального призначення постійно перебувають у межах зони отримання сигналу від кожного посла, відстежуючи такі повідомлення. Коли вони отримують повідомлення, на відповідну планету відсилається команда для колонізації.
Він обережно струсив попіл із сигарети об край попільнички.
Цей метод має очевидні переваги порівняно з надсиланням об'єднаних груп для дослідження та колонізації. Він дає змогу уникнути відрядження багатьох людей для пошуку, який може тривати впродовж десятиліть.
Зрозуміло,повторив Серсі, обличчя якого й далі залишалося непроникним,ви можете детальніше розповісти про ці повідомлення?
Вам ні до чого знати більше. Сигнал не можна виявити вашими методами, і, таким чином, не можна перехопити. Він передається, поки я живий.
Дарріґ затримав подих і глянув на Серсі.
Тобто, якщо ви перестанете транслювати сигнал,обережно перепитав Серсі,нашої планети не зможуть знайти?
Доти, поки цю ділянку космосу не почнуть досліджувати знову,підтвердив дипломат.
Як уповноважений представник Президента Сполучених Штатів, прошу вас припинити передавання сигналу. Ми не бажаємо входити до складу вашої імперії.
Мені шкода,посол легко знизав плечима. Серсі стало цікаво, скільки разів і на скількох інших планетах він уже грав цю сцену.
Я справді нічого не можу вдіяти,посол підвівся.
То ви не зупините сигнал?
Я не в змозі це зробити. Не можу контролювати послання після його активації. Дипломат відвернувся і відійшов до вікна.
Однак, я підготував для вас філософську концепцію переходу під нашу владу. Мій обов'язок, як посла,максимально полегшити його для вас. З цієї концепції логічно випливає, що
Коли посол став біля вікна, Серсі вихопив з кишені пістолет і вистрілив. Зробив шість пострілів майже миттєво, посилаючи кулю за кулею,у голову й у спину посла, та раптом здригнувся. Посла вже не було біля вікна!
Серсі та Дарріг перезирнулися. Останній промимрив щось про привиди. Аж раптом посол повернувся.
Ви гадали, що це так просто зробити?усміхнувся він.Ми, посли, обов'язково наділені дипломатичною недоторканністю.
Він помацав один з отворів у стіні, залишений кулею.
Якщо ви досі не зрозуміли, дозвольте пояснити: ви не в змозі вбити мене Навіть не збагнете природи мого захисту.
Посол глянув на співрозмовників, і тієї ж миті Серсі відчув його цілковито чужу сутність.
Бувайте, панове,сказав прибулець.
Дарріґ і Серсі мовчки повернулися до штаб-квартири операції.
Хоча ніхто насправді й не сподівався, що посла можна буде легко вбити, всіх шокувало те, що кулі проти нього цілком безсилі.
Гадаю, ви все бачили, Меллі?запитав Серсі, переступаючи поріг.
Худорлявий психіатр із уже помітною лисиною сумно кивнув:
Ще й зняв на відео.
Цікаво, що ж там у нього за концепція,промимрив Дарріґ ніби сам до себе.
Нерозумно було очікувати, що ваш план спрацює. Жодна раса не відрядила би посланця з таким повідомленням, сподіваючись, що він виконає завдання. Якщо тільки він не мав би достатньо ефективного захисту,сумно закінчив психіатр.
Серсі пройшов кімнатою і став перед екраном. Апартаменти послові надали особливі. Їх поквапливо облаштували за два дні по тому, як він приземлився й оголосив свою пропозицію. Стіни обшили сталевими й свинцевими пластинами та начинили відеокамерами, магнітофонами й бозна ще якою апаратурою.
Це було просто останнє слово в обладнанні камери смертника.
На екрані Серсі побачив посла, який сидів за столом і набирав на ґаджеті, теж наданому урядом, якийсь текст.
Агов, Харрісоне!покликав Серсі,може, вдамося до плану номер два?
Гаррісон вийшов з бічної кімнати, де перевіряв обладнання, з'єднане з апартаментами посла. Він старанно перевірив манометри, встановив елементи керування й глянув на Серсі.
Ну що?поцікавився він.
Давай.
Ceрcі не відривався від екрана. Посол і далі набирав текст.
Коли Харрісон повернув перемикач, кімнату раптово заповнило полум'я. Вогонь виривався з прихованих отворів у стінах, стелі й підлозі.