Раптом ці роздуми брутально перервала група озброєних людей, що вигулькнула не знати звідки й заступила йому шлях. Всі в масках, крислатих чорних капелюхах, обвішані стрічками набоїв, водночас мальовничі й страхітливі з вигляду.
Один, вочевидь ватажок, вийшов наперед. То був немолодий чоловік, лисий, з густими чорними вусами і потворним червоним обличчям.
Ну-бо,гукнув він,показуй перепустку!
Не думаю, що знайду її в себе,скромно озвався Бакстер.
Нахаба, та ще й без перепустки!заволав старий.ЯПабло Стейнмец, і лише я видаю тут усі перепустки! Не пригадую, що бачив тебе тут раніше.
Я нетутешній,щиро зізнався Бакстер,звичайний перехожий.
Чоловіки у чорному огидно посміхалися, штовхаючи один одного ліктями. Пабло Стейнмец почухав неголене підборіддя і протяг:
Еге, синку, то ти намагаєшся пройти приватною дорогою без дозволу власника, тобто без мого дозволу, тож вважаю, що ти порушив моє право на власність.
Але як може хтось мати приватну дорогу в центрі Нью-Йорка?безневинно поцікавився Бакстер.
Я сказавмоє, значить моє,Пабло Стейн-мец, погладив пальцями зарубки на стволі свого сімдесят восьмого вінчестера,все просто, приблудо, тож плати або граємо у мою гру.
Бакстер поліз по гаманець і не знайшов його. Мабуть, капітан контрабандистського суденця на прощання за давньою звичкою не оминув Стівової кишені.
Немає в мене грошей,Бакстер нервово засміявся,мабуть, доведеться повернутися.
Стейнмец похитав головою:
Назад, чи впереддорога однаково платна. Плати або грай.
Що ж, давайте грати,зітхнув Бакстер.А що за гра?
Ти біжиш,пояснив старий Пабло,а ми по черзі стріляємо тобі в потилицю. Хто поцілить, виграє індичку.
Це ж нечесна гра!вигукнув Бакстер.
Згоден, що умови жорсткуваті,м'яко мовив Стейнмец,але правила є правила, навіть і за анархії. Отже, якщо виявиш достатню спритність і вирвешся на волю...
Бандити знову загиготіли, дістаючи зброю та зсовуючи вище чорні крислаті капелюхи. На Бакстера чекала неминуча смерть.
І цієї миті почувся крик:
Зупиніться!
Кричала жінка. Бакстер повернувся і побачив високу руду дівчину. Вона пройшла поміж бандитів, які розступилися. На ній були штани, як у тореадорів, пластикове взуття та гавайська блузка. Екзотичний одяг підкреслював зухвалу красу. У волоссі полум'яніла паперова троянда, нитка штучних перлів підкреслювала струнку лінію шиї. Бакстер ніколи не бачив такої запаморочливої краси.
Пабло Стейнмец насупився й підкрутив вуса.
Флейм!проревів він.Якого біса ти тут робиш?
Я припиняю вашу дурнувату гру, тату,відмахнулася дівчина,бо хочу поговорити з цим тюхтієм.
Це чоловічі справи,заперечив Стейнмец.Приблудо, готуйся втікати!
Незнайомцю, ані руш!скрикнула Флейм, і в її руці з'явився маленький смертоносний «деррі-нджер».
Батько та дочка схрестили погляди. Старий Пабло не витримав.
Чорт забирай, годі Флейм,пробурчав він,правила є навіть для тебе. Порушник не може заплатити, тож нехай грає з нами.
Гаразд,погодилася Флейм і дістала з-під блузки срібну двадцятидоларову монету.
Ось вам!дівчина кинула монету під ноги Пабло.Я сплатила викуп і теж маю право грати. Проходь, незнайомцю.
Вона взяла Бакстера за руку й повела за собою. Бандити спостерігали за ними, так само посміювались і штовхаючи один одного ліктями, поки Стейнмец сердито не зиркнув на них. Старий Пабло похитав головою, почухав вухо, висякався й мовив:
Ну що за дівка!
Сказав ніби й сердито, але в тоні вгадувалося батьківське замилування.
5
Місто вкрила ніч, і бандити розбили табір на розі Шістдесят дев'ятої вулиці та Вест-Енд авеню. Чоловіки у чорних капелюхах розмістились на відпочинок біля вогнища. На рожні смажився соковитий шмат яловичини, свіжозаморожені овочі з пакетів кипіли в чималому чорному казані. Старий Пабло Стейнмец, тамуючи фантомний біль у дерев'яній нозі, присмоктався до пляшки мартіні. Десь у темряві самотній пудель виттям викликав подругу.
Стів та Флейм сиділи осторонь. Всі мовчали, здаля долинало ревіння сміттєвозів. Чудова ніч зачарувала обох. Їхні пальці зустрілися й сплелись.
Нарешті Флейм заговорила:
Стіве я тобі подобаюся?
Звісно, подобаєшся,відповів Бакстер і обійняв її за плечі, дружньо, без жодної двозначності.
Ну, я гадала,мовила донька бандита,я гадала...вона раптом замовкла, ніби засоромилася, й продовжила:Стіве, чому ти не відмовишся від цих самовбивчих перегонів? Чому ти не залишишся тут, зі мною! У мене є земля, Стіве, реальна землясто квадратних ярдів на Нью-Йоркському центральному сортувальному майданчику! Ми з тобою, могли б разом її обробляти!
Бакстер на якусь мить відчув спокусуяк і кожен на його місці. Він не міг не помітити почуттів вродливої розбійниці, так само, як не міг бути цілком байдужим до її принад. Своєрідна краса й гордовита вдача Флейм Стейнмец, навіть без такої зваби, як земля на посаг, легко розтопили б серце будь-якого чоловіка. Стів розхвилювався, його рука міцніше обхопила тонкі плечі дівчини.
Але вже наступної миті гору взяла вірність. Флейм могла викликати романтичне почуття, миттєвий екстаз, пережити який чи не кожен з нас мріє все життя. Та Адель була його коханням з дитинства, його дружиною, матір'ю його дітей, терплячою подругою. Людині з вдачею Стіва Бакстера не залишалося вибору.
Дівчина вочевидь не звикла до відмов. Мов ошпарена пума, вона гнівно погрожувала, що роздере серце Бакстера нігтями й підсмажить на вогні. Її чудові очі палали, вона вся тремтіла з люті.
Однак Стів Бакстер зі спокійною впевненістю стояв на своєму. І Флейм усвідомила, що ніколи не покохала б Стіва, якби він мав іншу вдачу. І збагнула, що її бажання не здійсниться.
Тож вранці вона не зупиняла мандрівника, коли він вирушав у дорогу. Навіть заспокоїла розлюченого батька, який волав, що того небаченого дурня, який не тямить, що втрачає, слід затримати для його ж користі.
Усе марно, тату, хіба не бачиш?умовляла Флейм.Все одно він піде своїм шляхом, навіть під загрозою смерті.
Пабло Стейнмец ще трохи побурчав і нарешті вгамувався. А Стів Бакстер продовжив свою відчайдушну Одіссею.
6
Він заглибився у центр міста, велелюдний і переповнений до критичної межі. Очі сліпили неонові спалахи, у вухах вирував невпинний міський гамір. Стів нарешті потрапив у зону дії безлічі знаків:
ОДНОБІЧНИЙ РУХ
ПРОХОДУ НЕМАЄ
ОСЬОВУ НЕ ПЕРЕТИНАТИ
ЗАКРИТО У НЕДІЛЮ І НА СВЯТА
ЗАКРИТО У БУДНІ
ЛИШЕ ЛІВИЙ ПОВОРОТ.
Продираючись крізь цей лабіринт настанов, що заперечували одна одну, він випадково натрапив на неозору територію злиднів, яку називають Центральним парком. Перед ним, скільки сягало око, кожен квадратний фут займали жалюгідні халупи, злиденні намети, пошарпані хижки та бридкі забігайлівки. Його несподівана поява серед мешканців парку викликала коментарі, які не віщували нічого доброго. Ті, хто тут жив, з доброго дива побачили в ньому представника санітарної інспекції та зібралися накривати свої малярійні колодязі, забивати трихінозних свиней і вакцинувати дітей. Навколо нього зібрався натовп. Хто розмахував милицями, хто вигукував погрози.
На щастя, чийсь несправний тостер викликав коротке замикання. У темряві, скориставшись сум'яттям, Стів накивав п'ятами.
Але тепер він опинився в районі, де вуличні знаки давно знищили, щоби заплутати податківців. Сонце не визирало з-за хмар. Навіть компас не працював через завали металобрухту, що залишився від легендарної підземки міста.
Стів Бакстер зрозумів: він безнадійно програє.
Але й далі затято шукав дорогу з мужністю, яку перевершувала лише безпорадність перед обставинами. Довгі дні він блукав вулицями без табличок з назвами, проминав нескінченні купи піщанику, гори товченого скла, звалища старих автівок та іншого подібного добра. Затуркані мешканці відмовлялися відповідати на його запитання, побоюючись, що він може бути з ФБР. Хилитаючись, він посувався далі, не в змозі добути собі їжу чи питво. Боявся навіть відпочити, щоб його ненароком не затоптав натовп.
Жалісливий соціальний працівник зупинив Бакстера саме тоді, коли він збирався напитись із фонтана, зараженого гепатитом. Цей мудрий сивий чоловік допоміг Стіву трохи отямитися в своїй хатині, збудованій з газет, згорнутих у рулони. Він стояв неподалік від порослих мохом руїн Лінкольн-центру. Старий радив Бакстеру відмовитися від божевільного квесту й присвятити життя допомозі жалюгідним, здичавілим, численним юрбам людей, які страждають, куди не глянь.
Такий шляхетний ідеал майже навернув Стіва в цю віру. Але саме тоді, на щастя, він почув зі старенького телевізора соціального працівника останні новини про хід перегонів.
Багатьох учасників спіткала доля, до якої приречені всі, хто страждає від урбаносинкразії. Фрейхофф Сент-Джон потрапив у в'язницю за забруднення середовища другого ступеню. Група, яка перетнула міст Верразано, згодом зникла серед засніжених вершин Бруклінських висот без жодних слідів.
Бакстер зрозумів, що він досі має шанс на перемогу.
7
З новими силами й у піднесеному настрої він знову долучився до перегонів. Але надмірна самовпевненість часом небезпечніша за найглибшу депресію. Швидко рухаючись на південь, він дедалі прискорював крок. Але поступово втратив пильність і не озирався навколо не так уважно, як варто було б. Тож невдовзі виявилося, що виправляти цю помилку запізно. Стів з жахом усвідомив, що йде дорогою з однобічним рухом, з якої неможливо звернути. Цей шлях і був прямим проходом до терра інкогнітаДжонс-Біч, Фає Айленда, Пачоджоу та Іст Хемптона.
Ситуація вимагала негайних дій. Ліворуч височіла глуха бетонна стіна. Праворучогорожа, що сягала його пояса, з написом:
ЗАБОРОНЕНО ПЕРЕТИНАТИ
ВІД 12:00 ДО 00:00
У ВІВТОРОК І СЕРЕДУ.
Була пообідня година вівторкачас заборони. Однак Стів без вагань поліз через бар'єр.
Відплата прийшла миттєво й страшно. Камуфльована поліційна машина зненацька вискочила з однієї із сумнозвісних міських засідок. Поліцейські полювали на Стіва, запекло стріляючи у натовп. (У цю нещасливу добу, згідно з законом, поліція могла стріляти під час затримання злочинця.)
Бакстер сховався в найближчій кондитерській крамниці. Через безвихідь уже ладен був здатися. Але це навряд йому допомогло б, адже в'язниці були переповнені. Град куль стримував його, а суворі поліцейські вже встановлювали міномети та переносні вогнемети.
Скидалося на те, що край покладено не лише сподіванням Стіва Бакстера, а й самому його життю. Лежачи на підлозі серед барвистих льодяників та потрощених цукерок, він готувався віддати душу Богові й гідно зустріти свій кінець.
Але з'ясувалося, що розпач був таким само передчасним, як і недавній оптимізм. Пролунав сигнал тривоги. Стів підняв голову й побачив, що група озброєних людей ззаду напала на поліційне авто. За-скочених зненацька поліцейських атакували також з флангів і знищили всіх до єдиного.
Бакстер вийшов, аби подякувати рятівникам, і зустрів Флейм O'Роурк Стейнмец. Чарівна розбійниця не змогла забути незнайомця, який так припав їй до душі. Попри бурхливі протести батька-п'яниці вона йшла слідами Стіва й підоспіла саме вчасно.
Чоловіки у чорних капелюхах розграбували крамницю та з галасом подалися геть. Флейм зі Стівом усамітнилися в темряві й безлюдді занедбаного ресторану Говарда Джонсона. Там, серед руїн більш делікатнішої доби з її мертвим гуманізмом, і мала би розігратися зворушлива любовна сцена. Однак відбулася лише коротка й невимовно гірка інтермедія. А далі Стів Бакстер знову поринув у ворожу атмосферу міста.
8
Уперто просуваючись уперед, він мружився від їдкого смогу, стиснувши побілілі губи в тонку риску. Прямував до рогу Сорок дев'ятої вулиці та Восьмої авеню. Раптом умови змінилися з блискавичною швидкістю, природною для міст-джунглів.
Перебігаючи вулицю, Бакстер почув глибоке, лиховісне ревіння і зрозумівце перемкнувся сигнал світлофора. Водії, розлючені днями очікування у заторах, не зважаючи на жодні перешкоди, одночасно натиснули на педалі акселераторів. Стів Бакстер опинився просто на шляху в зграї механічних хижаків.
Тепер перетнути широчезну вулицю в будь-якому напрямку було неможливо.
Та Бакстер зреагував миттєво: відкинув накривку люка й зник під землею. І саме вчасно, можливо, за якусь частку секунди до неминучої загибелі. Згори почулося скреготіння металу й важкі удари від зіткнень автомобілів.
Чоловік просувався вперед каналізаційними тунелями. Ця мережа, хоч і щільно заселена, виявилася менш небезпечною за дороги на поверхні. Стів нара-зився лише на єдину неприємність, коли його накрила хвиля смердючих відходів біля відстійника.
Врахувавши сумний досвід, Бакстер відвоював у одного з місцевих мешканців каноевкрай необхідне для подорожі під землею. Нарешті дістався рогу Сорок другої вулиці та Восьмої авеню, де ударом хвилі його винесло на поверхню.
Тепер заповітна мета була вже близько. Залишився один, лише один кварталі він буде на Таймс-сквер біля Земельного управління!
Та саме цієї миті на його шляху постала остання, непереборна перешкода, що ставила хрест на всіх мріях.
9
Посеред Сорок другої вулиці на північ і на південь, скільки око сягало, простягалася стіна без кінця і без краю. Циклопічна споруда виникла за одну нічзі швидкістю, майже нереальною для тодішньої забудови Нью-Йорка. Як згодом дізнався Бакстер, та сті-на була частиною нового колосального проекту житлового будівництва для осіб зі статками, вищими за середній. На час будівництва весь трафік до Таймс-сквер спрямували тунелем Квінс-Беттері та Східну тридцять сьому вулицю Шанпіку.
Стів прикинув, що новий маршрут займе не менш ніж три тижні, причому йти доведеться недослідже-ним районом Гармент. Він зрозумів, що перегони для нього скінчилися.
Сміливість, непохитність і доброчесність не допомогли. Стів Бакстер стояв на межі самогубства, та виявився добрим вірянином. З неприхованою гіркотою він увімкнув свій маленький транзисторний приймач, аби прослухати останні повідомлення.
Четверо учасників уже досягли Земельного управління. П'ять інших опинилися за кілька сотень ярдів від мети, рухаючись з півдня відкритим шляхом. І, що найбільш вразило Стівавін почув, що Фрей-хофф Сент-Джон, помилуваний губернатором, наближається до Таймс-сквер зі сходу.
Цієї найважчої в його житті миті Стів відчув чиюсь руку на своєму плечі. Він повернувся й побачив Флейм. Смілива дівчина спершу вирішила облишити його, та зненацька змінила рішення. Цей м'який спокійний чоловік важив для неї більше, ніж її гордість, більше, можливо, й за саме її життя.
Що робити зі стіною? Просте завдання для доньки ватажка бандитів! Якщо не можна обійти навколо стіни чи під стіною, то чому б не перелізти її? Для цього Флейм принесла линви, черевики, гаки, скоби, молотки, сокириповний комплект альпіністського спорядження. Вона вирішила, що Бакстер має отримати ще один шанс на здійснення своєї мріїі що Флейм О'Роурк Стейнмец має бути поряд з ним на цьому шляху, навіть якщо він відмовлятиметься!
Вони видиралися гладенькою поверхнею. Їх підстерігали безліч небезпекптахи, літальні апарати, снайпери, хуліганивсі ризики непередбачуваного міста. Далеко внизу стояв старий Пабло Стейнмец із закам'янілим від жаху обличчям.
Здавалося, у цьому страшному напруженні минула вічність, поки вони досягли вершини й почали спускатися іншим боком стіни
І раптом Флейм схибила!
Бакстер із жахом дивився, як тендітна дівчина летить на Таймс-сквер, просто на вістря автомобільної антени. Бакстер, нетямлячись, спустився і впав біля Флейм навколішки, божевільний від горя.
По той бік стіни старий Пабло відчув: сталося непоправне. Він затремтів, болісно скривився й у відчаї схопився за пляшку.
Дужі руки підвели Бакстера. Нічого не розуміючи, він дивився в червоне обличчя Федерального земельного інспектора.
Бакстер досі не тямив, що завершив перегони. Без жодних емоцій слухав повідомлення про те, що нахабство Сент-Джона спричинило бунт у гарячому бірманському кварталі Східної сорок другої вулиці й що зухвалець мусив шукати порятунку в лабіринтах руїн Публічної бібліотеки, звідки й досі не може вибратися.