Mун?ввічливо запитав Ерум.
Це означає, що я даю вам спокій,сказав Джексон,принаймні, поки діє цей закон. Але, дідько, хіба відставкане найкраще, чого можна собі побажати. Чи не так?
Мун мун,нерішуче озвався мер.
Так, я піду,сказав Джексон,ви по-чесному виграли... Але якщо я коли-небудь дізнаюся, що ви, нанці, одурили мене
Він не закінчив, вийшов без зайвих слів і повернувся на свій корабель.
За півгодини приготувався до польоту, а ще за п'ятнадцять хвилин стартував.
6
З кабінету Ерума чиновники спостерігали за космічним кораблем Джексона, який світився в темному вечірньому небі, мов комета. Він зменшився до блискучої, ледь помітної крапки, а потім зник у просторах космосу.
Чиновники мить помовчали, потім перезирнули-ся й зненацька всі розреготались. Сміялися дужче й дужче, хапаючись за боки, так що сльози котилися щоками.
Мер перший припинив істерику, опанував себе й мовив:
Мун, мун, мун-мун.
Ця думка миттю змусила всіх отямитися. Їхня радість згасла. Усі мимоволі замислилися про далеке недружнє небо й згадали свої недавні пригоди.
Нарешті наймолодший, Ерум, запитав:
Мун-мун? Мун-мун?
Його наївність в деяких чиновників викликала посмішку. І все ж таки ніхто не міг відповісти на таке просте, але найважливіше запитання. Справді, чому? Хто-небудь міг хоча б здогадатися?
Ця невизначеність не тільки заважала зрозуміти минулі події, але й викликала сумніви щодо майбутнього. І якщо знайти справжню відповідь не вдавалося, то відсутність навіть приблизних здогадів мучила нестерпно.
Тиша тривала, поки на вустах молодого Ерума не з'явилася крива цинічна усмішка й він не промовив доволі жорстко:
Мун! Мун-мун! Мун?
Його слова всіх вразили, але то була надто покваплива реакція молодої людини. Проте й залишити поза увагою такої заяви ніхто не міг. І поважний перший заступник мера вийшов наперед, щоби відповісти.
Мун мун, мун-мун,сказав старий чоловік надзвичайно просто,мун мун мун-мун? Мун мун-мун-мун. Мун мун мун; Мун мун мун; мун мун. Мун мун мун мун мун мун мун мун. Мун-мун? Мун мун мун мун!
Упевненість, навіть віра, що звучали у цих словах, глибоко зворушила Ерума. Непрохані сльози блиснули в його очах. Забувши про все, він глянув на небо, стиснув кулаки й вигукнув:
Мун! Мун! Мун-Мун!
Старий заступник мера зі спокійною посмішкою додав:
Мун-мун-мун; мун, мун-мун.
За іронією долі, у ці слова вмістилась уся дивовижна й моторошна правда. Можливо, навіть добре, що ніхто, крім них, цього не чув.
Заборонена зона
Ну тут же просто чудово, капітане!вигукнув Сім-монс, ніби ненароком зазирнувши в ілюмінатор,наче в раю.І зітхнув.
Виходити поки що не можна,зауважив капітан Кілпеппер.
На обличчі біолога відбилося розчарування.
Але, капітане
Ні,Кілпеппер дивився в ілюмінатор на коло прим'ятої лугової трави навкруг корабля. Всипана червоними квітами, трава здавалася такою само свіжою, як і два дні тому, коли вони приземлилися. Праворуч, за луками виднівся бурий ліс, крізь гілля зблискували жовті й помаранчеві квіти. Ліворуч тяглася низка синьо-зелених пагорбів. Схилом одного з них стікав водоспад.
Дерева, квіти й усе таке. Місце безперечно красиве, й саме тому воно викликало у Кілпеппера недовіру. Він змінив на своєму віку двох дружин і п'ять кораблів, тож досвід підказував, що за прекрасною зовнішністю може приховуватися що завгодно. П'ят-надцять років у космосі додали йому зморшок на чолі й сивини у волоссі, але не дали жодних підстав для відхилення від власних переконань.
Ось звіти, сер,помічник капітана Морена передав йому стоси документів. На широкому, грубуватому обличчі Морени застиг зневажливий вираз. Кілпеппер чув притлумлену метушню й стримуваний шепіт за дверима. Він знав, що це команда зібралася слухати, що він скаже цього разу.
Усім хотілося нарешті вибратися назовні.
Кілпеппер переглянув звіти. Вони були такі самі, як і чотири попередні. Атмосфера придатна для дихання, небезпечних мікроорганізмів не виявлено, шкідливого випромінювання також. Якісь форми тваринного життя в сусідньому лісі. Виявлено багато металуможливо, гори з покладами залізної руди за декілька кілометрів на південь. Підлягає подальшому дослідженню.
Добре,сказав Кілпеппер.Звіти чимось дратували його. З попереднього досвіду він знав, що на кожній планеті зазвичай буває хоча б щось та не так. Волів виявляти подібне відразу, перш ніж воно призведе до непоправного.
То нам можна вийти, сер?перепитав Морена й напружено виструнчився. Кілпепперу здавалося, що він чує навіть дихання екіпажу за дверима.
Ну, не знаю,протягнув Кілпеппер і почухав голову, намагаючись придумати привід для відмови. Щось йому тут таки не подобалося.
Гаразд,здався він нарешті,встановіть захисне озброєння, щоб було напоготові на час перебування зовні. Випустіть чотирьох. Ніхто не повинен відходити далі, ніж за двадцять п'ять метрів від корабля.
Йому довелося дозволити їм вийти. Досить з них і шістнадцяти місяців у задушливому, тісному кораблі.
Так, сер!відповів помічник Морена й зник за дверима.
Я вважаю, наукова група теж має вийти,сказав Сіммонс, напружено стискаючи кулаки в кишенях.
Згоден,стомлено озвався Кілпеппер,і я піду з вами. Врешті-решт, ця експедиція має і практичну мету.
Після очищеної рециркульованої атмосфери корабля повітря безіменної планети здавалося сповненим пахощів. З гір повівав легкий свіжий вітерець.
Капітан Кілпеппер стояв, склавши руки на грудях, і з насолодою дихав. Четверо членів екіпажу ходили поблизу, розминаючи ноги, й теж наповнювали легені свіжим повітрям. Група науковців стояла разом, вирішуючи, з чого почати. Сіммонс нахилився і зірвав стебельце трави.
Цікава штучка,мовив він, тримаючи травинку проти сонячного світла.
І що ж у ній цікавого?капітан Кілпеппер підійшов ближче.
Ось погляньте,худорлявий біолог подав йому стебельце,ідеально гладенька. Не видно жодних ознак клітинної будови. Зачекайте-но...
Він схилився над червоною квіткою.
Ти диви! До нас гості,один із членів екіпажу, Флінн, перший помітив місцевих мешканців. Вони вийшли з лісу й луками прямували до корабля.
Капітан Кілпеппер глянув на корабель. Озброєння у бойовій готовності. Для впевненості намацав особисту зброю в очікуванні розвитку подій.
Еге, браття,промимрив Арамік, корабельний лінгвіст. Він уважно, як зацікавлений фахівець, розглядав тубільців, які повільно наближалися. Решта чоловіків здивовано спостерігали.
Очолювала процесію істота з шиєю щонайменше вісім футів завдовжки, як у жирафи, та з товстими короткими ногами гіпопотама. Вираз її обличчя видавався веселим, фіолетова шкіра була розцяцькована великими білими плямами.
За нею рухалися п'ять маленьких звірят, укритих білосніжним хутром, приблизно розмірів тер'єра і з пихатим виглядом. Замикала ходу маленька товста істота, червона, з довжелезним зеленим хвостом.
Усі зупинилися перед чоловіками та вклонилися. Запанувала тривала незручна мовчанка. Нарешті всі розсміялися.
Сміх, здавалося, спрацював як сигнал. П'ять маленьких створінь вистрибнули на спину бегемо-то-жирафі. За якусь мить вони почали дертися одне одному на плечі. Ще за хвилину всі п'ятеро балансували в піраміді, мов група акробатів.
Чоловіки із захватом зааплодували.
Товста тварина, й далі балансуючи, стала на хвіст.
Браво!закричав Сіммонс.
П'ять пухнастих звірят зістрибнули зі спини жирафи й почали танцювати навколо товстуна.
Вау!вигукнув Моррісон, бактеріолог.
Бегемото-жирафа перевернулась у незграбному сальто, невдало приземлилася, однак скочила й глибоко вклонилася.
Капітан Кілпеппер супився й потирав долоні, не в змозі збагнути причини такої поведінка місцевих істот.
Тубільці заходилися співати. Мелодія здавалася дивною, але, без сумніву, то був таки спів. Істоти кілька секунд щось узгоджували між собою, та нарешті вкотре вклонилися й почали качатися в траві.
Екіпаж і далі аплодував. Арамік дістав диктофон і записував звуки тубільців.
Поки що досить,сказав Кілпеппер членам екіпажу,повертаймося на корабель.
Наказ викликав обурені погляди.
Інші теж хочуть вийти,пояснив капітан. Чоловіки неохоче почали заходити у корабель.
Гадаю, ви хочете ще трохи на них подивитися,Кілпеппер звернувся до науковців.
Звичайно,озвався Сіммонс,ніколи не бачив нічого подібного.
Кілпеппер кивнув і разом із чотирма членами екіпажу пішов до корабля.
Морена!гукнув Кілпеппер. Помічник капітана увійшов до командного пункту.
Вирушите на пошуки родовищ металевих руд. Візьміть ще одну людину та постійно підтримуйте радіозв'язок з кораблем.
Слухаюся,Морена широко посміхнувся,начебто місцеві доброзичливо ставляться до нас, чи не так, сер?
Так,коротко відповів Кілпеппер.
Красивий світ,вів далі помічник.
Так,знову сказав капітан.
Помічник капітана Морена пішов готувати потрібне обладнання.
Капітан Кілпеппер замислився про те, що все-таки не гаразд із цією планетою. Решту дня він провів за складанням звітів. Під вечір облишив роботу і вийшов на прогулянку.
У вас є вільна хвилинка, капітане?звернувся до нього Сіммонс.Я хотів би дещо показати вам у лісі.
Кілпеппер за звичкою трохи побурчав, однак пішов з біологом. Ліс викликав у нього цікавість.
Дорогою їх супроводжували троє тубільців. Трійця нагадувала собак за всіма ознаками, крім забарв-ленняу червоно-білу смужку. Вони були схожі на льодяники.
Ну ось,стримуючи нетерпіння, промовив Сіммонс, щойно вони опинилися в лісі,погляньте: вам ніщо не видається дивним?
Кілпеппер подивився навколо. Дерева були грубі й росли рідко, так рідко, що крізь них проглядався майже весь ліс.
Бачу,пробурчав він,заблукати тут не вдасться.
Придивіться пильніше,не вгавав Сіммонс.
Кілпеппер посміхнувся. Сіммонс привів його сюди, бо лише капітан міг по-справжньому розділити з ним захоплення незвичайним відкриттям, зрозумів би його ліпше, ніж будь-хто з колег.
Троє тубільців, які прийшли з ними, гралися й стрибали поряд.
Немає підліску,зауважив Кілпеппер, коли пройшов на кілька метрів далі. Стовбури дерев, укритих різнобарвними квітами, обвивали в'юнкі рослини. Кілпеппер оглядівся навколо й помітив пташку, що підлетіла до одного смугастого песика, якусь хвилину пурхала навколо його голови, а потім полетіла геть.
Пір'я птаха виблискувало сріблясто-золотавими барвами.
Вас ніщо тут не насторожує?нетерпляче запитав Сіммонс.
Ну, хіба що гама кольорів,сказав Кілпеп-пер.Чи є ще щось?
Погляньте на дерева.
Дерева рясніли плодами, які звисали з нижніх гілок, вражаючи дивовижним розмаїттям кольорів, розмірів і форм. Деякі нагадували виноград, іншібанани, ще іншікавуни
Здається, вони належать до різних видів,несміливо припустив Кілпеппер, не впевнений, що саме це Сіммонс хотів йому показати.
Справді, до різних видів! Але ж придивіться, капітане. Ці різноманітні плоди начебто різних видів ростуть на одній гілці!
Глянувши уважніше, Кілпеппер переконався, що біолог має рацію. Кожне дерево вражало розмаїттям плодів.
Такого просто не повинно бути,сказав Сім-монс.Звичайно, я не фахівець з біології рослин, але чітко бачу, що це зовсім різні плоди, а не одні й ті самі на різних стадіях достигання.
Як же ви це пояснюєте?поцікавився Кілпеп-пер.
Особисто яніяк,посміхнувся біолог,нехай цим переймається якийсь бідолашний ботанік.
Вони повернули назад, до корабля.
А ви тут чим займалися?звернувся Кілпеппер до Сіммонса.
Проводив невеличке антропологічне дослідження. Хотів дізнатися, де живуть наші друзі. Нічого не вийшло. Не знайшов ні доріг, ні жодних знарядь праці, ані оброблених ланівнічогісінько, навіть печер.
Кілпепперу не здалося дивним, що до антропологічних досліджень узявся біолог. Неможливо включити до складу пошукової експедиції фахівців з усіх галузей. Насамперед обирали біологів та бактеріологів, бо це вважалося життєво важливим. Наступними за значенням для експедиції були лінгвісти. До ботаніків, екологів, психологів, соціологів та інших дослідників зверталися насамкінець.
Поки вони йшли до корабля, з десяток птахів кружляли навколо тваринокчи, можливо, тубільців. Усі пташки мали яскраве забарвленнярізнокольорові цятки, смужки, плямки. Не було жодного у темних, чи сірих тонах.
Помічник капітана Морена й член екіпажу Флінн перетнули ріденький гайок і зупинилися біля підніжжя невисокого пагорба.
Невже доведеться дертися нагору?зітхнув Флінн, зігнутий під вагою величезної камери, яку ніс за спиною.
Зважаючи на показникитаки доведеться,Морена дивився на шкалу портативного приладу, який показував присутність металу на схилі, по той бік пагорба.
У космічні подорожі непогано було б брати автомобілі,сказав Флінн, нахиляючись уперед, щоб втримати рівновагу на пологому схилі,чи хоча б верблюдів.
Над ними з веселим щебетанням пурхали червонясто-золоті птахи. Вітер гойдав високу траву й шелестів густим гіллям сусіднього лісу. Їх супроводжували двоє місцевих, дуже схожих на коней, але дивної мастізелені в білі цятки.
Якийсь дурнуватий цирк,пробурчав Флінн, коли один коник оббіг навкруг нього по колу.
Справді,погодився Морена.
Вони досягли вершини пагорба й почали спускатися. Раптом Флінн зупинився:
Нічого собі!
Біля підніжжя пагорба височіла стрімка й пряма металева колона. Вона здіймалася, скільки сягало око, верхівка губилася в хмарах.
Вони поквапилися вниз, аби роздивитися дивовижну колону зблизька. Вона була масивнішою, ніж здавалася з відстані. Морена припустив, що її діа-метр близько двадцяти футів. На його думку, метал сіро-синього кольору був сплавом сталі. Але, з іншого боку, яка сталь зможе втримати таку вагу?
Як гадаєш, яка відстань до хмар?поцікавився Морена.
Флінн задер голову:
Боже мій, та не менше півмилі. Може, миля.
Від корабля колони не було видно, бо її основа ховалася за пагорбом, верхня частина зливалася з сіро-блакитним небом, а вище колона зникала серед хмар.
Просто не вірю власним очам,сказав Морена.Цікаво, яку механічну напругу витримує ця штука.
Вони зачудовано розглядали величезний стовп.
Ну,сказав Флінн,мабуть, треба зробити фотографії.
Він зняв зі спини камеру й тричі зняв колону з відстані двадцяти футів, потім ще раз із Мореною для порівняння розмірів. На наступних трьох знімках він охопив, наскільки зміг, загальний вигляд колони.
Що ж це таке, на твою думку?запитав Морена.
Нехай із цим морочаться великі уми,сказав Флінн,тут їм буде над чим сушити мізки.
Він запакував камеру
Ну, що, рушаємо назад?
Флінн поглянув на зелених коней у білу цяточку.
Чорт забирай, а чи не можна пристосувати їх для їзди верхи?
Спробуй, може, скрутиш в'язи,запропонував Морена.
Ходіть-но сюди, хлопці,покликав Флінн.
Один коник справді підійшов і став навколішки. Флінн обережно всівся йому на спину. За мить уже хвацько сидів верхи й усміхався Морені.
Не розтовчи камеру,буркнув Морена,все-таки казенне майно.
Гарний хлопчик,похвалив Флінн коня,розумний хлопчик.
Кінь посміхнувся.
Давай, назад у табірсказав Флінн, скеровуючи коня геть від пагорба.
Зачекай-но,зупинив його Морена.
Він зацікавлено подивився на Флінна й покликав іншого коня.
Давай-но, хлопчику.
Кінь опустився навколішки, й Морена теж сів верхи.
Задля спроби вони кілька разів об'їхали по колу. Кіньми можна було керувати за допомогою дотиків. На широких спинах надзвичайно зручно було сидіти. Один з червоно-золотих птахів спустився і сів на плече Флінна.
Хіба ж не чудове життя?Флінн погладив лискучу шкіру коня,давай наввипередки до табору!
Гаразд,погодився Морена.
Але коні, попри спонукання вершників, брели повільно, мов на прогулянці.
Біля корабля Кілпеппер сидів навпочіпки на траві, спостерігаючи за роботою Араміка. Лінгвіст славився своєю витримкою. Його сестри завжди про це говорили, колеги його поважали, студенти, яких він навчав, почувалися вдячними йому. Тепер Араміку знадобилися всі його досвід, терпіння і наполегливість, накопичені за шістнадцять років.