Уві сні згадувала попередній сон, який наснився раніше? Вибухово-бентежний, коли стояла серед сонячного лугув самісінькому його серціі небо сліпучо-синім шатром загиналося з обох боківі не могла поворухнутись, тільки очима стежила за дивним вершником, який тричі об'їхав кругом неї. І не сказав ані слова.
Огнеславо! Огнасю! покликала ззаду, з-за блакитного виднокола сестра. І чорний чаклун, у якого тільки обличчя було білим, дуже білим, усміхнувся, відірвав нарешті свій погляд від неї, злегка ворухнув поводом і помчав геть на вороному коні. А за ним, чвалом, вершники в чорному.
І тому що останній його погляд на світанку був дивовижно схожий на перший, у серці буяла надія на майбутнє щастя.
Так не буває.
Але було
За сніданком чоловіки ліниво копирсалися в яєчні, з кислими мінами виколупували з неї шматочки смаженого сала.
Ну що, куме, на доріжку? масно всміхнувся Федір.
Та ти ж за кермом скривився Юрко, але трохи оживився, очі засвітилися від бажання перехилити чарку.
Софійка поведе, не вперше!
Ну, тоді дозволимо собі по маленькій, полегшено згодився Юрко й заметушився, дістаючи з шафи гарну пляшку з-під імпортного бренді, наповнену мутнуватою рідиною з гидким запахом.
Чоловіки «цокнулися», випили, крякнули й набагато жвавіше заходилися біля яєчні.
Софія з подивом помітила, що їжа їй смакує, настрій усе ще гарний, і, підморгнувши, весело кивнула малому Данькові. Дитина відповіла чудовою щирою усмішкою.
Годі чужим дітям підморгувати, рикнув спянілим голосом Федір, своїх треба заводити!
Ще встигнете, цього добра можна й не спішити купувати, спробувала втихомирити його Томка.
Завжди ти її захищаєш! розізлився Федір. А вона, може, гнила всередині, ось і не вагітніє. Стільки років живемо
«Ні,подумки сказала собі Софія, сьогодні він не зіпсує мені настрою. Це залежить тільки від мене», і мовчки поклала собі в тарілку ще маринованих огірочківу куми Тамари вони завжди смачні. А щодо дітей Не хотіла від ньогоото й усе. Жінки таке відчувають безпомилково
Кому це вона пояснювала? Собі? Дивно
Юрко між тим запропонував тост:
Щоб у нас усього було вдосталь!
Чого вам найбільше кортить, те завжди маєте, похмуро мовила Тамара, підносячи й свою чарку, цього зілля ніколи не бракує.
Федір уривчасто зареготав. Останнім часом він почав занадто швидко пяніти, вже від другої склянки. Раніше тримався довше
Ніяк не забувався сон Вони вдвох ішли назустріч сонцю. Ніч минула. Але з кожним кроком міцніла надія на майбутнє щастя.
Чомусь вона його добре зналаневисокого чорнявого чоловіка з дуже білою шкірою. Іноді могла передбачити якийсь характерний жест, стрімкі, але не метушливі рухи. Скільки разів бачила його? Здається, лише кілька. Але на серці теплішало, коли згадувала сяюче від зоряного пилу обличчя з горбатим носом.
З-за столу вийшла першою, щоб вивести з двору машину. Її не цікавило, скільки вони там ще наллють та вип'ють.
Прощаючись, кума спитала:
Ти як почуваєшся? Добре? Якась дивна сьогодні,обличчя розчервонілося. Навіщо пила з ними?
Не хвилюйся, доїду. І «скарб» свій додому доправлю.
Кума покусала губи, зиркнула спідлоба:
Що це за іскри?
Іскри? Які?
У тебе в очах.
Здивувалась, але за мить уже опанувала себе:
Заспокойся, Томко, це просто відблиски сонця, день сьогодні сонячний!
Упевнено сіла за кермо, звичним рухом скинула затісні туфлізаважали як слід відчувати педаліі сільською вуличкою скерувала автомобіль до траси. Звернувши, перемкнула швидкістьі вперше відчула, що всередині неї оселилася істота.
Жінка. Яка під час несподіваного для неї прискорення раптом продемонструвала Софії таке захоплення, такий екстаз, вискочила зі схованки в свідомістьі злякала.
Це божевілля? Роздвоєння особистості?
Ні, ні, все гаразд. Треба заспокоїтисьі все минеться.
Біля мостузнак, знизити швидкість. Уповільнити дихання. Це просто дівчина зі сну.
Незбагненне створіння! Її звали Огнеславою? Огнеславаяке незвичне ім'я Ні, звичне, звичайне, майже своє Зовсім своє, власне, таке ж, як і Софія. Софія-Огнеслава, одна людинадві пам'яті.
Софійка не в лісі росла, читала про генетичну пам'ять. Нічого страшного, просто спадкові спогади прокинулися в свідомості цієї ночі. І добре, стало легше жити. Разом з ними з'явилося те, чого завжди марно прагла: упевненість, що й вона має право на радість. І зможе досягти свого. Бо варта цього. Як і кожна людина в цьому світі.
Долаючи стрімкі кілометри асфальту, все збільшувала і збільшувала швидкість.
Мчала на схід. До міста своєї долі.
Сонце попереду. Світить в очі.
Пам'ять Огнеслави заповнювала мозок, минуле спліталося з минулим, сподівання з розчаруваннямиставали нерозривними, як світло й тінь.
Щось ззаду тихо. Поглянула в люстерко: Федір спить, повалився на бік. Загальмувавши, замкнула дверцята, щоб не випав ненароком. Бридливо здригнулась, доторкнувшись до нього.
Поїхала далі. Нога знову сильніше натиснула на педаль газу. Опустила бокове склоїї засліпило буяння барв, чисте, ясне, прозоре; світ співав свіжим весняним леготом, зустрічав досі не відомими пахощами асфальту й бузку. Огнеслава повністю віддалася захопливому, новому чаклунствукерувати дивовижною швидкістю. Мчали на неї й відступали вбік дерева, будинки, чорно-білі стовпчики, автомобілі, люди! Стрімко летів назустріч крейдяний пунктир розділової смуги.
Обігнала маленьку вантажівочкуїї високий тент похмурого болотяного кольору затуляв усю красу асфальтової стрічки попереду. Потімнезграбний жовтий автобус, опуклобокий та повільний, мов черепаха. Ввійшла в азарт, залишила позаду кілька легковиків, один з них тягнув за собою причіп зі смішним номером 2244.
Стоп. Міліціонера помітила запізно. Він махнув жезлом. Молоденький, високий, стрункий.
Чого злякалася? Він не зробить нічого поганого.
Загальмувала, зупинилась. Далекувато, та це байдуже.
Вийшла. Швидко, але не надто кваплячись, попрямувала назад, до нього. Незвична хода (привабливо-жіночна, розкута й водночас велична) розвеселила її саму, тому спитала на диво безтурботно:
Щось трапилося?
Ви їхали занадто швидко, дамочко.
Такий молодий, а вже суворий.
У відповідь засміялась:
Ви мене порадували!
Сторопів:
Чим це?
Невже з нашої купи металобрухту можна вичавити хоч якусь швидкість? Тим паче недозволену!
Окинув поглядом старенькі запилені «Жигулі». Мовив привітніше:
І гума у вас щось не теє
Ой! Ваша правда! У всьому! Її очі сипонули сузір'ям веселих леліток. Життя безжалісне: зношуються і покришки, і люди. Люди навіть швидше.
Даішник усміхнувся:
Ви дивіться Обережніше, шановна. З такою гумою небезпечно
Обіцяю: сьогодні ж увечері покину і стару машину, і чоловіка разом з нею!
Жартівниця!
Але вона не жартувала. Просто прийняла рішення. Сіла за кермо, обличчя палахкотіло.
Що там? забуркотів ззаду сонний Федір.
Нічого, відповіла недбало, зосереджуючи увагу на педалях і дзеркалі заднього огляду.
Огнеслава вже одного разу зробила себе. Такою, як схотіла. Свавільною чаклункою, неймовірно красивою і
Невже нещасливою?
Які нещастя? Про це й думати не смій, голубонько. Ми обидві створені для щастя. І не боятимемось боротися.
За своє.
Щастя.
27
Дверний замок клацнув неголосно, по-домашньому. На порозі з'явився дужий рудий молодик, вбраний у білий халат.
Підморгнув іронічно:
Гайда до шефа, треба залагодити деякі формальності.
Хто це? Що за один? Максим. Хто він? Працює тут. Що саме робить? Чого від нього чекати? Не знаю. Добрий, веселий. Мені знову самому порпатися в твоїй пам'яті? Ні! Ні. Спробую згадати Зараз, я сам Він співробітник лабораторії.
Так, ця казенна на вигляд кімнатка із заґратованим вікномлікарняна палата, а не тюремна камера.
Механічно, з відчуженим обличчям, Юлій пішов за чоловіком, який міг бути санітаром або лікарем, або Раніше його це не дуже цікавило Ноги пересувалися, мов не свої. Мов? Справді вже не свої. Кілька годин жахливого роздвоєння зовсім вимучили, знесилили. Голова розколювалася, спина боліла, руки трусилися. Зосередитися не міг, ледве розрізняв попереду спину в білому халаті. Тримався на ногах, тільки скоряючись командам того чудовиська, що ні сіло, ні впало зявилося всередині й тероризувало без перестану. І ні втекти від цього страхіття, ні поскаржитись: як таке пояснити?
За весь час викурив лише одну сигарету, та й ту не дав допалити, йому, бач, не сподобалося. Зате примушував уминати всю їжу, яку приносила неговірка, поважна й тілиста медсестра.
Що це? Біла гарячка? Шиза?
Схопився обома руками за голову й тільки-но збирався застогнати, як із середини себе почув наказ: «Не смій!»і поринув у темряву підсвідомості, майже небуття, куди, мов у глибокий колодязь, ледь долинали звуки та образи реального світу. А огидний голос додав: «Я попереджав. А якщо й далі заважатимешзовсім присплю».
У кабінеті на нього чекали двоє: знайомий жвавий стариган, схожий на ящірку, та лисуватий товстун з буряковим обличчям, єдиний у цьому сумнівному закладі, кого він побачив у звичайному костюмі, а не в халаті.
Добридень. Як спалося? рухливий маленький чоловічок своїм худим, туго обтягненим коричневою пергаментною шкірою обличчям, лисим черепом й опуклими круглими оченятами таки справді дуже скидався на ящірку. Щось вигляд сьогодні не дуже здоровий. Нерви? Безсоння? Сідайте, потер пещені долоньки, турботливо зазираючи в лице і, не чекаючи відповіді, мовив далі:Результати обстежень досить задовільні. Навіть дивно, як такий спосіб життя не зруйнував організм повністю.
Повів рукою в бік червонопикого товстуна:
Це представник юридичного відділу далі посипалися незрозумілі слова.
Юлій напружився, а очі його враз помутнішали.
Ще раз уточнімо дані для довідки, чоловік-ящірка взяв зі столу папірець і почепив на гострий носик окуляри в металевій оправі.Юлій Іванович Шульга, народився в місті Харкові тисяча дев'ятсот
Прізвище ящіркиВуселко, він відомий професор, академік якихось там психічних наук. Що означаєпсихічних? Щось у голові.Добре, далі
Усе правильно?
Юлій розгублено потер скроні:
Вибачте, я задумався. Можна ще раз?
Ящірка-професор терпляче почав знову, поблискуючи скельцями незадоволених окулярів:
Ваше імяЮлій, по батьковіІванович. Так?
Пауза.
Так.
ПрізвищеШульга. Правильно?
Пауза.
Правильно.
Народилися в Харкові? читав він аркуша, а відповіді надходили не відразу, немов після консультації з кимось невидимим.
Вуселко швидко закінчив недовгу низку питань і зняв окуляри. Передав папірець товстуну, взяв зі столу інший.
Ви добровільно, без примусу погодилися на експериментальне лікування від алкоголізму та наркоманії. Після успішного закінчення одержите громадянський паспорт і свободу. Кримінальну справу буде закрито. Якщо все правильно, підпишіть цей документ, різким рухом поклав на стіл папірець, усіяний друкованими літерами.
Той, кого називали Юлієм Шульгою, вагався. Нерішуче взяв синю пластмасову ручку, задумався. Маленькі букви стрибали перед очима.
Підписатиозначає написати своє прізвище? І все? Ні, це можу зробити тільки я. Чому? Ну, це механічний рух, завчений. Якщо так
Професор Вуселко похапливо тицьнув у документ пальцем:
Ось тут. Підпис.
Ніготь на його пальці був акуратно, коротко підрізаний.
Підпис зявився, і чоловік-ящірка одразу зрадів, полегшено зітхнув.
Ось і добре, тепер усе іншенаша справа, мовив, погладжуючи папірець пальцями, ніби якусь коштовність.
Чому ви не прочитали документ перед тим, як підписати? несподівано спитав товстун. Густий низький голос прозвучав солідно, по-начальницьки.
То пусте, безшабашно махнув рукою Шульга й дурнувато посміхнувся.
Але товстун не вгамовувався:
Ви розумієте, про яке саме лікування йдеться? Не боїтесь негативних наслідків?
Чого мені боятись? Мене вже кодували і гіпнозом якось раз та все марно Рецидивіст я.
Вас попередили, що експеримент полягає у вживленні у вашу свідомість ще однієї? Такої, що, можливо, зможе замінити, витіснити вашу?
Звичайно, ми все пояснили, і він погодився, втрутився Вуселко. Йому немає чого втрачати, а надбанням може стати, пробачте за каламбур, цілий світ.
Заждіть, погляд Шульги зробився осмисленішим. Ви хочете запхати мені в голову, тобто в мозок ще одну людину її свідомість, так?
Якщо висловлюватись так примітивно почав чоловік-ящірка, але товстун перебив:
Ви правильно зрозуміли суть.
Юлій, важко дихаючи, подивився на нього, потім на Вуселка й несподівано блискавичним рухом вихопив з рук щойно підписаний документ і порвав на дрібні клаптики.
Ти здурів?! чоловік-ящірка кинувся до нього, але було пізно. Це напад, я попереджав, у нього не все гаразд із психікою, він пояснював товстунові, метушливо збираючи обривки. Хвороба перейшла в третю стадію. Емоції нестійкі, лють і роздратування виникають іноді без жодної причини. Ви звернули увагу на апатію, коли починали розмову? На цій стадії активність спрямовується тільки на здобування алкоголю Заждіть кілька хвилин, ми все владнаємо, заспокоїмо його. Лише кілька хвилин! ухопивши за лікоть залізною рукоютакий хирлявий, а лещата ніби з криці,потяг Шульгу з кабінету.
За кільканадцять кроків брутально штовхнув у крісло в маленькому холі, упав сам у глибокий фотель навпроти.
Ми ж про все домовилися! Що це за вибрик? Хочеш відповідати перед судом за наркотики, крадіжки та жебракування? Чи не з'явився в тебе, часом, паспорт? І що зміниться після тюрми? Знову бурлакуватимеш? Тобі запропонували шанс, який буває раз у житті! Це краще за виграш у будь-яку лотерею! Чого мовчиш? Що сталося?
Я передумав.
То ти навчився думати! Нарешті! Вітаю! Дуже радий за тебе! Зможеш навести аргументи?
Аргументи?
Ну пояснити своє рішення.
Мені вже підселили одного у свідомість. Досить. Утрьох там буде затісно.
Що ти верзеш? Кого «підселили»? Коли?
Минулої ночі.
Професор Вуселко потарабанив пальцями по деревяній ручці крісла, потім гукнув через увесь коридор:
Катерино! Катерино! Хутчій іди сюди! Хто тут чергував минулої ночі?
Я, ще здалеку злякано відповіла дівчина в білому накрохмаленому халатику й такій же чепурній шапочці.
І що сталося?
Коли?
Уночі!
Нічого, вона підвелася з-за письмового столика з телефоном і лампою й задріботіла каблучками назустріч професоровому роздратуванню, відводячи очі від скляного погляду його окулярів. Нічого, зовсім нічого. Все було тихо, я не спускала очей. Не відходила навіть, коли Андрію Андрійовичу погіршало
Вуселко підніс міцно стиснений кулак до рота, покусав його зубами, злісно дивлячись на Шульгу, який сидів незвично прямо, не торкаючись спинки крісла.
Я довго йшов до своєї мети, мовив загрозливо, і не зупинюся через якісь дрібниці Катю, звернувся до дівчини, поклич-но сюди хлопців з качалкою, а потім затримай у моєму кабінеті пана з міністерства. Розваж, принеси кави, постарайся.
Молоденька наполохана Катерина побігла виконувати наказ, Шульга спитав, повільно добираючи слова:
Що ви збираєтеся робити?
Професор зняв окуляри і, стомлено стуливши повіки, потер перенісся. Співчутливо оглянув Юлія і звернувся ніби до себе, а не до нього:
Я вже не в тому віці, коли можна без кінця починати все спочатку
Ви хочете присилувати мене? Шульга підвівся. А як же той пан з міністерства? швидко попрямував до кабінету, але за два кроки до дверей його перехопили четверо здорованів у білих халатах.
Кілька хвилин боротьбиі міцно припнутого до ліжка на колесах Шульгу покотили подалі від професорського кабінету. Працювали майстерно, майже без шуму, лише тихенько перемовлялися.
Вуселко підняв з підлоги затоптану білу шапочку, вдарив нею об стегно, дбайливо обтрусив, узявся за дверну ручку, але передумав і пішов за гевалами, по-старечому буркочучи собі під ніс:
Він підпише. Опісля Якщо все вдасться. Якщо
У лабораторії, великій, але затісній від надмірної кількості приладів, інші моторні хлопці, габаритами трохи менші за перших, уже приклеювали до голови прив'язаного до каталки Шульги тонкі кольорові проводочки та гумові мацаки.
Поруч, на точнісінько такій самій качалці лежав худий, страшенно виснажений чоловік у сіро-зеленій піжамі. Щупальця та дротики повністю обплели його лоб, скроні ж затуляло рідке мишасте волосся.