Зрозуміло, ніхто мені не відповів. Я не здивувалася й не засмутилася, але тут пролунало:
Дивіться, дивіться, напис! Можу заприсягтися, хвилину тому його тут не було! заголосили мої супутники.
«Імя Віра спроста не дається. / У цьому іменісила століть. / Світ не простий, але тобі піддається / Якщо можеш, читай поміж слів»
Якщо відверто, я навіть трішки розлютилася. Про те, що люди з реального світу можуть творити у світі фантазій усе, чого захочуть, я вже чула. І уяву напружувала щосили, та тільки користі з цього не було жодної!
Виходить, буде! Цей порадник марно не порадить! підбадьорливо ляснула мене по плечі Ведмедик.
Вір у себе, Віро! слізно попросила Царівна.
Здається, свої попередні думки я навіщось вимовляла вголос.
«Пошукай у засіках обставин те, чим можна картини змінити. Забагато взято зобовязань тими, хто повинен тебе зрозуміти», цей напис зявився на протилежній стіні.
Чудово! Справа набирає неабияких обертів. Мені радять зазирнути в книжку, я ще намагалася пожартувати. Агов, знавці цього світу, що може означати вислів «Засіки Обставин»?
Як це що?! Звід Законів, ква-записаний за Обставинами їхніми ква-вірними служителями, не замислюючись, відповіла жаба. А решта закивали.
Жарт виявився «в тему». За мить один із Дядьків уже перегортав переді мною Звід Законів Обставин, який у цьому світі зберігався в кишені кожної гідної поваги істоти. Решта моїх супутників тим часом захоплено спілкувалися зі стіною.
Ті, хто повинен її зрозуміти, це організатори конкурсу? запитували вони. Ну, тобто Король, Принц і все журі, так?
Скажіть, а Обставини не розгніваються за те, що ми намагаємося уникнути їхньої волі, не хочемо бути зїденими?
«Обставинисукупність умов, у яких будь-що відбувається. Тлумачний словник», стіна вирішила взятися до просвітницької діяльності.
Тобто?! ошелешено перезирнулися мої супутники. Ви що, хочете сказатитаких істот взагалі не існує?!
«Найневразливішим, а виходить, і дужим є те, чого нема. Китайська мудрість», любязно повідомила стіна.
Але звідки ж тоді взялася решта наших зведень законів, усі ці правила й традиції? Адже вони були створені волею Обставинсутностей, у могутність яких люди вірять найбільше Ведмедик була настільки захоплена, що примудрилася вибудувати таку складну словесну конструкцію.
«Випадковий збіг обставин часто здається логічним і приймається дурнями за звід законів. Життєва правда».
Та ква-я-аак же таке-ква може бути?
Виходить, ми можемо діяти, не боячись покарань за порушення?
Стривайте! Але ж у нас є безліч вірних Слуг Волі Обставин! не вгавав Ведмедик. Той-таки Король і його воїни Чию волю вони охороняють?! Тих самих прихвоснів? Кому вони скаржитимуться, якщо Дракон порушить усталені традиції?
А він хоча б раз порушував? Баба Яга вирішила не стомлювати Вищі Сили й відповісти самотужки. Адже не було цього, чи не так? Усі настільки бояться виявитися порушниками, що й скаржитися нікому не доводиться. А якщо відступники все-таки знаходяться, Король збирає військо та їх карає. Ніхто ніколи прямо не спілкувався з нашими шановними Обставинами! Рятуйте! по мірі оформлення своїх думок у слова Баба Яга, схоже, й сама очманіла. Ми підкоряємося вигаданим силам! Усі наші законифікція! Ой, ненько!
«Головний наш законсумління. Головний глас йогосерце»трішки виправила Ягу стіна.
Ну, та це й так ясно, відмахнулася перекірлива Баба. Ви мені про інше відповідайте! Ми вірно зрозуміли, що ніяких обставин як таких не існує? Ну, тобто, що вони існують, але ми самі можемо їх навколо себе змінити? Так?
І тут, ви не повірите, рівно половина стіни вкрилася добре знайомими всім людям реального світу інтернетівськими смайликами:
«:):):):)» повідомили нам Вищі Сили й більше на запитання не відповідали, мабуть, вирішили, що в нас і так уже досить інформації, аби не боятися й діяти.
Усе це я відстежувала вже краєчком ока, бо заклопотана була іншою не менш важливою справою: вивчала Звід Законів Обставин. На мене буквально зійшло осяяння. У кожній рамці, в яку ставили нас Обставини, я бачила благо, яке можна було з користю застосувати. Буквально за півгодини я простягла своїм супутникам аркуш, на якому були виписані такі Закони:
«1.3. Щоранку Його Часовість Півень повідомляє, який нині буде день, місяць і рік.
2.12. а) У випадку, якщо облога замку триватиме більше місяця, подальша боротьба вважається безглуздою, замок оголошується неприступним, а воюючі сторони повинні вирішувати справу миром.
2.14. б) Із настанням темряви будь-які військові дії припиняються, бо ніч необхідно віддавати поповненню сил».
Ось ті закони, які допоможуть нам гідно вийти з ситуації! урочисто проголосила я і взялася викладати свій план. Ризикований, складний для виконання, але єдино можливий за таких обста тьфу, загалом, у нашій непростій ситуації.
За сорок хвилин ми вже забарикадували всі входи й оголосили Королю, що Замок захоплено й ми не збираємося залишати його, поки журі конкурсу не погодиться на наші умови.
За пять хвилин по оголошенні Король по всьому світі фантазій проголосив екстрений збір війська, покликаного звільнити житло Дракона, схопити нас і змусити виконувати одвічну волю обставин.
І ось тут почалося все найстрашніше.
На стежці війни
Це було справжнє божевілля. Ми добре бачили яскраво-зелену траву на полі, якою до стін замку наближався ворог. Чи не ворог? Усіх мешканців світу фантазій було піднято на боротьбу з тими, хто пішов проти Обставин; Страхи бігли попереду й на ходу творили дедалі нові й нові знаряддя залякування. За ними смугою тяглися янголи, ще даліжителі селища одноразових фантазій та інше мирне населення. Останні йшли неохоче і, я впевнена, за першої ж нагоди збиралися покинути поле бою.
Але далі! Далі йшли справжні стражі порядку. Безликі, міцні, добре озброєні оливяні солдати. Вони браво крокували під ритмічний барабанний бій. Вони не мали душ, і тому були готові на все. Я відчула, що боюся їх.
Наступними йшли чудовиська. Наш Дракон теж був тут. Усі три голови зацікавлено роззиралися навсібіч. Схоже, все це їх страшенно тішило. Ще б пак! Навряд чи хтось раніше захоплював його власний дім. Поруч із Драконом ішли людина-гора, шаблезубий тигр і злобливо примружений циклоп. У величезних акваріумах оливяні солдати несли трьох огидних спрутів. Один із них, як мені розповіла Ведмедик, і був тим самим жадібним і кровожерливим Морським Чудовиськом, котре поїдало людей за Драконові скарби.
І ось проти всієї цієї ватаги мишість зневірених, готових на все дівчисьок і жменька їхніх переляканих помічниківзбиралися боротися. Маячня! І навіщо тільки я зчинила всю цю бучу?! І як мені тільки на думку спало, що удача може виявитися на нашому боці?!
Найстрашніше, що мені просто необхідно зараз було вірити в перемогу. Адже за умови цілковитої моєї впевненості вона могла стати реальністю! «Не дарма ж ялюдина реального світу! накручувала я сама себе. Та ще й звуся Вірою!» На жаль, з усього виходило, що дарма
Як?! божевільними очима я зиркнула на Ведмедика й не втрималася від докорів. Як, запитується, я повинна змусити себе повірити?! Нас рознесуть на клоччя! Навіщо ти дозволила мені все це вчинити?!
Ведмедик нічого не відповіла, різко розвернулася й пішла до тих, хто готувався оборонятися. А це були няні. Здається, Ведмедик теж боялася. Мені зробилося нестерпно соромно.
Ти б не стояла отут, як тичка! казна-звідки взялася Яга та поманила мене кощавим пальцем. Дія замовляння вже скінчилася, й бабця походжала балконом у своїй природній красі, яка, зізнатися, мені подобалася навіть більше за кікіморську зовнішність. Ще стрельнуть ненароком. Ходи-но отут сідай. Крізь поруччя все чудово буде видно. Місце ніби навмисно створене для глядачів, які не від того, щоб подивитися, а в пекло лізти не бажають.
Дякую, пробурмотіла я, всідаючись і одночасно розуміючи, що не повинна цього робити.
Дякую?! Це ти мені кажеш?! Ні, ну нахаба, натуральна нахаба! звично забубоніла Яга. Я що, думаєш, добру справу зробити хочу?! Дзуськи! Просто з дитинства боюся небіжчиків. Навіщо мені тут твій холодний труп на балкончику?!
Я намагалася не розревтися, автоматично кивала й до болю в очах вдивлялася в божевілля, що панувало внизу. На стіні няні й тітоньки споруджували якісь дивні конструкції зі знайденої в замковому арсеналі зброї. Ведмедик невпинно моталася з веж на стіни, підносячи дедалі новий і новий мотлох для оборони. Царівна щось похапцем вишивала на величезному білому простирадлі й нервово поглядала на ворога, що невпинно наближався. Спляча Красуня якимось побитом повідомила Вербі, що ложе слід накрити звукоізолюючим килимом, знайденим в одній із Драконових веж. Усі знали, що Красуня виробляє голос, щоб застосувати свою таємну зброюзабійне хропіння. «Неуклюжа», щоб не поламати нічого зі спорудженого нянями, мужньо сиділа в своїй позолоченій клітці, але від палких переживань, що супроводилися лютими суперечками з нянями й тітоньками, звичайно, втриматися не могла. Жаба діловито вовтузилася зі стрілами, начиняючи їх якоюсь гидотою
Я дивилася на них невідривно й не ворушилась, мов паралізована. Повільно, але з непоправною виразністю до мене доходило, що ось ці милі, метушливі, кумедні істоти збираються зараз загинути. Зовсім. На смерть. І все через мою маячнювийти на стежку війни!
О! Любі мої! від юрби нападників як парламентер виступила наша Курочка Яба. Звукопідсилювальна мушля, що за формою нагадувала наш людський рупор, згорнутий у баранячий ріг, закривала майже всю її постать, але ми без натуги впізнали наставницю з голосу. Ко-ко-ко-ко-кошмар! Жах просто! Що ж це робиться?! Хто ж це вас напоумив оголошувати війну підвалинам і суспільству?! Наш головний оратор Петрушенька, як почув, відразу зліг із втратою голосу. Так ско-ко-ко-конфузився! Ще не пізно! Відко-киньте цю мерзенну думку! Обставини склалися так, що вам не поталанило й рік виявився високо-кокосним! Ну то й що? Смиренністьось визначна риса героїчної дівчини, а зовсім не бажання лізти в пляшку! Ну подумаєш, тут у голосі нашої наставниці виразно почулися плаксиві інтонації,ну, з ким не буває, ну зїсть вас Дра-ко-ко-кон Ну тут Курочка Яба голосно схлипнула й уже відверто ридаючи вимовила:Ой, я не можу! Шко-ко-ко-ко-да!
Один із оливяних охоронців волі обставин досить брутально відібрав у курки-яблука рупор.
Переговори провалено, приготуватися до наступу!
Що вона накоїла! мимоволі вголос зашепотіла я. Що вона накоїла! Потрібно було вести переговори, зволікати О, що вона накоїла?!
Останні мої надії на щось добре згасли. Перші розсипалися в мотлох, коли я побачила величезне військо, зібране проти нас. Другіколи відчула, що зовсім не придатна для війни й нічим не можу підтримати піднятих мною на подвиги істот. Останніось зараз, коли стало зрозуміло, що зволікати ніхто не має наміру, що атака почнеться негайно й нікому з сильних світу цього нас не шкода.
Яга осудливо скосила на мене око й відсунулася. Імовірно, її теж у дитинстві вчили, що краще ні в які розмови з божевільними не вступати. Я справді була схожа на одержиму. Вчепилась обома руками в бортик балкону і вся трусилася в очікуванні неминучого. У вухах скажено відлунював стукіт мого власного серця. Нападники наближалися. Страхи легко злетіли на стіну й заходилися морочити голову захисницям.
Пішли геть! сердито гаркнула Ведмедик. Мидівчиська на стежці війнинічого не боїмося й нікому не дозволимо нас залякати
Страхи, знущаючись, зареготали, але відлетіли на чималу відстань. За інших обставин, ширяючи високо над землею, товстенькі дядьки в строгих костюмах і при краватках викликали б у мене посмішку. Зараз же я відчувала в їх присутності справжній жах. Найбільше вони мені нагадували голодних стервятників, що кружляють над полем бою, чекаючи на здобич
Стріляти лише по оливяних, наших не чіпати! наказала Ведмедик крижаним голосом і голосно вигукнула:Вогонь!
Стріли із самозаймистою драконячою слиною, знайденою в замкових засіках, одна за одною полетіли в середні ряди нападників. На мить у стані ворога все змішалося. Мирні жителі з лементом кинулися геть. В останніх рядах бігли Ой, ви не повірите! Ті самі старигани, що пишуть підручники, яких я не так давно собі навигадувала. Кгм Але ж не так уже й погано в мене з уявою!
І тут оливяних солдатів, які вже були втратили темп наступу, почали рятувати. Хтось із чудовиськ відкрив накривку акваріума зі спрутами. Одного мокрого тулуба, розпластаного поверх палаючих оливяних солдатів, вистачило, аби нейтралізувати всі наші стріли. За три секунди з-під спрута вже вибігали трішки помяті, але цілком боєздатні вояки, а чудовиська вже дбайливо вкладали спрута назад в акваріум.
Вогонь! Вогонь! Вогонь! запекло командувала Ведмедик. Ми повинні не дати їм отямитися!
Я знала, чому в її голосі стільки розпачу. Шквал локальних пожеж від стріл хоч і сповільнював рух нападників, але все-таки не припиняв його. Уже три спрути працювали пожежними на полі бою, і втримувати атакуючих на відстані ставало дедалі складніше. Крім того, запас стріл ось-ось мав скінчитися. Та й знаряддя незабаром довелося б перезаряджати. Стріломети хоч і стріляли чергами, немов наші земні кулемети, все одно рано чи пізно мають потребу в заміні стрічок зі стрілами.
Ваш вихід! заверещали тітоньки до однієї з веж, бо помітили, що стрілометам потрібен перепочинок.
Верба скинула зі Сплячої Красуні звукоізолююче запинало.
У-а-хрррррррр! нечуване хропіння, що вирвалося з вуст нашої сплюхи, зчинило під стінами справжнє стихійне лихо. Звуковою хвилею оливяних нападників відкинуло на кілька кілометрів. Тепер справа була за останніми рядами атакуючих. Величезні чудовиська трішки поморщилися від неприємного звуку, здивовано глянули на те, як відлітають оливяні солдати, й упевнено рушили до стін Драконячого замку.
Можна, я? боязко поспитала Царівна у Ведмедика й зашепотіла щось своєму білому запиналу, знімаючи його зі стіни. Нічого особливого не сталося. Біла тканина, граючи в променях вечірнього сонця, легко ширяла над чудовиськами, що рішуче насувалися на замок.
Невже це кінець?! Але ні! Чудовиська підійшли вже зовсім близько до стін, але повелися дуже дивно. Циклоп, наприклад, тихенько наспівуючи якийсь ліричний мотивчик, занурив свої мозолясті стопи в рів із водою та почав тихо сміятися. Дракон і Людина-гора взялися грати в квача. Гобліни раптом заходилися збирати квіти й із виразом невимовного блаженства на обличчях (якщо, звичайно ЦЕ можна було назвати обличчями) нюхали букетики
Ось! Ось! радісно й несподівано лунко закричала Царівна. Справжня любов сіє навколо красу й робить світ добрішим! Я вклала в це вишивання всю силу свого почуття! Робила, як для коханого! вона сяяла, і я вперше бачила її такою радісною. Закінчила свою тираду вона зовсім незвичайним висновком:О! Виходить, я таки справді люблю його!!! повідомила нам і щасливо засміялася.
Я спіймала себе на тому, що посміхаюся разом із нею. Але тут
Ха-хо-хо-хо! скажено регочучи, один зі страхів спікірував просто на вишите Царівною запинало. Тільки дурень вважає, що любов може бути взаємною! прогримів він. Якби він тебе любив, хіба не зупинив би своїм наказом цей наступ?!
Біле запинало істерично затріпотіло в обіймах страху.
Він не міг! Царівна сполотніла, очі в неї наповнилися слізьми, але вона ще намагалася врятувати всіх нас. Він не міг! Він Він Він же ще такий молодий! Тільки Король може віддавати королівські накази! Юного Принца ніхто не послухався б!
Запинало вирвалося і, тріумфуючи, завмерло над страхом.
Хо-хо-хо! той не здавався. Дівчинко моя, якби Принц хоча б на крихту любив тебе, він давно був би тут разом із усією своєї дружиною! Коханих не залишають напризволяще! До коханих мчать на поміч! Не зважаючи на заборони обставин чи батьків! А раз його тут нема, виходить, таких, як ти, в ньоготисячі!
У У У Царівна в розпачі озирнулася й прошепотіла невпевнено:У нього нема дружини Зовсім здається, навіть їй самій це не здалося гідним виправданням Принца, який не кинувся на порятунок коханої. Царівна тяжко зітхнула й знесилено опустилася просто на камяну долівку. Запинало, що звивалося над нею, миттєво почорніло й почало падати.
Кгм Сильний, мерзотник! тут навіть Яга не витримала. Страх виявитися нелюбою часто набагато сильніший за будь-яку любов. Бридкий такий страх!