Вірші! замість відповіді раптом загула Крючкова. Віршіось що треба розповідати на візитці!!! Прикинь, усі так: «Мене звуть Оля, я люблю лілії та жовтий колір»а я: «Про себе говорити нудно, давайте я вам краще замість візитки вірші прочитаю»
Ідея здалася мені чудовою. Власне, як і решті. Ми затамували подих, спостерігаючи за цілковитим і несподіванним перетворенням Крючкової. Її очі палали, обличчя прибрало романтичного виразу, вона чи то промовляла, чи приспівувала доволі пристойні гарні ліричні рядки:
Щось у душі торкнув мені
Летючий в небі горностай
Він, як і ти, зник вдалині.
А я кричу: «Не відлітай!»
Щось ніби таке запамяталося мені.
Дуже непогано, гмикнула Танька. Ніколи б не подумала, що ти читаєш вірші.
Не читаю, а пишу! знову насупилася Тамарка. Ні, ну гарна ж думка для візитки, хіба ні?
Офігенна! радісно запевнила я, бо нарешті вгледіла промінь світла в нашому дрімучому лісі.
Кгм цього разу честь усе зіпсувати випала Оленці.Ідея гарна. А текст доведеться переробити Повністю. Горностайце така тваринка. Він ширяти в небі не вміє. Хіба що коли хтось викине її з вертольота
Невже?! вигукнула вражена Тамарка. Хто б міг подумати!
Як же так можна?! підтримала я.
Що? не зрозуміли решта.
Горностай! Як він посмів виявитися не птахом у найвідповідальніший момент?! нерви мої були напружені до краю. О! Якщо негайно щось не зміниться, я не витримаю! Збожеволію, зїду з даху, застрелюся, повішуся від розриву серця!
Як не дивно, хоча останню фразу я вимовила дуже зопалу, все-таки довелося частково виконати свою обіцянку
Деякі ознаки зїжджання з глузду
Це трапилося наступного дня по тому, як зрадник-горностай виявився не птахом, тобто в суботу. Тобто того самого дня, коли батьки з бабусею поїхали на дачу і я залишилася повновладною господинею власного часу аж до вечора.
Я обчиталася маминих журналів і ось уже хвилин сорок крутилася перед дзеркалом. Стільки, виявляється, всього цікавого можна вчинити за допомогою косметики! Я вже майже не сумнівалася, що зроблю з Тамарки красуню. Експерименти, певна річ, довелося поки що проводити на собі.
Так-так! Насамперед надам їїну, поки що своєму, а потім уже й Тамарчиномуобличчю рівного матового тону. Виявляється, всі дефекти шкіри легко маскуються. Проти червоних плям і прищиків чудово застосовується коректор із зеленавим відтінком, проти кіл під очима чи ластовинняз блакитнуватим
Такого дива, як коректор, у моєї мами в запасах косметики не виявилося. Але я не сумувала.
О! Візьму трішки тонального крему, змішаю з зеленавими тінями бурмотіла я сама собі.Блискуче! Залишилося тільки попрацювати над повіками. Кажуть, якщо покласти світлий тон на внутрішній кутик ока, доможемося ефекту «сяючого» погляду Але ж виходить! я скінчила обробку лівого ока й відчула неймовірний захват. Ой, сяє, сяє!
Він у тебе й так світився. Від щастя, що дорвалася до маминої косметики, скептично гмикнуло відображення
До чого тут косметика! Мені й раніше дозволяли її брати, хоробро відбивалась я. Просто тепер знаю, як усе це застосувати з користю! Темний тон візуально зменшує, світлийзбільшує! для поважності я процитувала дзеркалу дещо з журналу й відразу розмріялася:Пройдуся по Тамарчиних щоках темним румянком і зроблю з неї худеньку
Краще рубанком, гмикнуло знову вреднюче відображення й одразу вдалося до абстрактних міркувань:Ні, я не розумію, навіщо люди фарбуються! Дорослі жінки щоранку по півгодини замазують сині кола під очима, щоб потім намалювати такі самісінькітільки на верхніх повіках. Де логіка?!
Я ще кілька секунд весело посміялася з цього чарівного жарту, перш ніж зрозуміла, що діялося щось цілком немислиме. Відображення розмовляє?! Відображення?!
А-а-а-а-а-и-и-и!!!
Минулого разу я з таким жахом відскакувала від дзеркала, коли приїхала з моря, із санаторію, де останній тиждень не було води. Дивуюся, чому сусіди не викликали міліцію.
Тихше, тихше, попросили із Задзеркалля. Ефекту заспокоєння не було, бо промовив це мій власний голос.
Я збожеволіла! від цього здогаду мені трішечки полегшало. Напевне, треба подзвонити мамі
Не здумай, ти що?! ображено заволало дзеркало. Батьки не дадуть нам жодної можливості спілкуватися Ти краще знаєш що зроби
Випити валеріанки? Лягти поспати? Приставити до дзеркала бабусину ікону? залепетала я, намагаючись вгадати.
Ні! Повернися сюди, глянь мені у вічі й скажи, що дозволяєш увійти до твоєї кімнати
Оце вже ні! наскільки б божевільною я не була, але на такі провокації піддаватися не збиралася. Я ж не дурепа з конопель! Я взагалі фантастику читати люблю! Тобто про те, що всяка погань тільки й чекає, коли її запросять, чувала.
Я згадала, що без запрошення ніякі темні сили до мого помешкання увійти не зможуть, і миттю відчула себе впевненіше. З дзеркала почувся дзвінкий, мелодійний сміх.
Мій сміх, між іншим. Треба буде частіше сміятися в школі. Виявляється, це в мене досить гарно виходить.
Ні, ну ти як скажеш! і далі реготало дзеркало. Знайшла, ким мене назвати. Я якраз і не погань, а зовсім навіть навпаки. Яянгол. Твій янгол-охоронець, якщо бути точною
Що-що? тільки й змогла я дурнувато пробелькотіти.
Не віриш? дзеркало, схоже, трохи образилося. Гаразд, будемо доводити. Банку з варенням памятаєш? Ту, що ти розбила в чотири роки? Хто, думаєш, зробив так, аби ніхто з дорослих не звернув уваги на її зникнення? Або ось іще, пригадай свій шостий клас і нещасних рибок
Усередині в мене все похололо. Я чудово памятала ці історії. І головне, ніколи нікому їх не розповідала. Не через потайливість, а тому що неприємно згадувати. Про рибокособливо.
Це було два роки тому. Я сиділа собі вдома, хворіла, нікого не чіпала, і тут доблесні однокласнички вирішили мене провідати. Танькадобра душачастенько заходила до мене без попереження й тепер вирішила притягти з собою Зіночку, Гаврила та Якушева. Ну де ж їй було здогадатися, що в такий розгром, як у мене в кімнаті, нормальних людей водити не рекомендується. Загалом, я попросила гостей почекати в холі, а сама кинулася негайно давати всьому лад. Начебто все вийшло доволі цивільно, хлопці зайшли в охайну кімнатку, мама принесла чай І тут Якушеву здумалося полізти на шафу по шахи.
Фе, яка тут пилюка! «тактовно» заявив він, демонструючи всім свою брудну долоню.
Щоб не згоріти від сорому негайно, мені довелось викручуватися:
Що ти робиш?! з удаваним жахом вигукнула я. Це ніяка не пилюка! Цеспеціальний, суперроздрібнений корм для рибок. Я його сушу там, на шафі!
І для більшої вірогідності я згребла з шафи добру жменю пороху та висипала в акваріум. Рибки промовчали, але глянули докірливо
Як гадаєш, хто зробив так, щоб рибки не отруїлися та не повмирали? витягло мене зі спогадів дзеркало.
Ну що вам сказати? Я не могла більше не вірити й підійшла до свого відображення.
Заходь, чи що, посміхнулась я. Гостем будеш Тільки давай підемо куди-небудь у людне місце Ну, один-на-один із тобою бути я все-таки побоююся
Відображення обурено запирхало, але жодних конкретних заперечень не висунуло.
Гостя із Задзеркалля
За півгодини ми вже сиділи на лавці у сквері біля мого дому та емоційно обговорювали події. Збоку, імовірно, здавалося, що мисестри-двійнята. Причому одна з нас була досить дивна. Добре, що не я.
Боже, на мене всі дивляться! стражденно кривилася Ангеліна, щільніше насовуючи бейсболку на праве око. Річ у тім, що янголам-охоронцям заборонено користуватися косметикою. А янголам, які прийшли у Світ Людей крізь дзеркалоне можна будь-що змінювати у своєму вигляді з того моменту, коли вони перетнуть межу світів. Здогадалися? Смієтеся? Так-так, Ангеліна прийшла в наш світ різноокою і була неспроможна це змінити. Одне її око виявилося нафарбованим, другені.
Я так квапилася! Так хотіла швидше ввійти з тобою в контакт, що вибрала найпростіший спосібкрізь дзеркало. О! Тобі добре, вмилася перед виходом, та й по всьому! А з мене ж бо образ, у якому я ввійшла в реальний світ, тепер не стирається! Я зовсім забула про недоліки дзеркального методу явлення. І здумалося ж тобі нафарбуватися саме в момент моєї появи! Або як уже здумала, то фарбувала б уже тоді обидва ока одночасно
Не вмію! намагаючись не сміятися, виправдувалась я. Я ж не Юлій Цезар і не Windows, сто справ одночасно робити не вмію. У мене, між іншим, лише дві руки й обидві вони були мені потрібні в той момент для фарбування лівого ока.
Ет, уперше жалкую, що не стала янголом-охоронцем якоїсь павучихи В неї б, напевно, знайшлися вільні кінцівки для одночасного фарбування обох очей!
Усе б нічого, тільки й очей у неї вісім, довелося подивувати її своїми знаннями з біології. Я вже звикла, що поряд сидить мій власний янгол-охоронець, котрий зявився зі Світу Здійснених Фантазій, не бентежилася й поводилась із Ангеліною, як зі звичайним дівчиськом. І не я одна!
Дівчата, чого сумуємо? двоє однаково скуйовджених хлопців років пятнадцяти, однаково недбалою ходою наблизилися до нашої лави. Ой! Запрошуючи Ангеліну в парк, я зовсім забула, що у вихідні всіляка шушваль тиняється тут з раннього ранку та так і пантрує, аби завязати знайомство. Звичайно, в таких випадках ми з Танькою мовчки розвертаємося та йдемо геть. Так я збиралася вчинити й зараз, але Ангеліна раптом відповіла причепі. Так ще й як!
Ми не сумуємо, а саме навпаки. Вибачте, дядечка, нам не до вас. А будете перебивати, заважатимете спілкуватисяміліцію викличу. Врахуйте, стільниковий у мене вже напоготовііз найчарівнішою посмішкою спокійно повідомила вона.
«Дядечка» безтямно замотали головами, зробили «великі очі» та мерщій забралися. А за хвилину біля нас уже виникли наступні. Цього разутроє малих хлопчаків, років по тринадцять. Вони давно сперечалися про щось біля сусідньої лави. Хихотіли, перемовлялися та загадково поглядали на нас. Тепер один із них рішуче підійшов до нас.
Дівчинки, можна з вами познайомитися? тоненьким голоском відважно випалив він, дивлячись убік. Ми з друзями гуляємо самі й шукаємо компанію
З боку сусідньої лави почувся здавлений регіт. Я не витримала й теж розсміялася. Хлопчисько озирнувся на друзів і погрозився до них кулаком. Ті заіржали ще голосніше й пирхаючи подалися геть. Наш співрозмовник замість того, щоб продовжувати знайомство, кинувся услід з криком: «Стояти! Куди? Я виграв! Гони морозиво!»
Дівчата, щойно ми з Ангеліною налаштувалися на серйозний лад, як поруч знову зявилися ті самі «дядечка». Імовірно, вони зробили коло пошани парком і не знайшли ніяких інших осіб дівчачої статі, тому вирішили повернутися. А може, все-таки сумуєте, га? Ми тут
Гуляєте саменькі та шукайте компанію, чи не так? зі знанням справи перебила Ангеліна.
Авжеж! таке розуміння втішило «дядечків».
Ось і чудово! Бачите он тих хлопчаків? Ну, он же втікають! То вони в такому самому скрутному становищі. Теж, бачте, друзів шукають. Біжіть за ними, може, ще встигнете наздогнати! Чесно!
«Дядечка» розгублено перезирнулися й вирішили, ймовірно, що з божевільними краще не звязуватись, та дали нам спокій.
Ну й люди! журно поцокала Ангеліна язиком. І як ти серед них живеш?! Ні хвилини спокою вона так комічно супилася, коли була сердита, що мені терміново захотілося знайти люстерко. Невже це мої манери та звички?!
Хуух правила своєї Ангеліна. Якщо ще хтось підійде, я збожеволію, зїду дахом і повішуся від розриву серця! вона тяжко зітхнула, ну, точнісінько, як я, з тими самими інтонаціями. Просто не янгол-охоронець, а ксерокопія якась
Ти легше з думками! попередила Ангеліна. Я їх, між іншим, читати можу. Ніяка я не копія. Просто набралася від тебе кепських звичок. Я ж тільки те й роблю, що спостерігаю за твоїм химерним життям. Тут хоч-не-хоч повторювалкою зробишся. І в цьому, до речі, теж ти винна. Уявляла б мене якось по-іншому, я б так не жила. Придумала б мені якесь іще заняття, крім того, щоб на тебе витріщатися без кінця
І тут зясувалося, що сущі Світу Здійснених Фантазій живуть зовсім не так казково, як мені здалося. Кожен із них повинен дотримуватися безлічі правил, які напридумувала людина, котра вірить у них. Дід Мороз, наприклад, а в нього вірить величезна кількість дітей, і тому він, звичайно, теж є у світі Фантазійзобовязаний їздити на санях, запряжених оленями. Як взимку, так і влітку, в сусідній магазин по хліб і на блискучий прийом, куди всі гості приїздять на розкішних авто Дід Мороз мусить скрізь їздити в санях. Ух, і обурюється ж він з цього приводу! Майже так само, як більшість янголів-охоронців обурюються тим, що мусять невпинно стежити за своїми підопічними. Люди впевнені, що в їхніх Янголів нема ніяких інших занять, а Янголам доводиться таке терпіти.
Я хотіла була посперечатися, але тут згадала, що й справді завжди вірила, начебто в мене є персональний янгол-охоронець, який завжди зі мною і в усьому допомагає мені. У ранньому дитинстві я постійно гралася з ним у своїй уяві. І, до речі, уявляла йоготочніше їїсаме такою: один в один схожою на мене, тільки всемогутньою
Ну, щодо всемогутності, це ти загнула, Ангеліна прочитала мої думки й зітхнула. Втілюється ж не все, що придумає людина, а тільки найсильніше чи таке, що можливо втілити. Всемогутніх нема навіть у місті Бога. Хоча там живуть справді сильні янголи.
У місті Бога?! ошелешено перепитала я.
Атож, посміхнулася Ангеліна. А що дивного? У Бога знаєш скільки людей вірить? Немає значення, яким імям його називають, не важливо, до якої релігії приписують, головневірять і постійно думають про нього. Тому у Світі Здійснених Фантазій його не може не бути. У нього величезне місто й величезний вплив у нашому світі. Це такі як мичиїсь персональні вигадкиживемо в невеличких, нікому не відомих селищах.
Стривай! перебила я, бо зовсім заплуталась. Але чому ти не живеш у тому місті? Ти ж Янгол, отже, повинна бути близько до Бога.
Ну то придумувала б мене інакше Янголи з міста Богавони ж благочестиві, світлі. Ну й взагалі, придумані за всіма правилами релігії. А я?! Ангеліна глянула на мене з виразним докором. За назвоюянгол-охоронець, а за завданнями, про вирішення яких ти просиш, хуліганка якась!
Що правда, то правда Зазвичай зверталась я до свого придуманого Охоронця з якимись зовсім неблагочестивими проханнями. То молила, щоб ударила злива й батьки не потягли мене на дачу, бо лінувалася збирати смородину. То просила, щоб у вчительки з англійської почався який-небудь грип М-да У місті Бога моїй Ангеліні робити нема чого
Отож, Ангеліна раптом дуже посерйознішала. Давай нарешті обговоримо найголовніше. Те, за чим я, власне, й прийшла. Річ у тім, що в нашому світі оголосили конкурс. Тобто спочатку про нього почали скрізь повідомляти у вас. Дуже багато людей почали про нього думати, і ось у нас він теж організувався. «Міс Чарівність» називається!
Здорово! я пожвавішала. Разом готуватимемось! Від вашого поселення хто бере участь?
Ти, дуже серйозно повідомила Ангеліна.
Жартуєш? обережно поцікавилась я, хоча вже передчувала відповідь.
Анітрішечки. Ти мусиш мені допомогти!
Цікаво, чого це я мушу? Це ж не я твій янгол-охоронець, а ти мій
Значить, усе пропало, тяжко зітхнула моя Ангеліна та похилила голову. Здається, вона справді дуже засмутилася.
Зажди-но, звісно, я не могла цього так залишити. Поясни до пуття, в чому полягає моя допомога?
Ангеліна почала свою розповідь:
Памятаєш, як ти витягла Тамару Крючкову просто з-під носа в машини? Ото ж. Це я тебе вчасно напоумила. Начебто, все гаразд. Але уяви собі: янгол-охоронець Крючкової вирішив, що він тепер переді мною в боргу.
Кошмар! щиро поспівчувала я. Коли Крючкова вважає себе в боргу перед кимось, це досить обтяжливо Її янгол-охоронець такий самий?
Гірший! зітхнула моя Ангеліна. Розумієш, нещодавно він вирішив віддати цей борг. Причому без попередження. Просто-напросто висунув мою кандидатуру на участь у всесвітньому конкурсі «Міс Чарівність»! Чомусь вирішив, що мені це сподобається! тут Ангеліна глянула на мене дуже суворо. Тамарчин янгол, до речі, каже, що взяв бажання щодо участі в такому конкурсі звідкілясь із твоїх думок! Думай головою, коли думаєш, будь ласка!
Із моїх? Та я ніколи Та мені Та я Втім Ну я все-таки згадала, що винна. Я справді подумала таке. І треба ж було Крючковському янголу читати мої думки саме тоді