Он там знову діжа стоїть. Краще пий сік, аніж мудрагельствуй Ще й баклагу націдизнадобиться,обірвав парубка лісовик.І коли ти вже такий дурень, то йди здоров. Нехай усе сповниться згідно з бажанням твоїм
Захар слухняно обернувся до діжки, напився вволю гіркувато-солодкого трунку, набрав у баклагу, як веліли, а коли хотів ще щось запитати, то лісовика й слід пропав. Лише на пеньку, поруч із тим місцем, де він сидів, лежить орлине перо. Покрутив парубок його в пальцях, обдивився з усіх боків, але так нічого й не второпав. Звичайна пірїна
От лихо мені з тими загадками, о-хо-хозітхнув скрушно.
Зітхнув, а перед ним знову дідок зявився. Позіхає невдоволено та очі кулачками тре.
І чого тобі ще? Тільки-но задрімав! Ніякого спочинку. Наче не в хащах лісових живу, а на битому шляху.
Не сердься, дідусю,зрадів його появі Захар.Але задав ти загадку не для мого розуму. Пірїну залишив, а що робити з нею не сказав.
Сказав би я тобі, що з нею зробитибуркнув заспаний лісовик.Але як даси ще шмат паляниці, то нехай: розтлумачу що до чого.
Дам.
При цьому Захар видобув з торби найменшу паляницю й кусень бринзи.
Оця вам, а більшу собі залишу. Йти ще далеченько, але перебюся якось.
Далеко, близько Кому те відомо?пробурмотів собі під ніс лісовик, а вголос насмішкувато мовив:Чи доводилося тобі бачити колись, як птахи літають?
Захар лиш кивнув не ображаючись. Старі люди полюбляють собі часом покепкувати з молодих.
Ну, то й ти так роби. Візьмеш по пірїні в руки і махай, наче крильми. А розтулиш пальцізнову на людину обернешся. Збагнув?
Парубок аж загикуватися став.
То я лі-лі-та-татиму? Справді?
Та літай, що з тобою вдієш
Але ж пірїна лише одна? Як же ж?
Запасися терпінням. На все свій час.
А здоровя
Я ж кажу, а ти не чуєш,тупнув ногою той.Взяв би гроші, то й мороки б не було. А такодні лише запитання Ну, всенабрид! Сказано тобі: йди? От і чимчикуй Зі своєї стежини однаково не звернеш, а що судилосязнайдеш і впізнаєш.
При цім слові лісовик ступнув у пень, наче у воду, і зник разом з ним. А слідом щезли і береза з діжкою. Непроглядні лісові хащі розступилися, і перед Захаром відкрилася простора галявина. І видно з неї було стрімкі схили і гострі вершини похмурих Горган.
Усе ще розмірковуючи над дивною пригодою, Захар вибрався на галявину і завмер. Просто на нього, повільно краючи могутніми крилами повітря, летів великий беркут. У пазурах тримав здобич.
В одну мить парубок вправно наклав на лук гостру, опірену сірим гусячим пером стрілу і вимірив
Малі птахи падають каменем, але то малі. Беркут лиш розпластав крила на середині змаху і повільно спустився на схил, неподалік від Захара. Так і не випустивши з пазурів сарнятко.
О-го-го!вигукнув радісно парубок і стрімголов кинувся до своєї здобичі.Гей-гей!
Утіха його була зрозумілою, бо не кожен мисливець міг похвалитися намистом з орлиних кігтів. Могутній птах літав високо, а нападав блискавично. Окрім того, улюбленою здобиччю беркутів були такі кумедні ягнята
Орел був ще живий, але вже конав. Стріла прохромила йому наскрізь груди і стриміла зі спини, ближче до середини тулуба.
Захар нахилився над птахом і спробував вивільнити з його пазурів ще теплу тушку. Та криві кігті сиділи міцно і глибоко.
Ач, як учепився,розсердився парубок і шарпонув сильніше.
Ця шамотанина, певно, роздмухала в птахові вже посірілі жаринки життя, бо на юнака глянуло сповнене болю та докору око. І погляд був майже людський,Захар аж сахнувся й зніяковіло промовив:
Тобі, значить, можна А тебезась? Вибачай Носив вовк овець, понесли і вовка.
Але беркут не хотів примиритися зі своєю лихою долею. Він стрепенувся, спробував змахнути вже безсилими крильми, заклекотів, скоріше жалібно, ніж грізно, і здох. Аж тепер випустивши з пазурів здобич.
І тут Захар аж по чолі себе ляснув!
Он воно що! Він вполював орла, щойно вийшовши з лісу. А що казав на прощання лісовик? Що другу пірїну він знайде, коли настане час То, може, вже? І та, друга, пірїнав одному із крил мертвого птаха?! Досить лише відшукати їїі він зможе літати?!
Від таких думок Захар наче очманів. Він хутко видобув із-за пазухи подарунок лісовика і заходився приміряти його до орлиного крила. А знайшовши нібито подібну, в ту ж мить вискубував її, затискав у руці і намагався піднятись у повітря Але ні з першої, ні з другої, ба, навіть з десятої спроби нічого не виходило. Захар далі залишався самим собою.
Іраптом
Він уже й не зміг би пригадати, укотре силкувався злетіти, коли збагнув, що якесь дивне відчуття огортає його. Світ наче змінюється Робиться дивним, більшим, чіткішим. Очам парубка відкривається така далечінь, що й уявити годі. А тіло стає легким і водночас сильним, чутливим до кожного поруху його дужих крил Крил?!
Парубок так здивувався і злякався, що мимоволі розтиснув пальці,і одразу ж знову був людиною.
Матінко рідна,вишепотів розгублено.Це ж я мало що на птаха не перекинувся!.. Оце так-так! Не здурив дідусьІ тоді вигукнув на повні груди:Еге-ге-гей! Людоньки! Я літатиму!
Захар нахилився, щоб підняти з трави чарівні пірїни, що випали з розтулених пальців, і несподівано вздрів перед собою розпростерту долілиць оголену жінку А з її плечей стриміла його власна стріла. Та самісінька, якою він щойно підбив беркута!
Усіх цих вражень виявилося занадто багато. Несподівана слабість огорнула юнака, ноги підкосилися, і він мимоволі опустився на коліна.
Захар, у свої двадцять літ, був не з полохливого десятка. Довелося йому раз і з ведмедем сам на сам зустрітися. Бачив він і чабанів, розтерзаних вовчими іклами. І тих, хто не зміг утриматися на високій кручі. Якось допомагав дорослим чоловікам виймати з води цілу родину односельців, що потонули в бурхливих водах весняної повені. Коли Захарові було лише дванадцять, покійний батько врятував його від рисі. Зарубав хижачку барткою просто на синових плечах. При згадці про той випадок парубок мимохіть торкнувся долонею кількох горбочків, що залишилися на потилиці від зубів звіра. Врятувала його тоді лише батькова вправність і щаслива зоря, під якою мав народитися. Але зараз перед Захаром лежала не звірина, а людина. Яку він убив! Рана ж бо виразно вказувала, що стріла прохромила серце.
Питиледь чутно прошелестіло поруч.
Виявилося, що за той час, поки Захар намагався втамувати в собі нудоту, яка підкочувалася до горла, жінка перевернулася навзнак і тепер очікувально дивилася на парубка. Стрівшись із нею очима, він знову відчув у погляді біль, докір і ще щось, схоже на насмішку.
Питижінка повторила своє прохання виразніше, і парубок поквапився піднести до її перешерхлих уст шийку баклаги. Водночас намагався не бачити древка стріли, що все ще стриміла з лівої півкулі грудей, похитуючись у такт подихові.
Жінка напилася й важко перекотилася на правий бік.
Вийми,попрохала тихо. Видно було, що всі слова і рухи даються їй з великими труднощами, і вона от-от зімліє.
Тремтячою рукою Захар обламав наконечник і спинився. Він міг би заприсягтися, що стріла перейшла крізь серце. То як її витягати? А про таку дрібницю, як те, що ця жінка ще донедавна була орлицею, намагався й не згадувати.
Тягни,прошепотіла знову. Але цього разу бриніла в її голосі така владність, що не підкоритися наказові було неможливо.
Юнак й незчувся, як узявся обіруч за древко, заплющив очі й сіпнув на себе.
Стріла вийшла напрочуд легко. Так, наче не в людському тілі стриміла, а в піску. Від надмірного зусилля він аж заточився й ледве втримався на ногах.
О-о-ох,почувся ще тихий стогін. І все. Цілковита тиша Навіть віддиху не чутно.
Захар ще якусь мить постояв непорушно, не сміючи звести очі, бо наперед знав, що побачить бездиханне тіло, залите кровю, і тугу шкарлатну цівку, що чимраз слабше бє з рани. Але таки примусив себе поволі підвести голову і зі здивуванням побачив, що, хоч жінка й лежить непорушно і майже не дихає,не лише тіло її чисте від крові, але й од рани навіть знаку не залишилося. Злегка засмагла шкіра пружно напиналася однаковісінько на обох грудях і ніде жодною цяточкою, жодною подряпинкою не відрізняла одну від другої.
Лісовики, відьми, перекидні, русалки та мавки Легенди та казки
Звісно, Захар, якого мати не раз залишала малим удома під пильним наглядом домовика Кузьми, не міг сумніватися в існуванні старшого народу. Але ж їх уже залишилося так мало, що люди потроху стали забувати про них. А йому поталанило зустрітися відразу з двома! І то протягом кількох годин. Певно, цього було б досить для нервів і досвідченішого чоловіка. Що перед ним перекидень, Захар не сумнівався. Хто ж іще, на милість Божу, зміг би вижити зі стрілою в серці? І несподівано відчув полегшення. Був же певен, що вбив людину! А виявилосяі не людину, і не вбив
Тим часом одужання йшло своїм трибом. Румянець уже повернувся на обличчя жінки. До речі, прекрасне і молоде. В усякому разі Захар міг би заприсягтися, що досі гарнішого не бачив. І хоч парубок начебто ще й не мав дуже з чим порівнювати, він точно відчув, що жінка ця найпрекрасніша в цілому світі.
Наче від дотику його погляду, вона розплющила очі й мило усміхнулася.
Злякався?
Танепевно протягнув Захар.Було трохи Спершу. Поки не збагнув, що тивін замявся.
Вона розсміялася, наче зашелестіла весняна діброва під сліпим дощем, і потягнулася звабно:
не людина? Щогеть несхожа?
Захарові бухнула кров до обличчя, і він відвів очі вбік. А щоб приховати ніяковість, поцікавився:
Ти перекидень?
Ні,жінка знову засміялася.Ні, леґіню, я не перекидень. ЯМорена. Або Церера, Геката У мене багато імен. Але я волію перше А тебе як величати?
Захаром,відказав той. А сам аж памороззю зсередини вкрився. Морена! Давня Володарка Часу і Долі! Богиня, могутнішою за яку були хіба що Перун та Велес Хоча й вони, мабуть, остереглися б ставати їй поперек дороги. Імя Морени у їхній громаді якщо й вимовляли, то лише пошепки і з острахом. Та й як не остерігатися тої, в чиїх руках сукалася нитка людської долі. А може, сукається й далі? Хіба про богів можна знати щось напевно? Це ж саме од її очей ховали жінки на ніч своє прядиво і кужелі, аби не опряла потай і не накликала Біди, не наслала за недбалість і неохайність на оселю хвороби та злидні
Захар,протягнула богиня, наче пробуючи імя на смак.Гм А скажи, хлопче, чого це тобі заманулося мене підстрелити?
Той аж схлипнув. Стрілець, щоб тебе Цілив у птицю, а втрапив у молодицю. Тепер начувайся! Тебе б прохромити наскрізь, вибачив би? Ото ж бо Спробуй розтлумач тепер богині, що не до неї мірив. І те, що вона безсмертна, справи не міняє. Однаково боляче Сам же бачив, як корчилася. Захар зітхнув ще раз. Мовчанка затягувалася, а то було не вельми ґречно та й не надто безпечно. Коли боги запитують, краще поспішити з відповіддю.
Бо я хочу літати
Літати?здивовано перепитала богиня.А до чого тут одне з другим?
Морена все ще продовжувала лежати навзнак, і її струнке тіло так і притягувало погляд парубка. І щоб не видатися ще більшим дурнем або нахабою (знати б, що жінці, чи то пак, богині видається більшим нахабством: коли витріщаються на її розкішне тіло, чиколи вперто відводять погляд?) та не стовбичити поряд без руху, Захар заходився білувати її здобич.
Що й казати, сьогоднішній день видався не найлегшим у житті парубка. Спершу лісовик бавився з ним у відгадки. Потім підстрелений птах виявився богинею. Дякувати, що хоч вона, здається, сприймає цю пригоду з гумором. Захар крадькома кинув погляд на чарівні принади, насупив брови і засопів. Йому й раніше доводилося мати справу з дівчатами, але всі вони були свої, знані змалку і через те не чаїли в собі тієї пянкої таїни, що нуртує кров. Та й вродою, чого лукавити, значно поступалися Морені.
Але не такому, як він, задивлятися на богиню! Он вона навіть не приховує своєї наготи Ще б пак! Хіба він сам соромився б якоїсь звірини? А чим простий смертний кращий для богині? Хочапарубок аж захолов од власного нахабстваможе, вона навмисно демонструє йому свою красу? Тоді, виходить, вінїй не байдужий?! І Захар знову злодійкувато глипнув на Морену.
Думки думками, а богиня хотіла почути відповідь. І рад не рад, знімаючи шкіру з сарнятка та розпалюючи багаття, парубок слово по слові переповів Морені усі свої сьогоднішні пригоди.
І де ж ті пірїни?поцікавилася богиня, що з кожною хвилиною почувалася дедалі краще.
Захар зойкнув і луснув себе по чолі. Уздрівши замість птаха поранену жінку, він так розгубився, що геть забув про все і тепер нізащо не відрізнив би свої пірїни від десятка інших, що їх легкий вітер ворушив у траві.
Загубив?
Захар мовчки підняв з землі жмут піря. І така зажура, такий розпач вимальовувалися на його обличчі, що Морена утрималася від жартів, а потім цмокнула язиком і дмухнула наперед себе. Парубок стрепенувся, не знаючи, до чого йдеться, але одразу аж розцвів. Бо тепер уже тримав у руці лише дві пірїни, і заприсягнув би, що саме ті. Парубок так міцно стиснув їх у руці, що аж побіліли кісточки на пальцях. Це було б надто жорстокоотримати надію на сповнення мрії й одразу позбутися всього.
Дякую,ледь вимовив неслухняними устами.
Бережи краще Вдруге може не пощастити.
Захар подякував ще раз і заходився біля вогню. Дарма, що не минуло й години, як він перекусив з лісовиком. Од усього пережитого в парубка прокинувся просто вовчий апетит. І він з нетерпінням очікував, коли підсмажаться перші шматки мяса.
Схоже, сили ще більше повернулися до Морени, бо вона, хоч і продовжувала лежати непорушно, все ж пригадала, що цілком нага і вичарувала собі легкі шовкові шати,вони оповили її від щиколоток аж до підборіддя. На ногах невідомо звідки зявилися чудесні туфельки з блакитної парчі, гаптовані золотими нитками. А довге чорне волосся невидимий перукар зібрав під сяйливу від самоцвітів ажурну діадему. Аби не лежати на землі, вона підстелила під себе пухнастого, незвичної роботи, барвистого килима.
Правда, її одежа мала цікаву властивість Якщо дивитися на неї просто, то видавалася вона щільнішою за нічний морок. Зате О! Зате якщо зиркнути крадькома, самим лише кутиком ока, то виявлялося, що її прозорість не лише нічого не приховує, а навіть підкреслює, відтінює усе привабливе для чоловічого зору. І парубок зиркав Ризикуючи залишитися косооким на решту життя.
Невідомо скільки років (чи століть) було богині, та яке це мало значення, якщо очі підказували Захарові, що перед ним розпростерлася двадцятипятилітня красуня. Блискуче, як вороняче піря, волосся. Тонкі брови. Гострий і трішки кирпатий носик. Карі очі. Ледь припухлі вишневі уста. Тонка висока шия. Повні, але не надто великі, пружні перса. А стан такий тендітний, що легко вмістився б у двох його долонях
Здається, щось пригоріло?мовила насмішкувато Морена.А я вже зголодніла.
Захар сіпнув головою вбік і закляк спересердя.
Поки він милувався жіночими звабами, кілька шматків мяса впали просто у вогонь і вже майже згоріли. Решта теж поволі наближалася до тієї небезпечної межі, за якою закінчується їжа і починається обвуглене щось. Парубок поквапливо зняв з вогню прутики з мясом і нерішуче завмер. Коли б йому випадало їсти з кимось зі своїх, то поклав би страву просто на траву. Але ж тут
Морена, очевидно, зрозуміла його вагання, бо знову клацнула пальцями, і перед нею опинилася велика срібна таця і два золоті келихи, повні якогось пахучого трунку. А в наступну мить, прутики вихопилися з рук парубка і ковзнули на тацю. Туди ж перебралися з Захарової торби і паляниця з початою цибулиною та шмат бринзи.
Я занадто багато витратила сил на воскресіння, аби вичаровувати ще щось їстівне,промовила богиня.Думаю, на сьогодні нам стане й того, що єне договоривши, вона рішуче впялася зубами у шмат мяса.Приєднуйся,промурмотіла за мить з повним ротом, беручи другою рукою паляницю,якщо не хочеш залишитися голодним.
Їжа й справді щезала з приголомшливою швидкістю. Тож Захар не примушував просити себе двічі.
Зазвичай я їм трохи манірніше,усміхнулася Морена.Але перехід від смерті до життя такий виснажливий. Ти навіть уявити собі не можеш. Щастя, що у нас була їжа, а то б довелося тобою закусити.Вона весело розсміялася, бачачи, що Захар не може збагнути, жарт це чи ні.Чув, либонь, від бабці з дідом, що злі відьми полюбляють вечеряти неслухняними хлопчиськами?