Та очманілий від побаченого і пережитого, Захар уже б і на те пристав.
Коли з наїдками закінчили, Морена взяла в руку келих і жестом запропонувала парубкові другий. Він і не думав відмовлятися. Зрештою, якщо богиня все ж надумає помститися, то їй досить лише пальцями клацнути
Сік від лісовика й справді був чудовий, але мясо краще запивати вином. Спробуй, схоже, я вичарувала саме те, що нам зараз необхідно.
Захар слухняно ковтнув. Трунок був густий, терпкий і ледь-ледь кислуватий. Схожий на вино з підсолодженого морозом терну. І одразу ж в тілі зявилося відчуття легкості, як у ту мить, коли він почав перетворюватися на птаха. Думки теж зробилися зовсім невагомими і барвистими, як метелики, а потім узагалі пурхнули кудись далеко-далеко
Ніч впала на гори як завше зненацька, наче тать із засідки. Миготіли зорі. Ледь жевріли вуглинки в ще недавно жаркому багатті.
І далеко ти мандруєш, Захаре?ніжний голос лагідно вплітався в мяку тишу ночі.
У скит,правдиво відказав той.
У скит?здивувалася богиня.Такий молодий? Невже життя вже встигло настільки розчарувати тебе? Чи така сильна віра в Єдиного?
Захар навіть не второпав, про що йдеться.
Дві чи три сотні літ тому я нізащо не повірила б, що ця віра римських рабів зможе прижитися у вашому народі. Що ж, і богам трапляється помилитись. І от молоді, дужі леґіні вже не несуть дарунків до ідолів Перуна, а збираються марнувати життя в молитвах до Єдиного
Молитися?парубок нарешті збагнув, щó Морена має на увазі.Та ні Я до старця Актинія в науку. Хочу навчитися знахарству. Щоб людей од хвороб і смерті оберігатиі затнувся на півслові, пригадавши з ким балакає.
Морена, як видалося Захарові, полегшено засміялася. А потім, по хвилині мовчання, мовила:
Що ж, гарна мрія Та й, схоже, ти саме той, хто може її осягнути. Не кожному смертному вдається собі на вечерю богиню підстрелитиі вона знову дрібно розсміялася. А Захар здивовано помітив, що вторить їй на повний голос.Про Актинія забудь. Я сама вчитиму тебе. Усьому, що зможеш збагнути а тамподивимосявона знову захихотіла, а тоді посунулася трохи на килимі, даючи місце парубкові поруч з собою.Ну ж бо, мисливцю, ходи сюди Мені холодно. І щоб ти знав на майбутнє,промурмотіла ніжно,богам не лише молитви й приносини бажані. Особливо богиням.
Прокинувся Захар від дошкульного холоду. Ранковий туман осів такою рясною росою, що вся його одежа, увібравши в себе водяні краплі, промокла наскрізь. Її дотик до шкіри викликав дрож в усьому тілі. Тож парубок зірвався на ноги і бігцем подався до лісу по хмиз. Поміж дерев вологи було не так багато, і невдовзі сухі гілляки весело палахкотіли в багатті, а Захар з насолодою простягав до полумя закоцюблі руки. Заздрісно позираючи на Морену, що солодко посапувала, вкутана з головою в свою хитру одежу, яка, схоже, ще й не промокала.
Про те, щоб спробувати тихцем утекти, не було й мови. Адже від богині однаково не сховаєшся. Та й як виглядав би він, коли б утік після цієї ночі? І хоч Захар чудово розумів, що для Морени був лиш миттєвою примхою, вроджена шляхетність не дозволяла парубкові повестися, як він вважав, по-свинськи.
Захар зігрівся. Думки сновигали в голові якоюсь безладною купою і, аби зайняти себе бодай чим, він вийняв ізза пазухи чарівні пірїни. Якийсь час вагався, але цікавість таки взяла гору. І парубок, міцно затиснувши їх у кулаки, заходився одчайдушно махати руками.
Спершу радісно відчув уже звичну легкість у тілі, силу в крилах, гостроту зору. А потім його оповив непроглядний морок! Парубок покрутив головою, покліпав повіками, аж тут із жахом зрозумів, що його всього цілком вкутує якась тканина. Він шалено заборсався у тій ніби торбі, пускаючи в хід і гострі кігті, і міцного дзьоба. Матерія не витримала його шаленого натиску і з гучним тріском розійшлася на боки, утворивши досить широку діру. Захар миттєво вистрибнув крізь неї назовні і, аж трусячись од люті, обернувся, аби уздріти напасника, вчепитись у нього пазурами, бити і бити крильми та дзьобом, доки той не сконає. І остовпів. Перед ним безладною купою лежала його ж одежа. Перетворюючись у птаха, він не здогадався роздягнутись, от і став бранцем власної сорочки.
Огледівши себе з дзьоба до хвоста, Захар упевнився, що бодай зовні орел з нього вдався хоч куди. І останнім дурнем треба бути, аби не спробувати силу таких дужих крил. Хоч і тенькнуло щось усередині й тихесеньким жалібним голосочком заблагало: «Може, не поспішати? Краще, трохи згодом?». Та парубок відмахнувся од того скиглія, хоча для власного заспокоєння таки додав: «Я ж низесенько, понад самою землею»
Чари лісовика слухняно підняли його в повітря.
Від неповторних вражень серце спершу завмерло в грудях, аж захололо, а тоді кинулося вистрибом наздоганяти згаяний час. Застукотіло, зацокотіло. Голова пішла обертом, і на якусь мить Захар навіть утратив відчуття, де верх, а де низ. Розчепіривши крила, наче людина, котра боїться впасти з вузької кладки, він плавно ковзав униз по схилу гори, лише в кількох метрах над землею. Трапилося б йому зараз на дорозі якесь дерево, то неодмінно засів би поміж гіллям або й луснувся добряче чолом до стовбура. Таким незграбним та непевним був його перший лет. Але ось переляк минув, і парубок опамятався. Обережно ворухнув крильмираз, другий
Він летів! Не тямлячи себе від захоплення, Захар набрав повні легені повітря й радісно заклекотів. Він більше не був приречений усе життя човгати ногами по землі! Йому підкорилися небеса.
Парубок все дужче й дужче змахував крильми, з кожним помахом підіймаючись дедалі вище. На якусь мить навіть видалося, що сонце стало ближче і гарячіше. Однак тепер його очі болючіше сприймали блиск сонячного проміння, тож обернувся хвостом на схід і став виглядати внизу здобич.
Шматок свіжого, ще теплого від крові, паруючого мяса був би зараз у самий раз. Хоча, на гірший випадок, він не відмовився б і від тлустенького хомячка.
Призивний клекіт Захар почув швидше, ніж побачив симпатичну орлицю. Радісно відповівши їй, беркут кинувся назустріч. Але орлиця легко ухилилася від нього, зграбно перекинулася в повітрі й уже за мить опинилася на спині у Захара, притискаючи додолу. З кожним помахом крил примушуючи знижуватися. Він був од неї значно сильнішим, масивнішим, та, очевидно, не лише в людей заведено добровільно коритися особам жіночої статі, бо й орел дав слухняно посадити себе на узліссі. І лише там запитливо заклекотів. Мовляв, що за дивацтва?
Та замість відповіді несподівано отримав такого стусана, що беркицьнув догори ногами і покотився по траві. Дві пірїни випали з його крил, і в ту ж мить птах обернувся на Захара.
Парубок був як заспаний, кліпав повіками і не переставав час од часу потирати кулаками очі. А перед ним, взявшись у боки, стояла люта Морена.
Не смій більше так робити!вигукнула сердито.Життя набридло?!
А що трапилося?зніяковіло перепитав парубок, що все ще не міг прийти до тями.Я лиш спробував перевірити дарунок лісовика.
ДарунокМорена вже заспокоїлася, і на її обличчі знову зявилася безтрепетна маска богині.Твоє щастя, що ти ще не забувся настільки, аби розтулити долоні
Парубок спершу запитально дивився на неї, а коли сказане дійшло до свідомості, пополотнів і судомливо ковтнув слину. Власне розтерзане тіло так чітко уявилося Захарові, що він аж здригнувся.
Одвічна людська нерозважливість,буркнула Морена.Всі як один мрієте стати рівними богам, а навіть власним розумом не навчитеся послуговуватись.
Захар ніяково похилив голову.
Я не збирався довго Лише хотів переконатися, чи зумію. А там і незчувся
Морена усміхнулася.
Чи ж мати не наказувала тобі остерігатися в дорозі усілякої нечисті?
Захар промовчав.
О люди! Спершу викликають її до життя, потім винищують упень і все ж наївно переконані, що шматок паляниці зможе настільки вмилостивити серце одного з них, що він зробить подарунок без жодної потаємної думки
А що?стрепенувся парубок.Лісовик таки обдурив мене? Але ж ти сама вчора говорила
Те, що я казала вчора, можу і сьогодні повторити Але! Є дві дрібниці, про які я просто не встигла, а лісовик, певно, не захотів тебе попередити. Перше, що пірїни потрібно не лише затискати, а й ще якось забезпечити. Наприклад, приклеїти їх до долонь живицею. І друге, польоти повинні бути досить короткими і не надто частими. Адже ти вже відчув якісь бажання, що швидше пасували птахові, ніж людині. Так-от, кожне перетворення знищуватиме в тобі частинку людини і залишатиме по собі частинку орла. Тож прийде мить, коли ти, навіть випустивши з рук пірїни, все одно залишишся птахом!
Оце так дарунок!вигукнув вражено Захар.Цур мене з тими пірїнами! Більше й не доторкнуся! Нечисть клята! А щоб йому
Ну, це ти кажеш знову не думаючи,зупинила його красномовство Морена.Не така вже й велика ціна за вміння літати. Тим більше, що ти сам цього хотів, а лісовик пропонував багатство. Тут він тебе не обманув. Але годі про це. Тепер ти попереджений і більше, маю надію, дурниць не чинитимеш. Так?
Парубок похнюплено кивнув.
А до речіМорена ступнула крок уперед і легко притулилася до нього усім тілом.Учора ти мене вечерею пригощав, то чому б мені сьогодні не запросити тебе на сніданок? Тим більше, я пригадую, ти начебто вчитися збирався?
А так,погодився Захар.
Ну, то бери свої пірїни в руки і гайда за мною. Одежу можеш підхопити в кігті, а хочештут покинь. У замку щось підберемо для тебе.
Як?здивувався парубок.Ти ж щойно казала
Я ще багато чого скажу,кивнула головою богиня,а твоя справа уважно слухати і хутко робити, як велено. Інакшети не мій учень, і ми розстанемося просто тут!
Згода, згода,поквапно відказав Захар.Я слухатимуся кожного наказу. Але ще одне запитання, якщо твоя ласка?
Морена насупила брови, тоді уявила собі, як вони мають обоє виглядати збоку: голі, скуйовджені, ще розгарячені, захекані Чим не коханці? І знову захихотіла. Ні, аби тримати цього шибайголову в шорах, їй доведеться набавити собі зо два чи й три десятки літ. Правда, тоді вже не буде того, про що й зараз із приємністю згадує тіло. А вона й так уже досить постилася. Можна сказати, з того часу, як цей світ прихилив свої коліна перед Єдиним. Морена зітхнула.
Якщо лише одне, то нехай. Запитуй.
Ти сказала, що люди викликали до життя лісовиків. А може, ти мала на увазі усю нечисть? Як це зрозуміти? І чому так стається, що людині вдається перекидатися на птаха? А ви, боги, безсмертні в будь-якому ви
Хвала тобі, невігластво!вигукнула Морена.Лише останній неук, що не має жодного уявлення ні про структуру Всесвіту, ні про будову клітини, може запитати подібне, будучи щиро переконаним, що ось зараз я все на пальцях йому поясню. І це мало бути одним маленьким запитанням? Краще не дратуй мене.
Але Захар дивився на неї так простодушно і віддано, що розсердитися по-справжньому Морена не змогла. Вона лише похитала головою, мовляв, ой, наберуся я ще з тобою біди, і відказала:
Що ж, значить, нам тим більше пора забиратися звідси і братися за навчання. Сподіваюся, безмірна цікавість допоможе тобі в цьому.
Те, що Морена гучно називала зáмком, ззовні виглядало звичайнісінькою горою, вершина якої була зрізана так, що перед гладкою прямовисною стіною утворилося щось на кшталт не дуже великого майданчика. А всемогутня жага життя дозволила, навіть на цій голій скелі, зачепитися розмаїтим травам, кущам і кільком кедрам.
Зі скелі на майданчик, дещо приховані деревами, визирали міцні, потемнілі одвіку модринові двері, куті позеленілою міддю, і двійко широких, забраних надійними віконницями вікон.
Сонце вже виразно вказувало на полудень, коли пара величавих беркутів опустилася на цей природний балкончик.
Морена звичним рухом перекинулася через голову і знову перетворилася на молоду чарівну жінку. І Захар вже вкотре мимохіть замилувався нею. Тіло богині було наче висічене з найдорожчого рожевого каррарського мармуру.
Що ж, не покрививши душею, парубок міг сміливо вважати, що досі йому неймовірно таланило, оскільки пригоди його можна було порівняти лише з безконечними казками, які так полюбляють розповідати онукам зимовими вечорами дідусі й бабусі. Бо й справді, хіба ж повірили б Захарові вдома, спробуй він розповісти про побачене і пережите?
Парубок так глибоко замислився, що аж стрепенувся, почувши невдоволений окрик Морени:
Довго ще накажеш чекати, поки ти зволиш людиною стати?
Отямившись, поквапився розтулити долоні. А повернувши собі звичний вигляд, став хутко натягати штани.
Можеш не поспішати,озвалася посміхаючись Морена, що й досі залишалася зодягненою лише в покривало, утворене з її власного волосся.Поки я не плесну в долоні, ми залишатимемося на самоті, наче в пущі.
Та воно, звіснопробурмотів ніяковіючи парубок.Але мені так зручніше. Звичніше.
Розумію,погодилася з таким поясненням богиня.Тоді і я, як ти.
Вона клацнула пальцями і виявилася зодягненою у вишиту золотими та срібними нитками, найтоншого полотна сорочку, що закінчувалася ледь нижче стегон, стягнену в поясі ремінцем з гадючої шкіри. Волосся акуратно сплелося в товстелезну косу і прикрасилося віночком з живих троянд. А на високих грудях переливалися всіма барвами три разки намиста зі смарагдів, рубінів, хризолітів, халцедонів та сапфірів. А нижче Захар ледь стримав сміх. Стрункі ноги Морени повивали безрозмірні, зшиті, певно, з десятка ліктів прозорого мусліну, шаровари. А делікатні ступні утопали в мяких капцях з задертими догори дзьобами, які ще до того ж прикрашали кришталеві бубонці.
Що таке?здивувалася, щось відчувши, Морена, яка з видимим задоволенням оглядала свої шати.Хіба ваші молодиці не так зодягаються? Ага,збагнула, дійшовши до капців,тут й справді щось не те.Вона пробурмотіла пошепки кілька незрозумілих слів і вдруге клацнула пальцями. В ту ж мить на ногах у неї зявилися чудесні сапянові чобітки зеленого кольору, а замість шароварів звабні стегна богині оповила розшита мальвами оксамитова плахта.
Помітивши вираз захоплення на обличчі юнака, Морена вдоволено усміхнулася.
Ну, якщо ми вже причепурилися, то ласкаво прошу до моєї оселі,і легко плеснула у долоньки.
Захар й оком не кліпнув, як біля дверей не знати й звідки, наче з-під землі появилися два гноми. Зростом завбільшки з лісовика, лиш значно кремезніші, і бороди мали не зелені, а вогненно-руді. Ґречно вклонилися Морені й широко розчинили обидві стулки дверей.
Навколо богині одразу аж зароїлося від повітруль. Чарівні, зодягнені у різнобарвні, напівпрозорі шати, вони зі сміхом і щебетом оточили її, наче люблячі діти ніжну матір. Двійко з них, в одежах золотистого кольору, поштиво підхопили Морену під руки, решта ж у цей час посипала стежку перед нею пелюстками квітів. А з дверей замку вже долинала весела коломийка.
Давно переставши будь-чому дивуватися, Захар впевнено посунув слідом. Повітрулі кружляли і навколо нього, але не торкалися. Чи то не відали ще, пощо він тут, чи одлякував їх суворий вираз обличчя парубка. Який він, про всяк випадок, напустив на себе. Лише гноми спробували було заступити шлях парубкові. Та позмагавшись з ним якусь мить поглядами, шанобливо розступилися.
Поминувши поріг житла Володарки Долі, Захар опинився у просторій залі, що, мабуть, правила у цьому гірському палаці за сіни. І хоч віконниці й надалі залишалися зачиненими, світла тут не бракувало. Можна навіть сказати, що світилося практично все. І велетенські дзеркала, які рясно висіли на стінах, і майстерно різьблені мармурові колони, що підтримували неосяжне гранітне склепіння зали. І сама стеля випромінювала щось лагідне і бархатисте. Світло було розсіяне скрізь і ніде. Наче в імлистий зимовий день, коли й не збагнеш, від чого саме видно: од хмар на небі чи од снігу на землі?
Усе те Захар підмітив, ніде не затримуючись, бо Морена легким кроком перетнула сіни і підійшла до наступних дверей, які хутко розчахнули перед нею двійко інших гномів. Захар відрізнив їх лише тому, що перші були зодягнені у зелені кептарики, а цісинього сукна. В усьому ж іншому їх сплутала б, певно, і рідна мати.
Музика стала голоснішою, хоч музикантів і далі не було видно.
Ця зала була ще багатішою, пишнішою й веселішою. І тут чекали гостей.
Помаранчевий гном підтримував вогонь у каміні. Ще одинкрутив над ним нанизаний на вертел добрячий шмат мяса. Посеред зали з десяток або й більше повітруль накривали довжелезний стіл, призначений для обіду одночасно не менш як на три дюжини персон. Келихи, джбани, глеки з довжелезними шийками, тарелі й таці, що наче з повітря зявлялися на ньомувсе було виготовлене зі чистого золота і майстерно розписане різноколірними емалями. Що ж до страв, то на стіл потрапило все, що будь-коли бодай доводилося бачити Захарові, й утричі більше такого, що він і назвати б не зміг. Парубок уже чекав, що ось-ось прочиняться ще якісь двері і до зали увійде натовп богів і богинь. Бо й на мить не міг припустити, що уся ця розкіш призначена лише для звичайного сніданку.