Але обабіч столу гноми поставили лише два майстерно різьблених крісла.
Богиня, поглядаючи на нього, лиш задоволено посміхалася. Що ж тут дивного? Усякому хочеться справити враження. І навіть тисячолітня мудрість не цурається дрібних радощів.
І саме ця усмішка дозволила парубкові трохи отямитися. Бо хоч усе навколо переконувало його, що він в гостях у богині, всміхалася вона все ж, як звичайна горянка. Тож коли Морена величаво опустилася в одне з крісел, Захар, не чекаючи на запрошення, рішуче, а через те незграбно, мов ведмідь, посунув до іншого.
Сідай, сідай,запізніло запросила його богиня, якій навіть сподобалося нахабство парубка. Адже вона збиралася протримати його біля себе не один рік. А слухняність, може, й приємна, але ж і набридає швидко.Кажуть, що через порожній шлунок і наука не пробереться. Тож наповнимо його, перш ніж розпочнемо мордувати мозок.
Воля господинізакон. Голодувати Захарові особисто не доводилося, але від старших людей відав він, що то таке, і змалку до їжі ставився серйозно. Напихатися надміру не напихався, але завжди намагався покуштувати всього до смаку. Бачачи таке його ставлення до їжі, повітрулі пильно слідкували, аби тарілка парубка не встигала спорожніти. А легкі вина щоб не щезали з кубків.
Морена ж лише куштувала то того, то іншого.
Смакує?поцікавилася за якийсь час.
Угу,відказав лаконічно Захар, що саме старанно пережовував шмат дикої гуски, запеченої в якійсь чудернацькій гострій підливі. Тоді проковтнув, запив з кубка і додав:А отець Іакинфій казав, що боги нічого не їдять.
Морена мимоволі розсміялася.
Так, це безпрецензійна вигадка. Яхве й досі вельми вдячний за неї Олімпійцям хоч нектар та амброзію греки дозволяли А ти можеш собі уявити тисячолітнє життя без права на крихту їжі і краплю вина? Не дивина, що Єдиний після подібного знущання розпорошив племя зухвалих іудеїв по цілому світі. Я б і не таке спересердя витворила. Добре, що хоч вам нічого подібного не спало на гадку.
Захар лише очима кліпав.
Наситився?озвалася ще трохи згодом богиня, зауваживши, що парубок уже не торкається нічого на столі.
Так, вельми дякую.
На здоровя.
Морена плеснула в долоні, й музика стихла, а слуги поквапом звільнили стіл від посуду і решток трапези. Зала спорожніла.
Зараз мені треба трохи подумати,мовила богиня.А ти тим часом поброди по замку. Розглянься, що й до чого. Звикай, одне слово. Такому невігласові довгенько доведеться тут побути, доки розуму наберешся. А неуком я тебе від себе не відпущу. Щоб мені потім за тебе соромно не було.Морена усміхнулася, аби дещо згладити прикрість сказаного.А щоб не блукав ти,додала:Нá тобі провідника. Він дещо страховидний, але ти до нього хутко звикнеш,і богиня знову плеснула у долоні.
Добре, що вона вчасно попередила Захара, бо чудище, яке вихопилося в залу, могло перелякати кого завгодно. Мало воно зросту добрий сажень, геть усе поросле чи то волоссям, чи то мохом. А на морді серед тих заростів ледь проглядало двоє червоних буркал. Що ж до рук і ніг, то навіть для такого здоровила вони були принаймні вдвічі завеликі. Долонілопати, а ступні ніг й порівняти ні з чим.
Це Той Що У Скелі Сидить,промовила Морена.Але ми кличемо його Гримайлом. І ти так зви.
Захар кивнув.
Він проведе тебе скрізь, де захочеш. А що не зуміє пояснити, я потім сама розповім. Ну, все, йдітьМорена зручно вмостилася у мякому, оббитому білою замшею фотелі, на який замінилося крісло, і перестала звертати на них увагу.
Захар слухняно ступнув до найближчих дверей. А прислужники-гноми запопадливо відчинили їх перед ним. Гримайло посунув слідом. Та на порозі парубок нерішуче зупинився й кахикнув.
Що ще?поцікавилася богиня.Знову якесь питання муляє?
Не сердьсяЗахар завагався, не відаючи до пуття, як має до неї звертатися. Минулого вечора вони обходилися без слів, а сьогодні він більше слухав, ніж говорив.Не сердься, пані
Пані?перепитала Морена.Що ж, нехай буде. Так що ти хотів запитати?
Захар трохи наблизився, аби не кричати. Зала видавалася йому надто великою, щоб говорити впівголоса.
Ось ти вже вдруге кажеш, що люди щось створюють Спершу йшлося про лісовика й інших. Теперпо-твоєму виходить, що боги повинні їсти лише те, що ми дозволимо. Не розумію. Отець Іакинфій говорив, що все у світі створено Богом Єдиним.Тут Захар пригадав, з ким говорить, і знітився:Вибач, я, либонь, надто багато хочу знати Але ти весь час стверджуєш, що геть усеі добре, і лихевиходить від людей. Кому ж вірити?
А ти сам як мислиш?
Звісно, богиня повинна бути мудрішою за якогось священика і краще розумітися на цих справах. Та й самому приємніше думати, що ти чогось та вартий у цьому світі. Але, чесно кажучи, не надто віриться.
Морена вдоволено кивнула.
Що ж, приємно чути, що я в тобі не помилилася. А якщо скажу, що саме моє твердження істинне, повіриш на слово?
Захар опустив голову.
Морена зітхнула і провела рукою по обличчю, наче стираючи втому.
Добре, нехай буде Спробую пояснити. Слухай, але нічого не перепитуй. Якщо чогось не збагнеш, то так мусить залишитися. Повернемося до цієї розмови років через два-три. Хоч на той час, певно, ти вже про подібне не запитуватимеш, бо й сам усе збагнеш Ваш і наш світце лиш відображення Ідеї, Думки, Мрії. А люди, хоч вони ще й досі про це не здогадуються, і є їх носіями. Отож усе, що навколо, викликане до життя лише тому, що люди про це думали. Мріяли чи жахалисято вже інша розмова, але уявляли собі чітко! Ось, наприклад, візьмемо зорі Була над вашими головами вночі темна, страшна чорна безодня. Але почав хтось міркувати, що було б добре, якби там бодай іскорки від багаття жевріли, все ж не так похмуро буде. Потім до такої ж думки ще хтось долучився, ще От і маємо тепер небо в блискітках.
Захар не проронив і слова, але увесь його вигляд виказував, що він не може повірити у почуте. Ще б пак, якась там мрія, невідомо кого до того ж, ізорі! Хіба ж він, Захар, мало мріє? І сповнилося хоч щось?
Бачу, що почала надто складно,протягнула невдоволено Морена.Спробую спростити. От у вас родина велика?
Тридцять чоловіків. Наш рід не найбільший у громаді, але міцний. Наші жінки здебільшого хлопчиків народжують.
І ви всі в одній хаті мешкаєте?
Чого б це? Ні Вісім дворів у нас.
А як ви відділяєтеся?
Ну, старший одружений син, з дітьми, може захотіти перейти під власний дах.
Себто, перш ніж братися до будівництва власної домівки, він починає про неї мріяти?
Атопогодився Захар.Часом навіть не один рік поспіль.
А разом з ним про нову хату мріють і невістка, і діти їхні?
Жінка, звісно, думатиме про це безугавно,підтвердив Захар.Бо там вона вже справжньою господинею стане. А дітлахи, певно, ні. Їм без дідуся з бабусею сумно буде.
Але думають про хату всі. І навіть дідусь з бабусею, і сестри з братами, і ще з півсела родичів і товаришів, що потім допомагатимуть при будівництві. Так?
Безумовно,стенув плечима Захар, мовляв, це ж бо й так зрозуміло, навіщо стільки говорити.
От, як результат усіх цих мрій та думок, і зявляється у вашому селі ще одна нова хата.
Ага!пирхнув Захар.Поки ота хата сама появиться, знаєш, скільки поту після того думання доведеться пролити?
А коли б ти, приміром, повернувся з мандрів і побачив її вже готовою? Чи не видалося б тобі, що вона наче сама виросла?
Захар замислився.
Ну, якщо так подивитися, то звісно Але до чого тут? Ага То й зорі?протягнув непевно.Ми всього лиш не маємо змоги спостерігати, як їх будують. Так?
Молодець!легко плеснула долонями Морена.Ні, я в тобі не помилилася Правильно Якщо не копати глибше. Думка рухає розвиток світу! Вона створює все Все! А ви, люди,носії Розуму, в якому ці думки зароджуються, бо лише вам властиво мріяти!
То, виходить,затнувся Захар,що ми і і
Чого загикуєшся?засміялася Морена.
Вибач,парубок не міг примусити витиснути з себе того, що намислив.
Та кажи вже!
І богів?
О-хо-хоМорена похитала головою майже осудливо.Богів ви вигадали в першу чергу! У Всесвіті треба ще пошукати таку могутню силу, як Людський Розум, і, водночас, таку безпорадну. Звісно, значно простіше придумати когось, хто буде винен за поганий урожай, ніж самому допильнувати усього. Ну, нехай Раз вам вже так легше Але ж навіщо весь час вигадувати щось інше? Чим ми вам не догодили, що виникла потреба в Єдиному?
В останніх словах виразно забриніла образа, і аби не виказати себе, Морена сердито тупнула ногою.
Ти щезнеш нарешті з моїх очей, чи ні? Досить запитань! Іди, поки я не наказала випхати тебе штурханцями геть! Гримайло! Забирайтеся!
На цей раз Захар уже не став затримуватися на порозі.
Двері, як виявилося, вели в залу, залиту примарним зеленавим світлом, що спливало з чарівної кришталевої кулі, підвішеної під високим склепінням. Все тут було незвичним і дивним для людського ока
Узявши праворуч від входу, Захар побачив величезний стіл, вирізьблений з однієї гранітної брили. Далітягнулися безконечні стелажі, заставлені склянками, колбами та ретортами з різноколірним вмістом, позначеними незрозумілими написами. Ліворуч од входу, навпроти стелажів стояли такі ж довжелезні старовинні засклені шафи, захаращені грубезними книгами і сувоями старовинних рукописів. Шафи впиралися в різьблений дубовий стіл, що міцно тримався долівки чотирма ніжками, причому переднім майстер умілою рукою надав подобу журавлиних, а дві інших належали якомусь могутньому хижакові. На деці, оббитій червоною замшею, лежала книга.
Ні, радшеКнига!!! Бо фоліант цей був таким великим, обємним, що, аби перенести його з місця на місце, знадобилися б сили двох дужих чоловіків. Щоправда, глянувши на Гримайлові граблі, Захар збагнув, що тут було кому навіть носити її за Мореною на кшталт молитовника. Чеканений напис на обкладинці з золотої фольги, в якому кирилиця поєднувалася з арабською вяззю, східними ієрогліфами та древніми рунами, звісно, нічого не сказав неписьменному парубкові. А перед його очима лежав Літопис життя минулого й прийдешнього, інакше сказати: Книга Долі!
Звісно, що аби зазирнути у неї, простого вміння читати було б надто мало. Непосвяченому в таїнства білої та чорної магії Книга не відхилила б завіси, що суцільною, непроникною пеленою затуляє перед смертними їхнє майбутнє. Та Захар і так лиш ковзнув по ній трохи здивованим поглядом (все ж розміри фоліанту вражали) і похитав головою, мовляв: ой, ой, ой! це ж і мені, певно, доведеться усе те прочитати А скільки ж іще в інших шафах.
Обабіч столу, на стіні, висів дивної роботи гобелен. На червоному шовковому тлі золотий дракон розправляв крила, вигинався каблучкою й намагався схопити зубатою пащекою свого ж власного шпичастого хвоста. Гобелен, хоч і був досить великий, все ж не сягав долівки, і, прослідкувавши очима донизу, парубок побачив, що звідти проглядає край порога. Золотий дракон пильнував двері!
Захар ступнув було ближче, але в ту ж мить Гримайло громко кахикнув, наче задуднів у бочку.
Що?поцікавився парубок.Туди не вільно?
Не вільно,прогув той.
Чому?
Туди і Морена без Перуна не заходить.
То це Перунів замок?
Ні. Замок Морени.
То чого ж без Перуна не вільно?
Там кінь Перунів.
Кінь?здивувався Захар. Хоча, якщо у богів усе інакше, ніж у людей, то ж і стайня теж.
Авжеж Кінь.
От би глянути, який він із себе?загорілись очі в парубка.Жодного разу не доводилося бачити, на яких конях боги їздять. Може, зазирнемо на хвильку? Обіцяю, я його не чіпатиму.
Аж тепер Захар зрозумів, чому чудисько так дивно прозвали. Бо воно несподівано роззявило пащу і звідти почулися звуки, схожі на ті, що лунають у горах, коли зі скелі скочується лавина. І ще трохи часу мусило минути, поки парубок збагнув, що це Гримайло так сміється.
Ну,перепитав, коли гуркіт трохи стих,чого регочеш?
Ти, гур-гур-гур обіцяєш гур-гур-гур не чіпати гур-гур-гур Пегаса?
А це ще хто?
Кінь гур-гур-гур так зветься Кінь Перуна.
Невже він такий страшний?
Страшний?одразу ж споважнів Гримайло.Не відаю. Я сам його ніколи не бачив. Лиш знаю, що цеСмерть! Ніхто, окрім Бога Війни, не може й наблизитися до нього!
Як же тоді його годують? Чистять? Невже Перун сам свого коня доглядає?
Не відаюГримайло здвигнув плечима.Але щиро тобі раджу, людино, якщо життя любиш, забудь про ці двері.
Якийсь час парубок вирішував: має він право чи ні зазирнути й у ті, потаємні, двері. Що двері потаємні, сумніву не виникало. Чого б вони були прикриті гобеленом, як не від сторонніх очей? Потім кивнув і відійшов геть, подумки пообіцявши собі ще повернутись, коли довідається про все тут трохи більше.
IIРОЗДІЛКарпати. Замок МорениДва роки пізніше
Під скляною ретортою завбільшки з добре відро весело тріщав жаркий вогонь. Тихо жебоніла льодяна вода у прозорих кришталевих трубах. Кипіло, бурлило золотисте вариво, й іскристі, чисті як сльоза краплини поволі збиралися в іншій, дещо меншій колбі.
Гримайло нетерпеляче тупцяв поруч Захара, весь час потрапляючи йому під руку. Нарешті той не витримав і гримнув на добровільного помічника.
Або забирайся геть, або стій на місці! Он, краще, вогонь пильнуй, щоб не пригасав.
Та я що? Я пильнуювибачливо прогув той.А довго ще?
Минуло більше двох літ з того дня, як Захар Беркут потрапив у науку до Морени. Багато що змінилося відтоді. Метикуватий сільський парубок освоїв грамоту, арифметику. Маючи до своїх послуг величезну бібліотеку замку, а вчителембогиню, Захар за такий короткий час вникнув і в ази алхімії. Це й намагався сьогодні використати для себе. Поки Морени не було в замку.
Дні йшли за днями, а Захар так і не полишив надії побачити коня Перуна. Знав, що небезпечно, але та небезпека лиш розпалювала його цікавість. Морена вперто не хотіла про нього розповідати, а коли Захар вже аж надто набридав, відказувала, що він прийшов учитися, як людей од смерті рятувати, а не вбивати. Воно то так, але хіба ж зашкодить бодай уздріти ту смерть?
Але як то вчинити, коли Морена не дозволить нізащо, а без неї Гримайло пильнує кожного його кроку?
На користь наука пішла, і Захар таки вигадав спосіб, як позбутися невсипного сторожа.
Краплини дедалі повільніше скочувалися у приймальну колбу, що вже більш як наполовину була заповнена абсолютно безбарвною рідиною.
Певно, досить,мовив наче до самого себе Захар і задоволено відмітив, як радісно заблищали очі чудиська.Будемо знімати пробу.
Він неквапом погасив вогонь. Вивільнив із затискача шийку колби. Зняв холодильник. Подачу води тим часом перекрив Гримайло. Обережно понюхав. Запах був ледь уловимий
Начебто, усе гаразд
Сколихнув рідину в колбі й залишився задоволений. Її було більш як гарнець. Може, вистачило б і на три кварти. Обережно перелив усе до краплі в заздалегідь підготовлений мідний глек і переніс на стіл.
Гримайло тим часом приніс із кухні дзбан холодного узвару, шмат сала, кілька паляниць і полумисок квашеної капусти.
Захар вийняв із шухляди делікатний кришталевий келишок і масивний, на півпляшки, золотий кубок. Налив в обидва по вінця і присунув менший собі. Гримайло ж одразу схопив другий.
Ну,мовив Захар,будьмо!
Гримайло крякнув і вилив самогон з кубка собі до рота. Захар лиш пригубив, та й то мусив похапцем запити узваром. Парубкові видалося, що до вуст його потрапив живий вогонь. А Той Що У Скелі Сидить лиш кудлатою головою покрутив од задоволення.
Ще?приохотив його Захар.
Угу.
Парубок щедрою рукою плеснув у кубок. Гримайло вихилив і це.
Уже давненько Захар намагався напоїти свого сторожа, аби звільнитися хоч на часину з-під опіки. Але досі всі спроби були марними. Гримайло висьорбував вино відрами і залишався тверезим. І ось одного разу, переглядаючи різні алхімічні рукописи, Захар натрапив на пораду, як запобігати скисанню вин у довгій дорозі. Невідомий автор радив перегнати вино, розділяючи його на легколетку частину, яка зберігає смак і запах напою, та звичайну воду. Автор доводив, що таке вино не скисне, хоч як довго не довелося б його зберігати, і при перевезенні займає значно менше місця. Водою ж його можна розбавити вже на місці.
І тут Захар подумав: «А що як не розбавляти? Може, таке вино буде міцніше і таки звалить з ніг чудисько?»
Потай від Морени він спробував перегнати одну пляшку, і експеримент вдався Оцінив його результат і Гримайло. Скуштувавши «ущільненого» вина, він оголосив, що Захар осягнув вершин мудрості й усе подальше навчання буде лише марною тратою часу. Й одразу став пропонувати йому поміч у наступних експериментах. Ледве-ледве вдалося Захарові вгамувати його ентузіазм і вмовити зачекати, доки Морени не буде в замку. Ну ж бо їй теж сподобається? Відбере і питати не стане. Такий довід Гримайла переконав.