Назви, кого остерігатися найбільше.
«Людину»
Конкретніше!Морена починала втрачати терпіння.
«Її ще немає»
А де ж вона? Коли зявиться?!
«6728 року»
Імя! Імя назви!
«Найда»
Я зможу його знищити?
Знову довга пауза, протягом якої Морена зорієнтувалася, що не відчуває вже рук по запястя.
«У цій системі надто багато перемінних»
Годі. Я зрозуміла: можна, але важко. Що ж, побачимо.
А переманити на наш бік?
«Цей варіант має великий відсоток вірогідності. 80/20»Що саме дозволить ним маніпулювати?
«Жінка»
Морена мимоволі посміхнулася. Могла здогадатися й без підказки. Що ще може привабити чоловіка? Гроші, влада і жінки
Якась конкретна?
«Так»
Ти мене доведеш до сказу Імя!
«Чиє?»
Жінки, яка матиме такий великий вплив на Найду! «Ружена»
Наскільки важливу роль відіграватиме Найда в нашому протистоянні?
«Його втручання може нейтралізувати Коня Перуна»
І тоді ніхто остаточно не переможе?
«Ні. Якщо йдеться про це тисячоліття»
Чому саме він?
«Його обрано»
Холод скував уже лікті Морени. Далі спілкування з Книгою ставало небезпечним З величезним зусиллям богиня відірвала долоні, що наче примерзли до сріблястого аркуша. І в ту ж мить віконце на внутрішній поверхні віка потемніло, висвітивши наостанок запитання:
«Ви справді хочете завершити роботу з даною програмою?»
Морена повернула ключик у шпарині.
Віконце висвітило: «Ваша воля. Сеанс з користувачем Морена завершено»,і зробилося чорним, як чародійське дзеркало на стіні.
Час минав. Полумя тихо потріскувало на свічках, проковтнувши їх уже більш як наполовину. Морена спала.
Велес увійшов у кімнату, ступаючи, як на чоловягу такої статури, мяко і нечутно. Але дивувався б лише той, хто бачив Чорнобога вперше.
Знову бавилася з Книгою?прогув він густим басом, зауваживши, що Морена не реагує на його присутність.Чи ж не казав тобі Перун, аби залишила її у спокої?
Морена кліпнула повіками і, нічого не розуміючи, глянула на Велеса. Потім, певно, усе згадала, бо кволо усміхнулася.
Ця клята Книга висмоктала з мене усі сили. Я почуваюся, як вичавлена цитрина
Надмірна цікавість,пхикнув Велес.О жінко Навіть будучи богинею, ти все така ж.
Очі у Морени лиховісно зблиснули.
Хіба назвати жінку жінкоюце образа?зробив невинне обличчя бог. При його могутній поставі це виглядало так кумедно, що Морена не втрималася і приснула сміхом.
Ну от,констатував Велес.Тепер ти вже більше схожа на себе, а не на цитрину.
Морена звела голову.
Книга каже, що у нас може нічого не вдатися
Велес запитально мотнув головою.
Почни спочатку. Але накажи спершу піднести щось для зрошення уст. Байка, здається, буде трішки довга?
Морена плеснула в долоні, й у дверях кабінету одразу ж зявилася чарівна повітруля, наче зіткана з сонячного проміння.
Слухаю, моя пані,вклонилася ґречно.
Ну, кажи, що бажаєш?звернулася до Велеса Морена. Той глянув захоплено на прислужницю і гмикнув значуще:
Про це пізніше, ближче до ночі. А поки що зупинимося на великому келихові рейнського і кількох добре просмажених баранячих відбивних котлетах до нього.
Повітруля вклонилася й перевела погляд на богиню.
А вам, пані?
Мені?Морена навіть розгубилася на мить, так далеко були її думки од того всього.Що ж, можна і мені ковток токайського і персик.
Повітруля ще раз вклонилася й вифуркнула з кімнати. Велес підійшов до стола й обережно закрив Книгу.
Не люблю, коли вона розкрита,пояснив.Весь час таке враження, що за мною хтось спостерігає. Значно могутніший. Той, хто може в будь-яку мить припинити наше існування. І зробити Йому це буде значно легше, ніж мені розчавити на вікні муху. Абозадути життя людини А ще краще, вийдімо з цієї кімнати, га?
Дурниці,здвигнула плечима богиня.Книгавсього лиш давнє магічне знаряддя. А той, хто створив її, давно канув у Забуття. Люди нічого не памятають про це І отже, сили у Нього просто не може бути.
Згоден. І все ж, Книга нервує мене. Особливо, коли доводиться бачити, якою ти стаєш після чергового спілкування з нею.
Бажання гостязакон для господині,усміхнулася Морена, даючи зрозуміти, що ця тема не така важлива.Куди волієш? Може, на балкон вийдемо? Весняні Карпати досить мило виглядають згори.
Можна і на балкон.
Скельний виступ, зміцнений руками гірських гномів і чарами Морени, ніби ширяв над проваллям, даруючи відчуття польоту кожному, хто ступав на його, з вигляду, нетривку поверхню. А краєвид відкривався звідси і справді чудовий. Хоч надворі давно буяв квітень, північні схили Горган були ще вкриті снігами. У скісних променях весняного сонця вони виблискували, вигравали всіма барвами веселки. Затьмарюючи світило своїм сяйвом, яскравими, сліпучими переливами, немов обсипані найкращими самоцвітами.
Поки Велес милувався дійсно чарівною панорамою, прислужниці уже накрили столик і розставили фотелі.
Мило,зітхнув Чорнобог і опустився у своє крісло.
Так,досить байдуже погодилася Морена, надкусивши оксамитову шкірку соковитого плода.
Велес здивовано глянув на неї, ковтнув вина й аж тоді пробурмотів:
Істинноніхто не цінує того, чим володіє Треба б тобі погостювати в мене, під землею, з десяток літ. Може, тоді цей вигляд гір буде трохи милішим.
Морена натягнула уста в робленій посмішці, показуючи, що оцінила гумор, але не бажає підтримувати цю тему. Велес кивнув і знову ковтнув вина.
Гарне,похвалив, беручи з золотої таці просмажену на камінь баранячу відбивну.
Погане богам не личить,відказала нетерпеливо Морена.Так що ти готовий мене слухати?
Говори
Велес зручно вмостився у фотелі і приготувався до довгої промови.
Я запитувала Книгу, чи, використовуючи Коня, нам вдасться перемогти Єдиного. І вона повідомила мене, що невдовзі має зявитися хтось на імя Найда. І цей чоловік може зробити так, що Кінь утратить силу.
Як це?щиро здивувався Велес.Людина зможе побороти Смерть?
Так сказала Книга.
Велес замислився над почутим.
А якщо детальніше?
Я вже не витримала
Гм Що ж, хоч і не люблю я цього, але, мабуть, доведеться відкрити її ще раз
О ні!Морена мерзлякувато зіщулилася під своєю хутряною накидкою.З мене досить.
Про себе кажу.
А нещодавно хтось насміхався над суто жіночою цікавістю.
Не блазнюй. Усе це надто серйозно. І шкода буде змарнувати ще кілька сотень літ через надмірну самовпевненість.
Він підвівся і пройшов у кабінет до столу з Книгою. Сів у крісло перед нею й оглянувся на Морену.
Устромляй ключа.
Морена зробила все необхідне і стала з цікавістю приглядатися. Вона знала, що Книга підкоряється також і Велесові, але ще жодного разу не бачила його біля неї. У віконці висвітився знайомий напис.
«Вітаю! Назвіть пароль допуску»
Велес поклав долоні на лист фольги і сердито наказав:Давай без фокусів! Не до забави!
«Користувач ідентифікований. Велес. Допуск відкрито»Що там ще за воїн на ворожому боці обявився?
«Ще не обявився»
Не чіпляйся до слів! Коли цей Найда буде доступний для наших слуг? Щоб можна було знищити його.
«Уночі перед Різдвом Єдиного. 8729 року. Поблизу Галича. Ймовірність смертельного кінця50/50»
А пізніше?
«Ймовірність знищення падає. Зростає шанс перевербувати його на ваш бік»
Зрозуміло
Велес відняв долоні й закрив Книгу, навіть не поцікавившись, що там ще висвітилося у віконці.
Отже, зима Хто у тебе є в Галичі?
Вовкулака, відьма
Для одного немовляти повинно вистачити Я так думаю. А от що стосується Коня, то нехай Перун цього разу вже не покладається на ворожбитів, а займеться ним сам. Щоб не вийшло, як минулого разу.
Хто мене згадував?голос позаду гримнув так несподівано, що примусив обох озирнутися. Але побачивши перед собою високого чоловіка з золотим волоссям і срібними вусами, боги заспокоїлися.
Ти? Вчасно
А що?Перун просто із повітря вийняв різьблений кухоль, повний пінистого меду, відсьорбнув третину і опустився у фотель, що теж вистрибнув позад нього нізвідки.
Книга стверджує, що й на цей раз може не вдатисятрохи непевно мовила Морена, що хоч теж була богинею, все ж у присутності верховного володаря трохи ніяковіла.
Дурниця Я все обмислив. Ніщо більше не стане нам на заваді. Монголи прийдуть на Русь. Чаша буде повна!
А якщо все жпочав було й Велес.
Перун насупився і грізно блиснув поглядом з-під кошлатих брів.
Жодних якщо! Кого-кого, а Сульде монголи послухають!
Сульде?здивовано перепитала Морена.А це ще хто?
Їхній новий Бог Війни. Себтоязасміявся Перун.Вони ще не зовсім звикли, але, гадаю, за два десятки літ дозріють. Того, що було з Чингізом,не повториться.
Перун гепнув спересердя кухлем до долівки.
Хто ж думав, що цей пастух виявиться таким скаженим?..
Хочеш сказатинепоступливим, упертим?
Що хочу сказати, те й кажу. Я розраховував на бесіду з людиною. Жорстокою, але підвладною таким порокам, як бажання слави, величі А цей виявився просто диким звіром. Хижаком! У його голові не поміщалося більше двох думок водночас. Та й то одна з нихбажання вбивати. Просто так, задля втіхи. Китай йому був ближчим і зрозумілішим. Як можлива здобич. І переконувати Темуджина у протилежному все одно, що спробувати відірвати вовка від шматка свіжого мяса обіцянками пригостити мякою паляницею з медом. Але не турбуйтесяз нащадком піде легше. Тут і Книги не потрібно, щоб упевнитися
Про сина мислиш?
Джучі?.. Ні Тому стане слави і клопотів батька. Я про внука думаю. Цей уже все зробить, аби допасти дідової слави. Й оскільки на Сході його вже ніщо не вабить, то вирушить сюди. А ми йому дорогу підкажемо, і підштовхнемо. В добру путь!
Боюся,скрушно хитнув головою Велес,що його шлях важко буде назвати добрим
Співчуття прокинулося?скинувся Перун.Жалієш?! Кого? Хіба ми були для них поганими богами? Люди перші відцуралися нас! Забули все І минулу славу, і добро Нехай! Кому судилося загинутизнать така Доля. Зате хто виживе і Єдиного відцураєтьсябуде щасливий. Тим я сторицею віддячу! Обіцяю, їх діти набагато краще за батьків житимуть.
Добре ж то щастя, батьківською смертю куплене,додала й Морена.
Ну, годі!визвірився на неї Перун.Начебто я лише для себе стараюся
Не кипятись,примирливо відказав Велес.Віровідступники заслуговують кари. Сумніву немає. І кари жорстокої. Та все ж якось неприємно. Погодься
Та є трохи,збавив тон і Перун.Однак іншого шляху не бачу. Мовчазним невтручанням ми лише віддамо Єдиному і ті крихти влади, які ще залишені нам. Чи відаєте, в кого перетворилися ми стараннями його священиків?
Велес кивнув. А тоді встав і вийшов на балкон. Усі ці розмови йому вже набридли до нудоти.
У чортів та відьом!провадив далі Перун.Ну, з чортами, нечистю ще якось можна погодитися. Вони хоч і чорного, та все ж божественного походження. Але щоб Богиню Долі звести до рівня відьми? Перетворити на просту ворожку? Цього я не розумію Ганьба! Що ви мені не кажіть
Морена зашипіла, мов роздратована кицька:
Я їм покажу ворожку! Памятатимуть!
А Велес тим часом ковтнув рейнського, послужливо поданого золотистою повітрулею, і мовив Горганам, глибокодумно пережовуючи чудову відбивну:
Властиво, нам не проклинати, а дякувати треба Єдиному І людям, що викликали його до життя. Інакше, чим би ми могли розважатися ось уже добрих тисячу літ?
А потім додав тихо, щоб чула лише Морена, що саме вийшла до нього:
Не заперечуватимеш, якщо я позичу в тебе на якийсь час оту золотоволосу?
Сміх Морени був дзвінким і веселим. Таким, як він буває лише в того, хто нарешті зумів позбутися усіх своїх проблем і тривог. Або принаймні думає, що це так.
IVРОЗДІЛГалицько-Волинське князівство. ГаличЗима року 6729-го
Мабуть, уже минула північ, коли Опанас Куниця прокинувся у своїй хижі, що стояла на березі Мозолевого потоку. Прокинувся через те, що хтось уперто і досить сильно сіпав його за рукав сорочки.
Га? Що? Хто тут?пробурмотів Опанас, через силу виринаючи з глибокого і солодкого сновидіння. Уві сні він щойно підчепив острогою здоровенного осетра й не хотів позбутися такого поважного улову.
Прокидайся ж, одоробло саженне,просопів хтось біля самого його вуха. Так, наче невідомий стояв перед лежанкою навколішки.Та прокидайся ж нарешті От ще мені морока
Сон з Опанаса наче рукою зняло, бо він упізнав голос свого домовикаМитра. А той, од нічого робити, не став би будити господаря.
Митре, то ти?все ж поцікавився спершу.
Я, я Вставай, Опанасе Лиха ніч! Не можна спати Надвір Надвір вийди.
Не розуміючи, що діється, Опанас рвучко підвівся на лежанці, сонним поглядом водячи по стінах світлиці. І хоч у суцільній темряві годі було щось розгледіти, око господаря й по невиразних розпливчастих обрисах угадувало звичні речі. Онмолочна примара навпротице віконце, затягнене бичачим капшуком,біліє од місячного світла, підсиленого іскристим блиском закамянілого на морозі снігу. Трохи збокувелика темна брилато кабаняча голова з позолоченими ікламидарунок покійного князя. Після того останнього полювання. Перед походом на далеку Віслу.
Полювання, на якому Роман Мстиславович мало не позбувся життя Опанасова стріла так і стримить у вепра з ока. Це князь наказав не виймати, щоб память була. І хоч уже шістнадцять літ, як нема більше Романа Мстиславовича, Куниця й тепер з зачудуванням пригадує той постріл. Бо навіть Микита Шпак, найвправніший лучник в усьому князівстві, тільки присвиснув здивовано, ставши на те місце, з якого Опанас поцілив одинця. А потім додав тихо, аби чув лише той, для чиїх вух призначалося:
Сам Перун направляв твою руку, Опанасе! Людина таке б нізащо не втнула.
Опанас і не перечив. Спускаючи тятиву й сам не вірив, що вцілить, надто багато гілляк було поміж ним і ціллю. Але, певно, любий був ще тоді богам Роман Мстиславович. Бо не наказував палити їхніх ідолів. Не карав тих, хто продовжував, незважаючи на церковну заборону, до капищ ходити з упоминками. От і відвели смерть Хоча, що з того: від звіра врятували, а всього лише через місяць, у боюне встерегли А може, й не змогли? У чужім краюсвої боги. До зайшлих князів менш прихильні.
Ну, встанеш нарешті?утратив терпець домовик і тупнув ногою.
Опанас прислухався. На Передмісті було так тихо, що навіть пси не перегавкувалися по дворах.
Чого тобі?пробурмотів невдоволено. Перший спалах тривоги минув, а під периною, під мяким боком дружиниі тепло, і затишно.Як не спиться або не маєш чим зайнятися, то йди краще Орлика вичеши Гриву йому заплети, чи ще щось вигадай, а мене не зачіпай Тільки й того, що взимку відіспишся. Щезни.
Вставай, Опанасе Біда буде,повторив домовик, що хоч був малесеньким на зріст, зате ж упертістю не поступився б і великому чоловікові.Я знаю, я чуюі гулькнув у мишачу нірку, ледь ухилившись од важкого чобота, кинутого міцною рукою.
Опанас повернувся на інший бік, ткнувся обличчям у волосся дружини, що приємно пахло мятою, і спробував знову задрімати. Біда, біда Теж знайшов чим здивувати, наче досі кожного дня одне лише добро. Товчешся зранку до вечора, як Марко Проклятий по пеклу, а добра од тогоні богові свічка, ні чортові кочерга....
У псарні люто, раптово, як на чужого, завалували княжі пси. Опанас знову підвівся.
Саме так, княжі Шворка псів і кабаняча голова на стіні, от і все, що залишилося у Галичі від Романа Мстиславовича після його передчасної загибелі. Навіть сина його строптиві бояри, підюджувані Володиславом Кормильчичем, із князівства прогнали. На Волині тепер Данилко Але вернеться! От, присяйбі, вернеться Цей характером ще й батька загне. Вогонь, орел Не те що, хоч і кмітливий, так зате ж сумирний Василько. Не княжого норову вдався молодший Романович. Видно, усе старший син від батька успадкував.
Мо, з оглядки на Данила Романовича, і звелів Гліб Зеремійович не чіпати княжої псарні? А заодно і його, Опанаса, при ній залишили. Як колись
Поруч завовтузилася Христина. Сідаючи на лежанці, чоловік оголив їй плечі, і нічна прохолода потурбувала сон жінки. Опанас дбайливо вкутав периною дружину і став ногами на долівку.