роджер бевінс ііі
Коли маєш чотири будинки, і пятнадцятеро садівників тільки те й роблять, що доводять сім твоїх садів і вісім рукотворних потічків до бездоганного стану, то хоч-не-хоч доводиться весь час бігати поміж усіма тими будинками та від одного саду до іншого тому воно, може, й не дивно, що якось пополудні, кваплячись перевірити, як там справи у кухаря з приготуванням обіду для членів правління одного з наших улюблених доброчинних закладів, ти раптом відчуваєш непереборне бажання трохи перепочити, опускаєшся спочатку на одне коліно, потімна друге, а тоді просто падаєш долілиць, і тебе, неспроможного підвестися, перевозять сюди для тривалішого відпочинку, та вже невдовзі зясовується, що жодним відпочинком тут навіть не пахне, бо ж відпочиваєш ти лише на вигляд, насправді ж постійно тільки те й робиш, що непокоїшся через свої повози, сади, меблі, будинки і т. д., адже все це терпляче очікує (принаймні так сподіваєшся) твого повернення і не потрапило, боронь Боже, до недбалих та безгосподарних рук когось Іншого, який узагалі нічого такого не заслуговує.
персіваль кольєр«шарах»
Містер Кольєр (після того падіння сорочка у нього на грудях була вимащена глиною, а ніс зовсім розквашений) мусив постійно плавати у повітрі в горизонтальному положенні, ніби така собі стрілка компаса в людській подобі, маківкою вказуючи у напрямку тієї частини свого майна, долею якої переймався в ту хвилину найбільше. Сьогодні маківка містера Кольєра була повернута на захід. Наш прихід хтозна-чому його втішив, він мимоволі полегшено зітхнув і, крутнувшись, став вертикально, лицем до лиця з нами.
ганс воллмен
Містере Кольєр, сказав містер Воллмен.
Містере Воллмен, сказав містер Кольєр.
роджер бевінс ііі
Та тут йому на думку спала якась нова майнова турбота, і його тієї ж миті різко підкинуло вгору. Зависнувши долілиць у повітрі, він лиш злякано кавкнув і розвернувся головою на північ.
ганс воллмен
ХХХІХ
Далі, щоб трохи скоротити шлях, нам треба було перетнути ту невелику болотисту ділянку, яку облюбували найупослідженіші з-поміж нас.
ганс воллмен
У тому місці вони шукали вільготу й безмісячну темряву.
роджер бевінс ііі
Тут стояли, заглибившись у свою безконечну розмову, містер Рендолл з містером Твудом.
ганс воллмен
Та зрозуміти один одного не моглитаке вже спіткало їх лихо, і про його причини ми могли хіба що здогадуватися.
роджер бевінс ііі
Обличчя у них нагадували розмиті брудні плями, де годі було щось розібрати.
ганс воллмен
Тулуби були сірі й безформні, за винятком схожих на торпеди зачатків рук і ніг.
роджер бевінс ііі
Їх і не розрізниш, от лише в рухах містера Твуда зберігся слабкий натяк на бодай якусь жвавість. Час од часу, ніби намагаючись переконати у чомусь співрозмовника, він піднімав догори один із тих своїх рукоподібних придатків і робив такий жест, наче показував: он там, на полиці, лежить річ, до якої будь що треба привернути увагу містера Рендолла.
ганс воллмен
Містер Твуд, на нашу думку, працював колись у роздрібній торгівлі.
роджер бевінс ііі
Витягніть велику вивіску Негайно знову її відкладіть І знову витягніть Не випустіть з рук Значно знижений жіночий
містер бенджамін твуд
У відповідь безлиций сірий клин, який був колись містером Рендоллом, виконував іноді невеличкий танець.
роджер бевінс ііі
Звільніть-но стілець Ось той, хто справді може Ану, збренькай І тоді той, за піаніною, запропонував би щось своє Ото було б по-моєму.
джаспер рендолл
Інколи, майже вдосвіта, коли інші насельники того болота були вже потомлені та виснажені і мовчки збивалися в купки біля обгорілого від удару блискавки чорного дуба, містер Рендолл, бувало, ще кланявся й кланявся, ніби стояв перед уявною публікою.
роджер бевінс ііі
І це наводило нас на думку, що раніше він був, мабуть, якимсь виконавцем.
ганс воллмен
Дякую дякую дякую!
джаспер рендолл
ВСЕРЕДИНІНАДЗВИЧАЙНА ЦІННІСТЬ:
Подумайте лише про свою худющу, змарнілу матір, яку можнажіще порятувати автопраскою, заводною теркою, холод-коробом, машинкою для автозасолки, і тоді її колись така гарна постава повернеться, і повернеться її миладобрапосмішка, й усе буде так, як у тідавнічаси, коли ви у коротких штанцях розмахували своєю гілкошаблею, а навколо так солодко пахло святковим пирогом.
містер бенджамін твуд
Гучний акорд, арпеджіо, антракт на випивкуцигарку. Коли акорд виходив добре, золотиста випивка переді мною аж брижами бралася.
джаспер рендолл
Якщо ми й захоплювалися колись їхньою стійкістю, то те захоплення вже давно перетворилося на відразу.
роджер бевінс ііі
Невже й нам судилася така доля?
ганс воллмен
Ні, вважали ми.
роджер бевінс ііі
(Але регулярно уважно приглядалися один до одного, шукаючи бодай натяк на те, що у нас починають розмиватися риси обличчя.)
ганс воллмен
(І постійно вслухалися у мову: ану ж почуємо хоч найменше порушення дикції.)
роджер бевінс ііі
Втім, і те, і те було ще далеко не найгірше.
ганс воллмен
Треба згадати і про містера Пейперса.
роджер бевінс ііі
По сутіпро сіру лінію, що запопадливо розпласталася долі.
ганс воллмен
Про його існування здогадувалися тільки тоді, коли через нього перечіплялися.
роджер бевінс ііі
Мож мні хтось помож? Ходь. Сюд. Позбрайте мне дкупи? Мож хтось помож? Ну хоч хтось? Помжіт. Мож хтось позбрати мне дкупи? Прчистити? Мож?
Помжіт, пршВас.
л. б. пейперс
Ми поняття не мали, ким міг бути колись містер Пейперс.
роджер бевінс ііі
Від нього ж мало що й лишилося.
ганс воллмен
Ідіть Проходьте Інакше такого підсрачника дістанете, що довго будете памятати Вискочу знизу і перевітрю вам портки.
флендерс квін
Флендерс Квін.
ганс воллмен
Колишній грабіжник.
роджер бевінс ііі
Бевінсе, я зараз п*** гаряченьким на твої довбані розпанахані руки, чуєш? А тебе, Воллмене, вхоплю за х*** патика, а тоді шарахну тобою у той чорнопаркан.
флендерс квін
Я, наприклад, його боявся.
роджер бевінс ііі
Я не боявся.
Аніскілечки.
Але ж ми мали нагальні справи. Затримуватися не можна було.
ганс воллмен
І ми де боком, де скоком прошмигнули краєм болота й подалися своєю дорогою, Квін же тим часом знай кляв нас, на чім світ стоїть, а потім нараз перемінився і почав слізно благати, щоб ми повернулися, адже залишатися у тому місці боявся, а покинути його (і піти далі)то й поготів, бо що може чекати на грішника, який просто біля поламаного екіпажа з Фредеріксбурга перерізав горло одному купцеві і його доньці (та ще й зірвав із шиї тієї бідолахи разок перлів і витер його від крові її ж таки шовковою хустиною)?
роджер бевінс ііі
Трохи піднявшись догори, ми додали кроку, проминули перекособочений сарай із різним знаряддям, перетнули всипану гравієм дорогу і довго простували старим шляхом для повозів, де все ще зберігався (принаймні у цьому переконували мене мої ніздрі) легкий і якийсь таємничий запах газетного паперу.
ганс воллмен
XL
Попереду, за дещо похиленим уліво обеліском Каферті, навколо свіжозасипаної хвороб-ями зібрався натовп.
ганс воллмен
Містер Воллмен підійшов до тієї юрби і делікатно поцікавився:
А новоприбулець ще з нами?
Вінтак, відповів Тобін Мюллер-«Борсук», зігнутий, як завжди, у три погибелі від важкої праці.
Ану стуліть пельки, бо я го не чую, гиркнула місіс Спаркс, яка стояла навкарачки, притиснувши до землі вухо.
роджер бевінс ііі
XLI
Дружинонько моя люба, кохана лоро лоро
Беру до рук перо у стані такого виликого виснаженя, що до сього може спонукати мене лише глибока любов до всіх вас, особливо після цілого дня такої Безбожної різанини та страху. І мушу насамперед відверто звістити вам, що Том Джилмен сього жахливого бою таки не пережив. Нашу позицію у переліску виявили. Почалася сильна стрільнина, і тут я почув крик. У Тома вцілили, і він упав. Наш Відважний і Шляхотний друг лежав, уткнувшись Лицем у Землю. Я дав Хлопцям завданя будь що помститися, хочби для сього довелося пройти крізь саму браму Пекла.
Мої думки нині у такім стані, що хоч мені й відомо шо ми вирушили у тому напрямку і з тим наміром, але що трапилося далі, згадати я не можу. Знаю тільки, що все Гаразд і що я беру своє вірне перо, аби звістити тобі, що я на разі у безпеці і, пишучи сі рядки, сподіваюся, що моя Люба маленька Родина читатиме їх, втішаючись таким самим Благословіням.
Сюда, у се Місце, я прибув після далекої Дороги, увязниний від початку до самого кінця. Був страшний бій здається, я вже про се писав. Том Джилмен згинув здається, і про се я вже писав. Однак Той, хто за своєю примхою зберігає житя або його забирає, моє житя зволив зберегти, щоб я мав можливість писати тобі сі рядки. І сказати, що хоч я тут і в увязнині, та Благословіня свої рахую всі до одного. От лиш Утомлений на стільки, що в загалі не можу сказати, де я і як сюда втрапив.
Чекаю, аж прийде сестра-жалібниця.
Тут нависають дерева. Віє вітирець. Мені трохи сумно і боязко.
Люба моя, якесь у мене погане передчутя. Здається, баритися тут не варто. Тут, у сім місці великої печалі. Того, хто нас Любить та Оберігає, поблизу ніби то й немає. А позаяк нам треба завжди змагати до того, щоб бути поруч із Ним, то, думаю, гаятися тут нічого. Проте річ у тім, люба моя дружинонько, що я в увязнині, і Душою, і Тілом, тож і не спроможний тепер нікуди звідси податися, от ніби кайданами прикутий.
Мушу, отже, шукати й шукати відповідь на запитаня: що ж тримає мене в сьому безконечно печальному місці?
капітан вільям прінс
Тут з-під невисокого хвороб-насипу вирвалася зненацька, немов дике створіння з клітки, якась постать і заходилася походжати туди й сюди навкруги, стривожено зазираючи в обличчя містерові Мюллеру, місіс Спаркс та іншим.
роджер бевінс ііі
Вояк.
У формі.
ганс воллмен
Не бі-ійся, протягнув хтось із юрби. Ти був у тій старій місцині, а тепертут, у новій.
роджер бевінс ііі
Вояк зробився прозорий, майже невидимийтаке часом трапляється з нами у моменти сильного хвилювання, а тоді повернувся сторчголов до своєї хвороб-ями.
Та вже за мить знов опинився назовні, з виразом якогось тужливого подиву на обличчі.
ганс воллмен
Дружинонько моя люба, Голубонько моя Лоро
У моїй вязниці лежить якась дуже схожа на мене мішура. Я допіру її оглянув. Моя родимка на щоці, моя, нестеменно моя лінія волосся. Дивитися на ту мішуру якось неприємно. На обпеченому (!) обличчісум. А на тулубіважка рана, про яку не хочеться й
Я тут у пастці і бачу, от сеї миті бачу, що маю зробити, аби опинитися на свободі.
Просто сказати ПРАВДУі все буде
Ох, не можу я сього сказати, а треба, треба ж?
Чую, серцем чую, що треба, бо інакше
зостануся на завжди
у сій печальній та жаскій
Лоро, відішли малят, їм не варто чути того, що буде далі.
Я злягався з молодшою з тих двох. Так, злягався. У тому вбогому сільці. Ми з молодшою злягалися, і вона сягнула по мидальон, який ти мені дала, і спитала А добра з неї дружина? сиділа тоді на мені, і стиснула мене стегнами, і дивилася мені в очі, щоб зневажити твою Честь, але запевняю тебе, такої втіхи я їй не зробив (хоч вона стиснула мене ще двічі й очей не відводила) і не заплямував ні твого імени, ні памяти, хоча, щоб сказати вже всю ПРАВДУ (й отримати відтак змогу покинути сю місцину), мушу відверто зізнатися: коли вона зігнулася наді мною і почала вкладати мені до уст свої жіночі Принади, спершу одну, потім другу, і питатися А твоя дружина теж так робить, вона теж така шалена? я лиш хрипко зітхнув, і нам обидвом було зрозуміло, що се означало Ні, моя дружина так не робить, вона не така Вільна. І далі весь час, доки ми з нею злягалися у тому брудному перекошеному сараї, де у жалюгодній колисці спало троє малюків, а у Дворі галайкотіло двійко її блідих Сестер і Мати, вона не випускала того мидальона з руки, коли ж було вже по всьому, спитала, можна лишити його собі? Але тоді злощасна хіть уже мене покинула, тож я різко відповів, що ні, не можна. І пішов до лісу. І гірко там плакав. І з достеменною Ніжністю думав про тебе. І вирішив, що найкраще буде обманути.
Обманути тебе.
капітан вільям прінс
Обхопивши руками голову, спотикаючись і заточуючись, він тепер без упину крокував, описуючи широкі кола довкруг.
роджер бевінс ііі
Високо у небі світив Місяць, і я сказав собі, що іноді заради миру та спокою треба шкодувати тих, кого любиш. Так я й робив. Досі. Мав намір росповісти тобі про се не листовно, а віч-на-віч. Може, зумів би тоді вкласти у свої слова стільки тепла, що се хоч трохи змякшило б удар. Та становище моє, здається, зовсім безнадійне, і додому мені вже не вернутись. Тому й кажу тобі, взиваю до тебе голосом, у якому немає нічого, крім правди (я пирдолив молодшу з тих двох, так, я се робив), у надії, що ти і Той, хто чує всіх і всім прощає, почуєте, і все мені відпустите, і дозволите покинути сю паскудну
капітан вільям прінс
І тут ми побачили біля обеліска сліпучий зблиск і почули вогнезвук, повязаний із явищем спалаху світлоречовини, давно знайомий, а проте мороз від нього пробирав поза плечі так само, як і першого разу.
роджер бевінс ііі
І він щез.
ганс воллмен
Згори дощем опали потріпані формені штани, сорочка, чоботи й дешева залізна обручка.
роджер бевінс ііі
Деякі з упослідженіших представників люду, що зібрався навколо, через усе це мов з ланцюга зірвалися і почали брати того вояка на глум, вистрибувати на його хвороб-насип і викидати там усілякі-різні бридкі й образливі коникине з ницості, бо жодної ницості в них немає, а радше просто через надмір почуттів.
Тут вони скидаються на диких псів, які прорвалися на бойню, гасають там по сковзкій від крові долівці й упевнені, що тепер уже хоч якась сатисфакція їх не мине, і власне через цю впевненість мало з глузду не сходять.
ганс воллмен
Боже мій, подумав я, ото бідолаха!
Цій місцині ти не залишив ані найменшого шансу й бездумно накивав пятами, назавжди покинувшу всю красу цього світу.
Й заради чого?
Хто його зна.
Абсолютно невиправданий ризик.
Адже піти назавжди, любий добродію, означає проґавити, наприклад, двох допіру обстрижених ягнят, які бекають собі на недавно скошеному полі; чотири рівнобіжні, прямі, мов стріла, тіні, що ледь помітно для ока повзуть боком пістрявої кицьки, яка надумала трохи перепочити опівдні; девять жолудів, що їх порив вітру скинув на вкритий збляклим шифером дах, яким вони й скотилися підстрибом у привялий верес під стіною; запах щойно поставленої на вогонь сковорідки (і ранкове дзеленчання посуду, і баляндраси дівчат на кухні), що долинає до хлопця, який саме взяв до рук бритву і збирається поголитися; шхуну завбільшки з добрячий особняк, що стоїть на якорі у гавані і крениться вліво під натиском свіжого морського бризу, який розвіває прапор та видзвонює снастями, і хор верескливих дитячих голосів зі шкільного подвіря на березі, по лівому борту, і якийсь просто-таки несамовитий гавкіт: то валує, таке враження, не менше десятка
роджер бевінс ііі
Друже.
Навряд чи зараз доречно
ганс воллмен
Дуже перепрошую.
Просто (вам, безперечно, це вже добре відомо) я не завжди у змозі повністю тут себе контролювати
роджер бевінс ііі
Усі навколо завмерли і зачудовано витріщалися на містера Бевінса, який, так промовляючи, набув стільки додаткових очей, вух, носів, рук і т. д., що нагадував тепер страшенно роздутий букет із частин тіла. Довелося Бевінсові вдатися до звичного ліку (заплющувати очі і затикати, наскільки вистачало рук, носи й вуха, приглушуючи таким чином чуттєве сприйняття й утихомирюючи думки), й усі ті численні очі, вуха, носи та руки почали чи то втягуватися всередину, чи просто зникати (я ніколи не міг точно це описати).