преподобний еверлі томас
Та все ж ми чомусь барилися.
Змітаючи нові пагони, щойно вони зявлялися.
ганс воллмен
Мамо, прошепотів він.
преподобний еверлі томас
ХХХІІІ
Мама каже, що мені можна буде покуштувати те цукеркове місто Коли я піднімуся і вийду Вона приберегла для мене шоколадну рибку і медову бджолу Каже, що колись я командуватиму полком Мешкатиму у розкішному старому домі Одружуся з якоюсь милою і гарненькою Матиму своїх малюків Ха-ха Мені це подобається Ми всі будемо збиратися у мене, у тому розкішному старому домі, і гарно забавлятися Я стану такою веселою-превеселою старенькою, каже мама Ви, хлопці, носитимете мені солодке З ранку до ночі А я просто собі сидітиму Страшенно розтовстію Доведеться вам, хлопці, купити візок і по черзі всюди мене возити, хаха
Мама так гарно сміється
Ми на третій сходинці На сходинці номер три Тій, де три білі троянди Від сходинки номер один до сходинки номер шість кількість білих троянд змінюється так: 2, 3, 5, 2, 6
Мама підходить зовсім близько Торкається своїм носом мого Це називається «нюх-нюх» Трохи по-дитячому, як на мене Але часом я таке дозволяю
Тоді приходить тато і каже: Знаєш, а я можу з нижньої сходинки дотягнутися до найвищої, і вся та купа буде моя
Тато справді так може
Якщо він спреться колінами на сходинку номер два і витягнеться, то кінчиками пальців дістане до сходинки номер дванадцять Він такий високий Уже так робив Багато разів
Але більше не треба Доки я не одужаю
Тож я знаю, що мушу Мушу залишитися Це не легко Але я знаю, що таке честь Примкнути багнети Як бути відважним Це не легко Памятаєте полковника Елліса Того, якого вбили заколотники За те, що він відважно зірвав їхній прапор Я мушу залишитися Якщо хочу потрапити Додому Коли ж Коли буде можна
Ніколи, якщо буду слабкий
Може, колись, якщо буду сильний.
віллі лінкольн
XXXIV
Хлопець широко розплющив очі.
роджер бевінс ііі
Так дивно тут, сказав він.
Нічого дивного, мовив містер Бевінс. Не те щоб дуже.
До цього звикаєш, озвався преподобний.
Якщо ти тутешній, уточнив містер Бевінс.
А ти явно не звідси, додав преподобний.
ганс воллмен
Тієї миті мимо пролетіло, ніби когось шукаючи, три драглисті кулі.
преподобний еверлі томас
І ми збагнули, що третьою з тих, хто піддався, була місіс Елліс.
роджер бевінс ііі
Кулі були тепер порожні себто її доньок усередині не було.
ганс воллмен
Одна за одною вони похмуро продефілювали мимо (та ще й, таке враження, зміряли нас поглядом), а тоді полетіли понад стрімким схилом униз, до потічка, зробилися тьмяні й урешті-решт зникли з очей узагалі.
преподобний еверлі томас
Анічогісінько дивного, повторив, трохи почервонівши, містер Бевінс.
ганс воллмен
XXXV
І тут згори на нас справжньою зливою посипалися капелюхи.
преподобний еверлі томас
Усякі-різні.
роджер бевінс ііі
Капелюхи, сміх, вульгарне зубоскальство, майстерно відтворене губами пердіння: усе це провіщало наближення трьох Холостяків.
преподобний еверлі томас
Хоч вони єдині з-поміж нас уміли літати, ми їм не заздрили.
ганс воллмен
У тій попередній місцині вони самі ніколи нікого не любили і ніхто не любив їх, а тому тут ніби заціпеніли у молодечому стані постійної емоційної порожнечі; їх цікавила лише свобода, розпуста й усілякі витівки, натомість будь-які обмеження чи обовязки викликали у них тільки ремство та нарікання.
преподобний еверлі томас
Їм би знай веселитися та розважатися; до всього серйозного вони ставилися з недовірою і жили виключно задля своїх каверз.
роджер бевінс ііі
Над нашими теренами часто відлунювали їхні несамовиті крики та верески.
преподобний еверлі томас
Бували дні, коли з ранку до ночі без упину дощило капелюхами.
роджер бевінс ііі
Всякими-різними.
ганс воллмен
Запас тих капелюхів у них був, схоже, абсолютно невичерпний.
роджер бевінс ііі
Котелок, трикутний капелюх з блискітками по краях, чотири гарні шотландські шапки з перамиусе це швидко звалилося одне по одному з неба, а тоді звідти зявилися і самі Холостяки: легко спустилися на дах білої камяниці, кожен галантним жестом торкнувшись пальцями до свого капелюха чи шапки.
З вашого дозволу, мовив містер Ліпперт. Шукаємо місце для Спочинку.
Ці польоти такі втомливі, поскаржився містер Кейн.
Хоч узагалі літати нам дуже навіть до вподоби, сказав містер Фуллер.
Святі угодники! вигукнув, побачивши хлопця, містер Кейн.
Вигляд у нього якийсь не дуже жвавий, зауважив містер Фуллер.
Я трохи хворів, озвався, прокинувшись, хлопець.
Воно й видно, кивнув містер Кейн.
Щось у вас тут так тхне затиснув собі пальцями носа містер Фуллер.
Приходив мій тато й обіцяв прийти ще, повідомив хлопець. Я намагаюся протриматися.
Що ж, успіху тобі в цьому починанні, підняв брову містер Ліпперт.
Дітваку, ти ліпше на ногу вважай, застеріг містер Кейн.
Гості відволікли нашу увагу, і ми втратили пильність: хлопцева ліва нога була вже примоцована до даху кількома міцними новими пагонами, кожен із запястя завтовшки.
О, Боже, вихопилося у хлопця, і він почервонів.
Щоб його вивільнити, довелося таки докласти зусиль; десь так само треба було б попріти, щоби з корінням висмикнути з землі ожиновий кущ. Йому ця процедура жодного задоволення не принесла, та він витерпів усе з гідною справжнього вояка стійкістю, яку аж дивно було спостерігати у такої зовсім іще юної особи, і лиш стоїчно покректував при кожному нашому посмику, а потім, знесилений, знову повернувся до стану байдужої апатії.
Той його тато поспитав упівголоса містер Фуллер, то такий цибатий чоловяга?
З таким дещо печальним обличчям? додав містер Ліпперт.
Високий такий, трохи ніби потріпаний? уточнив містер Кейн.
Так, відповів я.
Щойно його проминули, повідомив містер Фуллер.
Перепрошую? не повірив я.
Щойно його проминули, підтвердив містер Кейн.
Тут, у нас? недовірливо спитав містер Воллмен. Як, він ще тут?
Он там, біля Беллінґвезера, того, який Чоловік, Батько, Корабельний майстер, сказав містер Ліпперт.
Сидить такий тихий-претихий, докинув містер Фуллер.
Щойно його проминули, повторив містер Кейн.
преподобний еверлі томас
Ну, до скорого, попрощався містер Фуллер.
Ви вже нам вибачте, мовив містер Ліпперт. Надходить та нічна година, коли ми повинні притьмом облетіти довкола всіх наших теренів, ширяючи буквально за лічені дюйми від Жах-огорожі, щоб подивитися, хто з нас зуміє підлетіти до неї найближче, хоч від цього сусідства й нудота до горла підступає.
ганс воллмен
І вони відлетіли, досконалим мажорним тризвуком імітуючи гучне пердіння та, ніби на прощання, сипнувши вниз дощем святкових головних уборів: тут були і циліндри з розширеним верхом, і турецькі домашні шапочки, і кепі різних кольорів, і прибраний квітами бриль, який падав повільніше, ніж усе решта, чудова річ, що наводила на думку про літо.
роджер бевінс ііі
Від цього одкровення нам просто відібрало мову.
ганс воллмен
Те, що той добродій сюди прийшов, було дивно вже само по собі; ну, а те, що він барився тут досі, було ще дивніше.
преподобний еверлі томас
Хоча цілковито довіряти Холостякам я б не став.
ганс воллмен
Нудьга вселяла в них жах, і вони були схильні до всіляких витівок.
роджер бевінс ііі
Якось переконали місіс Тессенбаум, буцім вона розгулює у самій білизні.
ганс воллмен
І та кілька років не наважувалася вийти з-за дерева.
роджер бевінс ііі
А ще часом ховали від місіс Бласс її частинки дохлих пташок, патички, камінці та грудки землі.
преподобний еверлі томас
Як наслідок, вона несамовито носилася по всіх наших теренах, а вони знай літали над нею і морочили голову, спонукаючи стрибати через обламані гілляки і переходити вбрід вузенькі струмки, які їй, сердешній, видавалися справжніми бурхливими потоками.
роджер бевінс ііі
Хай там що твердили Холостяки, їхні слова треба було, що називається, пробувати на зуб.
ганс воллмен
Та все ж вони нас зацікавили.
роджер бевінс ііі
Тут варто було розібратися.
ганс воллмен
Не думаю, різко сказав преподобний, немовби здогадуючись, що у нас на думці.
А потім багатозначним поглядом дав зрозуміти, що хоче перекинутися з нами словом віч-на-віч.
роджер бевінс ііі
XXXVI
Крізь дах ми втрьох опустилися у білу камяницю.
ганс воллмен
Там було на кілька градусів холодніше, пахло старим листям і цвіллю.
роджер бевінс ііі
І, ледь-ледь, тим добродієм.
ганс воллмен
Те, що ми тут, справжня ласка, мовив преподобний. І скільки ми ще зуміємо так протриматисяневідомо, жодних гарантій у нас немає. Тож мусимо берегти сили і робити тільки те, що безпосередньо служить нашій головній меті. Не варто непродуманими діями створювати враження, ніби ми не відчуваємо вдячності за те таємниче благословення, завдяки якому ми й досі перебуваємо у цьому місці. Бо мито тут, але наскільки і внаслідок якого особливого дозволуцього нам не
роджер бевінс ііі
Я помітив, що містер Бевінс закотив кілька зі своїх численних очей.
ганс воллмен
Чекаючи, доки преподобний спуститься з висот на грішну землю, містер Воллмен розважався тим, що клав на свій велетенський член камінець, а тоді дивився, як той камінець падає донизу.
роджер бевінс ііі
Маємо подбати про себе самі, сказав преподобний. Таким чином, до речі, ми захистимо і хлопця. До нього все це дійти не повинно, бо лише додасть йому надії. А як нам відомо, спонукати його зробити те, що він має зробити, може тільки цілковита безнадія. Отже, ні слова. Домовилися?
Ми промимрили щось на знак згоди.
ганс воллмен
Спритності старим ногам преподобного бракувало вже добряче (він і сюди потрапив у доволі похилому віці), тож лізти догори по стіні йому було не так і легко, та все ж скоро (хоч, як по правді, можна було і скоріше) він дістався до стелі і зник за нею.
роджер бевінс ііі
Ми ж із містером Бевінсом залишилися внизу.
ганс воллмен
Відверто кажучи, нас проймала нудьга, страшенна нудьга, і не було тій нудьзі ні кінця, ні краю.
роджер бевінс ііі
Кожна-кожнісінька ніч минала для нас із просто-таки спустошливою одноманітністю.
ганс воллмен
Ми вже посиділи на кожній гілці кожного дерева. Прочитали і перечитали кожен напис на кожному камені. Пройшли (пробігли, проповзли) кожною доріжкою, кожним путівцем, кожною зарослою стежиною, і навіть на них полежали, перебрели кожен струмок, здобули вичерпні знання про те, чим різняться на дотик і на смак чотири різновиди тутешніх ґрунтів, уклали докладний перелік усіх зачісок, костюмів, шпильок для волосся, кишеньок для годинника, підвязок для панчіх та ременів, які носили наші сусіди; я тисячі разів вислухав історію містера Воллмена і сам, боюсь, стільки ж разів розповів йому свою.
роджер бевінс ііі
Словом, тут було нудно, і будь-які зміни, нехай навіть зовсім не значні, страшенно нас тішили.
ганс воллмен
Будь-що нове становило достеменний скарб; ми тужили за пригодами і хапалися за будь-яку нагоду хоч трохи розвіяти нудьгу.
роджер бевінс ііі
То й подумали: жодної шкоди не буде, якщо ми швиденько прогуляємося
ганс воллмен
Туди, де сидів той добродій.
роджер бевінс ііі
Казати преподобному, що ми йдемо, не було жодної потреби.
Можна ж просто взяти і піти.
ганс воллмен
Спекаєшся на якийсь час того старого занудий завжди аж легше стає на серці.
роджер бевінс ііі
XXXVII
Випорснувши крізь передню стіну, ми з містером Бевінсом попрямували геть.
ганс воллмен
Пускаючи повз вуха досадливі крики, що долинали з даху: то протестував преподобний.
роджер бевінс ііі
Перетнувши навскіс зарослу конюшиною лощину, де оселилося семеро членів родини Палмерів, які занедужали внаслідок паводку, ми невдовзі сягнули вузенької сланцево-сірої стежини, що бігла вниз поміж Коутсом з одного боку і Вемберґом з іншого.
ганс воллмен
Шлях наш пролягав повз Федерлі: Блаженні ті, хто помер у світлі.
роджер бевінс ііі
Схожий на шахову фігуру памятник з вазою нагорі, яка закінчується чимось подібним на пиптик.
ганс воллмен
Далі ми проминули місцинку, де тісною купкою мешкали М. і Дж. Бойдени, Ґрей і Геббард.
роджер бевінс ііі
Й опинилися у неглибокій улоговині, яка навесні густо заростає наперстянкою та рудбекією.
ганс воллмен
Тепер вона, втім, скидалася радше на чималеньку сіру хащу, що впала у зимову сплячку.
роджер бевінс ііі
Звідти на нас позирало двійко по-зимовому вялих птахів.
ганс воллмен
До нашого роду-племені птахи чомусь особливої довіри не мають.
роджер бевінс ііі
Чимчикуючи вниз дальнім схилом Північного пагорба, ми привіталися з Меркелем (його хвицнув бик, але він усе ще сподівався піти до танцю), Постербеллом (вигляд у цього франта був уже геть не той, що колись, та він і далі палко прагнув, щоб у нього відросло волосся, щоб у яснах знову зявилися зуби, щоб мязи рук не нагадували більше якісь обвислі стяжки, щоб йому принесли парадний костюм, і плящинку парфумів, і букет квітів, а тоді вже він знову вирушить причаровувати жіночі серця), а ще з містером Вестом та його дружиною (потрапили сюди після пожежі, якої не мало трапитися в принципі, адже вони завжди були страшенно скрупульозні й обережні в усьому, що стосувалося використання в домі вогню) і з містером Діллом (той знай задоволено бубонів: мовляв, у внука в університеті чудові результати, оце навесні вже й диплом отримаєжду не діждусь).
ганс воллмен
Потім ми пройшли повз Тревора Вільямса, який колись був мисливцем, а тепер сидів перед велетенською горою всяких-різних тварин, яким свого часу вкоротив віку: тут були сотні оленів, тридцять два чорні ведмеді, троє ведмежат, незліченні єноти, рисі, лиси, норки, бурундуки, дикі індики, бабаки та пуми; достолиха мишей і щурів, чортова гибель змій, сотні корів та телят, один поні (його він збив візком) і тисяч двадцять розмаїтих комах. Кожну з цих істот Вільямс мав тепер потримати в руках, уділяючи їй увагу й любов пропорційно до страху, якого вона зазнала, прощаючись із життям. Минав час, і коли уваги й любові виявлялося достатньо, тварина піднімалася і йшла (летіла, повзла) собі геть, а гора перед Вільямсом трішечки меншала.
роджер бевінс ііі
І все одно була височеннамайже така, як шпиль дзвіниці заввишки.
ганс воллмен
Мисливець із Вільямса був колись дуже вправний, тож попереду на нього чекали ще роки й роки важкої праці.
роджер бевінс ііі
Тримаючи на руках телятко, він окликнув нас і попросив скласти йому товариство; мовляв, добрий це труд, от лише самотньострах, бо ж навіть встати і прогулятися не можна.
ганс воллмен
Я пояснив, що ми тут у нагальній справі й затримуватися не можемо.
роджер бевінс ііі
На знак того, що все зрозуміло, містер Вільямс (славний чоловяга, після навернення на добронезмінно веселий, похмурим його тут ніколи й не бачили) помахав нам ратичкою свого теляти.
ганс воллмен
XXXVIII
Незабаром ми підійшли до масивного хвороб-дому Кольєра; він був з італійського мармуру, обсаджений трьома концентричними колами троянд, з двома багато оздобленими фонтанами обабіч (щоправда, тепер, узимку, води в них не було).