Думав добродій.
Так чи йнак, більше не страждає.
А так страшно мучився у кінці.
(Болісно кашляв увесь трусився блював зворушливо намагався тремтячою рукою витерти рот часом крадькома підводив догори очі де вже чаїлася паніка і перехоплював мій погляд ніби запитуючи Тату невже ти справді нічого не можеш зробити?)
Ця думка спонукала його звестися на ноги (разом із ним звелися і ми), й над самотньою околицею злетів у небо згорьований крикна всю силу наших легень.
Потім прийшла тиша, а за неювелика втома.
Уже по всьому. Тепер він або в радості, або ніде.
(То навіщо тужити?
Найгірше для нього вже позаду.)
Я дуже його любив і звик до цієї любові надалі ця любов має виявлятися у формі всілякої метушні, різних клопотів та вчинків.
От лише робити більше нíчого.
Визволитися, наскільки зумію, від цієї темряви, залишатися корисним, не збожеволіти.
Його ж, пройнятого новим осяйним способом буття, уявляти у якомусь світлому, вільному від страждання місці.
Так думав наш добродій.
Замислено прочісуючи пальцями латку пожухлої трави.
роджер бевінс ііі
L
Сумно.
роджер бевінс ііі
Дуже сумно.
ганс воллмен
Особливо враховуючи те, що вже знали ми.
роджер бевінс ііі
Його син не перебував «у якомусь світлому, вільному від страждання місці».
ганс воллмен
Аж ніяк.
роджер бевінс ііі
І не був «пройнятий новим осяйним способом буття».
ганс воллмен
Au contraire.
роджер бевінс ііі
Угорі зальотний вітерець вивільнив багато поламаних буревієм гілок.
ганс воллмен
І вони то тут, то там падали на землю.
роджер бевінс ііі
Так, ніби у лісі щойно прокинулася сила-силенна всіляких істот.
ганс воллмен
Цікаво протягнув містер Воллмен.
І я вже знав, що він скаже далі.
роджер бевінс ііі
LI
Ми хотіли, щоб хлопець пішові таким чином порятувався. Його батько хотів, щоб син перебував «у якомусь світлому, вільному від страждання місці, пройнятий новим осяйним способом буття».
Напрочуд вдалий збіг.
Схоже, нам треба було переконати нашого добродія повернутися разом з нами до білої камяниці. Там ми мали спонукати хлопця знов увійти в батька, а далі залишалося сподіватися, що він почує батькове бажання і сам переконається, що
ганс воллмен
Задум непоганий.
От лише способу його здійснити у нас немає.
роджер бевінс ііі
(Достатньої ясності щодо цього питання не було зроду-віку.)
ганс воллмен
Та ні, друже, якраз тут усе гранично ясно.
Спілкуватися з людьми звідти нам не до снаги, а вже переконувати їх щось зробитито й поготів.
Думаю, вам це відомо.
роджер бевінс ііі
LII
Дозволю собі не погодитися.
Якщо пригадуєте, то одного разу завдяки нам дійшло й до весілля.
ганс воллмен
Дуже сумнівно.
роджер бевінс ііі
Чоловік із жінкою, які тут прогулювалися, були за крок від того, щоб розірвати стосунки, але потім змінили своє рішення, бо на них уплинули ми.
ганс воллмен
То майже напевне був просто збіг.
роджер бевінс ііі
Нас було кількаГайтавер, ми троє і як же його той, що йому відтяли голову
ганс воллмен
Еллерс.
роджер бевінс ііі
Звісно ж, Еллерс! Від нудьги ми зійшлися докупи, ввійшли у ту парочку і, зосередившись на своїх бажаннях, спільними зусиллями зуміли викликати
ганс воллмен
Насправді все було так:
Їх охопила раптова пристрасть, і вони сховалися за однією з тутешніх камяниць.
роджер бевінс ііі
Щоб учинити те, до чого означена пристрасть спонукала.
ганс воллмен
А ми собі спостерігали.
роджер бевінс ііі
І тепер мене мучить сумління. Підглядати негарно.
ганс воллмен
Ну, милий друже, того дня жодних докорів сумління у вас не було. Ваш член розбух тоді до небаченого розміру. Зрештою, він і так не маленький
роджер бевінс ііі
Наскільки пригадую, ви теж погляду не відвертали. І щось я не бачив жодних ознак відрази на жодному з цілої купи ваших
ганс воллмен
Ясна річ, споглядати таку пристрастьце надихає.
Обійми були просто несамовиті.
роджер бевінс ііі
Еге ж.
І стогнали від насолоди вони так, що аж птахів на деревах розполохали.
ганс воллмен
А потім відновили свої зобовязання та й пішли собітримаючись за руки, у мирі й злагоді, як і личить зарученим.
роджер бевінс ііі
І все це завдяки нам.
ганс воллмен
Та ну, дайте спокій. Вони були молоді, пристрасні, віч-на-віч в усамітненому місці чудового весняного вечора. Навряд чи їм потрібна була допомога від
роджер бевінс ііі
Друже, ми ж тут.
Уже тут.
Усередині.
Потяг на шаленій швидкості мчить до стіни. У вас під рукоюякийсь важіль, але що він робить, вам не відомо. Невже ви за нього не потягнете? Тоді катастрофа просто неминуча.
Втрачати нам нíчого.
То чому ж бодай не спробувати?
ганс воллмен
LIII
Там-таки, всередині у нашому добродії, містер Бевінс узяв мене за руку.
ганс воллмен
І ми заходилися
роджер бевінс ііі
Добродія переконувати.
ганс воллмен
Пробувати його переконати.
роджер бевінс ііі
Ми обидва почали водночас думати про ту білу камяницю.
ганс воллмен
Про хлопця.
роджер бевінс ііі
Уявляли собі його обличчя, волосся, голос.
ганс воллмен
Його сірий костюм.
роджер бевінс ііі
Підігнуті ноги.
ганс воллмен
Зношені черевики.
роджер бевінс ііі
Вставай і повертайся назад, в один, так би мовити, голос думали ми. Твоєму синові потрібна твоя порада.
ганс воллмен
Йому загрожує серйозна небезпека.
роджер бевінс ііі
Для дітей баритися тутзначить наражатися на вічне прокляття.
ганс воллмен
Через своє завзяття і стійкістьу попередній місцині ці риси вважали б за безумовну чеснотувін опинився під загрозою, адже тут панує закон природи, жорсткий та деспотичний, і опиратися йому марно, йому можна тільки беззастережно коритися.
роджер бевінс ііі
Тож просимо вас: уставайте
ганс воллмен
і повертайтеся з нами рятувати свого сина.
роджер бевінс ііі
Та схоже, усе це було марно.
ганс воллмен
Наш добродій просто сидів собі та й годі, погладжував траву, а в голові у нього було зовсім порожньо.
роджер бевінс ііі
Здається, нам варто було діяти якось безпосередніше.
ганс воллмен
І ми за взаємною згодою викликали з глибин памяті певний спільний спогад про міс Трейнор.
роджер бевінс ііі
Минулого Різдва, навідавшись до дівчини з нагоди свята, ми зясували, що у звязку з особливою напругою, яка притаманна тим благодатним святковим дням, вона вже пройшла стадії, коли оберталася на зруйнований міст, на стервятника, на великого пса, на страшезну відьму, яка жадібно пожирала шмат чорного пирога, на стернисте, спустошене повінню кукурудзяне поле, на розкриту парасолю, яку шарпав нечутний для нас вітер, і пішла далі
ганс воллмен
Постала перед нами у вигляді стародавнього монастиря, де жило пятнадцятеро черниць, які запекло сварилися між собою; тим часом монастирська будівля загоряється й ось-ось згорить дотла.
роджер бевінс ііі
Монастир з дівчину завбільшки, схожий на обитель в Аґреді, маленькі черниці всередині якраз збираються на утреню.
ганс воллмен
І тут раптом усе те місце (себто дівчину) охоплює полумя: зойки, верески, хрипи, зреченнящо завгодно, аби тільки порятуватися.
роджер бевінс ііі
Та не рятується ніхто: гинуть усі.
ганс воллмен
Нам і самим кортіло побачити, почути, занюхати все це знову: ладан; пахучі кущики шавлії попід стінами; насичений трояндовим ароматом вітерець, що віє з гори; пронизливі зойки черниць; тупіт крихітних чернечих ніжок утоптаною червоною глиною стежки, що веде до міста
роджер бевінс ііі
Марно.
ганс воллмен
Він просто сидів.
роджер бевінс ііі
І тут ми разом дещо відчули.
ганс воллмен
У лівій кишені його штанів.
роджер бевінс ііі
Якийсь замок.
ганс воллмен
Саме той замок. Замок від білої камяниці.
роджер бевінс ііі
Важкий і холодний.
З ключем у шпарині.
ганс воллмен
Наш добродій забув знову почепити його на місце і замкнути.
роджер бевінс ііі
Це могло спростити нам завдання.
ганс воллмен
І ми зосередили увагу на тому замку.
роджер бевінс ііі
На небезпеках, повязаних з незамкненими дверима.
ганс воллмен
Я пригадав, як шаленів від обурення Фред Даунс, коли пяні студенти-медики абияк закинули мішок з його хвороб-тілом на свій повіз, і як стривожено сахнулися від того запаху коні.
роджер бевінс ііі
А я уявив опертий до дверної рами тулуб місіс Сковілл: якось його роздерли вовки, одну руку відірвали зовсім на рештках сивого волосся ще тріпотіла маленька вуаль.
Уявив, як тепер, у цю хвилину, вовки в лісі збираються у зграю, нюхають вітер
І вирушають до білої камяниці.
Гарчать, пускають слину.
Вриваються досередини.
І т. д.
ганс воллмен
Добродій засунув руку в ту кишеню.
роджер бевінс ііі
І намацав замок.
ганс воллмен
Сумно похитав головою:
Як це мені вилетіла з голови така проста річ
роджер бевінс ііі
Підвівся.
ганс воллмен
І пішов.
роджер бевінс ііі
У бік білої камяниці.
ганс воллмен
Ми ж з містером Воллменом так і залишилися сидіти на землі.
роджер бевінс ііі
LIV
Невже ми невже ми таки зуміли?..
ганс воллмен
Схоже на те можливо, й справді зуміли.
роджер бевінс ііі
LV
Оскільки ми все ще сиділи, так би мовити, один в одному, то цілком природним чином у мене в голові почали зявлятися певні ознаки містера Воллмена, тимчасом як певні мої ознаки не менш природним чином почали зявлятися й у нього в голові.
роджер бевінс ііі
Перебувати у такому положенні раніше нам якось ніколи не випадало
ганс воллмен
Ефект був просто дивовижний.
роджер бевінс ііі
Я ніби вперше побачив велику красу всього сущого у цім світі: у лісі навколо спадали з гілок на землю краплини води; низько у небі якось невпевнено мерехтіли біло-блакитні зорі; у повітрі пахло багаттям, сухою травою, річковим намулом; шарудіння сухостою під дедалі сильнішим вітром ставало щохвилини гучнішим, а десь далеко за річкою призначена для санного запрягу конячина саме теленькнула дзвониками, що висіли у неї на шиї.
ганс воллмен
А я побачив обличчя його Анни і збагнув, чому він так не хотів її покидати.
роджер бевінс ііі
Я запрагнув чоловічого запаху і міцних чоловічих обіймів.
ганс воллмен
Я ж знав, що таке друкарня, і любив там працювати (тигель, каландр, форгрейферна штанга, рама для заключкиусе це було мені добре знайоме). Пригадував, що очам своїм не повірив, коли побачив, як падає зі стелі центральна балка. О, та остання панічна мить, перш ніж усе погасло! Я провалив підборіддям свій письмовий стіл; хтось (містер Пітс) закричав у передпокої; біля мене лежало розтрощене погруддя Вашингтона.
роджер бевінс ііі
Гуде вогонь у печі. Метаючись у паніці, я перевернув крісло. Кров, прокладаючи собі шлях у пазах між дошками на підлозі, наштовхується на край килимка в суміжній кімнаті і збирається там у калюжу. Мене ще можна повернути до життя. Хто не припускався помилок? Світ добрий, схильний прощати і дарувати ще один шанс. Коли я розбив мамину вазу, мені дозволили спокутувати провину, позамітавши у погребі для фруктів. Коли я негречно обійшовся з Софією, нашою служницею, то написав їй листа, й усе налагодилося.
ганс воллмен
Якщо тільки я встигну одужати, то вже завтра вона буде моєю. Я продам друкарню. Ми будемо мандрувати, побуваємо у багатьох нових містах, де я побачу її у сукнях найрізноманітніших кольорів, і спадатимуть ті сукні на підлогу у багатьох різних опочивальнях. Ми вже друзі, а досягнемо набагато більшого, адже щодня працюватимемо над тим, щоб «розширювати кордони нашого щастя» (як гарно вона колись це окреслила!). Потім, можливо, підуть і діти: я не такий уже й старий, лише сорок шість, вона ж узагалі у самому розквіті своєї
роджер бевінс ііі
Чому ми ніколи не робили так раніше?
ганс воллмен
Стільки років я знайомий уже з цим чоловіком, а виявляється, ніколи не знав його по-справжньому.
роджер бевінс ііі
Це було надзвичайно приємно.
ганс воллмен
Пуття, втім, було небагато.
роджер бевінс ііі
Наш добродій пішов.
Попрямував назад до білої камяниці.
ганс воллмен
І вирушити туди спонукали його ми!
роджер бевінс ііі
Яка ж чудесна ніч!
ганс воллмен
Я вийшов з містера Воллмена.
роджер бевінс ііі
Варто було містерові Бевінсу вийти, як мене тієї ж миті пройняла туга за ним і повязаними з його перебуванням у мені явищами; це почуття могло б позмагатися з тугою за батьками, яка охопила мене тоді, коли я вперше покинув рідний дім і подався на науку до Балтимора, а отже, було таки доволі сильним. Ось таким яскравим видалося те наше, так би мовити, співжиття.
Тепер я ніколи не проґавив би вже нагоди знову побачити його в усій повноті. Любий мій містер Бевінс!
ганс воллмен
Любий містер Воллмен!
Я глянув на нього, вінна мене.
роджер бевінс ііі
Віднині ми довіку носитимемо у собі якісь ознаки один одного.
ганс воллмен
Та це було ще не все.
роджер бевінс ііі
Схоже, тепер ми так само добре знали й нашого добродія.
ганс воллмен
Відокремившись і від Воллмена, і від добродія, я відчув, як розростається в мені обсяг нових знаньі це направду лякало. Добродій? То був містер Лінкольн. А містер Лінкольн був президентом. Як узагалі таке могло статися? Як? Адже президентомі я аніскілечки в цьому не сумнівавсябув містер Тайлер.
роджер бевінс ііі
Я ж був переконаний, що ту високу посаду обіймав містер Полк.
ганс воллмен
І все ж тепер я знав, знав напевне, що президентом був містер Лінкольн. У країні точилася війна. Ніякої війни в країні не було. Усе навколо охопив хаос. Усе було спокійно. Винайшли пристрій для спілкування на великій відстані. Та ні, жодного такого пристрою не існувало. Просто не могло існувати. Сама думка про щось подібне віддавала божевіллям. А проте я його бачив і сам використовував; мені навіть вчувався звук, який він видає, коли працює.
І звався цей пристрій телеграф.
Боже мій!
роджер бевінс ііі
У день падіння балки президентом був Полк. Але тепер я знав, із достоту сліпучою ясністю знав, що після Полка президентом став Тейлор, після ТейлораФіллмор, після ФіллмораПірс
ганс воллмен
Після Пірса президентом був Бюкенен, а після Бюкенена
роджер бевінс ііі
Лінкольн!
ганс воллмен
Президент Лінкольн!
роджер бевінс ііі
Залізниця сягала тепер далеко за Баффало
ганс воллмен
Дуже далеко!
роджер бевінс ііі
І «нічного ковпака герцога Йоркського» ніхто вже не носить. Зате є «рукави Памели»такі, знаєте, з прорізами.