Лінкольн у бардо - Джордж Сондерс 15 стр.

^{Вілсон і Девіс, там само (з уст Абнера Елліса).}

Мені думалося, що то найпотворніший чоловік, якого я будь-коли бачив.

^{Френсіс Ф.Браун, «Повсякденне життя Абрагама Лінкольна: біографія великого американського президента з цілковито нового ракурсу, з використанням безцінних нових матеріалів» (з уст о. Джорджа К.Ноєса).}

Коли я вперше побачив містера Лінкольна, то подумав, що він найнепоказніший з усіх, кого я коли-небудь бачив.

^{Кларк Е.Карр, «Мій день та моє покоління».}

Найпотворніший чоловік, який будь-коли трапляв мені на очі.

_{^{Фредерік Гілл Мізерв і Карл Сендберґ, «Фотографії Абрагама Лінкольна» (з уст полковника Теодора Лаймена).}}

Найнезугарніший з-поміж усіх, кого я коли-небудь бачив.

^{Паєтт, там само.}

З усіх, кого я будь-коли бачив, він не лише найпотворніший, але й найбільш неотесаний та незграбний.

^{Девід Герберт Доналд, «Лінкольн» (з уст одного солдата).}

Вродливим він не був ніколи, то правда, проте місяць за місяцем ставав усе неоковирнішим, а з лиця робився дедалі більше подібний на якогось мертвяка.

^{В.О.Кроффат, «Лінкольнів Вашингтон: спогади журналіста, який знав усіх».}

Варто було пробути бодай пять хвилин у його товаристві, і він уже не здавався ні якимсь незугарним, ні незграбним.

^{Часопис «Гералд» (Ютіка).}

Що ж до обличчя й постави, що їх так неповторно скомпонувала Природа, то думка тут, схоже, залежала від особистих уподобань кожного більше, ніж зазвичай.

^{«Листи Сема Гюма», за ред. Кристал Барнс.}

Потворним він мені ніколи не здавався, адже його обличчя, що світилося безмежною добротою та доброзичливістю до людей, несло на собі печать інтелектуальної краси.

^{Принцеса Сальм-Сальм, там само.}

Завдяки доброму гумору, щедрості та розуму, якими світилося те обличчя, воно притягувало до себе око, і невдовзі вам уже уявлялося, що взагалі-то з себе він досить навіть такий нічогенький.

^{Лілліан Фостер, «Погляди з узбіччя: Північ і Південь».}

Сусіди попереджали, що на вигляд містер Лінкольн видасться мені паскудним, а насправді то найвродливіший чоловік, якого я коли-небудь бачив.

^{Аллен Торндайк Райс, «Спогади визначних сучасників про Абрагама Лінкольна».}

Зроду не бачив я обличчя задумливішого та шляхетнішого.

^{Райс, там само (з уст Девіда Лока).}

Ох, скільки ж було в тому обличчі смутку!.. Змарніле, пооране глибокими зморшками, які свідчили про невимовну журбу, а щепро самотність, от ніби до безодні печалі та гіркоти, що проймають цю душу, не в змозі сягнути жодне людське співчуття. У мене було таке враження, наче бачив я не стільки президента Сполучених Штатів, скільки найсумнішого чоловіка в цілому світі.

^{Браун, там само.}

LXIII

Так важко, немов кожен рух вимагав страшного зусилля, містер Лінкольн узяв ланцюг і повісив на нього замок.

^{роджер бевінс ііі}

Двері, однак, так і залишалися прочинені, всередині лежало хвороб-тіло його сина, й опиратися бажанню ще раз, востаннє тієї ночі, туди зайти було, схоже, просто несила.

^{преподобний еверлі томас}

Зістрибнувши з даху, ми подалися за ним.

^{ганс воллмен}

Здається, близькість того хвороб-тіла спонукала містера Лінкольна відмовитися від якогось прийнятого раніше рішення; він витягнув короб з ніші у стіні і поставив на підлогу.

^{преподобний еверлі томас}

Наміру йти далі в нього начебто не було.

^{роджер бевінс ііі}

(Та спочатку він і цього робити не збирався.)

^{преподобний еверлі томас}

От лише потім опустився навколішки.

^{ганс воллмен}

А стоячи вже на колінах, не зумів устояти перед бажанням відкрити коробвостаннє.

^{преподобний еверлі томас}

Тож і відкрив його; зазирнув досередини; зітхнув.

^{роджер бевінс ііі}

Простягнув руку і ніжно пригладив чубчик.

^{ганс воллмен}

Легенько поправив бліді складені руки.

^{роджер бевінс ііі}

Хлопець на даху скрикнув.

^{ганс воллмен}

Ми зовсім про нього забули.

^{роджер бевінс ііі}

Я відступив на крок і одним стрибком піднявся назад на дах; щоб його звільнити, довелося трохи попрацювати. Він був у кепській формі: такий приголомшений, що геть утратив дар мови, і міцно звязаний.

І тут мені свінуло: якщо не можна підняти його вгору, то чому б не скинути вниз?

Виявилося, я цілковито мав рацію: знизу, під спиною, він не зазнав ще жодних ушкоджень.

Я пропихав руки крізь мясистий, ще не сформований і не затверділий панцир, доки не вперся йому в груди, а тоді сильно штовхнуві, зойкнувши від болю, він полетів крізь дах униз, у білу камяницю.

^{ганс воллмен}

Хлопець провалився крізь стелю й опустився на долівку біля батька. Одразу за ним зявився і містер Воллмен.

^{роджер бевінс ііі}

Ще не піднявшись з колін, він легенько підштовхнув хлопця вперед і сказав:

Увійди і добре прислухайся. Може, дізнаєшся дещо корисне. Ми чули недавно, як твій тато висловлював одне бажання, озвався й містер Бевінс.

Говорив про те, де, має надію, ти нині перебуваєш, вів далі містер Воллмен.

У якомусь світлому місці, мовив містер Бевінс.

Вільному від страждання, докинув містер Воллмен.

Пройнятий новим осяйним способом буття, виголосив містер Бевінс.

Увійди, увійди, поквапив хлопця містер Воллмен.

І побачиш, як тобі бути, сказав містер Бевінс. Довідаєшся, чого він від тебе сподівається.

^{преподобний еверлі томас}

Хлопчак кволо звівся на ноги.

^{ганс воллмен}

Усі ці знегоди сильно його виснажили.

^{роджер бевінс ііі}

Якимсь зовсім уже старечим кроком він поплівся до свого батька.

^{преподобний еверлі томас}

Раніше він увійшов був у того чоловіка, не маючи такого наміру, ненавмисне.

^{ганс воллмен}

А тепер, схоже, особливого бажання робити це вдруге не відчував.

^{роджер бевінс ііі}

LXIV

Увесь цей час навколо білої камяниці знову збирався натовп.

^{роджер бевінс ііі}

Чутка про ці другі відвідини розійшлася дуже хутко.

^{преподобний еверлі томас}

І тепер туди щосекунди підходив хтось новий.

^{ганс воллмен}

Так хотілося кожному бути присутнім при такій надзвичайній події.

^{роджер бевінс ііі}

Усі прагнули бодай найменшим чином долучитися до вирішального моменту, який видавався абсолютно неминучим.

^{ганс воллмен}

Ніхто вже й не намагався бодай удавати, ніби чекає своєї черги; багато хто розпачливо волав з того місця, де й стояв, а дехто просто нахабно пхався до відчинених дверей, щоб прокричати у них свою історію.

^{роджер бевінс ііі}

Як наслідок, зчинилася веремія.

^{преподобний еверлі томас}

LXV

Ту пожежу запалив я.

^{енді торн}

Краду всьо шо погано лежить.

^{дженіс п. двайтсон}

Я дарую їй брилянти і перли і розбиваю серце жінці і дітям і спродаю наш будинок шоб купити ше брилянтів і перлів а вона мене кидає заради містера голліфенатого шо має живіт як у свині і тільки скалить свої жовті зубиська і рже як той кінь?

^{роберт ґ. твістінґс}

Шідесят акрів землі з добрим доходом і повний свинарник свиней і трийцять голів скотини і шість добрих коней і камяниця з кругляка в зимі тепла як колиска і славна жінка яка дивиться на мене як на ікону на стіні і троє файних хлопців які ловлять кожне моє слово і гарний сад з грушами яблунями сливами персикамиа батькові далі на мене начхати?

^{ланс дернінґ}

От що мені недовподоби то це те що я така тупа! Ціле життя всі ставляться до мене так ніби я тупа. І так воно і є! Я тупа. Навіть шити і то мені тяжко. Тітонька яка мене виростила годинами сиділа зі мною і вчила шити. Роби ось так, люба, казала вона. І я робила. Один раз. А коли наступного разу треба було те саме робити, то тільки сіла, голку піднесла і все. І тітонька казала господи дитино то вже десь хіба мільйонний раз тобі показую. І так зі всім, що б то не було. О, бачите, я вже й згадати не годна. Що то було. Що тітонька мені показувала, а я забула. Коли якийсь молодий чоловік пробував попідбивати клинці, то казав щось там на приклад про уряд, а я відповідала о так-так, уряд він такий, а от мене моя тітонька вчить шити. І він тоді аж на лиці мінявся. Бо кому то треба утримувати або любити таку тупу. Хіба що була б яка красуня. А я не красуня. Така собі, звичайна. Скоро стану вже застара, щоб хлопці приходили тут і нудилися, та й буде по всьому. І зуби в мене жовтіють, деякі і випадають. Але навіть коли ти самотня старша дама, то бути тупою все одно не солодко. На всіляких гостинах тільки сидиш сама біля вогню і всміхаєшся, ніби все добре, бо ж і так знаєш, що ніхто з тобою не хоче говорити.

^{міс тамара дулітл}

Тягав сімдесятифунтові труби на Свот-Гілл   Приходиш додому а руки пообдирані і всі в крові   Гравій возив по девятнайцять годин без перерви   І дивіться яку маю винагороду   Една з дівчатами тільки крутяться туда-сюда, сукні пообхляпували, мене доглядають   Я завжди працював тяжко, але весело   Як тільки оклигаю, то зразу й повернуся до роботи   Мушу тільки на лівому черевику підошву поміняти   І в Доґерті треба забрати те, що він мені винен   Една про це не знає   То я боюся, що так і не забере   А гроші якраз дуже потрібні   Я ж працювати не можу   То якби ви були такі ласкаві їй переказати   Щоб вона забрала   Бо якраз то дуже потрібно   Поки я не працюю і з мене їм жодної користі.

^{тобін мюллер-«борсук»}

Містер Джонс Мелбурн таки повів мене у своїй садибі в якийсь закапелок і там недобре до мене торкався. Я був просто собі хлопець. А він жепастор, поважна людина. То я й не перечив жодним словом, бо не міг, і про це не говорив. Ніколи. Нікому. І тепер хотів би поговорити. Хотів би поговорити про це і про

^{веспер йоганнес}

Спотикаючись і заточуючись, пришкандибали містер Декруа і професор Блумер, які внаслідок багатьох років взаємних лестощів зрослися докупи стегнами. Грубо відсунувши плечем містера Йоганнеса, вони нерівним кроком посунули прямо у двері.

^{преподобний еверлі томас}

Свого часу я зробив чимало відкриттів, раніше у науковому пантеоні невідомих, та належного мені по праву визнання так ніколи й не здобув. Я вже згадував, які безмозкі були у мене колеги? Порівняно з моїми надзвичайно значущими дослідженнями їхні видавалися сущим дрібязком. Проте якраз ті свої дослідження вони вважали страшенно важливими. І ставилися до мене як до якогось нікчеми. А я ж чудово усвідомлював, що насправді є постаттю доволі вагомою. Я написав вісімнадцять томів блискучих наукових праць, і в кожній із них виступав, по суті, першопрохідцем у таких царинах людських знань як е-е

Дуже перепрошую, але власне цієї миті я й не пригадаю чомусь, які саме галузі досліджував.

Зате дуже добре памятаю ту останню ганьбу, коли, вже після мого відходу, але ще до того, як мене перемістили сюди (я був дуже схвильований і забарився у тому добре знаному клені), мій дім просто спустошили, а мої папери звалили купою надворі і

^{професор едмунд блумер}

Не нервуйтеся, сер.

Коли ви отак підскакуєте, мені боляче в тому місці, де ми зрослися.

^{лоренс т. декруа}

І спалили!

Усі неопубліковані томи моїх блискучих наукових праць просто взяли і спалили.

^{професор едмунд блумер}

Ну-ну, та годі вже вам. Знаєте, що сталося з моєю фабрикою маринадів, якщо вже про це мова? Так от, вона ще стоїть. Бодай цим я таки пишаюся. Хоч маринадів там уже не роблять. Тепер у тому приміщенні якийсь суднобудівний завод чи щось подібне. А від назви «Маринади Декруа» не

^{лоренс т. декруа}

Яка несправедливість! Уся моя праця, яка мала стати справжнім проривом, пішла з димом

^{професор едмунд блумер}

Знаєте, якщо вже зайшло про мою фабрику, то я теж відчуваю щось подібне. Це ж було так важливо, у той час. Зранку звучав свисток, і з довколишніх домів висипало сім сотень моїх відданих

^{лоренс т. декруа}

Дякую за те, що погоджуєтесь це ж несправедливість яка! На таке проникливе розрізнення мало хто здатен. І на таке інтуїтивне співчуття. Я про свою працю. Гадаю, ви зуміли розпізнати в мені ту велику людину, якою я був. Ех, якби ж то ми зустрілися в ті часи! Якби ж то ви були в мої дні редактором одного з провідних наукових журналів! Ви б неодмінно опублікували мої праці. І належно б їх оцінили, це точно. У будь-якому разі, щиро дякую вам за те, що визнаєте мене найбільш передовим мислителем мого часу. Ось тепер, отримавши нарешті визнання як найкраща голова свого покоління, я відчуваю навіть певну сатисфакцію.

^{професор едмунд блумер}

Послухайте, а хоч якийсь із моїх маринадів ви коли-небудь куштували? Якщо на початку століття у Вашингтоні чи десь поблизу перед вами на столі стояли мариновані овочі, то є доволі високі шанси, що то було «Гостреньке від Декруа».

^{лоренс т. декруа}

Наскільки пригадую, на слоїках були червоно-жовті етикетки. А з кожної етикетки дивилася росомаха у жилеті, чи не так?

^{професор едмунд блумер}

Саме так! То були мої маринади! І що, як вам смакувало?

^{лоренс т. декруа}

Дуже добре.

^{професор едмунд блумер}

Як же приємно чути, що мої маринади були просто досконалі! Дуже вам дякую. І за те, що вважаєте їх найкращими з-поміж усіх маринадів, які виготовляли в той час у нашій країні, також щира вам подяка.

^{лоренс т. декруа}

Вони були як мої праці: на той часнайкращі у цілому світі. Чи не так? Ми ж можемо щодо цього погодитися?

^{професор едмунд блумер}

Думаю, можемо.

Думаю, вже й погодилися.

І не раз.

^{лоренс т. декруа}

Сподіваюсь, незабаром ви знову нагадаєте мені про те, якої високої ви думки про мою працю. Знаєте, мене це ваше захоплення моєю особою направду зворушує. І, знаєте, скоро я, цілком можливо, знову згадаю мимохідь, які чудові були ваші маринади: бачу, це приносить вам неабияку приємність. Що ж, радо зроблю це ще раз. З огляду на вашу відданість та захоплення мною, ви цього варті.

^{професор едмунд блумер}

А дивно ж, правда? Ціле життя присвятити певній справі, нехтувати всілякими іншими життєвими аспектамий усе це тільки для того, щоб урешті-решт побачити, як від тієї справи залишився повний пшик, а плоди твоїх трудів відійшли у забуття?

^{лоренс т. декруа}

На щастя, нас це не стосується.

Як ми допіру (вкотре вже) самі собі нагадали, наші вельми значні досягнення живуть ще й досі!

^{професор едмунд блумер}

Тієї миті двері атакували Берони, які заходилися пропихатися між двома співрозмовниками і ненадовго їх розєднали.

^{ганс воллмен}

Ой!

^{професор едмунд блумер}

А це боляче!

^{лоренс т. декруа}

І розєднуватися, і потім зєднуватися!

^{професор едмунд блумер}

Сер!

Отче!

^{едді берон}

Ми не закінчили.

^{бетсі берон}

Ви нас відігнали.

Ну, тоді, перше.

^{едді берон}

Отже

^{бетсі берон}

Як я вже казав, та ну їх до с***! Ті невдячні г*** вилупки не мають жодного права звинувачувати нас у якихось своїх с*** проблемах, доки самі не влізуть хоч би на якусь годинку у нашу трикляту шкуру, а ніхто з тих малих й*** не був у нашій г*** шкурі навіть довбаної хвилини.

^{едді берон}

Може, ми забагато гулянок влаштовували. Може, тому вони до нас ніколи не приходять.

^{бетсі берон}

Та ті дітиська, видно, відразу скоцюрбленими стариганями вродилися і про то, що таке й*** веселощі, ні х*** не знають! Знаєш, як інакше сказати «гулянка»? Свято. А знаєш, як інакше сказати «святкувати»? Веселитися, сто чортів їм у печінку! Забавлятися, щоб їм гикнулося! То ми так і робили: попивали собі, к***, пивце, потягували, с***, винце

^{едді берон}

Часом і дрібочку опію той-во

^{бетсі берон}

Ну, може, й скуштували тої х***, щоб не образити того а хто то був? Хто ту х*** приносив? Хто почав ту цілу

^{едді берон}

Бенджамін.

^{бетсі берон}

А, Бенджамін, Бенджі! Памятаєш ті його с*** вуса? А як у МакМюррея ми його завалили на землю і поголили на лисо?

^{едді берон}

Одного разу ми з Бенджі так стрижня ганяли

^{бетсі берон}

Ну, то таке, з ким не буває? Ха! Ні, особисто я з Бенджі, наскільки пригадую, нічого такого не мав, але ж воно, к***, як: часом такі веселощі починаються, що вже ні х*** не розумієш, хто, з ким і де

^{едді берон}

Тієї миті звідкілясь із натовпу донісся страшний крик

^{преподобний еверлі томас}

Потім здійнялося глухе ремство

^{роджер бевінс ііі}

А тоді вже багато хто закричав: мовляв, ніні, так не годиться, нехай ті «чорномазі»

^{преподобний еверлі томас}