І тут, як на те
роджер бевінс ііі
У темряві зблиснуло світло ліхтаря.
ганс воллмен
Містер Мандерс.
Нічний сторож.
роджер бевінс ііі
Він наближався до білої камяниці, на вигляд такий, як завжди у ті хвилини, коли опинявся серед нас: наляканий і сам трохи цим збентежений, сповнений бажання чимскоріше повернутися до своєї сторожки.
преподобний еверлі томас
Мандерс нам подобався; під час таких обходів він, щоб додати собі духу, приязно до нас заговорював і запевняв, що «там», по той бік огорожі, усе по-старому: люди й далі так само їдять, кохають, сваряться, народжуються, пиячать, заздрять одне одномусловом, життя йде своїм звичаєм. Бували ночі, коли він згадував своїх дітей
роджер бевінс ііі
Філіпа, Мері, Джека.
ганс воллмен
і розповідав нам, як їм ведеться.
роджер бевінс ііі
Його розповіді ми цінували більше, ніж самі могли б сподіватися, адже звучали вони зазвичай дуже весело й потішно.
ганс воллмен
Наближаючись до нас сьогодні, він знай гукав то якогось «містера Лінкольна», то «пана президента».
преподобний еверлі томас
Та хоч ми Мандерса й любили
ганс воллмен
Цієї ночі зявився він абсолютно недоречно.
преподобний еверлі томас
Страшенно недоречно.
роджер бевінс ііі
Гірше й не придумаєш.
ганс воллмен
Він кличе тата, озвався хлопець, який далі кволо стояв під стіною біля дверей.
Твій батькопрезидент? скоса зиркнув на нього преподобний.
Так, кивнув хлопець у відповідь.
Президент чого? поцікавився преподобний.
Сполучених Штатів, відказав хлопець.
Це правда, запевнив преподобного я. Вінпрезидент. Минуло багато часу. Тепер є штат, який називається Міннесота.
У нас війна, сказав містер Воллмен. Ми воюємо самі зі собою. Гармати дуже вдосконалили.
У Капітолії стоять табором солдати, додав я.
Ми самі все це бачили, пояснив містер Воллмен.
Коли були у ньому, мовив я.
роджер бевінс ііі
Містер Мандерс ступив у двері; у замкнутому просторі камяниці його ліхтар видавався напрочуд яскравим.
ганс воллмен
Ясне світло розвіяло темряву; тепер можна було розгледіти кожну тріщинку та шпаринку в камяних стінах і складки на одязі містера Лінкольна.
роджер бевінс ііі
Й запалі обриси блідого хлопцевого хвороб-тіла.
ганс воллмен
Яке лежало у
преподобний еверлі томас
Хвороб-коробі.
ганс воллмен
Ах, мовив Мандерс. Ось ви де, сер.
Так, відповів містер Лінкольн.
Вибачте, Бога ради, що заважаю, сказав Мандерс. Просто я подумав, може може, вам світло буде потрібне. Щоб не йти назад потемну.
Якось спроквола звівшись на ноги, містер Лінкольн потиснув йому руку.
роджер бевінс ііі
Схоже, чувся він явно не в своїй тарілці.
ганс воллмен
Збентежений, либонь, тим, що сторож надійшов якраз тієї миті, коли він
преподобний еверлі томас
Стояв навколішки перед хвороб-коробом свого сина.
ганс воллмен
Відкритим хвороб-коробом.
преподобний еверлі томас
Погляд містера Мандерса мимохіть ковзнув повз президента, всередину хвороб-короба.
ганс воллмен
Містер Лінкольн запитав, як сторож сам повернеться назад без світла. Містер Мандерс на це відповів, що хоч і воліє ходити зі світлом, бо трохи страхопуд, але ж і знає тут усе, як свої пять пальців. Тоді містер Лінкольн запропонував, щоб містер Мандерс дав йому ще буквально кілька секунд, і тоді вони підуть назад разом. Сторож погодився і вийшов.
роджер бевінс ііі
Катастрофа.
преподобний еверлі томас
Вони зовсім не поспілкувалися.
ганс воллмен
Не трапилося ще нічого такого, що могло б піти хлопцеві на користь.
роджер бевінс ііі
Він так і не ступив уперед.
ганс воллмен
Далі стояв, спершись до стіни; видно, його скував страх.
преподобний еверлі томас
Та тут ми побачили, що то ніякий не страх.
Стіна за ним розрідилася, з неї полізли пагони, і чотири чи пять уже обхопили його за поперек, утворивши огидний зелений пояс, який не давав йому ступити й кроку.
роджер бевінс ііі
Щоб його звільнити, нам потрібен був час.
ганс воллмен
Нашого добродія треба було будь-що якось затримати.
преподобний еверлі томас
Ми з містером Бевінсом перезирнулися.
ганс воллмен
Що тепер робити, нам було зрозуміло.
роджер бевінс ііі
Цією здатністю ми володіли. Здатністю переконувати.
ганс воллмен
Уже це робили, ще й години не минуло.
роджер бевінс ііі
Містер Бевінс був молодший і мав чимало (дуже сильних) рук; я ж був голий та ще й постійно стикався з наслідками своєї важкої недуги, а тому не надто годився для нелегкої праці, за допомогою якої можна було звільнити хлопчака.
Тож цього разу в містера Лінкольна я ввійшов сам-один.
ганс воллмен
LXIX
І, Господи Боже, як же кепсько було йому на душі.
Прощання він намагався скрасити хоча б на дрібку позитивним духом, щоб не покидати те місце у такому пригніченому стані: ану ж син якось це відчує (хоч і говорив собі, що той тепер там, де нічого подібного вже не відчувають); та його переповняли почуття печалі, провини й жалю, і знайти у себе в душі бодай щось іще було просто неможливо. Тож він і барився, сподіваючись, що до голови ось-ось прийде та чи інша втішна думка, на яку можна буде спертися.
Та жодна така думка чомусь не приходила.
Був пригнічений, ще сумніший, ніж раніше, та й змерз уже добряче, а коли спрямував помисли назовні, шукаючи втіху у своєму житті там, у підтримці задумів на майбутнє й у шані, якою був оточений, то втіхи не знайшов, радше навпаки: думали про нього, схоже, не так уже й добре, та й успіхів він сягнув зовсім не бозна-яких.
ганс воллмен
LXX
У міру того, як кількість загиблих усе зростала і сягала вже небачених висот, а печаль знай примножувалася, нація, яка до того мало що знала про жертви, почала звинувачувати Лінкольна у нерішучості та в помилках у провадженні воєнної кампанії.
Ларрі Теґґ, «Непопулярний Лінкольн: історія американського президента, якого лаяли найбільше».
Президентідіот.
«Записки Джорджа Б.МакКлеллана про Громадянську війну», за ред. Стівена Сірса.
Марнославний, слабкий, незрілий, лицемірний, невихований, неприємний у спілкуванні, а розмовляючи з вами, постійно тицяє вам кулаком під ребра.
Карл Сендберґ, «Роки війни» (з уст Шеррарда Клеменса).
Очевидно, особа вельми посереднього характеру, цілковито невідповідна поточній кризі.
Аллан Невінс, «Поява Лінкольна: пролог до Громадянської війни, 18591861» (з уст Едварда Еверетта).
Під час його промов усі тут мало не засинали. Коли він починав говорити, від бодай якогось поняття про велич не зоставалося й сліду.
Теґґ, там само (з уст конгресмена Чарлза Френсіса Адамса).
Безумовно, найслабший з усіх, кого будь-коли обирали [на цю посаду].
Клеменс, там само.
Залишиться у памяті нащадків як той, хто не вмів читати знаків часу, не розумів ні обставин, ні інтересів, притаманних власній країні не мав здібності до політики; не розробивши жодного плану, підштовхнув країну до великої війни; припускався непрощенних помилок і врешті-решт, розгубивши всіх друзів, упав сам.
Теґґ, там само (з лондонської «Морнінґ Пост»).
Девятнадцять місяців народ, відгукнувшись на ваш поклик, віддавав своїх синів, братів і чоловіків, свої гроші. І що отримав у винагороду? Ви бодай іноді усвідомлюєте, що спустошення, горе та печаль, які проймають сьогодні нашу країну, це ваших рук справа? Що молоді хлопці, яких понівечили, покалічили, повбивали, які на ціле життя залишилися інвалідами, постраждали через вашу слабкість, нерішучість та нестачу моральної мужності?
Теґґ, там само (з листа С.В.Оукі).
Гроші викидають на вітер, десятки тисяч людей чекають, їх просто так, без жодної мети, перегруповують, вони безцільно проходять недешевими мостами, лише для цього й зведеними, а потім повертаються назад тими самими мостами, які тут-таки й розбирають. І все це абсолютно намарно.
Тобіан Клірлі, «Листи одного юніоніста».
Якшо ти не підеш у Відставку ми підкинем павука тобі в тарілку і так тобі чортяці гаспидському нашкодим шо будеш знати шо то є ківш лиха будь ти хоч сам бог усемагутній ти потіпахи син іди до чорта і поцілуй мене в дупу і посмокчи мій хрін а мої яйці назви своїм дядьком Хером прокляття на тебе дурнуватий Ейб Лінкольн бий тебе грім вибач шо пишу тобі такі негарні слова але так треба бо ти є тільки три клятий чорномазий негр і нічого більше.
«Дорогий містере Лінкольн», за ред. Гаролда Гольцера.
Якщо моя дружина захоче від мене піти, чи можу я силою зброї змушувати її залишатися в нашому «союзі»? Особливо якщо вона бється завзятіше, ніж я, краще організована і рішуче налаштована від мене звільнитися?
«Голоси розділеної землі», за ред. Бейнса й Едґара (з уст П.Меллона).
Вишикуйте трупи; пройдіть повз увесь той шерег від одного краю до іншого; подивіться на кожного батька, чоловіка, брата, сина; підсумуйте у такий спосіб загальні втрати, а тоді подумайте (якщо негласно розпитати наших військових, то вони скажуть вам, що так робить кожен) про те, що цей безрадісний шерег молодих понівечених дольто лише початок великої припливної хвилі передчасних смертей, яка скоро неминуче на нас накотиться.
Часопис «Філд-Ґезетт» (Аллентаун).
Мир, сер, сотворіть мир: саме про це благають люди ще з часів нашого Спасителя, якщо не з іще давніших. То навіщо ж нехтувати цим закликом нині? Блаженні миротворці, сказано у Писанні, і нам нічого не залишається, як припустити, що правдивим є і зворотне твердження: прокляті палії війни, хоч якою праведною вважають вони справу, за яку борються.
Часопис «Труз-Сентінел» (Клівленд).
Ми не годилися і ніколи не згодимося воювати за ніґґерів, ломаного шеляга невартих.
«Забуті голоси Громадянської війни», за ред. Дж. Б.Стрейта (з листа одного піхотинця з Нью-Йорка до Лінкольна).
Ви вхопилися за віжки, зробилися диктатором і встановили нову монолітну форму урядування, яка має відтепер домінувати над правами окремої особи. Ваше правління провіщає страшні часи, коли ми втратимо всі свої свободи на користь прав того моноліта при владі. Батьки-засновники споглядають усе це із занепокоєнням та сумяттям.
Р.Б.Арнолдс, «Негідник Лінкольн» (з уст Даррела Камберленда).
Тож перед нами постала дилема: «Що робити?», бо він має перебувати при владі ще цілих два роки, а існування нашої країни може опинитися під загрозою ще до того, як йому на зміну прийде хтось із клепкою в голові. Як же важко підтримувати геть некомпетентну людину, навіть заради порятунку країни
Девід Герберт Доналд, «Переосмислення Лінкольна» (лист Джорджа Бенкрофта до Френсіса Лібера).
Якщо Ейба Лінкольна переоберуть на ще один термін і на нас чекатимуть ще чотири роки такого нікчемного керівництва, то, сподіваємося, знайдеться десь відважна рука, яка заради загального блага встромить кинджал у серце тирана.
Часопис «Ла-Кросс Демократ».
Старий Ейбе Лінкольне,
Прокляття на твою стару проклятущу бісову душу і до біса в пекло тебе триклятого і прокляття на кляті душі твоєї проклятущої бісової родини і до біса в пекло їх усіх триклятих і прокляття на кляті душі всіх твоїх проклятущих бісових приятелів і до біса в пекло їх усіх триклятих.
Гольцер, там само.
LXXI
Ну, то й що з того?
Ніхто з тих, кому випало зробити щось справді варте уваги, критики не уник. Принаймні що стосується цього питання (повязаного з ним), то тут я вище за будь-яку
Так думав містер Лінкольн.
Та тут його (наші) очі заплющилися, й на обличчя набіг викликаний одним спогадом вираз печалі.
ганс воллмен
LXXII
Ті моторошні дні повнилися жорстокими чутками: мовляв, хлопцеві можна було зберегти життя, просто хтось із батьків мав спонукати його дотримуватися певних правил.
Джеймс Спайсер, «Муки прерій: психологія Лінкольна».
Від одного маленького поні Віллі був у такому захваті, що хотів кататися на ньому щодня. Погода була мінлива, і тривале перебування просто неба призвело до важкої застуди, яка перейшла у лихоманку.
Кеклі, там само.
Чому, запитував дехто, дитина каталася на поні під зливою без плаща?
Спайсер, там само.
Ті з нас, хто знав дітей Лінкольна особисто і бачив, як вони ганяють навколо Білого дому, ніби пара якихось дикунів, засвідчать, що у житті тієї родини панував постійний бедлам, а любов до дітей там явно плутали з уседозволеністю.
«Випадковий Єгова: воля, зосередженість і великий чин», за ред. Крістен Тоулбранд.
У своєму домі [Лінкольн] не керував узагалі. Його діти робили все, що заманеться. Їхні пустощі він часто-густо схвалював і ні в чому їх не обмежував. Ніколи їх не картав і не хмурив по-батьківському чоло.
Вільям Г.Герндон і Джесс В.Вейк, «Життя Лінкольна».
Він завжди казав: «Мені до вподоби, що мої діти вільніщасливі й не пригноблені батьківською тиранією. Любовось ланцюг, яким треба приковувати дитину до батьків».
«Інформанти Герндона», за ред. Даґласа Л.Вілсона та Родні О.Девіса (з уст Мері Лінкольн).
Ті діти стягували на купу книжки, порожні відра для попелу, обвуглені головешки, чорнильницю, папери, золоті пера, листи і т. д., і т. ін., а потім на тій купі витанцьовували. Лінкольн на це не казав ані слова, такий був неуважний і засліплений любовю до дітей, що їхніх вад просто не бажав бачити. Якби їм спало на думку надзюрити йому в капелюх, а потім вилити усе те в його черевики, то він тільки посміявся би: спритно ж вони це утяли, правда?
«Інформанти Герндона», за ред. Даґласа Л.Вілсона та Родні О.Девіса (лист до Джесса К.Вейка).
Вони могли гасати повз нього, ніби навіжені, бавитися у стрілецькі змагання, а він навіть голови не підводив від своєї роботи. Адже Лінкольн (відкладемо всю подальшу агіографію) був людиною амбітноюамбітною мало не маніакально.
«Вони його знали», за ред. Леонори Моргауз (з уст Теодора Бласґена).
У того, хто вважає, буцім Лінкольн спокійнісінько сидів собі, розправляв складки на своїй [адвокатській] мантії і чекав, доки його покличуть, уявлення про нього вельми хибне. Він завжди все прораховував і завжди планував наперед. Його амбіціїто був такий собі невеликий двигун, який ніколи не знав спокою.
Майкл Берлінґейм, «Внутрішній світ Абрагама Лінкольна» (з уст Вільяма М.Герндона).
Хтось подібний на менеа я давно вже вирішив відмовитися від мирських устремлінь задля спокійніших домашніх та сімейних утіх і погодився, як наслідок, на менш бурхливе світське життя, може лиш уявляти собі ті чорні хмари, які неминуче купчилися над головою, варто було бодай на мить замислитися про те, що все могло б скластися зовсім інакше, якби важливим домашнім справам приділяли належну увагу.
Норман Дж. Ґранд, «Мудрі слова та добірка листів від дідуся» (неопублікований рукопис за ред. Сімон Ґранд; використано з дозволу).
Самокатування батьків після втрати дитини іноді не має кінця-краю. Коли ми любимо, а обєкт нашої любовімаленький, слабкий та беззахисний і тільки в нас шукає захисту, й коли такий захист через які завгодно причини виявляється недостатнім, то яка тут може бути розрада (виправдання, вибачення)?
Жодної.
Сумніви гризтимуть нас довіку.
І навіть якщо ми одні сумніви відкинемо, на їхнє місце неодмінно прийдуть інші, а потімще інші.
Мілленд, там само.
LXXIII
Осуд і провинаось дві фурії, що оселяються у домі, де смерть забирає дитину так, як забрала Віллі Лінкольна; у цьому ж випадку осуду навколо було більше, ніж досить.
Епстейн, там само.
Критики звинувачували Лінкольнів у безсердечності: мовляв, доки Віллі хворів, планувати прийняття не варто було.