Лінкольн у бардо - Джордж Сондерс 18 стр.

^{Брайтні, там само.}

Навіть коли минув уже якийсь час, спогади про той урочистий вечір неодмінно змішувалися з болем.

^{Ліч, там само.}

Побачивши, що Віллі стає щораз гірше, місіс Лінкольн вирішила відкликати картки із запрошеннями і відкласти прийняття. Містер Лінкольн натомість тримався думки, що картки краще не відкликати.

^{Кеклі, там само.}

Увечері пятого числа Віллі палав у гарячці, а мати одягалася тим часом на бенкет. Дихати йому ставало дедалі важче. Вона зрозуміла, що у нього набрякли легені, і злякалася.

^{Кунгардт і Кунгардт, там само.}

[Лінкольн] принаймні сказав, що перш ніж удаватися до якихось кроків, треба порадитися з лікарем. Покликали доктора Слоуна. Той заявив, що Віллі вже ліпше, і додав, що не бачить жодних перепон для швидкого одужання.

^{Кеклі, там само.}

Лікар запевнив Лінкольна, що Віллі одужає.

^{Дебора Чейз, «Президентські Гіппократи» (з уст Джошуа Фрівелла).}

Героїчні й розвязні мотиви у виконанні оркестру морської піхоти гриміли на весь дім; у гарячковому маренні хворого хлопчака вони перетворювалися, либонь, на кпини якогось здорового товариша по іграх.

^{Слоун, там само.}

Якщо та вечірка й не прискорила кончину хлопця, то вже точно примножила його страждання.

^{Мейз, там само.}

У вашингтонській газетці «Гомін та борня» зявилася карикатура: містер та місіс Лінкольни перехиляють келихи з шампанським, а тим часом хлопчак (з крихітними хрестиками замість очей) злізає у щойно викопану могилу і запитує: «Тату, по келишку на прощання?».

^{Морін Г.Геджис, «Корабель без стерна: коли президенти дають маху».}

Гамір, веселощі, божевільний пяний сміх серед ночі, нагорі ж тим часом лежить у гарячці хлопчик; йому страшенно самотньо, а він ще й намагається не пустити в дім темну постать у каптурі, яка вже стовбичить перед порогом!

^{Спайсер, там само.}

«Тату, по келишку на прощання?»

«Тату, по келишку на прощання?»

«Тату, по келишку на прощання?»

^{Геджис, там само.}

Лікар запевнив Лінкольна, що Віллі одужає.

^{Чейз, там само (з уст Джошуа Фрівелла).}

Лінкольн узяв до уваги слова лікаря.

^{Страґнер, там само.}

Відкинути думку лікаря Лінкольн не зумів.

^{Спайсер, там само.}

Вирішивши, що потреби у застережних заходах немає, президент постановив прийняття не відкладати.

^{Геджис, там само.}

З президентового благословення вечірка тривала, а хлопчик нагорі страшно мучився.

^{Чейз, там само (з уст Джошуа Фрівелла).}

LXXIV

Надворі пронизливо скрикнула сова.

Я вловлював запах, що піднімався від нашого костюма: лляна тканина, піт, ячмінь.

Я гадав, що вже сюди не прийду.

Так думав містер Лінкольн.

Але ось я знову тут.

Ще один, останній погляд.

І він присів перед хвороб-коробом навпочіпки.

Знову його личко. Рученята. Ось вони. І завжди будуть такі. Лише такі. Посмішки немає. І ніколи більше не буде. Губи міцно стиснуті. Він не має такого вигляду, ніби спить, аж ніяк. Бо ж зазвичай спав, розтуливши рот, й уві сні його обличчям пробігало багато різних виразів, а часом він міг і бурмотіти якусь нісенітницю собі під ніс.

Якщо справді жив колись на світі Лазар, то немає жодних перепон для того, щоб умови, які склалися у той час, не повторилися тут і тепер.

І тоді трапилася річ справді незвичайна: містер Лінкольн спробував спонукати хвороб-тіло піднятися. Вгамував свої думки, а потім відкрив розум перед тим, що, можливо, існує, хоча й незнане, і могло б дозволити хвороб-тілу піднятися (чи спонукало б його до цього).

Почувався по-дурному, бо ж насправді не вірив, що щось таке могло б

А проте світ он який широкий, у ньому може трапитися що завгодно. І дивився широко розплющеними очима на хвороб-тіло, упявся поглядом у палець на одній руці, сподіваючись побачити бодай найслабший

Будь ласка будь ласка будь ласка.

Але ні.

Це забобон.

Так не піде.

(Навертайтесь-но знову на розум, сер.)

Я помилявся, коли вважав його сталим і постійним та вважав, що він буде у мене завжди. Він ніколи не був ні сталим, ні постійним; завше був лише минущим, тимчасовим вибухом енергії. І я мав би це усвідомлювати, бо підстави для цього були. Хіба ж не був він на вигляд один, коли народився, інакшийу чотири роки, ще інакшийу сім, і зовсім уже інакшийу девять? Він же ніколи не залишався такий, як був, ані навіть на мить.

Прийшов з нічого, набув певних обрисів, спізнав любов і завжди був приречений повернутися у ніщо.

От лише я не думав, що це станеться так скоро.

І що він піде ще до того, як підемо ми.

Дві минущі тимчасовості сповнилися взаємною приязню.

Дві хмарки диму полюбили одна одну.

Я помилково вважав його чимось постійним і тепер мушу за це заплатити.

Я сам не постійний, і Мері не постійна, й усі оці споруди та памятники навколо не постійні, і це велике місто не постійне, й увесь широкий світ теж не постійний. Усе змінюється, зміни відбуваються кожнісінької миті.

(І що, легше тобі?)

Та ні.

(Час.

Іти.)

У цих міркуваннях містера Лінкольна було стільки напруги, що я відволікся і зовсім забув про свою мету.

Та тут-таки про неї й згадав.

Не треба нікуди йти, подумав я. Ви обовязково мусите залишитися. Мандерс хай повертається сам. Ви ж зручно влаштуйтеся собі на підлозі, і ми спонукаємо хлопця ввійти у вас, і хто знає, які добрі наслідки принесе це воззєднаннявоззєднання, якого ви обидвоє так палко прагнете.

А тоді постарався якомога точніше уявити собі, як містер Лінкольн залишається: ось він сидить і задоволений, бо сидиться йому вельми зручно, і через те, що він залишився, його охоплює відчуття спокою і т. д.

Час іти.

Подумав містер Лінкольн.

І почав уже підводитися.

Коли він тільки вчився ходити і якось упав, я підхопив його на руки і поцілунками осушив сльози. Коли у Престера ніхто не хотів з ним бавитися, я підійшов і розрізав яблуко. Для всіх.

І це подіяло.

Це і його природна невимушеність.

Невдовзі він уже всім там рядив і всіма верховодив.

А тепер я маю залишити його, безпорадного, тут, у цьому моторошному місці?

(Щось ти геть загруз. Ти йому вже не допоможеш. Онде у Санґамоні старий містер Ґрасс сорок днів поспіль ходив на могилу до своєї дружини. Спершу це, схоже, навіть викликало захоплення, та незабаром ми вже про нього жартували а свою крамницю він узагалі довів тоді до ручки.)

Отже, вирішено. Вирішено: тепер нам треба

(Налаштуватися на думкиважкі, безперечно, і неприємні,  які спонукають тебе вчинити правильно, і тобі це відомо. Поглянь.

Поглянь униз.

На нього.

На це.

Що це таке? Дай щиру відповідь на це запитання.

Це він?)

Ні.

(Тоді що це таке?)

Це те, у чому він був тут такий собі носій. Головного (того, що зявилося на світ і що ми любили) вже немає. Хоч воно й було частиною того, що ми любили (а любили ми те, який у нього, цього поєднання іскри й носія, був вигляд, як він ходив, і бігав підстрибом, і сміявся, і пустував), але ось це, що лежить переді мною,  менша частина того, що було таке нам любе. Без тієї іскри ось цете, що тут лежить,  то лише

(Подумай це. Ну ж бо, вперед. Дозволь собі промовити подумки це слово.)

А може, не варто?

(Воно правдиве. Це допоможе.)

Не треба мені його вимовляти, сповнюватися відповідними почуттями і відповідно діяти.

(Перетворювати це на фетиштеж неправильно.)

Я піду, я вже йду, не треба мене більше переконувати.

(Але ти все ж вимов це, заради правди. Просто вимов те слово, яке приходить тобі на думку.)

Ех, хлопчику мій, хлопчику

(Без тієї іскри те, що тут лежить,  то лише

Ну, скажи це!)

Мясо.

Як же недоречно

Недоречнішого висновку годі й придумати.

Я спробував ще раз, вкладаючи в цю спробу чи не всього себе:

Залиштеся тут, благав я. Ви можете йому допомогти. Ще й як можете. Можете зробити йому ще багато добра. Як по правді, то зараз ви, можливо, допоможете йому більше, ніж будь-коли у тій попередній місцині.

Адже його вічне життя повисло на волосинці, сер. Якщо він зостанеться тут, його спіткає таке лихо, якого вам і не уявити.

Тож забаріться, затримайтесь, не біжіть стрімголов геть, сідайте собі он там, влаштовуйтеся зручніше і почувайтеся як удома, просто погайте трохи час

Заклинаю вас.

Я думав, це допоможе. Ні, не допомагає. Не треба мені знову на це дивитися. Коли мені треба буде подивитися на Віллі, я зроблю це у своєму серці. Як належиться. Там, де він ще цілий та неушкоджений. Якби я міг з ним порадитися, то він, безперечно, моє рішення схвалив би; сказав би, що так, усе правильно, а тепер мені треба йти і більше сюди не приходити. У нього була така шляхетна натура. Найбільше його серцю було до вподоби добро.

Як же це добре. Любий мій хлопчик. Він завжди знав, як учинити правильно. І спонукав би до цього й мене. Так я зараз і зроблю. Хоч це й нелегко. Усі даритимчасові. І з цим даром я розлучаюся всупереч своїй волі. Дякую за нього Тобі, Боже. Чи світе. Хай хто мені його дав, смиренно дякую і сподіваюсь, що ставився до нього належним чином і так само належним чином ставитимусь до нього й надалі.

Любове, любове я знаю, що ти таке.

^{ганс воллмен}

LXXV

Нігтями та гострим каменем, який знайшовся неподалік, ми майже звільнили хлопця від зеленого пояса.

^{преподобний еверлі томас}

Уже ось-ось! гукнув я містерові Воллмену.

^{роджер бевінс ііі}

Та було надто пізно.

^{преподобний еверлі томас}

Містер Лінкольн закрив хвороб-короб.

(Серце в мене упало.)

^{роджер бевінс ііі}

Підняв його, відніс назад до ніші у стіні і засунув усередину.

(Тепер усьому кінець.)

^{преподобний еверлі томас}

І вийшов надвір.

^{роджер бевінс ііі}

LXXVI

Просто в тепер уже принишклу юрбу.

^{преподобний еверлі томас}

Яка сумирно розступилася, щоб дати йому пройти.

^{роджер бевінс ііі}

Він пішов? скрикнув хлопець.

Ми нарешті його звільнили. Він відштовхнувся від стіни і, продибавши кілька кроків уперед, сів долі.

^{преподобний еверлі томас}

Де на нього тут-таки знову полізли зелені пагони.

^{роджер бевінс ііі}

LXXVII

Ходімо, сказав я містерові Бевінсу. Мене самого виявилося недостатньо. Гадаю, нам треба спробувати вдвох. Може, ми все-таки його зупинимо.

^{ганс воллмен}

Преподобний, мовив до мене містер Бевінс, підете з нами? За цих обставин вирішальну роль може зіграти навіть одна додаткова голова.

Особливо така потужна, як ваша, докинув містер Воллмен.

Колись, багато років тому, ми з друзями здійснили loccupation однієї розсвареної молодої пари, що потай пробралася сюди вже після призначених для відвідування годин. Тоді ми спонукали тих молодих людей до перелюбу. Як наслідок, вони відновили свої стосунки. Десь через рік після цього примирення той самий молодий чоловік знов опинився тут. Побачивши, що він, очевидно, шукає місце, де відбувалося згадане побачення, ми сповнилися цікавістю і повторили loccupation. Виявилося, що причини незгоди, які допровадили до розриву стосунків тоді, згодом, потрапивши у родючий ґрунт подружнього життя, знай розросталися і множилися й урешті-решт призвели до того, що молода дружина за допомогою отрути вкоротила собі віку.

Доводилося хоч-не-хоч визнати, що через те втручання у нас на руках тепер була кров.

Я заприсягнувся тоді, що ніколи більше не братиму участі у подібних справах.

Та моя симпатія до хлопця, а також усвідомлення того, що саме я через свою неуважність накликав певною мірою біду на його голову, спонукали мене тепер знехтувати тією обіцянкою і долучитися до своїх друзів.

^{преподобний еверлі томас}

Прожогом вискочивши з білої камяниці і щодуху кинувшись посковзом навздогін, ми втрьох дуже скоро наздогнали містера Лінкольна.

^{роджер бевінс ііі}

І стрибнули.

^{ганс воллмен}

У президента.

^{роджер бевінс ііі}

А навколо тим часом юрмився народ.

^{ганс воллмен}

Кілька натхнених нашим прикладом сміливців теж спробували ввійти в нього слідом за нами.

^{преподобний еверлі томас}

Втім, спершу вони просто пробігали крізь президента, ніби пробуючи розвідати, як воно там усередині, або прошмигували впритул, щоб іще раз кинути на нього оком, або застрибували всерединуі тут-таки вистрибували назад, ніби гагари, які, намагаючись упіймати рибу, притьмом занурюють голову у воду й одразу витягають.

^{ганс воллмен}

Містер Когоус, колишній котляр, який ніколи по слово до кишені не ліз, примірившись до ходи містера Лінкольна, ввійшов у нього зі спини і так у ньому й залишився, точно, крок за кроком, відтворюючи рухи президента.

^{роджер бевінс ііі}

Простіше не буває! вигукнув він якимсь аж пронизливим від усвідомлення нахабності цього вчинку голосом.

^{преподобний еверлі томас}

Ці слова відразу додали всім сміливості.

^{ганс воллмен}

І вже невдовзі до справи взялися геть усі.

^{роджер бевінс ііі}

Залишатися осторонь не бажав ніхто.

^{ганс воллмен}

Багато хто наскакував один на одного

^{преподобний еверлі томас}

Й один у одного входив

^{ганс воллмен}

Утворюючи таким чином множинні поєднання

^{роджер бевінс ііі}

За потреби стискаючись

^{ганс воллмен}

Щоб усім вистачило місця.

^{роджер бевінс ііі}

Увійшла місіс Крофорд (її, як завжди, мацав Лонґстріт).

^{ганс воллмен}

Увійшов містер Бойс (той, у якого всадили ножа); увійшов Енді Торн; увійшов містер Твістінґс, а щемістер Дернінґ.

^{роджер бевінс ііі}

Звільнившись від лейтенанта Стоуна та його патруля, увійшов туди й негритянський загін; натомість Стоун зі своїми приятелями, ображені самою присутністю там чорношкірих, загальний почин не підтримав.

^{преподобний еверлі томас}

Берони були вже всередині; були там і міс Дулітл, і містер Йоганнес, і містер Барк, і Тобін Мюллер-«Борсук».

^{роджер бевінс ііі}

Разом із багатьма іншими.

^{ганс воллмен}

Усіх і не перелічити.

^{преподобний еверлі томас}

Стільки проявів волі, спогадів, скарг, бажань, стільки чистої, без жодних домішок, життєвої сили

^{роджер бевінс ііі}

Тимчасом як Мандерс, високо піднявши ліхтар, саме вів президента через невеликий гайок, нам спало на думку, що цю енергію, цю сукупну силу можна приборкати і спонукати її послужити нашій меті.

^{ганс воллмен}

Чого містер Воллмен не зумів досягнути самотужки

^{роджер бевінс ііі}

те, можливо, пощастить здійснити нам усім, якщо ми обєднаємо свої зусилля.

^{преподобний еверлі томас}

Попереду на стежку косо падало світло ліхтаря, а я тим часом попросив, щоб ті, хто перебував там, усередині, всі воднораз попросили містера Лінкольна зупинитися.

^{ганс воллмен}

(Спершу треба було його зупинити, а якщо пощаститьпостаратися повернути до камяниці.)

^{преподобний еверлі томас}

Усі охоче погодилися.

^{роджер бевінс ііі}

Кожному лестило, що його взагалі про щось просять, що й казати про запрошення до бодай найменшої участі у якійсь спільній діяльності.

^{преподобний еверлі томас}

Зупинись! подумав я, й до мого заклику долучився весь той сонм, виражаючи його кожен на свій лад.

^{роджер бевінс ііі}

Затримайся, придержи ходу, стань.

^{ганс воллмен}

Притримай крок, загальмуй, припини будь-який рух.

І так далі.

^{преподобний еверлі томас}

Яка ж насолода! Яка ж то була насолодаперебувати там усередині. Усім разом. Обєднатися заради спільної мети. Усередині у містері Лінкольні, так, проте водночас і всередині одне в одному, маючи змогу мигцем відчитувати не лише його думки та почуття, але й думки та почуття одне одного. Як же добре було робити це всім разом!

^{роджер бевінс ііі}

Ми думали.

^{ганс воллмен}

Думали всі.

^{преподобний еверлі томас}