Як один. Водночас.
ганс воллмен
Єдиний сукупний розум, згуртований певним благим наміром.
роджер бевінс ііі
Усі на якийсь час забули про свої егоїстичні клопоти (зостатися тут, уникати турбот, берегти сили).
преподобний еверлі томас
Який же чудовий то був перепочинок.
ганс воллмен
Звільнитися від усього цього.
роджер бевінс ііі
Нам же зазвичай було так самотньо.
Ми знай воювали за те, щоб тут утриматися.
І боялися помилитися.
ганс воллмен
Та ми не завжди були такі самотні. Адже там, у тій попередній місцині
преподобний еверлі томас
І нараз ми згадали
ганс воллмен
Усі одночасно згадали
преподобний еверлі томас
Згадав раптом і я: ось поява у церкві, ось надіслані квіти, приготування печива, яке мав віднести Тедді, рука на плечі, чорний одяг, чекання годинами у шпиталі.
роджер бевінс ііі
Добре слово, яке чує від Леверворта Бурмайстер у найгірші миттєвості скандалу в банку; Фурбах виймає свій гаманець, щоб зробити щедру пожертву докторові Пірлу, бо у Західному окрузі сталася пожежа.
ганс воллмен
Тримаючись за руки, ми всі гуртом йдемо просто у прибій шукати бідолаху Чонсі, який потонув; дзенькіт монет, що падають до полотняної торбини, де кострубатими літерами написано: «Нашим біднякам»; і знову ми всі гуртом прополюємо навколішки в сутінках цвинтар при церкві; бряжчання великого зеленого казана з юшкою, який ми з моїм дияконом тягнемо тим пропащим нічним блудницям до Овечого Гаю.
преподобний еверлі томас
Ми в дитинстві щасливою юрбою купчимося навколо велетенського чана з киплячим шоколадом, а наша люба міс Бент помішує те вариво і лагідно до нас прицмокує, ніби ми не діти, а якісь кошенята.
роджер бевінс ііі
Боже мій, як це чудовонатрапити в собі на такі приємні подробиці!
ганс воллмен
Як же ми забули? Забули про всі ці щасливі миттєвості?
преподобний еверлі томас
Щоб зоставатися тут, треба ретельно й безперервно обдумувати ті головні причини, які й спонукають тебе тут зоставатися, навіть якщо задля цього доводиться жертвувати всім іншим.
роджер бевінс ііі
І постійно шукати нагод розповісти свою історію.
ганс воллмен
(Якщо ж розповідати її вам заборонено, то все одно треба про неї думати, думати й думати.)
преподобний еверлі томас
Та тепер ми побачили, як дорого нам це коштувало.
Скільки ж усього ми забулипро те, чим були і що знали.
роджер бевінс ііі
Одначе тієї миті, завдяки цьому благодатному масовому співперебуванню
преподобний еверлі томас
Зясувалося, що ми (ніби квіти, з яких щойно прибрали каміння) повернулися певною мірою до свого повноцінного природного стану.
роджер бевінс ііі
Так би мовити.
ганс воллмен
То було приємне відчуття.
преподобний еверлі томас
О, так.
ганс воллмен
Дуже приємне.
роджер бевінс ііі
До того ж усе це, схоже, пішло нам на користь.
преподобний еверлі томас
Озирнувшись, я побачив, що на містері Воллмені зненацька зявився одяг, а його член змалів до нормального розміру. Вигляд у нього був, щоправда, геть нечупарний (друкарський фартух, заляпані фарбою черевики, розпаровані шкарпетки), та все ж він був одягнений: чудо та й годі.
роджер бевінс ііі
Побачивши, що містер Бевінс здивовано позирає на мене, я глянув на нього й собі. Виявилося, що він уже не безладне скопище очей, носів, рук тощо, на яке, відверто кажучи, й дивитися було важко, а вродливий молодик вельми приємної зовнішності: двоє очей, один ніс, дві руки, румяні щоки, та ще й копиця чудового чорного волосся там, де раніше наростало стільки очей, що для волосся вже не залишалося місця.
Словом, привабливий хлопець з належною кількістю всього, що треба.
ганс воллмен
Даруйте, якось знічено озвався преподобний, можна щось у вас запитати? А який вигляд у мене?
Дуже навіть непоганий, запевнив його я. Цілком спокійний.
Зовсім не наляканий, додав містер Воллмен.
Брови там, де й мають бути, а не ген на чолі, докинув я. Очі не вирячені.
І волосся вже не стоїть сторч, сказав містер Воллмен.
А рот більше не круглий, наче бублик, мовив я.
роджер бевінс ііі
І ми були не єдині, кому згадана благодатна подія пішла на користь.
преподобний еверлі томас
З не відомих нам причин Тіма Міддена завжди переслідувала більша за нього копія його самого, яка постійно над ним нахилялася і шепотіла якісь бентежні слова. Тепер це страшидло зникло.
ганс воллмен
Містер Декруа та професор Блумер розєдналися і, хоч би й ходили пліч-о-пліч, більше не зросталися.
роджер бевінс ііі
Містер Тедмілл, клерк, який зганьбився, бо помилково надіслав один важливий документ не туди, куди треба було, і цим спричинив крах своєї фірми, і потім ніяк не міг знову влаштуватися на роботу, і почав пити, і втратив ще й дім, і лише дивився, як його дружина внаслідок усіх тих гризот опинилася у хвороб-коробі, а їхні дітиу різних сиротинцях, бо через своє розгульне життя дбати про них він був неспроможний, зазвичай зявлявся на людях зігнутий під вагою своєї провини мало не до самої землі; схожий на увінчану сумним віхтем сивого волосся дужку, він увесь трусився і рухався надзвичайно обережно, бо навіть думка про хоча б найменшу помилку викликала у нього дикий жах.
Тепер же перед нами постав моторний молодий хлопець з розкуйовдженою чуприною та з квіткою на лацкані; він щойно отримав призначення на нову посаду і повнився найкращими сподіваннями.
преподобний еверлі томас
Містер Лонґстріт нарешті перестав мацати місіс Крофорд, розплакався і попросив у неї пробачення.
роджер бевінс ііі
(Просто я, мила моя, такий самотній!)
сем лонґстріт-«мазунчик»
(Я могла б, якщо бажаєте, назвати вам деякі дикі квіти з наших пралісів.)
місіс елізабет крофорд
(З задоволенням послухаю.)
сем лонґстріт-«мазунчик»
Верна Блов та її мати, Елла, які звичайно поставали перед нами у вигляді двох майже однакових старих карг (хоч обидві померли під час пологів, а отже, до старості у тій попередній місцині не дожили), були тепер знову молоді (кожна ще й штовхала поперед себе дитячий візочок) і страшенно цим тішилися.
ганс воллмен
До сердешної Літці, жертви хтозна-скількох зґвалтувань, повернувся дар мови, і вона насамперед заходилася дякувати місіс Годж за те, що та протягом усіх цих самотніх і мовчазних років говорила за неї.
елсон фарвелл
Місіс Годж, великодушна жінка, відповіла на подяки Літці лише скупим кивком, бо не могла відвести очей від своїх рук і ніг, які зненацька загоїлися й уже не кривавили.
томас гейвенс
Та незважаючи на ці чудесні перетворення серед нашого люду, містер Лінкольн не зупинявся.
роджер бевінс ііі
Взагалі.
ганс воллмен
Навпаки.
преподобний еверлі томас
Ще й наддав, таке враження, ходу.
роджер бевінс ііі
Наміряючись полишити цю місцину якомога швидше.
ганс воллмен
Ех пробурмотіла Верна Блов, і навіть у той момент нищівної поразки мене просто вразила її відновлена юна врода.
роджер бевінс ііі
LXXVIII
Я гукнув Холостяків, які тут-таки зявилися на поклик і, доки я пояснював, у якому розпачливому становищі ми опинилися, і просив облетіти приступні терени та привести на допомогу всіх, кого пощастить, ширяли над нами, скидаючи донизу крихітні випускні шапочки (і так, на свій милий та наївний лад, виявляючи увагу й зацікавлення).
А що саме треба казати? запитав містер Кейн.
Ми ж не бозна-які «майстри слова»! озвався містер Фуллер.
Кажіть, що ми тут намагаємося врятувати одного хлопця, пояснив містер Воллмен. Єдиний його гріх у тому, що віндитя, а творець цього місця через причини, нам не відомі, вважав, що бути дитиною і любити своє життя настільки, щоб хотіти тут залишитися, страшний гріх, вартий найсуворішої кари.
Кажіть, що ми втомилися бути нічим, і нічого не робити, й узагалі нічого ні для кого не означати, і жити у постійному страху, додав преподобний.
Не певний, що ми зможемо все це запамятати, завагався містер Кейн.
Надто вже серйозно звучить, мовив містер Фуллер.
Як вирішить містер Ліпперт, так і буде, сказав містер Кейн. Він же у нас за старшого.
роджер бевінс ііі
Хоч, Правду мовлячи, ми Троє були однолітками, адже кожен із нас опинився у цьому Місці посеред двадцять восьмого Року свого життя (на той час не спізнавши ще ні любові, ні шлюбу), серед членів нашого невеликого Гурту я й справді був, якщо підходити до питання суто технічно, вищим, так би мовити, за Званням, бо прибув сюди першим і майже девять років провів тут на Самоті, аж доки до мене Долучився містер Кейн (його доправив сюди Індіанський Спис, який вельми невчасно встромили йому в сідницю); як наслідок, майже на одинадцять років ми з містером Кейном утворили Нерозривний Дует, доки оце Щеня, сиріч містер Фуллер, не надумало стрибнути на пяну голову з однієї силосної вежі у Делавері, перетворивши відтак наш Дует на повноцінне Тріо.
Обміркувавши цю Справу, я подумав, що долучатися до неї, схоже, не в наших Інтересах, адже вона жодним чином нас не стосується і може становити Загрозу для самої нашої Свободи, й обтяжити нас Згубними Зобовязаннями, й обмежити наші Намагання завжди та незмінно робити тільки й виключно те, що нам до Вподоби; ба більше, усе це може мати Фатальний Вплив на нашу здатність Залишатися тут.
Мені страшенно прикро, гукнув я униз, але ми не хочемо, а отже, й не будемо!
стенлі ліпперт-«прохвесор»
Тепер Холостяки посипали нас згори котелками: чорними, похмурими, похоронними; було таке враження, що попри звичну свою легковажність вони усвідомлювали всю вагомість того моменту і хоча й не мали наміру тут баритися, все ж шкодували, що не можуть допомогти.
преподобний еверлі томас
Утім, журилися Холостяки недовго.
ганс воллмен
Вони ж перебували у пошуку любові (принаймні самі себе в цьому запевняли), а тому мусили постійно бути в русі: сповнені надії, жартівливі, жваві, тільки те й робили, що роззиралися навколо і шукали.
роджер бевінс ііі
Шукали новоприбульців або й проґавлених раніше староприбульців, чия достоту незрівнянна врода могла б виправдати втрату свободи, яку вони цінували понад усе.
преподобний еверлі томас
Тож уже незабаром за ними тільки закурилось.
ганс воллмен
З «прохвесором» Ліппертом на чолі ми влаштували веселі перегони понад усіма нашими теренами.
джин кейн-«шельма»
Пролітали низенько над пагорбами та доріжками, проносилися на швидкості крізь хвороб-доми, повітки, дерева і навіть крізь оленя з того, іншого обшару.
джек фуллер-«пустобрех»
Який, злякавшись нашого майже одночасного входу і виходу, аж дибки став, ніби його бджола вжалила.
джин кейн-«шельма»
LXXIX
Зневірившись, люди почали містера Лінкольна залишати.
роджер бевінс ііі
Скручувалися у позу ембріона і вивалювалися назовні.
ганс воллмен
З достеменно гімнастичною спритністю з нього вистрибували.
роджер бевінс ііі
Або й просто трохи стишували крок, щоб президент сам із них вийшов.
ганс воллмен
І там-таки, на тій доріжці, кожен знеможено простягався долі, аж стогнучи від розчарування.
преподобний еверлі томас
То була мана.
роджер бевінс ііі
Химера.
преподобний еверлі томас
Ми сприймали бажане за дійсне.
роджер бевінс ііі
Врешті-решт, проминувши Дж.Л.Беґґа (тепер він живе у вічнім світлі), здалися навіть ми троє.
ганс воллмен
СпершуБевінс, за нимВоллмен, потімя.
преподобний еверлі томас
Випали один по одному на стежку неподалік від меморіалу Муїрів.
ганс воллмен
(Жменька ангелів, що метушаться над одягненими по-моряцькому хлопцями-близнюками, які лежать пліч-о-пліч на камяній плиті.)
роджер бевінс ііі
(Фелікс і Лерой Муїри.
Загинули в морі.)
преподобний еверлі томас
(Виконання могло бути й кращим. Ті ангели, таке враження, збиралися молодих моряків оперувати. Тільки-от не знали, як взятися до діла.)
ганс воллмен
(Там-таки, на операційному столі, з доброго дива лежала й пара весел.)
роджер бевінс ііі
Щойно тепер ми згадали нарешті про хлопця і про те, що́ він мав у ці хвилини зазнавати.
ганс воллмен
Тож попри втому підхопилися на ноги і квапливо побігли назад.
роджер бевінс ііі
LXXX
І хоч це масове співперебування витягнуло з глибин памяті багато зайвого (над головою в мене настирливо висіла тепер туманна хмара з розмаїтих мислених образів, так чи інак повязаних з моїм життям: імена, обличчя, якісь таємничі передпокої, запахи хтозна-коли спожитих страв, візерунки на килимах із хтозна-чиїх осель, різні предмети кухонного начиння, іграшковий коник без одного вуха ба навіть усвідомлення того, що мою дружину звали Емілі), воно не дало мені відповіді на те основне питання, яке цікавило мене найбільше: чим я заслужив собі на прокляття. Я спинився там-таки, на доріжці, і загаявся, розпачливо намагаючись зосередитися на окремих елементах тієї хмари й урешті-решт пригадати, ким я був і яке зло вчинив, та все було марно, тож довелося брати ноги в руки й чимдуж наздоганяти друзів.
преподобний еверлі томас
LXXXI
Хлопець лежав долі у білій камяниці, по шию в панцирі, який, схоже, затверд уже повністю.
ганс воллмен
Усе навколо заполонив гнилий сморід дикої цибулі, такий густий, що переходив уже в інший, зловісніший запах, якому немає назви.
преподобний еверлі томас
Він лежав і дивився на нас затуманеними очима, поступливий і покірний.
роджер бевінс ііі
То був кінець.
преподобний еверлі томас
Хлопя мусило прийняти свої ліки.
ганс воллмен
Ми скупчилися навколо, щоб попрощатися.
роджер бевінс ііі
Тож уявіть собі наше здивування, коли раптом озвався жіночий голос і сповістив таке: якщо ми бажаємо перенести хлопця назад на дах, щоб він відбував своє (безконечне) увязнення там, то у «НЬОГО» заперечень немає.
преподобний еверлі томас
Зауважте, ми не з власної волі все це робимо, пробасив ще один голос, злегка шепелявий. Ми не маємо вибору, нас просто змусили.
роджер бевінс ііі
Голоси ці виходили начебто з самого панцира.
ганс воллмен
Який, схоже, складався з людей! Таких, як ми. Таких, як ми були. З колишніх людей, хтозна-як зменшених і вплетених у саму структуру того панцира. З тисяч крихітних тіл, кожне із зерня гірчиці завбільшки, які знай корчилися там і підносили до нас свої посудомлені мініатюрні обличчя.
преподобний еверлі томас
Хто вони? Ким були колись? Як трапилося, що їх «змусили» аж так сильно?
роджер бевінс ііі
Ми це не обговорюємо, мовив жіночий голос. Не хочемо про це говорити.
Припускалися помилок, сказав шепелявий бас.
ганс воллмен
Хочете пораду? озвався третій голос, у якому чувся британський акцент. Не винищуйте до ноги цілий полк своїх ворогів. Не змовляйтеся з коханою, щоб позбутися щойно народженої дитини, вставив шепелявий бас.
роджер бевінс ііі
Не вкорочуйте за допомогою отрути віку своєму благовірному, краще вже його терпіть, докинув жіночий голос.
преподобний еверлі томас
Статеві зносини з дітьми заборонені, озвався якийсь старий, судячи з вимовиз Вермонту родом.
ганс воллмен
Варто було котромусь з них заговорити, як із панцира на коротку, сливе невловиму мить виринало мяким світлом відповідне обличчя, спотворене виразом страшної агонії та печалі.
преподобний еверлі томас
Ми бачили тут уже багато дивного.