преподобний еверлі томас
Це вже було понад усіляку міру. Справа була надто особиста, надто інтимна, тож я розвернувся і пішов геть.
ганс воллмен
Так само зробив і я.
роджер бевінс ііі
Я ж усе зволікав, не в змозі й кроку ступити, і лиш одну за одною бурмотів молитви.
преподобний еверлі томас
ХХІ
Прихилившись устами тому червякові до вуха, батько заговорив:
Ми з тобою, любий Віллі, так любили один одного, але тепер, через причини, збагнути які нам не дано, звязок між нами розірвався. Проте насправді розірвати цей звязок неможливо. Ти, дитя моє, будеш зі мною завжди, до скону.
І схлипнув.
Любий тато у сльозах Бачити це було дуже важко І хоч як я намагався його розрадити, гладив і цілував, усе це не давало жодного
Ти був радістю, сказав він. Я хочу, щоб ти це знав. Щоб знав, що був радістю. Для нас. Кожної хвилини, кожної пори ти був знаєш, ти добре постарався. Добре постарався, щоб стати для нас справжньою радістю.
І все це він говорив тому червякові! Як же мені хотілося, щоб він говорив ці слова мені Хотілося відчути на собі його погляд І тоді я подумав, ну гаразд, хай там що, а він таки мене побачить І ввійшов Це було зовсім не важко Я мав відчуття, ніби так і треба Ніби я якимось чином перебував там, де й мав бути
Усередині, тісно затиснутий, я опинився частково й у батькові
І тепер точно знав, так би мовити, що він таке
Відчував, як лежать його довгі ноги Як цемати бороду Вловлював смак кави у роті і, хоч і не думав про це такими самими словами, знав, що відчувати його у своїх руках пішло мені на користь. Справді, на користь. Може, це неправильно? Не по-божому? Ні, ні, він же мій, він наш, а тому я у певному сенсі сам маю бути тут богом; у всьому, що стосується його, вирішувати, як буде найкраще, мені. Я ж переконаний, що для мене це було корисно. Тепер я знову його памятаю. Знову. Памятаю, який він був. Бо ж дещо уже й забулося. Але ось тут, переді мною, він, на око, такий самий, як і колись, костюм усе ще зберігає його запах, а між пальцями у менетой неслухняний вихор на маківці, та й вага тіла добре знана: скільки разів він засинав у вітальні, і я відносив його нагору до
Так, мені це на користь.
Я у цьому переконаний.
Цетаємниця. Така собі потаємна слабкість, яка дає мені силу, і тепер я, ймовірно, зможу краще виконувати свій обовязок в інших царинах. Поза тим, завдяки їй швидше закінчиться цей період безсилля. Так чи інак, вона нікому не шкодить, а тому в ній немає нічого поганого. Отже, над усім цим розваживши, можна постановити так: нікому не звіряючись, я приходитиму сюди стільки, скільки захочу, і черпатиму з цих відвідин усю можливу користь аж доти, доки ця користь не вичерпається.
Потому батько прихилився до мене головою.
Любий мій хлопчику, сказав він, я ще до тебе прийду. Обіцяю.
віллі лінкольн
ХХІІ
Минуло, либонь, уже пів години, й урешті-решт той розтріпаний чоловік вийшов із білої камяниці і подибав геть у темряву.
Увійшовши у дім, я побачив, що хлопець сидить у кутку.
Мій тато, мовив він.
Еге ж, відповів я.
Він сказав, що прийде ще, повідомив хлопець. Пообіцяв.
Хтозна-чому це незмірно мене зворушило.
Чудо, озвався я.
преподобний еверлі томас
ХХІІІ
Приблизно о першій ночі сьогодні згідно з цим записом до головної брами прибув през. Лінкольн і попросив мене йому відчинити тож не дуже знаючи як бути і враховуючи те що він займає у даний час посаду президента високу як для нього самого так і для будь-кого іншого я впустив його хоч як тобі Томе відомо в інструкції сказано що після того як браму замкнули відмикати її можна не раніше приписаного часу тобто вранці та оскільки з цим проханням до мене звернувся сам президент я зіткнувся з непростою дилемою а ще трохи нетвердо тримався на ногах бо година була як згадано вище вже пізня і поза тим я трохи повеселився вчора у парку зі своїми дітьми Філіпом Мері та Джеком-молодшим тому був дещо втомлений і визнаю задрімав на хвилю за твоїм Томе столом. Я не запитував у президента що він тут робить або ще щось подібне тільки коли наші очі зустрілися він глянув таким відвертим дружнім трохи зболеним поглядом ніби хотів сказати що ж приятелю знаю виглядає це дещо дивно але в очах у нього була така потреба що відмовити йому я не міг адже щойно сьогодні поховали його хлопця тож можеш собі уявити як почувалися б і чинили ми з тобою Томе на його місці якби така доля спіткала твого Мітчела чи моїх Філіпа Мері або Джека-молодшого гаразд навіть і думати про таке не хочеться.
Приїхав він без кучера сам верхи на невеликому конику чим я був добряче здивований бо ж він усе-таки президент і всяке таке скажу ще що ноги у нього довжезні а коник низенький тож виглядало це так ніби до тієї бідолашної безталанної шкапини вчепилася якась комаха з людину завбільшки і потім звільнившись від тягаря та шкапина стояла якась така винувата зморена і тільки важко дихала ніби собі міркувала ото буде що розповісти іншим коненятам коли повернуся якщо вони ще не спатимуть а президент тим часом попросив ключ від склепу Керроллів і я йому дав а потім дивився як він побрів уперед поміж могилами і жалкував що мені забракло любязності бодай запропонувати йому ще й ліхтар бо свого він не мав тож так і рушив у той непроглядний морок ніби прочанин який вирушає у неходжену пустелю ох Томе як же сумно було на це дивитися.
Томе найдивніше тут те що пішов він уже дуже давно. Скільки я вже пишу а його ще нема. Де ж він Томе. Запропастився десь запропастився. Заблукав а може упав щось собі зламав лежить там і кличе на допомогу.
Щойно виходив надвір прислухався ні криків не чути.
Де він у цю хвилину Томе не маю поняття.
Може десь там під деревами приходить до тями після цих відвідин і хоча б має тепер змогу досхочу наплакатися на самоті?
Журнал сторожа за 186075 рр., цвинтар Оук-Гілл, запис Джека Мандерса вночі 25 лютого 1865 р. (цитується за домовленістю з Едвардом Сенсібелем).
XXIV
Переоцінити той цілющий вплив, що його справив на нашу спільноту цей візит, було б достоту важко.
ганс воллмен
Звідусіль виходили та виповзали, а подекуди вже й соромязливо стояли, з недовірою і водночас із захватом заламуючи руки, ті, кого ми не бачили роками.
преподобний еверлі томас
Щобільше, на сцені якось стривожено дебютували особи, яких ми не бачили ще ніколи.
роджер бевінс ііі
Хто знав, що Іденстонце крихітний чоловічок у зеленому вбранні і зсунутій набакир перуці? А Краввелподібна на жирафу жінка в окулярах, з томиком легких віршиків її ж таки авторства в руках?
ганс воллмен
Лестощі, вияви поваги, посмішки, дзвінкий сміх, сердечні вітанняось що було тоді на порядку денному.
роджер бевінс ііі
Чоловіки юрмилися під високим лютневим місяцем, схвально відгукувалися про побачений на інших одяг, а взагалі поводилися як звично: кóпали землю, жбурляли камінці й удавано обмінювалися стусанами. Жінки, закинувши назад голови, трималися за руки, називали одна одну «люба» і «дорогенька» й зупинялися під деревами, щоб звіряти навзаєм химерні таємниці, які впродовж усіх цих років усамітнення мусили тримали при собі.
преподобний еверлі томас
Люди просто були щасливіось як це можна окреслити; вони знову відкрили для себе поняття щастя.
ганс воллмен
Думка, сама лише думка про те, що хтось
роджер бевінс ііі
Звідти, з тієї іншої місцини
ганс воллмен
Що хтось з тієї іншої місцини зволить
роджер бевінс ііі
Торканняось що, властиво, було незвично.
преподобний еверлі томас
У тому, що люди з тієї попередньої місцини сюди приходили, нічого незвичного якраз не було.
ганс воллмен
Ой, та вони частенько тут зявлялися.
преподобний еверлі томас
З усіма тими своїми сигарами, вінками, сльозами, жалобним крепом, важкими екіпажами, чорними кіньми, які били копитами у землю перед брамою.
роджер бевінс ііі
А ще зі своїми чутками, відчуттям незручності, перешіптуванням про речі, які взагалі жоднісіньким чином нас не стосуються.
преподобний еверлі томас
Зі своєю теплою плоттю, парою з рота, вологими очима, тісною спідньою білизною.
роджер бевінс ііі
Зі своїми жахливими лопатами, які вони кидали абияк під нашими деревами.
преподобний еверлі томас
Але торкатися Мій Боже!
ганс воллмен
Не те щоб вони ніколи до нас не торкалися.
роджер бевінс ііі
Ну, гаразд, часом таки торкаються, згоден. Коли запаковують до хвороб-короба.
ганс воллмен
Одягають, як самі собі хочуть. Зашивають, підмальовують, якщо треба.
роджер бевінс ііі
Але коли ми вже такі, як їм хочеться, не торкаються до нас більше ніколи.
ганс воллмен
А Рейвенден?
преподобний еверлі томас
Так, Рейвендена торкалися.
роджер бевінс ііі
Але то таке торкання
ганс воллмен
Еге ж, кому таке торкання потрібне.
преподобний еверлі томас
У нього протікав дах камяниці, і хвороб-короб зіпсувався.
роджер бевінс ііі
То його витягнули на світ Божий, відкинули віко.
преподобний еверлі томас
Була осінь, і бідолаху зовсім засипало листям. А він же ще той гордун. Банкір. Розповідав, що мав власний будинок у
ганс воллмен
Його виволокли з короба ігуп! перекинули у новий. Тоді ще запитали жартома, чи він, бува, не забився, і якщо таки забився, то, може, скаргу бажає подати? І потім курили та курили, а сердешний Рейвенден (напівусередині, напівназовні, та ще й голова звісилася під геть незручним кутом) тим часом знай благав їх кволим голосом зробити йому ласку і покласти у не такій непристойній
преподобний еверлі томас
То таке торкання
роджер бевінс ііі
Звісно, нікому не потрібне.
ганс воллмен
Але це це було щось зовсім інше.
роджер бевінс ііі
Тримати на руках, засидітися так довго, шепотіти просто на вухо такі добрі слова? Мій Боже! Мій Боже!
преподобний еверлі томас
Торкатися одного з нас, до того ж з такою любовю, так ласкаво, наче то хтось ще
роджер бевінс ііі
Здоровий.
ганс воллмен
Ніби то хтось ще вартий любові та поваги?
Це неабияк нас підбадьорило. І дало нам надію.
преподобний еверлі томас
Либонь, ми все ж не аж такі не гідні любові, як убили собі в голову.
роджер бевінс ііі
XXV
Будь ласка, зрозумійте нас правильно. Ми були матерями і батьками. Багато років були чоловіками, вельми важливими особами, і першого дня, коли щойно тут опинялися, нас супроводжували цілі натовпи, такі великі й печальні, що, прагнучи не проґавити жодного слова з уст промовців, зносили всі огорожі, і потім просто полагодити їх було вже годі, доводилося ставити нові. Були молодими дружинами, які потрапили сюди під час пологів і зазнавали тоді такого нестерпного болю, що геть позбувалися природної для нас ніжності й лагідності, дружинами, які залишали своїх чоловіків такими закоханими, такими вимученими жахіттям тих останніх хвилин (адже їм видавалося, ніби ми зникаємо у тій моторошній чорній дірі розпанахані страшним болем, аж самі не свої), що знову полюбити вони не могли вже ніколи. Були кремезними чоловіками, спокійними і вдоволеними, які ще в ранній юності збагнули, що нічим особливим не відзначаються, і тоді ж радісно (а водночас і трохи збентежено, ніби беручи на себе нелегкий тягар) знайшли собі у житті нову мету: гаразд, якщо вже нам не судилося стати винятковими, то чому б не бути просто корисними? І багатіли, і повнилися добром, а тому були спроможні добро чинити: заклавши руки у кишені, посміхатися й оглядати світ, який нам щастило отак на ходу, проходячи мимо, зробити бодай на дещицю кращим (справити посаг он тій убогій дівчині, потай оплатити навчання он тому хлопчині). Були привітними, дотепними слугами, до яких поступово неабияк привязувалися господарі, бо ж у важливі, сповнені сенсу дні ми завжди знаходили влучне слівце, щоб їх підбадьорити. Були бабусями, терплячими і відвертими, хранительками деяких темних таємниць; бабусями, які вже завдяки своєму вмінню без осуду вислухати дарували мовчазне прощенняі відкривали шлях сонцю. До чого я, власне, веду: ми мали якесь значення, якусь вагу. Нас любили. Ми були не самотні, заблукані, дивакуваті, а мудрікожен по-своєму. Наш відхід викликав біль. Люди, які нас любили, сиділи тоді на ліжку, обхопивши руками голову, або спиралися обличчям просто на стіл і тяжко заводили, ніби дикі звірі. Нас любили, повторюю, а коли згадували, навіть через багато років, то, потішені бодай на мить цими споминами, всміхалися.
преподобний еверлі томас
А проте
роджер бевінс ііі
А проте ніхто ніколи не приходив сюди, щоб так-от узяти когось із нас на руки та ще й промовляти при цьому такі-от ніжні слова.
ганс воллмен
Ніколи.
роджер бевінс ііі
XXVI
Невдовзі навколо білої камяниці зібралося вже ціле море таких, як ми.
преподобний еверлі томас
І те море ринуло вперед та напосіло на хлопця, бо прагнуло подробиць: які почуття проймали його у тих обіймах? А правда, що той відвідувач обіцяв прийти ще? Він подав якусь надію на те, що теперішній стан хлопця можна змінити? І якщо це так, то чи можна поширити цю надію на нас усіх?
роджер бевінс ііі
Чого ми хотіли? Як на мене, насамперед нам хотілося, щоб хлопець нас побачив. Хотілося отримати його благословення. Хотілося знати, що ця явно підвладна якимсь чарам істота думає про ті чи інші причини, які спонукали нас тут залишатися.
ганс воллмен
Правду кажучи, серед усього того численного люду, який зібрався тоді біля білої камяниці, навіть поміж найсильнішими, не було нікого, чиє серце не точили б сумніви: правильний вибір вони зробили чи ні.
роджер бевінс ііі
Завдяки сповненим любові виявам уваги того добродія хлопець тепер піднісся в наших очах так високо, що нам страшенно кортіло налагодити бодай найслабший звязок
преподобний еверлі томас
З цим новоявленим принцом.
роджер бевінс ііі
Тож незабаром з тих, хто хотів перемовитися з хлопцем, утворилася справжня черга, що тягнулася вниз доріжкою аж до рудувато-коричневої, спорудженої з піщаника домівки Еверфілда.
ганс воллмен
XXVII
Я на два слова.
джейн елліс
Навряд.
місіс ебіґейл бласс
Місіс Бласс, прошу вас. Кожен отримає
преподобний еверлі томас
«Якось після Різдва тато повіз нас на чудове сільське свято» Уф-ф.
місіс ебіґейл бласс
Будьте ласкаві, не напирайте. Просто стійте у черзі. Поговорити зможе кожен.
ганс воллмен
Вона скавчить і скавчить і завжди пхається поперед усіх. У всьому. Чим, скажіть на милість, ну от чим вона заслужила на таку
місіс ебіґейл бласс
Місіс Бласс, ви теж могли б дечому у неї навчитися. Подивіться хоча б на її поставу.
ганс воллмен
Або на те, яка вона спокійна.
преподобний еверлі томас
І який чистий у неї одяг.
роджер бевінс ііі
Добродії?
Можна?
Якось після Різдва тато повіз нас на чудове сільське свято. Над дверима якоїсь мясарні ми побачили прегарний навіс із туш: оленів з вийнятими тельбухами, які попримотували дротами їм до боків назовні, наче величенькі яскраво-червоні гірлянди; фазанів та селезнів, підвішених догори ногами і з крилами, розпростертими за допомогою укритих повстю дротів, які підібрали так, що за кольором вони підходили до відповідних пірїн (мушу зазначити, дуже майстерна робота); обабіч дверей стояло двійко поросят, схожих між собою як викапаних, а на спини їм припасували, ніби дрібних вершників, диких курей. Усе прикрасили зеленню, повсюди висіли свічки. Я була у білому, гарненька дитина; за спину звисала довга коса, і я знай навмисне погойдувала нею, ось так. Їхати звідти мені страшенно не хотілося, тому я здійняла бучу. Щоб мене заспокоїти, тато купив одного оленя і попросив допомогти привязати його ззаду до візка. Ця картина ще й досі у мене перед очима: мимо пропливає і поступово зникає у передвечірній імлі сільський краєвид; безживний олень, з якого скрапує кров, залишаючи тонкий слід позаду; вгорі мерехтять зірки; коли ми переїжджаємо збудовані зі свіжої деревини містки, вони аж постогнують під нашою вагою, а попід ними дзюркочуть струмки та потічки; ми ж тим часом прямуємо додому у дедалі густішій