ганс воллмен
Едді як зачув ті звуки, то так дременувтільки його й бачили.
Часом вони, к***, лякають його мало не до всирачки.
Одна з тих шльондр тут-таки приступила до мене, і я побачила, що то взагалі ніяка не шльондра, а наша донькаМері-Меґ! Одягнена так, що й*** можна! Обявилася нарешті, прошу дуже! А де ж ти, с***, пропадала всі ці роки, га?
Мамо, озвалася вона. Вибач, що ми були такі неуважні. Еверет і я.
Хто такий Еверет? запитала я.
Твій син, відповіла вона. І мій брат.
Ти Едварда маєш на увазі? сказала я. Едді? Едді-молодшого?
Так-так, Едварда, звісно ж, перепрошую, виправилася вона. Хай там як, ми мали прийти вже давно. Але я була дуже заклопотана. Зате чимало досягнула. І знайшла любов. І народила багато дітей. Надзвичайно вродливих. І розумних. Так само й Еверет
Едвард, сказала я.
Так, Едвард, квапливо мовила вона. Знаєш, я така втомлена! Від від усіх тих досягнень!
Ну-ну, дитино, усе гаразд, сказала я. Ти ж таки прийшла.
І знаєш що, мамо? вела далі вона. Я хочу, щоб ти знала. Усе й справді гаразд. Ти зробила все, що могла. Ми ні в чому тебе не звинувачуємо. Бо ти ж, таке враження, вважаєш, ніби часом тобі дещо бракувало материнської
А що, г*** була з мене мати, правда? запитала я.
Хоч які невдачі та вади ти тепер кладеш собі на карб, забудь про них, залиш їх позаду, мовила вона. Усе вийшло просто чудово. Ходімо з нами.
Але куди? спитала я. Я не
Тихвиля, що розбилася об берег, сказала вона.
Знаєш, оцього я ніяк не втямлю, мовила я.
І тут звідкілясь примчав назад Едді.
Мій герой!
Ха!
Ану вали на х*** звідси, ти, с*** д***! вигукнув він.
Це ж Мері-Меґ, сказала я.
Ага, вже, відповів Едді. Дивися!
Він підняв якийсь камінь і ним як торохне! Прямісінько у Мері-Меґ! Та коли той камінь пролетів наскрізь, я побачила, що то вже ніяка не Мері-Меґ, а чорт його зна хто. Чи що. Якась пляма або спалах сонячного світла у формі тієї б*** сукенки!
Ну й дурень же ви, добродію, обізвалася та пляма.
Тоді обернулася до мене і додала:
Ви, добродійко, теж дурепа, але не аж така.
бетсі берон
Головна янголиця обіруч узяла моє обличчя у свої долоні, а крило її тим часом знай гойдалося то туди, то сюди, і це наводило на думку про коня, який пасеться собі, помахуючи хвостом.
То що, благоденствуєте, отче? запитала вона, ніби знічевя розпростерши понад собою крило. А Той, кому ви служили за життя, тут присутній?
Д-думаю, так, присутній, відповів я.
Він, звісно, всюди і в усьому, мовила вона. А проте Йому не до вподоби, що ви так тут загаялися. Та ще й у такому не надто підхожому товаристві.
Вона була прегарна, і краса її щосекунди зростала. Я розумів, що мушу цю розмову закінчувати, бо інакше не минути лиха.
Будьте такі ласкаві, йдіть собі, попросив я. Сьогодні ви мені не не потрібні.
Але скоро, мабуть, таки станемо потрібні, правда ж? запитала вона.
Її краса зросла вже до небачених меж.
І я розридався.
преподобний еверлі томас
Аж тут ураз напад закінчивсятак само раптово, як і почався.
ганс воллмен
Ніби за сигналом наші мучителі відступили; змінився і їхній спів: тепер у ньому звучала туга й скорбота.
преподобний еверлі томас
Отже, вони відійшли, а дерева тим часом знову посіріли, наїдки позникали, потічки пересохли, вітерець ущух, спів змовк.
роджер бевінс ііі
І ми зосталися самі.
ганс воллмен
Й усе знову сповнилося печаллю.
преподобний еверлі томас
ХХХ
Ми з містером Воллменом та отцем Еверлі негайно пішли подивитися, хто з нас устояти таки не зумів.
роджер бевінс ііі
Першою, як зясувалося, була та скупердяга, місіс Бласс.
преподобний еверлі томас
Навколо її оселі валялися порозкидані частинки дохлих пташок, патички, грудки землі і т. д.; усе, що вона берегла, наче хтозна-який скарб, тепер утратило будь-яку цінність.
ганс воллмен
Другим, схоже, піддався Е. Дж. Кумбз.
преподобний еверлі томас
Бідолаха. Ніхто з нас добре його не знав. Він пробув тут багато років, але покидав свій хвороб-короб лише зрідка.
ганс воллмен
А коли таки виходив на люди, то знай гиркав: «Добродію, а вам відомо, хто я такий? Для мене постійно тримають столик у «Бінлей»! Я ношу відзнаку «Легіону Орла»!». Досі пригадую, який вражений він був, коли я сказав, що не знаю такого місця. «Та це ж найкращий заклад у цілому місті!» вигукнув тоді Е. Дж. Кумбз. «У якому місті?» поцікавився я, і він відповів, що у Вашингтоні, і пояснив, де саме, та я знав те перехрестя, і тепер там стояли тільки якісь стайні, нічого більше, тож я так йому і сказав. «Мені вас просто жаль!» відмахнувся він від мене, проте ця звістка добряче його приголомшила. Якийсь час по тому Е. Дж. Кумбз сидів, задумливо погладжуючи бороду, на своєму насипі, а потім раптом гримнув: «Але ж вельмишановного містера Гамфріса ви вже напевне знаєте?!».
Й ось тепер він відійшов.
Прощавайте, містере Кумбз. Сподіваюся, там, де ви тепер, про «Бінлей» знають усі!
роджер бевінс ііі
Ми йшли, а навколо багато хто якось відсторонено сидів чи то у себе на насипі, чи на східцях своєї камяниці, і просто плакав, до краю виснажений опором, який забрав усі сили. Інші натомість сиділи спокійно, перебираючи подумки всі ті розмаїті звабливі видіння та спокуси, яких нещодавно зазнавали.
преподобний еверлі томас
До всіх, хто залишився, я повнився якоюсь оновленою любовю.
роджер бевінс ііі
Зерно відділили від полови.
преподобний еверлі томас
Наш шляхне для всіх. Багато комуя не маю жодного наміру нікого засуджувати чи принижуватипросто бракує належної рішучості.
ганс воллмен
Для них ніщо не має достатнього значення, ось у чому річ.
роджер бевінс ііі
Хто став третьою жертвою, ми ще не знали, і тут раптом згадали про хлопця.
ганс воллмен
Щоб хтось такий іще юний пережив таку безжальну атакуні, це було б надто неймовірно.
преподобний еверлі томас
Хай там як, а так усе й мало закінчитися
роджер бевінс ііі
з огляду на його молодість.
ганс воллмен
Бо ж альтернатива полягала у вічній неволі
роджер бевінс ііі
Відчуваючи сум упереміж із полегшенням, ми пішли на власні очі переконатися, що він відійшов.
преподобний еверлі томас
ХХХІ
Тож уявіть наше здивування, коли ми побачили, що він сидить собі, схрестивши ноги, на даху своєї білої камяниці.
ганс воллмен
Ти все ще тут! вражено вигукнув містер Воллмен.
Так, сухо відказав хлопець.
роджер бевінс ііі
Вигляд у нього був такий, що ми аж роти пороззявляли.
преподобний еверлі томас
Опір він учинив гідний, але й заплатив за нього дорого.
ганс воллмен
У такому юному віці баритися тут не варто.
преподобний еверлі томас
Хлопець ледь переводив подих; руки у нього трусилися; судячи з того, що я бачив, він утратив десь із половину ваги. Вилиці випнулися, комір сорочки широкою петлею обвис навколо шиї, яка зненацька зробилася мало не з олівець завтовшки; попід очима зявилися темно-сірі, барви деревного вугілля кола; усе це вкупі надавало йому якогось зовсім уже примарного вигляду.
роджер бевінс ііі
Раніше то був такий повновидий хлопчак.
ганс воллмен
Та від кругленьких щік не зосталося й сліду.
роджер бевінс ііі
Милий Боже, прошепотів містер Бевінс.
ганс воллмен
Щоби скотитися до такого рівня, тій дівчині, Трейнор, потрібен був десь майже місяць.
роджер бевінс ііі
Те, що ти ще тут, просто вражає, сказав хлопцеві преподобний.
У цьому є навіть щось героїчне, додав я.
Та хай там як, це нерозважливо, знов обізвався преподобний.
ганс воллмен
Усе гаразд, лагідно мовив містер Воллмен. Справді, все гаразд. Митут. Іди з миром: завдяки тобі ми здобули надію, яка не згасатиме ще роки й роки і стане нам у неабиякій пригоді. Тож ми тобі дякуємо, бажаємо всіх благ і благословляємо на добру путь.
преподобний еверлі томас
Усе це чудово, але нікуди я не піду, відповів хлопець.
роджер бевінс ііі
Тут на і так постійно добряче здивованому обличчі преподобного відбилося здивування ще глибше.
ганс воллмен
Тато пообіцяв, сказав хлопець. Він прийде, а мене нема, і що тоді?
Твій тато не прийде, мовив містер Воллмен.
А якщо й прийде, то не скоро, докинув я.
Коли ти вже будеш у такому стані, що прийняти його не зможеш, вів далі містер Воллмен.
Якщо твій тато прийде, озвався преподобний, ми перекажемо йому, що ти мусив піти. Пояснимо, що так найкраще.
Ви брешете, сказав хлопець.
Схоже, загальний занепад почав уже впливати і на його вдачу.
Прошу? перепитав преподобний.
Ви троє брехали мені від самого початку, вів далі хлопець. Сказали, що мені треба йти. І що було б, якби я так і зробив? Я ж тоді взагалі б із татом не побачився. А тепер обіцяєте щось йому переказати?
Ми так і зробимо, запевнив преподобний. Повір, ми
Але як ви це зробите? запитав хлопець. Хіба у вас є якийсь спосіб? Спосіб спілкуватися? У мене нема. Навіть коли я був у ньому всередині
роджер бевінс ііі
Є, мовив містер Воллмен. Є у нас такий спосіб.
преподобний еверлі томас
(Вельми розпливчастий.
Зовсім іще не усталений.)
роджер бевінс ііі
(Достатньої ясності щодо цього питання не було зроду-віку.)
ганс воллмен
Тієї миті звіддалік донісся голос місіс Делані, яка гукала свого чоловіка.
преподобний еверлі томас
Містер Делані потрапив сюди багато років тому, й було це ще перед тим, як тут опинилася і вона. Одначе тепер його вже не було. Себто хвороб-тіло й далі лежало у тому самому місці, де вона його колись поклала, а от сам містер Делані
роджер бевінс ііі
Був уже деінде.
преподобний еверлі томас
Вирушив далі.
ганс воллмен
Проте сердешна місіс Делані все ніяк не наважувалася податися слідом за ним.
роджер бевінс ііі
Через одну кумедну історію. Повязану з іншим містером Делані.
преподобний еверлі томас
Братом її чоловіка.
ганс воллмен
Хоча тоді та історія «кумедною» не здавалася була в ній радше якась невідкладність, неминучість і чудесність.
роджер бевінс ііі
Тепер, одначе, у жінки краялося серце: впродовж багатьох років у тій попередній місцині вона тужила за тим іншим Делані, бо почувалася нещасливою у шлюбі
преподобний еверлі томас
І от не минуло й місяця після того, як її чоловік перебрався сюди, а вона вже злигалася з тим іншим Делані, й одразу ж він упав у неї в очах, адже ставився до памяті її чоловіка недбало та без належної поваги і виявився людиною зіпсованою та захланною, на відміну від її чоловіка, який, побачила вона тільки тепер, був особою з усілякого погляду вельми гідною.
ганс воллмен
Хоч натуру мав доволі прозаїчну і соромязливу, а вже зовні свого показного та привабливого (і зіпсованого) брата не нагадував навіть близько.
роджер бевінс ііі
Отак вона й застряглані туди, ні сюди.
ганс воллмен
Фізично її тягнуло до того Делані (а він усе ще перебував там, у тій попередній місцині).
преподобний еверлі томас
Та водночас їй хотілося піти і знову побачитися зі своїм чоловіком, і попросити у нього пробачення.
роджер бевінс ііі
За те, що змарнувала стільки років їхнього життя, жадаючи іншого.
ганс воллмен
Словом, вона не знала, що має робити: залишатися чи йти.
преподобний еверлі томас
Йти чи чекати.
роджер бевінс ііі
Тож знай блукала навколо, гукаючи: «Містере Делані!».
преподобний еверлі томас
І так без упину.
ганс воллмен
А ми ніколи не знали, якого Делані вона кличе.
роджер бевінс ііі
Не знала вона й сама.
преподобний еверлі томас
Ой, що це? зненацька судомно видихнув хлопець, і голос у нього, тут не було жодного сумніву, аж затремтів від страху.
ганс воллмен
Я зиркнув у його бік, і серце у мене обірвалося.
Дах навколо нього ніби розрідився, і він сидів тепер у сіро-білій калюжі.
роджер бевінс ііі
Нараз із тієї калюжі виринуло щось схоже на виноградну лозу або на пагін якоїсь виткої рослини.
преподобний еверлі томас
Наближаючись до хлопця, той пагін робився дедалі товщий і, ніби кобра, обвився внизу навколо схрещених ніг.
роджер бевінс ііі
Я вхопив його, щоб відкинути геть, і відчув під пальцями, який він твердийна дотик радше камінь, аніж змія.
преподобний еверлі томас
Від усього цього мені аж морозом сипнуло по шкірі.
роджер бевінс ііі
То був початок кінця.
ганс воллмен
ХХХІІ
Якщо брати за взірець те, що трапилося з міс Трейнор, то невдовзі за цим пагоном зявляться інші, і їх ставатиме щораз більше й більше, аж доки хлопець не буде міцно й надійно привязаний до даху на манір Гуллівера.
роджер бевінс ііі
Після цього його хутко вкриє ну, найкраще, мабуть, описати це як плацентарний покрив.
преподобний еверлі томас
Далі цей покрив затвердне й обернеться на такий собі панцир, а вже з тим панцирем відбуватиметься ціла низка перетворень (він перетворюватиметься, приміром, на зруйнований міст, стервятника, пса, страховидну відьму тощо), і кожен наступний образ буде детальнішим та огиднішим за попередній, і все це лише пришвидшуватиме падіння хлопця, який по спіралі рухатиметься вниз: що потворнішим буде панцир, то менше світла (щастя, щирості, радісного натхнення) потраплятиме досередини.
роджер бевінс ііі
Тож від світла він опинятиметься щораз далі й далі.
ганс воллмен
Спогади про міс Трейнор нас засмутили.
преподобний еверлі томас
Адже на память нам прийшла і ганьба, якою ми вкрилися тієї далекої вже ночі.
роджер бевінс ііі
Ночі, коли ми покинули її напризволяще.
ганс воллмен
І, понуривши голови, поплелися геть.
роджер бевінс ііі
Мовчки погодившись із тим, що така вже їй судилася доля.
преподобний еверлі томас
А вона тим часом знай падала і падала.
ганс воллмен
Ми памятали ще, як весело співала вона, обростаючи панцирем так, ніби просто не йняла віри тому, що відбувалося.
роджер бевінс ііі
«Ввігнулася важка гілляка»
ганс воллмен
Любе дитя.
преподобний еверлі томас
І голос такий приємний.
ганс воллмен
Утім, він ставав дедалі менш приємним у міру того, як формувався навколо панцир, а сама вона перетворювалася на ворону з дівчину завбільшки.
роджер бевінс ііі
Каркаючи при цьому таку версію тієї мелодії, що й у страшному сні не насниться.
ганс воллмен
А ще махала на нас, коли ми підходили надто близько, разлюдською рукою, развелетенським чорним крилом.
преподобний еверлі томас
Ми зробили тоді явно недостатньо.
ганс воллмен
Самі в той час щойно тут опинилися.
роджер бевінс ііі
І дуже переймалися труднощами, повязаними з перебуванням у цьому місці.
ганс воллмен
А труднощі ж були таки чималенькі.
роджер бевінс ііі
Та воно й тепер не легше.
преподобний еверлі томас
Я після того випадку підупав у власних очах.
ганс воллмен
Еге ж.
роджер бевінс ііі
Тричі пробив дзвін на каплиці.
ганс воллмен
Повертаючи нас у теперішнє і залишаючи звичний уже дивний, немелодійний післязвук.
преподобний еверлі томас
Самолюбно, самолюбно, самолюбно
роджер бевінс ііі
Головна пара очей містера Бевінса розширилася, ніби промовляючи: ну, добродії, час іти.