Ну, містере Ґірі, ви збираєтеся виконувати свій обовязок?раптом у свій патентований спосіб відсікла голову пустим теревеням Ілейн, переходячи до діла.
Я б радо дозволила вам запросити мене кудись, якби ви знищили ту тварину, що вбиває інших тварин під церковною підлогою. Отака моя пропозиція. У вас губи посиніли.
Він повернувся туди після роботи, забив шматком заліза нору під стодолоювибач, єноте, чоловік мусить робити чоловічу роботуі повів свою майбутню дружину в кіно.
Дванадцять років тому.
І що ж сталося? Це через нього чи просто в їхнього шлюбу закінчився термін придатності?
Довгий час Френк думав, що у них все гаразд. Вони мали дитину, дім, здоровя. Не все було, звісно, чікі-пікі. Гроші як приходили, так і йшли. Нана не належала до найстаранніших учениць. Подеколи з Френком ну траплялися речі, які його вимотували, а коли він був вимотаний, вигулькувала певна грань. Але ж усі мають якісь вади, і протягом дванадцяти років неможливо вряди-годи на слизькому не посковзнутися. От тільки його дружина дивилася на це інакше. Вісім місяців тому вона ясно йому сказала, як вона це бачить.
Поділилася з ним своїм баченням після того знаменитого удару в кухонну стіну. Перед самим тим знаменитим ударом в кухонну стіну вона сказала йому, що віддала вісімсот доларів у свою церкву, де збирали кошти на їжу голодуючим дітям у якомусь люто забембаному кутку Африки. Френк не був безсердечним, він тямив, що таке страждання. Але не можна віддавати такі гроші з такими, як у них, достатками. Ризику-вати становищем власної дитини, щоб допомогти чиїмсь дітям. Хоч яким то було божевіллямвикинути цілий платіж за іпотечним кредитом кудись за океанце не призвело до того знаменитого удару в стіну. До нього призвело те, що Ілейн сказала далі, і вираз її обличчя, коли вона це говорила, водночас гордовитий і відсторонений: «Таким було моє рішення, тому що то були мої гроші». Так, ніби її шлюбні обітниці ні-чого для неї не значили всі ці одинадцять років, ніби вона могла робити все, що їй заманеться, не вводячи його в курс справи. Тоді він і вдарив у стіну (не її, а стіну), і Нана побігла нагору, в сльозах, а Ілейн оголосила свою декларацію.
Колись ти скривдиш нас, бейбі. Надійде день, коли це вже буде не стіна.
Ніщо з того, що Френк казав чи робив, не могло змінити її думки. Варіанти були: або пробна розлука, або офіційне розлучення, і Френк вибрав перший. А її пророкування виявилося хибним. Він не кривдив. І ніколи не скривдить. Він сильний. Він захисник.
По цьому залишилося доволі важливе питання: що вона намагається довести? Яку користь вона отримує, проводячи його крізь таке? Чи це якась нерозвязана ще в дитинстві проблема? Чи просто старий добрий садизм?
Що б воно не було, це, курва, щось поза реальністю. Це, курва, безглуздя. Неможливо афроамериканцю у Три-Окружжі (чи в будь-якому з округів Сполучених Штатів) прожити тридцять вісім років, не споживши більшої за справедливу частку кількості безглуздяврешті-решт, расизм був ідеальним прикладом безглуздя. Йому згадалася одна дочка шахтаря в першому чи другому класі: передні зуби в неї стирчали віялом, як карти в покері, а волосся було заплетене в кіски такі короткі, що вони скидалися на обрубки пальців. Вона притисла пальця йому до запястя і промовила: «У тебе гидомирний колір шкіри, Френку. Як у мого татуся під нігтями».
Вираз обличчя у дівчинки був напівзачудований, напівсторопілий і катастрофічно тупий. Малий Френк вже тоді упізнав цю чорну діру невиліковної глупоти. Вона його здивувала, залишивши ошелешеним. Пізніше, коли він бачив її на інших обличчях, вона могла його і лякати, і сердити, але того разу він відчув шанобливий трепет. Така глупота мала власне гравітаційне поле. Вона притягувала.
Але ж Ілейн не тупа. Де вже там уявити людину віддалену від тупості, ніж Ілейн.
Ілейн знала, що воно таке, коли, вдаючи з себе Бетмена, слідом за тобою ходить по універсаму якийсь білий хлоп, в котрого нема навіть ЗОРу, сподіваючись, що впіймає тебе на крадіжці баночки арахісу. Ілейн проклинали більш протестувальники перед «Планованим батьківством», її посилали до пекла люди, які навіть імені її не знали.
То чого їй не вистачало? Навіщо завдавати такого болю йому?
Хіба гризла одна підозра: вона має підстави для неспокою. Френк погнав на пошуки зеленого мерседеса, а перед очима в нього була Нана: як вона побігла від нього, навсібіч розкидаючи акуратно розкладені крейди, розмазуючи власний рисунок.
Френк знав, що він неідеальний, але також знав, що в цілому хороший. Адже допомагає людям, допомагає тваринам; любить свою дочку і зробить будь-що заради її захисту; і він ніколи не торкнувся своєї дружини брутально. Чи робив він помилки? Чи був той знаменитий удар в стіну одною з них? Френк із сумом визнавав, що так. Він хоча б і в суді це підтвердив. Але Френк ніколи не скривдив нікого, хто не заслуговував би на кривдження, і зараз він просто їде, щоб побалакати з тим парубком із зеленого мерседеса, так?
Френк проїхав крізь вишукані ворота з кованого заліза і зупинив свій пікап позаду зеленого мерседеса. Лівий бік його переднього бампера покривала дорожня курява, а правий натомість сяяв чистотою. Видно було, де цей сучий син попрацював ганчіркою.
Френк пішов вимощеною сланцем доріжкою, яка поєднувала заїзд із дверми великого білого будинку. Обабіч доріжки тягнулися берми, засаджені сасафрасами, чиї крони створювали щось на кшталт галереї. Серед гілок над його головою цвірінькали пташки. Наприкінці доріжки, біля підніжжя сходів у камяному контейнері вже майже цілком розквітло бузкове деревце. Френк задавив у собі бажання вирвати його з корінням. Він зійшов по сходах. На дверях із суцільної дубової дошки висіло стукало у формі кадукея.
Він наказав собі розвернутися і їхати просто додому. А тоді вхопився за стукало й почав ним гатити й гатити по бляшці.
7
Ґарту Флікінджеру знадобився певний час, щоб відірватися від дивана.
Стривайте, стривайте,промовляв він безглуздо: двері були занадто товстими, а голос у нього занадто захриплим. Він безперервно курив дур відтоді, як після візиту до величного купола насолод у трейлері Мейвезера повернувся додому.
Якби хтось запитав у нього про наркотики, Ґарт поставив би собі за мету переконати питальника, що він лише оказіональний споживач-аматор, а сьогоднішній ранокце просто виняток. Фактично, надзвичайна ситуація. Не щодня ідеш подзюрити у трейлері свого драг-дилера, аж раптом за тоненькими дверми тамтешньої сральні спалахує третя світова війна. Щось трапилосягрюки, постріли, крикиі в якусь мить незбагненного ідіотизму Ґарт навіть прочинив дверіперевірити, що там таке. Важко буде забути те, що він побачив. Та, либонь, неможливо. В дальньому кінці трейлера він побачив якусь темноволосу, голу від талії донизу жінку. Вхопивши за волосся й пояс джинсів Труменового арканзаського приятеля, вона гатила його обличчям у стіну: чвак! чвак! чвак!
Картина облогової машини, що гатить масивним стовбуром дерева у фортечну браму. Голова того чоловіка вмивалася кровю, а руки, немов у ганчіряної ляльки, метлялися по боках.
А ще ж там був Трумен, повалений на підлогу, з дірою від кулі в лобі. А сама та дивна жінка? Вираз її обличчя був лячно безжурним. Немов вона займається своєю справою без особливого зацікавлення, хоча тією її справою було використання людської голови як пробивного тарана. Ґарт нишком причинив двері, стрибнув на кришку унітаза і вибрався надвір крізь вікно. Там він прожогом кинувся до своєї машини і зі швидкістю світла помчав додому.
Ця пригода дещо розсмикала йому нерви. Сертифікований за вищою категорією пластичний хірург, поважаний член Американської Асоціації пластичних хірургів зазвичай був парубком з досить міцною хваткою.
Тепер йому вже покращало, в цьому допоміг скурений ним кришталь, але це гупання в двері було зайвим.
Ґарт проклав собі курс навкруг дивана і далі крізь вітальню, хрускаючи дорогою по невеличкому морю коробок з-під фаст-фуду.
На пласкому екрані якась надзвичайно серйозна репортерка надзвичайно серйозно розводилася про якусь зграю коматозних старих пань в якомусь домі для літніх в Окрузі Колумбія. Серйозність тільки посилювала її сексуальність. Розмір чашечки в неї «А», подумав Ґарт, але її фігура благає про «B».
Чому ж тільки жінки?вголос загадувалася над цим питанням репортерка на екрані.Спершу ми думали, що загрожені тільки дуже літні і дуже юні, але тепер зясовується, що жінки різних вікових груп
Ґарт обперся лобом на двері й ляснув по них:
Стоп! Припиніть уже!
Відчиняй!
Голос був глибокий і роздратований. Підпрягши резервну силу, Ґарт підвів голову і подивився у вічко. За дверима стояв якийсь афроамериканець років тридцяти з половиною, широкоплечий, з чудовим прорисом обличчя. Бежева форма цього чоловіка вмент змусила пульс Ґарта прискоритисякоп!та потім він помітив нашивку з написом «КОНТРОЛЬ ЗА ТВАРИНАМИ».
А, то ти гицель, гарний пес між гицелів, але все одно гицель. Нема тут ніяких бродячих собак, сер, а отже, нема й жодних проблем.
Чи є? Важко бути цілком певним. А чи не може цей парубок бути якимсь приятелем тієї напівголої гарпії з трейлера? Краще бути її другом, аніж ворогом, подумалось Ґарту, але значно, значно краще зовсім з нею не знатися.
Це вона тебе прислала?запитав Ґарт.Я нічого не бачив. Так їй і передай, окей?
Я не знаю, про що ти говориш! Я сюди прийшов із власної волі! Зараз же відчиняй!знову прокричав цей чоловік.
Навіщо?запитав Ґарт, додавши про всяк випадок: Нізащо.
Сер! Я просто хочу з вами побалакати,цей гицель спробував говорити спокійніше, але Ґарт бачив, як у нього грають жовна, як він поборює потребусаме так, потребу!й далі кричати.
Не зараз,сказав Ґарт.
Хтось збив машиною кішку. Той водій їздить зеленим мерседесом. Ти маєш зеленого мерседеса.
Дуже шкода,сказав Ґарт, маючи на увазі кішку, не мерседес.
Ґарт любив кицьок. Він також любив свою майку «Флеймін Ґрувіз», яка жужмом лежала на підлозі біля сходів. Ґарт скористався нею, щоб бодай якось змити кров з бампера своєї машини. Важкі часи обступили.
Але я нічого про це не знаю, і в мене сьогодні важкий ранок, і тому ви мусите піти. Вибачте.
Знову удар, аж двері струснулися в одвірку. Ґарт відсахнувся. Це парубок копнув двері ногою. Крізь вічко Ґарт побачив, як напружилися в цього гицеля жили на шиї.
Моя дитина живе внизу під цим пагорбом, уйобок ти тупий! А якщо б це була вона? Якщо б ти збив не кішку, а мою дитину?
Я викликаю копів,сказав Ґарт, сподіваючись, що для парубка це прозвучало переконливіше, ніж для нього самого.
Він ретирувався до вітальні, упав на диван і підібрав свою люльку. Пакунок з дуром лежав на кавовому столику. Надворі почало брязкати скло. Почувся металічний скрегіт. Це сеньйор гицель чинить наругу над його мерседесом? Ґарт не переймався, не сьогодні. (Крім того, він застрахований.) Та бідна наркоша. Тіффані її звати, така занапащена і така ніжна. Чи вона загинула? Чи ті люди, які напали на трейлер (він припускав, що та жінка була учасницею якось банди), її вбили? Він запевнив себе, що Тіфф, якою б вона не була ніжною, не є його проблемою. Краще не фіксуватися на тому, чого неможливо змінити.
Пакунок був із блакитного пластику, отже, кришталики, поки їх не дістанеш звідти, теж здавалися блакитними. Ймовірно, це був такий недорікуватий натяк Тру Мейвезера на «Пуститися берега». Не робитиме більше натяків Тру Мейвезер, недорікуватим він був чи навпаки, відсьогодні вже не робитиме, ні. Ґарт вибрав кришталик і опустив його в чашечку люльки. Хтозна, що там робить сеньйор гицель його мерседесу, але від того вже ввімкнулася сигналізація: біііп, біііп, біііп.
У телевізорі показували яскраво освітлену шпитальну палату. Дві жіночі фігури лежали під шпитальними ковдрами. Голови обох жінок були оповиті пухнастими коконами. Це виглядало так, ніби вище підборідь кожну обсів бджолиний рій. Ґарт закурив, затягнувся на повні легені, затримав дихання.
Біііп, біііп, біііп.
Ґарт мав дочку, Кеті. Восьмирічна, хвора на гідроцефалію, вона жила в спеціальному закладі, дуже гарному закладі, неподалік океанського узбережжя Кароліни, досить близько, щоб відчувати у бризі солоний присмак. За все сплачував він, міг собі дозволити. Так краще для дівчинки, а деталями хай опікується її мати. Бідна Кеті. Отже, що він собі казав про ту сласну дівчину? Ага, ось воно: краще не фіксуватися на тому, чого неможливо змінити. Легше сказати, аніж зробити. Бідний Ґарт. Бідні старі пані з головами, обліпленими бджолиним роями. Бідна кицька.
Вродлива репортерка стояла на хіднику попереду натовпу, який дедалі зростав. Чесно, вона гарна і з розміром «А». Про «B» то була просто побіжна думка. А чи їй переробляли носа? Вау, якщо їй робили ринопластикуҐарт не був щодо цього цілком певен, йому треба було подивитися зблизькаце суперова робота, з гарненькою, справді природною, невеличкою кирпатістю.
ЦКЗ вже випустив офіційний бюлетень,говорила репортерка.Ні за яких обставин не намагайтеся прибирати цю порость.
Назвіть мене божевільним,промовив Ґарт,але саме це якраз і викликає в мене таке бажання.
Стомлений новинами, стомлений тим парубком із контролю над тваринами, стомлений автосигналізацією (хоча він сподівався її вимкнути, коли парубок із контролю над тваринами вирішить перенести свій дурний норов кудись в інше місце), стомлений фіксацією на тому, що неможливо змінити, Ґарт пробігся каналами, поки не знайшов інфо-рекламну передачу про те, як лише за шість днів накачати собі шестикубиковий живіт. Він спробував занотувати телефонний номер, що починався з 800, але та єдина ручка, яку він зміг знайти, на долоні в нього не писала.
Розділ 4
1
Загальна кількість населення в округах Мак-Давелл, Бриджер і Дулінг становила десь під сімдесят тисяч душ: пятдесят пять відсотківчоловіки, сорок пятьжінки. Порівняно з останнім переписом населення США, це було на пять тисяч менше, що офіційно робило Три-Окружжя «регіоном негативної міграції». Він мав дві лікарні: одну в окрузі Мак-Давелл («Чудова подарункова крамниця!»повідомляв єдиний пост у секції коментарів на веб-сайті Мак-Давелльскої лікарні) і значно більшу в окрузі Дулінг, де й населення було найбільшетридцять дві тисячі мешканців. Загалом у трьох округах налічувалося десять поліклінік і дві дюжини так званих болегамівних амбулаторій серед соснових лісів, де можна отримати опіоїдні наркотики за рецептами, виписаними просто на місці. Колись, ще до того, як більшість шахт відіграла своє, Три-Окружжя було відоме як Республіка Безпальченків. У наші дні воно стало Республікою Безробітних, але в цьому був і світлий бік: більшість чоловіків до пятдесяти мали всі пальці, і вже минуло десять років, як ніхто не загинув під обвалом у шахті.
Того ранку, коли Євка Доу (записана так Лайлою Норкросс, бо арештантка не назвала свого прізвища) відвідала трейлер Трумена Мейвезера, більшість із приблизно чотирнадцяти тисяч мешканок округу Дулінг прокинулися як звичайно і так само розпочали свій день. Чимало з них подивилися телевізійні репортажі про поширення інфекції, яку спершу називали австралійською сонною хворобою, потім жіночим сонним вірусом, а потім вірусом Аврораза іменем принцеси у діснеївському переспіві чарівної казки «Спляча красуня». Мало кого з тих жінок у Три-Окружжі, які подивилися ці репортажі, вони налякали; зрештою, Австралія, Гаваї, Лос-Анджелесто були такі далекі місцини, і хоча репортаж Мікейли Морган з того старечого дому в Джорджтауні трохи тривожив, і Вашингтон, Округ Колумбія, був географічно близько, навіть не цілоденна поїздка машиною, але ж Округ Колумбіявсе одно велике місто, тож для більшості людей у Три-Окружжі це виводило його в абсолютно іншу категорію. Крім того, небагато хто тут дивиться «Ньюз Америка», віддаючи перевагу програмі «Доброго дня, Вілінгу» або Еллен Дідженеріс.
Перша ознака того, що погане може статися й тут, у Божому краї, зявилася невдовзі по восьмій ранку. Вона прибула до дверей Святої Терези в особі Іветти Квін, яка припаркувала навскіс проти бордюру свій старенький джип «Черокі» і з двома маленькими дочками-близнючками на руках стрімголов кинулася у відділення екстреної допомоги, притискаючи до грудей крихітні, оповиті коконами голівки своїх немовлят. Кричала вона, мов та пожежна сирена, змусивши збігтися лікарів і медсестер.