Натомість він тримав відчиненими для неї двері крузера, і це викликало ще один спомин: той лімузин, який він орендував, щоб поїхати ним на випускний з Мері Джин Стакі. Мері в рожевій сукні без бретельок, з пишними рукавами, той букетик, який він причепив їй на запясток; себе у взятому напрокат смокінгу. Це було в ту золоту епоху, ще до того, як він уперше побачив білоокий труп гарної дівчини з кратером від шротового заряду в її грудях, або чоловіка, який повісився в себе на сіннику, або присаджену на мет проститутку з запалими очима, яка мала такий вигляд, ніби їй залишилося шість місяців життя.
«Я занадто старий для цієї роботи,подумав Террі.Треба на пенсію».
Йому було сорок пять.
7
Хоча Лайла насправді ще ніколи ні в кого не стріляла, було пять випадків, коли вона діставала свій пістолет, і один раз, коли вистрелила в повітря (і ой-вей, скільки через це було паперової роботи.) Як Террі й Роджер, і всі решта в її маленькому загоні лицарів у синій формі, вона розчищала людські останки після багатьох аварій на дорогах округу (зазвичай серед смороду алкоголю, який все ще висів у повітрі.) Вона ухилялася від летючих обєктів, припиняла сімейні сварки, які дійшли до фізичного рівня, проводила СЛР і накладала шини на поламані кінцівки. Якось вона зі своїми хлопцями знайшла двох дітей, які загубилися в лісі, і ще було кілька випадків, коли її обригали. Багато чого вона надивилася за свої чотирнадцять років у правоохоронних органах, але ще ніколи не бачила заляпаної кровю жінки, на якій нема нічого, крім фланелевої сорочки, жінки, котра чимчикує головною автомагістраллю округу Дулінг. Це було вперше.
Вона зі швидкістю вісімдесят миль мчала вгору Головатим пагорбом, і жінка опинилася менш ніж за сотню футів перед крузером. Вона не зробила спроби відскочити ліворуч чи праворуч, але навіть у ту крихітну мить Лайла зовсім не помітила в її очах зляканого виразу «оленятка у світлі фар», тільки спокійну споглядальність. І ще дещо: вона була красунею.
Лайла не змогла б вчасно зупинитися, навіть якби повноцінно виспалася за нічна швидкості вісімдесят мильаж ніяк. Натомість вона крутнула кермо праворуч, оминувши цю жінку серед дороги на якихось кілька дюймів, та й не зовсім оминувши, по-правді; Лайла почула «клап» і раптом, замість дороги позаду машини, бортове люстерко показало Лайлі Лайлу.
Тим часом вона мусила впоратися з крузером Патруль Один, цією ракетою, що вже майже не корилася її управлінню. Вона збила чиюсь поштову скриньку, пославши її в політ, а сам стовпчик, перш ніж повалитись на землю, крутнувся, наче жезл мажоретки. Позаду неї клубочилась курява і Лайла відчувала, як важкий крузер бажає сковзнути до рівчака. Гальма б її не врятували, тому вона навпакинатисла на газ, додавши швидкості; крузер дерся по правій обочині, щебінка рикошетила від споду машини. Вона мчала якимсь диким робом, навскоси. Якщо її впіймає канава, машина піде перекидом, і шанси на те, що вона побачить Джареда випускником старшої школи, радикально змаліють.
Лайла легенько подала кермо ліворуч: спершу машина пішла юзом, та потім вчепилася й вигуркотіла на шосе. Знову з асфальтом під колесами, Лайла різко вдарила по гальмах, ніс крузера кивнув, скид швидкості так сильно вдавив у неї ремінь безпеки, що Лайла відчула, як вирячилися її очі.
Вона зупинилася в кінці довгої подвійної колії паленої гуми. Колотилося серце. Перед очима плавали чорні цятки.
Щоб не зомліти, вона змусила себе глибоко дихати і подивилася в люстерко заднього огляду.
Та жінка не побігла в ліс, і не дременула вгору Головатим пагорбом, де від цієї відгалужувалася інша дорога, на Перевіз через Круглявий Ручай. Вона там просто стояла, озираючись через плече. Цей погляд назад, вкупі з її голою дупою, що віддималася з-під подолу сорочки, був дивовижно кокетливимначе пінап-дівчина з якогось календаря Альберто Варгаса.
Гарячково дихаючи, з металічним присмаком у роті після викиду адреналіну, Лайла здала задом на підїзну ґрунтовку якогось маленького, акуратного ранчо. Там, на ґанку, стояла жінка з немовлям на руках. Лайла опустила шибку й гукнула:
Зайдіть до хати, мем. Зараз же.
Не затримуючись подивитися, чи виконала її наказ ця ґава, Лайла перемкнула важіль і, не забувши обїхати вбиту поштову скриньку, задом покотила по Головатому Пагорбутуди, де стояла та жінка. Лайла чула, як її погнутий передній бампер шкрябає одне колесо.
Вискнуло радіо. Викликав Террі Кумс.
Патрулю Один, це Четвірка. Ви там, Лайло? Повертайтесь. У нас двійко мертвих метоварів тут, поза лісопильнею.
Вона схопила мікрофон, сказала:
Не зараз, Тер,і кинула мікрофон на сидіння.
Зупинившись перед жінкою, Лайла розстебнула кобуру і, вже вилізши з крузера Патруль Один, вшосте у своїй поліційній карєрі дістала службову зброю. Дивлячись на ці довгі, засмаглі ноги і високі груди, Лайла на мить пригадала, як вона відїжджала з домуневже це було лише пятнадцять хвилин тому? «На що це ти так роздивляєшся?» запитала там вона. Антон відповів: «Ранкове сяйво».
Якщо ця жінка, що стояла посеред Дулінгської міської дороги, не була ранковим сяйвом, тоді Лайла ніколи його не бачила.
Руки вгору. Підніміть руки. Зараз же.
Пані Ейвон, вона ж Ранкове Сяйво, підняла руки.
Ви розумієте, як близько ви перебували поряд зі смертю?
Євка усміхнулася. Усмішка осяяла все її обличчя.
Не дуже близько,сказала вона.Ти все тримала під контролем, Лайло.
8
Старий промовив з легким тремтінням:
Я не хотів її ворушити.
Брунаста пістрява кицька лежала на траві. Суддя Оскар Сілвер стояв біля неї на колінах, забруднюючи собі штани. Розпластана на боку кішка здавалася майже нормальною, от тільки права передня лапа в неї гротескно повисла у формі літери V. Зблизька також стало видно завитки крові в очах, що плавали навкруг її зіниць. Дихання в неї було поверхове і, відповідно до парадоксального інстинкту поранених котячих, вона мурчала.
Френк присів навпочіпки біля кішки. Він пересунув сонячні окуляри собі на лоба і, примруживсь проти різкого вранішнього світла, сказав:
Мені жаль, пане суддя.
Наразі Сілвер не плакав, але до цьоготак. Френкові нестерпно було бачити його таким, хоча Френка це не дивувало: люди люблять своїх тварин, і часто з такою відкритою щирістю, якої вони собі не можуть дозволити з іншими людьми.
Як би це назвав якийсь мозкоправ? Заміщенням? Авжеж, любовтрудна справа. Головне, Френк знав, що пильнувати в цім світі треба тих людей, які не можуть полюбити навіть кішки або собаки. І себе треба пильнувати, звичайно. Все тримати під контролем. Бути стриманим.
Дякую вам, що приїхали так швидко,сказав суддя Сілвер.
Це моя робота,відповів Френк, хоча це було й не зовсім так.
Як єдиному, хто на повну ставку опікувався в окрузі контролем за тваринами, до його урядництва належали більше єноти та бродячі собаки, а не помираючі кицьки. Втім, він вважав Оскара Сілвера своїм другом чи кимось близьким до нього. До того, як Сілвера змусили завязати його нирки, Френк разом із суддею вицідив не один кухоль пива в «Рипливому колесі», і саме Оскар Сілвер підказав йому адвоката зі шлюборозлучних процесів і запропонував домовитися з ним про зустріч. Сілвер також запропонував був «певного роду консультації», коли Френк зізнався, що інколи він піднімав на дружину й дочку голос (уникнувши згадки про той раз, коли він кулаком пробив стіну кухні.)
Френк так і не зустрівся ні з тим адвокатом, ні з психотерапевтом. Щодо першого, то він досі вірив, що зможе все владнати з Ілейн. Щодо другого, він вважав, що досить добре зможе контролювати свій норов, якщо люди (та ж сама Ілейн, і Нана, його дочка) розумітимуть, що в душі він якнайкраще піклується про їхні інтереси.
Я взяв її ще кошеням,проказував тепер суддя Сілвер.Знайшов її отам, за гаражем. Це було зразу по тому, як Олівія, моя дружина, померла. Я розумію, курйозно таке казати, але мені це здалося чимось таким ніби посланням.
Він поводив вказівним пальцем кицьці між вухами, ніжно гладячи. Хоча кішка не переставала мурчати, вона не потягнулася шиєю до пальця, не відреагувала. Її закривавлені очі невідривно дивилися в траву.
Може, це й було воно,сказав Френк.
Це мій онук назвав її Какао,похитав він головою, кусаючи губи.То був якийсь клятий мерседес. Я його бачив. Якраз вийшов по газету. Гнав зі швидкістю миль шістдесят. У житловому кварталі! Ну, заради якої мети?
Ніякої. Якого кольору був той мерседес?Френк думав про те, що йому якось була сказала Нана кілька місяців тому. На її маршруті, яким вона розносить газети, якийсь парубок, що живе у великому будинку на верхівці Браяра, розважається гонками. Зеленим мерседесом, пригадав він, вона тоді сказала, і от тепер:
Зеленого,сказав суддя Сілвер.Він був зелений. У мурчанні кицьки зявилося булькотіння. Здимання й опадання її боку пришвидшилося. Вона дуже страждала.
Френк поклав долоню на плече Сілверу, стиснув його:
Я б зробив це зараз.
Суддя прокашлявся, але не був певен, що зможе щось промовити. Він тільки кивнув.
Френк розстебнув блискавку на шкуратяному гамані, в якому містилися шприц і два слоїки.
Перший її розслабить,він встромив голку у слоїк і цілком заповнив шприц.А другий приспить.
9
Був такий час, задовго до описуваних тут подій, коли Три-Окружжя (округи Мак-Давелл, Бриджер і Дулінг) подало клопотання про переоблаштування зачиненого виховного закладу для неповнолітніх «Горобинова гора» на вкрай необхідну жіночу вязницю. Штат сплатив за землю й будівлі, а вязниці було дано назву округуДулінгякий виклав найбільше грошей у перебудову й переоснащення закладу. Його двері відчинилися 1969 року, штат набрали з мешканців Три-Окружжя, які конче потребували роботи. В той час вязницю іменували «наймодернішою» та «еталонною в царині виправлення жінок». Вона була більше схожою на якусь старшу школу в передмісті, ніж на тюрмуякщо ігнорувати спіраль колючого дроту, що тягнулася поверх огорожі з металевої сітки, яка оточувала цей заклад.
Майже за півстоліття по тому тюрма все ще нагадувала виглядом старшу школу, але таку, що потерпає через важкі часи через скорочення бази оподаткування. Вже починали руйнуватися будівлі. Лущилася фарба (подейкували, що на свинцевій основі.) Протікала каналізація й водогін. Опалювальне устаткування безнадійно застаріло, і глибоко взимку тільки в адміністративній секції підтримували температуру вище шістдесяти пяти градусів. Улітку в крилах утримуваних аж шкварчало. Освітлення було млявим. Старезна електромережа перебувала в стані очікуваної катастрофи, а життєво необхідне обладнання спостереження за утримуваними сліпло принаймні раз на місяць.
Проте там був прекрасний прогулянковий двір з біговою доріжкою, баскетбольний корт у спортзалі, шафлборд, карликове поле для софтболу та город, що сусідив з адмінсекцією. Це саме там, поближче до буйного розкошування горошку й кукурудзи, на синьому пластиковому молочному ящику сиділа директорка Дженіс Котс, її бежева вязана торба лежала на землі біля туфель. Директорка курила «Пол-Мол» без фільтра, дивлячись, як підїжджає Клінт Норкросс.
Він змахнув своєю ідентифікаційною карткою (такої необхідності не було, оскільки його всі знали, але таким був протокол) і головні ворота розсунулися на напрямній рейці. Він заїхав у мертву зону поза ними, чекаючи, доки зачиниться зовнішня брама. Коли черговий офіцерцього ранку це була Міллі Олсонпобачила в себе на панелі зелений вогник, який показував, що головні ворота замкнено, то відчинила внутрішню браму. Клінт своїм «Пріусом» покотився вздовж паркану на стоянку для працівників, яка також була огороджена. Знак на тутешніх воротах попереджав: «ДОТРИМУЙТЕСЯ ПРАВИЛ БЕЗПЕКИ! ЗАВЖДИ ЗАМИКАЙТЕ СВОЮ МАШИНУ!»
За дві хвилини, привалившись плечем до старої цегляної стіни, обернувши обличчя до ранкового сонця, він уже стояв біля директорки. Що відбувалося далі, скидалося на ритуал закликів-відгуків у якійсь фундаменталістській церкві.
Доброго ранку, докторе Норкросс.
Доброго ранку, директорко Котс.
Готові до чергового дня в чарівному світі інституції?
Справжнє питання в тім, чи готовий чарівний світ виправної інституції до мене. От який я, цілком готовий. А як щодо вас, Дженіс?
Вона мляво знизала плечима і видихнула дим:
Так само.
Він кивнув на її сигарету:
Думав, ви кинули.
Кинула. Я так люблю кидати, що роблю це раз на тиждень. Інколи двічі.
Все спокійно?
Цього ранку так. Але вночі у нас стався зрив.
Не кажіть. Дозвольте, я вгадаю. Ейнджел Фіцрой.
Аж ні. Кітті Мак-Дейвід.
Клінт звів угору брови:
От цього я не очікував. Розкажіть.
За словами її співкамерниціКлодії Стівенсон, це та, яку інші пані називають
Клодія Фігура-Динаміт,сказав Клінт.Дуже пишається своїми імплантатами. То це Клодія щось учудила?
Клінт нічого не мав проти Клодії, але сподівався, що річ у ній. Лікарітеж люди, вони мають своїх фаворитів, і Кітті виправної Мак-Дейвід була однією з його улюблениць. Кітті, коли вона прибула сюди, була у важкому станізвичка до саморуйнації, різкі зміни настрою, високий рівень тривожності. Відтоді вони подолали довгий шлях. Серйозно вплинули антидепресанти і, як дуже хотілося вірити Клінту, дещо допомогли його психотерапевтичні сеанси. Кітті, як і він, була продуктом опікунської системи Аппалачії. Під час однієї з їхніх перших розмов Кітті їдко спитала: чи є в його великій панській голові бодай якесь поняття, що воно таке: не мати ні дому, ні родини.
Клінт не вагався.
Я не знаю, як відчувала це ти, Кітті, але я почувався ніби твариною. Наче весь час я або сам полюю, або полюють на мене.
Вона подивилася широко розчахнутими очима:
Ви?..
Так, і я,сказав він. Маючи на увазі: я теж.
Тепер Кітті майже завжди відзначали в рапортах «похвальна поведінка» і, що краще, вона уклала угоду з прокуратурою свідчити у справі братів Ґрайнеріввеликій операції з вилучення партії наркотиків, яку тієї зими провела власний шериф Дулінга Лайла Норкросс. Якщо Ловелла і Мейнарда Ґрайнерів загребуть, дострокове звільнення стане для Кітті наявною можливістю. Якщо вона його отримає, думав Клінт, з нею все мусить бути гаразд. Кітті тепер розуміла, що знайдення собі місця в цьому світі, залежить від неї, а також від постійної підтримкияк медичної, так і соціальноїщоб відповідати новим обовязкам. Він вважав Кітті достатньо сильною, щоб звертатися по таку підтримку, боротися за неї, і вона щодня ставала сильнішою.
Очікування Дженіс Котс були менш оптимістичними. Такою була її позиція щодо засуджених: краще не покладати надто великих надій. Можливо, саме тому вона й була директоркою вязниціхазяйкою, а він лише штатним мозкоправом у цьому камяному готелі.
Стівенсон каже, що Мак-Дейвід її розбудила,промовила Дженіс.Спершу балакала уві сні, потім стогнала, потім почала кричати. Щось про те, що йде Чорна Янголиця. Чи, може, Чорна Королева. Так написано в рапорті: «З павутинням у волоссі і смертю в неї на пучках». Схоже, ніби з якогось непоганого телесеріалу, еге ж? На сайфай-каналі, еге ж?Директорка вищирилася без усмішки.Гадаю, Клінте, у вас попереду вільготний день з цією пацієнткою.
Більше схоже на фільм,сказав Клінт.Якийсь, що вона його бачила в дитинстві.
Котс пустила під лоба очі:
От бачите. Цитуючи Ронні Рейгана: «Знову ви за своє».
Що? Ви не вірите в дитячі травми?
Я вірю в хорошу спокійну тюрму, ось у що я вірю. Її перевели до Крила АОселі Психів.
Неполіткоректно, пані директорко Котс. Коректнішим буде термін Централ Навіжених. Її довелося там всаджувати у гамівне крісло?
Хоча й траплялася подеколи така необхідність, Клінту було огидним це крісло, схоже на сидіння спортивного автомобіля, перероблене на знаряддя для тортур.
Ні, дали їй якусь жовту пігулку, і це її заспокоїло. Я не знаю, яку саме, та мене це не вельми й обходить, але це є в рапорті, якщо вам буде цікаво подивитися.
У Дулінгу існувало три групи медикаментів: червоні, якими розпоряджався тільки медперсонал, жовті, які могли видавати офіцери, та зелені, що їх увязнені, яких наразі не тримали в Крилі С або не занесли до рапорту за погану поведінку, могли зберігати у своїх камерах.