Чому саме бачок? здивувався Богдан.
Тому що я тебе обовязково оберну на бачок, не зможу відмовитись від такого задоволення, повідомила допитливому воїну відьма. Нічого з цього не вийде. Людей на предмети можна тільки ненадовго обертати, вони в неживій формі не втримуютьсяназад у самих себе переходять. Ось трупбудь ласка, на що завгодно.
А коли на щось живе? припустив Богдан. Майору навіть обертатися не доведеться.
І не тільки майору, гмукнула Тетянка.
Ірка раптом злякалася, та так сильно, що її спина враз змокріла від страху. Що що Тетянка має на увазі? Кого ще, окрім перевертня, не потрібно на щось обертати?
Ти, Богданчику, в нас теж, з якого боку не глянь, натуральний дуб, пояснила Тетянка.
Ірка раптом голосно видихнула. Виявилося, що, чекаючи на Тетянчині слова, вона не дихалааж так злякалася. Стривайте, так злякалася, що аж не дихала? А чого вона, власне, злякалася?
Виходить, по-твоєму, побачивши людей, компаньйон нізащо не вийде? не зважаючи на Ірчині переживання, продовжувала виступати Тетянка. А якщо побачить, що коридорами вештаються твариниконі там, корови, вовк бігає, то відразу й вискочить?
Коровою будеш ти, пробелькотів Богдан ледь чутно. І голосно додав:То як ми компаньйона виколупувати будемо?
Хай відьми придумають, а то критикувати всі можуть! заявив майор. Я, он, уже всю справу розплутав, а вони сидять! Незрозуміло, за що їм платять
Тетянка спідлоба зиркнула на майора й виразно загарчала. Та так, що Вовкулака здригнувся й злякано глянув на дівча:
Ти що, теж?..
Я вам покажу «теж». Це ви тут «теж». А ми справу розкрутили! Ірка, он, своїми картами цього недоумка викрила!
Чого відразу недоумка! образився Серьога. Чула, дядечко сказав, що я талант!
Але Тетянка вже неслася повним ходом далі:
Хто вам ворожив? До речі, а слід? Той, уривчастий, що вів від входу назад до будинку? Ірка вас у нього ледь носом не тицяла. А ви? Який зворотний слід, немає ніякого сліду
Вовкулака зніяковів:
Щодо слідуце правда, що тут скажеш.
І як я його не помітив? Може, там якась хімія? Але ж ти його взяла! І молодець. Молодий нюх робить дива.
Нема в мене ніякого нюху, розізлилася Ірка.
А дива є, перехопила ініціативу її подруга.Ви професіонал і здогадалися класно. Ми, звісно, грошима поділимось. Трішечки, уточнила білява відьма. Але якщо хтось і може розкрутити справу до кінця, то тільки ми з Іркою. Ірко, скажи ж їм! Тетянка переможно зиркнула на подругу. І решта присутніх, навіть Серьога, очікувально глянули на Ірку, немовби вона зараз, цієї ж миті все придумає, все дізнається й доведе справу до успішного завершення.
«Ох, скажу! у паніці думала Ірка. Ох сказону! Тобі, Тетяночко! Хай тільки поруч зайвих вух не буде!» Вона розгублено смикала манжет сорочки. Підгортала-відгортала, знову підгортала. У голові було порожньо, жодної думки. Відьмочка лише безтямно дивилася, як манжет згорається в трубочку, а потім знову розгортається. І раптом її щось неначе вкололо, і зрозуміла, чітка схема, накреслена бабусиною рукою в заповітному зошиті, постала в неї перед очима. Дівча підвелося й почало вивертати всі свої кишені: на джинсах, на сорочці. Потім воно глянуло на обвислу підкладку, нитки, що стирчали зі швів, і стало запихати кишені назад.
Нам теж так зробити? обережно поцікавився Іващенко.
Вам не треба, похитала головою Ірка. Якийсь одяг вашого компаньйона тут лишився?
Он його піджак за дверима висить, швидко відповів Іващенко.Ми нещодавно саме над проектом працювали, він його зняв, а забрати й забув.
А ми компютер розпитували, тихо пробелькотіла Ірка. Добре, тепер він нам знадобиться. Дівчина зняла піджак із вішака. Потім винувато зиркнула на Тетянку. Але без вовкулак нам усе одно не впоратися.
Тетянка гордо повела плечем:
Ну якщо ти так кажеш Гаразд, нехай майор буде на паях.
Ти що, не розчула, відьмо? гаркнув майор. Вона сказала «без вовкулак». Скільки тобі наших потрібно, сестричко?
А скільки є?
Зі мноюсемеро. Сини й племінники, швидко відповів майор.
Ну нічого собі! закричала Тетянка. На одного старого дядька із сімєю вовкулак полювати? І кожен, мабуть, грошиків урвати захоче? Обурилася дівчинка.
А ти як гадала? Часи такі. Тепер навіть вовки безкоштовно не кусають! підтвердив її здогад майор.
Та за такі гроші я сама кого хочеш покусаю.
Мені не треба, щоб вони кусали. Принаймні зараз, спробувала пояснити Ірка. Мені треба як би це сказати щось на зразок вовчого радара. Будинок величезний, а якщо компаньйон і справді наробив у ньому ходів, як червяк у яблуці, то, коли я його назовні виганяти почну, він же де завгодно вистрибнути може. А нас зовсім мало!
Нічого нас не мало, впиралася Тетянка. Цілком достатньо. Сядемо з тобою на мітли й будемо патрулювати по коридорах.
Ірка похитала головою:
Треба, щоб вовки його зачули й перехопили.
Гаразд, гаразд! скинула долоні Тетянка. Одного відсотка від пятисот тисяч їм вистачить? А що, пять штук баксівнормально за одну ніч роботи.
І де ж такі діти нахабні беруться? і собі гаркнув вовкулака. А сама за пять тисяч побігати не хочеш?
Ірка відчула, що знову закипає. І взагалі, відтоді, як вона звязалася з цим бізнесом, злість не полишала її ні на хвилину. Особливо дратувала Тетянка. Схопити б її як слід за шкірку, та як трухонути Адже хто ватажок у цій зграї, врешті-решт?
Ірка злякано смикнулась, бо навколо неї знову зникли кольори, проте повернулися звуки й запахи. Вона швидко зиркнула на свої руки й про всяк випадок стисла їх, сховавши великий палець усередину кулака. Міцно стисла губи й, не розтискаючи їх, промукала:
Пипиніть дегайно!
Облишивши торгуватись, Тетянка й майор витріщилися на Ірку:
Що?
Я кау вона обмацала зуби язикомздається, звичайні, ікла не стирчатьі з полегшенням розімкнула губи:Тьху! Я кажу, годі дурнею страждати, зрозуміло? Час спливає! А раптом завтра справді вже буде пізно? Прибють його, вона кивнула на Іващенка, обидва без грошей залишитесь. І жорстко наказала подрузі:Розділимо між усіма порівну!
Тетянка подивилася на неї безнадійно співчутливими очима й сумно зітхнула. Так зітхають матусі, коли їхнє дитя приносить додому чергову двійку.
Ніколи не бачила, аби людина так відбивалася від грошей.
Я не відбиваюся! схилившись до Тетянки, ображено прошепотіла Ірка.Тобто відбиваюся, але не від усіх! Їх надто багато, цих баксів. Вовків семеро, нас троє, поділимо все порівну, буде по пятдесят тисяч. Пятдесят тисяч на нісце так, це зрозуміло, а сто шістдесят шість тисячтаких грошей просто не буває, це божевілля якесь! Це що ж виходить, отримаємо ми їхі все, більше нічого не треба? Усе життя можна навіть не працювати.
Зі ста шістдесятьма тисячами можна тільки починати працювати, сумно зітхнула Тетянка. Доведеться мені бути твоїм менеджером, а то тебе кури загребуть, разом із усім твоїм крутим відьмацтвом. Вона повернулася до майора. Тільки заради Ірки поділимо порівну. Тобто, половинадля вас сімох, а половинанам трьом.
Розділ 13Хто не заховавсяя не винуватий
Девята вечора! Та розійдуться вони колись?! роздратовано процідив Іващенко, розглядаючи на моніторах офіси своєї корпорації.
Більшість співробітників уже покинули будинок, але то тут, то там іще виднілися схилені над столами потилиці, у коридорах швидко перекурювали, а програмісти, схоже, збиралися ночувати, обійнявшися зі своїми компютерами. Навіть на цілком знеструмленому Богданом поверсі метушилися ремонтники.
Цим людям що, вдома робити нічого? відвернувся від екранів Іващенко.
О, мужики, чули? А сам мене завжди лаяв, коли я о шостій додому йшов. Інших програмістів мені за приклад ставив Є в цієї людини логіка? спитав Серьога, звертаючись до шістьох вбраних у камуфляж хлопців. Ті дружно втупилися в нього однаковими жовтуватими очищами, так само дружно з презирством зіщулилися й відвернулись.
Та чого ви? Я ж нічого такого не сказав Я так, аби розмову підтримати. Ну й ладно, не дуже-то й хотілося. З хлопчаком спілкуються, а на дорослу освічену людину нуль уваги, Серьога ображено глянув на Богдана, який перебував серед камуфляжної компанії й захоплено порівнював шість десантних ножів.
Вибрали собі співрозмовника якраз те, що треба, Серьога демонстративно відсунувся подалі від вовкулак.
Ніхто з них навіть вухом не повів. Молодший програміст трохи понудьгував і почав потихеньку посуватися назад, витягуючи шию й дослухаючись до міркувань про гостроту, баланс і ширину клинка біля основи.
Тим часом на знеструмленому поверсі заблимало світло, згасло, знову ввімкнулося й спалахнуло яскраво та рівно. Ремонтники спакували інструменти й попрямували до виходу. Головна бухгалтерка замкнула двері бухгалтерії, по коридору промчала спізніла службовка. Офіси спорожніли, і лише програмісти продовжували вдивлятися у свої монітори.
Може, їх просто повиганяти, і все? нетерпляче стискаючи й розтискаючи пальці, запропонував Іващенко.
Не можна, похитав головою майор. Раніше ніколи нікого не виганяли, а сьогодні раптом вигнали? Якщо ваш компаньйон зараз спостерігає за корпорацією, то враз насторожиться. А здобич найкраще брати тепленькою, коли вона нічого не підозрює. Правду кажу, сірі вовки?
Камуфляжна шістка відповіла ватажку одностайним бурчанням.
Коли чекання стало просто нестерпним, шеф компютерного відділку солодко потягнувся, потер втомлені очі й вимкнув свій компютер. Його програмісти теж почали потроху згортатися, перемовляючись жартівливими фразами. Голова відділку повільно закурив
Звільню його к бісовій матері, розлючено стискаючи кулаки, процідив Іващенко.
А мене на його місце, так, дядечку? Ти ж обіцяв! радісно втрутився Серьога, але осікся під скаженим поглядом дядечка.
Компютерники попрямували до виходу. Важкі двері зачинилися за спиною останнього з них.
Було видно, як охоронець натиснув кнопку пульта, ставлячи двері на сигналізацію, полегшено зітхнув і розгорнув газету.
Ні, оцього я точно звільню! вирішив Іващенко. Він мав спершу перевірити, чи не залишився хтось у будинку!
Та ж нікого не залишилось!
А ми? Ціле кодло в офісі причаїлося! Мало там, який ми маємо намір?!! розлютився Іващенко. До речі, а який у нас намір?
План дайте, план евакуації під час пожежі, попрохала Ірка.
Усі зібралися довкола директорового столу. Ірка подумала, що це нагадує сцену з військових фільмівнарада в штабі. Тільки замість масштабної карти місцевостізапаяний у пластик план евакуації під час пожежі.
Починаємо прямо від кабінету, сказала відьмочка, і рухаємось уздовж лівого боку. Я працюю біля кожного офісу й кожної ділянки стіни, а ви розходитесь віяломчастина перекриває коридор, а двоє відслідковують підлогу і стелю, хтось наглядає за сходами. Щойно його з укриття викине, відразу ж хапайте!
А що конкретно ти збираєшся робити? поцікавився майор.
Ірка ухильно похитала головою.
Побачите. А може, нам узагалі пощастить, тож і робити нічого не доведеться. От візьме він зараз і сам на нічну прогулянку вийде. Ми його відразу ж і схопимо.
Авжеж, чекай! зловтішно процідив Серьога. Не такий він уже й дурень, щоб вийти після всіх ваших розмов!.. і хлопець осікся, зрозумівши, що бовкнув зайве.
Що-о?!! лапа Ментівського Вовкулаки знову вчепилася Серьозі в зашийок. Ти що, гадюченя! Ти й тут камеру поставив?
Серьога хрипів і мовчав, але з виразу його переляканої фізіономії було видно, що все-таки поставив.
Чому ти не сказав?!! закричав майор.
З якого це дива я маю вам говорити? прохрипів Серьога. Ви, он, зі мною навіть не розмовляєте!
Майор наблизив своє обличчя впритул до фізіономії молодшого програміста, його губи, затремтівши стриманим гарчанням, розповзлися в різні боки, оголюючи великі гострі ікла:
Зараз я з тобою поговорю! Що ти ще для пана компаньйона зробив? Колися, швидко! він струсонув хлопця так, що в того аж зуби клацнули.
Нічого, майже нічого, присягаюся! Тільки пістолет! Газовий. Переробив. На звичайний.
Майор заревів від обурення. Його обличчя почало змінюватися, видовжуватися й обертатися на вовчу морду.
Зовсім не здивований таким поворотом подій, Іващенко зробив крок уперед:
Дозвольте, я візьму свого племінника, пане майоре, і спокійно звільнивши Серьогу з пазуристих лап вовкулаки, бізнесмен поцікавився в хлопця:
Де ти поставив камеру?
Он там, на стінці, під бра!
Важкий ляпас швиргонув хлопця до стіни. Він сповз на підлогу, заразом зриваючи і бра, і камеру.
Виходить, ми маємо справу з озброєним злочинцем, який знає всі наші наміри, підсумував бізнесмен. Нам більше нічого зволікати, ходімо.
Я готова, Ірка рішуче перекинула через руку піджак компаньйона й попрямувала до дверей. Решта компанії, миттю озброївшись, скупчилася навколо неї. Зчинивши штовханину біля дверей, усі висипали до приймальні. І звідти враз долинув пронизливий жіночий вереск.
Коли Іващенко проштовхався крізь щільну стіну вовкулак, він побачив секретарку, котра сиділа за столом. Очі жінки злякано бігали туди-сюди. Жах у її очах мимоволі поєднувався зі здивуванням. Перед нею стояло семеро дебелих чоловіків у камуфляжі з десантними ножами в руках. Прибульці щільним кільцем оточили темноволосе дівча, яке тримало в руках старий піджак.
Ви долаючи дрож у голосі, спитала секретарка, ви що, піджак крадете?
Ні, вони його до хімчистки несуть, виходячи вперед, сказав Іващенко. Зараз під час чищення стільки речей зникає!.. Доводиться для кожного піджака озброєну охорону наймати. Зрозуміло?
Секретарка судорожно закивала.
А чому ви ще й досі не пішли? вимогливо спитав Іващенко.
Ви мене не відпустили, пробелькотіла жінка. Ви ж самі стільки разів казали: доки ви не відпустите, іти не можна.
Одинадцять пар очей (одна з них належала самій секретарці) з докором глянули на Іващенка. Намагаючись щосили зберігати незворушність, той оголосив:
Відпускаю. Можете йти.
Секретарка схопила свою сумочку й, тихо прошепотівши: «До завтра», наче мишка, вислизнула за двері. Було чутно, як вона спочатку намагалася йти спокійно й розмірено, а потім тупіт її підборів зірвався на частий дрібдівчина стрімголов побігла до виходу.
Ну, ми нарешті йдемо? вимогливо спитав Іващенко й першим вискочив до коридору.
Сім десантних ножів устромилися в підлогу. Семеро чоловіків злетіли догори, зробивши переверт. І семеро величезних вовків приземлилися на всі чотири лапи. Шестеро з них легко розбіглися по коридору й сходах, і лише один, дебелий сіро-сивий ватажок, тицьнувся мордою Ірці в бік і пішов поруч, поглядаючи на неї знайомими жовтими очима.
Я анітрішечки не боюся! рішуче смикнула плечем Ірка. Краще за своїми пильнуйте! Я наказала біля сходів вартувати, а не на них. На другий поверх потім підемо, якщо тут нічого не знайдемо.
Тетянка й Богдан озирнулися. Далеко в кінці коридору швидко промайнув вовчий силует. Схоже було на те, що вовкулака, який піднявся сходами, знову зістрибнув назад на сходовий майданчик.
Ірко, а звідки ти знала, що він поліз на сходи? Їх же звідси не видно! спитала здивована Тетянка.
Я? Що за дурниці! Нічого я не знала. Ну як я, по-твоєму, могла знати, якщо сходів звідси не видно? Я взагалі до них спиною стою!
А він звідки знав, що ти знаєш? Ти ж тихо говорила! устряг у розмову Богдан.
Вовчий слух, мабуть, знизала плечима Ірка. Ще запитання є, чи будемо працювати? Наш наймач незабаром лусне від злості.
Розділ 14Корпорація навиворіт
Ірка перебільшувала. Іващенко чекав, і на його обличчі вимальовувалася не злість, а терпіння й покора. Чи то він сприймав дитяче перешіптування за частину чаклунства, чи то просто твердо вирішив не втручатися. Від злості була готова луснути сама Ірка. Вона геть не розуміла, що відбувається довкола неї й із нею самою!!!
Це Тетянці вона могла морочити головумовляв, знати не знаю, що там вовкулака на сходах робить, і взагалі я його звідси не бачу Але ж обдурити себе було куди складніше. Так, вона не бачила вовків, але вона їх відчувала. Кожного з них. Вона знову відчувала те сильне, виразне, що Ментівський Вовкулака називав нюхом і що було так не схоже на звичайні, звичні запахи. Слухом, що загострився до нелюдської межі, вона чула, як вовкулаки беззвучно снують по коридорах. І ще вона просто знала, відчувала всім своїм нутром, де перебуває кожен із них. Її слова про вовчий радар зненацька стали реальністю, і центром цього радара була вона сама, Ірка Хортиця.