Не можна сказати, що вона дивилася очима вовків, але якимось чином тварюки миттю повідомляли їй про все, що бачили, чули, нюхали, про все, від чого їхня шерсть ставала дибки, а сильні ноги напружувалися. Очікування боротьби зовсім не лякало, а пянко вабило передчуттям полювання. Справжнього полювання на сильну, хитру здобич. І тріумфальний мисливський клич клекотав в Ірчиному горлі, лоскотав ніс, наче бульбашки мінералки.
Несподівано їй стало весело, і навіть чергове зникнення кольорів перед очима її більше не лякалонавіщо вони взагалі, адже зараз ніч? Головне, що тепер вона бачила все довкола неймовірно чітко. А ще відчувала: бажана здобич десь поруч. Причаїлася й стежить за ними з укриття настороженим поглядом. Здобич готова тікати й заплутувати сліди, вона навіть готова до боротьби, але страх уже закрадається в її серце, бо вона побачила зграю, яка йде по її сліду. Залишилось тільки виманити дичину зі схованки.
Ірка торкнулася піджака, що висів у неї на руці, струснула його й хижо посміхнулася:
Будеш у нас замість свого господаря.
Ірка запустила одну руку в рукав, а іншою штовхнула двері найближчого офісу. Тихесенько рипнувши, ті прочинилися. Відьмочка заплющила очі, зосереджуючись:
Цеглина до цеглинистоїть будована мурина, а хто той мур складав, хто його будувавтого й влада. Володарю своєму підкоряйся, будівнику відкликайся. Секрети відкривай, що сховала, вивертай різким ривком Ірка вивернула рукав піджака.
Стіна луснула, мов напнута на барабан шкура, її розірвало буквально вдрузки.
Столи, стільці, компютери, канцелярське приладдя, шматки якогось кабелюнапханий, перегодований мотлохом офіс здавалося блював, його ніби вивертало навиворіт. Правильний тривимірний простір вигинався в зворотний бік.
Те, що відбувалося, з одного боку, нагадувало малоприємний фізіологічний процес, а з іншогосцену глобального катаклізму з малобюджетного фільму-катастрофи. Нажахані вовки шугонули в різні бокитільки пазурі ковзнули по лінолеуму. Але на Ірку все це майже не справило жодного враження.
Замислено оглянувши нутрощі офісу, відьмочка розчаровано похитала головою:
А якщо не маєш таємниць, залишайся, як була
І за мить усе повернулося на місце.
Іващенко ковтнув слину, відчуваючи, як тверда пробка страху не дає слині просочитися в горло, і одним оком зазирнув досередини офісу. Перед ним постала знайома й звична картина: темна кімната, у глибині біліють стелажі й пластикові корпуси компютерів.
За його спиною презирливо пирхнула Ірка. Вовкулаки поверталися, соромязливо піджавши хвости, і навіть кінчики шерстинок на їхніх вухах не приховували, як перевертням прикро за свій переляк. У всякому разі, Ірка відчувала і їхню зніяковілість, і клятвену обіцянку більше ніколи-ніколи
Авжеж, сподіваюся, відповіла вовкам відьма.Інакше яка від вас користь? Ну що, далі?
Он там мій компаньйон десь півроку назад постійно щось ремонтував, Іващенко махнув рукою туди, де довгою змією тягнувся коридор.
Ірка підійшла до стіни й знову забелькотіла:
Стінка міцно стоїть, не хитається, за наказом володаря відчиняється
Кишеня піджака хвацько вивернулась назовні обтріпаним швом.
Стінка вигнулася, роздулася й вивернулась навиворіт. Цього разу все обійшлося без додаткових спецефектів. Вовки легко відскочили вбік і насторожились, вишкіривши ікла й приготувавшись до миттєвого стрибка.
Ми мали рацію, не вірячи власним очам, прошепотів Іващенко.Мій компаньйон справді будував тут потаємні ходи! Лазив по них, підслуховував і підглядав! От як він, гад, завжди про все знав!
Стінка відкрила вузесенькийлюдина могла пройти тільки бокомхід, що, схоже, вів від кабінету компаньйона в бік компютерної зали.
Але його самого тут немає,розчаровано мовила Ірка. Уперед, уперед!
Вона встала й кинула скоромовкою вздовж усього довгого коридору, що повертав у кінці:
Мури-стіни, схованки та лази, відкривайтесь всі одразу, і, відірвавши край підкладки, вивернула навиворіт увесь піджак.
Стіни ожили. Будинок почав здригатися в судорогах і спазмах, наче живий організм. Одразу за поворотом почувся дикий, зляканий лемент.
Попався! радісно закричала Тетянка, кинулася на галас і здивовано спинилася.
Прикутий наручниками до батареї, у коридорі сидів той самий чоловяга, якого Ментівський Вовкулака залишив чекати повістки до суду. По обидва боки від нього виверталися назовні черговий таємний хід і господарська комірчина. Чоловяга кричав, упирався спиною в батарею й чимдуж дубасив об підлогу каблуками черевиків із крокодилячої шкіри. Схоже, сподівався сховатися в щілині між радіатором та стіною.
Хто секрети нам відкрив, повернувся, став, як був! по черзі вказуючи пальцем на обидві вивернуті стіни й, немов у дитячій лічилці визначаючи, кому бути заводіякою, прокричала Ірка.
Стіни миттю «закрилися». Увесь червоний, чоловік, судорожно хапаючи ротом повітря, впав на підлогу. Вовки прослизнули в затінок, а люди стовпилися довкола вязня. За мить до них приєднався й майор. У людській подобі.
Незручно якось вийшло, пробелькотів він. Я зовсім про нього забув.
Я так і думав, так і думав, чоловяга підвівся й утер спітніле обличчя. Рубін на його обручці криваво зблиснув. Я не ображаюся, ні. Я все розумію! Ви, мабуть, були заклопотані якимись дуже важливими міліцейськими справами. Батько-втікач, як і раніше, звертався до майора, але його погляд раз у раз ковзав по трійці дітлахів, весь час зупиняючись на Богданові. І, як і раніше, цей чіпкий, пронизуючий погляд аж ніяк не поєднувався із жалюгідним, наляканим белькотанням. Але, може, хоч тепер ви мене вже відпустите? Я зявлюся до суду, слово честі. Чоловік притулив вільну руку до серця. Дітьми присягаюся!
Тими самими, які вам не по кишені? посміхнувся майор. А може, нехай забирається геть? тихо спитав він Ірку.
Та заперечно похитала головою:
Пізно, почне бігати по коридорах і невідомо в що вшелепається. Нехай уже сидить на одному місці, цю ділянку ми вже відробили.
Але мені тут дискомфортно, підлога така холодна, а в мене ревматизм! почувши її слова, закричав «вязень батареї». І ніч страшенно довга! Я навіть не знаю, котра година! Він виразно зиркнув на майора.
Ну, цій біді ми зарадимо, добродушно заявив майор.
Правда? чоловік аж засвітився на радощах.Чудово! Я, чесно кажучи, звик до цього годинника, і до костюма він пасуєВін осікся.
Майор зняв із запястка величезний, наче будильник, «командирський» годинник. Застебнув його в чоловіка на руці, критично глянув, як той виглядає, і задоволено кивнув:
Справді, пасує, він схвально поплескав чоловіка по плечу й поквапився за товаришами, котрі рушили вперед.
Розділ 15Закляття на бачок унітаза
Вони стояли в невеликому тамбурі: з одного бокусходи на другий поверх, з іншого бокудвері в круглий дворик, до вольєра з кавказькими вівчарками. Звідти долинав тривожний гавкіт псів, які, зачувши поблизу вовків, кидалися на сітку.
Вам знову знадобиться мій кинджал? тихо запитав майора Богдан.
Він не твій, вінвласність корпорації, склочним тоном заявив Іващенко.
Усі бізнесменижлоби, осудливо зауважив майор і, витягши з кишені золотий «Ролекс», начепив його собі на руку. Схиблені на дорогих штучках. Простішим треба бути, простішим
Майор помилувався сяйвом годинника, задоволено зітхнув і кинув турецький кинджал собі під ноги. Величезний вовк-ватажок підбіг до нижньої сходинки.
Зараз підемо, кивнула Ірка на нечутне для решти людей запитання. Тут більше ніде сховатися.
Дівча глянуло на стіну під сходами. Не пластик, не гіпсокартон, навіть не цегла, а старий сірий бетон, що напевно стояв тут із дня будівництва будинку. Прокладати сюди таємні ходизамучишся.
Ірка поставила ногу на першу сходинку. Вовки, раз у раз зупиняючись і насторожено водячи вухами, тихо, один за одним прослизнули мимо й сховалися на другому поверсі. За ними, позираючи на спізнілу подругу, на сходи піднялася Тетянка, а за нею й Богдан. Тільки Іващенко продовжував тупцювати за Ірчиною спиною. Дівча роздратовано шморгнуло носомну чого застряг, йшов би вже! і знову із сумнівом упялося в капітальну стінку. Ірка завагалася, поглядаючи на друзів, які нетерпляче очікували на неї.
Та тут роботина півсекунди, пробубоніла вона й рішуче вивернула навиворіт нагрудну кишеню піджака.
Сірий бетон, що здавався таким міцним, таким непохитним, розірвало, як пластилін, відкриваючи те, що ховалося всередині: крихітну кімнатку зі стінами, пофарбованими блідою пастеллю, унітаз, умивальник і вузенький старий тапчан. А на тапчані, скорчившись, сидів сухорлявий літній чоловік. Той самий, котрого Ірка бачила на фотографії!
Таємниць не ховай, все, що маєшвіддавай! крикнула Ірка і, рвонувши кишеню за підкладку, з мясом видерла її з піджака.
Усе, що було в кімнаті, викинуло назовні.
Зі сходів долинув здивований Тетянчин вигук і дрібне гупання нігдрузі мчали на допомогу. Повз Ірку промайнула сіра тіньне марнуючи часу на спуск сходинками, Ментівський Вовкулака стрибнув у просвіт між сходами.
Старий перевертень приземлився перший, важко гепнувшись лапами об підлогу. Обдавши Ментівського Вовкулаку скалками битого фаянсу, він перекинув умивальник. Компаньйон, котрий звалився зі стелі, приземлився прямо на Іващенка. Він збив бізнесмена з ніг і, не розгубившись, схопив його за горлянку І тут-таки бачок унітаза, падаючи, гепнув душителя по потилиці.
Це ж треба, бачок на нього таки кинувся, розгублено буркнув Богдан, який, надбігши, стягував з ошелешеного Іващенка тіло компаньйона.Ти що, замовляння таке наклала? Він оглянувся на захекану Тетянку
Жилава стареча рука відшпурнула хлопчиська геть. Богдан відлетів, глухо грюкнувшись об стіну
Компаньйон підхопився й кинувся крізь двері надвір. Стулка з гуркотом зачинилася, брязнув замок. Вовки, нахопившись, гасали біля зачиненого виходу.
Знову те саме! Коли треба, так вас немає! рикнула на них Ірка.
Розборки потім! Двері відімкни, а то втече! крикнув Богдан.
Але двері відчинилися самі.
Він відвязав собак! прохрипів Іващенко.
Розпластуючись у повітрі, розлючена зграя кавказьких вівчарок увірвалася в тамбур. Мовчки, без жодного звуку, пси накинулися на вовків. Величезний «кавказець» із розгону стрибнув на спину Ментівському Вовкулаці. Перевертень вислизнув, рвонув супротивника зубами й відскочив. Тамбур під сходами сповнився злісним риком і клацанням щелеп. Клоччя шерсті полетіло в повітря. Волохаті тіла сплелися в один спресований клубок. Ікла змикалися в мертвій хватці. Величезна, схожа на крокодилячу, пащека вівчарки клацнула, вирвавши жмут вовни з вовчої холки. Ірка побачила, як очі вовка сповнилися болем. Молодий вовкулака коротко вискнув, і «кавказець» тут-таки навалився на нього, встромляючи ікла в тіло, яке намагалося вирватися.
Кров бризнула Ірці в обличчя. Дівча отямилось.
І відразу ж немов знову втратило свідомістьлюдську свідомість, почало марити. Ірку охопила дика лють, ця лють не потребувала слів, вона потребувала лише рику, грізного, утробного. Майже заревівши, відьма кинулася в центр бійки.
Щелепи «кавказця», намертво зімкнуті на вовчій горлянці, рвонуло вбік. Здивований, скиглячи, немов цуценя, пес злетів до стелі, підкинутий ударом сильної лапи. Клубок волохатих тіл розлетівся навсібіч, начебто в центрі нього вибухнула бомба. Але там була Ірка, яка виглядала страшнішою за ядерну війну. Вона загрозливо вигинала спину, її пальці хижо скорчувалися, а рот шкірився моторошною гримасою.
Ге-е-еть! Забор-р-роняю! гарчала відьма, і в її гарчанні було щось невимовно жахливе, що змушувало і «кавказців», і вовків щулити вуха й підгинати хвости. Ге-е-еть!!!
Один із «кавказців» тихенько, начебто питально, гавкнув Ірка враз обернулася до нього всім тілом:
Р-роздер-р-ру!!!
Пес розпачливо завив і нажахано, не розбираючи дороги, натикаючись на стіни, щодуху кинувся геть. Скиглячи й завиваючи, зграя мчала за ним: усе одно куди, аби якомога далі!
Слідом, підгинаючи лапи й тихо скиглячи, задкували вовкулаки. Видно було, що тільки глухий рик ватажка втримує їх від такої ж панічної втечі. Куди завгодно, аби забратися подалі від тендітного темноволосого дівчати!
Я ж казав, що треба позбутися цих псів, вони небезпечні, можуть накинутися. А компаньйон упирався! Ну й хто насамкінець виявився правий? отетеріло бубонів Іващенко й одразу ж задумався: а й справдіхто?
Думалось якось важко, тому бізнесмен просто відмахнувся від дурних думок і вимогливо загорлав:
А мій компаньйон знову змився!
Не змився, насилу повертаючи язик і змушуючи його вимовляти людські слова, сказала Ірка. Тетянки з Богданом немає.
Ментівський Вовкулака коротко дзявкнув. Вовча зграя, злякано зиркаючи на Ірку, прослизнула вздовж стіни у двері й довгими стрибками помчала через двір. Ірка й Іващенко бігли за ними. Переслідувачі вскочили в центральний хол, одна стіна якого була обвішана старовинною зброєю. Турнікет стояв відкритий, а з його щілини стирчав універсальний пропуск. Біля турнікета, склавши руки на грудях, застигла Тетянка. Міцно стиснувши кулачки, відьмочка шепотіла собі під ніс заклинання Її очі палали зеленими чаклунськими вогнями. А біля скляного виходу боровся з дверима сухорлявий літній чоловік. Він смикав їх до себе, бився об них плечем, але безрезультатно.
Завивала сирена, мерехтіли вогні сигналізації й гепав кулаками у двері своєї будки охоронець. Вибратися назовні він не мігзаклинені кинджалом двері ледве втримував Богдан.
Пане Іващенко! заволав охоронець, побачивши генерального директора, що залетів до холу. Діти напали на вашого компаньйона!
Правильно зробили! гаркнув у відповідь Іващенко.
Почувши його голос, чоловік біля виходу обернувся, завив у розпачі, ще раз спробував вирватися назовні і вихопив пістолет.
Ах ти ж відьма проклята! вигукнув компаньйон.
Чорна зіниця дула дивилася Тетянці просто в груди. Гримнув оглушливий постріл.
Ні-і-і! нестямно заволав Богдан, кидаючись до Тетянки.
Але стрибок Ментівського Вовкулаки був швидший і точніший. Важке вовче тіло сірою тінню метнулося між дівчинкою й летючою кулею. І немов переломилося навпіл. Вовкулаку крутонуло в повітрі й жбурнуло вбік. Він спробував підвестися, але його лапи розїхалися, а очі затуманилися. Важка морда впала, тупо грюкнувшись об підлогу.
Тієї ж миті в холі гримнуло багатоголосе люте виття. Перестрибнувши через турнікет, шістка молодих вовкулак кинулася на чоловягу біля виходу. Він прилип до скла й скинув назустріч зграї руку з пістолетом. Вовчі щелепи клацнули й зімкнулися на тремтячому запястку. Пістолет із металевим стукотом упав на підлогу й закрутився. Чоловік скрикнув, звалений вагою волохатих тіл.
Гей, хлопці, хлопці, спокійніше, не захоплюйтеся! Він потрібен живий! скомандував знайомий голос.
Ірка озирнулася. Крекчучи й тримаючись за бік, майор підводився з підлоги.
Живий! радісно вигукнула Тетянка й, розвівши руки, кинулася на шию Ментівському Вовкулаці.
Звісно живий, пробурчав майор, відкидаючи геть закривавлений сталевий циліндрик. Це ж не срібло. Ходив би я на такі небезпечні справи, якби мене проста куля брала!
Щосили обіймаючи майора, Тетянка примовляла:
Ви мені життя врятували! Спасибі! Спасибі!! Спасибі!!!
Спасибібагато, розважливо заявив Вовкулака, от рівноцінний поділпо пятдесят тисяч на ніс, включаючи ваші безнюхі носики! це буде те, що треба.
Тетянка повільно розчепила руки, подивилася на майора настороженим поглядом і процідила крізь зуби:
Ми обговоримо це питання.
Голосно гупаючи, повз них пробіг Іващенко. Туди, де вже не було жодних вовків, а шестеро здоровенних хлопців у камуфляжі міцно тримали сухорлявого літнього чоловягу.
У бухгалтерію його, там теж програма «Клієнт-Банк» є! рішуче наказав Іващенко. І Серьогу тягніть! Нехай наш новоявлений компютерний геній трохи попрацює! Генеральний, широким кроком минаючи турнікет, гукнув охоронцю, котрий боязко поглядав із глибини будки:А з вами я потім розберуся!
Та ж я думав, що ви вже поїхали, Володимире Георгійовичу! розгублено пробелькотів охоронець.
Ніхто з начальства додому не поїхав, люто позираючи на компаньйона, котрий смикався в руках камуфляжників, заявив Іващенко.Ну от буквально всі залишилися в будинку!