Терпіння добратися до власного кабінету в Іващенка вже не було. Він рвучко відчинив двері бухгалтерії. Вовкулаки жбурнули компаньйона на стілець перед компютером головної бухгалтерки, а за мить кинули поруч і Серьогу.
Ірка, ледь переставляючи ноги, ввалилася слідом. Неймовірна напруга цієї ночі поступово відпускала. Сонними очима дівча дивилося, як Іващенко переможно розмахує пальцем перед носом племінника:
Давай, виходь на банк, в який ти мої грошики запхав! командував бізнесмен.Працюй!
Знову? обурився Серьога.Мені ще за той раз не заплатили! хлопець багатозначно зиркнув на пониклого на сусідньому стільцеві компаньйона.Я вам не татко Карло, забезкоштовно ішачити!
Його дядько гаркнув, немов справжнісінький вовкулака, і молодший програміст миттю прилип до клавіатури:
Та добре, добре, роблю вже! і, бурмочучи собі під ніс: «Сторонній дітворі платить, а рідному племіннику Справжнісіньке рабство!», Серьога застукотів по клавішах.
На екрані зявилися ряди цифр. І, нарешті, засвітилося червоне віконечко.
Код доступу давайте, буркнув Серьога.
Іващенко глянув на компаньйона:
Ну?
Той відповів зовсім порожнім, несвідомим поглядом. Здавалося, ця людина взагалі не в змозі була збагнути: де вона, що відбувається, хто довкола неї й чого від неї хочуть.
Обличчя генерального сповнилося гнівом, поступово стаючи криваво-червоним:
Ти дурника мені тут із себе не строй! Ми тебе зловили!! Кажи код, швидко!!!
Але зловлений утікач продовжував тупо дивитися на свого партнера.
А швидше не можна? нахабно зажадав Серьога.Тут, між іншим, таймер на введення коду: вчасно не введемо, то ваші грошики так на Мальті й залишаться!
Правда, закінчуйте вже! уперше невдоволено озвалася Тетянка й судорожно позіхнула. Ми тут із вами вже півночі бємося! А якщо ви не помітили, так ми, між іншим, діти! Нам спати пора! Я батькам набрехала, що до Ірки ночувати піду. Не дай Бог вони не мені на мобілку, а Ірчиній бабусі на домашній подзвонять!
А бабця скаже, що я до тебе ночувати пішла, похмуро зітхнула Ірка.
Чув, мужик, які в дітлахів проблеми? навис над бранцем, який ураз зіщулився, майор.Колися, який код! Давай, гад, поки я добрий! Він гепнув кулаком об стіл перед схиленим обличчям компаньйона.
Золотий браслет «Ролекса» блиснув у того перед очима. Бранець звів голову й упявся в майора зовсім розгубленим поглядом.
Хазяїн? розгублено перепитав він. Це ви, хазяїн?
Майор здивовано витріщився на бранця. У нього на обличчі застигла грізна гримаса. І компаньйон знову миттю злякано зіщулився.
Добре, добре, хазяїне! пролепетав він. Я слухаюся, хазяїне! Я завжди вас слухаюся! Сказали забратия забрав. Сказали повернутиот, будь ласка, усе зараз повернеться.Його пальці швидко пробіглися по клавішах. У віконці засвітився ряд цифр. Компаньйон із запобігливою посмішкою обернувся до майора:Ви задоволені, хазяїне?
Майор судорожно ковтнув, відкашлявся в кулак:
Того Аякже Дуже навіть пробубонів він.
Але очі компаньйона вже впялися в майорський кулак, забігали туди-сюди: із золотого «Ролекса» на запястокна пальці, знову на «Ролекс»:
А де ваш перстень, хазяїне? Ваш рубіновий перстень? на обличчі компаньйона зявилася страшна підозра.Ти Ти не хазяїн! Тине він!
Бранець щосили рвонувся до клавіатури, збираючись стерти щойно введені цифри. Але тут у справу зненацька втрутився Серьога. Молодший програміст хутко тицьнув пальцем у клавішу введення Цифри мигнули, віконце закрилося й відразу зявилося знову, з написом: «Переказ коштів завершено».
Є! тихо, немов він не міг повірити своєму щастю, буркнув Іващенко. Повернулися! Я врятований!
Ага! загорлав Серьога. Як я тебе! Він тріумфально витріщився на компаньйона:Будеш знати, як бабки за роботу замилювати!
Нещасний компаньйон болісно простогнав і затулив обличчя тремтячими руками. Він розгойдувався на стільцеві й тихо, придушено бурмотав:
Я не винуватий! Хазяїне, я не винуватий! Мене одурили, хазяїне! У них ваш «Ролекс», хазяїне!
«Ролекс», майор розгублено подивився на свій запясток і пробурчав, теж тихо й придушено:«Ролекс», рубіновий перстень Хазяїн! І раптом, зірвавшись із місця, відчинив двері офісу.
Ірка кинулася до нього, стала поруч. Довга кишка коридору тяглася вглиб будинку. А біля батареї, там, де мала бути поникла фігура жадібного татуся, не було нікого. Лише порожні наручники безсило звисали з труби.
Змився, задумливо сказав майор. Ще коли ми з цими, людськими годованцями, зчепилися, його вже не було. І як він умудрився?
Не знаю. І знати не хочу, відрізала Ірка. Їй було нестерпно страшно. Знайшли Іващенківські грошіі вистачить, усе! Йдемо звідси! Усе скінчилося!
Нічого не скінчилося все тільки починається проскрипів чийсь незнайомий голос.
Розділ 16Пастка на Хортову кров
Світло в бухгалтерії згасло. Загудів і стих компютер. Світильники в коридорі на мить яскраво спалахнули й разом згасли. Будинок занурився в пітьму.
Агов, та що ж тут відбувається?! гаркнув роздосадуваний Іващенко. Негайно увімкніть світло!
А якщо не увімкнемо? проскреготав голос уже з іншого кутка..
Ірці здалося, що й сам голос був іншим.
Де ви? Де ховаєтеся? вимогливо запитав Іващенко.
Пролунав скрипливий смішок.
Ми не ховаємось. Ми тут. Та й тут! І отут! І ще отут! Сюди! голоси долинали зусібіч, з усіх кутків. І ще в кромішній пітьмі чувся дрібний тупіт маленьких ніжок. Немов пацюки пробігли.
Не чіпайте моїх ніг! озвався Серьога.
Хто тебе чіпає, та ще за ноги! буркнув майор.
Але хтось же чіпає,тремтячим від жаху голосом сказав програміст.
Біля самісінької його ноги знову скреготнув смішок, і хтось маленький та спритний швидко відскочив убік.
Ой, вони штрикаються! скрикнула Тетянка.
Ірка теж відчула, як щось штрикнуло її в коліно. Вона схопилася за болюче місце і щось гостре відразу тицьнулося їй у руку. А навколо забігало, затупотіло, замиготіло. Тупіт маленьких ніжок оточував, утворюючи замкнене коло. Ірка закрутилася на місці, намагаючись роздивитися тих, хто бігав довкола неї, але бачила лише мерехтливі згустки мороку. Вони бігли все швидше й швидше, тупіт підсилювався, наростав, начебто подвоювався, потроювався, начебто їх ставало все більше й більше. І раптом усе припинилося, стихло. Ніби ножем відрізали.
Гей ви, ті, хто тут нерішуче гукнув Богдан. Ви тепер де?
Відповіддю йому була мертва тиша.
Ходімо, може, чи що? розгублено буркнув майор.
Вам краще знати, озвалася з темряви Тетянка. У вас, он, нюх, слух.
Та не чуємо ми нічого! роздосадувано мовив Вовкулака. Як відбило! А ти, сестричко?
А я тут до чого?! враз обурилася Ірка.
Насправді відьмочка була б зараз не проти, аби до неї повернулися чорно-білий суперзір і слух, що давав змогу розрізняти звуки, недоступні людському вуху. Хай навіть повернуться оті дивні незвичні запахи. Але нічого такого не відбувалося. Вона, як і раніше, майже нічого не бачила крізь суцільний морок і нічого не чула, крім прискореного подиху наляканих людей.
У мене кинджал із собою, сказав вовкулакам Богдан. Можете перекинутися.
Давай його мені, звелів майор.
А ви де? Богдан розгублено закрутив головою, вдивляючись у темряву.
Здається, я праворуч від тебе, не зовсім упевнено припустив майор. Так, я зараз простягну руку
Богдан теж випростав руку й відчув, як його пальці торкнулися чиєїсь долоні.
Начебто тримаю. Це ви, майоре?
Мабуть, я, із сумнівом у голосі припустив майор. А це ти?
Я! Я! зареготав скрипливий голосок.
Тверді й тонкі, як лапки в комах, пальчики упялися в майорову руку. Гострий біль обпік його долоню. Тепла кров заповнила глибокий розріз і цівкою полилася на підлогу.
У-у! завив майор, крутячись на одному місці й намагаючись віддерти повислу на собі істоту.
У глибині кімнати закричав Богдан:
Пусти, гадино! Ой, не кусайся!
Гострі зубки, немов голки, прокололи йому шкіру й заходилися рвати. По запястку прокотилася хвиля пекучого болю. Хлопчак затряс лівою рукою, намагаючись струхнути істоту, але зуби впивалися все сильніше.
Боляче ж! Ну, зараз я тебе! рвучко замахнувшись, він рубнув турецьким кинджалом перед собою.
Здвоєні вигнуті леза зблиснули, на мить розганяючи суцільний морок.
Ой-ой-ой! істота відразу ж відпустила Богдана.Холодне залізо, у нього холодне залізо! І ніжки затупотіли геть.
Мій теж змився. У-у-у! завив майор, обмотуючи хусткою розідрану руку.
Треба вибиратися в коридор і до виходу, вирішив за всіх Іващенко. Пацан, ти з кинджалом уперед. Серьогу й цього, кримінального генія, по центру. І повернувся до компаньйона:Бачиш, що в нас у будинку по ночах коїться! Твоє щастя, що ми тебе знайшли!
Знайшли! Знайшли! скрипливо зареготали з усіх боків. Мали знайти! Ми теж тепер знайдемо! Молодий, молодий! Знайдемо молодого!
Надвір! гаркнув майор.
Уся компанія пліч-о-пліч кинулася до виходу, майже несучи перед собою Богдана, що випростав руку із затиснутим кинджалом.
Тікають! Тікають! Не втечуть! Знайдемо! Молодого знайдемо! скрипіли довкола голоси.
Крихітні, але чіпкі рученята хапали втікачів за коліна, і щось неймовірно гостре тицялося всім у щиколотки, щось сухе, немов солома, хрускало під ногами.
Ірка здригнулася від огиди, коли чіпка лапка схопила її за лікоть. Навмання вдарила рукою по стінці коридору. Здається, влучилащось хруснуло, і її відпустили.
Група нажаханих людей висипала в коридор і застигла. Попереду, позаду, з боківзвідусіль долинало ритмічне тупотіння. Сотні крихітних ніжок притупували, пританцьовували. Плескали сотні крихітних долоньок, і сміх, рипучий сміх насувався зусібіч.
Не втечете! Ми вас сюди привели, ми вас сюди заманили, а тепер ми й знайдемо! здавалося, крихітні танцюристи почали водити хоровод довкола групки людей, котрі впритул притислися одне до одного. Хто з вас, хто з вас, кажіть, хто з вас?
Та хто? Хто вам потрібен? спитав компаньйон. Від страху його голос рипів, як у таємничих танцюристів.
Не ти, не ти! знущально гукнули з пітьми. Ти не винен, ти приманка для нього. У темряві знову заходилися танцювати, притупуючи й плескаючи в долоні.
От так ми, от так ми? Підказали, та підбили, та думку в голову вклали! Таємні ходи зробити допомогли! А ти так легко піддався, вкрав та сховався! А тебе шукали, а тебе вистежували! І ніхто знайти не міг, бо ми слід ховали, схованку ховали! Лиш один, лиш він крізь наше чаклунство пройшов, наші таємниці розкрив. І зараз він тут, тут!! І ми його знайдемо! Молодий, молодий!
То ти в нас, виявляється, не сам пятдесят лимонів стирити додумався? із посмішкою кинув Іващенко своєму компаньйону. Ти в нас жертва чаклунського психологічного впливу!
Пастка! прошепотіла Тетянка. Ось вона, твоя друга порожня карта, друга таємниця! Усе наше розслідування було пасткою!
Казала ж я, не треба в це лізти, так тобі півмільйона захотілося! не без задоволення мовила Ірка.
Жадібні, жадібні, все відьомське племя жадібне! підтвердили рипучі голоси. Відьми прийшли, його привели! Ми знали!
Та не жадібні ми, просто зараз час такий, образилась Тетянка. І взагалі, хто ви такі, щоб нас критикувати!
Вона хоче знати, хто ми! Відьма хоче знати! проскреготало з пітьми.
І в густому, давкому, прямо-таки відчутному на дотик мороці коридору зблиснув крихітний мертвотно-білий світлячок. Вогник наближався, насувався все ближче й ближче Ірка зрозуміла, що не хоче бачити того, хто несе це моторошне світло, і водночас не може відвести погляд.
Кружечок світла спинився прямо перед наляканими людьми.
І вони побачили. Маленьку кривоногу істоту з тільцем не товстішим за соломинку й схожою на наперсток головою. Риси її обличчя були такими дрібними, що годі роздивитися, добре було видно тільки жабячий рот із гострими, як голочки, зубами. У довгих, немов макаронини, гнучких пальцях істотка тримала веретено, на кінчику якого світився тьмяний вогник.
Люди мовчки розглядали істотку, що постала перед ними. Ірка гидливо здригнулась. А майор голосно зареготав, лякаючи пітьму.
І ось від цього дрібязку ми тікали? Та мені всього їхнього кодла не вистачить, аби нормально перекусити! і Ментівський Вовкулака, вихопивши в Богдана з рук кинджал, перекинувся в повітрі.
Величезний вовк упав згори, ударом лап увігнавши тварючку в підлогу.
Перекинувся, перекинувся! Це він! Ми знайшли його! заверещало, заскреготало з усіх боків, і тієї ж миті спалахнула безліч мертвотно-білих світлячків.
Люди нажахано закричали. Увесь довколишній простір заполонили тоненькі, наче соломинки, крихітні тварючки з веретенцями в довгих пальцях. Істоти снували по підлозі, скільки око сягало. Чіпляючись гострими кінчиками веретенець, вони щільно, неначе мошкара, висіли на стінах і падали зі стелі на голови своїм одноплемінникам. Їхні гнучкі тільця перепліталися, довгі пальці зловісно ворушилися, а кінчики веретен загрозливо стриміли.
Джокери! побілівшими від страху губами прошепотіла Ірка.Карти попереджали!
Це не джокери, пробелькотіла Тетянка. Це нічки! Але ж вони Я про них читала, нічки зовсім не агресивні! Вони живуть у селах, а ночами роблять різну дрібну шкоду по хатах!
Ну й сиділи б у своїх селах, чого вони в місто приперлися? нервово роззираючись навсібіч, сказав Богдан.
Хазяїн велів! заскреготали тварючки. Хазяїн звелівнічки прийшли, нічки знайшли, нічки зловлять! Хазяїн буде задоволений! І, зареготавши своїм скреготливим сміхом, нічки всі разом накинулись на Ментівського Вовкулаку.
Тисячі ниток злетіли з веретенець, намагаючись обплутати вовка. Перевертень стрибнув, ухилився, нитки ковзнули по шкірі, а гігантські щелепи клацнули
Величезний вовк підвів голову, з його пащеки звисало близько десятка тоненьких тварючок Але тієї ж миті нічки махнули веретенами, і нитки обплутали вовкові лапу. Веретенця закружляли, задзижчали, замотуючи бранця в щільний кокон. Вовкулака почав був пручатися
Ви що робите, гади?! знайшовши нарешті кинджал, кинувся на допомогу Богдан, намагаючись розрізати клубок, що обплутав вовка. І враз напоровся на сотню гострих веретенець.
Богдане!!! відчайдушно закричала Тетянка.
Тіло хлопчака миттю вкрилося безліччю дрібних кривавих цяток, футболка з білої обернулася на червону. Хлопчак відскочив убік. А вовкулака був уже весь заплутаний у кокон, виднілася тільки його лобата голова. Прозора нитка заарканила навіть вовчі щелепи, якими він не переставав відчайдушно клацати. Одна з нічок стрибнула бранцеві між вухаперевертень міг лише хитати головою й грізно гарчати звязаною пащекою. Довгі гнучкі пальці схопили вовка за шерсть, смикнуливовкулака завив від болюі піднесли видертий жмут до злої маленької мордочки.
Та він сивий! Він старий! розчаровано мовив рипучий голосок. Не він, не він! Шукайте!І довгий палець тицьнув на застиглу групку людей. Де молодий, де?
Зараз вам буде молодий! дружно гаркнула шістка перевертнів і кинулася на допомогу своєму командирові. Дволезовий кинджал було знову вихоплено з Богданових рук
Зупиніться! Їм тільки цього й треба! закричала Ірка.
Але вовкулаки її не слухали. Вони один за одним перелітали через клинок. Настовбурчивши шерсть, молоді вовки грудьми врубилися в рухливий клубок нічних створінь.
Юрба нічок розсипалася перед ними, як колосся на полі, й миттю щільно зімкнулася. Нитки веретен знову злетіли в повітря.
І-і-ех! крутнувши кинджал, наче бумеранг, Богдан запустив його в повітря.
Нитяні аркани луснули, зустрівшися з гострою сталлю.
Ти навіщо викинув кинджал, недоумку?!! закричала Тетянка.
Ще раз крутнувшись у повітрі, роздвоєний клинок упав на голови нічкам. Там, де холодне залізо торкнулося нічних створінь, вони попадали замертво, наче зрізане колосся. Але решта відразу ж накинули на кинджал петлі й відтягли його геть, подалі від Богдана.
Нічки розділилися. Одні хутко закрутили своїми веретенцями, і нові нитки миттю почали обплутувати перевертнів, звязувати їм лапи. А інші подалися до людей. Сила-силенна істоток підступала все ближче й ближче