Де, де, де? Де він? монотонно бубоніли нічки. Хто з вас він?
Хто, хто вам потрібен?!! у розпачі бризкаючи слиною, заверещав компаньйон:Скажіть, поясніть, я вам усіх знайду!!! Тільки не чіпайте мене!!!
Ек! кулак Іващенка впав зраднику на потилицю. Компаньйон закотив очі й гепнувся під ноги атакуючим нічкам. Сто разів попереджав: ти в переговорах участі не береш! І тебе це так само стосується! Бізнесмен люто зиркнув на свого племінника.
А що я, я мовчу! зовсім незворушно відповів Серьога. На його губах вигравала якась дивна посмішка; нічок, що метушилися довкола, він розглядав із якоюсь мрійливою цікавістю. Чого мені з власним глюком розмовляти? Мене ж глючить, правда? Хлопці в общазі давно обіцяли дати травки курнути
Я тобі курну! гаркнув Іващенко.
Ціла хмара нічних створінь, насуваючись, перекотилася через непритомне тіло компаньйона й підступила ще ближче. Пальці-макаронини, огидно заворушившись, потяглися до людей. Із жахом відчуваючи, що зараз ці пальці доторкнуться до неї, Ірка заверещала й хвицнула ногою найближчу тварючку. Одну нічку відкинуло вбік, але решта не зупинилася.
Запальничка, дайте запальничку! вчепилася Тетянка в рукав Іващенка.
Бізнесмен вихопив із кишені позолочену запальничку. Відьмочка клацнула коліщам і закричала:
Сонечко-Сварог, злим тіням поріг! Вогонь-Сварожич, поможи, злі тенета розвяжи!
Вогник видовжився, зробився тоншим, обернувшись на вогняний батіг. Гнучкий удар хльоснув по нічках. Передову шеренгу змело, а на її місці лишилася довга чорна смуга золи. Запахло горілою соломою.
Вогняний хлист знову просвистів у повітрі, розсікаючи юрбу нічок навпіл. Молодий вовкулака смикнувся, звільняючись із полону, його пащека клацнула, залишаючи дірку в густій хмарі нічних тварюк.
Що це за замовляння?! І чому я його не знаю?! водночас радіючи й трохи заздрячи крикнула Ірка.
А ти не покладайся тільки на бабусин зошит! З літературкою працюй! сміливо гукнула Тетянка, хльоскаючи вогнем на всі боки.
Нитки, що злітали з веретен, спалахували й осипалися попелом. Тоненькі тіла ламалися навпіл. Стовпище нічних тварючок уже не здавалося нескінченним. Їх ставало все менше й менше!
Нічки відступили, залишивши наполовину сплутаних вовкулаків. Молоді вовки борсалися на підлозі, звільняючись з їхніх ниток. Ось звівся перший, другий, третій Вони загарчали, оголюючи грізні ікла
Хазяїн розсердиться! почулось із юрмища. Він потрібен хазяїну! Хапайте перевертнів! Він десь тут!
Нова армада нічок посипалась на вовків зі стін і стелі, ховаючи їх під собою. Вогняний батіг різонув згори І в ніс ударив огидний запах горілих ниток. Швидко закрутивши своїми веретенцями, нічки кидали нитки назустріч вогню. Густе, немов зарості підводних рослин, павутиння зависло між людьми й полоненими вовкулаками. Вогненний батіг пропалював заслін, але він усе одно ставав дедалі щільнішим. Полумя вже спалювало самі лише нитки, нездатні пробитися крізь них до нічних тварин. Павутиння колихнулось назустріч, витісняючи пятьох уцілілих людей геть із коридору. А за заслоном лунало відчайдушне гарчаннявовкулаки все ще боролися Нарешті вовче гарчання почало стихати.
Павутиння з тонких блискучих ниток щільнішало, ставало все товщим і товщим. І ось воно рвучко кинулось назустріч вогню. Край павутиння хльоснув по людях. Іващенка, Серьогу й дітлахів викинуло з коридору в хол! Вони покотились по підлозі. Запальничка випала з Тетянчиних рук і відлетіла вбік. І раптом з-за заслону долинув багатоголосий скреготливий лемент:
Не ті, не ті перевертні! Вони всі вовки! Не він, не він! Нема його! Утік, утік! За ним!
Павутиння розсунулося, немов театральна завіса. І крізь щілину, що утворилася, виставивши вперед гострі веретена, вискочила юрба нічок, їхня армія вже не здавалась такою великою, як раніше, вогонь і вовчі ікла зробили свою справу. Але для пятьох людей і вцілілих тварин їх усе одно було забагато!
Тікаймо! гаркнув Іващенко й, схопивши за руку Серьогу, кинувся до виходу.
За склом будки промайнуло бліде, майже божевільне обличчя охоронця. І відразу ж зниклосхоже, охоронець просто знепритомнів.
А за спинами людей, здавалося, знявся в повітря рій бджіл. Генеральний озирнувся. Несамовито гудучи, до нього мчали сотні веретен. Сильним подувом вітру Іващенка й Серьогу швиргонуло до стіни, і здавалося, що довкола затарабанив град: пробиваючи одяг і боляче впиваючись у шкіру, веретена пришпилювали їх до стіни, немов жуків до аркуша картону! Бізнесмен та його племінник несамовито засмикалися, намагаючись вирватись, але веретена тримали міцно.
Друга хвиля злетіла з довгих пальців нічок і кинулася назустріч Ірці та її друзям. Дітлахи почали тікати, але рій веретен не відставав від них. В Ірчиній голові було порожньо, жодного замовляння! В останній відчайдушній, божевільній надії вона засунула руку до кишені:
Бабусю, допоможи! і кинула колоду карт назустріч веретенам, що їх атакували.
Краї карт зблиснули сіро-сталевими лезовими вістрями. Колода закружляла зграйкою яскравих метеликів і випурхнула назустріч рою веретен. Відступивши до стіни, дітлахи збентежено дивилися на запеклий повітряний бій. Ось просвистів гострий край карти, і веретено розлетілося навпіл. Але інше миттю з хрускотом пробило карту наскрізь. Повільно, але впевнено веретена пробивалися крізь заслін карт.
А юрба нічок тим часом кинулася до безпомічних Іващенка та його племінника. Гнучкі пальці чіплялися за одяг, тоненькі створіння, гидотно звиваючись, повзли, підбираючись до обличчя. Одна тварючка залізла бізнесменові на голову й звісилася звідти, зазираючи йому в очі. А потім розчаровано заскреготіла:
Старий, теж старий! Не він! Перевірте молодого!
Е-е, застережливо забелькотів Серьога, коли вістря веретен розпороло в нього на грудях футболку, оголюючи шкіру. Мені цей сон уже не подобається! Я хочу прокинутись! Будильнику, ти де? Ви що робите? А-а-а!!!
Гостре веретено вперлося молодшому програмістові в пупок і поїхало вгору, залишаючи на животі й грудях подряпину, що миттю набрякла кровю. Нічка відкрила свого жабячого рота. Із нього, звисаючи нижче колін тварини, вивалився довгий язик. І цей язик поповз по грудях Серьоги, злизуючи кров. Тремтячи від огиди й болю, хлопець відчайдушно кричав.
Язик повернувся до рота тварини, розтягнуті губи заплямкали, неначе куштували вишуканий делікатес. Нічка ковтнула.
Не та кров! Не та! Не він! Знов не він!
Нічки розвернулися до Ірки та її друзів.
Один залишився, один! заскреготали тварини. Це він! Він! Гнучкі пальці-макаронини показали на Богдана.
А чого я? розгублено пробелькотів хлопчак.
Юрба нічок невблаганно посунула на нього.
Це він, він, він! Молодий! Ходи-но до нас! Хазяїн тебе хоче!
Багато хоче та мало візьме! гукнув Богдан, стискаючи кулаки. От змусили мене меч залишити, а як би він зараз пригодився!
Он тобі ціла стінка з мечами, бери, який хочеш! кивнула Тетянка на стінку холу з колекцією зброї, що красувалася на ній.
Останні карти зі старої колоди впали дрібними клаптиками, пошматовані вістрями веретен.
І як же туди дістатися? пирхнув Богдан.
Атакуючі нічки оточили їх півколом.
Ірка схопила хлопчака за плече:
Ти ж здухач! Стань здухачемто й перелетиш!
Ти знаєш, боюся, що посеред такого галасу я не зможу заснути, процідив Богдан.
Тетянко, приспи його!
Тетянка скоромовкою забелькотіла:
Ходить Сон по вулоньці
Але нічки не збиралися давати їй часу, аби закінчити замовляння.
Заскреготівши: «Він, він! Знайшли! Наш!», тварини перейшли в наступ. Довгі пальці вчепилися Богданові в ноги
А от і фіг вам, не ваш! раптом розлючено закричала Тетянка й схопивши Богдана за плечі, вона щосили вдарила хлопчака головою об стінку!
Непритомне тіло впало до Тетянчиних ніг!
І відразу ж, відокремившись від безпомічного господаря, над ним злетів другий Богдан! Вищий, сильніший! Очі здухача й цього разу були міцно заплющені, але на обличчі не було спокою, воно спотворилось болем і люттю. Сліпий погляд заплющених очей відшукав Тетянку
Зі мною потім розберешся! крикнула відьма. А зараз вріж їм! Вона показала на нічок.
Двійник Богдана рвучко кивнув і знявся в повітря. За його плечима маяв лискучий лицарський плащ. Здухач підлетів до стіни зі зброєю. Його пальці зімкнулися на руківї величезного лицарського дворучника.
Ходімо зі мною! тихо попрохав лицар.
І пудовий меч легко вислизнув із ножен. Він був більший за здухача, але в руках хлопчака пурхав легко, немов тростина. Зашурхотівши, як лопаті гвинтольота, меч урізався в юрбу нічок, викошуючи нічних тварин, як сухі луки.
Скреготливо горлаючи, нічки кинулись урозтіч. Проте лезо пурхнуло в інший бік і знову невблаганно рушило їм назустріч. Нічні істоти розгублено заметушилися.
Хазяїн розсердиться! заскрипів застережливий голос. Він, він! Хазяїну потрібен молодий Хорт! Узяти молодого Хорта!
Хорт? До чого тут Хорт? Який іще Хорт? отетеріла Ірка відійшла від стіни й зробила крок уперед.
Але нічки не звертали на неї жодної уваги. Із шаленством приречених вони кинулись назустріч Богданові. Навіть гинучи, тварючки продовжували скреготати своє:
Узяти, узяти! Молодий Хорт! Потрібна Хортова кров!
Та чи ви всі очманіли? Облиште його! Ніяка він не хортова кров! закричала Ірка.
Розбудіть молодого! Здухач зникне! Візьмемо, візьмемо! заскреготали голоси.
Нічки посунули вперед, немов ті камікадзе, кидаючись під меч. Клинок впивався в тонкі тіла, що налипали на лезо, його рухи ставали дедалі повільнішими. І ось уже тонесенький струмочок нічних створінь просочився повз здухача. Прямо до непритомного тіла-носія. Близько десятка нічок підбігли до Богдана, схопили його за плечі й почали термосити.
Недарма я його оглушила. Непритомного не розбудиш! задоволено пробелькотіла Тетянка.
Відмахуючись від гострих веретен, вона кинулась відганяти нічних істоток від хлопчака. Цієї миті ще одна група нічок змогла прослизнути під убивчим клинком.
У повітрі просвистіли нитяні аркани, і Тетянка впала на підлогу. Її потягло геть. Тіло Богдана так само потрапило в зашморг
Здухач відчайдушно заборсався, але вцілілі нічки стали між ним і викраденим тілом. Лицарський меч зблиснув, обрушившись на ворога. Але сплутане, непритомне тіло Богдана вже тягли геть, у морок коридору.
Ірка хотіла була кинутись за ним, та вцілілі нічки перегородили їй дорогу, розкручуючи свої веретена. Здухач намагався переслідувати викрадачів, але вже не встигав, не встигав, не встигав
Та облиште ви його! безсило закричала Ірка. Ніякий він не молодий Хорт! Кажуть, що це я Хортова кров! Хапайте мене!
У відповідь їй скреготливо розсміялися:
Не бреши, відьмо! Який же тивін! Тивона! Молодий Хорт, молодий Хорт! Хазяїн велів впіймати молодого Хорта! І ми впіймали, впіймали!
Ірка відчула, що дрижить від безмірного жаху, розпачу й глухої злості на саму себе. Біля стінки безсило смикались пришпилені бізнесмен із племінником. Десь там, у коридорі, залишилися Вовкулакихтозна, живі вони ще, чи вже мертві. Тетянка лежала неподалік на підлозі. Богдан міг узагалі ніколи не повернутися до тямиадже якщо здухач не поєднається зі своїм тілом У Ірки аж подих перехопило. Вона стояла абсолютно безпомічна: ані тобі зброї, ані підходящого замовляння, нічого, аби допомогти другові!
«А зуби й пазурі? лють, гаряча й водночас крижана, затуманювала голову, відключаючи людський розум. Сила потужних лап і пянка радість полювання, і здобич, що намагається вирватися з пащі»
Довкола Ірки вже вкотре зникли кольори, змінюючись на чіткість обрисів. Вона відчула, як десь там, у коридорі, вовтузяться поранені, проте живі, живі вовкулаки. І як повзе старий вовк, судорожно повзе сюди, тягнучи за собою неслухняне тіло й шмаття розідраного павутиння. А потім із глибин її душі стало здійматися щось грізне й абсолютно безстрашне, вириваючись назовні громовим гарчанням.
Сильні ноги кинули Ірку в стрибок. Міцне темне тіло знялося в повітря. Клацнули ікла. Тварючки, які тягли Богдана, загорлали й тут-таки стихли. Гострі пазурі пройшлися по розідраних тілах нічок. У повітря злетіли нитяні аркани І відразу ж згоріли, бо навколо гладесенької чорної шкіри спалахнув вогняний ореол. І хвилею прокотився по юрбі нічних створінь, залишаючи після себе лише вигорілі місця.
Широкі груди повалили додолу добрий десяток нічок, їхні тонкі соломяні тільця ламалися під важкими лапами. Веретено боляче впялося між пазурі. Блискучі зуби видерли з лапи гостру колючку, пролунав злісний вереск, і темне тіло помчало слідом за найбільш розсудливими з нічних твариноблишивши своїх бранців, вони намагалися тікати. Але було вже пізно, занадто пізно.
Величезна лапа придушила останню нічку-втікача. Корчачись у покритих синім лаком пазурах, істота затуманеним поглядом дивилась на вишкірену пащу, що нависла над нею.
Не він, не він! проскреготала нічка. Хазяїн не знає! Не Хорт, не Хорт! Хорти
Пазурі стислись. Ще раз простогнавши: «Хазяїн!», остання нічка змовкла.
У кімнаті почувся напівстогін-напівзітхання. На мить біля стіни зявилася висока гнучка постать у плащі з пітьми. З-під мороку каптура похмурим червоним вогнем зблиснули зміїні очі з вузькою щілиною вертикальних зіниць. Коротко й гостро зблиснув і перстень із кривавим рубіном.
Тепер знаю!.. загрозливо прошепотів тихий голос.
Над каптуром здійнявся стовп червоного полумя, і постать зникла.
Над спорожнілим полем бою, погойдуючись на тонких, але сильних лапах, виблискуючи темною гладенькою шкірою, вишкіривши ікла, у хватці яких задихалися старі вовки, стояв величезний хорт. Тобто Хортиця.
Розділ 17Навіщо відьмам гроші?
На всіх трьох ми отримаємо менше, ніж мали отримати на кожного! гнівно процідила Тетянка, яка щілинками-очима розглядала компанію вовкулак.
Випроставши довгі ноги, вся сімка поважно сиділа у мяких кріслах банківського офісу. Сьогодні вони відмовились від камуфляжних костюмів, і навіть майор зявився без мундира, у звичайних джинсах і сорочці.
Але все одно банківські службовці поглядали на цих відвідувачів із недовірою: молоді вовки та їхній командир здавалися небезпечними субєктами, зважаючи на їхні фізіономії, прикрашені синцями й подряпинами. У майора над лобом було начисто видерто жмут волосся, схоже, разом зі шматком шкіри, повязка на його лобі просякла свіжою плямою крові. Але виглядав Ментівський Вовкулака напрочуд задоволеним.
Неначе ягничку задушив, прокоментував Богдан.
А він і задушив! злісно заявила Тетянка. Мене! Вважай, по живому зарізав! Видряпав, вигриз! Вовчара поганий! Доведеться-таки з ними ділитися, по пятдесят тисяч на кожного! Ну що за дорослі пішли! Замість того, щоб дітей захищати, так і прагнуть кинути їх на сотню тисяч баксів!
Та ж він і захищав! заступився за перевертня Богдан. Якби не він, то тебе б пристрелили!
А я тому й поступилася! Інакше, фіг би він у мене отримав, а не триста пятдесят тисяч! знову завелася Тетянка.
Ну то й не бекай, бідолашна ягничко! гаркнув на неї Богдан. По пятдесят тисячтеж гроші непогані!
От тільки незрозуміло, куди їх подіти! роздратовано буркнула Тетянка. Протринькатидуже багато, бізнес початидуже мало. Добре, що тепер навіть дітям можна свій рахунок мати! Значить так, залишаємо бакси в банкуя вже дізналася, відсоток там вийде пристойний. А я спокійно обміркую, як їх найкраще використати. Тож поки що ніхто не купує ніяких машин!
У Ірки холодильник, вважай, накрився. І бабцю вона хотіла до санаторію, невдоволено сказав Богдан.
На холодильник нехай залишить, знехотя погодилась Тетянка. А бабця до санаторію з відсотків поїде, наступного місяця. Як каже мій татусь, усі відпочинемо на одну путівку. До речі, Ірко, ти не здумай своїй бабці про гроші розповісти, а то вона в тебе теж банківські вклади любить: у банку засуне й у коморі за відром заховає, доки не згниють! Ірко! Ти нас хоч узагалі чуєш, Ірко?!
Бліда Ірка, котра в глибокій задумі сиділа в кріслі, аж здригнулася:
Га? Що? швидко провела язиком по зубах, уважно оглянула власні нігті, втягнула носом повітря й полегшено зітхнула: