У директрисиних очах застиг найсправжнісінький жах. Схоже, зараз їй найбільше хотілося, відштовхнувши з дороги товсту пані з районо, кинутись на допомогу цьому носієві. Телевізор повільно, але невпинно вислизав Андрієві з рук. Ще секунда й Рішуче розштовхавши юрбу плечем, на майданчику серед школярів зявився фізрук. Нашвидку підхопивши телевізор, він майже бігцем поніс його назад до мікрофона, а слідом за ним підстрибом квапився Андрій.
Утомився, бідолашка! співчутливо мовила віддана Веселко.
Ірка з Наталкою перезирнулися й захихотіли. Оксанка обдарувала їх недобрим поглядом, але так нічого й не сказала.
А знаєш, куди цей Андрій вступати зібрався? прошепотіла Наталка. Мені брат розповів. На факультет міжнародної економіки.
Нічого собі! звела брови Ірка. Туди конкурс просто шалений, і дві мови треба знати!
Який конкурс, ти що? Він же не на безкоштовний відділок вступає! Татко заплатитьі буде вчитися! Наталка засмутилася. Батько каже, доки ми школу закінчимо, безкоштовних місць в університетах взагалі не залишиться.
Ірка у відповідь і собі важко зітхнула.
А тобі, Хортице, чого зітхати? На квартиру й на машину заробила, а на навчання не залишилось? Усе на французьку помаду витратила? єхидно поцікавилась Оксанка.
Слухай, що ти до мене із самісінького ранку чіпляєшся? Жаба давить? То піди її біологічці віддай, для уроків знадобиться!
Що тут мені знадобиться? з юрби визирнуло зацікавлене личко молоденької вчительки біології.
Оксанчина жаба! не розгубившись, відповіла Ірка. Ось така величезна! і вона розчепірила пальці, показуючи, яка величезна в Оксанки жаба.
Біологічка жахнулася:
Але ж це рідкісний вид! За нею треба правильно доглядати, інакше вона загине! Завтра ж принось! Такій жабі потрібен особливий температурний режим! А їжа? Чим ти її годуєш?
А вона в неї чим попало харчується! давлячись сміхом, пробелькотіла Ірка. Оксанка в кого що побачить, тим свою жабу й підгодовує. От хоч би й моєю помадою
Біологічка зиркнула на клас, що ледь не помирав від реготу, трагічно звела брови й замогильним голосом мовила:
Нічого смішного. На такій безладній дієті Оксанчина жаба й тижня не проживе! Ніяких завтра! Сьогодні ж! Відразу після уроків сходиш і принесеш! Ти чуєш, Веселко? Тобі має бути соромно! Невже ти не помітила, що твоя жаба кепсько почувається?! Скажи спасибі, що Хортиця до фахівця звернулась! біологічка круто розвернулася на підборах.
Вона просто не знає, скільки років твоя жаба на цій дієті живе! похрокуючи від сміху, вичавила Наталка. Але тепер ти її біологічці здаси! Ірці подякуй!
Оксанка витріщилася на дівчаток оскаженілим поглядом:
Зараз як подякую! Мало не здасться! і вона щосили смикнула за ремінець Ірчиного рюкзака.
Калькулятор, дві ручки, стругачка, батарейка й той самий золотавий стильний тюбик висипалися на асфальт із розкритої кишеньки рюкзака. Тієї ж миті директриса, не знімаючи долоні з телевізора й нервово зиркаючи на Андрія, котрий отирався поблизу, закричала в мікрофон:
Ідуть наші першокласники!
І першокласники пішли. Десятки тоненьких ніжок у ботиночках і туфельках затупотіли по Ірчиному добру. Ірка встигла вихопити калькулятор, проте ручки розлетілись у різні боки, а помада відкотилася геть. Якесь хлопя, замахнувшись, підфутболило її носком черевика, і тюбик полетів прямо Ірці під ноги. Зраділа дівчина нахилилась була його підібрати Проте прямо в Ірки під носом зявилась затягнута у вузьку чорну штанину нога. Широкий каблук шкільного черевика із силою опустився на тюбик. Уламки пластмаси розлетілися на всі боки. Оксанка недбало потерла каблуком по асфальту, зчищаючи жалюгідні блідо-рожеві грудочки, які ще мить тому були справжньою французькою помадою.
Ірка так і застигла, нахилившись і безпомічно поглядаючи на рештки косметичної розкоші. Усе сталося настільки швидко, що ніхто нічого навіть не помітив. Першокласники пройшли, заграла музика й знову залунав бадьорий голос директриси А Ірка дивилася на свою новеньку помаду, якою вона майже не встигла покористуватись, і ледь не плакала від образи.
«Що ж ти за зараза така, га, Веселко?»хотіла вона сказати, але
З Ірчиного горла вирвалось зловісне глухе гарчання.
І щось важке миттю лягло їй на плечі, притискаючи до землі. Дівча смикнулось, намагаючись звільнитися
Не вставай! врізався їй у вуха гарячковий шепіт Богдана. Не вставай! Казав я тобі, не треба сюди приходити!
Ірка так і застигла, наполовину скоцюрбившись. Сліди помади на асфальті втратили свій рожевий колір, обертаючись на темно-сіру пляму. Проте прямо в ніс, у її широкий чорний ніс сильно й гостро вдарив солодкуватий аромат розчавленої косметики, пилу, старого асфальту й розпачливого, майже до холодного поту, жаху, який скував Богдана. Ірка провела язиком по зубах і відразу ж відчула, що її щелепи видовжилися й сповнилися величезними кликами. А сам язик теж став таким довгим, що не влазив до рота. Дівчинка швидко й часто задихала, впускаючи повітря в легені. Чутливо здригнулися мякі клаптики її вух.
Що робити? Що робити? шепотів Богдан. І раптом він різко смикнув її за плече:Туди! Давай до них! хлопчак витяг Ірку на середину шкільного майдану.
Дівча застигло пильними поглядами сотень прикутих до неї очей. Учителі, школярі, батьки, здавалося, що всі дивилися тільки на неї. А чийсь дзвінкий голосок крикнув на все подвіря:
Дивіться? Дівчинка із собачою головою!
Налякана Ірка відступила на крок-другий.
Але люди були скрізь, вони оточували її, дивилися на неї, не зводячи очей! Зараз Що зараз буде? Вони закричать від жаху? Почнуть тікати? Накинуться на неї? Але ж вона не впорається з такою юрбою! Її губи здригнулися, оголюючи ікла й виразно демонструючи готовність битися до кінця
І тут з усіх боків залунали оплески, а з магнітофона полилася дитяча пісенька і повз Ірку промчала ціла юрба: яскраво-рожевий телепузик, Міккі-Маус, фіолетовий заєць, кілька козенят і вовк у смугастих штанах. Маску вовка прикрашала франтівська картата кепка. Богдан підстрибнув, зірвав кепку й швидко вдяг її на Ірчину голову.
Якого біса?.. гаркнув вовк зовсім людським голосом, і між розтуленими щелепами з папє-маше визирнула доволі знайома фізіономія когось зі старшокласників.
Хлопець зиркнув на Ірку, знизав плечиматак, що вони вперлися в край важелезної вовчої голови, і, буркнувши: «Коли це тебе до сценарію додали? Ну, чого стала? Ворушись давай!», штовхнув Ірку в спину.
Ірка здивовано повела вухом. Тепер воно хвацько й кумедно стирчало з-під яскравої кепки. Аж глядачі почали сміятися.
Роби, як він каже! прошепотів Богдан.
Потягнувши Ірку за собою, маски бігли вздовж шеренг лінійки прямо до першокласників. Вони тисли хлопчакам руки, смикали дівчаток за кіски, а потім почали вихоплювати дітлахів із шеренги й закружляли в хороводі.
Неймовірна маска, ну справжня тобі собача голова! сказала одна з матусь, уважно розглядаючи Ірку.
Ага, навіть страшно, кивнула її сусідка, малята можуть злякатися.
Ну чого ти стоїш, наче дерево?! Та бери вже їх! вів хоровод той самий старшокласник у масці вовка, оточений задоволеними дітлахами, час від часу роздратовано поглядаючи на нерухому Ірку.
Бери? Ірка здивовано схилила голову до плеча й ще дужче висолопила язик. Навіщо ж їх брати? Вона твердо знала, що оці ось маленькі й веселі істотки навпроти неїне вороги. І вже точноне здобич. Вони простоІрка на мить замислилася, просто цуценята. Цуценята, які хочуть гратись.
Ірка ступнула до дітлахів. І подала лапу серйозному хлопчакові з великими круглими оченятами. Той із острахом озирнувся до матусі, але потім раптом тицьнув їй свого букета й із радісним писком кинувся до Ірки. І відразу ж ціла юрба малюків, галасуючи, повисла на «дівчинці із собачою головою».
Ух ти, які зуби! А ти справжній собачка? А чому в тебе ручки й ніжки як у людей? А погладити тебе можна?
Ірка нахилилася, і маленькі пальчики заходилися ялозити її шерсть, смикати за вуса й доволі боляче скубли за вуха, змушуючи Ірку досадливо морщити носа. Ну не кидатися ж на них! Вона мисливець, а вони всього-на-всього цуценята, маленькі, дурненькі й безпорадні, от і доводиться терпіти.
Ти що, взагалі на репетиції не ходила? зашипів на неї хлопець у вовчій масці.Швидко бери двох і веди до класу! Давай, ворушись, усю лінійку затримуєш!
Ірка знову повела вухами, і кепка, що заважала їй, сповзла набік. Дивна істота з двома мордами почала її дратувати. І вона зовсім не цуценя, аби Ірка її терпіла! Вона злегка розтулила губи, показуючи нахабі міць і гостроту своїх іклів, і глухо й загрозливо заричала.
Старшокласник злякано смикнувся, позадкував, глянув божевільними очима на Ірку й швидко пішов геть, потягнувши за собою двох першокласників. І, лише відійшовши на безпечну відстань, він озирнувся й з образою крикнув:
Ти що, зовсім дурна?! Малюків же налякаєш!
Ірка відразу заспокоїлась. Істота з двома мордами була просто страшенно дурною. Хіба цуценята лякаються, коли від них відганяєш чужинця? Навпаки, вони радіють. Он як стрибають! Чогось хочуть.
Ти мене до школи відведеш?! Ні, мене! Мене!
Веди їх! Швидше, а то до тебе вже директриса придивлятися стала! знову наполегливо зажадали від неї. Але тепер Ірка не розсердилася. Знайомий запах підказав їй, що поруч стоїть Богдан. Друг. Треба робити, як сказав друг.
Ірка випростала передні лапи, і, відштовхуючи одне одного, малеча тут-таки повисла на них.
Маленькі рученята обхопили Ірчину долоню, вчепились у лікті, Ірка відчувала, що хтось тримається навіть за край її блузки. Щільною юрбою вони ввалились у шкільні двері.
Та годі вже, діти, досить, відпустіть собачку! визирнула з класу вчителька. А у відповідь на невдоволене ниття строго заявила:Собачка втомився, він хоче їсти, нехай піде кісточку погризе!
Ірка схвально глянула на вчительку. Кісточкаце правильно. І серед людей є тямущі істоти. Цуценята так само були тямущими істотами, у всякому разі, що таке кісточка, вони вже розуміли. Знехотя, по десять разів запитуючи, чи прийде собачка ще, вони облишили Ірку й рушили до класу.
Твоя маска страшенно всім сподобалася! посміхнулася вчителька. Здавай її й швиденько йди на заняття! Двері класу зачинилися.
Куди ж вона? А кісточка? Невже обдурила?! Ірка ображено витріщилася на зачинені двері. І її тут-таки знов схопили за лапу й потягли до виходу.
Ходімо, а то там уже маски збирати почали! Зараз спробують тобі голову відірвати! швидко прошепотів Богдан.
Ірка загарчала. Друг її не шанує! Нехай стережеться той, хто зважиться відірвати їй голову!
Ірка спробувала пояснити йому, що вона не боїться, а навпаки, хоче залишитися й подивитися на сміливця, котрий прийде за її головою.
Але друг не розумів, а продовжував завзято тягти її за собою. І раптом він спинився як укопаний.
Твоя класуха! Це ж треба, прямо на дверях стоїть! Вона не мусить тебе бачити! Богдан почав бігати туди-сюди коридором.
І справді, дверний отвір від одвірка до одвірка загородила монументальна постать Баби Катрі. Ірчина класуха! стояла спиною, явно з кимсь розмовляючи. Але будь-якої миті вона може обернутися й побачити собакоголову Ірку. І, звісно ж, одразу почне зясовувати, хто й коли записав Ірку в групу масок, а потім зажадає зняти собачу голову У Богдана аж подих перехопило від жаху. А з глибини коридору повільно й невідворотно насувалася вчителька музики, дорогою забираючи в старшокласників шапочки телепузиків, вушка зайчиків, вовчу морду. Зараз вона так само побачить Ірку й зацікавиться надзвичайною маскою. Порятунку не було.
Здивовано піднявши вухо, Ірка дивилася, як друг швидко крутив головоюто туди, то сюди. Від нього війнуло гострим запахом страху. Дивно, зазвичай друг нічого не боявся. Ірці стало шкода його й схотілося заспокоїти. Вона висолопила язика й лизнула друга по обличчю.
Богдан підстрибнув, начебто його підкинули, й люто обернувся до Ірки.
Зовсім здуріла? Чого ти лижешся? Та ще прилюдно! скаженим шепотом процідив він і нервово роззирнувся навсібіч.
Ірка знову здивувалася. Друг не заспокоївся Він нервував, зате, здається, прийняв якесь рішення.
Через туалет для першокласників! Там вікно відчиняється!
Він знову схопив Ірку за лапу й потяг до дверей, на яких був намальований чоловічок. Ірка зупинилася й навіть учепилася за одвірок. Вона не дуже добре памяталачому, але знала, що в ці двері їй заходити не можна.
Слухай, ну я вже точно у ваш жіночий туалет не піду, а ти зараз собака, тобі все можна! Він рішуче відчинив двері й заштовхнув Ірку досередини. Потім озирнувся й у відповідь на збентежений погляд якогось хлопця кинув:Мені просто її допомога потрібна, там першокласники переплуталися! І, залишивши випадкового свідка розмірковувати, що саме й із чим могли переплутати першокласники, забіг слідом
Щоб зустрітися вже з іншими, захопленими поглядами. Близько десятка малюків, притримуючи штанці, радісно витріщилися на Ірку. А один пролепетав:
Собачка теж тут із нами буде?
Ні, собачці тут не можна, строго оголосив Богдан. Хіба ви не знаєте, що собачки в туалет не ходять?
А мій кіт ходить, поспішив поділитися своїм щастям кругленький, як колобок, хлопчик. Він так на краєчок унітаза сідає, хвіст униз звішує
Так то ж кіт, перебив його Богдан, а собаки ходять на вулицю. Ану, допоможіть мені. Собачку треба швиденько випустити, а то він прямо тут насвинячить і його потім будуть тицяти носом.
Богдан смикнув тугу віконну стулку. Малюки пихкотіли в нього під ліктемвідштовхували одне одного, сперечаючись, хто буде допомагати випускати собачку. Патьоки свіжої фарби на рамі плямкнули й розліпилися. Стулка скреготнула по підвіконню й відчинилась. Богдан смикнув знову
Давай, лізь, важко дихаючи від напруги, звелів він Ірці. Кепку зніми, вона шкільна, до речі.
Дивний якийсь друг. Тільки заради нього вона терпіла оту огидну наліпку між вухами. Але погуляти з нимце здорово! Ірка труснула головою й скинула обридлу кепку. Далі одним стрибком злетіла на підвіконня й плигнула на вулицю, одразу ж відскочивши вбіквикинуті Богданом дві шкільні сумки ледве не звалилися на неї.
Пихкаючи, Богдан виліз слідом. Потім обернувся до малят, котрі визирали у віконце:
Нікому не розказуйте, що собачка гуляти пішов. А то його газетою відлупцюють! застережливо сказав він.
Або віником, вніс конструктивну пропозицію хлопчик-колобок. Моя мама кота завжди віником бє.
Богдан закинув на плече свою сумку й Ірчин рюкзачок, схопив дівчинку під лікоть і потяг її геть від школи: униз по вузькій кривій вуличці, потім через тиху, напівпорожню дорогу, на камянисту стежку між старенькими будиночками, яка вела аж углиб міської балки. Він біг по стежці, намагаючись не озиратися на Ірку, не слухати незадоволеного собачого гарчання в себе за спиною. Ну навіщо вона поперлася сьогодні в школу? Він знав, він відчував, що добром це не скінчиться! Взагалі невідомо, чим це все скінчиться! Раптом Ірка так і залишитьсяз людським тілом і собачою головою? Богдан у розпачі прикусив губу. Швидше, швидше, бігом! Довести Ірку додому, сховати в її кімнаті, потім подзвонити Тетянціта хоч і страшенно противна, але все-таки розумна, разом вони щось придумають! Та йди вже, не пручайся! Він щосили смикнув Ірку за лікоть
Не тягни мене! У мене камінець до черевика вскочив! роздратовано зажадав позаду до болю знайомий Ірчин голос.
Угрузнувши каблуками в дрібний щебінь доріжки, хлопчак зупинився й повільно, невпевнено обернувся. Ірка знову стояла нахилившись. Так само, як на лінійці, коли Богдан, задихаючись від жаху, побачив, що голова його подруги змінюється, обростаючи темними звислими вушками породистого гладкошерстого хорта, якого знавці називають хортицею.
Але зараз запилюжений щебінь доріжки підмітала звична копиця чорнявого Ірчиного волосся. Дівча застебнуло черевик і випросталося. На Богдана дивилося знайоме обличчя: темна засмагла шкіра, звичайнісінький ніс, зелені очі під чорними віями. Губи з розмазаною рожевою помадою відкривали дрібні, людські зуби. Під його пильним поглядом Ірка квапливо поправила сплутане волосся.
Ну от, у такому вигляді ти хоч на людину схожа, пробубонів Богдан.
Я в будь-якому вигляді на людину схожа! роздратовано озвалася до нього Ірка й одразу задумалася, розуміючи, що її слова трохи далекі від істини. Але все-таки вперто продовжила:А хто спробує мене носом тицяти або газетою бити