А де ви будете? мимохіть, наче зі звичайної цікавостіа й справді, цікаво ж знати, куди збирається знайомий, спитала Тетянка.
Де-небудь та будуне можу ж я зовсім ніде не бути, важко зітхнувши, відповів майор. У його словах раптом залунала така страшна туга, що Тетянка аж здригнулася. Наче це не людина говорила, а холодної зимової ночі вив вовк на байдужий місяць. Очі в Ментівського Вовкулаки були змучені, немовби хворі. Він глянув на Тетянку, засмучено посміхнувся й буркнув:А ти припини мене розкручувати, не доросла ще.
Якщо ви Ірці не допоможете, у неї неприємності на все життя будуть! зробила останню спробу Тетянка.
А якщо допоможу, у неї неприємностей не буде, тому що й життя теж не буде! роздратовано гаркнув майор.До чого ж ви, відьми, настирливі й нетямущі! Ясно сказано: хай твоя подружка тихо сидить удома й не смикається. Вовкулака підвівся з крісла й попрямував до дверей, недвозначно даючи зрозуміти, що розмову закінчено.
От я зараз як перевтілюся, та як накинуся на вас, пригрозила йому в спину Ірка.
Майор озирнувся через плече й вишкірився в знайомій вовчій усмішці. Туги в його очах більше не було, сама лише звична непохитність.
Ти спершу перевтілься, холоднокровно запропонував він.
Ірка пильно прикипіла до нього поглядом, напружила мязи, немовби силою намагаючись вичавити на поверхню гігантську хортицю, здатну запросто придушити навіть найдосвідченішого вовка І безсило поникла, затуливши обличчя волоссям.
Ото ж бо й воно, повчально буркнув майор. А будеш мені погрожуватито я, й не перевтілюючись, візьму тебе за шкірку й намну вуха, як останньому цуценяті. І він тобі не допоможе.У голосі Ментівського Вовкулаки вчулося невдоволене гарчання.
Двері зачинилися, майор пішов.
Він мені й так не допомагає. Я навіть не знаю, хто він такий, отой самий «він», що має допомагати, похмуро буркнула Ірка.
Проте тепер ми знаємо, що з твоєю проблемою можна впоратись! з ентузіазмом вигукнула Тетянка. Ти зрозуміла? Майор у курсі, що треба робити, але щось крутить: «момент непідходящий», «іншим разом би сам відвіз».
Виходить, щоб Іркуяк він сказав, «активувати», треба кудись їхати, підсумував Богдан.
Неймовірно глибокий, напрочуд змістовний і просто приголомшливо розумний висновок! із захватом вигукнула Тетянка. Тільки з твоїми, Богданчику, мізками
Годі, втомлено мовила Ірка. Усе одно майор не сказав, куди саме треба їхати.
Тетянка замислилася. Потім струснула головою й заклопотано зиркнула на годинник:
Слухайте, люди, мені ще уроки треба робити, у мене завдань сила-силенна!
Не більше, ніж у всіх, пирхнув Богдан.
До твого відомабільше. У нас же елітна школа, і кожен учень має власний розклад, а я цього року стільки предметів нахапала Тетянка похитала головою, немовби лаючи саму себе за жадібність.
З якого це дива? поцікавилась Ірка.
Я просто взяла все, що може знадобитися для чаклунства. Історію треба вчити, щоб знати про стародавніх відьом, до того ж, я її просто люблю. Ботаніку теж, я нею ніколи, як слід, не займалася, а все зілля на травах. Хімію обовязковоадже різними хімічними реактивами теж, напевно, можна під час замовлянь скористатися, от тільки цим іще ніхто не займався. Якщо вийде, я буду першою.
Перша хімічна відьма, єхидно зауважив Богдан.
Не смішно, відрізала Тетянка. Утім, як і всі твої жарти. Іноземні мови взяла. Раніше в мене з ними проблеми були, але тепер має вийти, якщо вже в усіх відьом здібності до мов. Ну, ще Тетянка зніяковіла, ще програмування.
А програмування навіщо? здивувалася Ірка.
Та розумієш У мене раптом ця справа рухатися почала. Я завжди нормально з компютером працювала, але так, як середній користувач. А тепер Тетянка розвела руками. Якщо до Інтернету лізумоментально все, що треба, знаходжу. Нам програму задали написатираніше я б із нею тиждень голову морочила. А тутсама в шоці була! пять хвилині готово! Я навіть не зрозуміла, як і чому в мене все вийшло, але в нашого препода з інформатики очі по пять копійок були!
Слава Богу, що ти хоч двійковим кодом більше не говориш, зітхнула Ірка.Я взагалі не розумію, як ти знову наважилася за компютер сісти. Після всього, що було.
А як би я не сіла? Це у вашій школі півтора компютера на тисячу чоловік, вас до них частіше, ніж раз на рік, не підпускають. А в нас уже вчора інформатика була. Чи я, по-твоєму, мала нашому інформатику розповісти, що я працювати боюся, бо мене ледь у мережу не затягло, коли я компютер у чаклунській пентаграмі розпитувала?
Так, звучить справді класно, погодилась Ірка.
Коротше, я пішла уроки робити, а потім сяду й усе гарно обміркую. Може, в Інтернеті полажу, пошукаю інформацію про перевертнів, адже тепер у мене це добре виходить. А ти, Ірко, сходи до підвалу. Треба переглянути усі записи твоєї покійної бабусі. Я в неї старовинні чаклунські книги бачилаа раптом щось знайдеш. А про класуху не переймайся. Зрештою, у мене мамалікар. Я попрошу, аби вона тобі довідку зробила.
Авжеж! Буде вона Ірці допомагати, аякже! засумнівався Богдан. Ти що, дорослих не знаєш? Вона скаже, що не хоче обманювати школу, що Ірка має ходити на заняття і ще різну таку фігню.
Це моя мама, і я знаю, як із нею домовитись, відрізала Тетянка, підвелася й попрямувала до дверей.
Богдане, і ти йди, раптом швидко сказала Ірка. У тебе теж уроки є
Та я ще посиджу, відповів Богдан. Я ж в елітних школах не вчуся, уроків у мене, як у всіх.
Ні, йди! Іди! Чуєш?! майже в істериці закричала Ірка.
Кольори перед її очима швидко зникали, змінюючись на чорно-білу картинку, ніс сповнився усім розмаїттям запахів, а напрочуд тонкий слух почав уловлювати навіть далекі голоси в сусідньому будинку.
Ну чому друзі стовбичать і так розгублено на неї дивляться?! Хай забираються, хай! Не треба їм іще раз бачити, як Ірка обертається на персонаж із фільму жахів. Опанувавши себе неймовірним зусиллям, вона майже спокійно сказала:
Мені треба вчитися, якщо я до школи не ходжу. А то відстану, потім таких оцінок нахапаюдо кінця року не виправиш. Завтра зустрінемось.
Добре, якщо ти так хочеш, Богдан повільно встав, кинув до рота недоїденого оладка, не поспішаючи витер забруднені смородиною руки об рушник Ірка чекала, стиснувши кулаки так міцно, що нігтіна щастя, поки що людськіаж упялися їй у долоні. Біля дверей Богдан зупинився й, озирнувшись до Ірки, невпевнено перепитав:А ти справді хочеш, щоб я пішов?
Та йди вже! смикнула його за рукав Тетянка. Можна подумати, наче ти такий скарб, що з тобою неможливо розлучитися. І крикнувши: «Бувай, Ірко, я до завтра обовязково щось зясую!», вона потягла хлопчака геть із будинку.
Своїм неймовірно гострим слухом Ірка дочула, як Тетянка вичитує хлопчака:
Ну чого ти там застряг? Хіба не бачиш, який у неї жахливий настрій. Людині виплакатися хочеться без свідків.
А який у неї ще може бути настрій за таких обставин? А ти їй, як це називається?.. О, подаєш марні надії! відбивався Богдан. От як ти змусиш свою матусю написати для Ірки довідку?
Про Ірчин жахливий настрій розкажу, відповіла Тетянка й, дивлячись на Богданову зацікавлену фізіономію, пояснила. В Ірки батьків немає. Скажу мамі, що Ірку в школі дівчата дражнили, що вона дуже засмутилася і що їй треба зовсім трішки часу, аби оговтатись. Думаєш, мама не поспівчуває?
Мама поспівчуває, а от Ірці не сподобається, засумнівався Богдан. Вона взагалі терпіти не може, коли про її батьків згадують.
А я їй не скажу, рішуче мовила Тетянка. Але по-моєму, Ірка робить казна-що. Мій батько завжди каже: якщо в тебе сталася якась неприємність, хвилюватися в жодному разі не слід. Треба просто глянути на цю неприємність з іншого бокуа раптом із неї якась користь вийде. То нехай Ірка за допомогою предків хоч довідку собі вибє, бо класуха влаштує їй веселе життя.
А дівчата її раніше й справді дражнили, сказав раптом Богдан. Доки я одну з них дуже розумну за школою не піймав. Ну й пояснив їй
Голоси стихли. Ірка сіла на ліжко. Вона дуже любила Тетянку, та й Богдана теж, але іноді їй хотілося Вона сама до пуття не знала, чого. Можливо, щоб вони не так багато про неї знали? У всякому разі, про її проблеми.
Ірка чудово розуміла, що Тетянка, звісно, хоче як краще, але насправді було б значно ліпше, якби вона навіть уявлення не мала про Ірчиних батьків. Хай би думала, що в Іркияк у всіхматінка й батько. І не потрібна їй жодна користь і довідки, фіг із ним, нехай Баба Катря влаштовує їй веселе життя!
Ірка тихо схлипнула. За вікном хитнулася гілка, і величезний триколірний котище спритно стрибнув на підвіконня, а потім насторожено зиркнув на дівча.
Повернувся! радісно закричала Ірка й хотіла була погладити кота, проте відразу з розпачем побачила, як її рука знову обертається на пазуристу лапу.
Кіт настовбурчив шерсть, засичав і дременув геть, миттю злетівши вгору по стовбуру яблуні. І вже звідти із острахом зиркнув на прочинене віконце кімнати, з якого долинало здавлене ридання впереміш із глухим тужливим виттям.
Розділ ЗПереінсталяція відьми
Маючи такі навантаження, ти мусиш суворо дотримуватись режиму, це я тобі як лікар кажу! Годі очі псувати, поклади книгу й негайно в ліжко! Канікули скінчилися. Завтра звичайний шкільний день, тобі треба виспатись!
Матуся почекала, доки Тетянка знехотя закрила книгу, зняла халат і залізла під ковдру. А потім нахилилася поцілувати свою розумненьку слухняну дівчинку, поправила ковдру й смикнула шнурочок настінного бра. Світло згасло.
На добраніч, двері за мамою зачинилися.
Слухняна дівчинка Тетянка зачекала, доки перестануть рипіти деревяні сходи: мама спустилися вниз, до вітальні. Тетянка витягла з-під подушки ліхтарик і, прихопивши зі стола книгу, з головою сховалася під ковдру. Спробувала прикинути, чи не помітно часом світла крізь щілину під дверимаадже мама може знову повернутися й перевірити. Проте цупка ковдра ставала на заваді світлу, й у кімнаті панувала суцільна пітьма. Спати хотілося неймовірно, але Тетянка знала, що довго боротися зі сном не доведеться. Кіно закінчиться, і мама з татком підуть спати, причому вирубляться майже вмить. Тоді можна робити, що хочеш, хоч вечірку з танцями влаштовуйне прокинуться. Перевірено, і не один раз.
Чекати довелося менше годинисхоже, батьки сьогодні дуже втомилися або ж кіно було нецікаве. Знову зарипіли сходи, грюкнули двері. Тетянка відклала книгу й вислизнула з кімнати. З-під дверей батьківської спальні не пробивався жоден промінчик світла. Отже, полягали, і навряд чи вони теж читають із ліхтариком під ковдрою.
Тетянка підійшла до замкнених дверей батькового кабінету. Заздалегідь скривилася, відкриваючи гострий кінчик шпильки. Як же їй набридло колоти пальці! Батьки зі своїми заборонами тільки гірше роблять! «Читати вночі в ліжку шкідливо!» А читати з ліхтариком під ковдрою що, корисно? Або ось із компютером: ну просила ж купити їй до кімнати компютер, так ні ж бо: «опромінення, перевтома, ночі в Інтернеті». А тепер доводиться батьків кабінет зламуватиадже в Інтернет усе одно залізти треба. Тетянка пустила краплинку крові в замок, увійшла й сіла перед компютером. А потім глибоко зітхнула, збираючись із духом.
Це Ірці з Богданом вона могла казочки розповідатимовляв, компютера не боїться. А насправді їй щоразу здавалося, що з-за невинної картинки сайта за нею уважно спостерігають безжалісні очі її цифрової копії, програми «Відьма Тетянка». І щойно справжня Тетянка почне ловити ґав, відразу жхап! назавжди затягне її до компютера, а сама стрибне на її місце.
І взагалі, навіть Ірці про свої страхи розповідати не можназасміє. А Богдан скаже, що Тетянку в компютер не затягнешзад у дисководі застрягне.
А між іншим, зараз для затягування дуже навіть підходящий момент. Ніч, ніхто не бачить. Тільки компютер зловісно виблискує хромованими обідками. Вичікує. От зараз як вистрибнуть з екрана дві кістляві руки
Але ніякі руки не вистрибнули, тільки в склі книжкової шафи відбилося світло увімкненого монітора. Тетянка ввела слова «перевертень» і «перевтілення» у віконце пошукової системи.
Цифри на екрані швидко змінювались: знайдено 20 документів, 50 100 200 Тетянка сумно зітхнула й почала вивчати перший текст. Після трьох годин безперервної роботи вона зрозуміла, що Інтернет явно переоцінюють. Опрацювала купу непотрібної інформації, а про жодну активацію перевертнів, заради якої треба їхати в якесь певне місце, навіть півслова немає. Усе-таки пошук за ключовими словамидоволі тупа штука. От би сказати: «Хочу дізнатись, як перевертні вчаться перевтілюватись», і щоб на екрані зявилися тільки потрібні тексти. Або нічого не зявилося, і тоді б Тетянка точно знала, що шукатисправа марна, що можна піти й завалитися спати. Але це просто мрія! Мрія, яка принаймні сьогодні не здійсниться, оскільки подібних запитань Інтернет не розуміє й треба терпляче копирсатися далі, доки лишаються хоча б якісь шанси. Тетянка замружила очі, намагаючись позбутися неприємної різі, і знову витріщилася на екран, думаючи, що зі списку документів вона вже переглянула й куди їй рухатись далі:
Де тут я? пробелькотіла вона, нишпорячи курсором по рядках.
Я тут, долинув із динаміка тихий дитячий голосок.
Тетянка різко здригнулася, рука над клавіатурою сіпнулась і палець мимохіть ударив по клавіші «Enter». Екран монітора засвітився напрочуд яскравим світлом, в якому розтанули сторінки інтернетівських сайтів. А в сяйві повільно зявилися сірі сталеві двері, схожі на двері суперсучасних сейфів із електронними замками. Над ними неоновим світлом спалахували різнокольорові лампочки, складаючись то в англійське «Enter», то в українське «Вхід». Двері почали відчинятися
Тетянка відчула, що її затягує туди наче потужним подувом вітру
Знову! Не хочу! закричала відьмочка, але двері вже прочинились навстіж: за ними був морок, непроглядність якого підкреслювали яскраві неонові лампочки над входом. Повітря зі свистом увірвалося досередини, тягнучи за собою й Тетянку. Дівчинку підняло над кріслом, вона намагалася опиратись, хотіла втриматись. Пальці судорожно зімкнулися на клавіатурі Але потік зробився просто нестримним, немовби там, за сталевими дверима, готувався чхнути гігантський ніс і тепер утягував у себе повітря. Напис «Вхід» налився яскраво-жовтим кольором. Тетянку кинуло на монітор Якоїсь миті в неї зблиснула надія: а раптом Богдан мав раціюі той самий товстий зад стане їй зараз у пригоді! Але надії були марні. Дівча закрутило, і легко втягло досередини. Останньою її думкою було: «І навіщо ми купували монітор на двадцять один дюйм, вистачило б і сімнадцяти!». І відьму поглинула темрява.
Вона висіла десь і водночас ніде. Поруч не було нічого, до чого можна було б доторкнутися, але й порожньо теж не було! Простір щільно сповнявся чимось. Таємничі течії струменіли повсюди й пронизували Тетянку. Повз неї, схожий на довгу блискучу стрічку, пролетів рядок цифр, залишаючи незрозумілі дані про висоту й швидкість. Потім пройшли моторошні записи про якісь хвороби. Немов «Запорожець» між вантажівками, дівча затисло поміж складним переплетінням ліній і напівпрозорим газетним аркушем. Блискучий напис кулею вдарив у скроню. Тетянка здригнулася Напис пройшов крізь неї, не завдавши їй жодної шкоди. Дівчинка встигла прочитати: «Найдешевший провайдер».
Та це ж банер! Звичайний рекламний банер! вигукнула Тетянка, придивляючись до напису, що полетів геть.
Перед очима прояснилося. Дівча побачило, що літає в безмежному просторі. Навколо нерухомо висіли, повільно ковзали, плавно кудись сунули або ж, навпаки, рухалися ривками розклади літаків, книги, газети, креслення, архіви установ, уривки телефонних розмов Біля ніг щось плюскотало, схоже водночас і на широке озеро, і на велетенський штабель зі щільно складених ящиків.
Тетянка ще навіть не встигла здивуватися, що можна водночас бути схожим на такі різні речі, як побачила, що до штабеля-озера течуть нові струмочки, й помітила одне слово«перевертні».
Що це? не вірячи власним очам, пробелькотіла відьмочка. Інформація? Моя інформація про перевертнів? Де ж це я Де я?!! закричала вона.