Крик стих, загубившись у безмежності простору. Тамуючи сльози, Тетянка прошепотіла:
Та де ж це я?
Я тут, тут! із легким нетерпінням відгукнувся вже знайомий дівочий голосок.
Тетянка знову здригнулася. Коли «щось» не відгукується на твій галасце, мабуть, не так уже й страшно. А коли відгукується «хтось»це значно страшніше.
Ти хто? переляканим шепотом запитала Тетянка.
Ти? здивувався голосок. Тиіз сумнівом повторив він, немовби смакуючи слово.
І потім рішуче вигукнув:Я Таня!
Це яТаня! пробелькотіла Тетянка, а голос луною підтвердив:
Я я я
Та ні ж бо, ти не розумієш! роззирнувшись навсібіч у пошуках власниці дитячого голоска, сказала Тетянка. Я питаю, хто ти? ЯТаня
ЯТаня, миттю погодився голос.
Теж Таня? Ох і йменнячко ж у мене! Куди не плюнь, у Тетянку влучиш, буркнуло дівча й раптом осіклося, заціпенівши від страшного здогаду.
Тонесенький промінь світла викотився в Тетянки з-під ніг і полинув уперед, а потім угору і немов указка тицьнув на постать дівчинки, що літала в безмежному просторі. Звичайна першокласниця: пишний бант, біленькі колготки, букетик троянд у руках.
Хвиля страху з головою накрила Тетянку. Вона згадала, де й коли бачила це маля! Шість років тому! У дзеркалі! А потімна фотографіях у сімейному альбомі!
Контур дівочої постаті здригнувся, поплив. І з марева зявилося однорічне маля в кумедній шапочці, його заступило одинадцятирічне дівча в купальнику, промайнула восьмирічна панночка в стильних джинсиках Істота нагорі неначе приміряла на себе кожен вік Тетянчиного життя, не в змозі бодай на якомусь зупинитися. Тетянка зрозуміла, що її страхи були не даремними.
«Відьма Тетянка»!
Я я! луною відгукнулась постать.
Тетянка тихо скрикнула, розвернулася й почала тікати, пробиваючи потоки цифр і зображень. Вона мчала, а слідом за нею линув манливий голосок дівчинки:
Таню!.. Таню
Тетянка продовжувала бігти. Вона бігла й бігла, але втоми не було. Відчуття рухутеж. Простір навколо залишався розпливчастим, невизначеним. І лише чорна цятка далеко попереду немовби стояла на місці. Тетянка побігла туди. Цятка наблизилася, виросла. Обернулася на риску, потім на стовпчик. Набрала обрисів людської постаті.
Тетянка спинилася. Поглядаючи на свій прототип порожніми й тьмяними, наче пластмасові ґудзики, очима, перед нею стояла «Відьма Тетянка». Програма повільно звела руки Виставила вперед долоні І судорожними ривками, неначе її підтягували на мотузці, рушила до Тетянки.
Злетівши в повітря кенгуровим стрибком, Тетянка розвернулась і нажахано кинулась назад і лише в останню мить змогла уникнути зіткнення зі своєю копією. Жадібно перебираючи пальцями, програма потяглася до Тетянки.
Гей, ти! Відчепися від мене! дівча кинулося вбік.
Я мене програма показала пальцем на себе. Я! потім на Тетянку. Я!і знову на себе. Інсталяція я Неповна я Таня я
Тетянка судорожно ковтнула слину:
Яя? Ти і є я? Миодне ціле?! І я тебе, тобто себе, до кінця не інсталювала? Ну звісно ж, адже Богдан тоді кабель перерубав пробелькотіла Тетянка.
Розпливчаста постать програми затремтіла й раптом розпалася, наче розкрите віяло, розшаровуючись на безліч копій. Монотонно пробубонівши: «Завершення я завершення», вони розійшлися півколом і рушили до Тетянки, наче загоничі на здобич.
Теж мені знайшла дурепу! крикнула Тетянка. Я тебе до кінця інсталюю, а ти менеТетянка аж захлинулася, бо її уява відмовлялася малювати всі жахи, які неодмінно мала зробити з нею її цифрова копія. Дівча знову кинулось тікати.
Чому тікаю я?.. залунали довкола голоси.
Постаті стояли довкруж пліч-о-пліч, оточивши втікачку кільцем. Однаковим, її власним, Тетянчиним рухом схиливши голову, вони зиркали на свій прототип. Роздивитися як слід вираз цих розпливчастих облич було неможливо, але Тетянці здалося, що «Відьма Тетянка» вагається.
Завершення і наполегливі руки, немов щупальця голодного восьминога, потяглися до дівчини.
Тетянка заметушилася в замкнутому колі, пірнаючи під долоні, що намагались її намацати:
Відчепися! Іди геть!
Я хочу прогнати я?
Та тебе проженеш, аякже! закричала Тетянка.
Пальці торкнулися її і, неначе павуки, чіпляючись за одяг, поповзли до обличчя. Тетянка спробувала від них відбитися, вирватись, але її торкалися нові й нові руки
Не чіпайте мене!!! заборсалася Тетянка в їхній хватці. Калейдоскоп її власних образів закружляв перед очима.
Я не скривджу я! синхронно заплямкавши губами, прошепотіли постаті.
Уже скривдила! схлипуючи від страху, вигукнула Тетянка. Хто мене в компютер затяг?! Відпусти, дурепо!
Пальці, що повзли по ній, миттю застигли.
Я боїться я, розгублено й немовби розчаровано мовила «Відьма Тетянка». Я не вірю я! І вже роздратовано:Ядурепа!
Несподівано її постаті, немов гармошка, знову злилися в одну.
Шлях перед Тетянкою був вільний. Руки, що її тримали, зникли.
Цифрова копія стояла до дівчинки спиною. Тетянка бачила тільки її потилицю із хвостиком світлого волоссявона сама носила таку зачіску два роки тому.
«Відьма Тетянка» озирнулася через плече й коротко скомандувала:
Escape.
Програма наказувала бігти, до того ж наказувала англійською. Бігти по-англійськи? Це як, тобто не попрощавшись?
Escape! знову крикнула «Відьма Тетянка». Для більшої переконливості програма змахнула долонею, неначе проганяла дівча геть.
І тут Тетянка відчула Уперше в цьому позбавленому чуттів світі вона відчула під руками щось матеріальнезвичний холод пластика. Дівча опустило очі. У руках вона тримала клавіатуру, ту саму клавіатуру батькового компютера, за яку намагалася вчепитись, коли її всмоктувало досередини монітора. Великий палець лежав якраз на клавіші «Escape».
Ти мене відпускаєш? точнісінько як програма, важко, із паузами, вичавила із себе Тетянка.
Я мене не озираючись, кивнула програма.
Тетянка позадкувала: крок, другий. Вона була майже впевнена, що це тільки злий жарт, що програма ось-ось кинеться за нею, вимагаючи завершення, Тетянка ще раз зиркнула на свою цифрову копію. І застигла.
Зараз «Відьмі Тетянці» було не більше пяти років. Вона сиділа навпочіпках, обхопивши коліна руками й схиливши на них голову. Так само в дитинстві сиділа й сама Тетянка, коли в неї траплялися найбільші й найжахливіші неприємності, як, скажімо, татків магнітофон, що його вона випадково скинула зі столу.
Я насилу поворухнувши губами, прошепотіла Тетянка. І раптом побачила, що плечі її маленької цифрової копії здригаються. Від плачу.
Не вагаючись жодної секунди, Тетянка швиргонула клавіатуру геть. Двома стрибками опинилася біля своєї програми. Нахилилась І соромязливо торкнулася маляти Те підвело зарюмсане личко. Маленька долонька перехопила Тетянчину руку. І перед дівчам постав темний вир
Вона вдруге відчула, як щось стороннє вривається в її свідомість, нещадно перетрушуючи всі її почуття, емоції, спогади й збираючи їх у себе, наче гриби в кошик. Запізно зрозумівши, що її обдурили, купили на жалощах, немов яку дурепу, Тетянка смикнулася та було вже надто пізно. Чорна вирва закрутилась навколо неї, поєднуючи в одну-єдину спіраль дівчинку з її цифровою копією. Увесь час змінюючись, перед очима промайнуло обличчя програми Свідомість попливла, зникаючи в коловерті.
Нарешті все це припинилось. Тетянка відчайдушно потрусила головою. Вона так само висіла в порожнечі, серед безперервного руху інформаційних потоків. А навпроти Навпроти було її власне обличчя! Таке саме, як зараз! І власниця цього обличчя міцно тримала Тетянку за рукиїї яскраві живі очі з тривогою позирали на неї.
Я знову насилу вичавила із себе Тетянка, розглядаючи свого двійника.
У погляді «Відьма Тетянки» промайнуло виразне полегшення. Вона випустила Тетянчині руки й несподівано сварливим тоном сказала:
Та ні ж бо! Цея! вона тицьнула себе пальцем у груди. А цети! Ну нарешті! Програма войовниче взяла руки в боки. Що ти зі мною зробила? У тебе совість є? Ти ж мене від себе як слід не відокремила! І випустила в мережу розумово відсталою калікою! Усі тридцять три задоволення неповної інсталяції: канали звязку нікуди не годяться, спілкуватися нормально не можу, інформація урізана, а по мережах наче шкутильгаюсамі сльози! Мене програмісти іващенківської корпорації ледь не прибили, сама не знаю, як звідти утекла! Тебе ледь виловити змогла, а ти ще й інсталяцію завершувати не хотіла, істеричко нещасна! Ти що, й справді гадала, що я з тобою місцями поміняюсь? Віддам тобі цілий величезний Інтернет, а сама застрягну в цій твоїй програмі «школа-будинок-школа»?
У мене ще й канікули бувають, образилась Тетянка.
Її цифрова копія зиркнула на неї, як на безнадійно хвору.
Сама така! враз почала відбиватися справжня Тетянка.Ти від мене лише кілька секунд назад повністю відокремилась! А то кричала «я», мовляв, це «я»!
Але ж відокремилась, примирливо сказала «Відьма Тетянка». Хоч ти й боягузка, але все одно спасибі тобі. Що інсталювала мене, і взагалі. Вона задоволено потягнулася. Ох, тепер я нарешті відірвуся! Програма роззирнулася навсібіч. Що тут у тебе? Ага, пригадую, ця інформація в нас спільна! Ірка не може стати нормальним перевертнем! Зараз розберемосяІ вона ластівкою пурхнула точнісінько в середину озера-штабеля документів про перевертнів.
Перебуваючи в легкому шоці від свого двійника, Тетянка поглядала, як відібрана інформація починає перетікати, здійматися й осідати, немов сніговий замет, усередині якого ворушиться ведмідь, котрий раптово прокинувся посеред зимової сплячки. Потім «замет» розпався на дві частини, а із середини, пирхаючи, наче після справжнього купання, вибралась «Відьма Тетянка».
Цілий вагон дурні, і нічого підходящого, поскаржилась вона.
Тетянка кивнула, погоджуючись.
Але дещо я все-таки знайшла! гордо сказала програма. Без мене ти б ніколи в житті не впоралась! В одному-єдиному тексті є одна-єдина фраза: «захотівши звіриного вигляду, увійшли вони в Протолчу й Гілею, щоб принести страшну жертву поганському ідолові».
А ці самі Протолча й Гілея, вони що, десь тут поруч? геть заплуталася Тетянка.
А я звідки знаю? знизала плечима її копія.Скажи спасибі, що хоч це знайшла. Ну то що, я піду? Вона невпевнено зиркнула на Тетянку. Хочу по мережах нормально полазити, бо я ще толком ніде й не була. То від програмістів із їхніми антивірусниками тікала, то тебе шукала.
Іди, так само невпевнено відповіла Тетянка.
Тепер, коли страх зник, їй чомусь до сліз було шкода розлучатися зі своєю копією. Немовби це була її найкраща подружка.
Озираючись через плече, програма почимчикувала геть. Але раптом круто розвернулася й гайнула назад до Тетянкитак само, як Тетянка нещодавно бігла до неї.
Ти до мене заходь! проторохтіла вона. Обовязково! Якщо інформація якась потрібна або просто по Інтернету разом повештаємся. Заразом і розкажеш Про Ірку і Про матусю з татком, копія опустила очі. Мені, звісно, тут більше подобається, але все-таки цікаво, як вони там! І вона знову подалася геть.
А як я до тебе зайду?! крикнула їй услід Тетянка.
Як звичайно, озирнувшись на бігу, мовила копія.
Тетянка дивилася, як постать «Відьми Тетянки» стає дедалі меншою й меншою і нарешті зникає в мереживах інформаційних потоків. Вона підібрала клавіатуру й натисла клавішу «Esc».
Дівча відчайдушно закліпало, намагаючись розігнати туман, що стояв перед очима. У вухах лунало тонке обурене пищання. За мить вона зрозуміла, що лежить фізіономією на клавіатурі, притулившись щокою до клавіші пробіл. Тетянка підвела голову й важко відштовхнулася від стола. Пищання стихло. За вікном починав поволі жевріти світанок. Дівча сиділо в глибокому кріслі в кабінеті свого батька, упявшись в екран компютера.
Нічого собі, пробелькотіла Тетянка.Мені це привиділося, чи як?
І миттю зрозуміла: «чи як»посеред таблиці програмних файлів гордо красувався новенький, щойно інстальований «WitchTetianka.exe».
Отже заходити, кивнула Тетянка.Зайду. Тільки не зараз.
Вона намірилася закрити підключення до Інтернету. Треба поспішати, мама ось-ось прокинеться.
Щодо «ідола поганського», то тут усе більш-менш зрозуміло. Так у церковних книжках називали давніх словянських богів, бубоніло дівча. А де ж його знайти, невже відразу в двох місцях, і в Протолчі й у Гілеї? І потрапити в них треба одночасно Як же таке може бути? Тетянка замислилась, зиркнула на годинника й прислухалась до тиші будинку. Гаразд, спробую. Там того ділана дві хвилини, може, хоч дізнаюся, що воно такеці Протолча й Гілея.
Вона заклацала мишкою, підключаючись до величезного словника «Фактмонстер». Відкрилося віконце, Тетянка набрала в ньому: «Протолча». І вже за мить перед нею була відповідь. Дівчинка прочитала, і її обличчя набрало дивного виразу. Вона швидко настукала на клавіатурі: «Гілея». На екрані спалахнули рядки пояснення.
Тетянка тихесенько хрокнула і знову тицьнулась фізіономією в клавіатуру, зайшовшись від нестримного реготу.
Ой, дурепа! бубоніла вона крізь сміх. Яка ж я дурепа!
На екрані світилися написи:
«Протолчадавньословянське поселення. Було розташоване на території сучасного міста Запоріжжя, на острові Хортиця».
«Гілея (у перекладі з давньогрецькоїЛісова країна). Місце побачень античного героя Геракла (у скіфівТаргітая) й богині Табіті, напівжінки-напівзмії, внаслідок чого народився Скіф, міфологічний пращур народу скіфів. Імовірне місцезнаходження Гілеїострів Хортиця».
Розділ 4Хазяїн персня атакує
Темрява за вікном світлішала, стаючи блакитнувато-сірою. Ірка позіхнула, втомлено потерла очі й безнадійно впялася в книжково-паперовий завал на столі. Якби вона так само наполегливо займалася звичайними уроками, то запросто могла б посісти перше місце в передачі «Найрозумніший». І користі б із цього було більше. У бабусиному зошиті із замовляннями й старих чаклунських книгах вона знайшла купу рецептівяк відьмі на короткий час обернутися на різні корисні й не дуже корисні предмети, а також на цілий зоопарк усіляких тварин. Але там не було жодного слова про те, що робити цій самій відьмі, якщо вона на додаток виявилася ще й перевертнем, нездатним упоратись із власними перевтіленнями. Та й узагалі про перевертнів ішлося дуже мало, більше було про вовків. Перевертні-птахи згадувалися мимохідь, навіть у казках інформації було більше.
Ірка взяла зі столу потріпану книжку, яку читала ще тоді, коли була маленькою. Тут бодай сказано, що в птахів зовсім інша методика перевтілення. Ніяких тобі стрибків через ніж, вони просто із усієї сили гепаються на землю.
Для земноводних і плазуючих перевертнів, тобто царівен-жаб і змій-дівиць, такий спосіб теж цілком згодиться. То, може, він і для собак підійде? Ірка із сумнівом глянула на деревяну підлогу. Цікаво, що, просто ось так гепнутися, і все? Усілякі там фіністиясні соколи, здається, в польоті, з розгонусхоже, щоб удар сильнішим виходив. То що, може, з шафи стрибнути?
Ірка зіщулилась. Боляче, мабуть, буде, і невідомо, чи подіє.
Про перевертнів-собак зовсім нічого нема, наче їх узагалі не існуєнавіть прикро! Щоправда, один надзвичайно крутий пес усе-таки знайшовся. По-перше, він мав крила й літав. По-друге, виявився ні мало ні багатодавньословянським богом, і не простим, місцевим, а зі Сходу. Там він теж був богом. Напрочуд гарний: сильний, із благородною мордою й геть заворожливими очима! І крила на собачому тілі виглядали чомусь на диво доречно.
Ірці крилатий пес Сімаргл страшенно сподобався. Схоже, покійна бабуся теж від нього фанатіла. На обкладинці зошита із замовляннями, у куточках сторінок Ірка знайшла безліч найрізноманітніших зображень Сімаргла. Мабуть, бабуся часто дивилася на нього й замислено малювала на полях кружечки. Ірка глянула уважніше. Кружечки були двох видів. Або неправильна вісімка з двох кілець, що накладаються одне на одне. Або щось схоже на бублик із виїденим шматочком, або на літеру «З», усередині якої був іще один, маленький, кружечок. Вісімка-бублик, вісімка-бублик.
Ірка знизала плечима: Бог із ними, із цими колами, і з богом Сімарглом так само. Усе одно користі від песика жодної. Саме через його божественність і надмірну крутизну. Адже він бог! Невідомо, чи набував він узагалі коли-небудь людської подоби, може, йому й у собачій було гарно й зручно. Та про нього взагалі майже нічого не відомо.
З усіх давньословянських богів цей гастролер зі Сходу був найзагадковішим. Ніякої конкретної інформації про те, чим він, власне, займався, не збереглося. А може, він який-небудь шпигун або терорист, тільки божественного рівня?
Ну, якщо й Тетянка нічого путнього не відкопала, то справи зовсім кепські. Так і буде Ірка до кінця своїх днів обертатися на страшну помісь собаки й людини. Ірка зиркнула на себе в дзеркало. Цікаво, Сімарглтеж помісь, а виглядає дуже навіть класно. А в Ірки щойно лапи або ікла зявляються, то від її вигляду навіть найсміливіші люди тремтіти починають, фільми жахів відпочивають!