Дівча підійшло до вікна. По камянистій стежці до будинку наближалася парочка ранкових перехожих. Високий гнучкий чоловяга в діловому костюмі з темним портфелем у руках ішов упевненим швидким кроком. Поруч із ним, раз по раз відстаючи, підстрибом бігла знайома тітонька із соцзабезу. Мабуть, бабця знову скаргу накатала, розбиратися прийшли.
Ірка поквапилася на подвіря.
Вранішній туман ще клубився над деревами саду. Задерши голову, Ірка дивилася, як по довгій яблуневій гілці повільно ступає кіт.
Котя-а-а! жалібно покликало дівча. Вельмишановний пане Коте!
Кіт зупинився й повагом глянув на Ірку, злегка повернувши голову назад. Боязко дивлячись на кота знизу вгору, дівчинка спробувала простягнути до нього руку Презирливо зиркнувши на свою господарку, кіт неквапом плигнув на наступну гілку, де вона вже не могла його дістати.
Простягнена рука застигла в повітрі. В Ірки ображено сіпнулися губи.
Ну й не треба! сказало дівча, ховаючи руки за спину. Доки я просто відьмою була, то вам подобалося, що я вас за вухами чухаю! А як особачуватись почала, ви зі мною й спілкуватися не хочете! А ще друг, називається! Націоналіст! Котячий шовініст! вона крутнулася на підборах і гордо попрямувала до хвіртки. З дерева тихо й трохи здивовано нявкнули їй услід, але відьма не стала озиратися.
Тітка із соцзабезу штовхнула незамкнену хвіртку й увійшла на подвіря. Вона із острахом роззирнулася навсібіч. Так дивляться, заходячи у хвіртку з написом «Обережно! Злий собака!», а раптом нападе? Ірці захотілось глянути в дзеркало й перевірити, чи не обросла вона знову собачою мордою або лапами, але їй удалося побороти це бажання. Вона чудово знала, що, а точніше кого, так насторожено вишукує тітка із соцзабезу. Бабцю.
І бабця миттю зявилася. Вискочила з кухні, немов зла Жучка з будки, і уривчасто гаркнула:
Шо прийшли?
Тітка завмерла біля хвіртки.
Чого вас принесло, я питаю?. Знов будеш казати, що я із саду та городу продаю і гроші з того маю? Тому мені доплату з государства за газ не положено, за світло не положено, і за воду теж? А от дзуськи тобі! бабця скрутила пальці в кістляву дулю. Ні, люди добрі, ви тільки подивіться, як грабують стару жінку! Вона звела руки, немовби її «добрі люди» сиділи на даху будинку. Он бабця яка багата з того городу, он у неї тепер скілько грошей! А ви бачили той город? Та з того городу не то шо торгувати, навіть дитину не прокормиш, стільки ця дитина жере!
Та не кричіть ви, чого ви весь час кричите? У бабусиному монолозі нарешті виникла малесенька пауза, і тітка із соцзабезу нарешті змогла вставити бодай слівце. Ми саме через дівчинку й прийшли! Вона швидко поглянула на Ірку й повернулась до чоловяги, котрий стояв за хвірткою. Ось тут до вас представник Комітету Тітка наморщила лоба, напружено згадуючи, якого ж саме комітету. Схоже, так і не згадавши, вона пробелькотіла:Комітету із захисту Хоче з Іркою побалакати.
Вона відійшла вбік, пропускаючи свого супутника до двору. Але чоловяга продовжував стовбичити біля хвіртки, не зробивши й кроку.
Якого іще захисту? войовниче зіщулилася бабця. Яринку від мене захищати, чи шо? Та чи є у вас совість, я ж її рідна бабуся
Та ви що! озвався чоловік, перш ніж бабця встигла набрати обертів.Як можна! Навпаки, наш Комітет усіляко прагне допомогти, ми розуміємо, як вам важко
То, може, з того й гроші якісь вийдуть? пожвавішала бабця.
Чоловік кивнув.
Бабусина фізіономія миттєво втратила войовничість, натомість набула страдницького виразу.
Ой, потрібна допомога, ой потрібна! Бо я вже стара жінка, та бідна, цілий день на городі порпаюсь, щоб ту дитину прокормити, а дитина ж росте, та ще й така неслухняна бабця на хвильку зупинилася й, обережно зиркнувши на чоловіка, уточнила:Чи ви тільки слухняним дітям допомогаєте?
Нічого не відповівши, чоловік непевно похитав головою і, як і раніше, стояв на місці. Бабця пильно дивилася на нього, очікуючи, коли ж він, нарешті, увійде у хвіртку. Чоловік не ворушився. Соцзабезівська тітка махнула рукою, натякаючи своєму супутникові, що непогано б було переступити поріг. Схоже, її натяки не мали жодних наслідків, оскільки чоловік так і продовжував тупцювати біля входу, нервово перекладаючи свій темний портфель із руки в руку. Замок портфеля яскраво зблискував у перших променях вранішнього сонця, а на пещеній руці миготів червоними сполохами перстень із великим, напевно дуже дорогим, каменем.
Чого він там застряг, штанами, чи що, зачепився? Повз Ірку промайнула сіра тінь. Стрибонувши прямо з яблуні, кіт приземлився на паркан. Пройшов до хвіртки й, витягнувши шию, упявся в прибульця круглими очиськами. Чоловік відсахнувся в бік від котячої морди Кіт ворухнув вусами, немов принюхуючись І раптом дико, злобливо засичав, скалячи ікла, і по-верблюжому вигнув спину.
Соцзабезівська тітка підскочила від переляку, бабця на ґанку теж здригнулася.
У стомлених Ірчиних мізках немов перемикач крутнули. Вона уважніше придивилася до дивного гостя і побачила! Те, що він перекидав з руки в руку, неначе гарячу картоплину, було зовсім не портфелем, а густим клубком пітьми, яку пронизували короткі вогненні зблиски. Під низько опущеними віями чоловіка вигравали лиховісні червоні сполохи, а всю постать огортала невидима для інших, але чітко помітна для Ірки тінь.
Дівчинка уявлення не мала, хто він такий, але добре розуміла, що прийшов він саме за нею, за Іркою! Зараз увірветься досередини Вона відступила на крок і відразу зупинилася. А дзуськи, не увірветься! До будинку відьми немає ходу тим, хто прийшов зі злом. Якщо, звісно, сама господарка здуру не запросить. Буде тупцювати біля хвіртки, гад! Ірка єхидно всміхнулася прибульцеві
Тьху ти, бісова звірина, налякав до смерті! бабця махнула на кота рушником і відразу ж приязно посміхнулась гостеві.Та що ж ви там стоїте! І, перш ніж Ірка встигла зрозуміти, що зараз станеться, бабця додала:Та заходьте ж до хати!
Чоловік теж привітно посміхнувся. Його довгі темні вії підскочили догори, і на Ірку впритул глянули холодні зміїні очі з вузькою щілиною вертикальних зіниць. Наче в жахливому сні, дівча побачило, як він піднімає ногу й переступає поріжок хвіртки. Чорний тупоносий черевик опустився на гравій доріжки, наче на горлянку смертельного ворога. Ірці здалося, що доріжка опирається цій давкій ході, намагається вислизнути й скинути із себе прибульця. Кіт на паркані несамовито нявкотав. Чоловік повернув голову І величезний невидимий кулак урізався котові в морду, знісши його геть із паркану.
От клятий котяра, ти ба, як стрибонув! незворушно похитала головою бабця. До кухні проходьте, дорогі гості, поговоримо! Самі побачите, як нам потрібна допомогаІ бабця повела за собою тітку із соцзабезу та її страшного супутника.
Нічого собі! сплеснула руками тітка. Скамянілим поглядом вона витріщилась туди, де на тлі сірої потрісканої штукатурки стіни, між кряжистим чудовиськом ще довоєнної плити й кривоногим столом височіла білосніжна громада розкішного двокамерного холодильника. Із баром та апаратом для льоду. Роззявлений рот і вирячені очі соцзабезівської тітки відбилися в дзеркальних дверцятах. А це ще що, мікрохвильовка? Це ж дуже дорого! Я собі такого дозволити не можу, а ви А все туди ж, допомогу хочуть!
Бабця войовниче випнула груди:
Ой, очі твої завидющі, шоб вони назавжди в тебе повилазили, прям як зараз! Це ж усе дитині! Гумовачи як там? гуманітарна допомога! Від добрих людей! Правда ж, Яринко?
Не зводячи насторожених очей із лиховісного гостя, Ірка кивнула. Можна й так сказати. Гуманітарна допомога від доброго бізнесмена Іващенка. В обмін на врятовані мільйони.
Понімають люди, шо дитині потрібна допомога! Правильно ж я кажу? бабця запобігливо зазирнула в обличчя чоловікові.
Не зводячи очей з Ірки, той посміхнувся:
Допомога їй, безумовно, потрібна. От тільки чи отримає вона її Він із сумнівом похитав головою і пройшов углиб кухні.
Старі дошки підлоги навіть не рипілигорлали! під його важкою ходою, немов так само гукали на допомогу.
Бабусю, навіщо ти його запросила?! нажахано прошепотіла Ірка.
Бабця здивовано витріщилась на онучку:
А шо ж, про гроші на вулиці домовлятися, шоб усі сусіди чули?
Які гроші! Ти що, не бачиш?! закричала Ірка, поглядаючи, як до яскраво освітленої сонцем кухні починає заповзати похмурий, важкий напівморок.
Бачу, шо ти якась дивна посліднє время! роздратовано пирхнула бабця. Ану заходь, із тобою, мабуть, теж поспілкуватися захочуть! підвищила вона голос.
Безумовно, чоловік повагом сів біля столу. Саме заради вашої онучки я й прийшов.
Бабця заштовхала дівча, котре щосили опиралося, до кухні. Ірка тільки тихесенько заскиглила від страху.
Чого ти там скиглиш? невдоволено буркнула бабця, з інтересом поглядаючи, як прибулець копирсається у своєму портфелі.
Завмерши від жаху, Ірка стежила, як він запускає руку досередини згустку темряви, і блискавки в ньому починають спалахувати частіше, розкидаючи довкола сліпучі іскри.
Лиховісний гість витяг товстий блокнот у зеленій шкіряній обкладинці. Розгорнув його й почав розпитувати, водячи ручкою по сторінках і періодично поглядаючи на Ірку:
Ірина Хортиця, чи не так?
Дівчинка, набурмосившись, мовчала, проте бабця швидко закивала:
Так, так.
Мати? уривчасто мовив чоловік.
Та донька моя, шльондра, хто ж і ще! закричала бабця. Поїхала, давно вже поїхала, і ні слуху від неї, ні духу, грошей не шле, і діла їй нема, що стара бабця тут одна і по хазяйству, і за дитиною
Батько дівчинці допомагає? спитав гість, чий голос став раптом украй обережним.
Так! схаменулася Ірка.Ще й як допомагає! Вона сама не розуміла, чому так відповіла, але страх, який миттю спотворив обличчя прибульця, підказував, що відповідь була правильною і, може, навітьрятівною. Буває в нас часто! От і зараз ось-ось має прийти! крикнула Ірка.
Але тієї ж миті вона отримала добрячого потиличника.
Та шо ти мелеш! розлютилася бабця. Не слухайте її! Обідно дитині, шо в усіх батьки як батьки, а в неї такі непутящі, от і вигадує казна-шо! Папаші її ми зроду-віку не бачили, ще до Яринчиного народження щез, як і не було його зовсім!
Гість запитально зиркнув на тітку із соцзабезу. Та, кинувши на Ірку співчутливий погляд, погоджуючись кивнула.
А прізвище дівчинці хто дав? уточнив чоловік. Якщо вона батька не знала?
Так інша ж бабуся, покійна Єлизавета Григорівна. Вона Яринку до себе забрала. Порядна була жінка, добра. Розуміла, шо я вже стара, не можу з дитиною возитись.
А чому вона померла? Хворіла? зацікавлено спитала соцзабезівська тітка.
Та не вічно ж їй жити! обурилась бабця. Вона ж аж на пятнадцять років за мене старша була!
Зрозуміло, задоволено кивнув гість і недбало кинув блокнот на стіл.
Пара випуклих очей закліпала на обкладинці. Сама обкладинка стала рельєфною, зявився вигин спинки, під білим пузом ожили перетинчасті лапи, а червоний язичок закладки ворухнувся й зник у пащеці. Товста зелена жаба зістрибнула зі столу й важко гепнулась на підлогу.
Яринко, подай блокнотик, бачиш, упав, солодким медвяним голосом мовила бабця.
Бачу, процідила Ірка, розглядаючи роззявлену пащеку гидкої тварини із дрібними гострими зубами. Важко відштовхнувшись лапами, жаба стрибнула вперед і всілася дівчинці на ногу. Гострі колючки жабячих зубів упялися в черевичок. Ірка спробувала скинути жабу, але та, міцно зімкнувши щелепи, почала заковтувати черевик, а заразом і ногу. Дівча чимдуж брикнуло ногою.
Черевичок злетів разом із жабою, що намертво в нього вчепилася. І з розгону заїхав прибульцеві в лоба. Щось глухо бахнуло, неначе вибухнула повітряна кулька.
Гість відсахнувся й ледь не впав зі стільця. Ірчин черевичок гепнувся на підлогу. На нього, зашурхотівши сторінками, упав блокнот у тріснутій зеленій обкладинці.
Ірино! гнівно закричала тітонька із соцзабезу.
Я ненавмисно, буркнула Ірка й потяглася за своїм взуттям.
Нічого-нічого, гість скривив губи в лиховісній посмішці удава Каа, який зустрівся з добре вгодованим бандерлогом, і впустив ручку. Немов заворожена, тітонька із соцзабезу дивилася, як, сухо стукнувшись пластмасовим корпусом об підлогу, блакитна ручка покотилась прямісінько до протягнутої руки дівчинки Уклякнувши на місці, Ірка стежила, як маленька блакитна змійка швидко повзе до неї, обмацуючи повітря рухливим язичком. Ось вона спинилася біля кінчиків її пальців і стала в бойову стійку
Світ довкола почав блякнути, втрачаючи кольори. Змійка стала просто сірою. Із неймовірною для людини швидкістю Ірка схопила свій черевичок. І щосили гепнула змію по голові. Під каблуком хруснуло.
Знову ненавмисно?! тітонька із соцзабезу підхопилася з місця, здивовано зиркаючи на розчавлені шматочки пластмаси.
Носком черевика Ірка змела геть безпомічне розпластане зміїне тільце. Від мертвої гадини віяло холодом і мерзотою. І таким самим запахом, тільки в сто, у двісті разів сильнішим, тягло від непроханого гостя. Ірка гидливо зморщила личко.
Навіть не вибачилась! обурено закричала співробітниця соцзабезу й усім корпусом розвернулася до чоловіка з Комітету. Я вас попереджала! Дівчинка з неблагополучної родини! Особливості виховання Вона кинула вїдливий погляд на бабцю. А ви наполягали!
Яринко, ану зараз же вибачся! злякалася бабця.
Я зовсім не образився, запевнив її гість. А ручки в мене ще є!
Він засунув руку в портфель і висипав на стіл цілу купу різнокольорових ручок. Заціпенівши від жаху й огиди, Ірка дивилась, як на гладенькій поверхні столу звивається різнобарвний клубок змій. Виблискуючи вологими лускатими тілами, вони підповзали до краю й шльопалися на підлогу, спускалися по ніжках столу й повзли далі, до Ірки, оточуючи її, замикаючи в кільце.
Ти ба, як ручечки розкотилися! заметушилась бабця. Яринко, та шо ж ти стоїш як нежива, зроби шось!
«А й справді, чого це я стою! подумала Ірка, побачивши, як чітко, по-воєнному, змійки вишиковуються довкола неї, як загрозливо тріпотять їхні язички, а кімната сповнюється тихим злісним шипінням. Ще кілька секунді її оточить щільна огорожа з готових до атаки змій. Треба щось робити!»
Ірка стрибнула. Випроставши руки зі скрюченими пальцями, вона вилетіла в останній, ще не замкнутий просвіт зміїного паркану. Прямо на груди гада, що сидів за столом. Стілець перекинувся. Прибулець та Ірка упали під стіл.
Та ти збожеволіла!!! пронизливо заверещала соцзабезівська тітка. Я викличу міліцію!!!
Ой, не треба міліцію! миттю відгукнулась нажахана бабця. То вона так грається, мала ще дитина!
Та що ви мелете! Ірино! Негайно відпусти представника Комітету! З неймовірною для її габаритів спритністю тітка пірнула під стіл і, схопивши Ірку за плече, розвернула до себе.
І відразу ж дикий, майже ультразвуковий крик вихопився з її грудей. На тендітних дівочих плечах, вишкіривши величезні ікла, красувалася голова здоровенного собаки.
Тітчин крик перетворився на хрипіння, очі вирячились, а пальці відразу ж ослабли
Сильним поштовхом скинувши Ірку із себе, прибулець підхопився на ноги. Вертикальні зіниці його очей налилися тьмяним червоним вогнем. Згусток темряви в його руках уже не нагадував портфель, він збільшувався, розкидаючи довкола себе довгі вюнкі щупальця. Вони миттю схопили тітку із соцзабезу й бабцю, загортаючи їх у кокони мороку, а потім раптово розчинилися, залишивши на підлозі два непритомних тіла.
Думки в Ірчиній голові метушилися, як пасажири на потопаючому «Титаніку». Урятувати бабцю, зупинити страшного прибульця Мерщій накласти на нього закляття! Ірка відкрила було рота Але з її горла вирвалося тільки жалюгідне скигління.
Лиховісний гість із задоволенням спостерігав, як смикається собача паща, марно намагаючись вичавити із себе бодай слово.
Його огидне свистяче дихання змушувало Ірчині вуха нервово дрижати. Тільки не втрачати голову! Утім, уже надто пізно, голову вона втратила, тепер хоча б не розгубити мізків! Вона судорожно намагалась зачепитися за людську свідомість, але із жахом відчувала, як її думки стають млявими і якимись пласкими. Проте мязи наливаються силою, напружуються, готові кинути тіло вперед, прямісінько на горлянку ворога! Р-розірвати, р-р-розірвати! За мить Ірка знову знялася в повітря.