Ось, сказав директор. Знайомтеся. Це Серьога. Він вас скрізь поводить, Іващенко озирнувся до свого супутника. Дітлахам треба як слід оглянути територію. Він осікся й одразу ж квапливо пояснив:Курєри мають добре знати компанію. Аби розуміти, куди папери відносити.
Тим часом Серьога недбало перекинув жуйку від щоки до щоки й зарозуміло прочавкав:
Я вам що, нянька Віка? він намагався говорити басом, але голос постійно зривався на тонкий фальцет. У мене й своя робота є!
Бачив я твою роботу: кульку по екрану ганяєш. Хоч би гру якусь крутішу обрав, дурню, відрізав Іващенко.Роби, що кажуть, або геть звідси. Додому, до матусі. Ви з ним не панькайтесь, з довірою звернувся він до Ірки, а буде заважатиженіть геть. Можете заходити, куди заманеться. Я вам зараз дам універсальний ключ, він усі двері в компанії відмикає.Директор поліз до сейфу й витяг звідти пластикову картку. З ним навіть зовнішній турнікет розблокувати можна. Щоправда, охорона все одно зупинить, вони там день і ніч чергують.
А навіщо нам ключ? Ми й без ключа Тетянка зарозуміло задерла голову, але Ірка відразу ж тицьнула її кулаком у спину, і подруга осіклася. Секунду подумала й, погоджуючись, кивнула:Правильно, нам потрібен ключ. Для конспірації, прошепотіла вона Ірці.
Та важко зітхнула. Не награлася ще Тетянка, будь-яке замовляннярадість, навіть на відкриття замків, яке доводиться на власній крові робити. Нічого, ось поколе собі пальці до живого мясаперестане від ключів відмовлятися. Ірка взяла пластиковий прямокутничок.
Усі двері відмикає? А у вашого компаньйона такий був? тихо спитала вона Іващенка.
Аякже. Один у нього, один у мене, а це третій, запасний.
Добре, годі тут базікати, процідив Серьога і, човгаючи розтоптаними літніми туфлями, посунув до дверей. Ходімо.
Друзі рушили за ним і пройшли в коридор, повз секретарку, що вся аж згорала від цікавості. Потім Ірка нерішуче спинилася. Юна відьма зовсім не уявляла, що робити далі. Вона категорично не вірила, що можна ось так от узяти й заробити шалену суму в півмільйона доларів. Але друзі твердо вирішили не відмовлятися від грошей, та й самій Ірці не хотілося відчувати себе матусиною донечкою, що все життя чекає, як гроші самі собою впадуть їй на голову. Вона роззирнулася навсібіч, розгублено прикидаючи, що тут, у цій корпорації, могло б допомогти їм у пошуках зниклих мільйонів.
Значить так, Серього почала вона.
Для кого Серьога, а для вас, дрібното, шановний Сергій Петрович, відрізав пацан.
Цікаво, ким шанований? миттю обурився Богдан.
Кого-кого, а тебе я вже точно навчу мене поважати. Гадаєте, якщо генеральний наказав, то я, дорослий дядько, дозволю різним там дітлахам собою командувати?! грізно прогарчав Серьога. Точніше спробував прогарчати, бо голос у нього знову зірвався й останню фразу він майже провищав. Як цуценя, якому наступили на лапу.
Тетянка захихотіла:
Тобі скільки років, дорослий дядьку? У десятому класі, мабуть? Або до одинадцятого перейшов?
Я студент! ображено схопився Серьога. Перший курс! І вже тихіше додав:Вступив цього року Тут у компютерному відділку підробляю, молодшим програмістом, між іншим! Навязалися на мою голову, то слухайтесь! Швиденько розбилися на пари
Усі троє? невинно поцікавилась Тетянка. Ірка відчула, що починає заводитись. Серьожині амбіції були зовсім недоречними й невчасними, а тут іще й Тетянка вирішила поприколюватись. До того ж, саме тоді, коли треба думати, як виконати замовлення Іващенка. Якщо вже вони за це взялися.
Серьога тим часом так розізлився, що аж щоки роздулися, обертаючи його на цілком сучасного, у джинсах і майці, сеньйора Помідора.
Розумувати вдома будеш, гаркнув він до Тетянки. Я сказав, пошикувалися! Він трохи подумав і додав:Потилиця до потилиці. Чого стала, шикуйся за ним! І він штурхнув Тетянку, змушуючи її стати за Богданом. А тобі що, особливе запрошення потрібне? звернувся він до Ірки. Марш на своє місце! А ключ сюди давай, це тобі не іграшка!
Ірчине обурення сягнуло межі. Усе пасувало одне до одного: обіцяні величезні гроші, які не стільки вабили, скільки лякали її, чаклунське розслідування, що до нього не зрозуміло, з якого боку підступитися, і від якого її друзі аж ніяк не хотіли відмовлятись. А тут іще бозна-звідки взявся цей першокласник, тобто першокурсник, та ще й командувати намагається! Набрид!
Саме цієї миті Серьога, розуміючи, що Ірка не поспішає віддавати йому універсальний ключ, простягнув руку, збираючись просто-напросто витягти пластиковий прямокутник у дівчиська з кишені.
Ірчині очі знову перестали розрізняти кольори, немовби в ній, як у телевізорі, відключився тумблер кольоровості й залишились тільки білий і чорний кольори. Проте весь навколишній світ набув незвичайної виразностіІрка бачила кожну найдрібнішу цяточку на стіні, кожну вибоїнку в підлозі. Тисячі нових, раніше ніколи не чутих звуків заполонили її слух, а рухи набули неймовірної швидкості. Їй здавалося, що Серьожина рука рухається невимовно повільно. Проте хвиля шаленого гніву охопила її майже миттєво, сповняючи рот клейкою гіркою слиною.
Ти що, здурів? Будеш у мене по кишенях лазити? гаркнула Ірка.
Обома руками вона з усієї сили штовхнула Серьогу до стінки. Відразу ж відскочила, побоюючись опору: він хоч і придуркуватий, але все-таки доволі великий. Ірка так і лишилася стояти, обома руками притиснувши невдаху-програміста до пластикової панелі коридору. Повільно поставивши передню лапу на горло людині, вона з цікавістю слухала, як та захрипіла. У Серьоги під кадиком зявилася доволі велика, дуже красива крапля, вона наливалася, немов ягода соком, і нарешті, зірвавшись, скотилася вниз, у ямочку ключиці, й розпливлася по футболці.
Кров якось немов не про себе, а про когось чужого, подумав Серьога й опустив очі вниз, де велика лапа, впиваючись пазурами, повільно занурювалася в людське горло. Між іншим, у його горло.
Обличчя Серьоги, яке в Ірчиному некольоровому світі й так виглядало блідим, зблідло ще дужче й набуло трупного відтінку. Очі були розплющені так широко, немовби хотіли вистрибнути з очниць, подалі від цього нестерпного видовища. Губи заплямкали. Серьога хотів закричати, але не міг. Не мав голосу.
Що могло його так налякати? Ірка зиркнула на свою рукуі отетеріла. Бо зрозумілащо! Відьма відчула, як під тонкою Серьожиною шкірою злякано тріпотить жилка. Та й сама тремтить, так само злякано. На мить у неї промайнула надія, що ці ось пазурі, зовсім не її рука, а чиясь чужа, чия завгодно, аби тільки не її! Але надія була марною. Кожен кіготь був прикрашений малюнком в японському стилі, зроблений гелевою ручкою.
Ти Пусти Пусти!!! голос нарешті повернувся до Серьоги, він відчайдушно загорлав і смикнувся, ледь не розпоровши собі горлянку об Ірчині кігті.
На щастя молодшого програміста, дівчинка встигла розтиснути пальці. Її наманікюрені кігті зблиснули в білуватому світлі коридорних ламп. Відьма сховала руки за спину
Тремтячи, Серьога відскочив геть, наштовхнувся на Богдана Хлопчак миттю штурхнув його на Тетянку.
Таки справді здурів! Ти чого стрибаєш?!! гаркнула Тетянка, коли очманілий від страху хлопець сліпо наткнувся на неї. І злякано змовкла.
Шия й підборіддя студента були немов у червоній хустці. Тонка ниточка крові сповзла на груди й ковзнула за комір сорочки
Я помираю! Я стікаю кровю! прохрипів Серьога, хапаючись руками за горло.
Не свисти! наказала Тетянка.
Владною рукою вона взяла Серьогу за підборіддя й підняла йому голову. При цьому старанно робила вигляд, що не чує, як Ірка гарячково белькоче замовляння, аби спинити кров.
Тетянка провела долонею по його шиї. Хлопець у нестямі заверещав. А отетеріла відьмочка побачила, як на Серьожиному горлі швидко зникають чотири рівні довгі подряпининеначе слід від удару лапи великого хижака.
Ну, чого ти репетуєш? старанно зберігаючи байдужо-презирливий тон, процідила Тетянка. Нічого немає!
Як це нічого немає?! Та вона мені ледве горло не розірвала! Це все вона! Вона зробила! У неї У неї пазурі! тремтячий Серьожин палець тицьнув на Ірку.
Що ти верзеш?! Тетянка рішуче обійшла переляканого програміста. Ну й де? долаючи Ірчин опір, вона взяла подругу за руку.
Прикусивши губу, Ірка насилу стрималася, аби не закричати. Зараз її подруга побачить, зараз
Де ті пазурі? Я тебе питаю, чокнутий! процідила Тетянка.
Ірка мимохіть зиркнула на свою руку. Жодних пазурів не було! Звичайні нігті, ось навіть на великому пальці лак уже трішки зліз. Знайомий гелевий малюнок. Ой, а лак-то синій! Вона знову бачила кольори. І божевільний калейдоскоп нових звуків стих, немовби в її голові щільно зачинилися двері, залишивши за собою незвичні шуми й шерехи.
Так, годі! То нас шикує, то корчить із себе ідіота! напалася Тетянка на Серьогу. Сам, мабуть, прищик роздер, коли голився!
Нічого я не роздер, відбивався Серьога. Я ще не голюся!
Тетянчина фізіономія стала єхидною.
То ти ще манюня? А як розкомандувався! Багато про себе думаєш! Роби, що тобі шеф наказав, а то миттю звідси вилетиш! Хочеш перевірити?
Але в неї справді були пазурі, жалібно мовив Серьога.
Усі дорослі понти крутого співробітника крутої компанії миттю з нього вивітрилися. Зараз він нагадував нажахану дитину й час від часу із острахом позирав на Ірчині руки.
Якщо вже пазурі, то пильнуй, аби я тебе не розірвала, відрізала ТетянкаІди давай!
Невпевнено, шкопиртаючи на рівному місці, Серьога рушив уздовж коридору. Друзі попрямували за ним.
Що це було? прошепотіла Тетянка, коли Ірка порівнялася з нею. Морок навела?
Ірка лише мовчки похитала головою. Її ще й досі трусило від пережитого жаху. Вона б і сама хотіла знати, що з нею сталося. І якщо це був морок, то як вона примудрилася замакітрити голову й самій собі?
Розділ 6Інсталяція відьми
Нові курєри. Наші нові курєри. Знайомляться з територією, старанно белькотів Серьога у відповідь на зацікавлені погляди співробітників.
Вони йшли довгими коридорами, підіймалися й спускалися нескінченними сходами, зазирали в просторі світлі офіси, набиті людьми, що або справді були неймовірно заклопотані, або ж тільки старанно робили вигляд. Ірку ні на мить не полишало відчуття, що, можливо, співробітники цієї компанії справді працюють, а от їхня власна компаніявона, Тетянка й Богданпросто марнують час. Ну чого вони тут тиняються? Хочуть знайти утікача-компаньйона під столом у компютерній залі? Або засікти його в черзі за пиріжками? Чоловяга, певно, давно вже на Кіпрі, а вони тут вештаються і створюють враження бурхливої діяльності.
До конференц-зали підемо? стомлено запитала Ірка, прочиняючи двері.
Друзі оглянули довгий стіл, ряди стільців уздовж стін. Конференц-зала була безнадійно порожня, заходити туди не було жодного сенсу.
Добре, ходімо далі, зітхнула відьмочка.
Усе, зловтішно повідомив Серьога. Він іще раз повернув, і перед друзями зявився вже знайомий їм просторий хол, пропускний пункт і завішана колекційною зброєю стіна. Ми обійшли увесь будинок, більше тут нема, на що дивитися! Ні, ну ще у дворі залишився вольєр із собаками
Ірка наморщила носика.
і котельня, закінчив Серьога. Котельню дивитися будете?
Будемо, мабуть, невпевнено відповіла Тетянка.
Вона намагалася себе підбадьорити, хоча добре розуміла, що подорож по офісах була зовсім безглуздою справою.
Почекає твоя котельня! буркнув Богдан, що з вогником ув очах розглядав зброю на стіні.Дай хоч хвилинку подивитися! І він рішуче рушив у бік колекції.
Агов, пацан, ти куди зібрався? вискочив зі своєї скляної будки схвильований охоронець.
Мені генеральний дозволив, кинув Богдан через плече. Можете подзвонити, перевірити.
Ну що за діла! Мальку паршивому дозволив, а мені обіцяв руки повідривати, щойно до чогось торкнуся! пробелькотів Серьога, заздрісно поглядаючи, як пальці Богдана повільними пестливими рухами торкаються то шабельного клинка, то пажної гарди.
Ух ти, турецький, із двома клинками! захоплено вигукнув хлопчисько і, не витримавши, зірвав із кріплень кинджал. З руків'я в різні боки стирчали два вигнутих леза.
Ану поклади! Він же гострий! Без пальців залишишся! закричав охоронець. Це тобі не іграшка, з ним треба вміти поводитись!
Уміти? перепитав Богдан, і на його губах зявилася замріяна посмішка.
Здвоєний кинджал у його пальцях розвернувся й закрутився так швидко, що його клинки злилися, обернувшись на блискучий смертоносний пропелер. Немовби сам по собі пропелер перелетів із правої руки до лівої, а потім знову до правої. Богдан різко викинув руку вперед, і кинджал застиг, грізно наїжачившись лезами.
Серьога лише здивовано присвиснув. А охоронець уважно глянув на Богдана і, заблокувавши турнікет, теж рушив до стіни.
А так можеш? він зірвав зі стіни довгий мисливський ніж, і важкий клинок запурхав у нього в руках, ковзаючи між пальцями, проходячи лезом уздовж запястка й впиваючись у долоню важким руківям.
Богдан лише посміхнувся. Його клинок злетів, закрутився й упав прямісінько в підставлену долоню, потім знову перелетів із руки в руку й хвацько закрутився навколо запястка
А це бачив? збуджено спитав охоронець, показуючи на дворучник. Нове надходження! Уявляєш, шеф десь у Карпатах знайшов, він ледь не в сільському сараї валявся! Такий меч! Мабуть, якомусь польському лицарю належав, як у фільмі про Богдана Хмельницького «Вогнем і мечем»! Там іще такий пан Потбийпятко був, то він дворучником три голови одним махом зносив. Цим мечем можна лицаря в повному обладунку від маківки до сідла розвалити!
Пальці Богдана благоговійно зімкнулися на руківї:
Мені такий навіть не підняти, прошепотів він.
Мені теж, буркнув Серьога, із заздрістю поглядаючи на Богдана, що прилип до меча.
А тобі й не треба! відрізав охоронець. Ти, навіть якщо й піднімеш, то сам собі ноги повідрубуєш на фіг! Тут потрібна людина, що на цьому тямить. Бачиш темні смуги вздовж клинка? Він знову переключився на Богдана. Це від проковування
Ну все, знайшли спільну мову. Тепер це надовго, Тетянка смикнула подругу за руку. Доки вони тут втішаються, ходімо зазирнем у компаньйонів кабінет. Без свідків.
Навіщо? знизала плечима Ірка. Усе одно жодних ідей.
У тебе жодних, а в менецілий вагон! Ну, принаймні одна точно є,і, злодійкувато озирнувшись на захоплених зброєю чоловіків, Тетянка прослизнула назад до коридору. Ірці нічого не залишалося, як піти за нею.
Тетянка зупинилася біля дверей із написом «Заступник генерального директора» й засунула універсальний ключ в щілину. Замок клацнув, і дівчатка обережно зайшли досередини, а потім завмерли, прислухаючись. Десь удалині їм почувся легкий шурхіт. Чи то миша пробігла (цікаво, у них у корпорації є миші?), чи то просто протяг. Усе стихло.
То що за ідея? спитала Ірка.
Вона в мене давно зявилася, але тільки зараз як слід проклюнулась, Тетянка взялася за голову, неначе та була величезним яйцем, а думкапташенямІ чого ми з тобою зациклились на цьому пошуку з дзеркалом, так, наче інших замовлянь нема? Пригадуєш, у зошиті твоєї бабусі написано, що про людину можна багато чого дізнатися, якщо розпитати річ, яка йому належала!
Ірка насупилась, намагаючись згадати. А й справді, таке замовляння було, але яка з нього користь? Адже їм гроші треба знайти, а не зясувати, якою людиною був компаньйон. І так зрозумілодуже підступний типчик!
Як же ти не розумієш! Речі знають дуже багато про людей! Не тільки про те, що вони роблять, але й про те, що вони замислили! Якщо вдало підібрати річ, таку, щоб людина нею часто користалася, можна легко дізнатися про її плани! Як пощаститьто ми зясуємо, де він збирався сховатися після крадіжки!
Тоді нам потрібен його капелюх, адже він найближче до голови! пробелькотіла Ірка. А голова в Тетянки все-таки варить, ця ідея цілком могла спрацювати!
Ірка зацікавлено роззирнулася навсібіч, думаючи, що б іще таке могло підійти для замовляння. На відміну від кабінету Іващенка, тут не було жодних антикварних штучок, усе взагалі було просто й порожньо.