Усе ще із острахом поглядаючи на подругу, Тетянка підійшла й прикипіла очима до клавіатури.
Кнопки, трішки пилюки почала коментувати відьмочка.
Ну як же ти не бачиш! урвала її Ірка.
Для неї клавіатура була схожа на багатошарове желе. Згори тоненький-тоненький, такий знайомий прошароксама Ірка, її безуспішна спроба за допомогою чаклунства розпитати компютер. Нижче був другий, такий самий тонкий і теж знайомий шар. Ірка точно знала, що він належить Серьозі. Молодший програміст напевне торкався начальникового компютера. А далігустий, немов кисіль, ішов основний прошарок. Сама не розуміючи чому, Ірка була абсолютно переконана, що це слід зниклого компаньйона. І цей слід був скрізь! Він, неначе скло, вкривав стіл, схожий на товсту подушку, лежав на кріслі, ховався по кутках кабінету, струменів уздовж підвіконня, тягнувся по стінах і зникав під дверима. Він був сильний і свіжий. Ірка закрутилася від збудження, слабко поскиглюючи й чомусь вводячи Тетянку й Богдана в повний ступор.
Компаньйон! Він тут, тут і там! Він тут скрізь був! І пішов за двері! уривчасто промовила Ірка.
Нічого не бачу! дивлячись на подругу широко розплющеними очима, пробелькотіла Тетянка.
І тут Ірка зрозуміла, що такий виразний слід вона теж не бачить. І не чує. Вона сприймає його якось інакше, хоча зовсім не може збагнути, як саме. Але це не має значення. Головне, що слід усе-таки є, а отже, по ньому можна йти.
Друзі, не знаю, як я це відчуваю, але наш компаньйон-утікач залишив за собою дуже чіткий слід. Треба подивитися, куди він тягнеться, а раптом хоч щось зрозуміємо, швидко пояснила Ірка й поспішила до дверей. Ну, чого поставали, ходімо швидше! крикнула вона на друзів, котрі трохи завагалися.
Ти що, і до коридору так вийдеш? із зніяковілим смішком спитала її Тетянка.
Ірка опустила голову, оцінюючи свій вигляд, а потім зазирнула сама собі через плече.
Я що, погано вдягнена? невдоволено поцікавилась вона. Так би й сказала відразу, коли з дому виходили!
Ти нормально вдягнена, переконливо відповіла Тетянка. Тільки от розумієш Ти на чотирьох ходиш.
Ірка ще раз уважно оглянула саму себе, почервоніла й швидко підхопилася на ноги.
Авжеж, звичайно Чого це я Якось так ніяково забелькотіла вона.
Стояти на двох ногах було незручно, втома й слабкість одразу ж нагадали про себе. Та й слід тягся внизу, біля самісінької підлоги, і, щоб відчути його, доводилося повсякчас нахилятися.
Намагаючись не озиратися на принишклих друзів, Ірка вибралася до коридору. На порозі кабінету слід компаньйона-утікача вже нагадував не желе, а купу сплутаних макаронів. Сплітаючись у густе мереживо, лінії сліду тяглися то з коридору в кабінет, то з кабінету в коридор, і їх було неймовірно багато. Ірка присіла навпочіпки й замислилася. Нарешті дівчинка збагнула: деякі з ліній були давніші, вони немов вицвіли й розмилися. А сліди, залишені пізніше, здавалися більш виразними. Ірка обрала серед них найчіткішу лініюсаме вона тяглася з кабінету до коридору. Під Тетянчиним схвильованим поглядом, насилу впоравшись із бажанням знову стати рачки, Ірка рушила слідом за лінією.
Трійця знову кружляла корпорацією. Слід звивався по коридорах, іноді взагалі зникав, але відразу ж поновлювався. Пригнувшись до підлоги, Ірка мчала за цим слідом, а друзі поспішали за нею. Співробітники компанії, які зустрічалися їм на шляху, проводжали нових курєрів здивованими поглядами.
Друзі знову вибігли до холу. Слід перетинав його наскрізь, пірнав під турнікет і ховався за ним. Ірку не цікавило те, що відбувається навколо, й вона помчала туди.
Дівчинко, туди не можна без пропуску! укотре закричав охоронець. Та що ж це за діти такі навязалися на мою голову!
Турнікет брязнув, ледь не відбивши Ірці носа. Не марнуючи час на пояснення, дівча вихопило з кишені універсальний ключ і на бігу провело ним по замку. Турнікет прочинився. Не відриваючись від сліду, Ірка попрямувала до заскленого виходу.
А вас не пущу! у розпачі кричав позаду охоронець. Тетянка щось йому відповідала, але він не припиняв репетувати. Куди тікаєте? Стирили щось? І подружку свою поверніть! Агов, ти, негайно назад, я твоїх спільників зловив!
Ми не злодії, не смійте нас звинувачувати! А ще зброєю цікавиться! обурено вигукнув Богдан.
Ірка розуміла, що бажано б було повернутися, але слід манив за собою, кликав, обіцяв здобич. Тобто розгадку, звісно. Нічого, зараз вона швиденько з ним розбереться й назад! Пригнувшись, аби не втратити сліду, Ірка помчала ще швидше.
Сті-і-ій! закричав охоронець.
Слід тягнувся крізь засклений вхід. Ірка раптом відчула, що там, прямісінько за прозорими дверима, на неї чекає хтось потрібний, важливий, знайомий. У тому, хто був за дверима, було щось напрочуд рідне. Вона щосили штурхнула стілець і вїхала головою в чийсь твердий, наче дошка, живіт. Ґудзик міліцейського мундира подряпав Ірці лоба. Чоловік глухо хекнув і міцно схопив Ірку за лікті. А потім підняв так, що її очі опинилися на рівні справді дуже знайомого обличчя.
Куди розігналася, сестричко? глухо буркнув міліцейський майор і посміхнувся своєю вовчою усмішкою. Гадаєш, Ментівський Вовкулака може проґавити такий чіткий слід? Я його зачув ще тоді, щойно мене генеральний найняв. А користь із того яка?
Розділ 8Про що говорять собаки
Позаду почулося тупотіння черевиків.
Добре, що ви її затримали, майоре! підлетів іззаду охоронець і схопив Ірку за плече.
Продовжуючи тримати дівча над землею, майор акуратно вийняв її плече з руки охоронця, обережно поставив Ірку на підлогу й навіть поправив на ній сорочку.
Не затримав, а притримав, аби дурниць не накоїла! повчально пояснив він охоронцю. Ти друзів її відпусти. Ментівський Вовкулака кивнув на Тетянку й Богдана, котрі застрягли за турнікетом. Хай сюди йдуть, мені з ними поговорити треба.
Без підписаного пропуску не можна, ще й досі упирався охоронець.
З міліцією скрізь можна, міліціясама по собі пропуск, авторитетно пояснив майор. Давай, давай, відчиняй.
А ви цих дітей точно знаєте? майже жалібно спитав охоронець, коли Тетянка й Богдан, гордо задерши носи, крокували повз нього.
Дівчаток ще й як знаю, погоджуючись кивнув майор, а от хлопчака вперше бачу, і було в його словах, а точніше в тоні, щось напрочуд образливе. Немовби старий перевертень одним махом відокремив себе й відьом від звичайнісінького хлопчиська, котрий випадково опинився в їхній незвичайній компанії.
Богдан ображено засопів. Але найцікавіше було те, що Тетянка теж образилася на майора.
Богданздухач! хоч і пошепки, щоб не почув охоронець, якого роздирала тривога й цікавість, палко сказала вона.
Ух ти! Ментівський Вовкулака зиркнув на Богдана з повагою. Воїн сновидінь? Наша людина! А ти який здухачмечоносець?
Н-не знаю, напевно мовив Богдан. А які бувають?
Це від людини залежить, знизав плечима перевертень. Я одного здухача знав, він у своєму денному житті дуже любив рибу ловити. То коли він з тіла виходив і на герць вирушав, тобто на діло, погань усіляку ганяти, він веслом орудував. Величезним таким веслищем
Продовжуючи розповідати, майор пройшов у скляні двері й тицьнув пальцем у землю.
Ось він, твій слід, зникає, сказав вовкулака Ірці.Тут наш підозрюваний сів у таксі й зник, розчинився. Він заздалегідь готував утечу, я хоч і неофіційно розслідування веду, а дещо зясував. Він замовив одразу три квитки, на різні рейси: до Відня, Тель-Авіва й Франкфурта. І жодним не скористався. Схоже, якось інакше драпонув, можливо, автомобілем.
Але кордон він ніде не перетинав. В усякому разі, за своїм паспортом, раптом неживим, якимось механічним голосом сказала Тетянка.
А ти звідки знаєш? вчепився в неї майор.
Тетянка піднесла тремтячі руки до голови:
У мене в памяті записано.
Невже компютер сказав? зойкнула Ірка.
Тетянка кивнула:
Доки ми замовляння читали, я весь час думала, яким же чином компаньйон утік і де він зараз може бути. Схоже, при обміні даними компютер автоматично відповів на запит і записав цю інформацію мені в память!
І що він іще записав? Ментівський Вовкулака не зовсім розумів, про що говорять юні відьми, але він був насамперед ментом, а вже потім перевертнем, і звик миттю отримувати інформацію, корисну для розслідування.
Не знаю, розгублено мовила Тетянка. У мене й це саме якось спливло, коли ви сказали, що компаньйон змився.
А ти ще зі мною поговори. Дивись, знову щось спливе, лагідно запропонував майор.
З якого це дива? з підозрою примружилася Тетянка.Ви своє розслідування вже провели й нічого не знайшли. Тепер Іващенко найняв нас, і ми вже якось самі розберемося.
Сучасні дітице таки щось! похитав головою майор. Ти їм життя рятуєш, і от така за це подяка! Та якби не я, ви б зараз у шлунках песиголовців розбиралися!
З острахом зиркнувши на Іркуа раптом у подруги станеться черговий напад шляхетностіТетянка пішла в зустрічну атаку:
Це сучасні доросліщось! Так і хочуть на дитячій праці заробити! А того разу ми вам віддячили. Хто вам цілу юрбу бандюків здав? Вас, здається, на підполковника подали?
Та вони з мене ледь шкуру не спустили, бандюки ваші! І моє подання на підполковника ще тільки до міністерства пішло, буркнув майор.
До Ірки раптом знову повернулася втома. Вона чомусь була впевнена, що знайдений нею слід одразу ж виведе її на втікача-компаньйона, і можна буде, нарешті, закінчити цю справу! А виявилося, що слід і без неї давно знайшли, і нікуди він не веде, і знову все треба починати спочатку, а їхньому чаклунському розслідуванню немає ні кінця, ні краю. А тут іще й майор зявився. Взагалі-то, варто було б із ним співпрацювати, а не конкуренцію тут влаштовувати, а тепер вовкулака точно на них образився. Але якщо Ірка зараз запропонує йому співробітництво, тоді образиться Тетянка. Знову скаже, що Іркаяк розпещене дитятко, не хоче сама про себе подбати. Як не крути, усе погано! Замкнуте коло.
А куди веде інший слід? спитала Ірка, намагаючись розрядити ситуацію.
Який іще інший? здивувався майор.
Ось цей! Ірка тицьнула на ще одну, немовби пунктирну, лінію, яка тяглася з порожнечі (схоже, тут зниклий компаньйон виліз із машини) і знову пірнала у двері корпорації. Який назад веде!
Назад? майор нахилився, роздув ніздрі, неначе збирався втягти в себе дрібний пил на бетонних плитах біля входу. Немає тут ніякого зворотного сліду!
Як же нема, а це що? Ірка теж нахилилася й чорно-білий світ раптом знову вибухнув розмаїттям кольорів, проте обриси навколишніх предметів утратили свою незвичайну чіткість. А сліди зникли, немовби їх і не було. І перший, чіткий, що вів геть від корпорації, і другий, пунктирний, котрий або був насправді, або ж привидівся втомленій Ірці.
Справді немає, погодилась відьма.Я на картах нашому втікачеві ще одну, вечірню дорогу викинула, то тепер вона мені скрізь і ввижається. Я взагалі не дуже розумію, як саме я сприймаю цей слід. Не очима, не вухами
Вовкулака з посмішкою глянув на Ірку.
Просто молода ще ти! Сама себе не знаєш. Нюхом ти його відчуваєш, сестричко, нюхом, а чим же ще!
Ірка розгублено торкнулася кінчиками пальців свого носаа нюх тут до чого? І раптом зрозуміла. Невже майор хоче сказати, що слід, за яким вона йшла весь цей час, сприймаючи його невідомо як, це був запах? Ні, але ж запахи зовсім не такі! Вони не бувають такими насиченими, майже відчутними, такими чіткими й окресленими, немовби ти їх бачиш! Запах, яка гидота! Вона що, з глузду зїхала, зовсім незнайомого дядька-втікача нюхати! Пахне він тут, розумієш, на цілий будинок! Пристойні люди дезодорантом користуються!
Усе, що відбувалося, Ірці категорично не подобалося. Слід було визнати, що тут, у стінах корпорації Іващенка, з нею почало відбуватися щось украй дивне. А в чому річу самій Ірці, чи в затіяному ними розслідуваннірозбиратися не хотілось. І шалених грошей теж не хотілося: ні раніше, ні зараз. Хотілося миттю потрапити додому, впасти на ліжко й задати хропака десь до десятої години ранку. Зрештою, треба ж їй хоч інколи висипатися, а то бабця зі своїм городом і ринком зовсім замучила за канікули, от і ввижаються різні дурниці. Їй-богу, швидше б уже хоч школа почалася, аби позбутися цих польових робіт.
Люди, а може, досить на сьогодні, га? удавано бадьорим тоном запропонувала Ірка.Ходімо додому, пізно вже, вона зиркнула на годинник і здивувалася. Виявилося, що вони й справді простирчали в компанії неймовірно довго. Уже було далеко пообідні.
Куди пішли, ми ж іще нічого не дізналися! пожвавішала Тетянка. І невідомо, чи потрапимо ми сюди завтра, чи ні!
А Ірка була просто впевненане потраплять. Якщо їй пощастить, вона тихо поставить на гальма все розслідування, що від самісінького початку здавалося їй дурним і безнадійним.
Але дещо ми вже зясували, ну хай зовсім трішечки, але ж зясували, а якщо ми ще трішечки позясовуємо Тетянка ледь не плакала. Схоже, вона відразу здогадалася, що Ірка має намір злиняти, і розуміла, що після цілого змарнованого дня втримати подругу їй не вдасться.
Зясували вони! Ну що вони таке зясували! Компютер розповів Тетянці, що компаньйон-утікач не перетинав кордону! Це за своїм паспортом, а за чужим? Невже Тетянка не розуміє: якщо компаньйон заздалегідь готувався до втечі, то хіба він не міг підготувати собі й фальшиві документи? Та все вона розуміє! І ось подруга перестала буркотіти й важко зітхнула, підкоряючись. Шалені тисячі доларів махали їм ручкою, але що поробиш? Із пошуками партнера-втікача найкраще мав упоратись майор-перевертеньале він і цього разу провалився. Із пошуками викрадених через компютер грошей мали розібратися хакериале й вони нічого не знайшли. То з якого дива їхня трійця, хай і наділена особливими талантами, вирішила, що зможе переплюнути професіоналів? Чари, звісно, сила, але такого ніколи не було й бути не могло. Ірка рішуче кивнула, погоджуючись із власними розсудливими думками.
Усе, ходімо, твердо сказала вона.Нічого ми більше не зясуємо, у них робочий день ось-ось закінчиться. От тільки ще з Володимиром Георгійовичем попрощаємось, а то некрасиво якось вийде.
От і в мене те саме з цією справою: копирсався, копирсався й обламався. Якусь хитру штуку вигадав чоловяга, просто так і не розберешся, замислено кивнув майор. Але ж хтось напевно щось бачив, хтось щось знає Але мовчать! Схоже, майору водночас було й прикро, що відьми не зуміли розкрити таємницю зниклого компаньйона, і радісно, що його не обійшли в улюбленій справі. Якщо Ментівський Вовкулака не може, то й ніхто не зможе. Ходімо, я вас до кабінету Іващенка через двір проведу, так коротше вийде.
Вони знов проминули турнікет й охоронцятой провів відвідувачів змученим поглядом, схоже, намагаючись збагнути, яких іще проблем слід чекати від цієї трійці, що взялася казна-звідки. Але замість того, аби прямувати довгими коридорами до кабінету генерального директора, майор вивів друзів до зовсім непримітних дверцят. Вони були в доглянутому круглому дворику. Посеред дворика тяглися грати вольєра. Близько десятка величезних, волохатих, розморених на спеці кавказьких вівчарок, безсило звісивши рожеві ганчірочки язиків, лежали на землі. Вони повільно звели важкі лобаті голови й ліниво глянули на компанію, що крокувала повз них.
У спину Ірці дмухнув легкий вітерець, миттю здувши й лінькуватість сторожових собак. Кавказці разом схопилися на лапи. Від їхньої добродушності не лишилося й сліду. Розлючені чортиська зі скаженим гарчанням усією своєю вагою кидалися на сітку вольєра. Сітка тремтіла й прогиналася. Тетянка злякано зойкнула.
Це вони мене відчули, перекрикуючи гарчання, що заполонило весь простір довкола, пояснив Ментівський Вовкулака. Він посміхнувся, демонструючи псам моторошний оскал, і спинився біля самісіньких ґрат, перебуваючи так близько й водночас у повній недосяжності для псів.
Розлючені кавказці почали битися об вольєр із подвійною силою.
Давайте, давайте, глузливо підбадьорив їх майор.Хоч лусніть від злості, от тільки ви все одно в клітці, а я на волі! Ух, морди кавказької національності! Він задер голову й видав тихе, але виразне виття, в якому вчувалось глузування, презирство й виклик вовка собакам.