Так відповіла я, боячись поворухнутися. Ще в нього смаглява шкіра, сипонули мурашки, темне волосся, рука погладила мене по голові, він високий і стрункий, невидимець ніжно поплескав мене по щоці і руки дуже красиві, вирішила якнайшвидше закінчити я, і чиїсь невидимі губи поцілували мене в скроню Я заплющила очі.
Прям бог! підколола Сашка і вмить похлинулася коктейлем.
Прокашлявшись і вволю насміявшись, ми вирішили більше не пити і вийшли надвір. Дивні невидимі дотики більше не повторювалися.
4
По правді, мені було лячно залишатися на самоті, але Саша закрутила черговий бурхливий роман, тож на неї вдома чекав новий «чоловік її мрії». Ми попрощалися біля бару і розійшлися, кожна у свій бік. І я не образилася, бо з часом навчилася ставити себе на місце подруг.
Коли я відчинила двері, то одразу відчула чиюсь присутність у квартирі й умить протверезіла. Першою моєю думкою було швидко зачинити двері, піти до сусідів і викликати поліцію, чи, на край, вибігти надвір і викликати поліцію. Але я обережно відчинила двері, намацала вмикач і клацнула світло. У передпокої нікого не було. Не роздягаючись й озброївшись ложкою для взуття, а вона в мене дебела, я сміливо відчинила двері в кімнату. Нікого. «Кухня», промайнуло в голові і, для чогось ухопивши подушку, увірвалася туди. Взагалі моїй сміливості, точніше, моїй нерозсудливості, мабуть, немає меж. Або ж іще не вивітрився алкоголь. Хоча я належу до тих людей, які обурюються, коли герої фільмів жахів спускаються у темний підвал або перевіряють шафи.
Сед стояв спиною до мене біля відкритого холодильника і тримав у руці склянку. Не повертаючись і акуратно закривши холодильник, він запитав:
А подушка навіщо?
Я не знайшла, що відповісти. Я взагалі оніміла від того, що відбувається.
У тебе в холодильнику миша повісилася, Сед нарешті розвернувся до мене. «Який же він красивий», подумала я тоді, забувши про здивування.
Не встигла зїздити в супермаркет. А як ти сюди потрапив?
Через вікно.
Жартуєш?!
Якщо я скажу правду, ти однак мені не повіриш, відповів Сед і всміхнувся.
Я спробую, до того ж у мене назбиралася ще купа запитань.
На жаль, у нас немає часу на на дрібниці, він підійшов і обійняв мене. Але це не назавжди, скоро у нас буде вічність
«Стопудово вампір, думала я, поки Сед розстібав мої джинси, цілував у шию, ну і»
5
Вранці я прокинулася щаслива, щоправда, сама, але мене це зовсім не засмутило, бо поруч на подушці я знайшла записку:
«Буду як завжди! Цілую в ніс. Сед» Особливо мені сподобалося «як завжди».
6
Упродовж місяця Сед щовечора просто зявлявся у моїй квартирі. Він ніколи не дзвонив у двері, а дивовижним чином опинявся саме в тому місці квартири, в якому мене на ту мить не було. Зазвичай це відбувалося десь опівночі. І я ніяк не могла простежити його раптову появу. При цьому він і разу не подзвонив мені й не написав жодної есемески. І я, певна річ, теж йому не писала і не дзвонила. Я взагалі вдавала, що так і треба, попри те, що вся ця ситуація була, мяко кажучи, трохи дивна. Але чи то я була під гіпнозом, чи то в мене просто немає інших версій. Так я трималася пару тижнів, але якось, після неймовірного сексу, не витримала і влаштувала Седу стандартний жіночий допит.
Чому ти приходиш так пізно? Не дзвониш?
Я працюю.
Це зрозуміло. Ким?
Поки не можу сказати, але обовязково розповім.
Тебе немає у жодній із соцмереж, на мою думку, в наш час це дуже дивно.
Бути дивним у наш час уже нормально, віджартовувався Сед.
Ти мене просто використовуєш, тільки я не розумію, навіщо всі ці фокуси, не вгавала я.
В якомусь сенсі, так, ми всі використовуємо одне одного Здається, я десь це вже чув.
Не зїжджай Ти одружений?
Ні, не вгадала!
Вампір?
Чому ти так вирішила?
Що за манера відповідати запитанням на запитання?
Ні, не вампір, але я знав одного цікава людина, між іншим.
Заспокоїв Ти іншопланетянин?
Ні.
Шпигун?
Ні.
Чарівник?
Ні, не чарівник Може, поспимо, га?
Не хочу, може, ти диявол?
Боронь боже! А чому не ангел?
Тому що ти не ангел! Я ж помру від цікавості!
Все може бути! Жартую! Невдовзі ти про все дізнаєшся. Ходи до мене, я тебе поцілую, й будемо спати.
Ти мене присипляєш поцілунками? Це щось новеньке
Я тебе обожнюю, спи
7
Машуню! Ти куди зникла? Не дзвониш зовсім! Саша вдавала, що ображається.
Ось, дзвоню. Що в тебе нового?
Та так, нічого А ти як? На роботу повернулася?
Не зовсім, удома працюю, збрехала я. Насправді я не знала, чим хочу займатися. Просто сиділа вдома й малювала. На старій роботі мене запевнили в тому, що завжди раді мене бачити у своєму колективі. Це було дуже любязно з їхнього боку, щоправда, там я теж збрехала, що в Польщі мені не сподобався колектив, тому й повернулася. Але Саші я чомусь не хотіла цього говорити, і про Седа також. Я просто не знала, як їй усе пояснити, бо й сама до пуття нічого не розуміла. Ми ще потеревенили трохи і зрештою домовилися про зустріч, коли випаде така нагода. Я й уявити собі не могла, як швидко це станеться.
8
Цієї ночі Сед не зявився. Сказати, що я засмутилася, не сказати нічого. Я розуміла, що провела місяць у дуже-дуже-дуже дивних стосунках з людиною, про яку так нічого і не довідалася. Ми багато говорили про все, але тільки не про нього. Єдине, що я зрозуміла, що він на науковому рівні був повязаний з історією, бо памятав дуже багато дат і подій, і у найдрібніших подробицях міг розповісти про будь-що. Ось і все, що я знала. «Що взагалі я собі думала весь цей час?» картала я себе, але було вже пізно ситуація вийшла з-під контролю, бо я була закохана і мене кинули. Першу годину я ще якось трималася. Тобто весь час дивилася на годинник і хапалася за телефон, перевіряючи, працює він чи ні, хоча Сед жодного разу мені не телефонував. Сама писати або дзвонити я не хотіла гордість не дозволяла. А щоб руки не зачесалися таки подзвонити видалила його номер телефону.
Затим зі мною сталася істерика, після якої я годину відходила у ванній, прислухаючись до кожного шереху. За цей час я скурила майже пачку сигарет, видудлила літри чаю і намалювала в своїй уяві стільки жахливущих версій, що мене почало трусити, тож довелося пити заспокійливе. Сед так і не зявився. Про видалений з телефона номер я шкодувала до пятої ранку і заснула на дивані. Загалом я поводилася за всіма канонами подібних ситуацій, ретельно прописаних у безглуздих фейсбучних статтях.
А вранці, знову гортаючи стрічку фейсбуку, я прочитала новину про страшну авіакатастрофу, в якій загинуло багато людей. Не найкращий початок дня До того ж мені так ніхто і не написав.
Трохи оговтавшись, я зрозуміла, що вдома не залишуся, тож узяла свій ноут і подалася до найближчого кафе. Тупо сидіти з телефоном було б зовсім сумно. І головне щоб хоч якось триматися, я повинна була була вийти в люди. Одягнувши джинси, светр, черевики, дублянку і загорнувшись шарфом по самі вуха, я виповзла надвір. Там несамовито світило сонце, пощипував легкий морозець, а небо забарвилося у неймовірну блакить. Довелося повернутися по сонцезахисні окуляри. У них небо набуло кольору очей мого колишнього коханого. По дорозі я подзвонила Саші і запросила її разом пообідати.
Щось сталося?
А ти як гадаєш?
У кафе я замовила каву і поставила перед собою ноут. О першій годині дня прийшла Сашка і залишилася зі мною до вечора. Я все їй розповіла. Мені було боляче на неї дивитися. Вона не знала: вірити мені чи шукати кваліфікованого фахівця в галузі психіатрії. І коли я закінчила, Саша сказала таке:
Гаразд, поживемо побачимо. Якщо це галюцинація, Машо, ти тільки не ображайся, я кивнула, мовляв, без образ, це добре, що вона зникла. Якщо ж це правда, то, судячи з усього, твій коханий доволі специфічний і, здається мені, досить небезпечний. Тож добре, що він зник Як, наприклад, він пояснив, чому залишив тебе в лісі?
Сказав, що я втратила свідомість і він викликав знайомого, який на автівці доправив мене до лікарні. Зясувалося, що дорога там неподалік.
А куди подівся сам?
Його терміново викликали по роботі, тихо відповіла я, усвідомлюючи, як тупо це звучить Так само тупо, як всі пояснення непоясненним чоловічим учинкам. Саша докірливо глянула на мене.
Так ми просиділи до пів на дванадцяту. За цей час я встигла побувати в різних станах, а прийшовши додому, сподівалася побачити Седа, який, утім, так і не зявився. Ба більше: не зявився він і в наступні тижні й місяці.
Із початком літа я трохи заспокоїлася, повернулася на роботу і навіть уже не так часто згадувала свої пригоди. Звісно, я вела внутрішні діалоги, але вони ставали дедалі коротшими, бо час таки лікує. Декілька разів мені снилися дивні сни, але згадати вранці про що вони, я не могла. Якісь люди, кімнати, сходи і діти-близнюки, дуже схожі на нас із Седом. Що, згідно з тлумаченням сонника, не на добро, ба навіть на смерть
По телевізору й інтернету чи не щодня повідомляли про нові катастрофи, повені й урагани, і якось мені навіть спало на думку, чи не стосується це якимсь чином Седа.
9
Ближче до середини літа ми з Сашею запланували летіти до Греції на острови. Там на нас чекали друзі і яхта. На щастя, після всіх пригод мою соціофобію неначе рукою зняло, я мала ненаситну потребу у спілкуванні і враженнях. Аби лиш не думати про Седа і не збожеволіти.
За тиждень до поїздки ми як навіжені шопилися, і я збагатилася на два відвертих купальники, дорогі окуляри, величезну пляжну сумку, купу кремів і нову електронну книгу.
Ти все взяла? питала мене по телефону в день відїзду Саша.
ВСЕ! відповідала я і знову починала перевіряти валізу.
Збори тривали третю годину, а я ніяк не могла зібрати докупи власний мозок. Чомусь мені здавалося, що на яхту я не потраплю. Відігнавши геть неприємні думки, я вирішила випити кави й викликати таксі.
Чи не забагато ти пєш кави, Машо? почула я за спиною знайомий голос і повільно обернулася, навіть не здригнувшись. Мені здалося, що моє серце почало стукати повільніше.
Сед, наче й не було нічого, стояв у дверях і усміхався своєю чарівною білосніжною усмішкою
Щось ти рано сьогодні, на мою думку, цілком спокійно відповіла я.
Ой-ой-ой! Які ми злі, весело відгукнувся Сед і, розкривши обійми, попрямував до мене. Ох і скучив же ж я!
Ухилившись від його обіймів, я єхидно запитала:
І де ж ти нудьгував пять місяців?
Рахувала? посміхнувся Сед, але, побачивши мій вираз обличчя, опустив руки і раптом посерйознішав. Вибач, багато працював
Господи, як я це ненавиджу! Так багато, що не міг навіть мені про це повідомити? я відчула, як заводжуся. А ти не подумав про те, що я хвилююся? Що я казна-що можу подумати? Ти навіть не уявляєш собі, що мені лізло в голову. Якогось дня я взагалі вирішила, що ти був в одному з літаків, що регулярно падали!
Якби ти знала, яка в мене робота, ти б здивувалася, наскільки була близька до відповіді! Сед усе ще стояв біля вікна. На якусь мить я відчула, що зараз дізнаюся про щось дуже важливе, такий у нього був вираз обличчя. Ти дуже дорога мені, Машо, але ти багато чого не знаєш
Чого я не знаю? нетерпляче перебила я. Може, ти нарешті поясниш мені?
Річ у тім, Сед відійшов від вікна і важко опустився на стілець, від його тону в мене похололо у шлунку, я не хотів тобі казати, хотів, щоб все було інакше, але, мабуть, не судилося Я
«Все-таки одружений», враз здогадалась я. Сед якось приречено поглянув на мене. Я мовчки чекала.
Ну, як що коротко зовсім коротко я Смерть
Що? я не була готова до такої відповіді. У мене підкосилися ноги, і я присіла. Добре, що просто позаду мене стояв стілець. У сенсі? Як «смерть»?
У прямому сенсі, Сед різко підвівся і став ходити по кухні, я заціпеніла. Так, я Смерть Що тут незрозумілого? Така в мене робота! Або покликання! Чого мовчиш? Усе? Вже не хвилюєшся?
Ну, як тобі сказати моя рука потягнулася до телефона: напишу Саші, щоб викликала бригаду «психів»
Сед зупинився і, співчутливо поглянувши на мене, зітхнув:
Ти не збожеволіла, я все тобі поясню, тобі просто потрібен час, щоб зрозуміти
Я слухняно відклала телефон.
І давно це з тобою? я не знала, що ще запитати, просто сиділа і намагалася повірити почутому.
Давно. Колись я був людиною. Сед налив кави в чашку, задумливо перемішав цукор і трохи відпив. Потім поставив її на стіл і сумно прокоментував: Смачно Отож, не зовсім звичайною, за вашими мірками, але все-таки людиною. Потім мені запропонували цю роботу. Я не міг відмовитися, хоча, напевно, міг би, але не захотів. Це було цікаво і важливо
Він говорив, говорив, а я мовчки дивилася у вікно і думала, що нічого в цьому житті не відбувається просто так. Ось зустріла людину, закохалася з першого погляду, потім з другого ще раз закохалася, тільки подумала ось він МІЙ, а він а він Смерть! Найстрашніше слово у моєму житті. Я згадала батьків, точніше, їхні фотографії, бо взагалі не памятаю ні тата, ні мами Мені було три роки, коли Сед-Смерть забрав їх у мене. Батько режисер-початківець, мама молода актриса, красива пара. Вони знімали свій перший фільм про гірських рятувальників і загинули під лавиною, всією знімальною групою
Думаєш про батьків? Сед вирвав мене з туману спогадів.
А ти ще й думки читаєш? саркастично промовила я.
Можна й так сказати, Сед був серйозний, я живу дуже давно, тож добре знаюся на людській психології. Тому повір мені, я просто знаю, що ти подумала саме про це.
Він говорив таким тоном, неначе шпетив мене. Це було смішно.
З тобою страшно мати справу. У всіх сенсах, я невпевнено усміхнулася. Сед усміхнувся у відповідь, і я подумала, що в нього надійна усмішка.
Я бачив мільярди людей, різних! Однак є те, що вас обєднує це народження і смерть. Ви народжуєтеся і помираєте, такий закон Трьох Світів. Із цими словами він підійшов до мене, підняв зі стільця і, сівши на нього, посадив до себе на коліна. Я не пручалася і, зізнаюся, мені не було страшно, мені було добре. Від нього пахло свіжістю і спокоєм достоту, як в моїй уяві пахли спогади про батьків Пропоную ось що: я поступово вводитиму тебе в курс справи, а ти більше не сприйматимеш усе так трагічно. Повір у людській смерті є лише одна проблема ваше незнання, і це теж закон, не я його вигадав. Він жорстокий, але я не можу його порушувати.
То чому розповідаєш про це мені?
Добре запитання, але я волію повернутися до нього згодом.
Ок, розповідай далі.
Сед розповів мені про свою сімю. Його батьки теж загинули, потім, без особливих подробиць, про дівчину на імя Малі, яку він втратив під час страшного катаклізму, який практично знищив світ, в якому виріс Сед.
А в чому, власне, полягає твоя робота? дивно, цинічно, але мені дійсно було цікаво
Ну як би це сказати Я, так би мовити, програміст. Це пульт, із цими словами Сед дістав мобільний телефон, ось, поглянь.
Ти керуєш світом по телефону? вжахнулась я.
Це просто один із засобів, неначе виправдовувався Сед, натискаючи на екран.
І враз переді мною просто у повітрі виникла невелика куля. Там були якісь цифри, літери, значки, картинки. Все це перепліталося між собою різнокольоровими сяючими нитками і скидалося на капілярну систему якогось складного глибоководного організму. Причому все це не виглядало зловісно чи гнітюче. «От би мої на роботі побачили, таке не намалюєш!» вражено подумала я. Чого-чого, а цього я не очікувала, і мені відразу стало якось легше, тому що першої миті після слів щодо Седової «професії», я уявила, як він стоїть із косою біля ліжка помираючого А тут знову все як у кіно, лише спецефекти крутіші.
Що це? запитала я, вже знаючи відповідь.
Це твоє життя, Машо.
І відразу в кульці почалося щось дивне якісь чарівні рухи Я мовчала Це ж скільки таких кульок у цьому телефоні? Сед продовжував: Це Система, сам її придумав
У повітрі зявилися інші кульки, їхня кількість збільшувалася, аж поки кухня не заповнилася ними до стелі.
Система Трьох Світів. Усі світи просякнуті енергією так званого Шляху. Зараз ми у твоєму світі Другому. Є Третій Світ Душ, і, звичайно, Перший мій, Світ Перших людей. Ми не хворіємо й не помираємо, але не можемо мати дітей.