По цих словах я напружилася, але промовчала. Сама я ще не визначилася, чи хочу дітей.
Нас небагато. Ми всі працюємо на Систему, в ній же і перебуваємо, але ми також знаємо, як вона влаштована, тому залежимо від неї лише в одному. Сед на мить замислився, мабуть, не знаючи, як мені пояснити зрозуміліше такий у мене був вираз обличчя. Наш світ побудований на знанні та наших здібностях. У вашому ж усе ґрунтується на плані народжуваності, нескінченності варіантів, силі бажання, невипадкових збігах і випадковості кінця Ніхто не знає, коли і як будь-хто перейде до Третього світу, навіть я.
Тобто? Ти ж повинен знати саме це.
Та саме цього я й не знаю, знає лише Система. Я контролюю народжуваність, я придумав смерть, коли стали зрозумілі правила, але вона непередбачувана. Я проводжаю з одного світу в інший, але дат не призначаю. Я не маю права втручатися, тільки у крайньому разі. Говорячи це, він пильно на мене поглянув, ніби хотів упевнитися, що я саме той випадок. Бувають збої, а нещодавно вона зовсім сказилася
Ти маєш на увазі всі ці катастрофи? я починала щось розуміти.
Так, Сед показав на кульку, ось глянь, це твої дані. Від народження і до на мить Сед знітився. Я збираюся забрати тебе, Машо, до свого світу. Такого ніколи не було, я дуже давно чекав, я втрутився в Систему! Розумієш?
Я спокійно кивнула, а всередині розірвалася бомба жаху. Сед нічого не помітив і з полегшенням продовжив:
Це добре. Тобі цікаво?
Я ствердно кивнула головою, а тим часом жах змінило заціпеніння.
При народженні я кожному задаю свої первинні дані Комбінацій мільярди Вони приходять мені з Хедофіса.
Я всміхнулася.
Пізніше ти все зрозумієш, Сед був серйозний. Потім налагоджую Шлях із Третього Світу у Другий
Тобто все-таки реінкарнація? мені було страшно і водночас цікаво: адже це саме те, про що хоче дізнатися кожна людина, а чоловік, із яким я хіхікала під ковдрою, точно знає відповідь. Ми повертаємося?
Так, але коли теж невідомо. У Світі Душ свої закони. Душі живуть, як хочуть. Ви, люди, теж, але у вас довгий шлях реалізації, і ви не знаєте, чого бажаєте, а у ваших душ шлях короткий, миттєвий. У Світі Душ немає часу й матерії, вони живуть у власній уяві і розуміють це. І памятають усі свої попередні життя. Я ніколи не був там, але всі, хто повертаються добровільно, кажуть, що Третій Світ сповнений відповідей, і вони сподіваються багато чого змінити у Другому. Ми вітаємо добровольців, що більше таких душ повертається на Землю, то краще працює система і прогресивнішим стає людство.
Але є ті, хто не хоче повертатися? я закурила сигарету. У моїй голові виникла думка: «А якщо я захочу? Чи відпустить мене Сед назад?»
Є, і їх більшість Машо, а можна далі я тобі потім розповім? Сед помітно нервував.
Можна, погодилась я, мені вже не було так страшно, історія про реінкарнацію і Світ Душ мене заспокоїла. Я встала і підійшла до вікна, лише скажи мені ще щось
Я ревнувала, одначе мені ще й було цікаво.
А що сталося з Малі? Де її душа?
Не знаю
Сед посмутнів, і я приревнувала ще більше, але, почувши продовження, заспокоїлася.
Ми не знаємо, куди поділися душі перших людей і куди подінуться наші. Ми взагалі не впевнені, що вони у нас є. Але таке трапляється у Третьому світі, і ми називаємо це безконтрольним виходом. Душі зникають і не народжуються у світі людей. У мене є думки щодо цього, але але настав час. Система не може більше чекати, підійди до мене.
Я слухняно підійшла. Не знаю чому, мабуть, це Сед так впливав на мене. Страх розвіявся, і зявилося щемке передчуття. Бог Смерті взяв мене за руки і, зазирнувши в очі, промовив:
Я пропоную тобі те, від чого не відмовився б жоден смертний, Машо, я пропоную тобі вічне життя.
Не можу поки зрозуміти, чесно зізналась я, мене більше хвилює, чи любиш ти мене такою мірою, щоб розділити його зі мною?
Сед притиснув мене до себе так, що моя голова опинилася рівно під його підборіддям, і прошепотів:
Я люблю твою душу вже дуже давно, і в цьому в тебе не має бути жодних сумнівів.
Потім я подзвонила Саші й сказала, що на море не поїду. Вона, звісно, образилася, але зовсім трохи, бо з часом навчилася ставити себе на місце подруг. Я не сказала їй, що ми більше ніколи не побачимося, навіщо їй це.
Ну, я готова
Сед підбадьорливо усміхнувся і підніс палець до екрана:
Я чекатиму тебе на Шляху, Машо
Моя кулька засмикалась і почала розчинятися в повітрі.
10
А нічого в тебе «квартирка», весело прокоментувала я, розглядаючи величезну похмуру залу, полиці зі старовинними книгами, черепами та стіни з величезними картинами холостяцьке житло мого коханого.
Добре, що ти не здатен зїхати з глузду, а то давно б зїхав.
Сед мовчав і усміхнувся. Мабуть, лишень моя присутність у цьому місці вже сама по собі не вимагала коментарів.
А це що? я просто пурхала. А це? Овва! А це що таке?
Ти б краще не чіпала тут нічого, це тобі не іграшки, зауважив Сед, підводячись із крісла. Із удавано суворим обличчям попрямував до мене
Вибач, коханий, грайливо мовила я, відступаючи до дивана, не щодня помираю, тож вибач
Останні два слова я промовила вже на дивані.
Це ти вибач! прошепотів Сед мені на вухо. Я стільки років готувався до цього дня! Як ти вважаєш, чи можу я бути в шоці?
Можеш! погодилася я і, вивільнившись із його обіймів, знову заходилась роздивлятися довкола.
А куди ведуть ці двері?
Не знаю, Сед розчаровано знизав плечима, але мені хотілося його подражнити.
Я дверима майже не користуюсь.
Я помітила. Можна відчинити?
Відчиняй, якщо хочеш.
Ой, яка краса! Глянь! скрикнула я, коли двері відчинилися.
Відразу за порогом простиралося поле, невеликий ліс, на горизонті гори і хмари в синьому-синьому небі.
Щоправда, занадто тихо, як на мене.
Тільки-но я промовила ці слова, як усе навколо зашуміло-защебетало й ожило. Сед з неабиякою цікавістю визирнув за двері, але, побачивши поле, змінився на обличчі.
А як це в тебе вийшло?
Що вийшло? не розуміла я.
Небо, гори?
Ти зараз серйозно? я з подивом дивилася на Седа. Глузуєш чи що?
Та ні, шокований! А ось тепер зайди до кімнати і задумай тут щось незвичайне, Сед був явно схвильований.
Я зайшла, роззирнулася і подумала про єнота. Не знаю чому, мабуть, моя підсвідомість підказувала, що ось саме йому тут явно не місце.
Нічого не сталося, Сед зітхнув із явним полегшенням.
Нічого, констатувала я.
Окей, а тепер вернись назад, не здавався мій коханий, заплющ очі і подумки зміни пейзаж.
Я покірно заплющила очі і подумала про велике дерево неподалік, а під ним білий диван.
Відчиняй, звелів Сед.
О, ні! вирвалося в мене.
О, так! відповів Сед, а я вирячилася на велику стару яблуню і давнезний, колись білий, диван. «Неподалік» виявилося десь метрів за тридцять.
Це все я?
Сед кивнув.
Нічого собі!
Мені, звісно, не вірилося, але факт залишався фактом. І якщо все правда, то треба буде чіткіше уявляти. Яблуня ще нічого, а ось диван взагалі не той. І точну відстань.
З пейзажем у мене краще вийшло, засмутилась я.
Ну, якщо тебе це заспокоїть, у нас теж не відразу все виходило. Вперше відчинивши двері, ти не замислювалася, це була твоя підсвідомість, а вона доволі точно знає, чого хоче, і вона прекрасна. Сед обійняв мене і поцілував в губи. Як і ти.
А що тут зазвичай? поцікавилась я.
Зазвичай нічого, усміхнувся Сед.
Може, тобі просто бракує уяви?
Я сказала це з легкою іронією, бо насправді так не вважала. Та мені навіть страшно уявити, що здатен навигадувати мій чоловік.
Я не знаю, чого мені ще бракує, але ти точно маєш здібність швидкої реалізації.
Із цими словами Сед почав повільно знімати з мене сукню, продовжуючи:
Ти перша людина Другого покоління в моєму світі. Я не мав анінайменшого уявлення про наслідки переходу. І враз я бачу здібність із Третього Світу. Це цікаво.
Закінчивши з сукнею, він поклав мене на траву і між поцілунками відкрив мені мою надздібність:
Створюючи Систему, я обмежив доступ до енергії Шляху для всього Хедофіса. Ми можемо нею користуватися лише з дозволу Ради. Щоб не повторювати минулі помилки. А на тебе обмеження чомусь не діють. Слід буде розібратися.
Швидка реалізація мені подобається, прошепотіла я, цілуючи шию, що пахла свіжістю і спокоєм, лише потрібно звикнути.
Ми займалися коханням до вечора. І оскільки вечір тепер був у моєму розпорядженні, ми займалися цим дуже довго. А коли втомлені та щасливі ми лежали під темним небом, я запитала:
А як відбувся сам перехід?
Добре відбувся. Ходи до мене.
Сед міцно мене обійняв, і на мить мені здалося, що він щось замовчує, але спитати не наважилася. Я памятала лише спалах і Сед тримає мене в обіймах зі стурбованим обличчям вже в замку. Практично з таким самим він зараз лежав поруч зі мною.
«Дізнаюся подробиці потім», подумала я тоді й глибоко зітхнула. З моїм переходом явно було якесь питання й у глибині душі я розуміла знати мені це поки не варто.
Піду погуляю, почаклую.
А я піду попрацюю, приходь швидше, я б ще випив із тобою вина перед сном, Сед ніжно погладив моє стегно.
Звісно, любий.
Я встала, надягла трусики, «увімкнула день» і попрямувала до яблуні.
Прибравши жахливий диван, я замислилась над тим, як точніше уявити потрібний. І вирішила подумати так: «Диван, який мені однозначно сподобається».
Усе вийшло чудово, і ось я вже напівлежала на великому і красивому білому дивані. Потім я ліниво роззирнулася довкола і посміхнулася своїй наступній думці: «Озеро».
І враз за десять метрів од мене зявилося озеро. Я підійшла ближче, воно було майже кругле і не надто велике, вода чиста й прозора. Висока трава підходила до берега, і лише переді мною золотився піщаний пляж. Кілька великих лотосів колихалися на дзеркальній поверхні води. І я заплющила очі від задоволення. «Ну ось, я чаклунка. Завтра спробую море!»
Відтоді пейзаж за дверима змінювався доволі часто
Ввечері на моє прохання Сед розпалив камін.
Я вже й не памятаю, коли ним користувався, сказав він, простягуючи мені келих вина.
А я подумала про те, яку величезну мені висловили довіру. Мене впустив у своє життя Бог. І мені аж ніяково стало. Я злякалася, що не виправдаю його сподівань. Але Сед узяв мене за руку і страх випарувався. Ми дзенькнули келихами і, обнявшись, просиділи весь вечір перед каміном, практично не розмовляючи. Я мовчала, бо нарешті стала усвідомлювати, де перебуваю. А Седові й так було над чим подумати.
11
Ось так почалося моє нове «життя», точніше, закінчилося старе. Тоді, на кухні, я померла швидко, лише встигла подумати, що не зачинила вікно, а за ним збирається на дощ. Якось нелогічно остання мить, а ти хвилюєшся щодо мокрого підвіконня
Тепер мені здається, що мій відхід був якимось несправжнім. Можливо, тому, що знала: на мене чекає «потім» А можливо, тому, що розуміла вдома робити вже ні´чого Навіщо жити, якщо все, що ти любиш, перебуває по той бік
Тривав другий тиждень мого потойбічного життя. Знічевя, і щоб хоч чимось зайнятися за відсутності Седа, я прибирала та змінювала інтерєр. Бог Смерті був не проти. По правді, я й за життя любила наводити лад, а тут справді було де розігнатися величезний замок. Були кімнати, де я просто витирала пил і переставляла підсвічники. У них ніхто ніколи не жив, і, швидше за все, ніколи й не житиме. Саме тому я їх і не чіпала. А от залу з каміном, де ми проводили багато часу, кухню, спальню і мій так званий кабінет (для нього я обрала кімнату на першому поверсі з великими вікнами, поруч із залою) мені захотілося змінити. Всередині будівлі моя здібність швидкої реалізації не діяла і свідченням тому був мій досвід із єнотом. Сед пояснив це тим, що при будівництві заклав потужний захист у стіни, оскільки багато працює вдома. У замку Смерті енергія Шляху була недосяжна.
Від кого захист? поцікавилась я.
Від самих себе, посміхнувся Сед, я здивовано глянула на нього, а він продовжив: Невдовзі все зрозумієш.
Для того, щоб замінити крісло або рамку для картини, я виходила в сад і уявляла меблі. Коли Сед повертався з роботи або виходив з кабінету, я просила його перенести меблі на потрібне місце. Сед був дуже сильний, тож для нього це було завиграшки. Стіни довелося перефарбувати самій. Але це страшенно мене тішило, моя сила також зростала, і я ніколи ще не почувалася такою живою. Так за два тижні я зробила «ремонт у квартирі». Потім узялася за бібліотеку. Там застрягла надовго. Перебрала всі книги і розсортувала їх за жанрами. Сед спостерігав за мною із захватом.
Увесь цей час він багато працював, також і вдома, у своєму кабінеті. Коли я приносила йому вино або фрукти, він усміхався, але насправді перебував десь дуже далеко, десь там, у Системі, яка, як і раніше, була недосконала.
Скажи мені, а що було до Системи? питала я, зручно вмощуючись у нього на колінах.
Нічого, Хаос відповідав Сед і знову заглиблювався в цифри.
Це я знаю, а до нього?
Наш світ, світ Перших людей, я ж тобі казав, не відриваючись від компютера, промовив Сед.
Тепер я хочу подробиць, не вгавала я.
Тобто попрацювати не даси? Сед відкинувся на спинку крісла і відпив кави.
Ні, я похитала головою, Сед посміхнувся.
Гаразд, слухай. Ми жили, як хотіли, керували всіма можливими силами, можна сказати, чаклували. Ось як ти там за дверима, але постійно і з будь-якого приводу. Ми черпали енергію з усього. Нам здавалося, що вона ніколи не закінчиться. Це був час необмежених можливостей.
Клас! я у захваті дивилася на свого коханого. А потім?
Потім? А потім ми перевищили свої повноваження, енергія раптом закінчилася, і настав Хаос. Сед сумно посміхнувся. Я був серед тих, хто бачив, як це відбулося
А як ти вижив? І який він, Хаос? я жадала найдрібніших деталей.
Про те, як я вижив, є ціла стаття в Статуті Хедофіса. Дам тобі почитати. А Хаос кількома словами це коли реальність безконтрольно змінюється. Ось ти стоїш у кімнаті, а за мить уже гориш у кратері вулкана або тонеш в океані. А потім вже й немає ніяких кімнат, є лише оскаженіла природа й постійно, дедалі з меншими проміжками, вкрай нестабільна реальність. Загинули практично всі.
Якийсь час ми мовчали. Я намагалася збагнути почуте. Мені, звісно ж, малювалися страшні картини, але я хотіла знати більше.
Скажи, а де ми взагалі перебуваємо? Я маю на увазі цей замок? Що за його межами?
Сед пильно поглянув на мене і, вставши з-за столу, попрямував до виходу з кабінету.
Ходімо зі мною! Певен, настав час тобі щось показати.
Я слухняно пішла за ним. За час, проведений у замку, я жодного разу не виходила через парадні двері. Сед попросив мене не робити цього без нього. Чи є в замку вікна? Є, але краєвид за ними був лишень витвором моєї уяви, як і за тими дверима в кабінеті. А що було там насправді, я, звичайно, не знала.
Підійшовши до старовинних вхідних дверей заввишки у три моїх зрости, Сед ще раз пильно поглянув на мене і легенько штовхнув їх.
Ось! Дивись! урочисто сказав він, але я вже його не чула Краєвид, що відкрився перед нами, вражав. То було занадто навіть для моєї бурхливої уяви. Морок і хаотичний рух, криваві ріки й вогняне повітря Химерні силуети якихось величезних тварин, схлипи, стогони, спалахи Я скрикнула і відвернулась.
Машо! Що ти накоїла? почула я трохи здивований голос свого коханого. Звідки ти все це взяла?
Зачини двері, будь ласка.
Зачинив.
Що то було? трохи заспокоївшись, запитала я, але все ще навіть озирнутися боялася.
Твоя бурхлива уява! пояснив Сед. Я просто хотів показати тобі Шлях, дурненька! Але, мабуть, далися взнаки мої розповіді про Хаос.
Я повернулася. Сед усміхнувся і погладив мене по голові:
Пробач мені! Це я винен не подумав про твою вразливість і розповів тобі зайвого.
Раптом задзвонив Седів телефон. То був перший дзвінок на моїй памяті, я навіть не відразу зрозуміла, що це за звук.
Так, усе гаразд. Завтра розповім. Звичайно, це дуже цікаво. Так, до зустрічі.
Сед сховав телефон і з усмішкою запропонував: